Розділ 2
від MiriЦилінь вклонився, все йшло за планом. Геллерт знав що він прийшов. Ще б не прийшов. Гріндевальд ж світове зло, як взагалі він може комусь подобатися? Він ж найхолодніший й найпоганіший з всіх людей у світі. Так, Альбусе?. Ще й братика свого притащив. Геллерт до сих пір…ображався? Огиднішої людини він не зустрічав у світі.
…*уривки подій*
~ їх було двоє! Тоді їх народилося двоє! Тому що…- намагався довести Ньют, проте його перебили.
~Тому що? Чи є у Вас докази, містере Скамандре? Їх немає, отож…– самовдоволено сказав Гріндевальд.
…*уривки подій серед яких Банті передає циліня Ньюту*
Почалося. Знов все псують. Та хіба ж їм не живеться спокійно?! Браво Альбусе, можешь пишатися своїм любим Ньютом! Ти ж їм так захоплювався. Й взагалі, що Дамблдор такого знайшов в ньому?? Хіба щ…
Геллерт перевів дихання. Цилінь пішов десь у натовп. Люди розходилися, й ось… Геллерт стояв від нього в декількох метрах… він на секунду замислився наскіки Альбус був красивим. Не таким як у 17 років звісно…
*цилінь вклоняється Дамблдорові*
Геллерту вже здавалося все що коється тут-просто смішним. Він не повинен був тут бути. Хоча ні, це Альбус зі своїми «новими друзями» не повинен був тут бути. Все було б інакше. Якби тіки Геллерт зміг, зміг досягти тієї влади що прагнув…все було б інакше… але був би він щасливий? Звісно! Це саме те що потрібно Гріндевальду. Влада, правління, чистота крові, велич. Але що скаже на це…серце?..
Цилінь вклонився Дамблдорові, а хіба тут був хтось гідний ще?) Той в кого серце чистіше за джерело ключової води? Хах й коли він таким став? Це був він хто говорив що вони можуть змінити світ. Змінити світ й відкритися маглам. А може…то Геллерт завжди бачив тільки свою вигоду? Тільки ідею про владу й…
*Альбус відмовляється*
ще б. Хоча чому не погодився? Ти ж такий хороший, світ був би у добрих руках. Все було б добре, а Геллерта в на сторічча закрили б у в‘язницю! Звісно, то ж він такий поганий й огидний. Дбає тільки про себе. А хіба не так? Хіба магли не слабкіші? А хіба тоді не треба їх подкорити собі? З Альбусом, чи без нього, він спалить їхній світ. Він ненавиде, ненавиде й терпіти не може їх всіх. Тих хто тупий й слабкий. Той ідіотський устрій. Ідіотські аврори що лише що й можуть то робити те що їм скажуть. Не чаклуни, а чарівне сміття.
*Авреліус стає напроти Гріндевальда*…
…й Гріндевальд баче його обличча. Баче весь цого характер. Він неймовірно дратував Геллерта ці 5 років. Гріндевальд терпіти його більше не може. Він ненавиде його. Він огидний. Начебто… у пам‘ять врізалася маленька спогадка. “~Ненавиджу тебе!-шепнув Аберфортс проходячому повз австрійцю. Юнак з темно рудим(однак трішки світлішим ніж в Альбуса) волоссям, такими ж блакитними очима, одначе взагалі порожніми. На них не хотілося дивитися, вони були ніякими. Вони не зачаровували, не викликали замирання серця. Вони були абсолютно не цікавими.”
“~Ненавиджу тебе!- шепнув Авреліус коли був впевнений що Гріндевальд його не почує, тільки от він почув. Подивившись на його трохи кучеряві темно руді волоси, й такі ж очі-блакитні, а втім й такіж порожні й скляні, Геллерт лише зробив вигляд що нічого не помітив”
Саме ці два епізода вклалися в пам‘ять австрійца із думкою про те що “Авреліус-копія Аберфортса.». Саме від цього й ставало неймовірно гидко.
Гріндевальдевого гніва зараз би вистачило на всю улюблену Францію. Ну все, досить. Не минуло й долі секунди як в сторону Авреліуса рушило зелене закляття.
Все сталося миттєво. Цей розпад клятви. Бажання вбити, зробити боляче, побачити його відображення його болю на обличчі. Геллерт не міг контролювати це, він прагнув помсти. Прагув нарешті прибрати його з дороги, з свого шляху.
Закляття зіткнулися, й перша думка що прийшла у його голову це…
~я його кохаю…
лише одна мить й Геллертова рука лежить на пальто «ворога». Він чує його…чує його серцебиття… він відчуває…відчуває наскільки був не в собі. Він ж міг зашкодити йому або…
Альбус опускає паличку, разом із рукою. Геллерту хочеться спитати чи все добре, чи не зашкодив він йому…але розуміє що… він робить маленький крок, але Альбус миттєво робе крок назад, а згодом й поступово відходе відвертаючись від нього. “Ні. Тільки не це. Будь ласочка. Стій, СТІЙ! Не йди, будь ласка! Не так бистро, я ж навіть…”
~Хто тепер кохатиме тебе, Дамблдоре?-намагається сказати якомога холодніше ~ти зовсім один.
трошки важкувато-заплутано написано, але цікаво
Дуже дякую за коментар! Я тіки починаю писати, тому була б дуже вдячна якщо б Ви вказали що саме варто підправити♥️