розділ 1
від bitterХан новий учень, йде по коридору шукаючи свій клас. випадково вдаряться в якогось хлопця
– ой пробач- вибачається Хан піднімаючи книжки
– дивись куди йдеш- грубим голосом відповідає хлопець, якого звати Мінхо, він доволі не розмовний і грубий
\вже в класі\
-знайомтесь це Хан новий учень. сідай де хочеш- говорить вчитель і починає проводити урок
– *це той самий не уважний хлопець*- думає Минхо
– можна до тебе? в мене книжки немає
– добре сідай- дає книжку, а сам спить на уроці. він так і проспав весь урок
– дякую- невпевнено говорить Хан, щоб зайвий раз не потурбувати його
– м? а незащо
так і пройшли звичайні дні, десь на наступний тиждень
– ви повинні зробити проект, розділяемося на пари. А Хан буде з Мінхо
– *що? ну і як я з ним щось маю робити*
– *ну круто, це мені ще щось робити прийдеться* – в думках обурюється Мінхо
/після уроків/
– слухай нам треба цей проект зробити- боячись говорить Хан
– знаю, знаю. будем робити у мене, тому що в мене майже нікого дома не має. всі пізно приходять. і небійся мене так, я не кусаюсь
– добре, тоді ідемо до тебе?
– пішли тоді. розкажи про себе, чи що?
– а? ну…- починає щось там балакати про себе, а Мінхо уважно слухає. прийшли до дому, заходять і роздягаються. на вулиці доволі холодно, тому вони встигли відморозити пальці
– захоть, тут коти тобі нормально?
– да, ого скільки їх в тебе?
– три, Суні, Дуні і Дорі
– захоть в кімнату, тобі зробити щось? ти голодний?
– ні, все нормально
Мінхо запарює чайник
– чай?
– да
Хлопець приносить чай
– ну розповідай, що нам треба зробити, бо я не слухав
щось розповідає, питаються щось зробити і як не дивно вони найшли спільну мову
– давай зупинимось, я втомився. може доробимо завтра?- глажучи кота Мінхо говорить Хан
– ну тобі добре
– до завтра, зустрінемося в школі- одягаючись говорить Хан
– да, до зустрічі
для Минхо це дуже дивно він ніколи так не розмовляв з людиною. Хан дуже швидко знайшов з ним спільну мові. до Мінхо треба підходи і Хан його знайшов
– *ніколи не думав що він може бути таким добрим*- думає Хан по дорозі до дому
– *Хан забув свій зошит? потрібно буде повернути*- віткривае його, щоб подивитись і там нічого цікавого крім…
– що це?- там маленькі мальночки і написано олівцем на полях маленькім почерком “Мінхо хмурий, страшний, злий”, “проект с Мінхо, жах, чому з ним? можно я здохну, но не проект?”
– ого, я настільки страшний?
– бл зошит, надіюсь Мінхо візьме його в школу. а я й щей щось писав про нього, надіюсь він не відкриє- згадав Хан вже дома
/в школі/
Мінхо як завжди запізнюється, а Хан щось там готується до уроку і говорить з іншими. Мінхо заходить в клас знов з недовольним лецем і іде до Хана
– ти забув зошит, ось тримай- дає зошит Хану і іде за свою парту
– а, дякую
на уроці Хан відкривае зошит і там відповідь він Мінхо “не такий я й вжеш і страшний”, “мені здається в нас проект не так і погано виходить”, “я не злий, просто в школі втомлений, не бійся мене, я не кусаюсь”
– *всеш таки відкрив, мені так стидно*- дивиться на Минхо, він просто трохи посміхнувся
– *прочитав*
/після всіх уроків/
– Минхо? ми ідемо до тебе доробляти проект?- невпервнено питае Хан
– а? да ідемо, я просто забув
– вибач мене, за те що я писав про тебе в зошиті не пойми що
– да ладно, це мені не треба було зошит відкривати. просто забий
/дома в Минхо/
заходять роздягаються
– Мінхо?- горорить Чан, брат Мінхо
– м? що ти тут забув тиж на роботі повинен бути?
– я вже іду просто мені пізніше сьогодні. а це хто? твій хлопець?
Хан аж подавився
– ти що зовсім головою йобнувся? це однокласник нам з ним проект треба робити
– а понятненько, ну ладненько, сил йому з тобою
– не такий я уже и жахливий
Чан уйшов на роботу
– вибач, це мій брат був, ну думаю не особо важливо. він просто всьо що думає той і говорить
– а ясненько
– ладно давай сідати робити. тобі чай, чи що?
– чай, якщо можна?
– боже звісно можна. говори зі мною відкрито
– добре постараюсь
Мінхо дає теплий чай, і собі зробив
щось роблять, сьогодні вони говорили не тільки на тему проекту. з кожним днем вони ставали ще більш близкими. но в школі це дві різних людини
– я зараз прийду, почикай трохи- говори Мінхо, відходячи кудись
– добре
Мінхо заходить в кімнату, а Хан був настільки втомлений, що заснув
– Хан? ти спиш?- Мінхо вкриває його пледом, все виключає, щоб йому не заважало
*тобі напевно не особо удобно, но я не осмілюсь тебе перенести. хотя може… він такий маленький. бл що мені робити*
Мінхо бере обережно Хана і переносить на кровать, максимально тихо щоб він не проснувся. доніс і окуратно ложить*
*вроді ще спить. ну і добре надіюсь він не зрозуміє, що я зробив*
прошло десь пів годинки
– м? Мінхо? *бл я заснув, стоп яким образом я на кроваті?*
– а? ти встав?
– вибач що я заснув, треба було мене розбудити
– та ладно, ти мені не завадаеш. чому я повинен тебе будити? давай поїмо
– а ну давай
їдять, щось там соний Хан питається одуплитись, говорять
– ладненько мені пора, дякую що покормив- говорить Хан одягаючись
– да нема за що. зустрінемось в школі до зустрічи
– да, до зустрічи
на наступний день, знов як завжди пройшли нудно уроки. Мінхо з Ханом ідуть до Мінхо додому доробляти проект це останній день, тому сьогодні вони повинні закінчити його
– це останній день, треба сьогодні проект доробити- говорить Хан подорозі до дому хлопця
– а да, так швидко час минув
– я вчора був тяжким?- питає сором’язливо Хан
– ні, не дуже. стоп, що? вибач, просто тобі б було не дуже зручно там спати
– да ладно, не переймайся. вибач, тобі напевно незручно
заходять в квартиру і знімають верхній одяг, ідуть в кімнату. роблять проект, говорять
– це нам треба його завтра показувати?- запитує Мінхо
– да- трохи стривожено говорить Хан
– ти нервуєшся?
– трохи
– та ладно, якщо щось піде не так, то я візьму вину на себе. вчителя звикли що в мене завжди якісь косяки. не нервуйся, добре?
– добре але все-таки нам треба постаратися, щоб цих косяків не було
– постараюсь- Мінхо злегка посміхаеться
на наступний день, іде дощик Хан виходить з дому з зонтиком і по дорозі зустрічає Мінхо, він в капішоні, забувший зонт
– Мінхо?
– а?- розвертається і бачить Хана
– ти сьогодні раніше? іди сюди під зонт
– да, не хотів запізнюватись. ти і так нервуєшся, ще я тут запізнюсь. дякую, я просто забув зонтик і не хотів повертатись
ідуть під одним зонтиком до школи. приходячи сидять пару уроків. і тут час показувати проект. Хан дуже нервується. показують розповідаючи проект, дуже стараються.
– добре ви молодці, по 12 видно що старались. буду вас частіше разом ставити- говорить вчитель
– дякую- невпевнено говорить Хан
після всіх уроків. по дорозі додому, їм всеодно в одну сторону
– дякую що робив зі мною проект- говорить Хан
– та, немає за що, більшість всеодно ти робив. так незвично, тепер ти ідеш до себе додому, а не до мене
– ага- сумно говорить Хан
– ладно, зустрінемось в школі після вихідних
– да, до понеділка
вихідні походили нудно, і Минхо вирішив написати
Мінхо: привіт
може підем погуляєм? просто мені нудно
якщо ти не зайнятий звісно
Хан: ні, мені теж нудно
де? коли?
Мінхо: біля школи. десь через 10 хвилин
/біля школи/
– Мінхо- говорить Хан махаючи рукою
– привітик, вибач що так раптово просто..
– привіт, та нічого
кудись ідуть, говорять. Мінхо ще так ніколи не спілкувався з людьми, тому йому було незвично але дуже цікаво
– ти змерз?- питає Мінхо, беручи Хана за руку
– а ну трохи- незручно відповідає Хан
– вибач, тобі напевно не зручно. може підем кудись зігрітися?- відчиплює свою руку від Ханіної
– зайдем в кав’ярню?
– да прішли
заходять беруть каву, сідають і зігріваються.
– на вулиці так холодно але й дома нудно
– ага, ти не дуже змерз?- питае схвильовано Мінхо
– ні, все нормально. давай ми будем по вихідним гуляти, якщо буде час. мені так з тобою комфортно
– комфортно?
– да, я з тобою легко може розмовляти
– я дуже рад, зі мною ще ніхто так не спілкувався- посміхаючись говорить Мінхо
вони провели дуже добре цей день. вони розійшлись по домам. десь на вечір після прогульнки, Хан себе не дуже добре почуває
– *бл холодно, надіюсь я не захворів*
все таки він захворів. і не прийшов в школу.
0 Коментарів