Розділ 1

–Як Ви дізналися?–здивовано запитала Катерина.

–Ваші очі миготіл смарагдом серед трав.

———————————————————-

–Де ти бісове дитя?! Ну що за вдача в моєї доньки?–голосно волала жінка.

Катя спочивала серед саду, поміж квітучих яблук. Промені сонця стрибали по листочках, а вітерець тихо шептав на вушко дівчинки. Палагна, мати й ґадзиня, була жінкою суворою, не любила вона ту пригодницьку натуру Катерини.

–Катре! Де ти є? Я тобі такого прочухана дам! У хаті купа роботи, а ти гандри б’єш.

Дівчинка тихенько піднялася й непомітно пролізла повз кущі та вийшла на подвір’я. Щоб мати не дала березової каші, Катя взяла в руки цеберко й попрямувала до Палагни.

–Вибачте, маменько! Та я хотіла води набрати, а там така черга, що хай Бог милує. Я планувала вже піти до колодязя, що аж біля хати Ковальчуків, але подумала, що маменька буде хвилюватися, або ,бронь Боже, подумає, що я ледащо!

–Катре, що ти мене за носа водиш. Чи ти думаєш, що мати рідної дитини не знає?–сердито сказала Палагна й схопила доньку за вухо. Дівчинка взялася за руку матері, благаючи відпустити її, але жінка потягнула Катю до хліва та книула у багнюку.

Палагна дивилася, як дочка роняла сльози на брудні руки й просила пробачення. Жінка не відповідала, а потім пішла й зачинила двері на замок. Катя підбігла до них та почала стукати, що аж відбила всі пальці.

–Матінко, благаю Вас, не залишайте мене тут. Я буду добре поводитися! Я буду працювати ще більше, тільки не залишайте мене тут.

–Будеш тут сидіти весь день брудна й одна! Я тебе навчу, що таке сумлінна праця! Тобі вже тринадцять, а ти все по кущах лазиш й по лісах гуляєш. Як тільки батько повернеться з Києва, то я тобі нарешті покажу, що таке батіг, будеш на все село верещати!

Катя замовкла й так просиділа до ночі.

Батько її був торгівельник, робив багато чого. Особливо добре виходили горщики. Він часто їздив до Києва якусь копійку заробити. Катя все благала поїхати з ним, але Тарас (тобто її тато) не хотів брати доньку, а от старший син вже як два роки живе в Києві. Родина Катерини походить з козаків, недарма прізвище її Паливода. Діда вона майже не пам’ятає, але його вуса, довгі й сиві, викарбувалися в пам’яті. Мати походила із заможної родини Бойків та й батько не був бідним. Так вони й пов’язали одне з одним життя своє. Першим Бог дав їм сина Михайла, хлопця працьовитого та не в тім’я битого. Катря ж з’явилася аж дванадцять років після народження сина. Палагна добре пам’ятала, як вперше побачила великі зелені очі й темне волосся, а як донька верещала, що вже тоді  зрозуміло–норовливою буде. Ґадзювали Тарас й Палагна разом, чоловік декілька разів на місяць їздив до Києва, щоб горщики продавати на ярмарку й до сина в гості. Нещодавно вони дізналися, що скоро Михайло стане батьком, подейкують, що хлопчик буде. Звичайно ж Тарас не міг не завітати до нього, щоб привітати та й настанови дати. От так і залишалася Катя з мамою.

Наступного дня приїхав Тарас, привіз з Києва тканини й хусток барвистих. Катя вийшла на подвір’я й як обійняла батька, а той ніжно поцілував її в чоло.

–Як моя донечка без мене?

–Батьку, пробач мене пропащу! Я дуже хотіла серед яблунь полежати, там так затишно так вільно,–заплакала Катря й продовжила:– Я буду слухняною, стану справжньою господинею, тільки не треба мені батога!

Тарас посміхнувся й вийняв червоне намисто з торби, вдягнув на доньку й промовив:

–Це я для тебе взяв, коли підростеш, зможеш у ньому на вечорниці ходити, парубки всі твої будуть, моя ти пташко!

***

На вечерю мати приготувала вареники з картоплею й налисники з маком. Катря так втомилася, що вже спала без задніх ніг. Батько стурбовано глянув на доньку й мовив:

–Що ж нам робити з її вдачею? Вона дівчина мрійлива, непосидюча. Усе її тягне кудись далеко…–сумно сказав Тарас.

–Може вона підросте й заспокоїться? Чи варто їй взагалі до Києва їхати? У Мельників підростає син, всього на два роки старший за Катрю. Гриць хлопець працьовитий, вродливий. А родина в них яка? Заможні, аж три хати у селі. Та й щось не спокійно стало, треба їй той, хто захистить зможе.

Так батьки говорили довго й не могли зрозуміти, що ж краще для Катрі. Усе не могли вони бути спокійні за її душу невгамовну.