Розділ 2

Перед очима потемніло, тіло ніби видовжилося, а тоді розірвалося на незлічені атоми, що зі швидкістю світла неслися крізь якийсь безформний позачасовий простір. Тому сказати, скільки насправді тривала «мандрівка» (декілька мілісекунд, хвилин чи, може, десятиліть) було неможливо. Аж ось нарешті десь далеко з’явився, як те «світло в кінці тунелю», тьмяно-жовтий промінчик, який, здавалось, пропалив величезну діру, що вела на вихід із таємничого міжсвітового виміру. Тіла янгола й демона тієї ж миті знов зібрались до купи і, наче через плазмову мембрану, пулею з ляскотом вилетіли назовні. Матеріалізувались вони під юрбою звивистих низеньких дерев, як встигло побачити око, проте, все ще рухаючись за інерцією,  Азірафаель і Кроулі понеслися далі, і зупинились тільки з усієї сили гепнувшись на здоровенну клумбу. В голові досі паморочилось, ніби після безсонної ночі гулянь, так ще й руки й лице потерпали від болючих уколів. Легкий, свіжий аромат долинув до ніздрів – не було сумніву, що це троянди. Блондин почав мляво повертати шию з боку в бік, намагаючись прийти до тями, і спромігся піднятися на лікті. Поряд в повному забутті валявся Змій, розпластавшись по підстриженому газоні.

Кліпнувши декілька разів очима, янгол, все ще з очманілим виразом обличчя, озирнувся навкруги. Слух різали зойки, цокання і викрики на незрозумілій мові, щось на кшталт: «Я зараз поліцію викличу!», «От алкаші довбані!» «Ти диви на них, європейці срані! Що ви собі дозволяєте!?» Інстинкт самозбереження підказав, що потрібно зараз же тікати. Потрясши непритомного Ентоні за плечі і не отримавши жодного результату, посланець небес ляснув того по щоці і ривком ухопив за руку, потягнувши бідолашного демона за собою. «Що за н…», – тільки і встиг промовити Кроулі, як він раптом зрозумів, що знаходиться посеред пішохідного переходу, незрозуміло де, а його коханий янголик, трохи не переламавши рудому кістки, кудись стрімко біжить. «Та що це за в біса…!?» – «Потім.», відрізав Азірафаель і продовжив мчатися людною вулицею, аж доки вони не завернули за ріг. Тоді він двічі клацнув пальцями і змінив біг спокійною ходою, все ще не відпускаючи Змія. І одразу відповівши на німе запитання, що висіло в нього на лиці, сказав: «Перше – для троянд, які ми переламали, друге – для того шановного пана, що за нами погнався». Але повне нерозуміння дійсності не сповзло з демонових очей і охоронець Східних Воріт повів далі: «Я не знаю як, любий, але ми кудись перенеслися через твій глобус». Окуляри Кроулі стрімко сповзли тому на ніс, відкриваючи його здоровецькі неймовірно здивовані очі, у яких вогняними язиками метались гнів, нерозуміння, страх, цікавість і все одразу. Проте раптом відчувши на собі допитливі погляди перехожих, які сканували таку незвичну для цього регіону зовнішність, Ентоні опам’ятався і швидко натягнув маскування назад.

• Хм, знаєш коханий, якщо це не Божий задум, то точно чийсь охуїнно тупий жарт! Хоча я й гадки не маю, хто б це, дідько, міг зробити. А тим паче, яким чином?! І взагалі де ми хоч приблизно?
• Не знаю, Кроулі, може підемо попитаємо людей?
• Шикарна ідея! «Добрий день, шановна пані! Не підкажете, де ми знаходимося і який нині рік? Не дивуйтесь, ми не наркомани і не маємо прогалин у пам’яті – ми просто два надприродних створіння, які випадкова трошки помандрували невідомим порталом!», – янгол лише закотив очі і висмикнув свою долоню з долоні Змія.
• Так, це може здатись комусь дивним, але твій скептицизм, Ентоні, в даній ситуації не доречний. – промовив Азірафаель із ну дуже засуджуючою інтонацією. Демон лиш ображено зиркнув на нього і почав оглядатися по боках. – Запропонуй щось краще, любий, – почав і собі озиратись блондин. – О, диви, вказівник!,- показав букініст пальцем на старий чавунний ліхтар із чотирма табличками-стрілочками, що вказували напрямок. Їх, як і стовп, вкривав товстий шар лискучої чорної фарби, а назви вулиць були написані міленькими білими літерами. Підбігши до одного з таких, посланець небес, трохи напруживши зір, уважно подивився на напис. Його погляд похмурнів, став серйозним і задумливим. Зрештою він сказав:
• Це кирилиця. Певне ми десь у Східній чи Південно-Східній Європі. На жаль, не можу прочитати…
• Ну заїби…!
• Тихо, не голоси! – шикнув на Кроулі янгол, – постій туточки, будь ласка, – звично м’яко додав Азірафаель і похапцем вибіг на тротуар, що окантовував вулицю. Демон ж залишився самотньо чекати коханця на розпеченій сонцем бруківці з очманіло-загальмованим поглядом, який, на щастя, не було видно крізь майже чорні лінзи. Тим часом прямо назустріч небесному створінню крокувала привітна на вигляд сім’я: молоді батьки та донечка років п’яти у джинсових бриджиках і з розпатланим коротким хвостиком на потилиці. Очі у неї світилися, ніби готові до бою, і здавалось вона от-от ладна була зірватися і побігти у пошуках небезпечних пригод, проте сильна батькова правиця, що стискала маленьку ручку дівчинки, все ж не давала цього реалізувати. Азірафаель наблизився до родини і з притаманною йому ласкавою манерою говорити зачав розмову на чисто англійській мові:
• Доброго дня! Перепрошую, чи не могли б ви надати мені будь ласка допомогу?- приваблива дівчина з довгим прямим каштановим волоссям, вірогідно мати, повернулася до янгола обличчям і спокійно відповіла (на диво, так само – англійською):
• Добридень, так звичайно, – рукою вона кинула жест чоловікові зачекати, а сама підійшла ближче до мовця. «Слава Господу – вона розуміє англійську!», – тільки й промайнуло в оповитій білосніжними кучерями голові, як букініст знов защебетав:
• Вибачте, я хотів би вас дещо спитати; прошу не дивуйтесь, адже це вам може здатися трохи…ем, незвичним.
• Нічого, нічого, я слухаю.
• Будьте ласкаві, скажіть в якій країні і в якому місті ми зараз знаходимося, і ще яке сьогодні число? Ми просто з моїм колегою (Азірафаель озирнувся на демона), ми культурознавці, прибули з закордону по роботі, і ,знаєте, – перевіряємо пункт прибуття!… – янгол ніяково усміхнувся, намагаючись приховати докучливе хвилювання, що підступало до горла. Не часто йому доводилось брехати. Напоготові вже були два пальці,спроможні здійснити чудо, як з тою монахинею,  у випадку, якщо блондина приймуть за божевільного.
• Не виправдовуйтесь – з усякими буває, – не змінюючи тону відказала жінка. – Ви перебуваєте в Україні в місті Одеса на Дерибасівській вулиці. Сьогодні 8 червня, субота, 2019 року. Вам ще щось потрібно ?
• О, ні, дуже дякую! …Ваша англійська – бездоганна, вибачте, ви – перекладач ?
• Що ви, я лиш вчителюю. До речі української навчаю також, – вона хутко полізла елегантними довгими пальцями в сумочку і витягнула з її недр стопку папірців,- тримайте, візитівка. Звертайтеся, якщо знадобиться, – з розумінням посміхнулась дівчина. – Прошу вибачення, а як вас звати ?
• Азірафель, – випалив охоронець Східної Брами, хапаючи паперову картку і пхаючи її до кишені. – А це мій товариш – Ентоні, – знову глянув на друга янгол, а Змій тільки помахав рукою, привітавшись.
• Що ж, приємно познайомитись, я – Анна. – молода мати потиснула збентеженому Азірафаелю долоню. – Тоді, на все добре!
• Так, красно дякую, гарного вечора!- блондин видохнув із полегшення і з піднесеним настроєм, жваво йдучи повернувся до Кроулі. Бідному демону було важко витримувати розлуку, яка тривала б більше 1-2 хвилин, тому він роздратовано, склавши лікті на грудях, спитав:
• Ну що, щось корисного дізнався? – янгол лиш турботливо поклав руку на плече свого коханого і сказав:
• Так, не переймайся, Ентоні, ходімо прогуляємося?

Рудий знизав плечима, все ще будучи злегка шокованим, і покірно поплентався за небесним посланцем. Вони неквапливо крокували бруківкою в червоногарячий захід сонця, диск якого вже спускався за крони дерев, від чого ті видавались обвугленими чорними галузками, на верхівках яких яскравою короною жевріло полум’я. Небокрай застигав, наливаючись пурпуром,а далеко вгорі народжувались на світ перші дрібні зорі. Янгол і демон просувались людною вулицею, розмірковуючи, що їм робити далі (основуючись на здобутій Азірафаелем інформації). Хоч як це було несподівано, проте обидва надприродні створіння погодились, що їхній довгоочікуваний медовий місяць почався досить непогано.