Розділ 2

5:18

Френк лежав на дивані, потупишви погляд у стелю. Несносне почуття, коли тебе залишили в невігластві, і тепер ніщо, окрім бажання дізнатися правду, не лізе до голови. Всю ніч не спалося. Втому наче рукою зняло, тільки-но чоловік зайшов до квартири. Весь час в голові крутилось питання «Якого дідька, Єво?»

Френк знав, що вона не спала і сиділа в офісі. Як і знав, що їхати зараз немає сенсу: вона не повірить жодному його слову про «прекрасний відпочинок» і буде ворчати наступні кілька днів.

Чоловік сів у ліжку, завмер, дивлячись на пожовклі, старі шпалери на стіні. За вікном світало, проте холодні промені сходу робили кімнату незатишною і чужою. На робочому столі практично не було паперів: Френк не мав звички забирати з собою справи, бо вдома з‘являвся рідко. Залишки кави в пустих чашках висохли і тепер знадобиться немало часу, щоб усе відмити.

«Або викинути. Навіщо вони мені тепер?»

Обережно переступаючи через розкиданий на підлозі одяг, Френк зайшов на кухню. Від їжі нудило, тому чоловік дістав ще одну чашку і заварив каву. Та ефект  кофеїну виявився прямо протилежним: вже за кілька хвилин Френк мирно сопів, поклавши голову на холодний дерев‘яний стіл. Прокинувся тільки коли сонце вже було високо в небі, зіскочив зі стула, в паніці шукаючи годинник.

10:35

«Добре, якщо вже так, то потерплять ще годинку»

Костюм спадав, хоч тільки місяць тому Френк приніс його від швачки. За останній рік – майже дванадцять кілограмів. Чоловік розумів, що це не нормально, але списував все на стрес і важку роботу.

Єва не дзвонила. Вона ніколи не дзвонила, коли Френк їхав додому, навіть, якщо знайшла щось важливе.

«Немає нічого важливішого, Френку, за здоровий сон і правильне харчування»

Сама дівчина, звичайно, ніколи цього правила не дотримувалась. Коли вони вперше зустрілися, Френку було п‘ятдесят чотири, а Єва палала ідеєю змінити світ на краще та викорінити злочинність. Звичайно, згодом прийшло розчарування. Тоді вони часто разом засиджувалися в офісі і розмовляли про те, який несправедливий всесвіт. Френк бачив в ній себе в молодості. Він ставився до неї, як до доньки, бо власних дітей ніколи не мав. Згадуючи свої двадцять п‘ять, розумів, скільки помилок міг би уникнути, якби мав когось поряд, хто завжди готовий допомогти і підказати правильний шлях.

В кабінеті нікого не було. Нічого нового в паперах чи на столі. Якийсь час Френк просто стояв посеред кімнати і не знав, де подітися. Двері з грохотом відчинилися, Єва була вся захекана, але зі знайомим блиском в очах.

– Не роздягайся, Ватсоне, нас чекають великі справи.

Чомусь це одразу підняло настій. Єва застрибнула на пасажирське сидіння і дістала з кишені конверта.

– Кому пишемо? Ірен Адлер?

– Вже навіть побачення назначила. Лікарня Святої Марії на Ріверз-стріт. – Френк вивернув руль і виїхав на головну дорогу.

– Психіатрична лікарня? А як же емансипація жінок?

– Не знущайся. Міссіс Дорт хвора, вона на антидепресантах останні два роки і не працює. Вона не домогосподарка – у неї розлад. Я домовилась про зустріч із її провідним лікарем – містером Томплом.

– Звідки інформація?

– Не згадую, щоб Ірен розповідала весь логічний ланцюжок до кінця розслідування.

– Не знущайся.

***

«Єва сиділа над справою вже кілька годин. Жодних думок, навіть приблизно. Кава. У автоматі напій закінчився ще годину тому. Поблизу був цілодобовий маркет, та й свіже повітря могло навіяти думки. Шлунок озвався колючим болем.

«На одному святому дусі далеко я не протягну»

Звичайно, ціни були просто грабіжницькі, але це єдиний варіант. Проходячи повз вітрини з йогуртами, Єва побачила знайоме обличчя.

– Міссіс Дорт! Що ви тут робите так пізно?

– О, детективе! Пробачте, не встигла запитати ваше ім‘я в нашу першу зустріч.

– Просто Єва. Це небезпечно для жінки ходити вночі такими районами

– Не хвилюйтесь, у моїй сумочці не тільки краплі для серця. А ви самі?

– Тут недалеко відділення. Всі «кримінальні авторитети» знають мене в обличчя. Ви далеко живете? Я вас проведу.

– Дякую, тільки оплачу.

Жінки підійшли до єдиної працюючої каси. Підліток за апаратом був не дуже радий відвідувачам.

– З вас сорок шість доларів, Пані. – Міссіс Дорт дістала гаманець, але одразу ж розгубилася.

– Сорок шість..двадцять плюс ще п‘ять і ще…

– Пані, з вами все гаразд?

– Що? Так-так, одну хвилину.

Єва простягнула купюру.

– Це за мене і за Пані.

Чоловік за касою не пручався. Єва підхопила пакети однією рукою, а іншою взяла міссіс Дорт під лікоть.

– Ходімо, я вас проведу.

Міссіс Дорт все ще була розгублена. Руки ледь помітно тремтіли, а очі блукали навколо. Лише за кілька хвилин на свіжому повітрі жінка нарешті прийшла до тями.

– Перепрошую. Таке іноді стається. Старість – така справа. Не спішіть дорослішати, Єво.

– Не хвилюйтеся. З такою професією я помру раніше.

– Що?

– Нічого, ходімо. Міссіс Дорт, у мене до вас запитання: Ви були на похоронах Емі?

– Ой, того дня мені було нестерпно погано. Дивно, бо напередодні не було жодних ознак хвороби, а потім стан різко змінився. Тому Том поїхав сам.

– У Тома більше немає родичів?

– Ні, Емі була його останньою і улюбленою. Він так плакав. Не можу згадувати той період без сліз.

– Ви колись бачили Емі?

– Звичайно. За кілька місяців до смерті, вона стала дуже часто навідувати Тома. Знаєте, ніби відчувала, що їй залишилось небагато. Це була жвава, весела дівчинка. І так скінчила…

– Скажіть, ви знаєте, де вона жила?

– Ми ніколи не були в неї, тому, якщо чесно, не знаю. – Жінка завмерла на ґанку свого будинку. Вона про щось думала, зморшки на її лобі ще більше впали. – У мене є дещо для вас. Заходьте.

Міссіс Дорт відчинила двері і пройшла до вітальні. Там, обережно діставши якийсь конверт з буфету, подала його Єві.

– Випав з димаря, коли я чистила камін. Тут написано «Емі». Прізвища немає, але інших Емі в оточенні Тома не було. Тут є адреса, але, думаю, там вже живуть інші люди.

З німого дозволу Пані Дорт Єва підійшла до каміну і просунула вглиб труби руку. В певному місці сажі було набагато менше. Там довгий час щось лежало.

– В конверті нічого немає? Ви його таким і знайшли?

– Так, спочатку, думала, що вам це мало знадобиться, а мені залишиться пам‘ять, та щодня думка, що я можу перешкоджати слідству, тиснула. Хотіла прийти до вас завтра, але, бачте, як склалося.

– Добре, дякую, міссіс Дорт. Добраніч. Знайдете ще щось – номер Френка у вас є.»

***

Френк мовчки аналізував почуте. Дивно, що слідчі не знайшли цю схованку під час обшуку будинку. Точніше, неможливо.

– Що думаєш стосовно цього конверта? – було логічно запитати Єву.

– Мені не подобається вся ця історія. Невже при обшуку не знайшли схованку? Так не могло статися. Хтось повернувся і підклав все туди.

– Навіщо?

– Господь його знає, Френк. Це я й намагаюся зрозуміти. Забагато ніяк не пов‘язаних улік. Мозок взагалі не варить.

– Подумаймо логічно: містер і міссіс Дорт живуть собі спокійно, він перепродає квіти, вона – домогосподарка. Все у них добре, в грошах потреби немає. Останні кілька місяців приїздить сестра Пана Дорта. Раптом Емі помирає. Містер Дорт…до речі, як його звати?

– Том.

– Так от, Том єдиний, хто може оплатити похорон. Але грошей немає. Том купив трейлер.

– Якого ніхто ніколи не бачив.

– Саме так. З цього можемо зробити висновок, що жодного трейлеру не існує. Куди він міг витратити гроші?

– Безліч варіантів: казино, наркотики, незаконні купівлі якихось квітів за дешево.

– Добре, це зараз не так важливо. Гроші зникли. Містер Дорт кудись їх витратив. Отже, на похорон Емі грошей немає. Доводиться займати. Справи йдуть погано. У містера Дорта багато боргів. В кінці-кінців, його вбиває якийсь колектор або щось типу того.

– Я б поставила ще дещо під питання: а чи справді ця Емі, яка до них приїздила, це сестра Тома Дорта? Може, це коханка або партнерка по бізнесу. І так він намагався створити безпечну атмосферу, щоб ні в кого не виникло питань.

– Або, щоб ця чарівна сестра Емі раптово померла і на її похорон знадобилися гроші. Може, він вже тоді був по вуха в боргах і міссіс Дорт була категорично проти нових. А тут і не скажеш.

– Тобто, в будь-якій версії кінцева мета – гроші.

– Тоді виникає ще один варіант. Якщо гроші – головний герой в цій історії, вони могли бути цілою групою, що бере участь у незаконних махінаціях. Може, Том і Емі щось зробили не так і їх обох вирішили прибрати. Тома вбили, а Емі, підклавши конверт, скомпрометували.

– Вже більше схоже на правду. Але це все тільки здогадки. Зберігай цю версію в голові, бо зараз сюди додадуться ще свідчення цього…доктора Томпла.

Машина завернула до в‘їзду на територію лікарні. Жодного посту охорони чи щось накшталт. Проте, біля сходів їх зустрічав чоловік середніх літ в білому халаті.

– Місс Рейвон, – він простягнув Єві руку, – ми розмовляли з вами по телефону. А ви…

– Френк Роузфорд. Капітан поліції.

– Дуже приємно. То у вас виникли питання до мене?

– Так, стосовно міссіс Дорт. Вона проходила лікування у вас.

– Ах так, Моллі Дорт. Бідняжка. Прикордонний розлад особистості. Останній рік особливо складно. Але містер Дорт піклувався про неї з усією добротою. Щонеділі привозив на групову терапію і слідкував, щоб приймала ліки.

– А місс Емі? Ви щось чули про таку?

– Емі? Знаю тільки Емі Вайнс. Це медсестра, яка супроводжувала Моллі Дорт.

– Міссіс чи містер Дорт казали щось про іншу Емі? Сестру Томаса Дорта?

– Якщо чесно, не пам‘ятаю такого.

– А з Пані Вайнс ми можемо порозмовляти?

– На жаль, сьогодні місс Вайнс немає на роботі. Відпросилась, коли дізналася про смерть містера Дорта. Каже, що бачила в ньому рідну душу і дуже засмучена.

– Що ж, містере Томпл. – тон Єви втратив натяк на ввічливу любʼязність, – ваша медсестра – підозрювана у вбивстві. І я прошу надати нам її адресу.

Лікар випрямився, підняв підборіддя і з відтінком презирства подивився в очі детективу.

– Мої співробітники – не вбивці. Кажучи такі речі, ви ставите під сумнів мене як керівника і репутацію нашої лікарні.

– Мені дуже шкода, що реальне життя ранить ваше его, але ми маємо повне право вимагати – я ж зараз тільки прошу. Якщо ви відмовитесь – ми підемо, але повернемося з ордером на обшук і вилучимо всі документи лікарні. Тоді вже вам точно не вдасться уникнути розголосу і падіння репутації.

Чоловік стиснув щелепи, не відводячи погляду. Він щось обдумував, насупивши брови. Якийсь час панувала напружена тиша. В думках Френка він вже тричі прокляв Єву за її прямолінійність і цього лікаря за його впертість. Він почувався, ніби став свідком якоїсь дитячої сварки.

– Лілі, – містер Томпл нарешті звернувся до молодої дівчини, що підходила до будівлі, – місс Рейвон дуже хоче отримати адресу місс Емі Вайнс.

– Звичайно, – дівчина широко посміхнулась і запросила жестом йти за нею.

– До побачення, місс Рейвон. Думаю, ми з вами ще зустрінемося.

– Неодмінно, містере Томпл.

Лікар поглядом провів трьох людей, що зникли за дверима клініки і одразу ж дістав з кишені білого халату телефон. Він швидко надрукував повідомлення, а потім одним сильним взмахом розбив його об асфальт під собою. Платформа взуття перетворила телефон на купку скла, пластику й ще чогось. Чоловік нахилився, підбираючи сім-карту, й розломив ту навпіл обома руками. Залишки телефону містер Томпл зібрав до кишені й швидким кроком пішов в протилежний від клініки напрямок.