Розділ 10

— Що?! — голосом, повним шоку запитала Нерейва.

— Так-так, знаю, неочікувано, але й для мене це стало новиною…

— Ану, розкажи подетальніше. — майже наказовим тоном промовила Огнєва та жестом запросила Астрагора до кімнати. — Як був мраззю, так і залишився…

Відкусивши шоколадне зі шматочками апельсинової м’якоті фірмове печиво Нерейви, Астрагор сказав:

— До речі, хто вагітний — так це я.

Над столом повисла мовчанка.

— Це такий жарт, так? — у надії протягнула Нерейва. На шокований вираз обличчя жінки було боляче дивитися.

— Ні, не жарт. — лаконічно відповів на це Драгоцій. — Та й чого питати? Я ж відразу повірив, що у тебе буде дитина.

— Пх, ну ти й порівняв — жіночу вагітність та чоловічу…

— Не треба поводити себе, як остання мразь, будь ласка. — з крижаним спокоєм відповів Астрагор.

Огнєва задихнулася від обурення.

— Я розумію, що у тебе зараз гормони бушують, але навіть я собі такого не дозволяла казати!

Білявоволосий дістав пачку цигарок «George Karelias and sons».

— О, серйозно? А що це тоді було пів години тому?

— Та я тоді чаєм поперхнулася, а ти, безсовісний, не допомагав! Всі нормальні люди зобов’язані мінімально піклуватися одне про одного… До речі, нічогенький такий з тебе батько, — додала вона, сковзнувши поглядом по коробочці.

— По-перше я навіть не людина. По-друге, що ще я зобов’язаний робити, гм?

Руніс витягнув цигарку, запалив її вогники з пальців та, затягнувшись, пустив дим прямо чорноволосій в обличчя.

Його обличчя не мало ні сліду каяття.

Це вже було останньою краплею для Огнєвої.

Її рука дала такого ляпаса Драгоцію, що він відлунням загудів по всій кімнаті.

— Пішов геть з мого дому! — гарикнула чорноволоса. — Поки я тебе бити не почала.

— Все-все, іду-іду. — Руніс підхопився з місця, біжучи до дверей, оббитих шкірою, але дещо йому завадило. Справа стояли відкриті двері у кімнату, що, судячи по яскравим малюнкам на стінах та яслам, була дитячою. А на килимку, так близько біля порогу, лежала, борюкаючись, дитина. Астрагор неволі підійшов до неї, щоб розгледіти.

Хлопчик був середнього для немовляти росту, весь одягнений у біле. Очі його були фісташково-зеленими, а з волосся вже вибивався золотавий чубчик. Рот посміхався — все-таки добре, що маленький Огнєв був ще замалим для того, щоб зрозуміти, що відбувалося. Тобто відбувається.

— Норте, — сказав Астрагор, трохи нагнувшись, щоб зменшити різницю у їх висоті, — а ти знаєш, що твоя мама є ще твоєю с…

— ЗАБИРАЙСЯ ЗВІДСИ! — наказала вона, копнувши Руніса так, що він аж полетів за поріг дверей її кімнати.

— Ауч… Боляче.

 

М’яке світло зірок освітлювало як завжди мирну спальню Родіона. Десь там, недалеко від дверей, оббитих бордовою шкірою, переливалося золоте обрамлення дзеркала, звідусіль обплетене гронами винограду. Її гладь раз на раз переливалося синявою у світлі місяця, показуючи, що перехід відкритий.

А воно освітлювало не тільки золото дзеркальної рами, а й ліжко із синім балдахіном, під яким знаходилися два чоловіка.

Астрагор лежав, згорнувшись калачиком, на Родіонові: місячне світло вигралося на чистих кубиках, які Драгоцій так чітко міг відчувати кожною клітинкою свого тіла, але вже за мить Хардіус укрився товстою білою ковдрою, накривши цим і свого партнера.

— До речі, давно хотів попросити у тебе поради… — урвав Хардіус свою ж промову.

— М?

— Ти не знаєш, як помиритися з Нерейвою?

Астрагор почекав декілька секунд перед тим, як відповісти.

— Ти ж знаєш, що вона вже навіть не носить твоєї обручки?

— Справді? А ти звідки знаєш? — вигнув брову Родіон.

— А я у неї сьогодні в гостях був. Розпитував, що там і як.

— І що?

— Та посварився з нею трохи. Так, що вона аж мене із замку вигнала.

Золотоволосий скрушно зітхнув.

— Зрозуміло… — він машинально погладив Рунісове волосся. — А як щодо поради?

Той подивився знизу вверх на здорованя. По його обличчю було видно, що, не дивлячись на піврічну розлуку, Огнєва була все ще дорога йому. Причому у всіх сенсах.

— Не думаю, що особа, яка ні разу за все своє тисячолітнє життя не зустрічалася з жінкою, може якось сильно допомогти, але я тут бачу єдиний варіянт — сказати все, як є.

— Зізнатися у тому, що в мене демон вселився? Та вона ж після цього всього мені ні на дещицю не повірить!

— Я теж ще тиждень тому не вірив, — кивнув на це Драгоцій, — але ж з часом пройшло розуміння того, що ти говориш правду. Ось і до неї прийде, я у цьому впевнений.

Він опустився під ковдру та цьомнув найнижчий кубик зліва, що чомусь був найтвердішим. У ніс ринув солодкий запах парфумів «Rodion Pres». Він йому вже у снах чувся… але не перестав бути від цього таким приємним. Особливо враховуючи приємні асоціації від нього — Огнєв же ці парфуми саме собі на прес пирскає.

— Зізнайся та вибачся… — прошепотів Драгоцій звідти.

Родіон і собі пірнув вниз та міцно притиснув Астрагора своїми м’язистими руками до ліжка. Потім він почав розціловувати все його тіло — ці доріжки поцілунків повільно простягалися від голови, губ та все нижче і нижче…

Драгоцій застогнав, коли відчув доволі сильний, навіть трохи грубий поцілунок у ключиці. Він відчув, що його труси стали мокрими.

— Р-Родіончику… Татку…

А ось цього він не очікував. Блондин відчув, як пальці Хардіуса опинилися нижче, вже крокуючи по зовнішнім статевим губам. Драгоцій зайшовся пунцем. Коли перейшов ближче до внутрішніх, то став ще рожевішим. А як відчув, що Родіон масажує його клітор, то взагалі весь став, як паста «Чумак» та міцно притулився до могутніх грудей Огнєва. Вони трохи смикнулись, відчувши жар, що випромінювали Рунісові щоки, але пальці Хардіуса не зупинилися.

Астрагор провів долонею по пресу Родіона, та, переконавшись, що достатньо відчув кожен кубик, поступово спускався все нижче. Дійшло до того, що його руки відчули бавовняні труси Родіона «Nike» із трохи жорсткою резинкою. Обвівши долонями все, що відчував попереду, він акуратно запустив її усередину. Відчувши член Огнєва, що вже потихеньку ставав ерегованим, Астрагор почав його безсоромно мацати, не пропускаючи жоден куточок. Потім він обхопив пеніс та почав піднімати та опускати крайню плоть вже твердої голівки. Драгоцій насолоджувався його ерекцією — це відчувалося майже так само, як мацання пресу Родіона.

Той почав стогнати. Руніс зрозумів, що все робить правильно та продовжив інтенсивніше. А Хардіус теж не відставав та теж почав гратися пальцями сильніше. Та так, що Астрагор аж різко схрестив ноги від такого різкого припливу задоволення, але це тільки збільшило відчуття — схоже, майстерні пальці Огнєва взагалі не зважали на зменшення місця для роботи та продовжували виробляти небачене серед схрещених стегон.

— Подобається? — почув Драгоцій пристрасний голос Родіона. Його очі гарячково виблискували у темряві під ковдрою, ніби у цих прекрасних фісташкових очах палало своє вогнище. Їхньою ковдрою. Зараз тільки їхнєю.

— Так… — пронявчав Астрагор та поцілував Хардіуса в губи. Цей прекрасний смак його губ, які єдині з його тіла віддавали ніжністю…

Це трохи відволікло Огнєва та Руніс перевернув його на ліжку, тепер будучи зверху.

— М-мх… Астрагоре… Ах! Не знав, що ти так можеш…

— Ну а що, не тільки ж тобі домінувати. — грайливо прошепотів той йому у вухо, після цього ще раз погладивши прес.

Через хвилин п’ятнадцять вони обидва вже опинилися над ковдрами. Чоловіки сиділи на ліжку поряд з одне одним. Астрагор, нахилившись, лежав в обіймах руки Родіона, наповненої мускулами.

А в душі Драгоція черв’ячками ворушилися сумніви. Чи розповідати йому про те, що він вагітний? Астрагор боїться того, чи буде Родіон відповідальним батьком… Все-таки Нерейва, донедавна єдина його дитина (наскільки йому було відомо), а та виросла, по суті, як трава… Чи можна довірити Огнєву таку важливу річ, як дитина? Звичайно, той сам не буде її виховувати, але все-ж таки…

Зіниці Руніса різко розширилися — Драгоція як осяяло. У нього назрів план. Звичайно, далекий від геніального, але від нього можна відштовхуватись для прийняття подальших рішень…

— Родіоне… — промурмотів він, провівши пальчиком межи кубиків блондина. — А якби у нас була дитина, то як би ти її назвав?

— Дитина? — злегка підняв брови чоловік. — А чого це ти таке питаєш, Астрагорчику?

— Та просто. — збрехав той.

— Просто? — Родіон домінантно, але делікатно взяв чоловіка за підборіддя та подивився йому прямо в очі.

Блондин аж знову зашарівся від погляду цих глибоких фісташкових очей, наповнених пристрастю та мудрістю. З одного боку тільки у них зараз і хотілося пірнути, як у морську глибину, але з іншого зараз ці очі допитливо вдивлялися в його обличчя.

Через мить його щоки стали такими червоними, що навіть знову почали випромінювати жар. Тож Драгоцій просто гепнувся головою на Родіона, зарившись носом прямо між його волохатих грудей. У голові Духа зараз коївся відчай. І чому так завжди виходить?! Це кохання до Огнєва робить його слабким… Але як він буде жити без цього пресу, кожен оголений кубик якого зараз відчувався на його тілі; цього золотавого волосся, очей-фісташок із сірими краплинками? Він кохав його вже десяток з гаком років поспіль, і тільки відносно недавно вступив з ним у стосунки.

Ні, звичайно, можна без нього бути… Але це вже буде не те життя. Зовсім не те. А Руніс не хотів повертатися до того, що було раніше.

Тож все-таки краще сказати правду. Бо подальша брехня, як видно, призведе до тільки гірших наслідків.

— Я вагітний… — прошепотів Астрагор.

— Що? — отетерів Огнєв. Його зіниці розширилися. Як…

— Пам’ятаєш те, що було тоді, у в’язниці?

Запала тиша.

Пройшла хвилина, а Родіон все не відповідав. Черв’ячок сумніву знову закрався в серце Духа: а що, як?..

Він подумки тряхнув головою. Що з ним сталося? Раніше він був набагато впевненішим у собі… Чи це такі ранні наслідки вагітності? Схоже, правду кажуть, що людина з приходом вагітністі стає беззахисною, бо відчувалося це саме так. Хотілося мати людину, на яку можна було покластися. А Руніс бачив цією людиною Родіона.

Останній у свою чергу застиг. Застиг та навіть очима не кліпав, втупившись ними у глибокого синього кольору стелю. Здавалося, що чоловік навіть не дихав.

Аж тут Астрагор знову побачив, як підіймаються та опускаються груди Хардіуса. Руніс подивився на чоловіка зверху вниз, затишно примостивши голову на його могутньому плечі. Зелені очі із сірими крапинками в глибині прояснилися. Той декілька разів закліпав та ще раз вдихнув.

— Це… Не жарт?

— Та я б і не став про таке жартувати.

Драгоцій відчув, як м’язиста рука блондина обгортається довколо його талії.

— Ну що ж, двох дітей я не очікував… Але що ж. Не ти ж один винен, що так вийшло. — він нагнув голову та поцілував Астрагора в маківку. — Ти мене питав, як назвемо дитину, так?

Той трохи захихикав, зашарівшись.

— Так… Тож які у тебе пропозиції?

Огнєв на тому не зупинився — залишив поцілунок на шиї.

— Гм-м-м… Думаю, треба щось на букву «Р». Щоб було як початок наших імен.

— І щось коротке, лаконічне…

За годину обговорювань їхніх пропозицій вони все-таки зупинилися на одному варіанті.

— То що, Рок буде?

— Точно.

— Точно?

— Так.

Родіон зарив носа у патли Астрагора та чоловіки ще тихо перемовлялися, точніше перешіптувалися між собою, аж поки не заснули…

 

А у підземеллі замку ще не спали.

— Я знаю його секр… — прошепотіла чорноволоса.

— Мовчи, Цзієчко… — пристрасно урвав її Феш, домінантно нахилившись над дівчиною.

— Добре, мовчу, моя альфочко… — ніжно прошепотіла та.

Драгоцій опустив голову нижче та почав цілувати шию коротковолосої. Вона випустила тихий стогін, коли руки хлопця опинилися у неї в бюсті.

— М-мх, до в’язниці ти був пасивнішим… — гаряче прошепотіла Цзія.

— Блатне життя навчило мене, як це — бути справжньою альфою. — відказав на те темноволосий та почав розстібувати ґудзики рожевої кофти дівчини.

Тихі перемовини пари ехом відлунювали у сирому підвалі замку Родіона.

Але вони не знали, що були тут не одні.

Нерейва, накрившись крилами, стояла збоку з телефоном в руках, ведучи трансляцію прелюдії Цзії та Феша у Тікток. Як же добре, що замок її тата знаходиться

на Осталі, тож тут є інтернет!.. О-о, як багато переглядів… Схоже, що цей етер дивитися вся Україна.