Дорослі діти

Северус крутив у голові ситуацію і так, і сяк. Темний Лорд хоче бачити дівчисько серед Смертежерів. І це він ще не в курсі, що вона вірна бойова подруга Гаррі Поттера. Тоді захоче ще більше. Звісно, хочеться — перехочеться, питання тільки, наскільки все це відобразиться на самому Северусі. Наступного тижня, на черговій зустрічі Смертежерів, він мусить сказати Темному Лорду, хто саме їхня дочка, бо ж ім’я Ґіневрі відоме і дівчина носить його. Якщо Северус промовчить, Лорд просто спитає малого Мелфоя і тоді стане геть незрозуміло, чому Снейп «не здогадався» одразу, що це саме та Герміона. Взагалі йому вже дико пощастило, що розмова відтермінувалася ще на тиждень. Буде час переговорити з Дамблдором. Якщо, звісно, директор коли-небудь надумає повернутися до школи.

А ще Ґіневра. Вона не хоче бачити їхню дочку серед Смертежерів. Несподівано приємно це знати, от тільки лишається відкритим питання, чи це була щира заява, а чи її примусив щось таке ляпнути Темний Лорд, щоб перевірити Северуса. Мерлін, найбільше він ненавидів свою подвійну роль ось за це — що перестав довіряти буквально кожному. Це руйнувало все. Це руйнувало його самого.

У суботу Ґіневра з’явилась у Принц-менорі через летиключ, який він їй дав. Ейлін з цієї перспективи настільки «зраділа», що забралася геть на цілі вихідні.

— А як же щасливе возз’єднання нашої великої сім’ї? — ушпигнув її Северус.

— Я зробила висновки з наших попередніх розмов. Розбирайтесь самі з кашею, яку заварили, ви вже дорослі діти, — пасивно-агресивно повідомила пані Снейп і швиденько зникла в Камінній мережі, щоб останнє слово лишалося за нею.

Коли Ґіневра з’явилася, Северус відчув себе вкрай дивно. І ситуація була дивна. Вони самі у замку. «Мерлін, про що я думаю».

— Гаразд, які спогади мені шукати? — взявся до справи Северус. Він вказав Ґіневрі на канапу.

— Пошукай мою спробу пограбувати Ґрінґотс, — вона вмостилася на канапі, прилаштувавши під голову подушку. — Темний Лорд її знайти не зміг.

— Ти голодна? Може, хочеш чаю? — запізніло згадав про гостинність Северус.

Ґіневра коротко засміялася. Сміх, як і голос, у неї був низький, дисонуючи з її напрочуд теплою зовнішністю. Северус відчув, як підступні мурахи побігли по карку. Дещо не лікується: її сміх діяв на нього приблизно так само, як спів сирен у легендах.

— Ні, дякую, я поїла, — Ґіневра склала руки на животі, наче була на прийомі в цілителя, і заплющила очі. — Я готова.

Северус сів у крісло біля її голови, трохи підсмикнув рукави мантії і очистив думки. Це буде важко.

— Леґілеменс, — шепнув він.

Наступні сорок хвилин Северус обережно шукав загублений спогад у її свідомості. Те, що він вловлював, не подобалося йому — Азкабан відчутно вплинув на Ґіневру. Майже нема емоцій, плутанина в думках, розсіяна увага. Наприкінці він почувався, як вичавлений лимон. І йому було прикро, що все це сталося з нею.

— Твій спогад про Ґрінґотс справді видається вилученим, — сказав він. — І ще кілька навколо того дня, коли… коли чи ти, чи твоя матір віднесли кудись Герміону, — Северус аж затнувся, коли вимовив це ім’я вголос. — Ті спогади рвані. Звісно, я не можу гарантувати, що їх справді вилучили, але найбільше скидається на те, що хтось криворукий порпався у твоїй свідомості, — він не втримався і додав: — Впевнений, що це була твоя мати.

Ґіневра сіла на канапі. Северус очікував, що вона традиційно захищатиме свою матір, але вона мовчала. Він крадькома поглянув на неї. Її волосся розтріпалося і йому раптом гостро захотілося завести напівсиве пасмо за вухо. Натомість Северус підвівся.

— Я б хотіла обшукати свій старий маєток, — сказала Ґіневра.

Северус повернувся до неї.

— Його конфіскували на користь сімей загиблих ґоблінів, — відповів він, не впевнений, чи вона знає про це.

Ґіневра, замислившись, пару разів злегка стукнула потилицею по спинці канапи.

— Допоможи мені в цьому, будь ласка.

Він сів назад.

— Що ти хочеш там знайти?

Вона непевно повела плечима:

— Свої спогади?

Северус не дуже вірив в успіх таких пошуків, але чомусь вголос заперечити не зміг.

— Я подумаю, що можна зробити, — сказав він.

Губи Ґіневри затремтіли наче в натяку на посмішку.

— Дякую, — пробурмотіла вона ледь чутно.

І тут Северус не втримався і таки завів їй пасмо волосся за вухо. Вона завмерла від несподіванки і він відчув себе дурнем. Тим сімнадцятирічним дурнем. Ґіневра глибоко вдихнула. Може, хотіла щось сказати, але змовчала. Він і раніше не завжди зчитував її настрій, а тепер усе видавалося зламаним.

— У школі є маґлонароджена на ім’я Герміона Ґрейнджер, — сказав він.

Очі Ґіневри розширилися. Вона подалася вперед.

— 19 вересня їй має бути сімнадцять, — мовила вона, переплівши пальці. — Якщо її вихователі звідкись знали її справжнє ім’я, то, певно, і дата народження має збігатися. Правда ж?

Вихователі. Ось як вона називає для себе людей, які виростили Герміону.

— Гадаю, що так, — погодився Северус. Треба якось перевірити, коли Ґрейнджер святкує день народження — певно, він винен їй якийсь подарунок?

— Як вона виглядає? — гарячково затараторила Ґіневра. — З якого гуртожитку? Це… це ж, певно, вона і є. Не може бути таких збігів, це наче не дуже характерне ім’я для маґлів, якщо я не помиляюсь. Гм, тобто документи були при ній?

— Наче не помиляєшся, — Северус почувався брехуном. Хоча чому почувався? Він же справді з літа знає про дівчину. — Вона з Ґрифіндора.

Ґіневра видала коротенький смішок, від чого в нього потилицею знов пробіглися мурахи.

— Пам’ятаєш… — вона повагалася хвилю, але таки продовжила: — Пам’ятаєш, ми колись сперечалися, до якого гуртожитку належали б наші діти. І компромісом був Рейвенклов.

— Тільки він, — підхопив Северус.

Та майже миттєво їм обом знову зробилося незручно. Ґіневра шморгнула носом і встала.

— Гаразд, я йтиму. Дякую, що погодився допомогти мені щодо маєтку, — вочевидь, вона хотіла втекти якомога швидше.

— Прошу, — видушив Северус.

Лишившись сам, він довго сидів і дивився в одну точку. Відчував сум. І самотність.

***

Реґулус перевернув усю бібліотеку на площі Ґримо. Вдруге з різницею у купу років, які буквально стали для нього миттю. Але його родичі зберегли тільки спосіб виготовлення горокраксів. Знищення безсмертя — для дурнів, хто ж так робить, якщо вже заморочився з горокраксом.

Час було перебиратися до Ґримового Лігва, та Реґулус зловив себе на відчутті, що не дуже-то й хочеться. Замок гігантський і ще більш порожній, а за дверима в нього немає втечі у маґлівський Лондон. Реґулус внадився блукати музичними крамницями маґлів, слухати там музику (через гадського Сіріуса він її любив), а тоді придбав собі всі платівки улюблених Queen і злочинно зачарував для магічного програвача. Крічер демонстративно ходив з притиснутими до голови вухами, коли Блек слухав цих жахливих маґлів. Портрет теж іноді виступав проти, але Реґулус почав защипати штори на ньому закляттями.

Сіріус переважно зависав у Стівенсонів, готуючись до свого помпезного весілля, тому у Ґримовому Лігві Реґулуса точно очікує пустеля самотності. Поміж нудними буднями і нудними вихідними він розважався листуванням зі Стеллою. «Там моя подруга Герміона (увага: це та, з якою ми ходили в Лондон, ти точно її знаєш) передала, що торкнулася рукою сірого вихора, який приніс вас чортзна-звідки, і її наче срумом (?) вдарило. Якась маґлівська штука, я не впевнена, що правильно зрозуміла».

Реґулус свого часу ходив на маґлознавство, тож зрозумів, про що йдеться. А потім чомусь написав подяку персонально Герміоні. Певно, треба було раніше лягати спати напередодні. Або ґрунтовніше замислитися, як ще розбавити своє нудне життя.

У неділю зранку, коли він стрибав під «Квінів», сова принесла відповідь. Реґулус трохи здивовано прочитав погрози, що він її боржник, і «Як справи?».

— Нам пишуть дівчата, Крічере, — пробурмотів Реґулус дещо розгублено.

А він планував решту життя почуватися дурнем через ту писульку. Почерк у неї корявий, хіба старості Стелли таке прощається? Неподобство.

— Чистокровні дівчата? — уточнив ельф.

— Ні, справжні війли, — відказав Реґулус.

Крічер мало не блювонув.

— Ви що, пане Блеку!

Але у відповідь Реґулус почав підспівувати пісні.

— Ваша бідна матінка такого б не витримала, — завив цей ельфійський король драми.

— Ти маєш роздобути мені волосся якогось маґла на весілля, Крічере, — нагадав Реґулус. — Я хочу бути абсолютно невпізнаваним.

Ельф звузив великі безбарвні очі.

— Слухаюся, пане, — і зник.

Реґулус кинув листа на стіл. Ні, він не відповідатиме. Він згадав, що Сіріус кликав його познайомитися з похресником і провести вихідні «у колі сім’ї». Ні, це теж недоцільно. Реґулус просто сходить на весілля, щоб подивитися на те, як одружуються дві самозакохані дупи, а ще як виглядає Нарцисса. Він буде інкогніто. І це назавжди.

За мить Реґулус опинився за столом і почав шурхотіти олівцем.

***

У понеділок після сніданку Герміона заникалася в якомусь алькові, злодійкувато роззирнулась і розпечатала нового листа від Реґулуса Блека (вона не хотіла, щоб Стелла запримітила, хто їй пише). Їй і так було соромно за ту п’яну писульку. Втім, першої хвилі вона відчула певне розчарування, бо лист був коротким. Блек написав, що весь час проводить у бібліотеці, наче школярик (можливо, це він з неї дражнився, хоча чому можливо, та так і було), це дуже захопливо, всім радить не спускати молодість на гульки, а дихати цілющою пилюкою знань. Тут Герміона мимоволі захихотіла сміхом-який-її-дратував-в-інших-дівчатах. Вона кілька разів перечитала листа, вишукуючи ознак, що Блека здивувала її записка у відповідь. Але не знайшла цих ознак. Полегшено зітхнула. Насамкінець він питав, як воно ведеться у Гоґвортсі і якщо Стелла хоч трохи схожа на свого батька, то він наполегливо радить не піддаватися на всякі провокації.

Герміона заховала листа в кишеню, наче якийсь злочин, і відмовилася рефлексувати на цю тему. Відкривши конверт від пані Снейп, вона вжахнулася — старша леді надіслала їй грошей разом з листом. «Подумала, що ти ж не маєш кишенькових!»

— Чорт, — видихнула Герміона. На ці «кишенькові» можна було купити невеличку бібліотеку.

Відповідь Блеку вона накатала за першої нагоди — на нумерологію вона ходила сама. Вийшло кілометрове полотно, і Герміона відправила його з сумішшю радощів і тривоги. А по обіді сталася шокуюча подія: вони почали вивчати на захисті від темних мистецтв безмовні закляття і Снейп заявив наприкінці уроку:

— Наполегливістю тут і не пахне. Та все ж міс Ґрейнджер досягла певних успіхів. 10 очок Ґрифіндору.

Певно, щелепи відвалились у всього курсу. Герміона вражено озирнулася на Снейпа, але той вже підкреслено зосереджено порпався у своїх паперах. Спочатку замість відпрацювань у неї було заняття з блокології, тепер ціла винагорода балами — ну Снейп прямо балує її. Гаррі після тих 10 очок не міг оговтатися від шоку решту дня, а Стелла нестримно ржала з нього, як абсолютно безсовісна посвячена в таємниці істота.

А от у вівторок на блокології на Герміону чекали вже не такі приємні сюрпризи. Почалося все з Дамблдора. Він був там.

— Професоре, ви повернулись! — зраділа Герміона. — У Гаррі є до вас нагальна справа.

— Чудово, — не вразився директор. — Але почнімо з нашої нагальної справи до вас.

Снейп виглядав похмуро. Тобто похмуріше, ніж у середньому. Цікаво, чи варто Герміоні очікувати неприємностей, чи ні?

— Сідайте, будь ласка, — запросив Дамблдор.

Герміона морально підготувалась почути щось погане.

— Так сталося, що Том Рідл дізнався про ваше існування, — скорботним тоном повідомив директор.

— Оу.

Герміона спробувала зрозуміти, що з цього випливає.

— Мені загрожує небезпека?

— Ні, зовсім ні! — заперечив Дамблдор, а от Снейпа в нього за спиною мало не перекосило.

— Але мусимо просити вас про послугу, — додав директор. — Гадаю, як майже повнолітня людина ви вже можете приймати подібні рішення самі за себе.

У Герміони не було припущень, про що він. Дамблдор на мить озирнувся на Снейпа. І тут вона здогадалася.

— Я маю розповісти всім, чия я дочка? Тобто професор Снейп має?

Здається, її здогадливість шокувала Снейпа не менше, ніж її його щедрість на бали. Зате директор трохи збадьорився.

— Так, це було б непогано для нашої справи, — закивав він. — Розумієте, у Северуса дуже складна роль у нашій неоголошеній війні.

Герміона була неготова уявляти, чим це для неї обернеться.

— А як Рідл, власне, дізнався? — вона перевела погляд на Снейпа. — Морров розпатякала?

— Ой, не починайте! — з півоберту розізлився той.

— Ну, не «розпатякала», — з докором у голосі сказав Дамблдор. — У Тома свої методи впливу.

— А чого вона йому сама не розповіла? — Герміона далі зверталася до Снейпа. Якого біса він не пояснить їй як слід, що в них там за стосунки?! І що ця Ґіневра, чорт забирай, за жінка?!

— Герміоно, — максимально м’яким і водночас строгим тоном мовив директор.

Вона постукала каблуком по підлозі.

— То що, мені тепер іти Мітку приймати?

Снейп демонстративно фиркнув. Чому він такий боягуз, що йому потрібні посередники у цій розмові між ним і його дитиною?! Вона гостро захотіла, щоб її тато, її найсправжнісінький тато Джон Ґрейнджер, знову повернувся.

— Звісно, ні, що ви таке кажете, дитино, — заперечив Дамблдор. — Нам лише потрібно зімітувати певний послух з боку пана Снейпа.

Герміона фиркнула так само демонстративно, як Снейп.

— Ваш Том, певно, упісяється від щастя, дізнавшись, що я подруга Гаррі Поттера, — сказала вона. — Захоче через мене підібратися до нього.

— Це в нього не вийде, — констатував Дамблдор.

— Звісно, не вийде! — вигукнула Герміона.

Снейп постукав пальцями по столу.

— Я оголошую, що ви моя давно загублена дочка, а далі директор нібито всіляко заважає мені на вас впливати, ось так, — сказав він доволі спокійно. — Це все, що від вас потрібно.

— Авжеж, усього-на-всього виявитися дочкою декана Слизерина, який жахливо ставиться до мого найкращого друга! Та й до решти моїх близьких. Нема нічого простішого! — Герміона вчасно прикусила язика, не додавши, що до того ж більше не буде найкращою маґлонародженою у школі. А ще вона уявила, які задоволені пики будуть у Мелфоя і його компанії — ха-ха, не дивно, що вона найкраща на курсі, бо вона ж не бруднокровка насправді. Вона стане живим підтвердженням тупих чистокровських стереотипів.

— Ваш друг має розуміти, що ви — це не ваш батько, якщо він справді вам друг, — кривляючи її тон, сказав Снейп.

Хотілося просто придушити його. Коли це він сам розумів, що Гаррі — не Джеймс? Клубок вогнечарів потроху намотувався в діафрагмі. Як же це відчуття задрало. Наче печія якась.

— Але зрештою, ніхто не наполягає. Ні то ні, — докинув Снейп.

— Проте було б бажано, — тепер докірливий тон Дамблдора адресувався зіллєвару.

Герміона видихнула. Снейпу треба зобразити послух. Вона ще раз уважно поглянула на нього. А в іншому разі? Та він, певно, життям ризикує. Герміона прикусила нижню губу. Навряд чи Волдеморту сподобається, якщо Снейп не робитиме нічого, щоб підібратися поближче до Гаррі через неї.

— Це може почекати один тиждень? Я б хотіла підготуватися і сказати друзям до того, як дізнаються всі, — сказала вона.

Цього і слід було очікувати від самого початку. Що правда випливе, бо вона завжди випливає. «Правда як гівно», — понуро підсумувала Герміона. Ну зате можна буде пулятися вогнем направо і наліво, нікого тим особливо не шокуючи. А ще вона вирішила піти на весілля Сіріуса. Нехай це буде останній раз, коли вона побуде просто собою, таке собі прощання з нормальним життям з тортиками і танцями.

— Гаразд, — зрадів Дамблдор.

— А раз мені скоро буде 17, то я можу вступити в Орден фенікса? — спробувала Герміона.

Снейп роздратовано зітхнув, а директор посміхнувся.

— Школярів не беремо.

Ну, принаймні вона спитала.

— Добре, тоді наступного понеділка шокуємо магічний світ, — бадьоро сказала вона, підводячись. — Ріта Скітер отримає серцевий напад і матеріал на два місяці роботи у «Космовідьмі».

І тут трапилася чергова шокуюча подія. Снейп. Коротко. Засміявся.

Але одразу зробив вигляд, що нічого такого не було. Герміона могла поклястися, що вперше чула від цієї людини нормальний сміх.

— Блокологія? — запитала Герміона.

Снейп кивнув (а вона вже плекала таємну надію, що її відпустять).

— Тоді маю йти, — сказав директор. — Дякую за твою готовність допомогти, Герміоно.

— Гаррі хотів з вами поговорити, — нагадала вона.

— Так, звісно, — кивнув директор і, попрощавшись, вийшов.

Герміона одразу зосередилась, намагаючись випхати думки з голови і лишити там — як там ішлося в підручнику? — «чисту поверхню озера». Підручник з блокології, який вона прочитала у Стівенсонів, був офіційно найгіршим підручником у її житті. Самі метафори, купа води, нуль зрозумілих інструкцій. І все це ще й написано зовсім не сучасною англійською.

Снейп посунув до неї флакончик із зіллям.

— Зварив для полегшення симптомів після занять ментальною магією, — сказав він. — Заберете з собою, будете пити ввечері після тренування, а також зранку і ввечері наступного дня.

Здається, Гаррі він нічого такого не варив. Щось однозначно змінилося.

— Леґілеменс!

Звісно, йому все одно вдалося підловити її неготовою! Перед очима випурхнув короткий лист від…

— Протеґо! — в паніці вигукнула Герміона.

Дія чарів розірвалася, закляття зрикошетило і на стіні з’явилася невелика тріщина.

— Ого, отаке лишає закляття, яким мені в голову лазять? — вразилася Герміона. — Хіба нема якогось іншого способу дієво навчитися блокології?

Снейп от зовсім не вразився тією тріщиною.

— Ні, нема, — буркнув він. — І інші чари проти ментальної магії я вам використовувати забороняю. Так ви не навчитеся ніколи.

— А ви не можете лізти в якісь нейтральні спогади? — Герміона дуже хвилювалася, що він може знати підпис «Р.А.Б.».

— Та я вхопив, що було на поверхні! — розвів руками Снейп. — Це щось, про що ви постійно думаєте, воно з вас саме вистрибує.

Герміона відчула, як кров приливає до щік. Та ну, Снейп, певно, перебільшив. Вона зовсім не думає постійно про лист від Реґулуса Блека! А ще їй треба терміново всього навчитися, щоб зіллєвар не міг отак просто знати про неї будь-що.

— Лист від хлопця? — скривився здогадливий Снейп.

— Це якийсь батьківський контроль? — ляпнула Герміона. Напевно, Гаррі з його зухвалістю щодо Снейпа на неї погано впливає.

Запала мовчанка. От тепер Снейп виглядав враженим. Схоже, дехто тут і не пробував усвідомити, що вона його дочка. Чим далі тяглася тиша, тим більше їй хотілося вибачитися, тож Снейп знов упіймав її на розслабленості:

— Леґілеменс!

Вечірка, монетка, ділянка «Секс».

— Ну це занадто просто! — обурився Снейп. — Зосередьтесь хоч трохи!

Герміона зітхнула. І мало не реготнула від думки, що Снейп просто злякався побачити далі якийсь секс, раз так швидко скасував чари. Він почухав кінчик гачкуватого носа і махнув рукою.

— Прошу дати знати, коли будете готові.

О, значить можна було по-людськи. Герміона старанно заникала свої спогади, метафорично уявляючи, як прибирає все з письмового столу. Тепер він чистий. Натомість можна покласти кадри з фільму «День Незалежності».

— Готова.

Першої миті їй здалося, що в неї вийшло. Замерехтіли кадри кіно. Але дуже скоро стрічка перетворилася на її власне життя.

…Величезний чорний пес тягне Рона в діру між корінням Гримучої верби… Люпин закидає голову і його крик переходить у виття, від якого холоне серце… дементори в’ються над змученими Гаррі та Сіріусом на тому березі, ніхто не прийде, зараз вони загинуть… паличка Смертежера спрямована на неї, він уже вимовляє Смертельне прокляття, але в останню мить Гаррі збиває його з ніг… по телевізору показують її власний будинок…

Спогади раптом спалахнули червоним. Це було схоже на якесь коротке замикання, після якого настала темрява і Герміона навіть злякалася, що втратила зір.

А потім розплющила очі. Стіл перед нею палав, а Снейп відскочив у дальній куток.

— Ой! — Герміона прикрила рота долонею.

Зіллєвар не без зусиль загасив полум’я і сердито глянув на неї. На щоці в нього звідкись узявся чорний закіптюжений слід.

— Наступного разу взагалі не тримайте чарівну паличку в руках, — процідив він.

— Вибачте, — Герміона шмигнула носом і відчула, що там кров. А серветки згоріли разом зі столом.

Вона витягнула з кишені носовичка й витерла кров. У скронях починав пульсувати біль.

— Що ж, зілля ваше теж знищене, — підсумував Снейп, оглядаючи залишки стола. — Гадаю, на сьогодні досить.

— Дякую.

Снейп похмуро зиркнув на неї.

— Вам варто трохи посидіти.

Герміона була зовсім не проти. Вона опустилася на стілець за першою партою і на мить кімната закружляла перед нею. Вона прикрила очі. Запідозрила, чи це не обман, щоб знов напустити на неї ментальне закляття. Відкрила очі. Схоже, повернути стола у первісний вигляд після її чарів Снейп не міг, тож усівся на стілець у кутку, намагаючись зберігати суворий загрозливий вигляд.

— То все ж таки як Темний Лорд дізнався про мене?

Чорні очі Снейпа звузились. А що, він розраховував отак просто відкараскатися від її розпитувань?

— Так само, як я оце проглядав ваші спогади, — неохоче сказав він.

— Хіба пані Морров не володіє блокологією? — єхидно спитала Герміона.

— Хіба Темного Лорда дарма вважають могутнім магом? — відповів Снейп у тон їй.

Герміона обміркувала почуте.

— А ви можете протистояти йому у ментальній магії? — зацікавилась вона.

Снейп спохмурнів ще більше.

— Часом. — кинув він ворожо.

Певно, раз він досі шпигун, то має неабиякий хист до ментальної магії. Герміоні сподобалася ця думка. Розум, хист і жагу до знань вона цінувала найбільше. По-своєму приємно думати, що її родич у чомусь чи не крутіший за Волдеморта.

— Ви говорили про мене з нею? — зовсім знахабніла Герміона.

— Вас це не… — Снейп осікся.

Герміона криво всміхнулася.

— Ще й як стосується.

Здавалося, зіллєвар вирішував, що ж сказати тепер.

— Я вважаю, що це насамперед стосується мене, — зрештою мовив він.

Герміона фиркнула.

— Ви мої спогади дивитеся, як кіно, було б справедливо з вашого боку теж поділитися краплею особистого. Особливо якщо воно про мене. То вона зізналася, чому намагалася мене позбутися?

Цілу вічність Снейп зважував, що сказати далі — це було написано у нього на обличчі. Нічого не скаже — вирішила Герміона. Але знов помилилась.

— Вона не пам’ятає цього після Азкабану. Маю припущення, що це таки ваша бабця постаралася.

— Чому?

— Бо вона була сукою. Це теж моє припущення.

Герміона аж рота відкрила, почувши таке від Снейпа. Інші питання вивітрилися в неї з голови.

— Ви відпочили? — з претензією спитав він.

Герміона змогла лише кивнути. Вона підвелася з-за парти і тут згадала ще дещо.

— Пані Снейп надіслала мені грошей.

Зіллєвар виглядав спантеличеним.

— І?

Герміона зніяковіла, але все-таки закінчила почате:

— Їх багато. Може, мені їх вам віддати?

Снейп поглянув на неї як на дурепу.

— Дякую за цю спробу перерозподілу благ, але в мене достатньо грошей, — жовчно відказав він.

Герміону так роздратував його тон, що вона пішла геть, навіть не попрощавшись.