Біле лисеня. Розділ 2 🐾

Вранці Зоряна стала близько 9 ранку. Почувши, що хтось вже встав, вона пішла вниз. На кухні був Ніл, він готував сніданок. Зоряна тихо підійшла ззаду, зазирнувши за його плече, вона побачила що він готує панкейки. Він розвернувся.

– Ой, бля! – Ніл злякався появи своєї нібито дочки. – Ти зараз спеціально?

Зоряна знизала плечима.

– Гаразд, кава?

Зоряна похитала головою, вона не любить американської кави.

– Скоро я закінчу. Розбуди Настю. А я скоро піду за Ендрю. Добре? – Ніл наклав у тарілки млинці.

Зоряна пішла будити Настю. Як завжди вона поки спала скинула все з ліжка. І розвалившись у формі зірки.

– Добрий ранок Україна, Прокидайся вже мала. Я несу тобі єдина чашку кави та молока. – Зоряна голосно почала співати пісню “Нумер 482″. За хвилину Настя встала.

– Добре ранок. – Дівчинка обійняла свою сестру. Після хвилини обіймашок вони пішли вниз.

– Доброго ранку, – сказав Ніл – Сідайте снідати.

– Це ти співала, Зоряно? – Ендрю подивився на дівчину. Шкіра на його обличчі була в слідах від подружки. Волосся теж злежалося, ліва частина була піднята в верх. З цього робиться висновок що він спить спокійно в одній позі, а також на лівому боці.

Зоряна кивнула.

– Гарно – Коротко кинув він.

– Хто тебе навчив так співати? – Питання Ніла Зоряна проігнорувала. – Гаразд, приємного.

– Смачного. – Зоряна приступила до трапізи

Ці панкейки солодкі та смачне. Після сніданку Зоряна переодяглася у спортивний костюм і сіла на диван із книгою. Ендрю пішов працювати в свій кабінет. Ніл розважав Настю. Коти бігали один за одним. Дівчина не пам’ятала, як заснула від втоми на дивані. Прокинулася вона від того, що щось важке давило на бік. Розплющивши очі дівчина побачила що на ній лежить Коя, а вона з крутилася на дивані, на ній був її плед, між її животом та спинкою девана лежав Найт. Очі боліли від денного сна, як і голова. Через пару хвилин Зоряна обережно прибрала Кою з себе і поклала поряд. Сівши дівчина побачила, що в кріслі поруч з нею сидить Ендрю.

– Якщо не можеш заснути, я тобі можу снодійне купити. – сказав Ендрю не відриваючись від бланка.

Зоряна похитала головою. Вона ненавиділа ліки які притуплють почуття.

– Може, до лікаря? Три дні це вже не жарт.

Зоряна похитала головою.

– Зоряно, подивися на мене, – Ендрю відірвалася від аркушів паперу. Його очі були бездонною темрявою, якби Зоряна раніше не бачила таких очей, вона подумала б, що він злий або ще щось. Але ці очі це розуміння всього того жаху що вона бачила, всього того болю що вона пережила, і всіх тих труднощів що їй доводилося перебороти. Однак він уже був зламаний, він програв тоді. Він був схожий на Зоряну, але вона не здалася і не задасться ” В тебе є воля яку дуже легко втратити, і за неї треба боротися щоб там не трапилося” слова батька допомагали, допомагають і допоможуть її. Зоряна витримала цей погляд. Вона не знала, що побачив у ній Ендрю, але він усміхнувся. – Ти цікава, але якщо не спатимеш, то примушу приймати ліки.

Зоряна похитала головою кажучи що “А от і ні”. Ендрю підняв одну брову.

– Гаразд, але спробуй спати вночі.

Зоряна кивнула.

До кінця дня нічого не відбувалося. Як і весь наступний тиждень. Тут було спокійно але і нудно. Настя розважалися тим що грала з котами. А от Зоряна вивчила весь будинок. Дуже милим був той факт що в найбличі будинки були що най менше в 150 ярдах. А задній двір, не хай і був огорожений парканом але мав вихід на ліс, доволі відлюдне місце. Вранці Ніл їхав тренерувати збірну США, Ендрю працював поки що з дому він юрист, адвокат. Тому в день Зоряна могла ходити домом. Тут дійсно був підвал, з якого зробили спортзал. Тут була бігова доріжка, велотренажер, і ще декілька інших тренажерів. Біля кімнати Насті була ще одна, вона була майже порожня і світла. Тут було двоспальне ліжко і софа. Також в кінці коридору, на другому поверсі, був люк на горище, але Зоряні не вистачало зросту щоб відкрити його, та і не дуже хочеться туди лізти. На задньому подвір’я була гойдалка, і декілька великих дерев. На подив Зоряни тут було багато квітів. Різних і всі вони були доглянуті і дуже охайно висаджені. На ганку стояв гриль і содовий стіл з лавами. Також з заднього подвір’я можно було війти в гараж. Де і стояли машини. Також тут було багато іншого мотлоху: коробки спід якоїсь меблі, декілька старих шин, три чи чотири валізи і купа різних коробок. Та найцікавіше, дуже дуже багато різних клюшок для ЕКСІ. Вони були різного кольору, але одна привернула увагу, на вид вона була най старшою. Помаранчево біла, її сітка була слабкою і рваною, нитки з неї стирчали в різні боки, а лак вже давно потріскався. Зоряна взяла її в руки і роздивлялася уважніше, біля сітки був намальований символ лапи. Зоряна взяла її зручніше, вона була важкою, не для нападаючого, але і не для воротаря, радше для захисника. Зоряна спробувала замахнутися, на диво вона доволі непогано керується, хоча де дівчина вона за довга. Але коли вона рукою сковзнула по ній то відразу ж загнала скабку під палець. Все-таки не дарма на них лак наносять. Дівчина зубами витягнула шматок дерева. А клюшка хоч і горна та доволі зручна, але занадто стара для того щоб грати. Скоріш за все вона довго і гарно служила своєму попередньому власникові, в вмілих руках це може бути навіть зброєю. Дівчина залишила старі, пильні речі в спокої. І рушила назад в будинок

Інколи коли двері в спальню дорослих були відкриті дівчина туди заглядали, вона була темно сірого кольору, і там було велике ліжко, з чорно помаранчевою білизною. Але найцікавіше це ліва стіна. На ній була полиця з кубком і декількома медалями. Вирізки з газель і журналів, одна фотографія. Сама кімната була не дуже великою, і меблів теж було не багато, декілька тумб біля ліжка, книжна полиця, і най цікавіше це крісло качалка. Нащо воно там Зоряна не знала. Ендрю інколи відволікався від роботи і готував дівчатам і собі їсти. Увечері усі були вільні, Зоряна стала плюс мінус нормальну спати. Ніл повертався о 18:30. Вони всі разом вечеряли, Ніл розповідав як все погано з його командою, що дехто не слухає його порад і таке інше. А от Ендрю, розповідав про своїх клієнтів, про тих кого підставили, і тих кому нашкодили. Найбільш Зоряну вражало то як Ендрю це розповідав, спокійно і не вимушено, як справжній знавець своєї справи, чимось він був схожим на детектива, з якогось нуарного романа. Після цього якщо Настя не забирала Ніла чи Ендрю. Вони йшли на віранду, і стояли поряд, Зоряна думає що вони обговорюють свої переживання з приводу них, або і про себе. Тиждень пройшов швидко. У Суботу мала приїхати Гарсія. Психолог Насті і Зоряни, напевно це була єдина людина якій Зоряна розповідала все що могла, Гарсія була надзвичайно милою жінкою. Тож Зоряна встала раніше. Переводячи себе до ладу вона хотіла спуститися в низ, але почула розмову Ніла і Ендрю.

– Не переживай

– Так, звичайно, але вона з нами не говорила жодного разу. – Ніл був на нервах. Це було важко почути та за роки життя в притулку ця навичка стала досконалою.

– Заспокойся, вона їх не забере – Ендрю говорив спокійно, але в його голосі все одно була нервозність.

– Тааак.

Зоряна трохи спустилася вниз. Вона побачила, як Ендрю цілує Ніла. Зачекавши доки вони закінчать вона спустилася.

– А де Настя? – спитав Ніл.

– Тут! – Настя спустилася вниз. Вона була дуже щасливою. – А вона незабаром приїде?

– Повинна десь за годину.

– Дідько. Цьому так довго чекати?

– Сядь спочатку і поснідай. Тебе це теж стосується Зоряна. – Ніл поставив на стіл дві тарілки з тостами яйцем та беконом.

– А ви? – запитала Настя.

– Ми вже їли. – сказав Ендрю.

Піся сніданку Зоряна сіла за книгу, Настя просто дивилася телевізор. Ендрю та Ніл розмовляли німецькою. Зоряну бісив той факт що вона їх не розуміє. Година пролетіла швидко. Пролунав дзвінок у двері. Ніл відчинив двері. У будинок увійшла жінка років 30 у неї повна постать і темна шкіра та чорне волосся. Одягнута в білу блузку і темно синю спідницю. Вона простягла руки до Насті. Дівчинка кинулася обіймати Гарсію. Зоряна відірвалася від книги. Вставши вона попрямувала до жінки. Та відпустила Настю та простягла руки до Зоряни. Дівчина обійняла Гарсію у відповідь. Що викликало подив у Нілу. Для Зоряни це найвищий жест довіри. Жінки пригорнула її до себе, вона була теплою і від неї віяло запахом імбирного печива, це був її улюблений аромат. Зоряна була рада що нарешті її побачила.

– Ну, як ви тут? – Вона посміхнувся.

-Я нормально, вона чудово – Зоряна вказала рукою на свою сестру.

– Значить, тобі подобається? – запитала жінка у Насті.

– Так. – радісно сказала дівчинка.

– Ну, я знаю у вас є свої кімнати, може покажете.

– Чию? – запитала Зоряна.

– Ну спочатку Настіну, а потім твою.

– Добре

– Тоді ходімо, і ви теж. – Лікарка рукою запросила Ніла та Ендрю за ними.

Гарсія оглянула Настіну кімнату, яку та вже закидала речами. Гарсія провела бесіду з нею про цю кімнату. Дівчина показала її кілька іграшок. За кілька хвилин Гарсія заговорила до Ніла і Ендрю

– Ну, тут ви молодці. А в тебе яка кімната, Зоряно?

Зоряна жестом запросила жінку за нею. Відчинивши двері, вона показала її свою кімнату. Тут не було так багато речей як у сестри, це більше через те що Зоряна не любить гармидер.

– І не однієї твоєї картини? І не одного плаката? – запитала лікар. З сумом дивлячись на пусті стіни.

– Поки немає. – Зоряна кинула незадоволені погляд на Гарсію.

– Гаразд, гаразд, я не буду про це. Ого тобі стільки книжок купили. – Гарсія підійшла до шафи.

– Ага. – простягла дівчина.

Луїза дістала одну книгу, це виявився “девергент”. – І юний Хомс не купив жодної книги про себе? – Іронічно сказала жінка.

– Я їх уздовж і впоперек перечитала, і не називай мене Хомс, доктор Ватсон. – віджартувався Зоряна, і щиро усміхнувся. Дівчина дуже любив Гарсію до неї завжди можна прийти по допомогу, поговорити та попити сік. Дівчина почула як Ніл німецькою мовою “вона посміхнулася?”. Зоряна згадала всі випадки, коли до її опікунів приходила Гарсія. Які здивування, мати, психи. А все через неї

– Зоряно, як тобі твоя кімната? Розкажеш? У двох словах.

– Ну …. Мені тут подобається хоча книг ще мало. – Зоряна лягла на ліжко. – І вона чужа.

– Не твоє місце, – Задумливо промовила жінка. – Це нормально, просто треба час.

– Час, такий довгий і швидкий.

– І не кажи.

Жінка помітила лиса. Що лежав на ліжку поряд з дівчиною.

– Невже ти купила собі іграшку?

– Не я, а мені. – Зоряна рукою показала на Ендрю та Ніла. На що Гарсія кивнула їм.

– Вони думають що ти сьогодні повернешся. – Промовила Луіза.

– Може так, може ні. Тільки ти знаєш залишуся я тут чи ні. – Проспівала дівчина з глузуванням в голосі.

– Рішення приймаєш ти.

Запала мертва тиша, Зоряні здалося що вона чує стукіт серця Ніла. Зоряна Посміхнулася. Її було цікаво чи впораються вон без неї її ” команда” і “друзі”

– Поки ми залишаємось.

Жінка глибоко зітхнула та пішла на вихід.

– Ти поки посиди тут, Настя у себе, а я поки що з вашими батьками поговорю.

– Окей.

Зоряна провела її поглядом. Ця година була дуже довгою. Дівчина почала дивитися якесь аніме про роботів від авторів Еви. Аніме не погане але що можна так довго обговорюють. Зоряна вже хотіла піти перевірити, чи все нормально, зазвичай цей діалог займає менше часу, у двері постукали. Дівчина одразу відкрила.

– А ось і я, – Жінка жестом запросила Зоряну сісти на ліжко. Вона ж сіла навпроти в крісло. Зі своєї сумки Луїза дістала пакет гранатового соку і простягла Зоряне.

– Чого ти так довго з ними поралася? – не витримала дівчина.

– Вони ставили правильні питання і докладно описували вашу поведінку. Вони дуже хороші люди, набагато кращі за всі попередні. І я зрозуміла, чому вони вибрали вас.

– І? – Зоряна вперше чула, що вони “хороші”. Ці двоє відомі своїм характером, Ендрю, на чемпіонаті США та Канади, зламав ногу нападнику збірної Канади. Нападнику просто врізався в нього, а Ендрю ударно його ключкою. Ніл часто потрапляв у великі сутички, куди благополучно втягував Ендрю. Згадавши це дівчина продовжила – Ти знаєш що називати їх “хорошими” вельми іронічно?

– Я за спортом не стежу, – відрізала Луїза. – І вони взяли саме вас, бо ви схожі. Я це на курсах ще помітила. Ендрю сам жив у дитячому будинку. Ніл втратив матір на своїх очах.

– Мовчи… – У дівчини перехопило дух від цих слів. Серце шалено стукало. Одне слово викликає в неї нерви, одне, “матір”. Зоряну завжди дивувало, як багато може значити одне єдине слово. Для кожної людини.

– Зоряно, вдихни і видихни, і дай мені відповідь, що ти думаєш про них? Ти їм подобаєшся, а як вони тобі? – Гарсія пильно дивилася на дівчину. Не давлячи а скоріш, ніби заспокоюючи. Вона намагалася перевести її на іншу тему.

Коли панічна атака закінчилася, Зоряна почала говорити. Тихо спокійно і стримано.

– Вони? Вони цікаві, вони інші, абсолютно, самі як підлітки, в тілі дорослих. Вони як спокійні так і дурнуваті. Не при нас але, але. Уважні, обидва уважні. Не лізуть до нас, якщо ми проти. Одним словом мені вони подобаються. Але ти знаєш мої правила так Лу?

– Цікаво. – Гарсія уважно подивилася на свою підопічну.

– А що вони про Настю думаю?

– Вони її полюбили, Ендрю вважає, що її виховання лежало повністю на тобі, – Жінка подивилася на дівчину. – У чому я згодна. Ніл радий, що вона звичайна дитина хоч вона яро захищає тебе. Цікаві, що вони говорять про тебе?

Зоряна скинула брову.

– Ендрю каже, що тобі потрібно зняти з себе відповідальність і просто бути підлітком. Він каже що ти борешся за себе та сестру. Ніл каже що бачить і розуміє таку біль якою ти відчуваєш. Ти досить розсудлива і хитра. Я вважаю, вони ідеальні батьки для вас. З усіх можливих варіантів.

Зоряна зітхнула, проти цього нічого не вдієш. З психологинею сперечатися не має сенсу. Вона дійсно права, та змеритися з прокляттям. Якщо вона стане їхньою дочкою вони помруть.

– Гаразд на цьому все, підемо вниз.

Жінка вийшла з кімнати, а за нею Зоряна, спустившись, дівчина побачила за столом Ніла, Настю та Ендрю. Перед ними була розкладена гра, “Мертвий сезон” Зоряна любила цю гру. Вона з Луїзою сіли за стіл. Зоряна згадала всі ці ігри, особливо вона любила грати за зрадників. Ця гра є свого роду тест для батьків, як вони зможуть спілкуватися з дітьми.

– І так, правила Настя знає, а Ви прочитали, але є дві поправки: Настя Ти граєш з Нілом; і тут немає зрадника.

Вони почали гру у Зоряни випала картка на кризу гра з початку була спокійною та неквапливою. Але потім почалося як зазвичай, Настя і Ніл наробили галасу( ігрова фішка ) в продуктовому магазині і до них прийшли два зомбі. Ендрю прийшов їм на допомогу. Зоряна відстріляла одного з вежі на базі яку тільки побудувала. Ендрю іншого вбив але отримав поранення. Зоряні довелося шукати ліки бо нова криза була на хворих, найшла але на базі зламали барикади. В . За гру Зоряна помітила, що Ніл і Ендрю досить без церемоно розправляються з безпомочними. І часто начхали на них. Але при цьому підтримували моральний дух. Гарсія після гри попросила Зоряну та Настю піти у свої кімнати. Що вони змогла, провести розмову з “батьками”

– У принципі ви молодці, і у вас все буде добре. – сказала Луїза.

– А що коли я не хочу з ними зближуватись?

– Зоряно, так буде краще для тебе і для Насті. – Жінка обережно обійняла дівчину. – я знаю чого ти боїшся але не можна жити так. мені дуже шкода, що ти втратив своїх батьків. але твоє життя йде далі. постарайся.

– добре. постараюся. – з досадою сказала дівчина.

– Тоді я піду. – Вони спустилися вниз. на прощання дівчата обійняли психолога. Коли вона пішла, у залі утворилося мертва тиша Зоряна дивилася на Нила та Ендрю, ті на ній.

– Так, почніть ви вже говорити, – сказала Настя, дивлячись на них. – І не треба бояться моєї сестри вона кусається якщо її схопити. А так безпечна.

– Гей! – Зоряна образилася.

– Так! – Настя показала язика.

Зоряна теж але не надовго. Склавши руки на грудях. Вона дивився на Ніла, той надів маску непробивної цегли. але Зоряна побачила як у нього напружилася спина.

– Може сядеш? – нарешті подав голос Ендру.

– Давай. – спокійно сказала Зоряна. Вона сіла на диван з краю, Ендрю у своє крісло, Ніл на інший бік дивана. – І що вам цікаво?

– Може про себе розповіси, того чого ми не знаємо? – Сказав ніл.

– А чого ви про мене не знає? – Зоряна подивилася на Ніла, його очі просто говорили “так, блять скільки можна” – Гаразд, я художник самоучка, часто малюю. Як ви вже чули я і співаю. Найчастіше для Насті. Ну якось то так.

– Розкажи про життя в будинку. – Ендрю уважно розглядав обличчя Зоряни, які виражало повний пофігізм. Навіть очі не висловлювали емоцій.

– Вам точно буде приємно слухати? – Запитала дівчина.

– Це важливо. – Жорстоко сказав Ніл.

– Коли нас туди перевезли, мене відправили на огляди спочатку психолог, там я познайомився з Луїзою. А потім наприкінці всього цього я потрапила до лікаря, він… Він був дивним, дивно поводився я спочатку не розуміла чому. Але коли він завів мене до кабінету, я все зрозуміла… — Зоряна затихла.

– Педофіл? – спитав Ендрю.

– Так, він почав до мене домагатися, умовляти, просити. Але я не тупа, і коли він це зрозумів, то схопив мене за обличчя та руки. Це була погана ідея, у мене досить гострі ікла. – Дівчина демонстративно усміхнулася. А потім назад повернула собі байдужий вигляд. – Коли він прибрав руку від мене. Я ногами його штовхнула, поки він там піднімався, я втікла. Почала кричати, але крім Луїзи, там не було нікого, вона викликала поліцію. І його запакували. Так почалося моє виживання. Там я знайшла компанії яка дозволяла не турбуйтеся про те, що хтось зачепить Настю. Але натомість я виконувала накази. Найчастіше когось знайти, або вибити борг, шантаж та ін. Так я прожила чотири роки. – Дівчина відкинулася назад.

– Ти боїшся чоловіків? – спитав Ендрю.

– Ні.

– Вражаюче.

– Ще щось?

– Так, – почав Ніл. – Де кордон?

Дівчина подумала якийсь час , вона зрозуміла питання, але що сказати?

– Коли я сплю не чіпайте мене взагалі, треба розбудити кличте Настю. Мене можна чіпати тільки за руки і волосся, більше ні де, тільки з мого дозволу.

– Ясно. – сказала Ніл.

– А де мій кордон дозволеного? – Дівчина окинула їх нудним поглядом.

– Я не дуже люблю дотику, – почав Ендрю. – Але ти можеш мені чіпати, не підкрадайся я можу вдарити тебе. То все.

– Плюс. – сказала Ніл.

– Зрозуміло, чи можна одне особисте питання?

– Так – відповів Ніл, Ендрю промовчав.

– Навіщо ви вирішили взяти дітей?

– Не ну знаєш біологічно, ми не можемо. – Ніл розвів руками.

– Так я розумію, але навіщо зіркам ексі, Нілу Джостену, який отримав звання найкращого нападника гравця в 2012 році, і Ендрю Мінерду зі звання найкращого воротаря чий рекорд досі не побитий. З вашим минулим, минулим лисиць, навіщо? Не зрозумію навіщо? Та ще й такого складного підлітка, який може з трагічністу історії з вами потягатися. То в чому причина?

– Просто, тому що хочеться – почав Ендрю, Зоряна думала що відповідатиме Ніл та ні. – Тому що знаємо, що є діти зі схожим минулим.

Мінерд підвівся і нахилився до дівчини.

– Тому, що не хочеться, щоб ти запорола своє життя. Як ми могли, – Він показав пальцем на Зоряну. – Допомогти тим у кого минуле гірше, ніж у мене. Тепер твої проблеми мої проблеми.

– Сумніваюся.

– То перестань.

– Добре, я впевнена, не твою це проблеми

Вони дивилися один на одного уважно, намагаючись переглянути одне одного. Карі очі Ендрю пропалювали душу Зоряни, вона згадала маму, через це серце защеміло. Але її обличчя не здригнулася. Так вони гіпнотизували одне одного. В кінці Ендрю здалася і моргнув відвівши погляд.

– Звідки ти стільки знаєш про нас? – спитав Ніл.

– Ооооо… Я вас давно знаю, дуже давно. Може я з вами не говорила та мій батько говорив. Він був вашим фанатом.

Ніл не зрозуміло глянув на неї.

– Ви знали мого Батька. – Зоряна тяжко зітхнула. – У 2013 році ви грали проти Української збірної, нападник яких зміг забити Ендрю п’ять разів поспіль.

– Остап Шевченко ( Не змогла придумати фамілію)? – спитав Ендрю.

– Так. – Дівчина подивилася до нього.

– Співчую.

– Пізно, але спасибі, – Дівчина прикрила очі, згадавши грубі але теплі руки батька, як він її підкидав високою над головою і ловив, як давав свою ключку. Його колюче волосся та цю посмішку. Розплющивши очі вона побачила що Ніл стурбовано дивився на неї. – Що?

– Ти в порядку?

– Так, я в порядку . – Дівчина слабо посміхнулася.

– О ще один, “я в порядку” – сказала Ендрю.

– В сенсі?

– Він постійно так каже, – почав Ендрю. – Тож говори чесно. І не відповідай “я в порядку”

Дівчина посміхнулася і пішла.

( Сумно що так вийшло але тепер вісі глави будуть тут. )