Розділ 2

Отямившись від роздумів, які заполонили його голову, Спартак здригнувся, кинув погляд на годинник і, зібравши необхідні речі, вийшов із квартири.

До місця зустрічі їхати 20 хвилин машиною, не враховуючи затори. Суббота доїхав за півгодини – раніше, ніж потрібно, але на нього вже чекали.

Наближаючись до масивних воріт, Спартака зустрів один з охоронців із виразом обличчя розумово-відсталої істоти. Кивнувши Спартаку, він провів його на територію житлового будинку боса, махнувши рукою в бік вхідних дверей. 

Територія розташовується в елітному районі. Як то кажуть, хочеш щось сховати – ховай на видному місці…

Ззовні будівля здавалася звичайною, але всередині її стіни приховували безліч таємниць і секретів, даючи притулок тим, хто жив поза законом. У всьому будинку панувала атмосфера таємниці й недовіри, що змушувало відвідувачів бути пильними й обачними.

Спартак увійшов до кабінету боса. Освітлення в кімнаті було слабким, створюючи якусь атмосферу загадковості й небезпеки. Стіни були прикрашені дорогими картинами та іншими предметами розкоші.

За габаритним дерев’яним столом уже сидів чоловік, чиє обличчя мало вираз жорстокості та холоднокровності. Побачивши Субботу, він усміхнувся:

– Як завжди пунктуальний, – глузливо вимовив лисий чоловік. – У мене для тебе завдання. 

Спартак кивнув, внутрішньо готуючись до найгіршого.

– Ми дізналися, що копи копають під нас, –  прийнявши серйозний вираз обличчя, розпочав пояснювати бос. – Вони завжди копали під нас, але тепер хтось дуже розумний і безстрашний запідозрив мене в тому, що я і є лідер того самого невловимого мафіозного угруповання. 

Спартак знову кивнув, показуючи, що уважно слухає, не змінюючи свого кам’яного виразу обличчя.

– Ми не можемо дозволити цим копам продовжувати втручатися в наші справи, – жорстко продовжив чоловік за столом. – Ти маєш проникнути в головне управління поліції й завоювати їхню довіру. – Почувши ці слова, Суббота внутрішньо здригнувся. – Я все влаштую, не хвилюйся. Ніхто тебе не запідозрить. Ти маєш отримати доступ до інформації, яку вони мають, і передати її нам. Найголовніша твоя місія – це заважати слідству, відловлювати тих, хто знайшов якісь докази проти нас і приводити до мене.

Спартак подивився на боса з недовірою. Він не хотів бути шпигуном, але він знав, що відмовитися від такого завдання було неможливо. Чоловік відчув глибоке обурення і гнів, наче бурхливий вогонь, що огорнув його сутність. Але замість того, щоб проявляти свою лють відкрито, Суббота зумів зберегти спокій і байдужий вираз обличчя, лише дозволивши здивуванню трохи проявитися. 

– Я вас зрозумів, – він твердо відповів.

Спартак ніфіга не хотів розуміти. Він не хотів приймати в цьому участі і наражати себе і Женьку на небезпеку. Суббота розумів, до чого можуть довести подібні ігри, він усвідомлював наслідки, і це його дратувало і нервувало. 

– Чудово, – промовив лисий чоловік, піднявшись зі свого місця. – Ти отримаєш усі необхідні інструкції, щойно ми отримаємо інформацію про твоє призначення. Але пам’ятай, Спартаку, якщо ти зруйнуєш довіру, то наша співпраця закінчиться для тебе дуже погано.

Спартак кивнув і вийшов з кабінету голови мафії, відчуваючи тягар відповідальності на своїх плечах. Він прямував до виходу, зберігаючи зовнішній спокій і впевненість, тримаючи нейтральне обличчя. 

Сидячи у своїй машині, Суббота з силою вдарив кермо, не маючи сил більше стримувати гнів, що вирував усередині нього лавою. Це занадто небезпечна справа. Завоювати довіру поліції й отримати доступ до інформації не повинно бути складно, але результат наслідків, якщо все розкриється, буде не на його користь.

Серце чоловіка стиснулося, коли він згадав про свого Женьку. Йому знову доведеться брехати своєму сонечку, точніше, не брехати, а не договорювати. Однак всередині нього кипіла бурхлива буря емоцій – відчай, гнів і страх перепліталися в його душі. Суббота не збирався приховувати від Жені те, що він співпрацюватиме з поліцією. Але старший ніколи не повинен дізнатися справжню причину. Ніколи… 

Раптово почувся звук вхідного повідомлення. Спартак узяв телефон у руку і, побачивши ім’я відправника, лагідно усміхнувся. Згадай сонечко, ось і воно.

Женя написав, що він звільниться за кілька годин і запрошував разом пообідати в їхньому улюбленому кафе. Якщо його Спартачок, звісно ж, буде вільний. 

Прочитавши повідомлення, риси обличчя чоловіка пом’якшилися і він поспішив відповісти Яновичу, отримуючи у відповідь яскраво усміхнений смайлик мультяшного сонця. Хто він такий, щоб відмовляти своєму хлопчику? 

Відклавши телефон на сусіднє сидіння, Спартак рушив з місця і поїхав додому, щоб переодягнутися перед зустріччю з Женею.