розділ 2

Щастя. Таке чудове слово, як думаєте? Слово, яке випромінює радість і безтурботність. Але…як зрозуміти чи це воно? Чи це насправді так, чи тільки ілюзія?

Як зрозуміти, що все, що відбувається це правда? Може це просто захисна реакція мозку, викликана безвихідним становищем? Що скажете?…

Вже котрий день, Снейп ламає голову цими думками. Це все справжнє? Але як це все взагалі почалось? Саме після цього запитання і почався вирій різноманітних здогадок в голові. Він не пам’ятає…не пам’ятає. Коли Гаррі почав ходити до нього? Коли Гаррі взагалі припинив ненавидіти чоловіка, який наніс велику травму ще маленькому, нічого не знаючому хлопчику..дитині, яка ще змалечку мала цілу купу внутрішніх “шрамів”. Відколи Гаррі залишив всі образи позаду і вирішив допомогти, а головне чому?

Ця невідомість поїдає його зсередини. Що йому робити? Як дізнатись? Поговорити з Гаррі? Але це ж страшно, страшно, що його здогадки виявляться правдою і насправді ніякого “сонечка” в його житті і не існувало. 

Снейп знов заплутався в собі. Він знов не знає, що робити. І ця клята книга “серця”, в якій залишилось дописати останню главу, назавжди позбувшись всіх цих мордувань, так і манить його.

Тому єдине, що залишається робити – це вгамувати свою єдину спрагу – спрагу  крові. Мабуть, це дуже дивно. Скоріш за все так і є, але це єдиний його порятунок. Саме тому, відкриваючи шухлядку біля ліжка, Снейп дістає нові, тільки куплені леза. Знявши «захисну одежу» з цього металевого, гострого спасіння, він сильно стискає його в руці і робить перший впевнений поріз. Проходить лише мить, коли починає з‘являтись кров і саме в цей момент, він починає злизувати її, як справжній вампір, який зголоднів до неможливого. Металевий смак лагідно пестить його язик, повільно перетікаючи в горло. Це така насолода. Це так заспокоює…І тепер єдине про що він думає, це як би продовжити цю ейфорію.

Кров заповнює всю підлогу, йому вже ніколи не відмити її від цього багряного кольору «болі». Що робити далі? Пустити все на самоплив? Спробувати вибратись з цього? Чи нарешті дописати останню главу?..

Зараз вже немає достатньо часу для рішення, є тільки останні хвилини, які й вирішать все подальше життя чи «не життя»…

Врешті решт нічого не буває нескінченним, рано чи пізно він знов повернеться до болі з‘їдающої зсередини, отже воно того не коштує? Так?

Так

Він вирішив вже давно, просто не хотів признатись собі в цьому. Він ніколи не відчував смаку життя, в нього так і не вийшло його відчути, отже вже й ніколи не вийде.!

І маючи останню хвилину, він бере книгу, відкриваючи на останній сторінці і пише одне єдине слово: «кінець»