Фанфіки українською мовою

    Будинок Дель Анхель.

    Студія Алонсо.

    Алонсо сидить в кріслі та пише лист.

    Час від часу він зітхає.

    Алонсо: Люба Крістіно.. Ні, не так… Не так..

    Стук в двері.

    Алонсо, трохи роздратовано: Та хто там?

    Рафаель: Братику, можна?

    Алонсо: Експозиметре! Друже! Звісно!

    Алонсо привстав з-за столу, друзі обійнялись.

    Алонсо: Ти пробач, старий, напевно я був дещо різким, просто…

    Рафаель: Я невчасно?

    Алонсо: Ні, що ти, брате? Справа в іншому.

    Рафаель: В чому? Поділишся?

    Алонсо: Звісно. Ось, тримай.

    Рафаель: Що це?

    Алонсо: Ключі від мого дому, від моєї студії…

    Рафаель: Але..Навіщо?

    Алонсо: Завтра ми з Вівіан та Марією Хосе від’їзджаємо.

    Рафаель: Я знаю. Тому і прийшов, щойно ти зателефонував… Але я не розумію…

    Алонсо: Ви з Каридад нам як рідні.. Каридад завжди турбувалась про мене, віддавала всю себе цьому дому.

    Рафаель: Алонсо…

    Алонсо: Так, старий. Не перебивай мене, благаю. Я і сам зіб’юся.

    Рафаель: Добре. Пробач.

    Алонсо: В Мексиці пройшов великий шматок мого життя. Якщо не все життя. Я всьому завдячую цьому місту.

    Рафаель: Тут ти зустрів Крістіну..

    Алонсо: Так. Мою Крістіну.

    Рафаель: Вона вже дружина іншого, старий.

    Алонсо: Так, сеньйора Дюваль. Не варто нагадувати, Експозиметре, я знаю.

    Рафаель: Треба рухатися далі.

    Алонсо: Я знаю це. І робитиму, доки вистачить сил. Але зараз я не про це…

    Раафель: Вибач, перебив тебе, пробач…

    Алонсо: Власне кажучи, давай до основного. Ось, тримай.

    Рафаель: Що це?

    Алонсо: Це ключі. Від цього будинку. Нашого з Вівіан будинку. А ось дарча.

    Рафаель: Щось я не зовсім розумію тебе, старий.

    Алонсо: Тепер це твій будинок. Ваш з Каридад будинок.

    Рафаель: Ти що? Ні! Ні! Я не прийму цього ні за що! Та й Каридад теж, я впевнений…

    Алонсо: Прийміть. Заради мене прийміть.

    Рафаель: Брате, це заборонений прийом.

    Алонсо: Я буду щасливим, якщо ти приймеш це. Рафаелю, ви знаєте кожен закуток цього дому. Тут є студія. Ти зможеш проводити фотосесії, працювати тут.

    Рафаель: Добре, як скажеш. Як ти скажеш. І знаєш, у мене для тебе теж дещо є.

    Алонсо: Тобто?

    Рафаель: Одну хвилину, брате. Я боявся, що не встигну до твого від’їзду.

    Алонсо: Я заінтригований.

    Рафаель посміхається і виходить в коридор. Потім приносить велику картину в красивій рамі.

    Алонсо: Це те, що я думаю?

    Рафаель: Так, це  він.

    Алонсо знімає подарунковий папір. Картиною виявляється великий фотопортрет Крістіни у білій сукні, яка тримає на руках маленьку Вікі.

    Алонсо, зачаровано: Яка краса!

    Рафаель: Бо фото, зроблене на твою камеру.

    Алонсо: І зроблено майстром. Дуже талановитим майстром.

    Рафаель: Та годі тобі! До тебе мені, як до місяця, Алонсо.

    Алонсо: Ні, брате, ні. Кажуть, що учень повинен перевершувати свого вчителя. І це наш випадок.

    Рафаель: Думаю, що Крістіна буде щаслива від цього подарунка.

    Алонсо: Так. Шкода, що я, схоже, не встигну його передати їй.

    Рафаель: Брате, не кажи так, прошу! Мені якось не по собі.

    Алонсо, сумно засміявшись: Я не про те, братику.

    Рафаель, розгублено: А про що ж?

    Алонсо: У мене літак скоро. Наш рейс змістили, на жаль. Ось саме зараз збираємо речі.

    Рафаель: Так, звісно, все передам.

    Алонсо: Дякую тобі за все, братику.

    Рафаель: Та ти що? Це я тобі дякую, Алонсо! Я не можу оцінити того, що ти зробив для мене! І ось ще…

    Алонсо: Що ти хотів сказати?

    Рафаель: Я знаю, що ти створив фонд на підтримку хворих на лейкемію. А я нещодавно отримав хороший гонорар за зйомку однієї реклами для мексиканського бренду одягу. Дозволь зробити внесок до твого фонду. Нехай ці гроші врятують чиєсь життя. Дитини чи дорослого.

    Алонсо: О, друже. Але ж тобі не варто було…Ви з Каридад…

    Рафаель: Ми абсолютно ні в чому не знаємо потреби. А ті гроші, які б я чисто гіпотетично міг би витратити на якісь елементи багатого життя, яким зараз люблять хизуватися усі, зможе зробити велику справу – врятувати чиєсь життя.

    Алонсо: Експозиметре… Без слів… Дякую.. Просто дякую….

    Рафаель: Можливо. Господь побачить цей жест і почує нарешті наші молитви та подарує тобі довгі роки життя.

    Алонсо: Брате..Дякую… За все…

    Рафаель та Алонсо сердечно обійнялися.

     

    Пансіон.

    Кварт

    ира дівчат.

    Крістіна: От і закінчується цей період нашого життя.

    Лоренса: Але історія Трьох мушкетерів ніколи не закінчиться!

    Крістіна: Це правда, Лоренсо. Ми завжди будемо разом, які б відстані не були поміж нами.

    Лоренса: Як воно, бути заміжньою жінкою?

    Крістіна: Дівчата, я така щаслива! Віктор Мануель- кохання всього мого життя.

    Макловія: Яке нарешті буде щасливим.

    Лоренса: Бачиш, подруго, як щасливо склалося, що ти не вийшла за Алонсо.

    Макловія: Припини, Лоренсо! Ти ж знаєш всі обставини тепер!- сумно зітхнула.

    Лоренса: Так. –схлипнула.- Ну чому? Чому таке несправедливе життя? У мене був шанс, чому його немає у Алонсо?

    Крістіна: Подруго, ми будемо молитися і Господь пошле Алонсо одужання та довгих років життя.

    Макловія: Так. Адже він заслуговує на щастя, як ніхто інший. Він та Вівіан.

    Крістіна важко зітхнула, витерла сльозу: Нехай Господь почує наші слова та зцілить Алонсо!

    Макловія: Кажуть, що любов зцілює. Нехай наша любов та любов Вівіан допоможут йому.

    Лоренса: Не лише наша, є ще більш рушійна сила!

    Макловія та Крістіна подивилися на подругу.

    Лоренса: Ой, дівчата, я таке вам зараз розповім!

    Крістіна: Лоренсо, благаю, не варто пліток.

    Лоренса: Це не плітки, це те, що я бачила на власні очі.

    Макловія, ітомлено: І що ж ти бачила?

    Лоренса: А те, що не довго горював наш пан фотограф!

    Крістіна: Лоренсо, як ти можеш?

    Лоренса: Що? Он як Алонсо та Марія Хосе танцювали на вашому весіллі! Ні на крок одне від одного не відходили!

    Крістіна: Це ж прекрасно!- посміхнулась. – Вони дуже гарна пара! Це ще ми помітили після благодійного показу мод!

    Лоренса: І тобі не прикро?

    Крістіна: І чому мені мало бути прикро?

    Лоренса: Ну, з тобою він одружуватися не захотів.

    Крістіна: Ти ж знаєш, чому він так вчинив.

    Лоренса: Але ж Марію Хосе він не злякався зробити потенційною вдовою. Ну а що, такий собі  спадок.

    Макловія:  Лоренсо, якщо ти не припиниш, я кину в тебе чимось важким.

    Лоренса:  Що таке?

    Макловія: Думай, що кажеш.

    Крістіна: Лоренсо, ти незмінна!

    Лоренса: Мені просто за Кріс прикро, розумієте, дівчата?

    Крістіна: Годі тобі, я зараз найщасливіша жінка на світі!- посміхнулась.- Тому, страшно таке казати, але я навіть рада, що так склалося. Я дякую Алонсо і щиро бажаю йому щастя. Їм з Марією Хосе!

    Лоренса: Думаю, що те буде значно швидше, ніж ти думаєш.

    Крістіна: Про що ти?

    Лоренса: А про те! Алонсо цілував Марію Хосе! Просто на балконі ресторану!

    Макловія, шоковано: Та що ти?!

    Лоренса: Так! Уявіть собі! І обоє сміялися, голубилися, наче все у них добре!

    Крістіна: Яке щастя, Господи!- сплеснула в долоні.

    Лоренса: Чесно кажучи, я була шокована!

    Крістіна: А я щаслива! Це, напевно, один з кращий подарунків на наше весілля.

    Лоренса: Я не розумію тебе, подруго. Адже Алонсо…

    Макловія: Лоренсо, Алонсо відпустив Крістіну, щоб вона стала щасливою. Бо вона кохатиме Віктора Мануеля завжди.

    Крістіна, зітхнула: Так! Бо він найкращий чоловік на світі І я дуже щаслива поруч з ним! І такого ж щастя я бажаю для Алонсо та Марії Хосе!

    Лоренса: Думаю, що ця парочка нас ще здивує. І декількох років не мине, як вони Вівіан бабусею зроблять! От пригадаєте мої слова!

    Крістіна, мрійливо: Ну а що? Буде товариш для наших дівчаток. Чи подруга. Третя у гурті.- засміялась.- Нове покоління Трьох Мушкетерів!

    Лоренса: Добре, якщо так!

    Чути сигнал автівки.

    Крістіна: Напевно, що Віктор Мануель приїхав.

    Макловія: Хайме теж написав на пейджер, що мене чекає.

    Лоренса: Я проведу вас, дівчата. А потім до Чеми. Допомагати з малюками. Там зараз Чара.

    Дівчата виходять з квартири.

    На зустріч їм Рафаель.

    Рафаель: Крістіно! Макловіє! Лоренсо! Радий вас бачити!

    Дівчата: Навзаєм, Експозиметре!

    Рафаель: До речі, Крістіно! Над фотознімками з твого весілля я вже працюю! Вони скоро будуть готовими!

    Лоренса: І ми знову помилуємося найкрасивішою на світі нареченою!

    Крістіна: Дівчата, припиніть! Невдовзі ви виходитимете заміж кожна і переконаєтеся, що кожна наречена найкрасивіша! Адже це її день!

    Лоренса: Подруго, чудовий слоган для рекламної кампанії якогось весільного салону!

    Крістіна: Це не слоган, подруго, це правда.

    Рафаель: До речі, Крістіно, у мене є для тебе дещо.

    Крістіна, здивовано: Для мене? Але ж ти сам сказав, що фотознімки ще не готові.

    Рафаель: Я не про те. Це не від мене. Цю річ просила передати тобі одна людина.

    Крістіна: Хто?

    Рафаель: Ти все сама зрозумієш, власне кажучи. Тримай.

    Крістіна: Це від Алонсо.- витерла сльози з обличчя.- Портрет. Господи! Наш з Вікторією портрет!

    Лоренса: Кріс, ти тут просто королева!

    Макловія: А Вікторія- справжнісіньке диво!

    Рафаель:До речі, Крістіно. Алонсо також просив мене передати тобі цей лист.

    Лоренса: А що він там пише? Що?

    Макловія: Припини, Лоренсо. Це особиста справа Кріс.

    Лоренса: А ми їй що, чужі?

    Макловія: Лорі, ти не змінюєшся!

    Крістіна: Я прочитаю його вдома. Дякую, Рафаелю.

    Рафаель: Всього найкращого.

    Рафаель йде.

    Лоренса: Ну ж бо, Кріс! Відкривай конверт!

    Макловія: Припини, Лоренсо. Це інтимна справа. Крістіна повинна зробити це сама. Адже лист для неї, а не для всіх нас.

    Крістіна: Пробач, Лоренсо, але так. До того ж, я зараз така виснажена, наче з мене випили всі соки. Ось і Віктор Мануель під’їхав. Мені час, дівчата!- цілує подруг.

    Лоренса: Бувайте, сеньйоро Дюваль. Не забувайте там про нас.

    Крістіна, сміючись: Припини, Лоренсо.

    Макловія: До нових зустрічей, Кріс. Цілуй там Вікторію. Від хрещених.

    Крістіна: Звісно, дівчата! До зустрічі!

     

    Будинок Дюваль.

    Крістіна читає лист.

    Крістіна, ковтаючи сльози: «Дорога моя, люба Крістіно!

    Щастя моє! Моя найсвітліша душа!

    Мила, я їду надовго. Можливо, назавжди. Не знаю, коли ми з тобою побачимось. І чи побачимося ще взагалі. Мій час вичерпується з кожним днем, з кожною годиною, тому я не хочу втрачати ні однієї хвилини дарма- ми з Вівіан та Марією Хосе їдемо у подорож, як і планували. Я хочу фотографувати прекрасні миті та місця, віддати данину життю. І перш ніж поїхати, я спершу хотів би ще раз попросити в тебе пробачення. Пробач, що принизив тебе на весіллі. На нашому весіллі, якого не відбулось. Але що не робиться, все до кращого. Ти знайшла своє щастя з Вікторем Мануелем. І я дуже радий за вас. Адже ваше щастя, твоє щастя, щастя маленького янголятка Вікторії- і моє щастя. Ви завжди будете у моєму серці, що б не сталось. А моє – з вами, де б я не був- на цьому світі чи десь на тому. Однак…

    Пробач мені, Крістіно. За те, що я зараз скажу. Але ти вільна. Так, мені вдалося подолати кохання до тебе і… Вибач, що зараз тобі про це говорю… Я боюся вірити самому собі, але я відчуваю, що до мого серця стукають нові почуття. Марія Хосе завжди поруч. Вона для мене завжди була другом, колегою, близькою за духом людиною, однак зараз, коли вона завжди поруч, я починаю відчувати до неї дещо більше. Це потреба, це залежність. Я не знаю, як пояснити це. Втім, ти, як закохана жінка, зможеш зрозуміти, про що я…»- О, Алонсо! – витирає сльози.- Як би я хотіла, щоб ви були щасливими! Я молитимусь за це.- продовжує читати.- «Однак, я хочу, щоб ти знала, рідна моя душа, що ти завжди будеш у моєму серці, як рідна людина, мила Кріс, мій друг, моя опора. Моя молодша сестричка. Знаєш, я завжди хотів мати сестричку. Саме молодшу сестричку. Щоб турбуватися про неї, підтримувати в скрутні моменти та радіти її успіхам, захищати її, оберігати. І я відчуваю, що нею для мене стала ти. Рідною серцем, а не по крові. Я сподіваюся, що такі теплі стосунки у нас збережуться і на майбутнє. Я щомиті думатиму про тебе і Вікторію та молитимусь за вас. І якщо вам коли-небудь знадобиться допомога, телефонуй мені у будь який час. Я завжди з вами, мої дівчатка! Цілую та міцно обіймаю. Алонсо!» Я тебе теж обіймаю, Алонсо. І в тебе все буде добре. Ось побачиш.

    До спальні входить Віктор Мануель.

    Віктор Мануель: Кохана, ти плачеш?

    Крістіна: Що? Ні-ні.

    Віктор Мануель: А чому тоді на щічках слізки?

    Крістіна: Це від щастя. Я досі не можу в нього повірити. Поруч ти, Вікторія, батьки. Це сон?

    Віктор Мануель: Це не сон, це дійсність. Наша з тобою дійсність.

    Крістіна: Мені так хочеться, щоб усі також були щасливими! Геть усі!

    Віктор Мануель: Моя ти добра душа! Все так і буде. От побачиш.

    Крістіна: А де Вікторія?

    Віктор Мануель: Вже давно спить солодким сном. Вони так набігались в саду з Артеміо.

    Крістіна: Моя дівчинка.

    Віктор Мануель: Імельда з мамою вкладали дівчаток. Вікторія навіть не плакала.

    Крістіна: Я така щаслива!

    Віктор Мануель: І я щасливий поруч з тобою, люба!- обіймає Крістіну.

    Крістіна: Мені б так хотілося, аби усі були щасливими! Геть усі!

    Віктор Мануель: Моя мрійниця! Моя добра душа!-засміявся.

    Віктор Мануель: Це просто від щастя. І від захвату. Що мені трапилась дружина з найдобрішим серцем на світі!

    Крістіна: Але погодься, що це було б прекрасно!

    Віктор Мануель: Не «було б», а буде! Все так і буде, моя дівчинко! Так і буде!

    Крістіна: Я кохаю тебе!

    Віктор Мануель: І я тебе!

    Віктор Мануель та Крістіна цілуються.

     

    Будинок Дель Анхель.

    Марія Хосе: Привіт.

    Алонсо: Привіт.

    Марія Хосе: Напевно, ти здивований?

    Алонсо: Так, здивований. Адже вже пізня година. А завтра нам в дорогу.

    Марія Хосе: Пробач, Алонсо, але я не могла витримати до завтра. Я хочу бути з тобою. Навіть якщо ти буде проти. То я буду просто під дверима, як тоді, коли…

    Алонсо: Чш.. Тихо, моя дівчинко…

    Марія Хосе: Що?

    Алонсо: Я не проти..Більше того, я за…

    Марія Хосе: Алонсо, ти..

    Алонсо: Так, я напевно буду останнім покидьком на світі, якщо зараз обнадію тебе, але я інакше не можу…

    Марія Хосе: Скажи мені, що це не сон. Просто скажи.

    Алонсо: Це не сон, мій янголе. Не сон.

    Марія Хосе: Тільки скажи, Алонсо. І я все для тебе зроблю. Чуєш? Все.

    Алонсо: Якщо все, то у мене до тебе є одне прохання.

    Марія Хосе: Яке?

    Алонсо: Залишися зі мною тут сьогодні. Я хочу бути з тобою, не лише в цю ніч, але й і усі наступні. Всі, які відведе мені Господь…

    Марія Хосе: О, Алонсо… Я  кохаю тебе! Кохаю! Кохаю!

    Алонсо та Марія Хосе кидаються одне до одного і починають пристрасно цілуватися.

    Алонсо: Сьогодні ми будемо разом. І нехай увесь світ зачекає.

     

    Над Мехіко стояла тиха ніч.

     

    0 Коментарів

    Note