Розділ – 12. Привикай

На всю оселю розгавкався клятий пес. Всім тілом я передчував, що той вгризеться мені в ногу до крові, і не відпускатиме, поки не дасть команду хазяйка.
Кожне вікно, двері чи навіть люки на стелі були перевірені мною, но всі до єдиного були намертво закритими. Я забіг в наступну кімнату де помітив, як спить в оточені м’яких іграшок та вантажівок, на маленькому синьому ліжечку, Майк. Я підійшов, аби розбудити його, но наближений гавкіт заставив передумати. Я забіг у вбиральню поруч, і замкнувся там на ключ. В двері почали оскаженіло дряпатися кігтями, і завивати.
За хвилину гавкіт стих, і тоді роздався стукіт, а за ним і спокійний голос:

– Алане, відкрий. Ти прекрасно розумієш, що нікуди не втечеш від покарання.

– Забирайся!! Я залишусь тут!

– Ну, як знаєш.

Я прислухався до кроків, що поступово почали віддалятися, а тоді, зібрався у ванну, та скрутившись у ній, і сам не помітив, як заснув.
На ранок гучний грюкіт в двері, – такий сильний, наче їх намагалися виламати, – розбудив мене. Я здригнувся, та перевівши злиплі очі на двері, виповз з ванни, і крикнув:

– Чого треба!?

– Агов, шмаркач, ти не збираєшся спускатися з нами їсти!?

– ЗАБИРАЙСЯ ГЕТЬ, КУРВО!

– Ну малий, ти напросився, я виламую двері сокирою.

Почувся тріск, від якого я запригнув назад в ванну, та вхопив ручку з душу направивши до дверей. Як тут, пролунав ледь вловимий, тихий голос:

– Облиш його, імператриця дала вказівку не зачіпати цього боягуза.

Після переговорів дівчат по той бік, – усе стихло. Я вмився, та почав розминати ниючі лопатки, і присідати, аж тут вловив голос:

– Ал! Ти там?

– Майку…

– Чому ти не йдеш їсти? Ти… Облазився на мене?..

Я підійшов та зіткнувся чолом об дверцята.

– Ні… Я на тебе ніколи не ображався.

– Ти ховаєшся від Патлона? Не бійся! Мама випустила його гуляти!

«Я ховався тут якраз таки, через твою, так звану маму…»

– Блатик..? Коли ти вийдеш до мене? Я хотів поглати з тобою в машинки, як ми колись, глали у нашому… Домі.

Я прикрив втомлені очі, пригадуючи і собі наш рідний тісний дім.

«Чому я зараз ховаюся у ванній? Чого я боюся? Що вона зробить мені боляче? Ця стерва вже і так завдала болю тим, що знищила дім і викрала, не давши можливості побудувати нове сімейне гніздечко…»

– Майк.

– Та?

– Сходи до неї і скажи… Хай прийде.

– Добле!!

Слухаючи швидкі кроки в підприжку, я обернувся спиною, та сповз з дверей на підлогу. Розглядаючи пальці, я стиснув у долоні той, що було найлегше зламати: мізинець. Піт почав стікати з лоба по щоках. Живіт скручувало від голоду. Стиснувши зуби, я зробив швидкий рух рукою.

Тріск. Гостра біль, яка вогнем охопила всю ліву руку. З очей заструменіли сльози. Мені здавалося, я почав скавуліти, як щеня.

Поки я скручувався калачиком на льодяній плитці ванної кімнати, за дверима почулися неспішні кроки, а тоді, скрип підлоги поруч, і… Стук, стук, стук.

Кілька секунд я гарячково мовчав, притуляючи до грудей ліву долоню, а тоді, присів, і потягнувся до ключика у замку.
Дверцята відкрили. Зверху в низ на мене подивилися бездонні, без емоційні очі. Оцінивши перелом пальця, Тіна присіла навпочіпки, та провела рукою по моїй вогкій щоці.

– Хороший хлопчик, – несподівано вона відсмикнула долоню. – Но…

Секунда, – і мене влупили по обличчю. Я повалився на підлогу та застогнав, знову зігнувшись навпіл тілом, як хробак, тоді почув сердите шипіння:

– Я сама хотіла це зробити…

Удар по животу. Я захрипів ледве розбірлеве:

– Кххе… не трогай…

– Ще раз зробиш щось по своєму і я згодую твої пальці Патронові. Прийми це до уваги, нездаро. – вона пішла, залишивши мене безпомічно валятися.

Під час вечері нас усіх зібрали у кухні за довгим, заокругленим в кінцях, дубовим столом. Ще перед тим, як сісти, я помітив кучу коробок і пакетів на кухонній стільниці, а тоді приділив увагу їжі.

«Хмф, так вони все це замовили доставкою?» – я усміхнувся краєчком губ, колупаючись виделкою в печеній картошці з овочами гриль, а тоді підвів очі на “головну”.
Тіна переставила тарілку з нарізаними фруктами ближче до Майка, який сидів через стіл перед нею, з права коло мене. Малий сам сказав, що хоче сидіти зі старшим, бо скучив.
Мені стало навіть якось не по собі від того, що я сховався у ванній, залишивши того на весь вчорашній вечір, і сьогоднішній день, з трьома вбивцями в величезному домі…

«Краще більше його не залишати самого… Потрібно постійно перебувати поруч з Майком, бо не ясно, що прийде в голову цій дурепі…» – мізинець постійно давав про себе знати пекучим болем, а ще, схоже, набряк, напухнувши мов абрикос. Про похід до лікарні можна було забутися, та й просити допомоги я не мав наміру. Но Анна постійно кидала на мої тремтячі руки стурбований погляд, но ніяк не знаходила потрібного моменту щоб спитати, чи потрібна допомога.

Катерина також час від часу споглядала на мене з-під лоба, но точно не тому, що хвилювалася. Від неї так і надходила злоба і роздратованість.

Тіна посміхалася, але лише до Майка, спостерігаючи як той з апетитом відкушує курочку.
За столом панувала тиша, немов на поминках. Можна було почути як храпить під столом пес, пускаючи бридкі слюнки.
Через хвилину, чи дві, мовчанку обірвав мій брат, що запитався:

– Мам, а ти моя тлетя мама, плавда?

– Хто тобі таке сказав?

– Нуу, я жив з мамою Салою і татком, а потім у тебе. А тоді нас з блатом заблала тьотя, яка сказала, шо тепел моя длуга мама, то ти, виходить, мені як тлетя?

Катерина навпроти нас з Майком, засміялася, жартуючи:

– Так, так, все вірно, в тебе три мами, але це я, Анна, і твоя матуся Ті-…

Несподівано “головна” стукнула кулаком по столі від чого посуда задзвеніла, і кілька виделок випали зі столу.

Катерина стерла посмішку з лиця, переводячи застиглі від подиву очі на хазяйку.
Майк здригнувся, пронивши:

– Ма-ма…

Ну а я продовжив собі тихо сидіти.
Тіна обвела білявку очима, попереджаючи ними закрити рота, а тоді, подивилася на молодшого.

– Ні, котику мій, у тебе одна мама, і це я.

– Ха-хахх…

Брюнетка поглянула на мене пильним, суровим поглядом.
Ну а я спокійно пив “Спрайт” посміюючись під ніс.
Деякий час всі знову продовжили мовчати, поки Майк, несподівано, не запитав у мене пригніченим голосом:

– Алане… А коли плиїде Біллі?

І так не сама приємна атмосфера зіпсувалася ще більше.
Я посміхнувся йому, чесно відповідаючи:

– Ніколи. Твоя мама його-…

– АЛАНЕ!!

Мені в обличчя прилетіла виделка, а за нею і чашка, що розбилася, зіткнувшись з мраморною плитою.

– Замовкни.

Погладивши щоку, я хмикнув:

– А що таке? Хвилюєшся, що Майк перестане тягнутися до твоїх обійм, коли дізнається, що ти зробила з тим хло-…

Тіна знову вдарила кулаками по столі, та зірвалася зі стільчика, а тоді, витягла з розрізаного на скибочки, кавуна, ніж, і мала намір вже обійти стіл, аби дійти до мене, но її зловила за руку, зупиняючи, Анна:

– Міс Райт!! Будь ласка, заспокойтеся! Він не вартий вашої злості! Згадайте, заради чого ви привезли сюди Майка! Не робіть дурниць, щоб не налякати малого, прошу!

Катя посміхалася, очікуючи різанину, но коли Тіна опустилася назад за стіл, з обуренням зітхнула, обперши об щоку долоню.

– Ти права. Відведи хлопців по своїм кімнатам, нехай готуються до сну. Я приберу, і піднімуся, щоб переодягнути Майка.

– Я сам можу його перевдягти і вкласти спати.

Інша постукала пальцем по столі 10 раз, а тоді, підвелася, перехилилася через стіл, та кинувши в мою склянку зі “Спрайтом” ніж, заявила:

– Привикай до життя зі мною, брате. Воно буде коротким, неспокійним, та болючим, но ти ж все перетерпиш заради хорошого майбутнього для братика, чи не так?

Я нахмурено спостерігав за такими самими гнівними очима, а тоді видав коротке:

– Саме так.

Я звітував і викрикував, що хочу спати у кімнаті брата, але мене заштовхали в сусідню кімнату, де Аня нарешті змогла надати мені хоч якусь медичну допомогу, і, кинувши з шафи на ліжко кілька речей, сказала:

– Спокійних снів.

– Стій! Чому ви привезли нас в це-…

Замкнувся 2 рази в скважені ключ з її відходом, і я з роздратуванням відсмикнув шторку, за якою знаходилися маленькі дверцята, що вели на балкончик. Я схопився за ручку обома руками та почав крутити її і смикати на себе.

– Ну давай…давай! – потягнувши ще раз, я виламав її, та впав на підлогу. Стиснувши зуби від обурення через невдачу, я підвівся, і кинув об віконце на дверцятах ручку, що відбилася наче м’ячик, і закотилася за ліжко. Мої очі зачепилися за випрасовану піжаму темно-зеленого кольору. Я підійшов, взяв в руки та зі складним зітханням смиренно скинув спітнілу футболку, почавши переодягатися.

Поки я тупився в темно-сіру стелю, лежачи на ліжку, не накрившись, то думав лишень про одне:

«Прокляття… Я тут заточений наче у в’язниці.»

Мені навіть почало здаватися, що ця божевільна втікачка спеціально мене запроторила сюди, давши відчути, як їй було у жіночій камері в той день.

Очі почали важчати. Я заплющив їх, уявляючи собі, яким би зараз було наше з братом життя у новій сім’ї, якби нас не викрали по дорозі.

«Чудовим… Безперечно кращим, аніж тут.»

Хоч Майку тут і подобалося, адже в цьому домі була і собака, про яку він завжди мріяв, і та, яка про нього дбає, і я… Але… Це не назвеш нормальним життям.

Раптом всі мої думки розвіялися – як осіннє листя від легкого дуновіння, коли я вловив стукіт через стіну.

– Майк?.. – я піднявся на ноги, та торкнувся рукою стіни, прислухаючись. – Щось трапилося??

– Ал!

– Я тут-тут, поруч, тільки у іншій кімнаті.

– Алане…

Схоже, він плакав. Я притулився половиною обличчя до товстих обоїв, запитуючи:

– Чому ти плачеш, Майкі? Тебе хтось образив?

– Ні, ні, я… Челез мене мама на тебе лозізлилася.

– А… ха. Не хвилюйся, це… Нічого.

На тій стороні чулися хникання, і шморгання носом.

– Ал… Моя мама тебе не любить…

Я посміхнувся.

– Та невже? Мені здавалося, вона мене просто обожнює. – це був сарказм, але, ясне діло, невинному малому хлопчику таке поняття ще не було зрозумілим, і він сприйняв це всерйоз.

– Ні, я питав у неї, чи вона тебе любить так само сильно, як мене, мама сказала, шо ти її нелвуєш бо втікаєш від неї.

– Пфф… – я затулив долонею рота, але мій сміх вже не можна було стримати. Він луною відбився від стін і роздався ехом, як мені здавалося, на всю віллу. – ХА-ХА-ХА-ХА! Пха! Ох, ахах… Нервую, значить… Аха-х! Що ж… Це ж чудово!

За стіною, Майк теж повеселішав від того, що зміг розвеселити брата.

– Ал, тобі тоже не спиться? Лоскажеш… Мені казку?

Я опустився на підлогу, і з усмішкою на вустах задумливо промовив:

– Добре, розповім про злу відьму, що викрала від мами з татом хлопчика, на ім’я Мейсон.

Наші розмови продовжувалися, не стихаючи, до пізньої ночі, через це до нас піднялася Катерина, та почала грюкати своєю сокирою по дверях, з нервів вигукуючи:

– Йдіть вже спати, шмаркачі!! Мені з рання вирушати В КЛЯТУ ДОРОГУ!

Після цього ми з братом швиденько вляглися спати…

Спалося мені, на диво, добре, не мучили ні кошмари, ні навіть біль в руці. На ранок ніхто не будив, як у стротинці, тому я зумів виспатися до схочу. Але… Все ж на мене чекав один несподіваний сюрприз вранці.
Я так добре спав, що і не почув, як цокнув дверний замок, і в кімнату безшумно увійшли. Хтось зупинився коло моєї тумбочки, а за мить ліг поруч зі мною, – і це точно був не брат. Коли матрац прогнувся від ще одного масивного тіла, я повернувся зі спини на бочок, і розплющив одне око. Від побаченого прямо перед обличчям, я підірвався на ліжку як вжалений. Серце раптово застукотіло в ритмі барабана у грудях, а очі мало не випригнули з орбіт як м’ячі для гольфу. Поруч… Лежала бочком до мене, ця ненавистна Тіна, ще й наполовину роздягнена, у одній лишерь… Нижній світлій білизні, шлейка яка звисала з плечка.

Повністю приголомшений і розгублений, я витріщався як ненормальний на дівку. Та, в свою чергу, заправила за вушко пасмо волосся, і привітала:

– З днем народження, Алане.

Остовпіло потупившись на неї, я розчервонівся як дурак, і сказав:

– Дякую….

А тоді до мене дійшло! Тільки вчора ми з нею гризлися поглядами за столом, після чого вона хотіла мене прирізати, а тепер… Я ні з того ні з всього просто… Подякував їй? За що!? За банальне привітання!? Мабуть, це все через те, що з просоння мій мозок не встиг ясно все оцінити і затупив…

Поки я в голові складав пазли до купи, не розуміючи, що зараз діється, інша потягнулася до тумбочки коло ліжка, і, піднявши торт, вліпила мені його в обличчя, заливаючись потішним сміхом, який пролунав мов коротка мелодія:

– Пха-хах!

Розкривши очі в кремі, я стер рештки полуничного, судячи по аромату, торта, і втикнув іншій до рота, – нехай також посмакує.
Тіні така моя дія не сподобалася, тому ми, як малі діти, почали кидатися кусками торта, розмазуючи його по бличчю, шиї, і вліплюючи у волосся.
Коли ж від солоденького осталася одна каша, я оговтався, та вистрибнув з ліжка, викрикуючи:

– Якого біса ти робиш у моїй кімнаті і в моєму ліжку у такому… виді!?

– Брате, взагалі-то, це мій дім. Хм, но, схоже, ти вже звик тут жити?

– Ти..! – я роздратовано вказував на неї пальцем. – Забирайся геть!!

Вона знизала голими плечима, і, вставши з ліжка, взула м’які капці, під тягла смужку-резинку на трусах, і тільки тоді спокійно направилася в кімнату навпроти, де знаходилась душова.

«Ще б гола завітала» – згораючи від гніву і сорому, я стягнув з себе липку піжаму, та став шукати змінний одяг, а тоді, поки брат ще спав, забіг до нього в ванну, аби ще раз не пересікатися, ще й теж без одягу, з дивачкою!!