Зворотний відлік

Наступного ранку Герміона довго блукала Ґримовим Лігвом, аж поки натрапила у великій їдальні на Гаррі зі Стеллою. Ті сиділи на різних кінцях неосяжного столу, наче король з королевою. Обличчя мали відповідної чванькуватості та презирливості. Герміона вмостилася по центру цієї помилково названої столом доріжки для боулінгу. Перед нею одразу з’явилася тарілка з яєчнею, беконом та тостами, чай і масло. Все, що потрібно для щастя.

Решта вчорашнього вечора минула у спробах ігнорувати існування Рональда, в яких їй зі змінним успіхом допомагали Стелла з Тонкс з їхніми незграбними, але дуже веселими танцями. Гаррі проводив частину часу з Роном, тож тепер Герміона оцінювально поглянула на друга.

— У мене була зовсім дурнувата версія щодо тебе й Снейпа, — сказав той, стрімко червоніючи.

— Яка? — Герміону заскочила зненацька ця заява.

Гаррі реготнув і взявся дуже старанно вимащувати шматок хліба в жовтку.

— Та ти так дивно дивилась на нього у Великій залі. Постійно. І на уроці така зухвала була, а ще на Карті мародерів я бачив тебе в його кабінеті не тільки у вечір відпрацювань.

— Ти думав, що я в нього закохалась?! — вжахнулася Герміона.

— Поттер, ти збоченець! — одночасно з нею вигукнула Стелла.

— Я не з тобою говорив, Стервелло Блек, — повідомив Гаррі.

Стелла тицьнула в його бік тостом.

— До речі, Карта мародерів і мені належить, мусиш ділитися.

— Для чого? — звузив очі Гаррі і далі вони ще півгодини сперечалися, хто з них кому що мусить.

Ну, вочевидь, Гаррі не настільки травмувався новиною про походження Герміони, якщо так суттєво відволікся на сварку зі Стеллою. З одного боку, це добре, з іншого — неможливо слухати. Герміона невимовно зраділа, коли зрештою Стелла запропонувала долучитися до пошуків інформації про горокракси в бібліотеці замку. Хоча Герміона й казала Дамблдору, що Гаррі має до нього розмову, той знову зник з Гоґвортсу, так і не зустрівшись з Поттером. Тож справа горокраксів нікуди не посунулася.

Зате Герміона отримала змогу побачити найбільшу приватну колекцію у своєму житті. І запустити в неї руки. Бібліотека Ґримового Лігва навряд чи поступалася розмірами гоґвортській. Величезне (і холоднюще) приміщення з рядами й рядами стелажів, на яких громадилися книжки різних століть. Найдавніші видання розмістилися в оксамитових лігвищах під склом, наче якісь білосніжки у кришталевих домовинах. Чекали на доторк чуйного читача.

— Як ви тут щось знаходите взагалі? — вражено спитав Гаррі і його голос відлунив під високим склепінням.

— Ми маємо картотеку, — з почуттям власної гідності повідомила Стелла. — Щоправда, вона не дуже впорядкована, бо різні Блеки вели її різними способами — в нашій сім’ї кожен вважає, що може вигадати щось дотепніше за решту. Фінеас Найджелус намагався довести все це до ладу, виправляючи системи попередників, але не все встиг.

Стелла помандрувала до шаф з безліччю дрібних шухляд, що вишикувалися під однією зі стін. Герміона рушила за нею, але далеко не зайшла — її увагу привернула книга «Найтемніше». Вона зупинилася біля стелажа і побачила, що весь він переповнений книжками з Темної магії. Герміона несхвально гмикнула і пішла далі, загальмувавши вже через два ряди. «Як змислити осібне закляття? Чи направду для цього зарадна тилько латина?» — запитувало якесь давнє на вигляд видання. Герміона прикипіла до цього стелажа зі збіркою праць про створення заклять.

— Герміоно, де ти застрягла? — гукнула Стелла. — У Снейпів, гадаю, ти могла б оселитися в бібліотеці. Можливо, тобі варто переглянути своє рішення не потикатися до їхнього маєтку.

Герміона відірвалася від книжок, щоб кинути на Блек вбивчий погляд. Та витягувала шухляди з картотекою і викладала на столі. Гаррі поряд вже виглядав найбільш нещасним чаклуном на світі. Герміона дуже постаралася більше не витріщатися по боках, поки йшла, але в неї нічого не вийшло, тож вона знов заклякла біля одного зі стелажів. «Казкочар. Магія для найменших». То отаке, значить, читають у чистокровних сім’ях дітям від 3 до 7 років. Двері бібліотеки рипнули.

— Прийшов по торт? — відгукнулась Стелла.

Герміона поспіхом запхала книжку назад, але від раптового хвилювання зробилась незграбною і та гепнулась на підлогу. Вона спробувала знову, але книжки, які й так стояли тісно, тепер відмовлялись пускати свого сусіда назад. Герміона пхала «Казкочар» і так і сяк, а тоді з подивом помітила, що поличка не просто затісна — підлі книжки справді совалися, не даючи повернути томик.

— Наша бібліотека не любить чужинців, — сказав Реґулус в неї за спиною.

Герміона здригнулася. Як йому вдалося підкрастися так тихо?

Блек мав таке радісне обличчя, наче дуже підтримував поведінку бібліотеки. Герміона сумирно простягнула йому книжку. Реґулус без жодних проблем повернув томик на його законне місце і невинно кліпнув очиськами. Герміона раптово страшенно зніяковіла.

— Тільки не кажіть, що ви там читати вмостилися! — обурено заволала Стелла.

Реґулус коротко засміявся і вийшов у прохід між стелажами, наче на сцену.

— Взагалі-то я приніс вам світло пізнання, — він змахнув згорнутою газетою. — Бо в цьому замку ніхто про підписку на «Віщуна» не потурбувався, — він обернувся до Герміони і простягнув газету їй. — Тобі буде особливо цікаво.

Герміона розгорнула номер «Віщуна» і в неї мало не відпала щелепа. На першій шпальті була її жахлива архівна фотка з часів Тричаклунського турніру, коли Ріта полювала на сенсації. Фото Снейпа поряд було дуже навіть нічогеньке.

— Уф, — все, що змогла вичавити з себе Герміона.

— А шо там? — витягнула шию Стелла.

Герміона підійшла до них з Гаррі і показала їм найголовнішу новину неділі.

Нечулий Поттер заржав.

— Ти таки подолала смугу перешкод у вигляді нашої бібліотеки, — Стеллу це зацікавило значно більше, ніж невдале фото Герміони.

— Я виглядаю тут як нещастячко, — поскаржилась вона. — Наче якась задрипанка, якій на голову звалилася удача виявитися дитиною величного Снейпа.

Реґулус зазирнув їй через плече.

— Та ні, — заперечив він, від чого Герміону накрило новою хвилею зніяковіння. — Просто ти упереджена: вважаєш, що саме так цю історію подали б у нашому суспільстві.

А, це був не комплімент її фотці. Зніяковіння змінилося роздратуванням і Герміона ворожо покосилася на Блека.

— Цю історію саме так і подали, Реґулусе, — несподівано заявила Стелла. — Всякі до сраки шляхетні відьми й чаклуни так це і сприймуть: нещастячку з маґлівських бездуховних земель випав золотий квиток, — вона лукаво всміхнулася. — Але ти правий, Герміона на фото все одно гарненька.

— Так, — вперше за час знайомства погодився з нею Гаррі, а Реґулус — нечуване явище! — промовчав з розгубленим виглядом.

«Чи замовляв Снейп статтю саме у такому вигляді? — замислилась Герміона, щоб не думати, з якої причини Блек промовчав, невже не хотів заперечувати, що вона гарненька?

— У понеділок у школі буде істерика, — озвучила думки Герміони Стелла. — Особливо на Слизерині.

— Схоже на те, — протягнула Герміона.

Здається, коли вони з Дамблдором домовилися не приховувати її походження, вона трошки не зрозуміла масштабів цього «неприховування». Герміона гадала, що дізнаються тільки ті, хто сяк-так зацікавлений в її чи Снейповому житті, а виходить, що в курсі буде буквально кожен у Гоґвортсі.

Налякана такими перспективами, Герміона з головою поринула в роботу з картотекою Блеків. Це відволікало. Стелла з Реґулусом час від часу підносили книги, які гіпотетично могли вказати, як знищити горокракс. Герміона попри сто зарозумілих Реґулусових «А сенс?» ще й записала всі способи, якими вже пробували прибити горокракс.

Коли після пари годин марної праці Гаррі вирішив принести чергову книгу замість господарів, стелаж спробував настрибнути на нього.

— Ото скажена хата! — на щастя, Поттер вмів вправно відскочити від предметів, що намагалися його вколошкати. Досвід!

— Схоже, ваша бібліотека не дуже гостинна, — додав він під зловорожий смішок Стелли.

— Еге ж, — погодився Реґулус, знімаючи ту книгу з полиці. — Цікаво знати, що витворяє хата Поттерів, якщо твої родичі взагалі нікого не пускали до свого маєтку. Ти вже з’ясував, що ви там приховуєте?

Гаррі повернувся до нього з виразом обличчя «Який маєток?», але Блек не помітив.

— У часи мого діда Поттери ще не були такі потайні, та потім приховали маєток тими ж чарами, що й ми, — Реґулус поклав книгу на стіл. — Ну, ми ж породичались і ці чари стали відомі й Поттерам, хоча загалом не мали б виходити за межі сім’ї Блеків. Засуджую Дорею за це. Але менше з тим. До всього люди, які бували в маєтку Поттерів, просто забули, як він виглядає. Якесь цікаве закляття, ні мій дід, ні батьки, ні я так і не знайшли, що б то могло бути, хоча дуже старалися. То як? — він запитально поглянув на Гаррі. — Твої родичі катували у підвалах Темних магів? Мали вдома незнищенні меблі з людських кісток? Гареми маґлів?

— Ти міг би писати горори, — скосила на нього очі Стелла.

— Ем, — Гаррі перезирнувся з Герміоною. — Мої батьки жили у Ґодриковій долині.

— Так, але тобі мав дістатися маєток діда, — сказав Реґулус. — По ідеї, ним хтось опікується до твого повноліття.

«Ще одна чистокровська таємниця», — подумала Герміона. Щось забагато навколо секретів і сюрпризів.

— Ну, — Реґулуса явно здивувала необізнаність Гаррі, — попроси Сіріуса дізнатися, що та як. Може, Макґонеґелл в курсі. Цікаво все ж поглянути, що там. Ми всі думали, що Поттери довбануті…

— Сказав хлопець, вдома в якого висять відрубані голови домашніх ельфів, — не втрималась Герміона.

— А ще я повстав з мертвих, — і оком не змигнув Реґулус. — І мій брат тепер старший за мене замість двох років на… — він на мить замислився.

— 18 років, — підказала Герміона.

Повисла пауза. Здається, вона ляпнула щось не те.

— Як ти знаєш, скільки Реґулусу років? — здивувався Гаррі.

— Бачила на гобелені, — пробурмотіла Герміона, відчуваючи, як палають вуха під пильним поглядом Блека.

— Милувалася моїм портретом? — єхидно мовив той.

— Зовсім ні! — запротестувала Герміона так швидко, що всі троє засміялися з її занадто серйозної реакції.

Вона була готова крізь землю провалитися від своєї безглуздої поведінки.

— До речі, про домашніх ельфів. Герміоно, тобі не здається, що Реґулус заслужив почесне місце в С. С. Е. Ч. А.? — спитав безжальний Поттер.

Герміона щиро пошкодувала, що не вміє спопеляти поглядом.

— Ми не приймаємо людей, в яких вдома висять відрубані голови ельфів, це очевидна річ, — уїдливо відзначила вона.

— Але Реґулус дуже достойно повівся з Крічером, погодься, — Гаррі зовсім знахабнів. — Хочу виставити це рішення на голосування.

— Що таке С. С. Е. Ч. А.? — заінтриговано спитав Блек.

«Чорт», — Герміона ледве втрималася, щоб не накласти на Гаррі закляття мовчання.

— Спілка Сприяння Ельфам-Чорноробам Англії, — сповістив той. — Герміона заснувала її, щоб звільнити домашніх ельфів з рабства.

«Ти сраний зрадник», — примружила очі на його насмішкуватий тон Герміона. Блеки дружно поглянули на неї з дуже загадковими обличчями, здається, вирішуючи, ржати їм чи ні. А потім таки стиха захихикали.

— Коли я прийду до влади, то таки звільню ельфів і ви будете прати собі шкарпетки самі, — гордо прорекла Герміона.

Вона починала закипати від того, що цей огидний Гаррі, вихований у світі демократії, не поділяє її поглядів на становище ельфів. Що вже взяти з Блеків, вони варяться у своєму напівфеодальному суспільстві з народження, але він!

— Влада — це добре, — з поважним виглядом покивав Реґулус, поки Стелла душилася зі сміху.

— Тебе виключено з моєї Спілки, — повідомила Поттеру Герміона.

— Відколи?

— Від зараз.

— Я можу оскаржити це рішення?

— Ні, — відрубала Герміона, страшенно люта на них усіх.

Блеки відчули зміну і припинили хихикати, як чортенята. Герміона спідлоба зиркнула на них, мимоволі трохи дивуючись їхній здатності вловлювати чужий настрій. Це можна було б назвати тактовністю, якби цю рису виявляв хтось менш гостроязикий.

Запала доволі гнітюча мовчанка. Герміона перебирала картки, розуміючи, що взагалі не може на них зосередитися. Їй нестерпно захотілося додому… але де тепер був цей дім? У будинку, де Смертежери вбили її батьків? Оце вже точно ні. Він стоятиме зачиненим, поки Герміона не досягне маґлівського повноліття, а тоді вона позбудеться його.

Усі понуро мовчали, поки до бібліотеки не нагодився Сіріус. Він зупинився з газетою в руках.

— Таки оформив підписку на «Віщуна»? — безмежно здивувався Реґулус.

— От ви де, — Сіріус вказав на Герміону. — Серйозно? Дочка Снейпа і Морров?

Вона стримано кивнула.

— Отакої! — заволав старший Блек. — Прикиньте, Талія все знала!

— Я теж! — радісно гукнула у відповідь Стелла.

— І ви обидві мовчали? — Сіріус поглянув на Реґулуса. — Жінкам цієї родини ніколи не можна довіряти, а Талія ж Блек не по крові навіть.

— Подібне притягує подібне, — тоном мудрого пана мовив Реґулус.

— Я відмовляюся розуміти твої брудні натяки, — безтурботно кинув Сіріус, а тоді впер руки в поперек і потягнувся, хруснувши кісточками. — Хто складе старому компанію у квідичі?

— Я! — пожвавішали Стелла з Гаррі, і вона кинула на нього погляд ревнивої кішки.

Герміона закотила очі. Гаррі і Стелла скочили з місць, раді втекти від бібліотеки (і від Герміони, вочевидь, теж).

— Пане Мурчику, ви з нами? — спитав Сіріус брата.

— Відвали! — миттю роздратувався той на це дивне звертання і, на подив і жах Герміони, лишився з нею.

— Ти не любиш квідич? — дерев’яним голосом спитала вона.

Краєм ока вона бачила долоню Блека. Той безгучно постукував пальцями по стільниці.

— Люблю, але без Сіріуса. Я грав ловцем за збірну Слизерина останні три роки у Гоґвортсі.

Герміоні недоречно згадалася стаття Скітер про те, що міс Ґрейнджер полюбляє ловців. Зовсім-зовсім недоречно. Вона ще якийсь час марно гортала картки у шухляді, бо вся її увага була спрямована на Блека, попри те, що вона навіть не дивилася в його бік. Просто він чомусь відволікав самою своєю присутністю.

— Тобі як мінімум треба змінити назву своєї спілки, — несподівано сказав Реґулус. — А то люди точно не захочуть приєднуватися.

Герміона вражено поглянула на нього. Придивилася уважніше, чи він не глузує з неї. Наче ні.

— Якщо плануєш щось змінювати, навіть до шляхетних цілей треба ставитися прагматично, — якось по-своєму розтлумачив її погляд Реґулус.

До Герміони ледве дійшов сенс сказаного. Бо вона була у захваті. Це вперше хтось серйозно відгукнувся про її ініціативу (хай навіть спочатку поржав).

— Чи це у вас з Гаррі якийсь несерйозний прикол? — запідозрив Блек.

— Ні, я ставлюся до цього дуже серйозно, — запевнила Герміона. — Просто поки що не знаю, з якого боку підступитися.

Реґулус кивнув.

— Зміни назву і шукай однодумців. У Темного Лорда спрацювало, може, і в тебе вийде.

Герміона засміялась.

— У моменти відчаю згадуватиму цей блискучий приклад для наслідування.

Блек посміхнувся кутиками губ у відповідь. Він загалом рідко посміхався широко. Якусь мить вони дивилися одне на одного, а тоді синхронно повернулися до своїх шухлядок з картотекою. З такою концентрацією Герміоні доведеться заново переглядати ці картки, написи на них були просто білим шумом у голові. Вона відчувала страшенне збентеження. А Блек хоч і старанно відводив очі щоразу, як їхні погляди випадково перетиналися — чому вони постійно перетиналися?! — проте знервованим не виглядав. Ні, Реґулус Блек завжди мав впевнений вигляд: пряма спина, розправлені плечі, лінькуваті рухи. І навіть недбало закасані рукави і розстебнутий комір сорочки додавали не неохайності, а враження, що людина влаштувалася з комфортом. Нічого не лишалося, окрім як визнати: Блек класний. Він їй збіса подобається.

***

Реґулус відчував, що концентрація уваги безповоротно впала. Він дивився на картки книг і бачив там приблизно нічого, наче розівчився читати.

— Дивно було почути твій коментар щодо моєї Спілки, — трохи згодом сказала Герміона.

— Чому?

Вона недовірливо покосилася на нього.

— У чистокровців інше ставлення до домових ельфів.

Реґулус розумів, про що вона, можливо, навіть краще за неї саму. Він сприймав Крічера як щось середнє між нянькою і слугою, але вдосталь набачився зовсім іншого поводження. Карати ельфів і вважати за непотріб було поширеним явищем. Людям на кшталт Белли краще не давати владу над живою істотою.

А ще він тільки вчора побоювався видатися Герміоні кращим, ніж є насправді, але, здається, щодо цього можна не хвилюватися — вона більше схильна до протилежної точки зору. Іронічно, якщо ще й доведеться доводити, що він приєднався до Смертежерів, бо дурень, а не чудовисько.

— А на поміч Гаррі у тебе були великі надії, бо він з іншого середовища? — Реґулус сам не знав, чи намагається її цим вшпигнути, чи ні.

— Ну він колись звільнив Добі від Люціуса Мелфоя, — сказала Герміона і, побачивши його зацікавленість, заходилася плутано розповідати історію про василіска у Гоґвортсі.

Реґулус був вражений тим, як Герміона вишукала інформацію у дванадцять років (здається, не дарма вона зазначала, що вміє шукати). Не те щоб він вважав себе єдиним розумником на світі (хоча коло таких людей точно вузьке), та Герміона, здається, перевершила кмітливістю всіх, кого він знав. Розповідаючи свою частину історії, вона явно пишалася собою. Щоки в неї розпашілися, а очі сяяли. Сонячне проміння якраз дісталося стола й надало її пишному каштановому волоссю рудуватого полиску. Окремі неслухняні волосинки, що абияк стирчали з основної маси, засяяли міддю.

Реґулус раптово зловив себе на тому, що вперше за довгий час почувається по-справжньому добре. Наче от тільки зараз остаточно вибрався з тієї печери і тієї безвиході.

А потім Герміона почала описувати щоденник Рідла. Якоїсь миті вона різко змовкла і вони вражено переглядалися, схоже, з однаковими думками, а потім дружно нахилилася одне до одного через стіл.

— Це був горокракс! — видихнула Герміона.

— Як, кажеш, Гаррі його знищив? — одночасно з нею сказав Реґулус.

Очі Герміони знову розширилися.

— Точно! Отрутою василіска. І у тунелі лишилася ще! Як я одразу не подумала! — захоплена цим відкриттям, вона вхопила його за руку трохи вище зап’ястку.

Вони обоє поглянули на її долоню і Герміона різко відсмикнула її.

— Вибач… ем…

Реґулус мимохіть почухав руку у місці її дотику, відчуваючи, як шкіру вкрили сироти.

— Ходімо зіпсуємо їм квідич, — зрештою знайшов що сказати він, почуваючись напрочуд недотепним і невпевненим, що бувало з ним рідко.

— Еге ж! — знервовано вигукнула Герміона і мало не побігла до дверей. Пишне волосся підстрибувало від її ходи.

Схоже, ані близьке знайомство з могутнім магом-психопатом, ані обіймашки від інферній не допомагають бути холоднокровним, коли на обрії з’являється розумна гарненька відьма.

***

— Блискуча ідея, Северусе, — прохолодно сказала Ґіневра, коли він озвучив їй свій план.

О, то вона ще й незадоволена. До того ж те, що вона вимовила його ім’я, дуже по-дурному бентежило, тож Северус не витерпів і відказав:

— Тобі не вперше брати участь у проникненні зі зломом.

Можливо, це було надто уїдливо. Він затамував подих, очікуючи реакції. Краєм ока бачив, як Ґіневра повернула до нього голову і уважно вивчала його.

— У тебе тут сиве пасмо, — повідомила вона зрештою. — Учні довели?

Северус кинув на неї холодний погляд з висоти свого зросту.

— На мене не рівняйся, я в тюрмі була, — вловила його задум вона.

Вони стояли на пагорбі, споглядаючи колишній будинок Морров у Літл-Фейрі, де Ґіневра провела півроку перед народженням Герміони, ховаючись від ґоблінів. Якщо якісь спогади існували, то вони найімовірніше були тут.

Северус детально як ніколи раніше вивчив, що сталося з майном Морров. Старий маєток спродали з аукціону разом з усім вмістом, щоб відшкодувати втрату сімей загиблих у пожежі. Ну тобто, як Северус і підозрював, більшу частину відхапав сам банк, адже витівка Ґіневри завдала йому «страшних репутаційних втрат». До страждань сімей своїх працівників менеджменту було байдуже. Частину добра відкупила сестра Ґіневри, однак загалом усе воно пішло по світу. А котедж біля моря з усім крамом всередині придбали французькі чарівники, які бували тут вкрай рідко і, здається, навіть нічого особливо не змінили за всі ці роки, бо полюбляли «стару аристократію» і були в захваті від трагічної історії сімейства Морров. І все одно ідея шукати тут «спогади» була навіженою. Або відчайдушною.

Розвідавши інформацію, Северус заплатив мутному типу Манданґусу Флетчеру з Ордену фенікса, щоб той тиждень поспостерігав за котеджем і спробував туди проникнути.

— Минулого тижня туди заліз такий нікчема, що нам з тобою це не вдасться тільки якщо ми найменш везучі істоти на цьому світі, — сказав Северус.

Флетчер склав для нього перелік заклять, на які замикався котедж — французи особливо не заморочувалися безпекою.

— Гаразд, веди нас, — з чималою ноткою скептицизму відповіла Ґіневра.

— Явімося вниз, — запропонував очевидне Северус.

За мить вони вже були біля воріт. Як і більшість осель чарівників, котедж Морров стояв на відлюдді, за межами самого містечка, оповитий протимаґлівськими чарами. Теоретично, господарі провели тут відпустку і вшилися до Франції, але Северус все одно підозріло роззирнувся перед тим, як скинути захисні чари з воріт. Увесь цей час він відчував на собі погляд Ґіневри. Почувався, наче на іспиті, і моментами вагався, чи не упустив з виду якоїсь деталі, на яку йому обов’язково вкаже Ґіневра. Колись вона примудрялася ловити його на такому попри звичку Северуса перевіряти все, а потім перевіряти ще раз. Напевно, ця жінка завжди перевіряла все на один раз більше за нього.

— Прошу пані, — Северус змахнув рукою, вказуючи на ворота.

Ґіневра криво всміхнулася і штовхнула браму.

— Гуменом ревеліо! — змахнула вона чарівною паличкою перед тим, як увійти.

— Я саме планував зробити те саме, — поспішив запевнити її Северус.

— Це добре, може, з тебе вийде послідовник такої величної злодійки, як я, — сказала Ґіневра і покрокувала доріжкою.

Схоже, вона вже достатньо оклигала після Азкабану, набуваючи своєї давньої звички кепкувати з нього мало не щосекунди. Або їй значно полегшало від думки, що ситуацію з Герміоною створила її матір.

Северус обігнав її і познімав решту чарів. Вона ступила крок до дверей, але він перекрив їй шлях простягнутою рукою.

— Стривай, — він про всяк випадок ще раз звірився зі списком заклять. — Порядок.

Тут Морров не втрималася від смішка, але він одразу обірвався, щойно вона увійшла досередини. Котедж безповоротно змінився. На стінах були нові шпалери, а меблі, хоч і ті самі, стали невпізнаваними після реставрації. Тепер це було зовсім інше житло. Зовсім чуже.

Ґіневра заправила пасмо волосся за вухо і почала оглядати дім. Усюди панував порядок, все блищало й порипувало від чистоти, оселя взагалі не видавалася такою старою, як була насправді.

Ґіневра якийсь час вивчала фотографії на стіні вітальні, а тоді процідила крізь зуби:

— Ти тільки подивись.

Северус підійшов і побачив серед кількох приємних пейзажиків стару чорно-білу світлину. Жінка у рясно прикрашеній мереживом мантії кокетливо притримувала її поділ, переступаючи з каменя на камінь на узбережжі. Ретельно вкладене волосся було так щедро налаковане, що вітер ледве ворушив його. За модою п’ятдесятих, її губи були нафарбовані яскраво-червоною помадою (яка на безколірному фото здавалася чорною) і вона повсякчас складала їх трубочкою. Вероніка Морров у молодості.

— Навіть не думай забирати це фото, — попередив Северус.

— Вони випатрали наш сімейний альбом і зробили з фото бісову окрасу інтер’єру! — обурилася Ґіневра.

— Твоя сестра могла б забрати альбоми, — резонно відзначив Северус. Можливо, було жорстоко продовжувати, але він не міг втриматися: — А твоя мати повелася з нами обома як свинота.

Це важко було заперечити. Ґіневра ще трохи потовклася біля світлини і пішла нагору. Северус подумки зробив замітку перед виходом перевірити, чи не вдалося їй непомітно зняти фото. Він би не сильно здивувався, якби їй це вдалося.

Ґіневра тим часом перевіряла потайну кімнатку в бібліотеці. Двері туди були замасковані під частину стіни з полицями, але, звісно, нові господарі знали про це укриття. Там теж було чисто і невеличкий кабінетик перетворився на тренажерний зал.

— Дуже сучасно, — фальшиво бадьорим тоном оголосила Ґіневра, вперши руки в боки.

Северус зробив над собою зусилля, відганяючи спогади про те, що вони робили в цьому кабінетику свого часу.

Ґіневра все стояла спиною до нього і якоїсь миті він відчув, що краще полишити її на самоті. Повернувся до бібліотеки і в сутінках намагався вгадувати назви книжок. Минуло хвилин п’ятнадцять і він уже починав дратуватися, коли Ґіневра нарешті пройшла повз нього.

— Будемо йти? — запропонував він.

— Ще перевіримо підвал, — кинула вона, не обертаючись.

Вони спустилися вниз. Підвал був єдиним місцем у домі, що не виглядало оновленим. Сирий, з купою коробок, чим дуже порадував Ґіневру. Вона заходилася порпатися у тому барахлі.

— Акціо спогади! — змахнув паличкою Северус.

Нічого не відбулося. Спочатку. Потім одна коробка затремтіла, причавлена зверху двома іншими. Гіневра кинула на Северуса вражений погляд і чарівною паличкою розчистила дорогу коробці. Звідтам вистрибнули старі фотоальбоми. І вони навіть не належали Морров.

Северус чемно відвів погляд від розчарованої Ґіневри. Вона всілася на купу коробок і пожбурила фотоальбоми геть.

— Що я собі думала? — трохи згодом пробурмотіла вона.

Северус не знав, чи вона помітила, що сказала це вголос.

— Ходімо, — люто додала вона і рушила до сходів.

Северус дбайливо повернув коробки у їхній початковий стан. Вже зробивши крок на сходи, Ґіневра раптово озирнулася і змахнула паличкою.

— Акціо щоденники!

Коробки затанцювали в іншому кінці підвалу. Вона ще раз розібрала вежу картонок і на льоту спіймала потертий щоденник. Погортала і озирнулася зі справді радісною посмішкою.

— Це мій!

Настрій в неї значно покращав. Вона легко злетіла сходами вгору (поки Северус наводив лад з другим стосом коробок) і звідти крикнула:

— Чаю?

— Що? — обурився Северус. — Який ще чай, ти при собі?

Аж тут Мітку різко запекло.

— Ауч! — долинуло згори.

Тобто це не тільки в нього. Северус стиснув зап’ясток лівої руки, перечікуючи спалах болю. На чолі виступив піт.

— Оце він психує! — гукнула Ґіневра.

Северус сів на сходинки. Дуже поволі — Мерлін, як повільно! — біль ущух. Ґіневра нагорі шипіла і бубоніла собі під ніс прокляття, а потім теж знесилено затихла. Северус перечекав ще трохи і важко посунув по сходах.

— Що його так вибісило? — Ґіневра сиділа на підлозі, спершись спиною до стіни. В її голосі вчувався страх.

— Не знаю, — тут Северус відчув значно знайоміший біль. Всередині все скрижаніло. — Він викликає мене.

Ґіневра мала наляканий вигляд.

Він постарався не затримуватися. Було дивно думати, що проникнення в чужу власність може бути останнім, що він зробив за життя. Захисні чари він повертав на місце практично на автоматі.

Коли Северус постав перед Темним Лордом, той зовсім не видавався таким лютим, як відчули Смертежери буквально нещодавно. Він був радше втомленим. Сидів, сперши голову на долоню і масуючи пальцями скроні.

— Мій Лорде, — Северусу знадобилася вся його мужність, щоб взагалі розкрити рота.

Невже його викрито? Отже, просто зараз його чекатимуть тортури. І смерть. Таке важко осягнути розумом, але тіло вже вкрилося холодним потом від страху.

— Що там твоя дочка, Северусе? — глухо мовив Волдеморт.

Це було не те, що Северус очікував почути, однак не варто зарано розслаблятися.

— Все йде за планом, мій Лорде. Ви, певно, бачили ранковий номер «Віщуна».

— Авжеж-авжеж, чарівна дитина.

Волдеморт підвівся і обійшов його навколо. Северус насилу зберіг спокій, коли Нагіні подалася слідом за господарем і торкнулася боком ноги Северуса.

— Я чув, — продовжив Темний Лорд, — твоя дочка спілкується з Поттером.

Северус усе ще не йняв віри, що це саме те, про що хотів поговорити Волдеморт. Невже той спалах гніву пов’язаний не з ним?

— Вони друзі, — не став заперечувати Северус: напевно, Волдеморт має інформацію з вуст учнів Слизерину.

Темний Лорд зупинився і з притиском сказав:

— Як доречно.

Северус кивнув. І де тут підступ? Невже після якихось невтішних новин Темному Лорду закортіло поговорити саме про це? Звісно, нічого хорошого в його увазі до Герміони нема, але як людина, налаштована на негайну смерть, Северус відчував полегшення. Ще й Нагіні припинила намотувати кола навколо нього.

— Тобі з нею теж слід подружитися, — вищирився у своїй моторошній посмішці Темний Лорд.

Северус знову кивнув.

— Докладу всіх зусиль.

— Гадаю, їй пасуватиме Мітка, — Темний Лорд намагався промацувати його емоції безмовною магією.

Але з Северусом йому це ніколи не вдавалося. Він умів прослизнути крізь цю атаку, наче поміж краплями води.

— Дамблдор не оцінить цього, я можу себе скомпрометувати…

— Северусе, не змушуй мене вважати, ніби ти приносиш мало користі, — знуджено прошелестів Темний Лорд. — Мені потрібен хлопчисько. І мені набридло чекати! — останнє слово він несподівано прокричав.

Нагіні зашипіла, трохи підвівшись над підлогою.

Северус перечекав цей спалах роздратування, старанно вираховуючи слушну мить.

— Мені потрібен час, — озвався він, розваживши, що вже можна. — Моя дочка поділяє погляди Дамблдора. Її, як не прикро про це казати, виховали маґли. Мені потрібен час, щоб переконати її.

Обличчя Волдеморта зробилося непроникним.

— Звичайно, Северусе, час. Його складно схопити за хвіст, — він погладив свій фамільний перстень у формі змії-уроборос, що кусає власний хвіст. — Ти матимеш час до тридцять першого жовтня. Влаштує?

Северус насторожено мовчав.

— Думаю, якщо ти не впораєшся, — Темний Лорд розтягнув тонкі губи в посмішці, — мені більше не знадобляться твої послуги.

Северуса ця заява лишила байдужим. Він налаштувався померти сьогодні і тепер два місяці звучали як огром часу.

— Я зрозумів вас, мій Лорде, — він вклонився.

— Чудово, — прошепотів Темний Лорд. — Ти вільний, Северусе.

Северус обернувся і пішов до виходу. Він був уже біля дверей, коли Волдеморт недбало кинув:

— І, Северусе, маленьке нагадування, аби ти чітко усвідомив, що я даю тобі не просто час, а випробувальний термін.

Северус повільно обернувся.

— Круціо! — байдужим тоном промовив Темний Лорд.