Поверни мені соловʼїний спів

Азирафаїл підіймався ліфтом на Небеса, та Вознесіння ще ніколи не було для нього таким тяжким і сповненим сумнівів. Кроулі лишився там, внизу, нерухомо стоячи біля їх Бентлі і до останнього чекаючи, що Ангел змінить своє рішення. Сьогодні був не перший раз, коли Демон заявив Азирафаїлу про свої почуття, але раніше він ніколи не говорив про це прямо, це були вчинки, натяки, які мабуть навіть сам Кроулі такими не вважав, це були моменти жертовності, адже Демон так любить рятувати його…

«Ти занадто швидкий для мене, Кроулі»

«Немає ніякої нашої сторони»

«Ніщо не вічно, Кроулі»

Азирафаїл розумів, як боляче кожного розу було Кроулі чути ці слова. Він хоч і Ангел, але ж не дурень, їх відносини давно були за гранню загальноприйнятих для протилежних сторін світового порядку та рівноваги, але вони ніколи не говорили про це, тим більше, Азирафаїл навіть не сподівався, що Кроулі заговорить про це прямо, так як в романі Джейн Остін.

Спогади спалахували в його голові ліхтарями, яскравими, наче небесне сяйво.

Думки пролітали немов вершники, лиш на хвилинку затримуючись, навіть не плануючи підкорятись волі мислителя і збиратись в купу.

Коли Метатрон зробив пропозицію Азирафаїлу, останній був певен що зірвав куш. Ангел так давно мріяв про прощення для Кроулі, і так часто згадував їх роботу на Небесах. Він був певен, що ставлячи завжди правильні запитання, його друг допоможе не допустити чергового Апокаліпсиса, або навіть гіршої біди. Це ж краще ніж Альфа Центавра, хоч і краєвид, Ангел мусив зізнатися, поступається. Та біда в тому, що Кроулі не треба було прощення, не треба була небесна чи пекельна служба, не треба була «сторона», йому потрібен був він, Азирафаїл, їх машина, книгарня і улюблений столик в Рітц із купою алкоголю і смачних закусок, а ще, звичайно, прогулянки в парку. Ангел знову сплутав зірки, що відбиваються в озері з нічним небом.

Дзвін ліфта сповістив про прибуття на Небеса і змусив отямитись від роздумів. Рай зустрів холодом білих стін, жахаючою пустотою і… тишею.

Соловʼї більше не співають…

Подумалось Ангелу.

Соловʼї дійсно в цей день замовкли, Азирафаїл замість них обрав музику сфер.

– Ну що ж, – радісно заявив Метатрон, – облаштовуйся, Азирафаїле, твої підлеглі вже чекають нових наказів!

– Що ж… – Ангел невпевнено озирнувся і помахав рукою Михаїлу, Уриїлу і тому третьому, чиє імʼя чомусь у всіх вилітало з голови.

– Маєш вже якісь плани, пропозиції, Архангеле? Про що встиг подумати дорогою? – не вгамовувався Глас Божий.

– Про соловʼїний спів… – вирвалось у Азірафаїла ще до того, як він встиг обробити інформацію.

– Що? – перепитав Метатрон.

– Я… власне… – він намагався підібрати слова, очима безперервно шукаючи те, що йому потрібно, аж ось він нарешті побачив вдалині найпрекрасніше з творінь Господа – Землю.

– Власне?… – здається, Метатрон навіть не підозрював, скільки «за» і «проти» зараз бореться в цій світлій янгольській голові.

– Власне я хотів сказати, – Азирафаїл почав рух в сторону блакитної кульки, намагаючись на ходу пояснити свою думку, – що спочатку було не слово…

– Ти про що? – Метатрон ледве встигаючи за Янголом, намагався зазирнути в його обличчя і відшукати там хоч дещицю ясності.

– Спочатку була любов, ви ж здогадуєтесь про це? – він зупинився біля проекції Землі і повернувся обличчям до Метатрона і трьох Архангелів. – Господь створював все з любові, він вже любив кожне своє створіння ще на етапі його планування.

– Окрім демонів, – закотивши очі прокоментував Михаїл.

– Помиляєшся, вони всі колись були Янголами, вони скинуті, покарані, але чи не любимі Господом? Чи вони страждають? Вони роблять свою роботу, там, внизу, вони люблять її, це їх призначення, – Азирафаїл вперше за весь час посміхався.

– До чого ти хилиш? – зіщурив очі Уриїл.

– Оскільки спочатку була любов, я вважаю це єдиним, чому слід віддавати перевагу в цьому непостійному світі, – не без нотки гордості промовив Ангел, – я кохаю демона, і я хочу лишити ось це все, – він обвів рукою сліпучо-білу порожнистість Небес, – заради вічності у коханні.

– Ти програв спір, – заявив Уриїлу Михаїл, переможно посміхаючись.

– Не думай, що все так просто, – нарешті включився в розмову третій Янгол.

– По тебе прийдуть, як тільки буде нагода тебе покарати за всі ваші витівки, тоді вже прощення ніхто не запропонує, – заявив Уриїл, продовжуючи невідривно спостерігати за обличчям Азирафаїла.

– Що ж, тоді ви знаєте, що я зустріну вас не один, – ще раз посміхнувся Азирафаїл, перед тим як безпомилково обрати точку на  проекції планети Земля і переміститись до своєї книгарні.

– Ти програв мені двічі, – триумфально заявив Михаїл колезі.

***

Опинившись біля дверей книгарні Азирафаїл якийсь час стояв майже нерухомо, спостерігаючи, як маленьке Янголятко-писар порпається там, наводячи лад, це викликало у нього посмішку.

– Він поїхав, – жіночий голос за спиною змусив Азирафаїла озирнутися, це була Ніна з кавʼярні.

– Кроулі?

– Так, ваш… партнер так дав по газах, що ятки з фруктами на розі віднесло ледь не на цілий квартал, – вона вказала пальцем на місце пригоди, де люди допомагали власникові збирати розкидані по всьому перехрестю яблука, банани, що безповоротно зіпсовані, ананаси і ще якісь елементи декору з вітрини.

– Він… він це вміє, – тепло посміхнувся Азирафаїл.

– Що плануєте робити? – спитала Ніна скоріше стурбовано.

– Танцювати і просити соловʼїв співати знов… – не відриваючи очей від розкиданих фруктів, відповів Ангел.

***

Вгадати точно де саме знаходиться Кроулі було майже нереально, тому Азирафаїл обрав найпростіший варіант, він телепортувався одразу в машину. Кроулі, що нісся в цей момент на шаленій швидкості, навіть не озирнувшись відчув присутність Ангела і різко дав по гальмах. Азирафаїл тільки зараз помітив, що знаходяться вони на глухій селищній дорозі за містом.

– Кроулі… – почав Янгол трохи невпевнено, – може вийдемо з машини?

– Навіщо? – тихо, рівно, і глухо запитав Демон, навіть не повертаючи до нього голови і не знімаючи окулярів. – Прощення мені не потрібно, Небеса мені не потрібні, шановний пане Архангел.

– Я не… давай вийдемо з машини, – наполіг Азирафаїл, і зробив простий жест рукою, за мить після чого вони вже обидва стояли перед капотом Бентлі. Кроулі сперся на машину, схрестивши руки, Азирафаїл підійшов до нього ближче і простягнув руки до окулярів, але демон відвернувся, даючи зрозуміти що не хоче цього. – Кроулі, – на цей раз мʼяко, з любовʼю, майже гіпнотично для Демона, сказав Янгол, – дозволь мені, – Кроулі повернувся до нього обличчям, даючи невербальну згоду, Азирафаїл обережно зняв окуляри, нарешті глянувши Демону в очі. На диво Янгола, з них не сипались іскри, погляд не був злий чи холодний, він бачив такий погляд у Кроулі востаннє, коли той думав що Ангел помер, згорів заживо у своїй книгарні.

– Я не потребую прощення, – повторив Кроулі.

– А я не прийшов тебе прощати, – тихо відповів Ангел, не зводячи погляду з його губ, – я прийшов станцювати, – продовжив він, наближаючись до обличчя Демона, – запропонувати вічність, і, заради Бога, Кроулі, поверни мені спів соловʼїв.

– Ти кретин, – майже пошепки сказав Демон перед тим як торкнутися губами солодких і пʼянких губ Янгола.