Розділ 2
від WariorCatsРозділ 2
Чорнокриг не знав з чого почати. Він звичайно сподівався на притулок, адже його клан потерпав від ворога. Те що він відчував в той час не можна було описати словами. Його лапи горіли, якби не він, від Крижаного Клану лишився лише попіл…
Сойкозірка – нова провідниця Громоклану пильно дивилася на кота. Вона відчувала тяжке становище кота. Чорнокриг від спогадів здригнувся і по його тілу промайнуло тремтіння.
– Я тебе слухаю – нарешті промовила провідниця.
– Я Чорнокриг, провідник Крижаного клану. Наш клан був оселений далеко в горах, але… – його голос зірвався на згадці про минуле.
В його очах заграла ненависть. Він пам’ятав про те що скоїли з його кланом, але ділитися не з ким не волів.
Сойкозірка спокійно дивилася в очі Чорнокригу.
– Мій клан потерпав, тому я прошу у Громового Клану дозволу щоб полювати у вас на території. – нарешті промовив чорний кіт.
Сойкозірка не знала що відповісти, адже усі провідники її клану були надзвичайно великодушними. Вона розуміла як це переносити тягу за кланом.
– Мені треба це обдумати з моїми котами – нявкнула вона.
Сойкозірка рушила до Високого каменю. Чорнокриг почапав слідом за нею.
Сойкозірка застрибнула на камінь і почала промову:
– Нехай всі коти, що можуть самотужки спіймати здобич, зійдуться сюди під Високий Камінь, на віче клану!
Чорнокриг нагострив вуха, десь він вже це чув. Звісно! Із тих розповідей о Зореклані! На думці про Зоряний Клан його настрій погіршав, а в очах спалахнув вогонь!
Його роздуми перервали гучні вигуки котів:
– Хто він?
– З якого він клану?
– Його запах мені не знайомий!
***
– Не часто вона дозволяє полювати на території – нявкнув Ожинокіготь перед тим як Чорнокриг, Снігошубка та Ангелохмар мали покинути табір.
– Авжеж – сухо відповів чорний кіт.
Думка про Зореклан ніяк не відпускала його. Він глянув на Срібносмугу що висипала на небі.
Багато думок роїлося у нього в голові, але він точно знав що він не дозволить жодному коту його клану померти.
– Все ще не можеш відкинути думку про минуле? – відволікла його від роздумів Снігошубка.
– Може ти і права – не заперечував Чорнокриг.
Біла киця доторкнулася носом його вуха. Кіт відчув неприємне поколювання в лапах, адже Снігошубка завжди радила Чорнокригові.
Його злість як рукою змахнуло, він був радий що його подруга в безпеці.
***
Місячний серпик вже світив ліс коли коти прийшли до умовного табору. Біля заростей ожини їх зустрів Кігтесмуг.
– Гей, панове, де це вас весь день носило? – весело озвався смугань. – Дрібнолап проявив сьогодні неабиякі здібності на полюванні! Гадаю скоро буде заслуговувати посаду вояка!
– Подивимось – відповів Чорнокриг, показуючи усім видом що втомився.
– Думаю поласувати ви не проти, що ж не буду відволікати.
Чорний кіт глянув на Снігошубку, приємне відчуття та запах свіжатини відкинув всі погані думки і він попрямував до киці що їла свою частку.
0 Коментарів