Розділ 1

Розповідь про те, як цариця смерті та хвороб Марена поспорили з юним богом кохання. Дін тяжко захворіває, та чи зможе йому допомогти Кас?

Дін важко дихає, огортаючи Сема та Каса своїм злим поглядом:

–Чому ви мовчали? Я так і знав, що з вами щось не те! Ходили туди-сюди, заговорювали мені зуби, а самі шукали могутній артефакт! Та що ж з вами не так?!

Старший Вінчестер зжав кулаки настільки сильно, що нігті вп’ялися в руки, залишаючи після себе невеликий слід.

–І знову ти все перекручуєш, Діне.– взявся за своє Сем,– Ми просто недоговорювали всієї правди.

–Не договорювали всієї правди, авжеж.

–Діне, справді, чому ти так сильно злишся?– встряг ангел в розмову.

–Не смій. Касе, не встрягай,– тихим, але злим голосом прошипів Дін,– Нехай хто і говорить про довіру, але не ти!

–Перестань так говорити про Каса! Він нам багато чого зробив, він частина нашої сім’ї! Це ти лишень те і робиш, що брешеш та грубіяниш всім підряд! Тобі не вистачило ангела в моєму тілі? Якщо комусь можна вішати лапшу на вуха, то нам! Ти зробив забагато поганого! І не смій приплітати сюди Каса, чи ще когось. Якщо в чомусь не задоволений, то подумай, чому ми так вчинили. І що ти зробив для цього.

В кімнаті запала тиша. Сем важко дихав, а Кас тільки дивився на нього, розуміючи, що той сказав забагато зайвого.

–Дін, я..–Сем зробив крок в сторону Діна, але той лише відшатнувся і промовив:

–Ти маєш рацію, я, мабуть, поїду провітрюсь. Не чекайте до ранку.– старший Вінчестер швидким кроком пішов в сторону імпали, прихопивши з собою куртку.

***

–Бармен, ще один шот!

Дін сидів у невеличкому, але стильному барі: зручна і міцна меблі гармонує з архітектурним оформленням залу, оформленим під червоні тона. Проте він не відрізнявся оригінальністю інтер’єру чи комфортністю. Освітлення бару було не надто яскравим, а асортимент напоїв невеликий. Та вінчестера це не хвилювало- він хотів забутися хоча б на день про всіх і все: монстри, конфлікти, людей.

“Цікаво, якби не було нічого надприродного, я б зміг завести справжню сім’ю?”– промайнуло в його думках.

Вінчестер вже давно втямив собі у голову, що з його життям він не може завести сім’ю або просто закохатися. Насамперед, це небезпечно для людей, а його робота їх захищати. Тому, Дін вимкнув почуття любові. Єдине, що міг собі дозволити, це “жінкок-на-ніч,” яких він зустрічав найчастіше в барах або клубах.

–Привіт, дорогенький!

Вируючи у себе в думках, Дін і не помітив, як до нього підсіла на диво гарна жінка. Чоловік придивився: вона мала біле довге волосся, непритаманне жінкам, та гарні очі, в які так і хочеться дивитись безперестанку.

–Я вам чимось можу допомогти?– нарешті отямившись промовив Дін.

–Це було б дуже мило з твого боку, любчику! Ти не помічав тут парубка, років 25, він невисокий та має руде кучеряве волосся?

–Е..,–Вінчестер звичайно очікував запитання, але точно не такого. Зачасту в нього запитували, чи не має Дін планів на ніч, або ж просто просили номер телефону. Трохи поміркувавши, він все-таки відповів:

– Ні, не знаю такого, але якщо побачу то повідомлю, що його шукає…

–Марена, я Марена. Дякую, сонечко!– вона посміхнулась та приблизилась до лиця вінчестера і, неочікувано для нього, поцілувала в щоку.

–Позвони мені, – підмигуючи вона протягнула візитку, на якій був номер телефону та відбиток поцілунку червоної помади,– Діне.

Вінчестер лише прихопив візитку і хотів було попрощатися, але жінка наче розчинилися в повітрі. Вирішивши, що з нього досить випивки, він встав зі свого місця та попрямував до імпали, почісуючи місце поцілунку, яке трохи свербіло.

***

–Касе, це не нормально!

Біля ліжка Діна стояли ангел і Сем, та щось дуже голосно обговорювали.

–Ох..,– Дін відкрив очі та намагався сфокусувати погляд на братові,– можна тихіше, будь ласка.

–Тихіше, Дін?– Сем підійшов ближче до ліжка та вимовив ще гучніше– Тихіше?! Ти не відповідав на дзвінки та смс, а потім під ранок приходиш, ні, завалюєшся в бункер, п’яний в стельку! А тепер просиш бути тихіше?!

–Семе…– Кас поклав йому на плече руку, намагаючись заспокоїти,– Я думаю Діну зараз тяжко.

–Ось-ось! Послухай Каса, Сем, мені зараз погано…– Дін схопився за голову та ліг назад у ліжко,– Зараз помру. Лікаря, лікаря!

Ангел, який прийняв все серйозно підбіг до Діна і вже хотів було примінити свою ангельську силу, але Вінчестер заперечив:

–Е, ти чого, я жартую! Але таблетку від похмілля не завадить.

***

Похитуючись, Дін все-таки дійшов до кухні, за столом якої сидів Сем. Заглянувши до холодильника, він зітхнув: крім пива та, вже холодної вівсянки там нічого не було. Сем, який щось дивився в ком’ютері, сказав:

 

–Я знайшов справу! Лише послухай.

 

–Я весь твій– відмовив Дін, наливаючи собі каву

 

–У місті Манкато, яке, до речі, недалеко від нас, було знайдено три трупи молодих жінок. Я подивився на їх справи і є деякий фактор, який їх об’єднує: кожна з жінок мала дитину. Отож, я зломав одну з переписок останньої жервти, і знаєш, що я там знайшов?

 

–Просвіти мене.– все ще не розумів Дін, мабуть, вчорашній вечір сильно вдарив по голові чоловіка.

–Вона жалілася подрузі, що її син, Майкл, дивно себе поводить.

–Тож, маємо справу з Підмінятами…

–Так точно!

–Добре, тоді, я зараз прихоплю куртку і ми виїжджаємо.

–Ми?– з нерозумінням перепитав Сем

–А хто ж ще?

–Ні, слухай, я розумію що ти такий весь крутий, готовий до бою, але лише сьогодні вночі ти валявся з пляшкою в руці, а вранці і слова не міг зв’язати.

–Ось як ми заговорили..,– Дін нервово поставив чашку з напоєм на стіл,– Ну вибачте, поки ви з Касом бігали за могутнім артефактом, ні слова не сказавши мені, я був вимушений сидіти в бункері та нудьгувати! А тепер, коли з’явилася нова справа, ти знову хочеш мене відгородити! Ні, Семе, не вийде.

–Та не хочу я тебе, як ти сказав, відгородити! Я просто..

–От і добре,– не дав договорити Сему Дін,– до зустрічі через десять хвилин.

Старший Вінчестер, гордо піднявши голову, покрокував з кухні до своєї кімнати.

***

–Це. Просто. Божественно! – Дін жував бургер, який щойно приніс офіціант у кафе, в якому сиділи брати– Нагадай, будь ласка, а чому Кас з нами не поїхав? Шукає якийсь артефакт? – з сарказмом запитав старший Вінчестер.

–Діне, досить вже! Ні, в нього з’явились невідкладні справи,– Сем відклав ноутбук та підсунув ближче до себе тарілку з картоплею фрі,– Ти ж знаєш Каса.

–Що ж… З чого розпочнемо?

–Я пропоную зробити так: ти сходиш до моргу та подивишся на тіла жертв, а я сходжу до жінки, яка, на мій погляд, буде наступною жертвою. Вона живе десь тут неподалеку.

–Добре, тоді, кинеш адресу мені на телефон, а я в морг.– Дін встав зі столу прихопивши з собою куртку та недоївший бургер. Відчинивши двері забігайлівки, він попрямував до імпали, яка стояла на паркінгу. Викрутивши пісню на максимум, він попрямував до моргу.

***

–Добрий день! Ви патологоанатом?– Дін підійшов до дівчини та оглянув її: років 25, не більше, гарне волосся та білий халат, який підкреслював її гарну фігуру. Подумки, він відмітив взяти в неї номерок.

–Добридень. Так.. Ви щось хотіли?– дівчина підозріло оглянула Вінчестера.

–Ох, так,– занурившись у думки, чоловік забув показати значок,– агент Баєрсон, ФБР. Я тут з приводу останніх смертей жінок. Можна оглянути їх тіла?

–Чому ФБР цікавиться такими справами? Ви не повинні…– дівчина подумала, але продовжила,– не повинні займатися таємничими вбивствами, викраденням надсекретних документів та тому подібне?

Дін з нерозумінням трохи нахилив голову:

–Я… Думаю, це просто стереотипи з фільмів.

Дівчина, ніби зрозумівши, що сказала, нервово поправила волосся:

– Так, вибачте, я мабуть задаю зайві питання. Ходімо, я вас проведу.

Пройшовши трохи далі, вони зайшли в приміщення.

–Що можете сказати про тіла?

Дін не гаяв часу, поки дівчина діставала трупи, він оглянувся, помітивши, що стіл, на якому стояли інструменти був прикрашений наклейками, схожими на комікси. Також, на столі стояла маленька фігурка чоловічка в капелюсі та трубкою в роті.

–Ну, звичайні смерті від серцевого нападу. Нічого особливого…

–Справді? Ви впевнені?

–Я… Так. Хоча,–дівчина задумалась, ніби обдумуючи, казати, чи ні, але потім мовила,– я деякі дивні факти: по-перше, всім жінкам було по 25 років, а в такому віці дуже малий шанс отримати інфаркт. По-друге, у кожної з них була хоча б одна дитина. І, по-третє, я виявила у кожного з них… щось схоже на засос. Ось, погляньте!

Вона повернула три тіла, в кожному з них був укус на шиї.

–І справді. Що ж, я бачу вам подобаються детективи.– Дін відвів погляд від тіла на дівчину. По його тілу пройшлися мурашки. Стоп. Мурашки? Вона зашарілася.

–О, так, маю пристрасть до книг та фільмів про вбивства. Мабуть, саме це підштовхнуло мене до такої робити.

–Тут трохи холодно, чи не так?–Дін почухав щоку, яка знов почала свербіти, нагадуючи про події минулої ночі.

–Холодно?– дівчина незрозуміло глянула на ‘агента’,– Наче ні… З вами все добре?

–Я… Ох. Так, так, все добре, просто… Трохи втомився. Дякую за допомогу, я, мабуть, піду.

Вінчестер накинув куртку на себе та дістав телефон з карману. Сівши в імпалу, він написав Сему:

 

Дін

Це сто відсотків підмінята!

Вони годувалися цими жінками. Ні тілах знайшлися сліди.

У тебе що нового?

 

Сем

Так, приїжджай за цією адресою. Мені є що тобі розказати, але, боюсь, часу у нас не багато.

 

Дін

Уже мчу.

 

Відклавши телефон він приклав голову до руля машини. Вона на диво була важкою. Мабуть, після похмілля.

***

Прибувши адресою, Дін помітив брата, який сидів за однією лавочкою в паркі навпроти дитячого майданчика. Він помахав рукою, запрошуючи до нього.

–Розповідай, ти ж сказав, що справа невідкладна, а сам сидиш тут.

–По-перше, я не сиджу а спостерігаю,– виправив Сем, – бачиш дівчину з дитиною навпроти нас? Познайомся, Клара. Скоріше за все, вона друга жертва.

Дін різко повернув головою в їх сторону, на що Сем тихо шикнув:

–Та не п’ялься на них! По -друге, давай вже до діла, коли я приїхав до Анджеліни, подруги померлої, вона сказала, що вони в той день гуляли на дитячому майданчику, тож, як тільки я отримав доступ до ноута, то хакнув камери– і справді, вони там були, але не одні.

–Дай-но вгадаю, там були всі жерви разом з дітьми.

–В ціль! Ось я і подумав, що, можливо, десь тут монстри і ловлять свою майбутню “їжу”.

–І що ти пропонуєш робити?

–Для початку, потрібно прослідкувати за цією жінкою до дому, а там діло за малим: вогонь і пух! Монстрів немає, всі живі-здорові,– Сем ще хвилин п’ять щось завзято розповідав, але, помітивши порожній погляд брата, розсердився:

–Діне, ти мене взагалі слухаєш? Я кому тут розповідаю! Діне? Агов!

Чоловік не реагував допоки брат не доторкнувся до його плеча. Той оговтався:

–А, що?

–Діне, все добре?

–Так… Так. Просто, дивне відчуття.– старший Вінчестер встав з лавки та, похитнувшись, пішов до машини,– Пішли вже, нічого базікати.

Сем нічого не відповів– заперечити Діну було неможливо.

***

–Семе, ти впевнений, що це саме той будинок?–злісно запитав старший Вінчестер: вони вже пів години сиділи в засаді біля будинку, але так нічого і не сталося.

–Так, Діне, я впевнений. Май терпіння. Що з тобою взагалі таке?– вирішив перевести стрілки брат,– То ти втикаєш в одну точку і не слухаєш мене, то роздратований, ні з того, ні з сього. Ти впевнений, що з тобою все гаразд? Можливо тобі краще в машині посидіти?

–Я ж сказав, все добре! Просто…– Дін доторкнувся до скроні,– трохи поболює голова і все.

–А я думаю навпаки!

–Семе, відстань! Досить вже…– не встиг Дін договорити, як помітив, що в будинку ввімкнулося світло,– глянь. Вже пів другої ночі, як думаєш, це нормально коли горить світло посеред ночі?

Почувся крик.

–Швидко!– брати вибігли з імпали та підбігли до дверей.

–Зачинено!

–Відійди!– крикнув Дін і з усієї сили вдарив плечем по двері. Та, була вже старою, тож з легкістю відчинилася. Сем і Дін влетіли до будинку. Згори почувся крик. Дін прошепотів:

–Я перший, ти за мною.

Піднявшись на другий поверх, старший Вінчестер підійшов до кімнати, де світилося світло. Заглянувши до неї, він побачив, як дівчинка ( схоже дитина жінки ) висосувала щось з її мами.

–Чорт! Сем, виводь Клару, а на мені монстр!

–Впевнений?

–Нíколи вагатись!

Дін залетів до кімнати та пригнув на дитину-монстра відриваючи її від жертви. Вони відлетіли до шафи, боляче вдарившись. Сем, підхопивши тіло Клари, вибіг з кімнати. Дін, перевівши дух, хотів було дістатись до пістолета, але монстр перехопив його руку та наніс удар. Вінчестер, незволікаючи, блискавично рвонувся вбік, тікаючи від удару. Він піднявся, опираючись на дерев’яну тумбочку. Взявши з неї скляну вазу, Дін замахнувся та вдарив, розсікаючи повітря з характерним звуком. Монстр прикрився руками, що дало йому невелику привелегію. Скло розбилося на різні шматочки: дрібні та побільше. Дівчина, взявши один з найбільших, нанесла удар, але Дін спритно ухилився. На її обличчі з’явилася нахабна посмішка. Вона нанесла ще удар, блискуче скло промайнуло в міліметрах від Вінчестера, змусивши його серце боляче здригнутися.

“Де ж Сем?”– пронеслось в його думках.

Відбігши до дверей, Дін, нарешті, дістав пістолет та вистрелив в монстра, даючи собі фору.

–Сем!–крикнув Вінчестер – Допомога не завадила б!

Монстр, єхидно посміхаючись, приближався до парубка. Дін став на край сходів та прицілився в голову монстру. Він нажав на курок, але звуку вистрілу не було.

–Що за?

Монстр кинувся на старшого Вінчестера спихуючи його зі сходів. Дін глухо впав на підлогу. Він закинув голову назад, голова гуділа, а по цілому тілу пройшлася сильна біль. І перед тим, як впасти в темноту, він почув стривожений крик брата:

–Діне!

“Касе, допоможи…”