Нові цінності Северуса Снейпа

Северус повільно розплющив очі і, продовжуючи лежати нерухомо, дивився в стелю. Він невиразно пам’ятав, як дістався Принц-менора. Здається, роз’явитися йому допомогла Ґіневра, а потім Ейлін напоїла його тонізуючими зіллями. Давно він не отримував від Лорда такого прочухана.

Ґіневра сиділа поряд, притиснувши долоні до рота, і світила на нього карими очиськами.

— Я настільки погано виглядаю? — прокоментував її позу Северус.

— Ні-ні, — вона провела руками по обличчю й відкинула волосся з лоба. Тепер одне пасмо смішно стирчало збоку. Ґіневра дуже постаралася виглядати оптимістично, а натомість скидалося на те, що вона його подумки поховала.

— Тоді що? — понуро спитав Северус.

— Та нічого, — тон у неї був здивований, але вона явно зробила доволі слушні висновки, що в Северуса великі неприємності.

Він зітхнув. Запевнити її, що її побоювання марні, змоги не було. Брехати їй все одно ніколи не вдавалося.

— То що він хотів? — старанно маскуючи свою зацікавленість, кинула Ґіневра.

Северус помовчав, добираючи слів. Сказати, що Лорд хоче бачити Герміону серед Смертежерів? А потім що? Пообіцяти, що не дочекається, а потім Лорд ненароком влізе в голову Ґіневрі і побачить цю розмову? Буде важко пояснити, з якого це дива Северус роздає такі обіцянки. Відколи він був шпигуном, між ними стояла ця стіна: навіть якщо він довіряв Ґіневрі (про що він як слід не замислювався), то довіряти її ментальному захисту він точно не міг. Чи розуміла це вона?

Минулої війни Северус домовився, що Дамблдор виб’є помилування і для неї, але вона нічого про це не знала. А потім була та божевільна історія з банком і вже не випадало просити допомоги в директора. Точніше ні він сам, ні Дамблдор не мали достатньої влади над ґоблінами, а ті хотіли відомсти.

— Та так, хотів покидатися Круціатусами трошки, — сказав Северус. Щоразу, як він мав ухилятися від чесних розмов з нею, всередині щось боляче обривалося. І навіть зараз, через стільки років. Завжди.

Ґіневра довго дивилася на нього з непроникним виразом обличчя. Це було тупо, але пасмо волосся, що стирчало в неї на голові, викликало в Северуса напад сміху, який він ледве втримав. Певно, це нервове.

— Я… — він прикрив очі, брешучи, — буду в порядку. В нього щось сталося і хотів на комусь відігратися, та й по всьому.

Ґіневра фиркнула і закотила очі. Не повірила.

— Ну, Снейпе, — вона з гучним ляском опустила долоню йому на руку. Вийшло боляче. І схоже, навмисно. — Одужуй, — вона кивнула йому з суворим виглядом і підвелася, щоб піти.

Северус стиснув губи. Лишалося тільки дивитися, як вона іде, явно ображена.

***

Ранок почався на дві години раніше запланованого і Герміона почувалася паршиво. По-перше, вона не виспалася. Вечір закінчився дещо не так, як їй уявлялося: Талія написала їм записку для Макґонеґел, щоб та ще раз пустила їх у подорож Камінною мережею, а коли Герміона з Гаррі і Стеллою повернулися з іклом василіска, Талія оголосила, що далі дорослі впораються самі.

— Ти серйозно?! — обурилася Стелла. — Це ми принесли ікло!

З обличчя Талії було видно, що її доводи мала вона десь.

— Ти просто мамстр! — занила Стелла.

— «Мамстр»? — перепитав Реґулус.

— Це поєднання мами і монстра, — пояснила Талія.

Реґулус засміявся:

— І коли такий, ем, тиск на совість востаннє спрацьовував?

Стелла ігнорувала його, театрально дуючись на свою матір.

— Приблизно коли їй було п’ять, — підсміхнулася Талія.

Стелла з надією обернулася до батька, але той спасував під поглядами Талії та Реґулуса.

— Вибач, мала.

— Здуріти можна, ти зрадник! — проволала Стелла.

Герміоні ж ця сцена здалася дуже милою. Бо її мама вже не буде нестерпною дорослою, яка забороняє незрозуміло що і ти злісно думаєш «От виросту, дозволю собі їсти чипси і полювати на горокракси». Тож до школи Герміона повернулася у розкислому настрої і довго плакала в ліжку, наклавши на полог закляття тиші.

А о п’ятій ранку у вікно почали одна за одною тарабанити сови. Герміона не планувала реагувати на цей стук і лише глибше зарилась у подушку. Аж тут Парваті відсмикнула полог на її ліжку.

— Герміоно! Це до тебе! — роздратовано сказала вона.

Герміона неохоче сповзла з ліжка. Якщо це знову лист від Морров, то вона пошукає ті прокляття до сьомого коліна, якими колись направо й наліво кидалися чистокровці. Але змокла і злюча сова за вікном тримала у дзьобі букет квітів. Після подорожі під дощем він мав жалюгідний вигляд. Герміона навіть засумнівалась, чи справді прокинулась. І ще раз засумнівалась у цьому, коли витягла з букета карточку від Мелфоїв. Вони вітали її сім’ю з прекрасним возз’єднанням, Господи! Швиргонувши квіти на тумбочку, Герміона пірнула у тепле ліжечко і тут знов застукали у вікно.

— Та блін! — застогнала зі свого кутка Лаванда.

Наступні дві години періодично прилітали букети від чистокровних сімейств Британії. Найраніших пташечок надіслала банда Мелфоя, тож Герміона підозрювала, що то навмисно, аби розбудити її. Сусідки по кімнаті теж мусили встати раніше і атмосфера зборів на уроки була доволі задушлива.

— Так ти справді дочка Снейпища? — спитала Фей Данбар, замащуючи мішки під очима.

— Угу, — витиснула з себе Герміона. Думками вона вже була у Великій залі, де на неї витріщатимуться ще більше людей.

— Це як у якихось середньовічних п’єсах, — поділилася Парваті.

— Типу «Принц і жебрак», — єхидно докинула Лаванда, яка незрозуміло за що мала на Герміону зуб. Вона лишилась дуже задоволена своєю нібито дотепністю і радісно пурхнула з кімнати.

Герміона вирішила спуститися на сніданок якомога пізніше. Коридори школи були практично порожніми, поки вона йшла до Великої зали. Рідкісних гафелпафців можна було не враховувати — сенсаційні новини на кшталт появи доньки у Снейпа їх не особливо цікавили. Герміона завмерла біля входу до Великої зали, не в силах змусити себе увійти.

— Трохи запізнився, — почувся голосок знизу.

Герміона опустила погляд на професора Флитвіка.

— О, міс Ґрейнджер! Я всі вихідні звикав до новини, — здається, йому не спало на думку, що прізвище Ґрейнджер може більше не бути валідним. Втім, сама Герміона теж тільки зараз замислилася, як бути з прізвищем? Вона не хотіла ставати Снейп. Це дивно.

— Ви всіх нас здивували, — теревенив далі професор. — Що тут діялося в неділю, ви навіть не уявляєте! Такий шум здійнявся, а ні вас, ні вашого батька у Великій залі не було. Я так розумію, ви навмисне сховалися від зайвої уваги? Правильний вчинок. Я б на вашому місці теж, знаєте, сховався хоч на день… А ви вже поснідали?

— Ні.

Зрештою, не може ж вона й уроки пропустити через хвилювання? Яка різниця, зараз на неї витріщатимуться чи за годину? Глибоко зітхнувши, вона наказала собі не бути боягузкою і увійшла до Великої зали за професором заклинань.

Можливо, їй тільки здалося, але відчуття було таке, наче в залі стало наполовину тихіше. Герміона примусила себе роззирнутися. За столом Слизерину справді чимало голів повернулися в її бік, але для Рейвенклов і Гафелпафу нічого не змінилося. «Бачиш, масштаб твоєї особистості не настільки грандіозний», — саркастично сказала вона собі.

Снейпа за столом викладачів не було, як і директора. Поки Дамблдор десь ошивається, вони вже встигли знищити цілий горокракс! За всіма своїми особистими переживаннями Герміона тільки зараз зрозуміла, що у навіженого Рідла буквально був не один горокракс. Аж волосся на голові заворушилося від усвідомлення цього жаху. А раптом десь є ще? І де Снейп? Чи відчував Волдеморт, коли його горокракси знищували? Це ж частинки його душі. І до речі, душа, виходить, існує?

— Привіт усім! — Герміона зупинилася біля столу Ґрифіндора.

Стелла поплескала по лавці біля себе. Герміона сіла, відзначивши, що Рональд сидить на іншому краю стола. Ну як сидить, лижеться з Лавандою. Вочевидь, вибачень за його незрозумілі претензії на весіллі їй не дочекатися. Гаррі за столом взагалі не було.

— Це повний відвал макітри, — сказав Невіл, чия бабуся встигла надіслати їй декоративні соняшники.

Герміона розвела руками.

— Я не хотіла, воно само.

— Тобто це правда? — озвався Дін Томас. — Ти дочка Снейпа?

Дивно, чому всі перепитують, чи правда це. Навряд чи «Віщун» розмістив би жарт року на першій шпальті — таке більше пасувало би виданню Лавгуда.

— А як по-твоєму? — наче прочитала її думки Стелла. — Гадаєш, це журналістський розіграш? Вони б не ризикнули зв’язуватися з татком Герміони.

«Він мені не татко», — кисло подумала Герміона, але промовчала.

— Я живу неподалік від замку Принців, — сказав Дін. — Його можуть бачити лише чарівники і коли я був маленький, мене навіть до психіатра водили, доки я не перестав усім доводити, що на пагорбі справді стоїть замок.

Всі приголомшено подивилися на нього.

— Що? — знизав плечима Дін. — Містечко маґлівське.

— Так, — посміхнулася Герміона. — Коли ти маґлонароджений, то й сам вважаєш себе дивним до одинадцяти років.

Після цього мимовільного нагадування, що Герміона виросла серед маґлів, атмосфера за столом потеплішала — однокурсники наче перестали бути настороженими. Або вона зайве дофантазовує.

Трохи згодом, дорогою на уроки, Герміона зі Стеллою застрягли разом зі слизеринцями на сходах, що рушили. Хоча спочатку вона цього не помітила, зайнята тим, що гризла себе за вчорашнє хапання Реґулуса за руку. Що на неї найшло? Вона була готова провалитися крізь землю від сорому, аж тут нагодився Блейз.

— Привіт, дівчата, — він сперся ліктем на поручень і поглянув на Герміону: — Деякі новини очікуєш вперше дізнатися не з газетних шпальт. Ми ж наче… родичі.

Герміона не знала, що відповісти. Це, певно, вперше на її пам’яті Блейз Забіні заговорив до неї.

— Герміона поки не шарить, що чистокровці мало не всі одне одному хто кум, хто сват, — прийшла на поміч Стелла. — А Снейп їй чогось забувся сказати.

Блейз здійняв брови, вивчаючи Герміону з такою підозрою, наче вважав за самозванку.

— Ага, треба було спочатку сказати нам, — підтягнулася Паркінсон. — Хто ще, крім нас, здатний гідно оцінити зміну, що з тобою відбулася?

Мелфой і Нотт шкірилися з-за її спини.

— То що, ти тепер Снейп? — поставив цілком логічне питання останній.

Навіть Стелла повернулася до неї в очікуванні відповіді, якої Герміона не знала. Хоча чому це не знала? Вона не мусить відмовлятися від себе тільки тому, що виявилася пов’язаною кревними узами з кимось сильно чистокровним.

— Та ні, я та сама ґрифіндорська заучка, — задерла підборіддя вона. — Вихована маґлами без хитрощів типу «вивчати програму першого курсу все своє дитинство» і все одно найкраща учениця нашого потоку.

Стелла сяйнула на неї посмішкою гордої наставниці з зарозумілості.

— Гени вирішують, — отруйно солоденьким голоском проспівала Паркінсон.

— Ну тоді в тебе, може, якась генетична мутація, враховуючи твої академічні успіхи, — зазначила Герміона, чого, звісно, ніхто не зрозумів, але всі здогадалися, що це якась маґлівська образа. Стелла видала свій зловорожий смішок, який зазвичай приберігала для Гаррі, хоча Герміона сумнівалася, чи та в курсі про ДНК. З іншого боку, Блек полюбляла маґлівське кіно.

— Ти не схожа на Морров, — з претензією в голосі сказав Блейз. Певно, це була жалюгідна спроба її образити, однак Герміона почувалася на диво впевнено. І вона знала, як втерти носа цьому красунчику. Вона простягнула руку і клацнула пальцями в нього перед обличчям. Спалахнув акуратний вогник, наче в запальнички, от тільки він завис просто над її великим пальцем.

Блейз відхилив голову, а його гарні очі, оторочені злочинно довгими й густими віями, стали ще більшими від подиву.

— А ти так вмієш чи тільки я талановита в цій сім’ї? — проспівала Герміона, з його реакції і так знаючи відповідь.

Інші слизеринці теж втратили дар мови. Сходи саме вчасно запаркувалися біля чергового майданчика і Герміона легкою ходою пішла геть. Вона почувалася неймовірно крутою і знання, що слизеринці далі глипають їй в спину, тільки додавало веселощів. Насправді вона була трохи шокована, що вдалося отак викликати вогонь, та ще й проконтролювати. Може, це навіть дещо безвідповідально, але що вже, ранок могутньої відьми починається не з кави.

У класі біля Герміони гепнувся Гаррі і засвистів їй у вухо:

— Я зранку був у директора, він теж у курсі іграшок безносого.

Герміона вражено підняла брови.

— Маю детально все тобі розповісти і не тільки це.

— Поттер, — над ними нависла Стелла. — Підійми сраку з мого місця.

Гаррі піднявся. Певно, хотів грізно нависнути над Стеллою у свою чергу, але та була височенною, тож вони були майже однакового зросту. І майже торкалися кінчиками носів, дивлячись одне на одного звуженими очима. Герміоні захотілося стукнутися головою об стіл від цього безглуздя.

— Хіба леді типу тебе може вживати слово срака? — глузливо спитався Гаррі.

Леді у відповідь нецензурно поцікавилася, яким боком його це стосується.

Герміона подумала, що вони зараз мають такий вигляд, наче от-от впадуть в обійми одне одного і почнуть пристрасно цілуватися. Гм, варто уважніше розглянути цю гіпотезу.

— Напишу твоїй «мамстр», що ти лаєшся, — вишкірився Гаррі.

— Шантаж на рівні п’ятирічки, Поттере.

Герміона замислилась, скільки ще часу ці двоє зможуть не кліпати очима.

— Омг, знайдіть порожній клас і влаштовуйте шлюбні ігри там! — запропонував Шеймус, якому вони перекрили дорогу до рідної парти.

Герміоні довелося зібрати всю свою повагу до Гаррі і Стелли, щоб не заржати вголос. Вони відскочили одне від одного як ошпарені і дружно послали Шеймуса, а тоді Гаррі сів на максимально можливій у класі відстані від міс Блек. Стелла з яскраво палаючими щоками гордо опустилася біля Герміони і довелося сховати за волоссям свою посмішку. Поміж декотрими тут такі іскри скачуть, куди там Герміониним вогнечарам.

Після уроку Гаррі мало не силою відірвав Рона від Лаванди, щоб переповісти друзям розмову з директором. Вони сховалися у своєму звичному алькові у внутрішньому дворі замку. Щоб не ображати Рона тим, що вони вже якийсь час знають про горокракси, Гаррі просто опустив історію про медальйон і оповідав все так, наче вперше почув від директора. На думку Дамблдора, цих штук було навіть не дві.

— Ого, — видушив Рон, вислухавши розповідь.

— Що ж, це вражає, — підіграла Герміона, роблячи вигляд, наче теж тільки дізналася. Після поведінки Рона на весіллі її все одно не мучила совість за брехню.

— Ще я тепер вчитимусь блокології у директора, — сказав Гаррі.

— Це чудово! — відгукнулася Герміона. Може, вони зможуть обговорювати цю тему і принаймні так підтримають одне одного.

— І ще дещо, — Гаррі оглянув їх дуже серйозним поглядом. — Мелфой щось замишляє.

Оце було зовсім несподівано.

— Я простежив за ним і його мамцею після весілля.

— Що? — дружно перепитали Герміона і Рон.

— Коли ви посварилися, я вирішив, ну… — Гаррі зам’явся.

— Не займати нічию сторону, — єхидно підказала Герміона.

Гаррі трохи зашарівся.

— Можна і так сказати. Я побачив, як Мелфої йдуть геть і вирішив простежити за ними. В мене була з собою мантія. Сіріус просив взяти про всяк випадок, раптом щось піде не так. Так от, Мелфої поперлися до «Борджина і Беркса», а я спробував підслухати біля відчиненої кватирки з затильної сторони будівлі. Мелфой хотів відремонтувати якусь річ, яку, я не зрозумів. Але головне, що якоїсь миті він погрожував Борджину, щоб той не здумав балакати чи продавати комусь ту річ. Борджин м’явся, а потім Мелфой спитав «Бачиш оце?» і Борджин став значно згідливішим, — Гаррі зробив паузу. — Я думаю, Мелфой йому Мітку показав. Він став Смертежером.

— Ой, Гаррі, ну це притягнуто за вуха, — по хвилі роздумів сказала Герміона.

Рон демонстративно фиркнув.

— То ти тепер захищаєш слизеринців, чи що? — обернувся він до неї.

Герміоні відібрало мову. Та що він постійно чіпляється!

— Роне, — зніяковіло буркнув Гаррі.

— Я на стороні здорового глузду! — закипіла Герміона. — Це якась вичавлена з пальця претензія!

Тепер Гаррі обурено поглянув на неї.

— Ні, не вичавлена! Ти що, Мелфоя не знаєш?!

— Знаю, але це інше, Гаррі! Та Мелфой ще той боягуз, а ти кажеш, що він прям активно сприяє Смертежерам, — сказала Герміона.

— А чому ні? Тобі нагадати, який в них середній вік вступу в секту? — відповів Гаррі. — То Мелфой ще засидівся без Мітки.

— Та ну… — Герміону охопили змішані почуття. Він наче був правий, але щось неясне змушувало її триматися нейтралітету. Чи справді це був здоровий глузд?

— Тобі просто сцикотно визнати, що всі слизеринці однакові, бо твій батя виявився одним з них, — знов видав маячню Рон.

— Ти дістав уже! — випалила Герміона. — То я, по-твоєму, хочу бути чистокровкою, то я винна, що виявилася нею! Вже якось визначся, в чому мене звинувачувати і якого чорта ти, власне, примахався?

Смітник поряд спалахнув, як смолоскип. Герміона була така зла, що клята сила заважає їй розібратися з цим йолопом, що на автоматі тицьнула пальцем у бік вогню.

— Не зараз!

І полум’я справді згасло. Герміона розкрила рота. Оце вже занадто для одного дня. Чому її сила така покірна? Що змінилося? Вона була впевнена, що річ не у блокології, бо вона не робила жодних визначних успіхів. Тоді що змінилося?

Гаррі простягнув їй носовичка.

— У тебе кров з носа.

Герміона машинально торкнулася над губою, розмазавши червоне.

— Дякую, — пробурмотіла вона.

Рон, скориставшись нагодою, просто втік, від чого Герміона чомусь відчула себе винною. Вона ретельно обтерла кров і знічено сказала:

— Може, ти й правий щодо Мелфоя, я не знаю.

Гаррі помовчав, явно задоволений цим, а тоді раптово видав:

— А дурнувата Стервелла так мило цвірінькала з ним на весіллі.

Герміона хихикнула.

— Що? — наїжачився Гаррі. — Вона вічно така мілашка з дітьми буквальних ворогів Сіріуса!

Герміона знала, що краще не запитувати щось на кшталт «Вона тобі подобається», аби не зробити ще гірше.

— Певно, в Дурмстренгу публіка була ще гірша, ніж слизеринці, — натомість примирливо сказала вона. — А ти питав Дамблдора, чи не знає він щось про отой твій маєток? Про який згадував Реґулус?

— Не подумав, але це гарна ідея.

З іменем Блека згадалася і ситуація на весіллі, коли він вгамував спалах її сили своїми чарами. І як він іноді смикає кутиком рота. Може, вона вирішила побути такою неупередженою до Мелфоя через Реґулуса? В такому разі, це мало небагато сенсу. Вона знову пошкодувала, що так і не почула його історію. І взагалі хтозна, коли випаде побачитися. Попрощалася вона вчора дуже дивно, бо знову сумувала за батьками. Чи колись ущухає біль, якщо втрачаєш рідних?

***

Усвідомлення, що жити лишилося два місяці, не особливо надихало. Та які два, вже значно менше — вересень пролітає, як шалений. Взагалі до появи Герміони в Северуса був життєздатний план: якщо він відчує, що справді балансує на краю прірви, то почне грати проти Ордену. Ну а що? Дамблдор точно не спробує його вбити, а ось Мітка зробить це на будь-якій відстані, і в жодному Гоґвортсі йому не сховатися. Але тепер фортуна показала йому середній палець і забралася геть. Варіанту, що він приведе до Темного лорда Герміону, не було.

Почувся стукіт у двері.

— Заходьте, — понуро відгукнувся Северус і навіть не став займати поважну позу: так і сидів, підперши голову рукою.

Маму шкода, звісно. Його смерть її засмутить.

Герміона бадьорим кроком увійшла до кабінету. Настрій у неї був явно гарний.

«Цікаво, чи Ґіневра засмутиться через мою смерть», — відсторонено подумав Северус.

— У мене двічі вийшло проконтролювати вогнечари, — сказала Герміона з таким виглядом, наче успішно склала іспит.

Северус таки трохи здивувався. Цікаво також, хто вчитиме її блокології після його смерті… ну, Ейлін, певно, дасть з цим раду.

— Це чудово, — кивнув він без особливого ентузіазму, але обличчям дівчини промайнув мало не шок. А, точно, він і «чудово» зазвичай не поєднуються. Северус перебував у настільки філософському настрої, що припустив: Герміона так дратувала його всі ці роки, бо її дотошний підхід до навчання дуже нагадував його самого і Ґіневру. Тільки він сам ніколи не тягнув руку, бо вважав це таким собі вихвалянням. А він собі ціну і так знав, нащо вистрибувати зі штанів, щоб комусь щось довести. Вони не раз сперечалися з Ґіневрою на цю тему. Вона навпаки відчувала потребу продемонструвати свої знання всім і кожному, аби не сумнівалися, яка вона кмітлива. Як Герміона. Та може, він просто надумує. Їхню дочку виростили зовсім інші люди, тож це просто збіг, що вона в чомусь має такі самі звички.

— Очищайте свідомість, — сказав Северус. — І відкладіть паличку, щоб не спалити мене.

До виманології він сьогодні теж мав неохоту, але що зробиш, обов’язки ніхто не скасовував.

— Я готова, — за якийсь час оголосила Герміона і він лінькувато взявся порпатися в її свідомості. Намагався стрибати по верхах, даючи їй можливість опиратися. Їй навіть щось вдавалося. Коли вона робила ті свої жалюгідні спроби сховати спогади, Северус не сильно тиснув. Втім, він дізнався її думку про стосунки Поттера з Блек, які дуже займали Герміону. А потім ще промайнула розмова з Візлі про її походження і Северус просто не втримався, щоб не передивитися, як той звинувачував дівчину незрозуміло в чому. Завжди вважав його ідіотом.

Герміона зафоркала, вочевидь, отак протестуючи, а наступний спогад з самого початку провалився у чорноту. Це вже цікавіше. Може, якась дрібка таланту Принців їй таки перепала. «А на поміч Гаррі у тебе були великі надії, бо він з іншого середовища?» — голос зі спогаду здався трохи знайомим. Блискуча поверхня стола, рука поверх руки. Северус прибрав чарівну паличку, він намагався не лізти в її особисте життя, наскільки це було можливо. Дівчина похитнулася. Він привстав зі стільця, вагаючись, чи кидатися на поміч, але вона самостійно сперлася на парту і важко видихнула.

Северус дістав нову порцію зміцнювального зілля, яке нашвидкуруч зварив на заміну спаленому. Герміона кілька хвилин стояла з опущеною головою, віддихуючись, наче після бігу. Северус простягнув їй зілля.

— Випийте.

— Дякую, — пробурмотіла Герміона.

На чолі в неї виступив піт. Северус вже й не пам’ятав, як свого часу було важко вчитися блокології. В неї ще доволі пристойно виходило, якщо так подумати.

— І вам дякую, — ляпнув Северус.

Герміона витріщилася на нього так само, як тоді, коли він матюкнувся при ній. У принципі, він і сам був не менше шокований. Якими м’якосердими робить людей смерть, що замайоріла на обрії.

— Маю на увазі, що погодилися розголосити наші родинні зв’язки, — пояснив Северус. — За блокологію вам нема чого дякувати.

Герміона вмить оговталася, кинувши на нього скептичний погляд. Приховувати свої почуття вона теж геть не вміє, все на обличчі написано. Ну, зрештою, її кар’єра шпигунки не чекає.

Северус повернувся до стола і, здається, не планував припиняти дивувати себе самого.

— У вас наче невдовзі день народження, еге ж?

У голові в нього сформувалися абсолютно божевільні плани.

— Ем, ну, так, — неохоче зізналася дівчина.

Северус вичікувально поглянув на неї.

— Дев’ятнадцятого вересня, — додала вона.

Северус постукав пальцями по столу.

— Святкуєте з друзями?

— Ні, — з ноткою роздратування відгукнулася Герміона. — Тобто не те щоб святкую. Не знаю.

Ну, сварку з Візлі він бачив, чого вже там.

— Можливо, Ейлін могла б розраховувати, що ви навідаєтеся до Принц-менору? — спитав він. Ніяка Ейлін поки що нічого не знала.

На обличчі Герміони відобразилася ціла гама почуттів. Подив. Нехіть. Незручність відмови.

— Не обов’язково на всі вихідні, — сказав Северус, але зовсім відступати не планував.

— Ну, можна було б, — сказала Герміона з таким виглядом, наче щось придумала. — Напевно, в суботу?

— Як вам завгодно, ваш день народження.

Цього тижня він буде офіційно найкращим сином.

— Окей, — видала вона улюблену підліткову відповідь.

Северус постарався не дуже замислюватися, що оце його дочка вже буде повнолітньою і все пройшло повз нього. Зате точно буде без Мітки, на відміну від малого Мелфоя та інших його студентів.

— Мені нагадала про ваш день народження ваша мати, — додав він, не дивлячись на неї.

— М. — цього разу бажання розпитувати про Ґіневру вона не виявила. Звісно, ґрифіндорцям тільки дай поїсти мозок чайною ложкою, а коли є можливість отримати бажане, то вже не треба.

— Ви вільні, — Северус відчув себе якимось дурнем.

Герміона прошелестіла прощання і поспішила забратися. Він всівся за стіл і втомлено опустив голову на складені руки.