Розділ 10: Полонити привида
від КукушкаРома здивовано глянув на неї через плече.
– Звідки ви…
– Давно. Ой як давно, – посміхнулася сивенька. – Я почала вивчати твоє майбутнє, відколи помітила, що ти бачиш те саме, що й я. Мені було цікаво, чи не стане це проблемою для твоєї майбутньої сім’ї, і навіть перелякалася… Коли не побачила тебе в ролі батька.
Її онук опустив голову, перепросивши:
– Пробачте, я… Не вибирав.
– Так вже склалася доля. Мені найважливіше тільки, щоб ти був задоволений своїм вибором. – вона кинула сердитий погляд на силует під його ногами. – Так само важливо і те, щоб ти ні в якому разі не контактував з потойбічним! Це точно зробить тебе нещасним! Та навіть гірше! Привид затьмарить тобі очі і стане контролювати як маріонеткою! Тому його і потрібно прогнати негайно!
– Ні! – крикнув Роман. – Я не хочу щоб ви розвіяли його душу. Можливо… У нього ще є шанс потрапити на небеса.
– Хіба ти не бачив наскільки він тягнеться до тебе!? Немає нічого гіршого аніж привернути до себе увагу небезпечного привида!
– Він оставить мене в спокої! От побачите. А якщо ні… То боятиметься як хреста. Тепер моя черга контролювати його. І я робитиму це обережно. Я дізнаюсь про його минуле і чому він помер. Виконаю його останню волю.
– Ох, роби, як вважаєш за потрібне. Но я тебе попередила. Більше не зближайся з ним.
Несподівано привид за стогнав, покрутившись на землі як хробак в навозі.
Не гаючи часу, старенька наказала онуку:
– Відчини двері в замок! І по моїй команді закрий її!
– Д-добре…
Пані Галина вихопила йому з рук хрест і направила на проснувшогося. Той миттю від повз від неї руками.
– Давай-давай, тікай, нечистий! – тримаючи на відстані простягнутої руки деревянний хрест, наказувала та. І фантом все відповзав і відповзав від неї, як від факелу з вогнем аж доки не перейшов поріг замку. – Закривай!
Рома різко гримнув дверима, попередивши:
– Це не допоможе! Він вміє переходити крізь стіни!
– Ти думаєш, я тільки на світ народилась!? – гаркнула, клацнувши щелепою, бабця. – Я все знаю! А от до тебе так і не дійшло, що мале чортиня втратило багато сили коли ти його окропив. Він більше не в змозі проходити через щось! – вона дістала зі сумочки… молоток з цвяхом. Но Рома не здивувався. Він добре знав, що в сумочкі бабусі можна знайти, що завгодно, навіть ляльку вуду… Сивенька за два удари прибила тяжкого хреста до дверей і самовдоволено посміхнулася:
– Ну от, тепер нехай попробує вийти. Він не зможе торкнутися як дверей, так і вікна без шкоди для себе.
– Бабусю ви неймовірна. – в захоплені промовив старший.
– Наче я не знаю, но дякую. А тепер вперед, піди допитай його через он те вікно з решіткою. Я впевнена, що він щось приховує від тебе.
– Гаразд. – Шухевич обережно підійшов, розглядаючи через скло темноту всередині аж раптом в очі вдарило світло і появилось лице. З переляку він відступив. – Агх!
– Та не бійся ти, – почулась насмішка з-за спини. – Він зараз як пес у буді.
– Фух… – хлопець схопився за віконні грати. – Щось мені підказує, що не все ти забув, місяцю. Говори, що ти приховуєш. Інакше останешься навічно сидіти в чотирьох стінах.
Світлоликий лиш зневажливо хмикнув:
– Я і так заточений в цьому місці не один рік. Яка різниця, чи я буду сидіти на даху замку, чи всередині нього?
Рому розлютила ця відповідь. Він затряс ржавими гратами в кулаках, викрикнувши:
– Говори! Хто ти!
– Марна справа, – зітхнула Галина. – Остав ти його. Йди до табору, поки тебе не стали шукати.
– Ви йдіть до дому бабусю… А я ще посижу пів годинки тут. Я впевнений, він розкаже мені правду. Як не як, у нього немає виходу. На четвертий день його дух розвіється, і до того часу йому ж буде краще за говорити.
Від його слів вираз обличчя юнака став ще більш розлюченим, а холодний погляд віддавав уколом в серці.
– Ти впевнений, що хочеш остатися?
– Так, ви ж самі сказали: він не зможе вийти.
– Добре. Однак не затримуйся. За годину я позвоню спитати, чи ти у себе.
– Домовились. – Шухевич розвернувся, спостерігаючи, як згорблений силует бабусі зникає за розкритими воротами. Коли та пішла, по шкірі побігли мурашки.
«Знову я самий… тут, у цьому триклятому замку, з цим проблемним привидом».
– Не знаю чи в курсі ти, но чим сильніше розізлити привида, тим страшніше буде покарання.
Вожатий з гнівом подивився у вікно.
– Краще тобі стулитися і подякувати мені за те, що ти ще не розвіявся.
– О, ну дякую, любий, що закрив мене в остогидлому замку і подарував нещасних три дня існування! – розплився в перекривленій посмішці “місяць”.
– Такій потворі як ти, краще зникнути якнайшвидше.
– Хах… То в твоїх очах я потвора? А лиш недавно ти бачив в мені нещасного і одинокого хлопчика. Що ж змінилось?
– “Що змінилось?” А ти подумай. Ах, пробач, у тебе ж не має мізків щоб думати! – торкнувшись кінчиками пальців холодних грат, став насміхатися Рома. – Як я й не подумав, що ти не вмієш відчувати! Ти – кусок товстого льоду! Тобі ніколи не дізнатися, що таке любов! Ти будеш до віку сконати в цих руїнах! Сам один, без можливості по говорити. Но… Якщо ти розповіси мені правду, я зможу тобі допомогти.
– Ти не зможеш утримати мене тут три дня.
Чомусь від цього попередження Ромі стало не по собі.
– Тобі не вдасться протистояти привиду. Мені під власно все: я можу вселитися в будь кого і керувати будь чим. Тобі не зрівнятись в силі проти мене!
– Стулися! Ти втратив свої срані сили!
– Ти справді вважаєш, що я не виберусь? Якщо ти по хорошому не випустиш мене то потім будеш шкодувати про це, і молити мене тебе вбити, бо я вирву тобі серце, Романе.
Інший здригнувся, стиснувши кулаки.
– Но… Милий, якщо ти знімеш з дверей хрест я не зроблю тобі нічого поганого. Я даю тобі слово, Ром. Якщо я зроблю тобі боляче, то нехай мій дух тієї ж хвилини розвіється. Подумай гарненько. Я зараз слабкий, що я зможу тобі заподіяти?
– Ти мене не обдуриш! Привидам не можна вірити! Твоє слово нічого не варте! – несподівано він затих, помітивши, як “місяць” не відривно дивиться на його живіт.
– Як тільки я відчую, що сили повертаються і виберусь через горище…
«Горище? Но він не може…»
– Або через потаємний хід, що виведе мене на задній двір…
У Роми почали труситися руки.
– Ти не встигнеш до бігти до воріт як знепритомнієш.
– Замовкни… Досить мене лякати… Ти не виберешся!
Фантом торкнувся запотілого від холоду скла пальцем, малюючи на ньому чоловічка. Скло за скрипіло: він перехрестив на тому ноги. Лице Шухевича миттєво скривилося:
– Т-ти… – не встиг той вимовити, як інший перехрестив на склі вікна- ручки свому чоловічку. – Припини негайно поки я не-…
– Коли в тебе не залишиться кінцівок я проникну тобі в живіт. Покулупаюсь в органах аж доки не дойду до грудей. Тоді вирву серце і триматиму при собі як іграшку. – “місяць” підняв зі скла очі, дивлячись як міняється від гніву до переляку обличчя коханого. – На ранок твій оголений труп знайде охоронець, а може і твоя бабця. Там про інцидент дізнаються твої дітлахи…
– Досить… Будь ласка, перестань мене залякувати!! – викривнув, схопившись за голову, Рома. – Цього не станеться!
– Не станеться, якщо ти знімеш хрест.
– Ні… Я не зніму… Ти ж вб’єш мене…
– Я дав тобі слово, що не торкнусь тебе, та й не зможу, до поки на тобі хрестик.
– Я не вірю тобі, ти… Чудовисько.
– Довірься в останнє. Я ж скоро розвіюсь.
– Ні! Сиди і подихай! – не витримавши натиску, хлопець кинувся до воріт. Йому у слід долинув гнівний викрик:
– Стій! Рома!
Но він не хотів чути, не хотів зупинятись. І все ж зупинився після раптового вигуку:
– Я не помер!
– Щ-що?.. – Рома недовірливо озирнувся.
– Я… у комі. Но відчуваю, що моє тіло на межі, якщо… Якщо ти не допоможеш покинути замок, пульс мого тіла зникне. І мій дух… Можливо, вже завтра…
– Ти… Не обманюєш?
– Я кажу правду!
– Так весь цей час ти мовчав про це!?
– Мені прийшло видіння коли мій дух майже розвіявся!! Я бачив розкішну палату лікарні… І біле, як і простині, тіло.
Роман був приголомшений раптовим зізнанням фантома. Він повільно підійшов до вікна, дивлячись на пригнічений силует.
– Допоможи мені… Я хочу знову жити, Ром. Я не знаю, як помер чи хто мене вбив, но хочу дізнатись. Відпусти мене. І ми зможемо разом у всьому розіб-… – той так і не домовив, як раптом, замовк від подиву: Рома зняв хрест! Та ще й сам зайшов всередину замку. Минувши “місяця” він сів на мягке крісло, і, махнувши тому рукою, наказав:
– Сідай. Треба скласти план як тебе звільнити.
0 Коментарів