Розділ 19

Женя мовчав, дивлячись на чоловіка байдужим поглядом. Охоронець прийшов з інструментами і подав їх босу. Чоловік узяв один із пінцетів і підійшов до Жені. Він натиснув на пінцет, притискаючи його до шкіри Жені. Той не ворухнувся з місця, прагнучи утриматися від будь-якого звуку, тільки важко дихаючи. 

Ну що ж, як хочеш, – промовив бос і почав повільно обертати пінцет навколо шкіри Жені, потім повільно вставив його під шкіру. 

Женя скрикнув, і бос посміхнувся, насолоджуючись своєю жорстокістю. Женя слабо зітхнув і ледве вимовив:

– Я не скажу нічого…

Бос подивився на Женю з гнівом і відразою. Він відчував, що час працює проти нього, і його терпіння почало зменшуватися. Бос підняв руку і махнув нею в бік Жені, наказуючи охоронцям продовжити насильство. Спостерігаючи за процесом, він покликав Спартака, щоб той приєднався до нього за спогляданням. 

Спартак стояв поруч із босом і дивився, як його кохану людину жорстоко б’ють. У його очах відображався біль і розпач, а серце розривалося на частини від страждань і безпорадності. Він відчував сильне внутрішнє потрясіння і нестерпний біль, дивлячись на те, як його Женя, його хлопчик, якого він так сильно любив, зазнавав жорстокого насильства. Спартак був охоплений люттю і бажанням помститися тим, хто робив це його коханій людині. Він відчував себе безпорадним і знесиленим, не знаючи, що йому робити, щоб захистити свого коханого. Його очі наповнювалися сльозами, але він намагався не показувати свою слабкість перед босом і охоронцями. Йому хотілося кричати, виривати своє волосся, зупинити це знущання будь-якою ціною. Але він прекрасно знав, що це неможливо, і його емоції плавно переходили в розпач і глибоку тугу.

– Досить! – почувся різкий наказ боса.

Охоронці, виконуючи наказ боса, припинили побиття Жені й відійшли в сторону, даючи йому змогу бачити боса і Спартака, який стояв поруч із ним. Женя насилу розплющив очі, намагаючись озирнутися навколо. Він бачив перед собою боса, який стояв поруч із його коханим Спартаком. Женя був у шоці, він не міг повірити своїм очам. Чоловік не міг повірити в те, що його коханий працює в мафії і брав участь у його викраденні. Женя відчував себе зрадженим і обдуреним. Він не міг повірити, що Спартак приховав від нього свою справжню діяльність, і що він був частиною того, що з ним сталося. Женя був упевнений, що їхні стосунки були справжніми і щирими, але тепер він відчував, що все це було брехнею.

– Ти… – дивлячись на коханого жалісливим поглядом, він намагався вимолити у Спартака пояснення, але слова застрягали в горлі.

Він відчував слабкість і беззахисність, і не міг повірити в те, що його Спартачок міг завдати йому такого болю і страждання. Женя згадував моменти, коли вони разом сміялися, спілкувалися, закохувалися один в одного, і тепер усе це здавалося йому фальшивим. Старшому було боляче і соромно. Коли він тільки зустрів Спартака, він думав, що знайшов свою половинку, своє кохання, але зараз усе перетворилося на кошмар. Рожеві окуляри, які раніше змушували його бачити тільки хороше в житті, впали і розбилися разом із його серцем.

Спартак відчував, як його душа розривається на частини від того, що бачив в очах Жені. Він не хотів, щоб Женя вважав себе зрадженим. Він любив своє сонечко з горіховими очима понад усе на світі, і зараз йому довелося побачити, як його коханого б’ють, а він не може допомогти йому.  Спартак дивився на Женю з жалем і страхом. Він не хотів, щоб його кохана людина постраждала. Він хотів, щоб його Женя був щасливим, але тепер усе пішло не так. Спартак відчував провину. Він розумів, що його коханий не повинен був дізнатися про його зв’язки з мафією таким чином. Вони дивилися один на одного, немов хотіли щось сказати, але не могли. Женя відчув, що життя втратило свої барви, і тепер йому здавалося, що немає жодної надії на майбутнє.

Раптово рука боса повільно сповзла до піджака, з-під якого він вийняв пістолет. У його очах з’явився яскравий вогонь, що привертав увагу, а обличчя викривилося люттю. Чоловік направив його на Женю, і його голос лунав грубо і погрозливо.

– Ти що, думав, що можеш грати зі мною в цю гру? – загарчав бос, очі його виблискували від люті. – Ти думав, що ти розумніший за мене? Ніхто не втікає від мене, ніхто!

Його пальці міцно стискали рукоятку пістолета, а очі його були зосереджені на Жені. Спартак завмер на місці, його очі збільшилися від жаху, коли він побачив, що бос прицілився в Женю. Він мимоволі зробив крок уперед, ніби намагаючись захистити свого коханого. Його руки тремтіли, серце билося швидше, він відчував, як кров б’є у скроні.

Серце Жені калатало в грудях, а голова була сповнена різних думок. Він не хотів помирати, але водночас відчував себе безпорадним і вразливим. Він заплющив очі й чекав, коли пролунає постріл.

Тиша стала глухою. У цей момент усі стояли на місці. Бос поцілився і приготувався натиснути на спусковий гачок.

Раптові постріли порушили тишу складу. Спершу, все було занадто швидко, щоб сприймати і розрізняти деталі того, що відбувається. Спартак зупинився і перевів погляд на боса, який тримав у руці пістолет, але вже не націлений на Женю. Він був приголомшений, але вже за мить почав усвідомлювати, що сталося. Багато охоронців лежали на землі, навколо валялися уламки і крихти бетону, а на стінах залишилися сліди від куль. Дехто ще намагався чинити опір, але все було марно – нападники були занадто добре організовані та озброєні.

Коли все затихло, живими залишилися тільки розгублений бос, Спартак і Женя, який був ледь при тямі. Із тіней вийшли кілька озброєних людей, які оточили трійцю, натягнувши зброю на боса.