Частина 2

Час до наступного заняття пролетів швидко, і ось Кроулі знову опинився біля порога маєтку Феллів. Вчергове перевіривши, що він узяв потрібні ноти, він постукав у ковані дверцята. День був надзвичайно сонячним, і, одягнений у звичне чорне, музикант відчував сильну спеку. Він ховався від сонця, що так невчасно зазирнуло в передмістя Лондону, в тіні під дашком дверей. І чекав, коли йому нарешті відчинять.

Двері відкрили не одразу. Дворецькому Алістеру спочатку треба було розібратися з молодим господарем, який, заглибившись у книгу, зовсім забув про заняття. Юнак сидів десь у глибині саду, але навіть знаючи це, його було непросто знайти серед дерев і галявинок. Служниці розшукували Азірафаеля на прохання дворецького, який побоювався гніву господаря. На щастя, Фелл-старший був відсутній того дня.

Черед деякий час Азірафаель з’явився в кімнаті для занять, де його вже чекав вчитель. І як він тільки міг забути про заняття з тим, про кого були всі його думки цей тиждень?

— Вибачте, містере Кроулі. За книгою я зовсім втратив відлік часу. Це постійно трапляється. Прошу вибачення, я затримав вас… — пролепетав він, підходячи до інструмента. — Чи можу я якось загладити свою провину?

Кроулі дивився на юнака, відчуваючи, як цей спекотний день ставав все спекотнішим, а дихати ставало ще важче. Чому він так реагує? Юнак виглядав як справжній ангел, якого хотілося захистити від усього світу. Кроулі видохнув поглибше і вчергове змусив взяти себе в руки. Та що з ним таке відбувається?

— Дуже мило з вашого боку турбуватися про мене. Якщо не складно, я б випив чогось холодного, Лондон нині не тішить звичною вогкою погодою.

— Звичайно, — усміхнувся Азірафаель, полегшено зітхнувши та смикнувши за шнурок біля дверей. Залишалося сподіватися, у слуг вистачить розуму принести щось не гаряче. — Зараз усе буде.

У горлі юнака пересохло від хвилювання і він відчував, що чогось випити не завадить і йому. Він намагався не показувати це, приховати за маскою непроникності та спокою, але щоки видавали його легким рум’янцем. Азірафаель відвів погляд, оправляючи кут бежевого жилета свого світлого костюма, що так контрастував із темним вбранням вчителя.

У двері постукали, і зайшла молода служниця з тацею. Вона залишила на столі графин із вишневою водою та келихи. Але пішла тільки після того, коли Азірафаель запевнив її, що він і сам здатний налити напій собі та гостю.

— Знаєте, ви маєте рацію, погода чудова. Сподіваюся, такі дні ще потішать нас, — зніяковіло усміхнувся аристократ, простягнувши келих містеру Кроулі.

Прохолодний напій допоміг Кроулі охолонути, а чергова усмішка Азірафаеля — навпаки. Він відвернувся до рояля, починаючи розкладати ноти. Азірафаель теж зробив кілька ковтків, щоб прочистити горло, і відставив келих на стіл. Він сів поруч із Кроулі, змахуючи зі штанів невидимий пил. Бісове збентеження. Серце билося в грудях просто як навіжене.

— Я приніс вам Генделя, у нього чудові ноти як для тренувань, так і для виконання перед гостями. — Кроулі вказав на фамілію на альбомі. Наступну ж фразу він буквально виштовхнув з себе враз посипілим голосом, — Звісно, це не найкращий вибір, щоб сподобатися вашій нареченій, але потім ви зможете грати щось складніше.

— Добре, спробуймо, — кивнув Азірафаель, але потім зніяковів і опустив погляд на клавіші. — Чесно кажучи, ще немає нареченої. Батько поки що шукає належну кандидатуру серед дітей своїх друзів. Гадаю, до наступного гучного заходу мене вже поставлять перед фактом, — його погляд на мить став сумним і приреченим, але видихнувши та прикривши на мить очі, він знову зібрався. — Що ж, почнім урок. Не хочу вас затримувати ще більше.

Кроулі хотів було якось втішити учня, але змусив себе згадати, що то не його справа. Він просто вчить цього красивого юнака грати, він звичайний музикант з низів і аристократу ні до чого його співчуття. Стоп, він що, подумки назвав Азірафаеля красивим?

Варто було зосередитися на занятті.

Кроулі показав кілька вступних акордів і запропонував Азірафаелю повторити їх. Той знову неправильно опускав зап’ястя, і Кроулі встав за ним, обережно притримуючи його руки в правильному положенні, торкаючись внутрішньої сторони кистей. А Азірафаель, хоча може це і було неправильно, навмисно припустився помилки, щоб відчути теплі руки Кроулі на своїх. Всередині все просто волало, що це все одна величезна дурість, бо вчитель може подумати, що він зовсім безталанний чи не бажає серйозно займатися музикою і тому ігнорує все те, що йому пояснювали до цього. Однак бажання відчути дотики, що так йому сподобалися на першому занятті, було занадто сильним. Азірафаель відчував шалену бурю емоцій, в нього знов пересохло в горлі, але він продовжував грати, тільки червоніючи все більше і більше.

Через деякий час Кроулі був вимушений і відійти до вікна, щоб вдихнути свіжого повітря. Здавалося, що ще трохи, і він зробить щось необачне — так сильно зводив його з розуму тонкий запах чужого парфуму, відкрита шия і м’які світлі кучері, що злегка ворушилися від його дихання. Азірафаель припинив грати. Йому здавалося, наче він все ж зробив щось неправильно. Від цієї думки його обличчя запалало ще сильніше. Він дивився на вогняне волосся вчителя — чудовий колір, якого він не бачив до цього, він був не менш гіпнотичним, ніж очі містера Кроулі. Так і хотілося провести рукою по блискучим прядкам, торкнутися гострих вилиць, і ….

Кроулі зробив ще кілька ковтків вишневої води, заспокоюючись, а потім повернувся до рояля і сів поруч з юнаком.

— У вас чудово виходить. Давайте тепер спробуємо зіграти цю партію разом, і ви почуєте, як чудово вона звучить.

— Т… так, давайте, — сковтнув Азірафаель, випливаючи в реальність зі своїх мрій.

— Але мені знадобиться натискати на педаль, щоб твір заграв у всій красі, — додав Кроулі.

Азірафаель хотів ще щось сказати, доки вони не почали грати, але у цей момент Кроулі поставив свою ногу ближче до педалей і випадково торкнувся ноги Азірафаеля. Юнак швидко відсмикнув її, щоб не заважати та заготовлене питання зірвалось з його губ.

– Містере Кроулі, можливо, ми з вами прогуляємося після уроку, якщо ви не зайняті?

Він виставив руки на потрібні клавіші та кивнув, показуючи, що готовий грати. Кроулі ж був здивований запрошенням на прогулянку, таким воно було раптовим. Він не знав, що відповісти, тож почав грати свою партію. Заграна до дір симфонія старигана Генделя була для нього настільки звичною, що він міг грати її автоматично, не слідкуючи за нотами та підлаштовуючись під ритм Азірафаеля. Думками він був далеко, але врешті вирішив, що нічого страшного не станеться, якщо він погодиться на прогулянку.

Азірафаель, на відміну від вчителя, уважно дивився на ноти, розташовані перед ним. Він ще не мав достатнього досвіду, щоб грати впевнено і дивитись ще кудись. Але часом він мимоволі ловив поглядом пальці Кроулі, що буквально танцювали по чорному і білому. Вчитель так майстерно грав, що це заворожувало. Тому Азірафаель, задивившись, не раз міг припуститися помилки. Юнак червонів і перепрошував, знов повертав погляд на ноти та обіцяв собі більше не відвертатися, але за декілька хвилин вкотре порушував власну обіцянку. Як же нерозумно. Тепер страх, що його вважатимуть недолугим і ледачім зростав — а йому так не хотілося розчарувати вчителя.

Вивчений ними відрізок добігав кінця, як і час, що був відведений на заняття. Кроулі відсунувся трохи вбік, щоб повернути Азірафаелю його особистий простір, і почав складати ноти назад у теку.

— Ви чудово попрацювали сьогодні, Азірафаель. Якщо ми продовжимо в тому ж дусі, ви дуже скоро зможете грати на високому рівні. А щодо прогулянки — я не проти ненадовго скласти вам компанію, але мушу попередити. Наскільки я встиг зрозуміти вашого батька, він буде не надто радий, якщо ви спілкуватиметеся з людьми мого класу.

Азірафаель трохи нервово відпив вишневої води, знервовано повівши плечем від згадки про батька. З силою стиснувши бокал, він перевів погляд блакитних очей на Кроулі

— Ви ж розумієте, що він не може заборонити мені спілкуватися з вами? Є деякі речі, які він не може змінити, як би сильно не хотів. Ця ситуація — одна з таких, — з ледь помітною посмішкою промовив він.

Раптом келих у руці юнака луснув, розлітаючись на скалки. Кров закрапала на підлогу, а Азірафаель з нерозумінням розглядав свою поранену долоню. Він усвідомив свій біль лише через кілька секунд, а от Кроулі миттєво зашипів і схопився. Поки Азірафаель ще шукав поглядом щось, що б допомогло йому зупинити кровотечу, його вчитель вже витягував з кишені просту бавовняну хустку, втім, таку ж чорну, як і інший його одяг. Схопивши руку юнака, він розгорнув її до себе, поглядом відшукуючи пошкодження. Один з великих осколків впивався в основу великого пальця і Кроулі, з усією доступною йому акуратністю витягнув скло, після чого приклав до рани свою хустину і міцно стиснув долоню, щоб зупинити кровотечу. Азірафаель не чинив ніякого спротиву цим діям, тільки закусив губу в той момент, коли витягали осколок, а болісний стогін вирвався з його грудей. Далі ж йому залишалося тільки зачаровано дивитися на вчителя, який стояв поруч, тримаючи його долоню, і боротися зі знову спалахнулим бажанням торкнутися вогняних пасмів. Кроулі ще якийсь час колисав чужу кисть, почавши погладжувати основу долоні Азірафаеля великим пальцем, щоб, як йому здавалося, вгамувати біль. Потім він підняв погляд і миттю відсахнувся.

— Я… Прошу вибачення, мені не варто було так реагувати, ось тримайте хустку самі, — він потягнувся за другою долонею Азірафаеля, якою той вже почав несвідомо тягнутися до рудого волосся, і спробував вкласти в неї тканину. — Мені так шкода, але схоже, що ви тепер не зможете грати деякий час, буде боляче. Рана вийшла глибокою і вам варто почекати, доки вона не загоїться.

— Усе гаразд, містере Кроулі. Прошу, не вибачайтесь. Це я повинен робити це. Як нерозумно вийшло. Вибачте… — Азірафаель зніяковіло поглянув на хустку, а потім на вчителя. — Містере Кроулі, ви ж… Ви ж зможете все одно приходити? Як ви можете зрозуміти, мій батько буде не в захваті від раптового припинення занять. Прошу, не зупиняйте уроки. Ми можемо вивчати нотну грамоту або просто розмовляти.

Азірафаель піднявся з місця, відчуваючи, як пульсує біль у пораненій долоні. Затиснувши хустку в кулаку, він підійшов до дверей і потягнув за шнурок дзвіночка. Потрібний був лікар — якщо рана виявиться серйозною, можливо треба буде накласти шви. Що ж, доведеться йому деякий час походити в рукавичках, вигадавши правдоподібну історію про обпечені руки. Він сором’язливо усміхнувся, повертаючи погляд до вчителя.

— Містере Кроулі, я поверну вам вашу хустку на наступному занятті, якщо ви не проти.

— Так, так, звісно, — відгукнувся Кроулі, намагаючись абияк засунути ноти в теку.

Втрачати тут роботу йому вже не хотілося ще й тому, що лорд Фелл міг вимагати повернення грошей, та й здавалося, наче він не мав залишати Азірафаеля.

– Я принесу вам що-небудь теоретичне на наступне заняття. Мені вже час… саме так, до побачення, містере Фелл.

— Гаразд. До побачення, містере Кроулі, — Азірафаель ніяково усміхнувся.

Коли служниця увійшла до кімнати, її очі миттєво розширилися від побаченого — розбитий келих і кров на підлозі. Здавалось, що вона зараз закричить, тому Азірафаель суворо подивився на неї, приклавши палець до губ і закликаючи мовчати. Юнак коротко розпорядився прибрати весь безлад, викликати лікаря і привести його непомітно до альтанки в саду. Все це мало не привернути уваги їхнього дворецького Алістера, який надто вірно служив його батькові.

Після цього Азірафаель кивнув служниці та залишив кімнату, збираючись піти до саду. Звичайно, це було не кращим місцем для обробки поранень, але в будинку його могли помітити й про все доповісти батькові. А від цього постраждає не тільки він, а й містер Кроулі. І завдати вчителю проблем зовсім не хотілося.

Кроулі так поспішно залишив вітальню з роялем, що випадково звернув не туди. Коли він це зрозумів, то був вимушений повернувся до кімнати, де вони займалися. Він вже збирався постукати й зайти, коли двері відчинилися самі та назустріч вийшов Азірафаель, якого підтримувала дівчина-служниця. Кроулі поглянув на них і мимоволі знизив голос:

— Не хочу вас зайвий раз турбувати, містере Фелл, але я трохи заблукав у вашому маєтку і не можу знайти вихід у сад і на вулицю. До цього мене супроводжував дворецький, і я не дуже добре запам’ятав дорогу.

— Ви не турбуєте мене, містере Кроулі. Я якраз теж збирався йти в сад, тож нам по дорозі, — Азірафаель легко посміхнувся і поглянув на служницю, — Марто, зроби все так, як я попросив, будь ласка. Я буду дуже вдячний тобі.

Дівчина кивнула і кудись пішла, а Азірафаель, трохи зніяковіло поглянувши на Кроулі, повів його у потрібному напрямку. Виникло бажання взяти того під руку, але юнак подумки стримав себе. Не хотілося замурзати кров’ю костюм вчителя.

— Ось ми й на місці, — вдихнувши свіже повітря, усміхнувся Азірафаель, глянувши на свого супутника. — Тут наші шляхи розходяться, я так думаю. Гарного дня, містере Кроулі.

— Так, усього доброго, містер Фелл, — відповів Кроулі, кивнувши на прощання. Але несподівано для себе він простягнув руку і легко провів долонею по пораненій руці Азірафаеля. — Бережіть себе, Азірафаель.

Він пішов до виходу з особняка, не обертаючись і стискаючи теку з нотами, щоб приховати тремтіння своїх рук. Цей юний ангел змушував його відчувати щось неймовірне, і музикант не знав, як з цим упоратися.

— Д… Дякую, — прошепотів Азірафаель йому вслід, відчуваючи приємне тремтіння, яке пройшло його тілом від дотику.

Азірафаель довго проводжав фігуру Кроулі сумним поглядом, відчуваючи провину за те, що сталося. Потім він сховався в альтанці: Марта швидко виконала всі необхідні інструкції. Лікар прийшов непомітно, промив і обробив рану. Шви не були потрібні, але Азірафаелю дали мазь, щоб порізи швидше загоїлися.