Розділ 2

Герміона перестала усміхатись і стала серйознішою. Гаррі не знав з чого почати.

– Я поговорив з директоркою. Вона дещо у мене попросила.

– Що? Кажи вже. – Ґрейнджер нервувала.

– Макґонеґел хоче поселити мене в одну кімнату з Мелфоєм. Я сказав, що відповім пізніше, бо хотів з тобою порадитись. – закінчивши, він спостерігав за реакцією подруги.

Замість очікуваного шоку на обличчі Герміони – з’явилося розуміння. Поттер готовий був посперечатися – ця новина для неї не дивна, а навпаки, очевидна.

– Ти ж уже вирішив, хіба ні? – дівчина дивилася прямо в очі.

Гаррі не очікував такого. Він думав, подруга буде хоча б здивована. Як завжди, вона знала більше, ніж він.

– Так, я вже знаю, що відповім. – Поттер хотів запитати, чому вона так відреагувала. Але був упевнений, вона не скаже. – Гаразд, я піду до себе.

Голова була важка, тому він швидко сходив у ванну й одразу заснув. Хлопцю снився останній бій з Волдемортом. Це, мабуть, буде з ним до кінця життя. Добре, що хоч шрам більше не болів.

О восьмій Поттер встав, і почав збиратися на сніданок. І звісно, не забув про візит до директорки. У вітальні його чекала Герміона. «Вона, нібито, звідси й не йшла»: подумав брюнет.

– Добрий ранок, як поспав? Що снилось? – швидко запитала Ґрейнджер.

– Нормально…, – Поттер дуже здивувався такій гіперактивності зранку. Що з його подругою? – все добре?

– Так! У мене просто шикарний настрій.

– Гаразд. Тоді ходімо.

Спустившись до Великої Зали, друзі підсіли до Невіла з Луною – офіційно нової пари. Гаррі не здивувався, коли дізнався, що вони почали зустрічатися, аби були щасливі.

– Доброго ранку, Гаррі. – Лонґботом простягнув руку для привітання.

– Доброго, Невіле. Як справи?

– Потихеньку, – було видно, який він утомлений, – стараюсь жити далі.

– Теж саме.

Після маленької розмови, всі почали куштувати їжу. Кухня, як завжди, була неперевершеною. Закінчивши трапезу, Поттер попрощався з усіма, та попрямував до професорки Макґонеґел. Та кивнула, й показала очима на вихід із Зали.

– Добрий день, професорко. – привітався Гаррі.

– Добрий, пройдімо до кабінету.

Зайшовши до кабінету директорки, Гаррі усівся на своє улюблене крісло. Він дійсно вже прийняв рішення, проте, щось кричало йому зсередини: «Не треба! Це не твій обов’язок, не твоя відповідальність!». Що ж, вибір був зроблений.

– І так. Я чекаю на вашу відповідь, Поттере. – проникливий погляд професорки Макґонеґел завжди змушував людей відчути дискомфорт. Гаррі не був винятком.

– Я згоден. Ви можете поселити Мелфоя зі мною у кімнату. Якщо, звісно, він не проти.

Полегшення директорки було відчутно фізично. Напружене чоло зі зморшками моментально розгладилось. Гаррі впевнений – він на секунду побачив її усмішку.

– Гаразд, подальші дії я скоординую пізніше, чекайте вказівок. На все добре, – професорка кивнула, дозволивши Поттеру піти. На виході з кабінету, він почув дуже тихе, – дякую.

***

У Гаррі сьогодні за розкладом, був лише Захист від темних мистецтв на четвертій парі. Він мав познайомитися з новою професоркою. Прокляття цієї галузі в Гоґвортсі зникло разом зі смертю Волдеморта. Проте, бажаючих на цю професію було небагато. Тобто, у нього було три з половиною години вільного часу. Піти до Герміони він не міг, бо його подруга взяла всі можливі дисципліни й була зараз чи то на Нумерології, чи то на Маґлознавстві. Іноді, Гаррі не усвідомлював, наскільки самотнім почувався без подруги. Що ж, діватися було нікуди, тому він вирішив почитати книгу та сподіватися, що це допоможе скоротати час.

Його вистачило на пів години, тому він закинув цю справу. Вирішив, що треба написати листа Рону. Вони не спілкувалися більше місяця, бо Візлі був зайнятий роботою з Джорджем. Сівши за стіл, Поттер узяв перо до рук і задумався, що саме хоче написати. Проте, перо ніби саме почало виводити букви на пергаменті:

“Привіт, друже. Як ти? Сподіваюсь, ти тримаєшся та почуваєшся уже краще. У нас тут майже нічого не відбувається, окрім того, що тепер мій сусід по кімнаті – Мелфой. Навіть не питай, як я на це погодився. Маю підозру, що стукнувся головою й тепер не можу тверезо мислити. Отримав розклад від професорки Макґонеґел. Узяв дисциплін по мінімуму, бо я тут не для навчання, думаю ти мене розумієш. Герміона знову навантажила себе предметами, щось ніколи не зміниться. Сумую за вами всіма, маю надію, що скоро зустрінемось та зберемось нашою компанією. Окремо передавай вітання Джіні. Як там вона? Обов’язково напиши, як справи у вас з братом в магазині. Хочу все-все знати. Міцно обіймаю та чекаю на відповідь. Бувай.
Гаррі Джеймс Поттер ”

Поставивши крапку, Гаррі направився у соварню. Він досі не пережив смерть Гедвіґи, тому на нову сову не наважувався. Відправивши лист, повернувся до ґрифіндорської вітальні. Перед каміном сиділи Дін Томас і Шеймус Фініґан та грали у Плюй-камінці. Побачивши, хто зайшов, хлопці обернулись.

– Привіт, Гаррі, як ти?

– Все файно, був тільки що у деректорки. Так сталося, що мене селять з Мелфоєм в одну кімнату.

Дін та Шеймус обмінялись поглядами. Поттер знав, що більшість будуть здивованими чи шокованими. Колишні шкільні вороги будуть жити разом? Сенсація достойна «Щоденного віщуна».

– Як ти на це погодився? – в унісон, запитали розгублені однокурсники.

– Звичайно? Чому ні, ми вже давно не ворогуємо, не бачу в цьому нічого дивного.

– Добре, сподіваюсь це в тобі говорить власне бажання, а не синдром рятівника. Ти йому нічого не повинен. – розвів плечима Томас.

Поттер задумався, чи дійсно це його власне бажання, а не прагнення, знову, всім допомогти? Рефлексувати не хотілось, тому він сказав, щось на кшталт: «Пацани, не придумуйте» і піднявся до себе в кімнату.
Пізніше він знайшов Герміону й вони разом пішли на обід.

– Як пройшли пари?

– Нова викладачка Маґлознавства неперевершена, дуже цікаво викладає матеріал. Час уроку пройшов непомітно, загалом, я задоволена. – Ґрейнджер активно жестикулювала. Гаррі радів за подругу, нарешті вона у своїй стихії.

– Забув сказати, – брюнет ляснув себе по лобі. – Я відправив листа Рону, ти давно з ним спілкувалась. Як ваші стосунки?

Усмішка Герміони моментально стала натягнутою. Невже вони хочуть розійтись?

– Ем… ми давно не говорили в принципі, не кажучи вже про це. Тому я гадки не маю, що у нас відбувається. Після смерті Фреда він став дуже дивним й ігнорує більшість людей зі свого оточення. Але я планувала все обговорити, шукаю слушний час.

Отакої, Гаррі думав, що його найкращий друг динамить тільки його, а тут таке. Гаразд, він дочекається відповіді й потім усе обдумає.

Після обіду, одразу йшла пара Захисту від темних мистецтв. Гаррі було дійсно цікаво, чи буде нова професорка гарно викладати, тому що, на його думку, після Ремуса Люпина всі були просто посміховиськом. Не те щоб Албус Дамблдор колись ретельно вибирав викладачів для Гоґвортсу. Поттер усе ще не міг вирішити, як йому ставитись до покійного директора. Часу подумати про це більше не було. Він узяв все необхідне й спустився до кабінету, де буде проходити пара. Всі вже зібрались біля дверей. Було дуже незвично бачити студентів з усіх факультетів. «Мелфой теж має бути тут»: перше що спало на думку Гаррі. Все-таки, вони майже сусіди. Двері кабінету відчинились, звідти вийшла висока жінка з темним кучерявим волоссям. Риси обличчя були грубими, проте виглядали дуже гармонійно.

– Заходьте, через хвилину почнеться пара. Хочу з вами усіма познайомитись. – коли всі зайшли, вона зачинила аудиторію.

– І так, всім привіт. Мене звати Джеклін Аббот, можете звертатись до мене професорка Аббот. Я колишня аврорка, приймала участь у війні проти Волдеморта, звісно, на стороні Албуса Дамблдора та Гаррі Поттера. Сподіваюсь, ми подружимось і засвоїмо новий матеріал цікаво. Я відкрита людина, не бійтеся питати все, що вам незрозуміло. Що ж, маленька перекличка і можемо починати. – закінчивши свою промову, викладачка оглянула аудиторію.

Герміона була явно в захваті від професорки, вона уткнулась у пергамент і не пропускала жодного слова. Інша частина групи була зацікавлена точно не менше.

Поттер обернувся та побачив зосередженого Мелфоя, який активно щось записував. Дивитися не на пихатого Драко було дивно, проте Гаррі не міг відвести очі від його профілю. Вірогідно, через надто уважний погляд, ідилія слизеринця була порушена. Піднявши голову, він натрапив на зелені очі, котрі пильно вивчали хлопця. Мелфой запитально підняв брову, і тоді Гаррі зрозумів, що робить. Він вирячився на Драко й останній це помітив. Боже як незручно та соромно. «Сподіваюсь, ніхто інший не помітив, а то ще не те подумають».

До кінця пари Гаррі не відривався від пергаменту, аби не наробити ще дурниць. Професорка Аббот задала домашнє завдання написати есе на тему «Створіння Забороненого лісу» й попрощалась з усіма. Виходячи з кабінету, на Поттера вже чекав його майбутній сусід. Мабуть, директорка вже розповіла Мелфою, що той погодився. Йому кортіло запитати, чому слизеринець не проти такого співмешканця. Чомусь він був упевнений – ця таємниця ніколи не буде розкрита.

– Ем, Поттер, ми начебто маємо піти до Макґонеґел. – Драко ніяково торкнувся плеча брюнета.

– Так, звісно. Ходімо

Йшли у суцільній тиші, яка тиснула не гірше погляду директорки, коли та чимось не задоволена. Перервати її вирішив Драко.

– Чому ти на мене дивився на парі?

Брюнет сам собі не міг відповісти на це питання, не те що Мелфою. Хотів проморозитись, але слизеринець явно не збирався відступати.

– Ну, я подумав, що ти маєш бути у кабінеті й вирішив тебе знайти. А задивився, бо ти коли щось учиш, виглядаєш як Герміона. Дуже кумедне видовище.

Це була найтупіша та найбезглуздіша брехня у світі. Проте, схоже Мелфой повірив раз більше нічого не питав.

Дійшовши до кабінету професорки, хлопці схвильовано обмінялись поглядами. Кожен щось для себе вирішив. Гаррі постукав у двері.

– Заходьте.

– Добрий вечір хлопці, зараз я вам усе покажу. Маю надію, речі ви вже зібрали? – почувши синхронне «так», директорка усміхнулась і продовжила, – Добре, тоді ходімо.

Кімната знаходилась на першому поверсі недалеко від Гоґвортської кухні. Зайшовши всередину, Гаррі здивувався від кількості зеленого кольору. В приміщенні була ванна, два ліжка, дві шафи та один великий письмовий стіл. Драко, очевидно, був задоволений. Попрощавшись, професорка пішла по своїх справах, попередньо видавши двоє пар ключів. Розпаковуючи свої речі, Гаррі помітив, що слизеринець має при собі лише дві невеличкі сумки.

– Мелфоє, ти точно взяв усі речі? Тобі все-таки тут цілий рік жити.

Блондин тяжко зітхнув.

– Поттер, ну ти ж розумний хлопчик, маєш здогадатися, що більшість моїх речей конфісковано Міністерством. Я все ще колишній смертежер.

– Оу.., – Гаррі стало ніяково за своє питання. Ну звісно у Драко відібрали майже все, лише залишивши уявну свободу. – Вибач, якось не подумав.

Розкладання речей продовжилось у суцільній мовчанці.

***

Під час вечері, Гаррі сів із Герміоною.

– Уявляєш? Мене поселили з Луною, це було дуже неочікувано. А як пройшло ваше заселення?

– Все добре, якщо цим можна описати діалог на дві репліки. Але кімната мені подобається, правда, забагато зелені. Думаю це привілей для Мелфоя. Ось так ніхто не попіклується про бідного Гаррі Поттера. – брюнет театрально закотив очі.

– Ой, не починай. – засміялась Ґрейнджер, а потім подивилась за спину друга. – Тебе чекають. – пошепки повідомила дівчина, – Гаразд, до завтра.

На виході з Великої зали дійсно стояв Драко, виглядаючи при цьому дуже нервово. Тому Гаррі вирішив поспішити. Попрощавшись з усіма, направився до хлопця.

– Ти що, нічого не їв?

– Їв, але більше не хочу, тому встав з-за стола раніше. Ходімо, скоро відбій.

Мелфой тихо сказав «Лумос» і направився вперед. Гаррі не міг зрозуміти, чому той так нервувався, але питати не став.

Дійшовши до кімнати, Драко трошки розслабився. Потім одразу пішов в душ. «Дуже дивна поведінка. Невже це наслідки тих травм про які говорила Макґонеґел? Розпитувати все одно немає сенсу – не розповість».

Після Мелфоя душ зайняв Поттер. Швиденько поробив свої справи й готувався до сну. Через деякий час, хлопці вже лежали по своїх ліжках.

– Ей, Поттер, ти не проти, якщо я увімкну нічник?

Це запитання ще більше спантеличило Гаррі. Через декілька секунд до ґрифіндорця дійшло:

– Ти боїшся темряви?

Знову те саме важке зітхання.

– Розкрив мене, то можна чи ні?

– Так-так, звісно. Я сам довгий час спав зі світлом. То на добраніч?

– На добраніч.