Розділ 2

“Цікаві досліди”

Подорож у Київ була неймовірною. Женя давно мріяла побачити столицю. Але ще більше мріяла отримати свої перші книжки з магії. Родина вже повернулась додому, а отже в неї є час перед школою ознайомитись з навчальною програмою, а можливо і попрактикувати якісь чари. 

   Отже, одразу по приїзду наступного дня, Женя схопила першу-ліпшу книгу, вхопила новеньку чарівну паличку і попрямувала на галявину коло дому. Погода була чудова, сонце тішило своїм теплом в останні дні літа. Дівчинка попрямувала до свого “таємного сховку” на галявині, який знаходився поміж насіяних мамою соняшників. Вона часто там ховалась від усіх, щоб пофантазувати, як одного разу стає найсильнішою чаклункою України. Вона позувала з уявною паличкою, уявляла, як всі навколо їй плескають, а Сашко схиляє перед нею голову у визнанні. Хоча в дійсності, брат вважав, що сам стане неперевершеним чаклуном, а з Жені жартував, що її скоріш за все й до школи не пустять. Але вона знала, її пустять. Бо коли в неї перший раз проявились чаклунські здібності, то це була не зміна кольору волосся на рожевий (як у Сашка), а дещо значно потужніше – вона зупинила величезний камінь, що котивсь згори. Сталося це випадково, коли вони з Сашком гуляли по гірській місцевості далеко від дому, і раптом почули тріскіт дерев. Це була брила, яка котилася згори прямо на них із Сашком, ламаючи на шляху молоді дерева. Сашко, інстинктивно кинувся до Жені, щоб бодай спробувати її відштовхнути з шляху каменюки, але Женя з переляку крикнула у бік каменя, і той розлетівся в різні сторони на безліч дрібних фрагментів. Брат встиг прикрити Женю своєю спиною, щоб її не поранило уламками. Діти не розповіли про цю пригоду батькам. Але Женя поділилась, що змогла голосом розбити камінчик. А якого розміру був той камінчик – не уточнювала. 

То ж дівчина, щільно сховавшись між стеблами соняшника, витягла з-під пахи книгу. Це була “Гербологія. Ази та підстави”. Дівчинка пошкодувала, бо, мабудь, доведеться, поки що, відкласти паличку.  

“Урок 1.  

Гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria). 

Надзвичайно рідкісний вид папороті. Зустріти можна в Україні та Польші, зокрема найчастіше трапляються в Карпатах та Криму. Найчастіше гроно на верхівці гронянки помилково трактується за квітку. Скоріш за все саме звідси виникла легенда про цвіт папороті, а також, через її специфічну форму у вигляді ключа, нечакли колись вважали, що під нею може знаходитись клад із золотом. 

Гронянка відрізняється надзвичайними цілющими властивостями, тому її часто використовують для приготування сильнодіючих зілль та настоянок. Вона є сильним кровоспинним засобом. 

Так як гронянка відноситься до зникаючого виду – забороняється експлуатація гронянки “дикої”, натомість дозволено використання штучно виведеного підвиду. Гронянка штучна має більш насичений зелений колір.” 

Поряд з описом рослини був малюнок гронянки. Жені здалось, що вона її вже бачила десь біля хати, але не була в цьому впевнена. Можливо, варто буде пошукати. 

Наступну сторінку займала інформація щодо розведення гронянки штучної, проте для неї потрібна була спора дикої рослини. Здивувало Женю те, що для розведення цього виду, потрібно було знати заклинання “інсурґо”. Як саме ним користуватись – було написано позаду книжки, в частині з практичними заняттями. Женя перевернула книжку і виявилось, що на задній обкладинці усе було написано догори дригом. Тобто книжка читалась з обох сторін так само, просто варто було її перевертати догори ногами.  

Женя швиденько перечитувала інформацію, щодо розведення гронянки в штучних умовах. “Потрібен окремий горщик…”, “… температура повітря…”, “…контроль вологи ґрунту…” – це все не те, де ж заклинання, де ж воно… Є! “Для посадки спори, попередньо підготувавши горщик із землею, необхідне заклинання Інсурґо. Покладіть насіння або спору у ямку в землі (не глибше 2 см). Для правильної дії заклинання, потрібно уявляти як зернятко пускає корінці. Націльте чарівну паличку на горщик і чітко промовте: Інсурґо алтерум аніма. Ні в якому разі не контактуйте фізично з горщиком у момент промовляння заклинання. Заклинання подіяло, якщо ви побачите золотавий струмінь світла, що надходить з кінчика палички в землю.” 

Це воно! Перше заклинання, яке спробує Женя перед школою. Щоправда, буде важкувато знайти спору гронянки. А може з іншим насінням щось буде? Треба обов’язково перевірити. 

Женя підійнялась на ноги і роззирнулась. Навколо були тільки соняшники. Не дуже “цікаві” для її першого експерименту. Вона попрямувала до будинку. Позаду нього щось точно було схоже на гронянку, Женя була впевнена.  

За будинком був невеличкий садочок, який доглядала мати –  яблунька, висока вишня, зо дві черешні та кремезна груша, що вирізнялась з усіх дерев. Поміж деревами мати вирощувала трави та квіти, необхідні для різного роду зілля та настіянок. Женя стала придивлятись до дещо звичних та зовсім дивакуватих рослин. З-поміж них дійсно було щось схоже на гронянку, але це виявилась не вона. Замість зеленого грона на тендітному стовбурці виднілись маленькі білі квіточки. Та й саме листя було геть не схожим на те, що зображалось у книжці. Женя похнюпилась. Хоча, чого вона чекала, в книжці чітко написано, треба було насіння дикої рослини. А мамин город висаджений власноруч. 

“Можливо, заклинанння подіє на інше зернятко?” 

Ця думка закралась в дитячу голову, ще коли Женя сиділа в оточені соняшників. Дівчинка рішуче витягла чарівну паличку. Вона ще раз оглянула рослини перед собою. В книжці написано, що потрібна спора. А що воно таке – дівчинка й не здогадувалась. Тому, методом логічних міркувань, на які здатен дитячий мозок, Женя вирішила шукати щось подібне до папороті. Вона ще раз зазирнула в книгу. На малюнку з рослиною було вказано, що спори знаходяться безпосередньо в гронах. Женя знову подивилась на огородик матусі. Жодної гронянки чи папороті там не було. 

“Гаразд. Що ж. Буде інше зернятко” 

Женя скоса глянула на яблуню, що росла неподалік. В яблуках є зернятка, однозначно. Вона підійшла до найнижчої гілки і зірвала ще зеленувате яблучко. Ювелірним укусом відірвала добрячий шмат яблучка. Воно було ще кислим, а тому Женя одразу ж виплюнула м’якіть на землю. Дівчинка вилучила маленьке зернятко з середини. Паличка була наготові. 

Всівшись на траві, Женя розклала перед собою книгу на сторінці з потрібним заклинанням. Вона націлила паличку на зернятко в лівій долоні. 

– Інсурго алтерум аніма! 

Нічого не відбулось. Женя занервувала. 

– Інсурго алтерум аніма! 

Знов нічого. Тоді Женя згадала, що потрібно уявляти, як з насіння росте корінець. Вона чітко намалювала у себе в голові корінчик, що проривається з тонкого шкарлупиння зернятка, яке лежало в її долонці. 

– Інсурго алтерум аніма! Інсурго алтерум аніма! Інсурго… 

… з палички повіяло теплом. 

“Виходить!” 

– Інсурго-алтерум-аніма! Інсурго-алтерум-аніма!.. 

… ще тепліше. 

– Інсур-алтерум-аніма! 

Раптом з чарівної палички вирвалось червоне світло, та вдарило гарячим променем у місце, де лежало зернятко. Від несподіванки і раптового різкого болю, Женя трусонула рукою. Рука ніби палала. У Жені навернулись сльози. 

“Ай, як же боляче!” 

Женя подивилась на руку, сподіваючись побачити величезний опік. Але опіку не було. І зернятко лишилось на місці.  

“Я ж струсила його в траву!” – подумала Женя. 

Але воно було там, ніби приклеєне до долоні. Женя витерла сльози з очей, щоб його роздивитись. Виявилось, що зернятко пустило корінець. І не куди-небудь, а прямо дівчинці під шкіру. Женя схопилась за нього і хотіла була витягти, але як тільки вона його стисла – долоню пронизав ще палкіший біль. І цього разу біль був настільки нестерпним, що в очах Жені заграли блискавки, в голові запаморочилось і вона втратила свідомість. 

“Мама мене вб’є” – промайнула остання думка в Жененій голові, а потім мозок поглинула темрява.