Розділ 2

— Ти мені довіряєш?

— Так.

— Тоді постарайся розслабитися.

— Я спробую.

— Просто відчувай.

Андрій стояв посеред кімнати з заплющеними очима, а Валік височів позаду, лоскочучи подихом шию. Він почав ніжно торкатися губами шкіри за вухом, опускаючись нижче, до плеча. Дихання Лузана поступово ставало важчим. Він досі був в футболці, яку нарешті Валік вирішив зняти, паралельно цілуючи кожен сантиметр хребта. Знову опинившись вгорі, він почав довше затримуватися вологими губами на чутливих точках.

І Андрій відчував. Відчував кожен дотик вуст і пальців. Кожен гарячий подих. І хотів більшого. Тому різко повернувся обличчям до Валіка та знайшов своїми губами губи друга.

Це був той поцілунок, від якого обом зривало дах. Зімнути, вкусити, засмоктати — тільки так. Їхні язики божевільно боролися, руки стискали волосся на голові, тіла терлися, намагаючись підібратися ближче. І весь цей шалений клубок емоцій раптом впав на ліжко, випадково (чи не зовсім) об нього  перечепившись.

Андрій нарешті розплющив очі та помітив, що Валік досі вдягнений.

— Давай це знімемо, — запропонував Лузан і почав тягнути за футболку, але Валентин швидко вивільнився і перемкнув його увагу.

— Давай краще це, — і одним легким рухом стягнув з Лузана штани разом з білизною. Ще ніколи спортивки не видавалися таким чудовим вибором.

Тепер Андрій був зовсім беззахисним. Але Валік не дав йому часу про це замислитися, знову припавши до розчервонілих губ. Лише зараз він нависав зверху та мав доступ до усього тіла. Поки втягував у нові пристрасні поцілунки, блукав руками по шиї, грудях, зачіпав ребра і дражнив низ живота. Вже навіть від цього Андрій ладен був вибухнути.

Валік бачив стан друга, та не міг дозволити цьому статися від таких простих маніпуляцій. В планах було дещо краще. Він поступово почав спускатися — цілував підборіддя, сонну артерію, ключицю, а потім рухався дедалі нижче, дедалі інтимніше. Готовність Андрія не викликала сумнівів, а його хрипле гучне дихання лише заохочувало.

Коли Валентин нарешті досягнув точки призначення, Лузан з усієї сили стиснув простирадло, щоб зафіксуватися і не рухатись. Кожна дія викликала неабияке задоволення, але коли Валік забрав одну руку друга з ліжка і поклав собі на голову, світ взагалі заграв новими барвами.

Андрій ніколи не міг уявити собі такого забороненого задоволення, від чого воно зараз ставало бажанішим у сто разів. І він розплющив очі, щоб упевнитися у реальності.

Валік дивився прямо у вічі.

Андрій кінчив.

Поки відчував блаженне розслаблення у всьому тілі, Міхієнко встиг накрити його ковдрою та шмигнути у ванну. Блаженство швидко перетекло в спокійний сон.

***

Вранці не було ні обіймів, ні поцілунків. Вони так само традиційно збиралися на роботу, говорили на ті самі теми. Лиш були спокійними та розслабленими. Єдина різниця.

По дорозі в офіс Валіку хтось зателефонував. Після цього короткого спілкування він аж іскрився від захоплення.

— Я їду в Київ.

— Надовго? – Андрій чомусь не поділяв цієї радості.

— Не знаю. Хоча б на кілька днів. Післязавтра концерт Імпрову, будемо збирати кошти для військових. Ви ж впораєтеся без мене тут? — запитав Валентин, але відповідь його і не цікавила — він вже подумки гуляв вуличками улюбленого міста.

— Звісно. Але якщо ти будеш теж включатися. Щоб все було по-чесному, — вибудував кордони Андрій.

— Нема питань, — і Міхієнко поринув у пошуки транспорту, а Лузан у власні думки. Здається, комусь не вистачало Валіка вже.

Він зібрав речі і наступного ранку зник. Навіть зарядки не проводив. Полетів на крилах кохання у свій Київ. Андрієві стало порожньо. Після 24/7 разом відсутність відчувалася дуже гостро. Та це лише на кілька днів. Так, заспокоюй себе цим.

***

На вечірній стрім вже не вперше запросили Дашу Кубік. Її феномен полягав в тому, що ця дівчина найкраще ладнала з Андрієм. Звісно, вона дружила і жартувала з Миколою, але так робили всі гості. То Валік був для будь-кого comfort person, а не Лузан. Та, незважаючи на це, який особливий зв’язок був саме між цими двома. Міхієнко завжди це бачив, але не  приділяв особливої уваги.

Лише не сьогодні. Лузан сипав компліментами, дозволяв називати його Андрюша (це ще що за збочення?) і взагалі поводився дуже розслаблено. На якісь миті здавалося, що вони навіть фліртують. Даша зовсім не мило шарілася.

Варто було Валіку поїхати, як друг позбувся напруги з дівчатами. Це що за диво таке? Якось не по-дружньому подібне приховувати. У Валіка ще були плани на допомогу, а тут він вже заграє з Дашею.

Добре, Міхієнку теж треба якось розслабитися. І він завів свою стару пісню про нюдси хвилин на 10. Андрій ставав дедалі похмурішим від цього нестерпного Валентина. Глядачі подумали, що він стомився.

***

За секунду після завершення стріму у Телеграмі прийшло повідомлення “Ти мудак!”. Кожен шоковано вирячився в екран, адже щойно надіслав це іншому.

Та у Андрія палало більше, тому він, не давши собі замислитися про наслідки, миттєво роздягнувся та кляцнув себе зі спини у дзеркалі. Ще хвилька — і фото з підписом “Ти такі нюдси мав на увазі?” полетіло до Валіка.

А за 5 хвилин, коли вже встиг пожалкувати про свою гарячковість, але з принципу нічого не видалив, отримав зворотнє повідомлення з явними слідами задоволення друга. І смайликом поцілуночка.

Точно мудак.

Тепер і Лузан не зможе заснути.

***

Всі ці дні, поки Валік був у столиці, Андрій готувався до помсти за нюдси. Треба відівчити друга їх канючити. Досить вже тих, що є, якщо вони йому так потрібні. Хоча й не зрозуміло, чи потрібні. Ганьбиться перед аудиторією лише.

***

Лузан подивився у вічко і переконався, що з Валіком нікого немає. Бо всяке буває. Особливо у їхньому житті. Лиш потім зайняв позицію. В невеликому коридорі було зовсім темно. Міхієнко спершу зачинив двері, а потім потягнувся до вимикача. Та на його руку лягла інша і десь дуже близько його вимушений сусід  прошепотів “Не поспішай”. Валік був заінтригований. Він обережно поставив сумку з речами на підлогу та зняв бананку.

— Роздягайся, — пролунало з протилежного боку кімнати.

— Прямо повністю? — рвано вдихнув та спробував пожартувати Валік.

— Так, щоб зайти до хати. Та й у взутті не будеш тут розгулювати. Куртка полетіла на підлогу до поспішно знятих кросівок.

— Впорався?

— Угу.

— Тепер іди за мною.

Міхієнко ледве розрізняв силует попереду у темряві, але Андрій, здається, вже гарно навчився орієнтуватися. Дивно, що Валік ні на що не наштовхнувся на шляху до вікна. Штори були щільно закриті через комендантську годину, тому в якусь секунду його здивувало те, що Лузан різко відхилив одну від одної. Та в наступну мить він просто втратив дар мови. Місячне світло підсвічувало абсолютно голе тіло Андрія. Той посміхався з викликом.

— Щчоо це? — ледь вимовив Валік, бо в горлі різко пересохло.

— Привітальний нюдс. З приїздом! — ще веселіше відповів напівкорейський друг. — Лови, — і одразу кинув в руки очманілому Валіку тюбик зі змазкою.

— І що з цим робити? — ошелешено запитав новоприбулий.

— Те, що робиш з усіма нюдсами. Забув, чи що?

Валіку здалося, що з нього знущаються. Та Андрій очима показав на те місце, де треба застосувати лубрикант, і після цього стало зрозуміло, що той цілком серйозний. Міхієнко позбувся зайвого одягу.

— І що далі?

— Як що? Дивися і кайфуй.

Оголений Андрій почав мандрівку руками по своєму тілу. Шия, плечі, соски, прес. Чим нижче він спускався, тим сильніше “підіймався” Валік. Лузан заплющив очі та кайфував.

Таких об’ємних нюдсів йому ще не надсилали.

Міхієнко почав повторювати цей самий шлях на своєму тілі, спостерігаючи широко розплющеними очима за другом. Побачене заводило більше, ніж дотики. Градус напруги чимдалі підвищувався, доки не стався вибух. Поки Валік ще не встиг оговтатися,  Лузан вже зник у ванній.

Після цього випадку нюдси у незнайомих дівчат Міхієнко чомусь більше не просив.

***

Дрочити з другом — це нормально. А дрочити на друга? Це вже не була допомога з лібідо. Це була якась наруга.

— Куди нас заведе ця дивна гра? — думав Валік, приймаючи душ після зарядки.

Про їхні дивні стосунки вони так і не поговорили — такий стиль. Але так хотілося прийняти правила цієї гри і побачити, куди вона їх заведе.

***

Андрій був сам не свій після вчорашньої ночі. В крові досі грав адреналін, бо на спокійну голову таке не придумаєш і не зробиш. Але що маємо, то маємо. Добре, що сьогодні вони з Хіміком відвозять амуніцію ближче до передової. Можна буде провітрити голову.

Втім, Валік вирішив зруйнувати ідеальний план. Попросився їхати з ними. Причин відмовити не було, бо це видалося б дуже підозрілим. Але хоча б всівся позаду. Хімік був за кермом, бо краще знав дорогу. Поїздка мала бути приємною.

Андрій заплющив очі і на якусь хвилину розслабився, поки Валік і Ілля обговорювали якісь футбольні штуки. Можна було відключатися від цієї реальності. Проте кайф тривав недовго, бо раптом на його шиї позаду опинилися теплі пальці, які почали ніжно гладити шкіру. Добре,  що підголівник був великим та закривав від ока Іллі ці Валікові ігри.

Замість того, щоб насолоджуватися, Андрій напружився. Він почав здогадуватися, що замислив його сусід по квартирі, і якось зганьбитися перед Хіміком не хотілося. Тим часом Валік не вгавав. Діставав пальцями туди, куди лише міг непомітно дістати – торкався спини, шиї, волосся. Деколи натискав сильніше. Іноді наближався та зігрівав і так палаючі місця подихом.

Годинна поїздка тривала для Лузана вічність, а для Валіка минула, мов мить. Різні цілі – різний стан.

Коли нарешті прибули на місце, Андрій зміг спокійно видихнути та поринути у спілкування з військовими. Отримали відгуки, запити і кілька історій, які не можна розповідати, поки не скінчиться війна. Надихнулися далі працювати.

Назад везли один подарунок, який якраз помістився на переднє сидіння. Працівникам їхнього офісу сподобається. Але тепер їм довелося їхати разом ззаду.

Андрій сподівався, що хоч тепер Валік буде поводитися пристойно. Так і було. Перші 10 хв, поки не виїхали на трасу. А тоді його рука дивовижним чином опинилася на нозі Лузана, який, на щастя, сидів позаду Хіміка. Він почав спершу рухатися вгору та вниз. Потім трохи змінив траєкторію, щоб зачіпати і внутрішню поверхню. Та головне, що робив це з невинним виглядом та підтримував розмову з Іллею. А його жертва тим часом плавилася. І ні, не від сонця.

Ілля зміг втрапити в якусь яму та машину відчутно підкинуло. Рука Валіка підскочила та раптово опинилася на тому місці, яке мало показати результат його дій. І це чомусь не здавалося випадковістю. Чим викликала ще помітніший результат. Слава святим спортивкам. Всі прокляття і лайка для Валіка, який продовжив це солодке катування.

Лише коли заїхали до Дніпра, він раптом відсторонився та сидів до офісу з виглядом янгола.

Ілля від’їхав у справах. Всі десь розбіглися і, здається, повертатися не збиралися. Вони лишилися вдвох у великому офісі, тому тепер Андрій міг дати вихід емоціям.

Він став посеред коридору та перегородив Міхієнкові шлях.

— І що це було? — суворо запитав Лузан, перехрестивши руки на грудях.

— А як би ти це назвав? — Валік підійшов впритул і височів над другом, тримаючи зоровий контакт.

— Блядство? — Андрій підняв одну брову.

— Може, й так. Але подумай краще, — голос Валентина поступово ставав нижчим і загадковішим.

— Неподобство? — Лузан не розривав зорового контакту, але з кожною фразою відходив на крок назад.

— Не зовсім, — наступав Міхієнко.

— Помста? — сформулював найкращий варіант Андрій.

— Ну, нарешті. А за що помста, не пригадуєш?

— За вчорашнє?

— Моя ти киця, — добре, що офіс був широким і ходити так можна було довго.

— А чому помста? Ти ж лишився задоволеним? — наївно поцікавився Лузан.

— Бо так хороші друзі не вчиняють. Ти ж вирішив просто познущатися, — сказав щиру правду Валентин.

— Але ж я тебе не торкався.

— В тому то й справа, Андрійку, в тому й справа.

— Тепер ми розрахувалися? — Андрієві вже набридла ця маленька гра, тому він був готовий зупинитися та повернутися до справ.

— Не зовсім, — і в секунду Лузан опинився притиснутими до однієї зі стін.

Одна рука Валіка вперлася в стіну над його головою, а інша стискала його пах, який досі не забув пестощі  в машині. Він міг би вирватися і припинити це, але знову піддався на цю провокацію та почав отримувати насолоду.

Валік побачив, що об’єкт під його руками не пручається і повністю перейняв контроль над цим безвільним тілом. Звідкись дивовижним чином взявся тюбик зі змазкою, який допоміг яскраво завершити почате. Такий беззахисний Андрій дуже збуджував. Його фінал був настільки бурхливим, що Лузан навіть не помітив, куди подівся Валік. Помста вдалася.

***

— Андрюш, можеш мені допомогти? — покликав Валік з кімнати.

Він розумів, що або сьогодні, або вже ніколи. Післязавтра вони поверталися в Київ. Там все не буде таким простим і доступним.

— З чим … саме? — Лузан вийшов з кухні, де якраз домивав посуд, і застиг. В горлі застряг клубок, який було складно прочистити. Перед ним на животі лежав цілком голий Валентин.

— Нескладно здогадатися, — відповів у звичній манері Міхієнко, але голос трохи видавав його хвилювання.

— Ттти впевнений? — видушив з себе Андрій.

— Я навіть готовий.

Переборовши перше бажання втекти, Лузан підійшов до ліжка. Він вирішив теж роздягнутися, щоб Валіку було комфортніше. Швидко впоравшись з одягом, Андрій торкнувся напруженого стану друга. Він проводив спершу пальцями, а потім і цілою долонею по випуклих м’язах та вигинах, досліджуючи таке бажане тіло. Потім нагнувся і почав цілувати виточену спину. Опускався все нижче і нижче, а в крайній можливій точці різко змінював траєкторію руху. 

Валік розслабився. Він знав, що Андрій ніколи не зробить йому боляче. А Лузан — навіть навпаки — прагнув зробити Міхієнку приємно. І йому вдавалося, адже тіло друга недвозначно свідчило про задоволення.

Найскладніше було наважитися спуститися руками нижче — туди, де Валік себе вже підготував. Але стогони чоловіка під ним неабияк заохочували. Довелося попрацювати пальцями, аби досягнути бажаного результату. А все інше сталося навіть якось природно.

Після сексу вони приймали разом душ і мовчали. Обидва були емоційно спустошені. Такий досвід складно буде колись забути.

***

Київ зустрів сонячною погодою й окремими квартирами. Вже не було причини залишатися разом 24/7. Андрій взявся налагоджувати побут і роботу офісу, а Валік переїжджав у інше помешкання.

Вони й так мало бачилися, та Міхієнко вирішив відірватися від колективу ще більше — поїхав в тур з Імпровом. Лише 2 тижні, але збивався графік стрімів.

Так-так, саме в цьому була проблема. Ні, Андрій не сумував за спільними вечорами, за тупими жартами і філософськими роздумами. Ні, це не Андрій постійно перевіряв перед сном, чи Валентин в мережі. Це не він прокидався вранці від фантомного відчуття, що друг поруч. Ні, не було такого.

Валік непомітно відшив чергову дівчинку, яка обіцяла йому зігріти холодне ліжко (не факт навіть, що вона була повнолітньою), та порушив тишу, яка тривала вже тиждень.

— Привіт. Чому не спиш?

— Тебе чекаю. Прийдеш? — ніби закохана школярка, відповідає Андрій.

— Трошки далеко. Але до ранку буду. Дочекаєшся? — так само тупо пише Валік.

— Як Хатіко. Сподіваюсь, тебе не роздеруть волинські ведмеді, — вирішує трохи перевести тему Лу.

— Чому? 

— Бо ти занадто гарний? — ненадовго його вистачило.

— То ти визнаєш мою красу? — нахабно питає Валентин, а в душі щось починає щеміти. 

— Її видно неозброєним оком, — ніби й жартує Андрій.

— А відчутно? — вирішує перейти до питання, яке його цікавить.

— В сенсі? — не дуже розуміє Лузан. Або робить вигляд, що не розуміє.

— Які відчуття, коли ти мене торкаєшся? — напряму це питання звучить гарячіше.

— Знаєш, я не дуже гарно вмію пояснювати такі речі, — пише Андрій і десь за сотні кілометрів червоніє.

— А ти спробуй. Для мене, — Валік остаточно вирішує довести друга. І сам вже важко дихає, направду.

— Твої м’язи твердішають під моїми руками, коли проводжу долонями по рукам. Відчуваю твою напругу, коли торкаюся до грудей та веду нижче, щоб обвести кожну рисочку на пресі. А тоді… — слова пишуться дуже довго, адже інша рука проходить той самий шлях на власному тілі, ніби перевіряючи реальність відчуттів.

— Що? — ковтає слину Валік, який яскраво уявляє все написане. 

— Ти знаєш, — нітиться Лузан.

— Я забув. Нагадай, — не вгаває Міхієнко.

— Притискаюся до тебе своїм оголеним тілом. Вдихаю твій насичений запах. Проводжу носом по лінії підборіддя, а руками блукаю десь внизу, знаходячи бажані точки, від дотиків до яких ти млієш. Відчуваю, що ти розслабляєшся ,та кладу тебе на холодні простирадла, які додають гостроти відчуттів. Тепер мені зручніше досліджувати губами твою шию та паралельно наливати лубрикант. Він допомагає охопити тебе та рухатися у такому темпі, який доводить тебе до безумства. Ти розплющуєш очі перед фіналом і я бачу, як вони стають майже чорними, — це все відчувається занадто реалістично. Андрій натискає “Надіслати” та випадає з листування на кілька хвилин.

— Ти де? — першим приходить до тями Валік.

— Тут, — ледве вдається написати ці три літери.

— Що робиш? — Міхієнко прагне переконатися, що людині на іншому кінці переписки було так само добре.

— Те ж саме, що й ти, — з останніх сил записує голосове Лузан.

— Якщо буде гарний вай-фай, зателефоную завтра після концерту. З відео, — дає обіцянку Валентин. Дуже солодку обіцянку.

— Добраніч.

— Солодких снів. Таких, як я.

***

Після кількох палких ночей на відстані Міхієнко помнутий, але щасливий. Назад повертається нічним потягом і вже скучає за Андрієм, бо зв’язку традиційно немає. Лузан зустріне його на вокзалі, а далі…

Далі фантазія могла б розв’язати руки, та поруч у купе сопе стомлений Вова. Якось не по-дружньому задовольняти свою пристрасть біля нього. Хоча поняття дружби дуже змінилося останнім часом. Залишається спробувати поспати.

Будить Валіка зовсім не будильник. Не гудок потяга. І навіть не різкий голос провідниці. А удар. Такої сили, що здригаються вікна. Вони саме прибувають на свою колію. Шумко, який прокинувся раніше, тягне ошелешеного Міхієнка в укриття.

Валік встигає прийти до тями, як люди поряд починають обговорювати, що ППО збило ракету, але уламки впали на машини, припарковані біля вокзалу. Хтось, ніби, постраждав. І тоді знову туман заплітає свідомість.

Це міг бути Андрій? Він саме мав чекати там, де, за розповідями, це сталося. Зв’язок знову не ловить. Валентина кидає в холодний піт.

Дочекатися б кінця тривоги. Хвилини тягучі, як карамель. І так само осідають на зубах, забираючи можливість говорити. Дихати носом. Сфокусуйся на диханні. Один-два-три. Відбій повітряної тривоги.

Відбій. Нарешті. Валік кидається до виходу, біжить до стоянки. Він бачить поліцейських, які обводять місце події стрічкою. Машина швидкої закриває огляд аж до миті, коли він наближається впритул. Це авто Лузана там, під уламками. Серце пропускає кілька ударів. Та навіть зір, який нещодавно різко погіршився, дозволяє одразу помітити, що всередині нікого немає.

Затамувавши подих, Валік зазирає у відчинені двері швидкої. На ношах лежить Андрій. Лікар перевіряє його пульс.

— Що з ним? — витискає з себе Міхієнко.

— Стукнуло сильно по голові уламком. А ви знайомі?

— Я його … друг. Він мав мене зустріти з потяга, — шок не дає відповідати швидко, тому він трохи запинається. 

— Тоді поїдете з ним до лікарні.

— Все так серйозно? — Валік боїться відповіді на це запитання.

— Нам потрібно зробити кілька аналізів та поспостерігати хоча б одну ніч. Залиште свої дані поліцейським і можемо їхати.

Ніби в тумані, Міхієнко диктує своє ім’я та телефон, якось згадує важливі деталі про друга, які його запитують, та сідає в швидку. Лікар вийшов поцікавитися, чи нема інших поранених на території вокзалу.

На голові Андрія запеклася тонка цівка крові. Таку бліду шкіру для нього важко було й уявити. Валік поклав свою руку на його — і повіки заворушилися, але не розплющилися. Натомість Лузан прошепотів: “Я тебе дочекався”.

“Я тебе кохаю”, — вирвалося у відповідь у Міхієнка.

***

Валік не знав, чи почув його зізнання Андрій. Та він і не планував ніякого зізнання. Втім, розберуться вони з усім, коли Лузан видужає. “Відкладаєш вирішення проблем. Молодець, Валентине”, — похвалив сам себе. Проте на більше часу не вистачило, бо вони вже поїхали на до лікарні.

Дорогою Міхієнко написав у великий спільний чат друзів, що сталося з Андрієм. Відгукнулися всі, але зможе приїхати зараз лише Лєра. Та, що колишня Лузана. Та, що їхня спільна подруга. Проте не хотілося все ускладнювати ще більше. Сімейні драми залишимо на потім. Зараз головне, щоб з тим придурком все було гаразд.

***

Андрія забрали на обстеження ще без тями, а повернули вже у більш-менш нормальному стані. Він зміг навіть відправити Валіка додому, а Лєру залишити з собою на ніч. І де в цьому світі справедливість? Міхієнко не розумів, чому його так відштовхують.

— Чому ти не захотів, щоб Валік лишився? — запитала колишня дівчина, роздивляючись риси колись коханого обличчя.

— Мені потрібно подумати, — відповів Андрій. — Ти теж можеш йти, якщо хочеш. Про мене попіклуються.

— Оце вже ні. Я Валіку обіцяла наглядати за тобою. На відміну від деяких людей, я своїх обіцянок дотримуюсь, — не втратила нагоди підколоти Товстолєс.

— Я думав, ми цю тему закрили, — стомлено докинув Лу.

— Якщо ми просто припинили про неї говорити, вона не вичерпалася. Але я бачу, що ти всі проблеми так вирішуєш.

— Ти про що?

— Хтось щойно Валіка додому відправив.

— Ми не будемо це обговорювати, — безапеляційно підсумував Андрій.

— Будемо. Але, справді, не зараз. Тобі треба відпочивати, — зжалилася Валерія.

— Дякую. І дякую, що ти тут. Незважаючи ні на що.

***

Лузан хворіє. Струс мозку як-не-як. Слухавку не бере. На повідомлення не відповідає. Впускає в квартиру лише Лєру з продуктами. Насправді, грається в приставку і намагається не думати. Але для всіх він дуже погано почувається. Хоч так і є. Але не фізично.

— Ти довго ще будеш ховатися від нього?  — порушує тишу колишня дівчина, яка залишилася трохи зарядити телефон.

— Від кого? — не дуже впевнено відповідає питанням Андрій.

— Від Валентина Олександровича Міхієнка. Дату народження називати?

— Не треба. І я не ховаюся. І не від нього.

— Ти брешеш сам собі. Хоча вже давно мав зрозуміти…

— Що саме?

— Ти знаєш, — Лєра дивиться дуже пильно.

— Не знаю, — знову брехня.

— Знаєш, — пробує дотиснути дівчина.

— Знаю… — і в неї виходить.

— Я помічала це щоразу, коли ви напивалися на наших домашніх вечірках. Це колись мало проявитися. Якщо не Валік, тоді ніхто інший. Він так дивився на тебе. Линув до тебе. Думаю, Ксюша теж це бачила, — спокійно розповідає давно підготовану історію Лєра.

— А я? —намагається з’ясувати щось важливе, чого не вистачало для повної картини, Лузан.
— А ти завжди приймав цю любов. Ніби так і потрібно.
— І що ж зараз робити? — таке просто і щиро. Але так невимовно складно.
— Поставити собі те саме питання. І чесно відповісти, — Товстолєс встигла стати такою мудрою, поки вони були не разом?
— А якщо я не можу? —найскладніше запитання за сьогодні.
— Тоді ти злякався. І можеш його втратити назавжди. Ти хочеш цього? —а, ні, це набагато складніше.
— Ні.
— Ти любиш його? — а це виявилося найпростішим.
— Так, — і в голові стало надзвичайно ясно.
— От і все.
— Дякую. Я тебе люблю. Як друга.
— Але не як Валіка? — розсміялася колишня наречена.
— Ні, не так, — посміхнувся й Андрій. Він вже знав, що робити далі.
***
Час настав. Таксі підвезло до офісу, бо автівка досі була в ремонті. Зблідла шкіра видавала не хворобу, а хвилювання. Сподівався, що вдасться залишитися самим і поговорити.
Але зупинитися біля входу не вдалося. Там вже стояла інша машина. Машина, у яку Міхієнко садив якусь дівчину і на прощання цілував у щоку.
Тобто за тиждень любов минула? Нормально. Я тобі влаштую.

***
— Доброго ранку всім.
— О, наш бос повернувся, — весело відповів Микола.
— Хто був тут за старшого за моєї відсутності? —з першої фрази вирішив розпочати напад Андрій.
— Валентин, —простодушно відповів Коля.
— Чудово. Чим ви займалися без мене? Сподіваюсь, не відпочивали? — наштовхував на неприємну тему для розмови Лузан.
— Готувалися до зйомок, — спокійно відповів Міхієнко.
— То я можу побачити сценарій до нової рекламної інтеграції? —невмисне виразно поцікавився Андрій.
— Його немає, — Валік здавався незворушним.
— А що є? — не вгамовувався його “бос”. 
— Микола знає, він відповідав на листи.
— Микола не головний. Ти мав все контролювати, — з приємністю Андрій зрозумів, що тут був повний провал. — Окей. Декорації для нового шоу на якому етапі?
— На етапі ідеї.
— В сенсі? Ти мав все узгодити з декоратором і обрати найкращий варіант, —а ось тут уже голос видав справжнє роздратування та лють.
— Не було часу.
— Дівчат чіпляти є час, а на це не лишилося? — їдко підколов Андрій. Потрібна була перерва, щоб підготувати ще чогось дошкульнішого. — Зараз я сходжу до вбиральні, а тоді продовжимо.
— Яка муха його вкусила? — прошепотів Микола, коли Лузан зачинив двері, але відповіді не почув, бо…
— Валік. Сука. Ти не зміг навіть туалетний папір купити? Серйозно? — почулося через весь офіс.
— Все, ви тут розважайтеся, а я тікаю. В мене вдома діти, — і Зирянов вискочив з приміщення.За хвилину повернувся Андрій.
— Де Микола? — запитав, оглянувши порожній офіс.
— Зник. Магія, —потиснув плечима Валік.
— А він чим займався за моєї відсутності? —вже спокійніше запитав Андрій.
— Це ти його сам запитаєш. Якщо він сьогодні з’явиться. Після твого концерту.
— Це звичайна робоча ситуація. Ви тут робили незрозуміло що (чи, точніше, нічого не робили), а я вас маю похвалити? Особливо тебе, Валік. В тебе, здається, була голова на плечах раніше, — Лузан став навпроти та склав руки на грудях.
— Тобі здається. А мені здається, що в когось в цій кімнаті знову недотрах, —зробив свій улюблений висновок теж трохи заведений Валентин. 
— Добре, що в тебе його немає, — виразно проказав Андрій та пильно подивився в блакитні очі напроти.
— А звідки така інформація? — Валік зорового контакту не розірвав. 
— Зоровий аналізатор. Чув про такий?
— Навіть бачив, — розвинув тему Валентин. — І чим же допоміг тобі твій чудовий зір?
— Роздивитися, як ти водиш сюди своїх дівок замість того, щоб працювати. Робота страждає  недарма, —весь його вигляд випромінював роздратування.
— Це ти зараз про мою троюрідну сестру, зрячий ти мій? Яка сьогодні вранці заїхала по документи? — уточнив Валентин, змусивши Лузана трохи охолонути.
— Це справи не змінює. Сестри, матері, монахині з монастиря. Ти не працював, — спробував викрутитися Андрій.
— Ти теж не працював, —настав час Міхієнка нападати.
— Я хворів, — впевнено відгукнувся Лузан.
— Я не знаю. Я ж не бачив. І не міг приїхати. Бо ти мене не хотів бачити. Міг би й про мої задачі розказати детальніше, босе.
— Я не міг, — Андрій почав говорити набагато тихіше.
— Чому? Тобі Лєра заважала? —новий укол. Але зовсім не болючий.
— Ні, вона мені допомогла. Допомогла дещо зрозуміти, —максимально відверто. Потрібно було вже поговорити.
— Не те, що ти поводишся, як мудак?
— Ні, точно не це.
— А що ж?
— Те, що я маю почуття до однієї людини, —всередині в обох все стислося.
— Які почуття? Ненависть? Зневага? —Валік не хотів зачаровуватися, якщо йшлося про нього.
— Кохання. Я люблю цю людину, — ці слова вмістилися на одному довгому видиху. 
— Продуктивно ти час провів. І хто вона? —не хотів довіряти власним відчуттям Валік.
— Вона — це він. А він — це ти. І я знаю, що це взаємно, —нарешті ця гора впала з пліч.
— Я думав, що ти не чув, —Валік взяв кохане обличчя навпроти у свої долоні та намагався запам’ятати якнайкраще цей момент.
— А я думав, що мені робити, — чесно зізнався Лузан.
— І що ж надумав?
— Бути з тобою. Але за однієї умови: ти видалиш всі нюдси, — він не міг пропустити цей момент.
— Вже давно. Ще в день нашої першої близькості, — Міхієнко скоротив відстань між ними до мінімальної.
— Кляті нюдси, — прошепотів Андрій, припадаючи до коханих губ.
— Але якби не вони…
— Можливо, — не хотів говорити про це, адже зараз були справи набагато важливіші.