Розділ 2

-Привіт.

Коля та Спартак зустрілися біля кав’ярні поруч з ЖК Яновича.

-Привіт. Знову чекаємо кучерявого? – усміхнувся Суббота чоловіку.

-Ні, це він нас чекає. Вдома. Візьмемо кави і піднімемось.

Женя як той кіт, виглядав у вікно та споглядав на знайомі силуети, що вже прямували до його під’їзду.

-Ну що, Женька, – звернувся він голосно до себе, – продовжимо катування моєї психіки.

Дзвінок в домофон, і через пару хвилин всі потрібні люди для зйомки вже в квартирі.

-Я тобі кави взяв. – привітно посміхнувся Коля і простягнув брюнету гарячий стаканчик.

-Дякую, Коля. – відповів кучерявий і добавив: – Боюсь, вона мені не допоможе.

Забравши каву, Янович пройшов до кухні. Вже звідти промовив:

-Привіт, Спартак. Давно не бачились. – Сарказм? Так. Трішки було.

-Я тебе теж радий бачити. – Суббота зняв куртку та взуття, залишившись в самих спортивних штанях і в чорній футболці, що вперше оголила його рясні татуйовані руки та шию. Він зайшов до ванної помити руки й пройшов вслід за хазяїном квартири.

Женя стояв спиною до нього, неспішно попиваючи свою каву.

-Коля, кава що, без цукру? – гукнув він, повертаючись. Та чуть не подавився тією ж кавою, побачивши позаду Спартака. Погляд відразу впав на татуювання. Очі «пройшлися» від зап’ясть і зупинились десь в районі шиї.

Звісно від Спартака не сховаєш такий зацікавлений погляд, що викликав якусь задоволену усмішку на обличчі психолога.

-Цукор – це зло. – промовив Суббота.

Женя невдоволено закотив очі. Здається, він ними дістав би потилицю аби міг.

-Я знаю. – буркнув брюнет, дістаючи цукор зі шкафчику.

Спартак пройшов та сів за стіл, на якому вони записували відео.    

«Тепер буде сидіти переді мною ще й з цими руками. Я так ніколи не зберуся з думками. Але гарно… йому пасує… дуже. Женя! Що таке? Зберися» – думки вже починали заважати Яновичу. Він допив поспіхом каву і зайняв місце перед психологом. Антон дав відлік і хлопці почали запис.

Темою була тривога. І як не дивно, але тривога та переживання для Жені наразі були дуже актуальні. Цей неспокій всередині не давав йому спокійно сидіти на місці.

-Ти всядешся чи нє? – з посмішкою промовив до нього Суббота.

-Все добре. Продовжуй. – відповів актор, навіть не піднявши очей.

Він взагалі старався не зиркати в сторону Спартака, і, що важливо, не дивитися йому в очі. Бо втрачати хід думок він не планував.

Він прописував собі в ноуті питання, що хотів задати спеціалісту та час від часу коментував те, що розказує Суббота.

А десь на екваторі запису вже й намагався вставити один-два жарти задля «розрядити обстановку».

Спартак, на диво, підтримував деякі з них, адже, як спеціаліст, бачив, що Жені зараз не дуже ок. Його погляд бігав та начебто не мав пристанища ніде. Його пальці іноді записували щось на клавіатурі, а потім  поспіхом видаляли. Іноді, коли вони починали дрібно тремтіти, хлопець ховав їх під стіл на коліна. Він наче відчував його погляд, і коли зачіпав той своїм – опускав знову в екран.

«Тривожний якийсь» – промайнуло в психолога.

-А як відрізнити нормальну тривогу від патологічної? – Янович відірвав погляд від екрану та підняв очі на Спартака.

-Якщо тривога торкається всіх сфер твого життя і впливає на його якість – це вже проблема, з якою потрібно звертатися до КПТ-спеціаліста. – говорив Суббота, не відриваючи погляду від співрозмовника. Та першим його відвів таки Янович.

Женя подякував спеціалісту за чудові рекомендації, та через декілька секунд почув від Антона таке очікуване «Стоп! Знято!»

Женя тяжко видихнув і потер лице долонями.

-Втомився? – поцікавився психолог.

-Дуже багато нової інформації. – виправдався Євген, але ж розумів, що його втома – психологічний фактор.

Антон швидко зібрав приладдя та разом з Колею попрощались з хлопцями. Перед виходом Коля кинув Жені зі смішком:

-Не боїшся залишатися з ним наодинці?

Женя посміхнувся та відповів:

-В мене є біта.

-Вона тобі не допоможе. – почулося неочікувано ззаду. Від чого Женя трішки смикнувся і взявся за серце. – До зустрічі, хлопці. – Махнув їм рукою Суббота та взяв свою куртку. Женя повернувся до нього лицем:

-Спартак, можна до мене так не підходити більше?

-Як? – він наче не розумів, та на лиці грала самовдоволена усмішка.

-НЕОЧІКУВАНО. – виразно мовив Женя та теж почав збиратися.

-А ти куди?

-Відвезу тебе.

Спартак в мить посерйознішав та запитав:

-А ти себе нормально почуваєш?

-Чому ти питаєш?

-Мені під час запису здалося, що з тобою не все О’кей. Тебе щось хвилює? – психолог м’яко поглянув йому в очі.

-Не треба мене діагностувати. Зі мною все добре. – від застібнув куртку, взяв ключі від авто та вийшов за двері. – Йдеш?

-А я не за тебе переживаю. Ти зі мною за кермо сідаєш, а в мене ще є плани на це життя. – настала черга Спартака закочувати очі. І це навіть показалося Яновичу милим, але сказав він інше:

-Егоїст.

-Звісно. Я це знаю. І не перечу. – він вийшов слідом за хлопцем та захлопнув за собою двері.

-Ні ні ні! Спартак! Ти нащо це зробив?!

-Що? – незрозуміло глянув на нього Суббота.

-Нашо ти захлопнув двері? – Женя в паніці вкотре надавив на ручку, але розумів що це безнадійно – двері захлопнулись на замок.

-А що ?

-Я не встиг витягти ключі з тієї сторони! – Женя відійшов від дверей та Спартака, потер лице руками.

-Вибач, я не знав. Ти казав Колі аби захлопнув, і я зробив те саме. – Спартак розгубився, але на ходу намагався подумки вирішити проблему.

-Але ж я тебе не просив. Ладно, добре… Можливо в машині є запасні. – заспокоїв себе Женя. – Ходімо.

Розпач від абсурдності ситуації знову наростав, коли Янович, вже вдруге обшукуючи власну машину, знову не знаходив запасних ключів.

-Гаразд. Давай я тебе відвезу, а потім щось вирішу. – тяжко видихнув брюнет, відкинувшись на спинку сидіння.

-Жень, вибач мені ще раз, я дійсно затупив, признаю. – Суббота сидів поруч і, здається, знав чим може допомогти Жені. – Ти можеш переночувати у мене.

Женя здивовано поглянув на психолога. Їх погляди зустрілись та Янович запитав:

-У тебе?

-Чому б і ні?

-Дякую, але я можу поїхати до… Антона, наприклад.

-Не чуди, у Антона сім’я вдома. А я один живу. І тим більше це ж я винен в ситуації.

-Хочеш провину загладити? – підозріло глянув актор.

-Ні, Жень. Я хочу допомогти. І маю можливість допомогти. Ну так що?

-В мене є варіанти ?

-Є. І ти можеш вибирати. Але мені було б приємно аби ти вибрав мене. – куточки губ Субботи трішки припіднялись.

-Дивно звучить. – насупившись, посміхнувся Янович.

-Згоден. Я міг би підібрати інші слова.

-Але я вибираю тебе. – сказав Женя, заводячи авто.

-Дивно звучить. – повторив Суббота.

-Згоден, я міг підібрати інші слова. – в салоні залилось сміхом. Вперше. Бо раніше ні один з них не дозволяв собі почуватися вільно поруч з іншим.

Машина зрушила з місця. Їхати було зовсім близько, але вечірні затори трохи пригальмували час.

Музики не було, повна тиша, іноді звуки міста відволікали увагу. Першим заговорив Спартак:

-В мене вдома приставка є.

Женя відволікся від дороги та поглянув на співбесідника.

-Граєш?

-Майже щодня. – відповів хлопець поряд, – Хочеш, пограємо?

Женя посміхнувся, відводячи погляд.

-Хочу. Заїдемо ще на мак-драйв.

***

Через півгодини двоє чоловіків вже стояли перед дверима квартири. Відчинивши замок, Спартак пропустив Женю першого.

-Я саме щось таке собі і уявляв. – промовив той до хазяїна квартири, знімаючи взуття. Суббота повісив верхній одяг до шафи і пройшов на кухню.

-Мити руки там. – він указав брюнету на двері поруч. А сам взявся розкладати їжу на двох тарілках.

-Чай будеш?

-Я ж колу взяв. – гукнув Янович.

-Я знаю. А чай будеш? – сам собі усміхнувся психолог, ставлячи вже чайник.

-Хах, буду. Чай буду. – відповів кучерявий, виходячи з ванної. – В тебе дуже стильненько тут. Не як у холостяка.

-Да? Чому?

-У холостяків зазвичай бардак. Вони не хазяюшки. А в тебе все так… гарно. Для всього своє місце. Прикольно.

-Тобі здається, я не хазяюшка. Просто в мене мало речей. І я не люблю бардак. Сідай.

Вони розмістились на темно-сірому дивані перед плазмою. На маленькому столику поруч вже стояли дві тарілки із смаколиками, і через секунду вже з’явилося пару чашок зі гарячим чаєм. Спартак увімкнув телевізор та передав пульт зі словами:

-Ти вибирай гру, а я зараз швидко в душ і прийду. Почувайся, так би мовити, як вдома. – їх пальці на мить доторкнулись і Спартак, без лишньої думки, ще раз потрогав його руку, глянувши на хлопця. – Ти замерз?

Дійсно, у Жені наразі були льодяні руки.

-Ні, все добре. Зараз чаєм зігріюсь. – брюнет забрав свою долоню і перевів погляд на телевізор.

Психолог залишив Яновича самого і зник за дверима ванної.

Пройшло мабуть не більше хвилин десяти, як Женя помітив, що Спартак вийшов до нього в новій футболці, на якій зображений єдинорог.

-Прикольна. – обернувшись сказав Янович. Спартак стояв позаду дивану, і, підійшовши ще ближче, поклав руку на плече Жені, що зараз вже грав в якусь гру на плазмі.

-Йди в душ, зігрійся. – від легенько хлопнув того по плечу та відійшов, направившись до своєї спальні.

Женя трішки завис, обдумуючи пропозицію. Він вже й забув, що залишається тут ночувати. В такому разі звісно йому б хотілося в душ, бо лягати спати брудним не хочеться. Але.

«Я ж нічого з собою не взяв. Хоча в мене й можливості такої не було… А як тоді..?»

-Одяг я тобі дам. – почулося з кімнати.

-Ем… Дякую. – розгублено сказав Янович і поплентався до ванної кімнати.

Зачинивши за собою двері, він почав розстібати сорочку. Як тут почувся стук в двері і голос ззовні:

-Жень, можна ?

-Да. – тихо відповів брюнет і двері відчинилися.

Спартак заглянув до кімнатки, тримаючи в руках речі. Актор стояв до нього спиною вже напівоголений та, під поглядом психолога трішки засоромився, залившись румянцем. Він підняв очі в дзеркало зустрівши в ньому голубий погляд Субботи позаду себе.

-Я тобі речі приніс. Спортивні штани, футболка, білизна… нова, не переживай.

-Та я не…

-І рушник. Тримай. – Спартак простягнув хлопцю речі. Женя повернувся до нього лицем, забираючи одяг, тим часом як очі Спартака пробіглись по ключицях, грудях, торсу актора. Та погляд був швидко втамований і схований за дверима, аби не зповзти ще нижче. Психолог залишив брюнета наодинці.

Поки чекав Женю, Суббота увімкнув ютуб та взявся до свого ще теплого чаю. Але чекав не довго, бо невдовзі позаду почувся шорох. Він обернувся і побачив Яновича в своєму одязі.

-Гарно виглядаєш. – посміхнувся Спартак, пробігшись по його тілу поглядом. Особливо зараз виділялись мокрі кучері на голові коміка, що падали на чоло. – Приєднуйся.

-Дякую. Граємо? – Женя поправив кучеряшки і присів поруч. Він нього зараз приємного пахло гелем для душу.

-Поїж. – наказав(?) Спартак. – Чай ще теплий. Ти зігрівся?

-Так. – відповів Женя, тягнучись до свого бургеру. Його руку несподівано перехопив психолог. Очі Яновича враз незрозуміло піднялись на Спартака. Долоні були досі ще холодними.

-Холодні. – констатував Суббота та відпустив руку. Він встав і пішов до спальні, та через пару секунд вже повернувся з пледом в руках.

-Відхились. – одне слово і Женя вже відхилив спину від подушки дивану. Спартак розправив, накинув на його плечі сірий плед та закутав хлопця,

трішки приобнімаючи ззаду, бо того вимагала ситуація(чи ні?).

У всякому разі для Жені така поведінка чоловіка була неочікувана і він не знав як на то реагувати. Спартак обійшов диван та присів поруч. Женя повернувся до нього, та промовив:

-Ти знаєш… признаюсь, я не дуже добре про тебе думав після нашої першої зустрічі.

-Взаємно. – Спартак продовжував дивитись в телевізор, але слухав хлопця.

-Я був занадто поганої думки про тебе. Вибач. – погляд щирий та непідробний.

-Жень, заспокойся. Це нормально. – психолог накінець відірвався під екрану та поглянув на Женю.

-Ти спростував мою думку.

-Я не старався.

-Чому ти хочеш здаватися гірше аніж ти є насправді? – серйозно запитав актор, вдивляючись в зіниці навпроти.

Лише одна мить пройшла в тиші та погляді. Після чого Спартак сказав:

-Їж бургер. – і знову втупився в екран.

Женя усміхнувся, ще декілька секунд споглядаючи профіль хазяїна цієї квартири. Але їсти все ж кортіло. Тому прийшла черга бургера. А МакДональдс Євген любив мабуть найбільше в житті.

-Господи боже як ти можеш так їсти? – насупився Спартак. – Тебе наново відмивати треба в душі.

На що актор тільки засміявся.

-Не переживай, відмиєш.

-Ні, дякую, я в цьому не братиму участі.

Загалом, поруч зі Спартаком Женя дізнавався багато нового навіть не під прицілом камер. Виявилось, що і погляд цинічний, і зверхність психолога – були маскою. Та поруч з Женею вона чомусь помітно похитнулась. З цього вечора Суббота встав на слизьку доріжку до відкритості цій людині. Забагато зрад та обману було пережито в минулому, аби підпустити когось ближче просто «знайомого». За пару годин гри та спілкування напруга між хлопцями пала. Вони почали частіше один одному посміхатися, а Спартак навіть жартувати почав, з надією що чорний гумор буде сприйнятий правильно. І Женя його безперечно підтримав. Навіть поділившись деякими життєвими фейлами, Евген не стикнувся з осудженням чи критикою. Що його дуже ментально наблизило до Спартака.

-Що ж ти мерзлячка така… – протягнув Суббота, в який раз потрогавши руку Жені, а той, здається, вже нормально сприймав такі пориви блондина. -Піду зроблю тобі ще чаю.

Спартак підвівся і пройшов на кухню, увімкнув чайник та дістав чисту чашку. Женя встав так тихо, закутаний весь в плед, та пішов за Спартаком. Він встав за його спиною, заглядаючи, що робить психолог. Той потягнувся до верхнього шкафчику за чаєм, та різко відкривши його, вдарив Яновича дверцятами по лобі. Женя від несподіванки скрикнув, чим злякав і Субботу.

-господи Женя як ти мене злякав! Чорт…- Спартак полишив те, що робив та взяв лице хлопця в свої долоні, опустивши одну на щоку, а іншою обережно торкаючись лоба. – Дай гляну…

-Ну нічого… Буде шрам як у Гаррі Поттера. – засміявся комік, заглядаючи тому в очі. Було незвично відчувати чоловічі руки в себе на обличчі, бо так близько він останнім часом підпускав тільки свою дівчину, але і з тією вже як місяць розійшовся. Тому мабуть по інерції на мить перевів прогляд на губи навпроти, що були незвично близько.

-Але в тебе буде вм‘ятина, замість шраму. Вибач будь ласка, я не помітив тебе. – психолог ще раз провів великим пальцем по місцю ураження на чужому лобі, та перевів погляд на зелені очі брюнета, а рука з ланіти спустилась на шию. – Але синець буде, можливо навіть шишка.

-Це я винен. Підкрався як привид , от і получив. – Яновичу стало не по собі від цього руху на шиї.

Спартак відпустив хлопця, коли почув як чайник, вскипівши, клацнув кнопкою. Він повернувся назад до кухні, продовживши робити чай. Женя стояв на місці, навіть не сіпнувшись. Тихо споглядав за рухами чужої людини, за сильними руками, що тільки що відчував на своїй шкірі, і які так доречно розписані чорними чорнилами.

-Женя…Женя! – Спартак повернувся до нього, тримаючи у руках гарячу чашку. – С тобою все добре?

Женя швидко оговтався і зрозумів що він тупо завтикав на руки Спартака.

-А? Добре. – Янович підняв погляд на Субботу.

-Видно добре тебе шандарахнуло…

-Та да… щось мене… шандарахнуло засильно. Аж жарко стало. – Женя потер задумливо лоба та направився до дивану.

-Обережно, в мене гаряча чашка. – блондин пішов вслід за актором.

 

 

від автора: я знаю укр мову і граматику. Коми деколи не ставила, тому що мені лінь(треба клавіатуру постійно переключати), а тому сорі.