Розділ 1

Гаррі лежав на своєму ліжку в Гоґвортсі, дивлячись у стелю. Господи, як же його все задовбало. Він не міг повірити, що все нарешті закінчилося. Він завалив того йолупа. Тіло боліло так сильно, що навіть Помфрі з її золотими руками не змогла допомогти.

Рон був таким розбитим, навіть не сказавши ні слова поїхав додому, вирішив не повертатися до школи, а допомагати Джорджу у “Відьмацькі витівки Візлів”. Поттер його розуміє, втратити близьку людину – смерті подібно. З ним було те саме на п’ятому курсі, коли не стало Сіріуса. У той момент здавалося, що життя закінчене. Важко було займатися буденними справами. Взагалі, він погано пам’ятав той період: тільки те що все було нереалістичним. Навіть Дурслі залишили його в спокої.

Він сам не знав як далі бути: як дихати, їсти, митися, гуляти? Стільки людей полягло за нього. В якийсь момент Гаррі здалося, що йому як герою треба було померти. З іншої сторони, якщо він живий, значить, за нього вмирали не марно. Він прекрасно пам’ятав обличчя друзів, коли Волдеморт сказав ті самі слова: «Гаррі Поттер – мертвий, здавайтеся». Його дівчина Джіні була такою блідою, що навіть її прекрасне ластовиння стало менш яскравим. Джіні. Болючий ком у горлі піднявся при згадці про неї. Що з ними буде? Чи зможуть вони бути разом? Поттер дуже багато про це думав. Він планував мати дітей і великий-великий будинок. Зараз, хочеться тільки напитись як остання тварина.

Перед Гаррі постав вибір: вернутися на Прівіт-драйв чи до будинку хресного? Перше нагадувало йому про кузена та дурнувату тітку, хоча дім був пустий. Друге змушувало вити у розпачі, через смерть Сіріуса та непривітність оселі. Гаразд, про це він подумає пізніше.

Залишитися в Гоґвортсі він вирішив, аби ще трохи побути з друзями. Та звісно, допомогти привести у порядок Гоґвортс. Колись розкішний замок нагадував мертву зону. Ніби заклинання проти маґлів вийшло з під-контролю й тепер видно і чарівникам. Усе було як у страшному сні: невимовний жах загублених доль, в яких відібрали все.
У двері тихо постучали.

– Гаррі…, – шепіт Герміони увірвався в ідеальну тишу, – там збираються на обід, може підеш?

– Без мене якось давайте, я не голодний.

– Так не можна, ти не їв нічого від минулого ранку. Голодовкою нічого не вирішиш. – Ґрейнджер дивилася на нього своїм фірменим поглядом «я знаю краще». Поттера занудило.

– Я нічого все одно не з’їм. Постараюся нагуляти апетит до вечері. – Гаррі відвернувся у протилежну сторону.

– Добре, – тяжко зітхнувши, Герміона вийшла.

Мерлін, чому? За що таке покарання? Хотілося постукатись головою об стінку. Життя таке важке, дурні ті хто вважають це подарунком. Найкраще, що ти можеш зробити для себе – не народитися. Прогулянка зараз була найкращим варіантом викинути ці жахливі думки з голови. На дворі було тихо й спокійно. Було декілька людей біля озера. Побачивши Гаррі, вони помахали йому та навіть видали усмішку. Він підняв куточки губ у відповідь – на більше він не спроможний. Тут він побачив того, кого не очікував побачити. Драко Мелфой власною персоною. Жахливі синці під очима, розпатлане волосся, шкіра бліда як у трупа. Повна протилежність слизеринському принцу. Поттер згадав як урятував його з виручай-кімнати. Спогад викликав головний біль. За роздумами, він не помітив як підійшов у зону видимості та його побачив Драко. Перелякані сірі очі втупились у Гаррі. «Дідько, я не готовий до розмови з ним, але прийдеться»: подумав брюнет.

– Привіт, – Поттер помахав рукою, – як ти?

Очі Мелфоя наповнилися сльозами. Гаррі зупинився. Відчуваючи повну дезорієнтованість, він не знав, що робити далі. Розвернутися і мовчки піти, чи продовжити діалог? Певно, вираз обличчя Поттера злякав Драко ще більше, бо того почало трусити й збилося дихання. «У нього панічна атака! Мерлін, що робити?». Згадавши, що робила Герміона коли було таке у нього, вирішив допомогти хлопцю. Через якийсь час, Драко перестав рвано дихати.

– Ти як? – Гаррі стурбовано дивився на схвильованого хлопця.

– Я..я..нормально, – Мелфой спробував оволодіти охриплим голосом, проте виходило погано, – д-дякую.

– Нема за що, я радий, що все добре. Давно це в тебе?

– З шостого курсу. – погляд сірих очей став ще більш утомленим.

Гаррі здивовано кліпнув. Він і гадки не мав, що все так погано. Звісно в будинку Драко жили смертежери та сам Волдеморт, але він не думав, що хлопець настільки зламаний. Хвиля жалю накрила Поттера. Він ненавидів коли його хтось жалів, тому не дозволяв собі жалості до інших. Що ще приховує шкільний ворог? Брюнет виринув із думок, коли Мелфой засувався у його руках. «Боже, я що на очах у всього Гоґвортсу обіймаю Мелфоя? Жахіття»: подумав Гаррі. Хоч він і пообіцяв, що віднині думка інших турбувати його не буде, таке в плани не входило.

– Ем, добре, тоді я піду. До зустрічі. – Поттер встав із землі, обтрусив одяг і пішов до дверей Гоґвортсу.

Драко так і залишився сидіти на землі, повністю шокований. У нього неймовірна боліла голова через відсутність їжі в шлунку з самого ранку. У Мелфоя була деяка параноя на рахунок їжі, він їв дуже обережно. Господи, він так втомився.

***

Гаррі лежав на ліжку і розмірковував щодо сьогоднішньої ситуації. Як багато того, що відбулось у Менорі за час панування Волдеморта, чого не відає ніхто? Що там були за тортури? Наскільки жорсткі умови для існування? Поттер не дуже задумувався про це до судової справи Мелфоїв. Він пам’ятав утомленого Драко та його матір. Нарциса, завжди гарна жінка, ніби постаріла на 20 років. Бліда шкіра була мертвенно білою, руки тремтіли. Від величі роду залишилася лише тінь. У той день Драко багато плакав, дуже багато. Коли суддя винесла вирок: “До довічного ув’язнення засуджено Луціуса Мелфоя ІІ, з частковою конфіскацією майна. Драко Луціуса Мелфоя та Нарцису Блек Мелфой відпущено на волю під наглядом Міністерства та контролем аврорів.” Також, Драко був зобов’язаний закінчити Гоґвортс. Це було настільки м’яким покаранням, наскільки у Гаррі вийшло його таким зробити. Звісно, хлопчику-який-вижив відмовити не змогли. Того дня, Мелфой уперше обійняв Поттера. Так щиро й вдячно, особливо. Брюнет тоді закляк на місці та просто стояв шокований. Драко лише прошепотів: “Дякую…” й утік. Утік так і не почувши у відповідь: “Нема за що, Драко.”

Від спогадів у Гаррі заболіла голова. Так, це нікуди не годиться, треба зібратися. Він уже зовсім зголоднів, тому вирішив усе-таки піти на вечерю. Холодний душ освіжив змучене тіло. Знайшовши новий одяг, бо старий мав не непрезентабельний вигляд, переодягнувся та вийшов з кімнати. У вітальні сидів лише Шеймус Фініґан, читав книгу біля каміну. Помітивши Поттера, слабо посміхнувся й помахав рукою. Потім знову уткнувся носом у книгу. Гаррі вирішив не бентежити чарівника і мовчки спустився сходами. Вийшовши з вітальні, на нього осіла тиша пустого коридора. Ані душі.

У великій залі сиділа купка студентів і викладачі. Колись щасливе місто здавалося сірим і не живим. Навіть чарівна стеля не випромінювала світла. Побачивши Герміону, яка сиділа з Луною, підійшов до них.

– Привіт дівчата, – привітався хлопець.

– О, привіт Гаррі, виглядаєш убого, – Лавґуд, як завжди люб’язна та красномовна, – сідай з нами.

– Луно, припини. Привіт, я рада, що ти спустився, тобі потрібні сили. – Герміона усміхнулась.

Мовчки з’ївши свою вечерю, компанія встала зі столу. На виході із зали, Гаррі покликала професорка Макґонеґел.

– Поттере, будь ласка, пройдіть зі мною до кабінету.

– Так, звісно. – хлопець попрощався з подругами й пішов за директоркою.

Зайшовши у кабінет Дамблдора, тепер уже нового директора – Мінерви Макґонеґел, його накрила хвиля спогадів. Ось тут він, чотири місяці тому, він дізнався жахливу правду.

– І так Гаррі, зараз я скажу те, що вам, можливо, буде не до душі. Можете відмовитися, проте, я прошу, подумайте над моїм проханням. – збентежене обличчя професорки здивувало хлопця, проте він продовжив слухати.

– Як ви знаєте, на восьмому курсі не буде розділення по факультетам. Тож, при розселенні студентів по кімнатах, я хочу дати вам спільну з Мелфоєм. – закінчивши, професорка уважно подивилася на Поттера.

Декілька хвилин, Гаррі пробував переварити інформацію. Вона хоче зробити ЩО? Вони звісно з Драко більше не ворогували, але до таких тісних стосунків він був не готовий. Та й міг поставити 10 ґалеонів на те що, Мелфой теж проти цієї сумнівної ідеї. Він вдячний йому за допомогу в суді, проте це не означає, що той хоче бути Гарріним другом.

– Пані професорко, чи можу я дізнатися причину такого рішення? У вас, напевно, вони є.

– Поттере, ви багато чого не знаєте про Мелфоя. Більше скажу, я теж. Але та інформація, якою я володію, абсолютно шокуюча. У хлопця багато травм, як і психологічних, так і фізичних. Плюсом до цього, деякі студенти досі його ненавидять, і будуть шукати моменти, аби помститися. Тому, я прийняла таке рішення. Звісно, я не зможу вас змусити, проте, очікую на позитивну відповідь.

Гаррі сидів абсолютно дезорієнтований. Він знав, що його не змушують, але відчував тиск. Брюнет навіть не знав, що відповісти. Значить, із його старим шкільним ворогом усе набагато гірше , ніж він думав.

‐ Добре, я вас почув. Можу я дати відповідь завтра? – Поттеру треба було зважити всі “за” та “проти”, і звісно, порадитися з Герміоною. Хоча, він був упевнений, що знає, що скаже.

– Звісно. Тоді більше не смію вас затримувати, можете йти. До побачення.

– До побачення.

Прийшовши до вітальні ґрифіндору, Гаррі вирішив поговорити з найкращою подругою. Через декілька хвилин, дівчина спустилася з кімнати.

– О, Гаррі, ти вже прийшов. Про що говорили з Макґонеґел?

– Герміоно, я маю до тебе серйозну розмову.