Розділ 11

Коли Червонокіготь проснувся наступного ранку, Синьозірка з Тигрокігтем і новаками вже були в дорозі. Головним у таборі залишився Левосерд. Червонокіготь пішов у наступний патруль, після чого відправився пополювати наодинці. Спіймавши двох мишок, білку, і саме найкраще, маленького, але дуже спритного горобця, вояк повернувся до табору з виконаним завданням. Надвечір, він також відправився в останній патруль дня на чолі з Білоштормом і Темносмугом.

    Після заходу сонця, Червонокіготь знову приніс Плямолистці вечерю прямо до кубла, і звичайно, сів потеревенити.

    — У тебе були якісь видіння, Плямолистко?

    — Вибач, та я не можу тобі про це казати.

    — Чому ти вибрала саме професію медикішки?

    — По-перше, мені подобається допомагати іншим котам. По-друге, я отримала травму коли була кошеням, і не змогла стати воячкою, — Червонокіготь помітив як очі Плямолистки оповив смуток від сумних спогадів. — тоді я зрозуміла що роль медикішки і є те, чим я маю зайнятись, щоб бути корисною Клану, та все одно він мене переслідував і не давав мені спокою.

    — Хто!? — Червонокіготь стрепенувся від того що він почув. — Хто тебе переслідував?

    — Та так, ніхто особливий. — поспіхом відповіла Плямолистка, лагідно усміхнувшись. Навіть цього було достатньо щоб душа Червонокігтя заспівала. Плямолистка же решту часу похнюплено сиділа над своїми лікувальними травами, не вимовивши більше ні слова. Червонокіготь від цього теж втратив бажання говорити далі.

    — То я тоді піду. — сором‘язливо сказав вояк. — До побачення.

    — Так, бувай. — ніжно відповіла медикішка, ще раз глянувши на вояка і легенько йому посміхнувшись. — Надобраніч.

    Червонокіготь повернувся до вояцького кубла і швидко заснув. Завтра його чекав ще один день, такий самий як сьогодні.

    І справді, день здавалося йшов так само як і любий інший день відколи Червонокіготь став вояком. Він сходив у досвітній патруль, на полювання, і потім у ще один патруль, і ще раз на полювання перед вечором.

    Та коли він вже був у таборі, Червонокіготь відчув підозрілий запах Тіньового Клану. У нього були тільки секунди на роздуми перед тим як у табір ввірвалися коти.

    Тіньовий Клан напав!

За одну мить цілий загін Тіньових вояків заповнив галявину чорною масою. Червонокігтю прийшлось відразу вступити в бій коли на нього накинулись зразу двоє великих вояків. Один із них збив Громового вояка з ніг, а інший пришпилив до землі.

Осліплений, Червонокіготь випустив кігті і замахав лапою, сподіваючись попасти. Він відчув як його кігті впились ворогу в морду і почув як котяра заверещав від сильного болю. Червонокіготь вдалось вивільнитись і він щосили вдарив вояка по голові. Той заскавулів і втік геть, його напарник поранив передню лапу в битві з Левосердом і теж поскакав подалі. Червонокіготь кивнув Левосерду на знак подяки і кинувся далі у бій.

Поки він зчепився з малим лютим сірим вояком, його супротивника раптом відкинув геть Тигрокіготь.

Синьозірка повернулася!

Посилення у вигляді сильного вояка і трьох молодих і вправних новаків було дуже доречним на даний момент.

Весь Клан бився як один. Тіньові вояки йшли у відступ, і потроху галявина почала знову спорожнюватись. Червонокіготь же шматував ворогів без милості. Один вояк дряпнув його своїми гострими кігтями по щоці. Лице Червонокігтя переповнив такий сильний біль що аж в очах почорніло. Він напівсвідомо відплюнувся кров‘ю, і заверещав на свого кривдника. Той кинувся навтьоки, та вже було пізно.

Розлючений до почервоніння, Червонокіготь неначе повністю втратив контроль над собою. Він накинувся на котяру і впився йому пазурами в спину. За одну мить він його так розшматував, що в Тіньового вояка ледве залишилось хутро на спині. Стікаючи кров‘ю, бідолаха поплентався геть.

    Поряд стояла Ряболиця, наймолодша з усіх королев, яка ще й до того була вагітною. Втомившись від бою, вона захоплено спостерігала як Червонокіготь відімстив за свою свіжу рану на лиці, після чого кинувся на вояка ще більшого від себе і в нерівному бою зумів перемогти і прогнати його, хоч той і залишив Червонокігтю ще додаткових подряпин. Після цього, він підійшов до Ряболицьої.

    — Ти впорядку? — спитав захеканий і подряпаний  вояк.

    — Так, дякую. — приязно відповіла йому приваблива вагітна королева.

    — А кошенята впорядку? — спитав Червонокіготь, показуючи на її живіт.

    Легенько засміявшись, Ряболиця відповіла що все добре. Вона далі оглядала молодого вояка, його подряпане в бою, сильне і міцне тіло, його чорну шерсть з легеньким але незвичним відтінком темно-червоного.

    Громовий Клан зміг усе таки захистити себе проти ворожого Тіньового Клану. Як Червонокіготь дізнався, Жовтоікла самостійно змогла захистити кошенят від Чорноногого, тож вона не була ніякою шпигункою.

Але були і погані новини. Спочатку Червонокіготь помітив як Плямолистка порається біля падшого Левосерда. Сіролап побіг до нього, згодом до свого друга приєднався Вогнелап. Червонокіготь помітив як новак зупинився біля Плямолистки, і як медикішка притулилася до нього. До Червонокігтя знову долинули ревнощі, та коли Сіролап оголосив що Левосерд відійшов до Зореклану, йому стало всерівно. Він щиро засумував за загиблим воєводою, той справді був Червонокігтеві за друга.

Він підійшов разом з усім Кланом і поділився з Левосердом останніми язиками. Червонокіготь відчув, що не сумував так сильно за загиблим котом, ще відколи померла його матір. Він не міг спокійно дихати, і це завдавало йому ще більше сильного болю на щоці. Вояк розумів, що йому треба показатись Плямолистці, та вона і так була зайнята багатьма іншими котами. Коли він підійшов до неї, вона відразу знала що робити.

— Так, це трохи болітиме, але прошу, потерпи. — сказала медикішка тримаючи в лапах обволок павутини.

Червонокіготь ледве втримався щоб не закричати від різкого болю який його пронизав коли вона торкнулась його щоки. Та м‘який доторк Плямолистки його заспокоював, і Червонокіготь зміг мужньо витримати.

    — Трошки потримай павутини на щоці, і скоро від рани залишится тільки шрам, і все. — лагідно промуркотіла йому на вухо Плямолистка, легенько гладячи хвостом плече Червонокігтя щоб заспокоїти і розслабити його.

    Весь Клан крім Сіролапа зібрався біля Високого Каменя на якому вже сиділа Синьозірка.

    — Уже майже місяцепік, і мені знову доводиться — занадто, занадто скоро — назвати нового воєводу Громового Клану. — втомлено почала провідниця, повівши пізніше про те як Тигрокіготь помстився за смерть Рудохвоста, наче навмисне щоб зробити свій вибір очевидним для всіх. Червонокігтю уже не було різниці до того що Тигрокіготь буде новим воєводою, він просто хотів щоб цей день пошвидше закінчився.

    — Тигрокіготь буде новим воєводою Громового Клану! — гучно оголосила Синьозірка. Тигрокіготь вийшов наперед і поклявся служити Клану як тільки зможе — одним словом, не було нічого незвичного що Червонокіготь би пропустив якби замість того щоб сидіти на віче він приліг у себе в кублі.

    Як би він того не хотів, Червонокіготь фізично відчував, що не зможе ночувати біля тіла Левосерда, і пішов у вояцьке кубло. Їх у кублі була десь половина вояків, решта ночували з Левосердом. Червонокіготь вмостився на підстилці. Не зважаючи на рану на щоці та численні подряпини і рани які ще не загоїлись, він дивом відразу заснув.