Частина 17

По смерті Вельзевула проходить місяць, а мене ще досі не намагались вбити демони, котрих він завербував. Вінчестери щовечора вмикають новини, але після землетрусів в Туреччині нічого не відбувається. Люди спокійно відбудовують міста, які постраждали від катаклізмів. Росіяни вимагають у Штатів грошей на відбудування своєї країни, та в Конгресі сидить чимало чоловіків та жінок, які б воліли не допустити витоку компрометувальної інформації, тож цілий місяць вони відхиляють заяви росії. В ООН у відповідь на дії США просто висловлюють свою занепокоєність. Посли теж не найсвятіші люди на Землі, а я не сплю.

– Це мене турбує, – стукаю нігтями об свою чашку з кавою і дивлюся на Люцифера. – Схоже на затишшя перед великою бурею.

– Може рудоволоса здалася і тепер на троні Пекла сидить Пазузу?

– Це було б занадто легко. Вони розгорнули воєнну кампанію один проти одного і проти відьми. Обоє казали мені, що вірно служитимуть, якщо я приберу конкурента разом із Ровеною. Тут має бути щось іще.

– Загляну в Пекло. Ще залишаються демони, які досі мене бояться. Порозпитую їх, а тобі раджу остерігатися фанатиків Вельзевула. Пітьмі вони не нашкодять, та твоїх Вінчестерів легко можуть вбити, якщо візьмуть кількістю, коли ти цього найменше очікуватимеш.

Люцифер виходить із кав’ярні й швиденько зникає, поки вулиці знову не наповнилися людьми. Допиваю свою каву, розраховуюся та йду назад в бункер. Ще одна причина, чому мені все це не подобається, але дядькові я говорити не стала, – полювання, а точніше його відсутність. За останній місяць ми вбили тільки двох вампірів та знищили одного привида. Дін вже навіть опускається до того, що пропонує мені зламати DarkNet для отримання даних про монстрів, які купують людські органи через аукціони й тому не полюють звичними способами на людей.

– Ти ж розумієш, що це практично неможливо. Я можу зламати тільки такі сайти, а не всю мережу. Плюс, для входу в DarkNet мені потрібно запрошення друга. Спойлер, такого друга у мене немає, але можна перевірити теорію п’яти рукостискань і можливо натрапити на грішну людину.

– То чому ти чекаєш?

– Це займе час. Десь до тижня, якщо я швидко роздобуду запрошення.

– Часу в нас повнісінько.

– Я б на твоєму місці сильно не розслаблялася. Люцифер попередив, що послідовники Вельзевула, котрі не переметнулися на бік Пазузу чи Ровени, можуть полювати на вас.

– Вельзевула вбила ти й Люцифер, тож нехай ті демони мстяться вам.

– Пітьмі й Дияволу? – зводжу брови.

– Так, розійшлись, – в головну залу входить Сем з двома чашками кави. – Обійдемося хоча б сьогодні без ваших вічних сварок. Що сталось?

– Дін вже занудьгував без роботи, – приймаю від брата чашку. – Власне, мені теж хочеться комусь кишки випустити.

– Твоє бажання виконане. В Оклахомі щойно знайшли труп чоловіка, вже четвертий по рахунку, якому витягнули серце через рот, поки він спав. Знайшла його дружина сьогодні вранці. Вона клянеться, що двері були замкненими, вікна на перших двох поверхах також. Щоправда, в спальні вбитого було відчинено вікно, але воно знаходиться на третьому поверсі, де гола стіна, а драбину вони весь час позичали у своїх сусідів, які вказали на те, що сарай у них у дворі був замкнений, а на ніч вони випускають своїх ротвейлерів побігати.

– Значить, збираємось в Оклахому, – Дін закриває свій ноутбук і дістає з-під столу сумку зі зброєю. – Я готовий до нападу будь-якого психа.

***

Яскраво світить сонечко. Попри початок травня спека стоїть неймовірна. Ми їдемо із відчиненими вікнами, але це мало чим допомагає, оскільки шкіряні сидіння швидко нагріваються.

– Скільки ще миль залишилось до Брокен-Боу? – одній мені зараз нормально, та й то тому що на температуру не реагую.

– Сто шістдесят вісім (приблизно 270), – клас, лишається три години їхати спекою. Дістаю з холодильника під сидінням пляшку води й передаю її в простягнуту долоню Сема. Вдвох з Діном вони випивають все по суті двома ковтками.

Коли ми нарешті дістаємось до місця призначення, хлопцям вже нічого не хочеться, крім плюхнутись в холодну воду. Благо, річка тече недалеко. Але, хай там як, робота на першому місці. Вінчестери йдуть до шерифа, а мене відправляють за всім, чим можна охолодитися, в місцевий магазин, розташований буквально напроти відділку.

– Так, ми ще в морг. Шериф нічого нового не сказав, – до мене виходить Сем, коли я вантажу морозиво і воду в їхній похідний холодильник. – Жертви нічим не пов’язані, крім витягнутих сердець.

– І це все? – я навіть трохи розчаровуюсь.

– Більше інформації дізнаємось в морзі, – Сем розвертається та йде назад.

“В Пеклі порожньо. За винятком наглядачів душ, але вони клянуться, що нічого не знають. Думаю, ти мала рацію. Це таки затишшя перед дуже серйозною бурею.” – це мені приходить голосове повідомлення від Люцифера. Перше, хто його навчив їх записувати? Друге, в цій родині тільки я маю шарити в техніці, а вони мали б опанувати тільки стандартний набір: дзвінки та повідомлення.

– Є новини. Всі жертви померли десь приблизно між другою та третьою годинами ранку. Серця витягнули якимись довгими щипцями, ніби-то, тут коронер не впевнений взагалі, але в крові жертв не знайдено ніяких слідів снодійних чи наркотичних препаратів. Єдине, в чому коронер впевнений, що вбивства стались дуже швидко і всі жертви були живими, коли з них витягували серця, – Сем вручає мені чотири звіти.

– Тоді версія зі щипцями відпадає, – відкриваю першу теку і дивлюсь на фотографії трупа. Замість шиї в нього криваве місиво, яке тримається на шийних хребцях. – До речі, я за звичкою забронювала нам місце в мотелі. Називається він “Squatch Watch Lodge cabin”. Це скоріше будиночок відпочинку в лісі. Ідеальне місце, щоб нас не турбували.

– Думаєш, демони нас тут шукатимуть? Ми ж у чортах на рогах. – для правдоподібності Дін вказує рукою на головну дорогу міста, де немає жодних машин, крім нашої. Сем знаходить адресу будиночка та вводить її в GPS-навігатор. Дін цим штукам не довіряє, але ми з Семом вміємо переконувати. Це зауваження – перше, яке нам вдається розчути через незадоволене бурмотіння. Здається ще трохи й телефон Сема відправиться в далеку подорож місцевою дорогою.

– Я це знаю, Діне, Люцифер повідомив, що в Пеклі порожньо, а вивчивши демонів, я точно впевнена, що вони нас якраз і шукатимуть в дешевих мотелях, а не в будиночку відпочинку за двісті п’ятдесят доларів за ніч з людини. Повертай туди, – широка доглянута дорога, всипана гравієм, веде до гарного двоповерхового будинку.

Біля дверей нас зустрічає красива жінка, з якою майже одразу пробує пофліртувати Дін, але вона просто показує свою обручку. Жінка заводить нас в розкішну вітальню з обіднім столом, широким диваном, двома м’якими стільцями, великим телеком та пічкою.

– Дрова позаду будинку, але навряд чи вони знадобляться вам в таку спеку. Йдемо далі, – жінка показує нам невеличку кухню зі світлими, принаймні я бачу їх такими, меблями й розповідає, де що знаходиться. Потім проводить нас в невеличку душову, сумісну з туалетом.

Одна спальня знаходиться на першому поверсі й Дін з усього маху кидає на ліжко свою сумку з речами, показуючи, що на другому поверсі будемо ми з Семом. Жінка веде нас гвинтовими сходами на другий поверх. Кімнат там немає. Невеличкий балкончик і велике двоспальне ліжко. Напевне, спеціально для мене (хоч я й не сплю). Сему доведеться насолоджуватись диваном.

– Ми брати й сестра, – пояснює Сем у відповідь на здивований погляд господарки.

– Вперше в житті бачу, щоб брати й сестра відпочивали разом після повноліття. Моя сестра ні за які гроші не погодилась б відпочити зі мною наодинці хоча б тиждень, – вона гмикає і веде нас до заднього двору, де знаходиться барбекю. Думки Діна майже одразу малюють картину як він стоїть тут з пивом у руках і смажить м’ясо. Мені доводиться штурхнути його ліктем під бік, щоб слина не витекла з рота. Напроти барбекю розташовуються дві невеличкі софи та столик, розрахований на трьох. За ними гідромасажна ванна (вгадайте, кого ми звідси не зможемо виманити нічим на світі?). Для мене приємною несподіванкою є дерев’яна гойдалка позаду дому.

– Поки ти тут остаточно не розм’як, дозволь нагадати, що у нас справа, – Сем витягує ноутбук та включає його.

– Так, ти правий. Поїдь в місто за покупками. Ось список. Поїмо сьогодні добряче просмаженого м’яса з пивом, – список Дін чомусь вручає мені. Передаю його Семові, а сама займаю його місце за ноутбуком. Вибач, братику.

Після ситної вечері (а я також їла, бо, бувши Пітьмою, смакові рецептори мені не доводиться включати і я відчуваю смак їжі) і хорошого фільму жахів, ми розходимося по кімнатах. Я вирішую ще трохи попрацювати.

Від споглядання фотографій з місць злочинів та звітів мене відриває шум на першому поверсі. Я спускаюсь туди з пістолетом напоготові й бачу великого філіна, який б’ється в вікно. Ймовірно, птаху приманює світло лампочок над вхідними дверима. Раптом він летить, ніби його щось відлякало. І правда, у дверях показується людська фігура. Я знімаю пістолет із запобіжника і застигаю.

– Діне? Ти годину бачив? – мій брат входить з одним тільки рушником на стегнах і зі щасливим обличчям. – Я тебе ледь не застрелила.

– Гідромасажна ванна просто офігенна, – він плескає мене по плечу і проходить повз, насвистуючи. Я ще раз дивлюся у вікно, але птиці ніде не видно.

Вранці ми отримуємо інформацію про п’яту жертву. Хтось розрізав протимоскітну сітку в її спальні й так потрапив всередину. Хлопці відправляються туди, а я виходжу до гойдалки, щоб на природі пошукати відповідей. Ні один із відомих нам монстрів під спосіб не підходить.

– Дивись, що ми знайшли під вікном жертви, – до мене підходить Дін з пером в руці. – Ти говорила, що бачила велику сову цієї ночі. Він говорить, що це перо належить філіну.

– Великому до того ж, – Сем сідає на гойдалку біля мене. – Судячи з оперення, віргінський філін, але навіть вони менші за цю тварюку.

– Стікіні, – до мене раптом доходить.

– Що? – кривиться Дін.

– Це належить до міфології. Індійці-семинолови вірили в Стікіні – чаклунів чи відьом, які перетворюються в величезних філінів та полюють за людськими серцями, щоб продовжити собі життя. Серця забирають в сплячих людей своїм дзьобом та їдять ще тепленькими. Вдень це звичайні чоловіки чи жінки, які нічим не відрізняються від решти. Ночами вони відригують всі свої внутрішні органи та перетворюються.

– Опускай історію. Як його вбити? – Дін нетерпляче махає рукою.

– Спочатку треба знайти його лігво. Потім, використовуючи якісь трави та пір’я сови звичайної, потрібно зробити стрілу. Я б сказала, мокнути наконечника стріли в цю жижу і вистрілити в Стікіні, коли той прилетить ковтати свої внутрішні органи назад, щоб знову стати людиною. По суті це єдиний момент, коли істота вразлива.

– Чи пригостимо відьму противідьомськими кулями, – Дін йде до багажника та вертається з коробкою з кулями, яких за останній час значно поменшало. – Якщо цей спосіб не спрацює, то зробимо по-твоєму.

– Потрібні трави в нас є, – Сем переглядає список. – Необхідно тільки знайти пір’я сови.

– І відьму, – докидаю я.

– Спочатку нам з Семом треба поїсти. Там ще залишилось мариноване м’ясо. Через годину тебе чекатимуть найсмачніші стейки на світі, – Дін, як завжди, у своєму репертуарі.

Після обіду ми проходимося містом. Як Пітьма я легко можу знайти відьму, оскільки бачу її справжнє обличчя.

– Шериф! Радий зустрічі, – до нас наближається середнього віку чоловік з триденною щетиною, яка, що не говори, йому пасує.

– Агенти. Не очікував вас тут побачити тут. А ця юна леді хто? – він уважно дивиться на мене і я ледве притлумлюю в собі бажання здригнутись.

– Це моя сестра, – усміхається Сем.

– Так, мій напарник повсюди тягає її за собою, – Дін плескає шерифа по плечу і ми йдемо далі.

– Це він, – шепочу я, коли ми відходимо на пристойну відстань. – Клянусь, на секунду я побачила філіна в його обличчі.

– До речі, наскільки ти зняла цей чудесний будиночок?

– На тиждень, а що?

– Так, ввечері швиденько вбиваємо відьмака і йдемо відпочивати. П’ять днів без монстрів в шикарному будинку з барбекю і гідромасажною ванною. Не можу дочекатись.

Коротше, сидимо ми трохи в машині, чекаємо сутінок, а потім йдемо в гості до шерифа.

– Агенти, – зовсім невесело вимовляє шериф, коли відчиняє двері.

– Вам недобре, шерифе? –  співчутливо питає Дін і плечем відштовхує того від дверей. – Чи прийшов час перетворення? – він проходиться коридором і обдивляється картини на стінах.

– Мисливці, – шипить шериф. – А вона що таке? Від неї несе темрявою за декілька миль.

– Дорогенький, я і є Пітьма, – проходжу слідом за братом. На порозі залишається стояти тільки Сем з пістолетом, направленим в обличчя шерифові.

– Ви ж в курсі, що мене майже неможливо вбити? – хриплим голосом питає шериф.

– Знаєш, за часів твоєї молодості багато чого змінилось, – Дін показує пістолет. – Він заряджений кулями, які вбивають відьом. У нас немає часу з тобою розмовляти. Попереду мене чекають прекрасні п’ять днів в чудесному будиночку з барбекю та гідромасажною ванною, – повторивши свої слова вже вкотре, Дін випускає в шерифа весь магазин. Той хитається, робить декілька невпевнених кроків назад і падає мертвим.

– Цікаво вийшло, монстром ти називаєш мене, – гмикаю. – Заметемо сліди та обставимо все так, ніби тут відбулось вбивство з метою грабежу. Я тут відчула душу одного психопата, здатного зробити таке.

Як тільки робота була зроблена, ми повертаємося в будиночок. Гаразд, іноді всім мисливцям потрібні стейки на сніданок, обід, вечерю та гідромасажна ванна.