Розділ 1.

«- Я знайшов її в попелі непритомною, Мерліне, я не знаю як довго вона там вовтузилась! Коли я там опинився, вона вже лежала серед уламків Аворбіду, більше там нікого не було, – він витирав брудні долоні об мантію, намагаючись відтерти плями крові, ґрунт та пил, його ледь не нудило від себе у такому стані.

Його сірі очі дивилися в стіну, наче розглядали картину, але повільно ковзаючи з плитки на плитку. Він бажав позбутися смаку вуглів, гіркоти в горлі і липкого бруду. Йому здавалося, що він складався з цього, був однією величезною плямою, нестерпною, як мазут та білій сорочці.

Він ковтнув слину і..

..глянув на неї одним ривком, йому було боляче та огидно!

Вона лежала на постелі у неприродній позі, її тіло було м’яким, а душа знаходилась десь далеко, наче в сні. Її сорочка з тонкими лозами була вимащена, верхня спідниця, що колись була синьою, задерлася до поясу, а нижня, біла, вкривала поплямлені бойовими ранами ноги, тільки одна з них був в чоботі до коліна. Він був вдягнений поспіхом, бо мотузки були не затягнуті.

Кожен ніготь на її руках був зламаний, в обідку з глини, цими пальцями вона вгризалася в землю і підіймала її як полотно.

Він бачив це на власні очі, а тоді замружився він вибуху – і вона вже лежала непритомною.»

Мел. Вона вирішила, що з цим ім’ям їй буде легше асимілюватися до людей.

Коридор був заповнений дітьми різного віку у темних мантіях, вона ледь встигала зазирати їм в очі, запитуючи, це ти? Це ти повинен мене забрати до кабінету пані.. пані.. вона не могла згадати. Пані..

– Ти Мел, – вона обернулася, перед нею стояла дівчина з кучерявив волоссям, яке стирчало в різні боки. Вона притисла книги до тулуба, а паличку піднесла до горла. – Це закляття перекладу, щоб ти мене розуміла, я Герміона Грейнджер, староста з Ґрифіндору, тебе, судячи з краватки, теж до нас розподілили, таке щастя, – вона говорила швидко, на одному диханні. – Ми цього року повернулися до навчання, ви ж чули, що відбувалося з нами, звичайно, у них не було ракет чи.. – вона кахикнула в долоню, намагаючись себе стримати, і повернула паличку. – Перепрошую, я просто добре знаю ваш світ, тобто наш світ, тобто.. ну, розумієш, я теж росла серед.. – вона звела брови. –  Я вже встигла тебе втомити?

– Ні-ні, все гаразд, – кивнула дівчина, хоча нічого не було гаразд, вона не вловила й половини, може й добре, що її вуха ніби відключились, бо голова починала нестерпно боліти, як тільки вона трохи напружувала звивини. – То де кабінет пані Спрауд? – пригадала нарешті.

– Ходімо, але перед цим, якщо ти не проти я накладу чари для взаєморозуміння, щоб у тебе не було труднощів перекладу, їх час від часу треба буде поновлювати, – Герміона ледь колихнула паличкою біля шиї чорноволосої як на ній з’явилася руна.

Голоси людей навколо перестали бути незрозумілими, кашоподібними, вона легко могла почути про що щебече зграйка хлопчаків на лавах, чи ті дівчата біля вікна.

Це полегшення змінилося на різку біль в черепі, і дівчина похитнулася.

– Оу, обережніше, – Герм протягла руку, але Мел відсахнулася, як від вогню. – Вибач, я не хотіла тебе налякати, я просто..

– Все гаразд, – її бліде обличчя ледь зарум’янилося, вона не хотіла, щоб нова знайома відчувала себе ніяково. – Все гаразд.

Треба говорити повільніше, щоб здаватися нормальною.

– Добре, ходімо, – Грейнджер підняла злегка підборіддя і краєм ока дивилася за нею.

Спостерігала. Тихо і помітно.

Помітно для Мел, звичайно.

– Ми можемо разом обідати, разом ходити на заняття, я попрохала, щоб в нас був схожий розклад, щоб ти не губилася, Геґрід говорив, що тобі подобаються травничі дисципліни, тому я додала їх до мого розкладу.

– Ми загалом вивчаємо трави, настійкі, землелогію, руни, але у нас немає чарів, ви користуєтесь цими.. – Мел кивнула підборіддям на гілку в руці Герміони.

– Паличками.

– Так, па-лич-ка-ми, ми користуємось просто руками.

– Це доволі сильна річ у наших колах, – шоколадні очі Герміони пересіклися з вуглями в очах Мел.

– Ми різні, – сталево проговорила дівчина.

Недостатньо сильна.

Вона відчувала, що її магія була недостатньою.

Теплиці нагадували їй дім: рослини і запахи трави, квітів, сіней, свіжого ґрунту.

Струнка постать Мел, зайняла місце поруч з Грейнджер і потягнулася до закритого пуп’янка в горщику, стиснула його в руці, а потім, розкривши, квітка розпустилася просто на очах.

– Це дивовижно, – прошепотіла сусідка і Мел м’яко всміхнулася, тільки щоб подякувати.

Її квіти вдома зруйновані снарядами.

– Це тимчасова краса, – проговорила вона і, провівши над квіткою долонею, змусила її засохнути.

Теплиця заповнилася учнями, крім краваток кольору золота та бурих троянд з’явилися інші.

Срібно-зелені.

Вона підвела голову. Їхні погляди зіткнулися. Два сірих кола, холодних, як льодяна січнева річка, дивилися в темряву її очей.

Чому він дивиться?

Вона звела чорні, як смола, брови до центру.

Він був схожий на змія, очі трохи примружились в очікуванні, але ніщо в його легкій і розслабленій позі не видавало адреналін в його крові. Він добре вмів брехати і це вона читала в уїдливих кутиках губ.

Вона в його очах була схожа на вовчицю, налякану, але з гострими зубами. Чорні кучері, брови, обідок вій навколо чорних очей та чорна мантія – усе робило її згустком біди і ненависті.

Він би виграв спір, якби поклав на те, що вона може перегризти комусь горлянку, роздерти на шматки голіруч тіло і..

Вона раптом всміхнулася йому. Крива посмішка жарту, хитра і бунтівна.

– Ти забув, як кліпати? – її густа брова вигнулася дужкою.

Він би хотів, щоб з усіх присутніх саме вона перегризла йому горлянку.

А вона б з радістю дала йому по морді просто за те, що він дивиться на неї хвилину і не кліпає.

– Грейнджер знайшла собі подружку, – він перевів погляд на сусідку, наче темної фігури навпроти й не було. – Твого переможця і його рудої собаки нема, то ти шукаєш собі когось нового за ким потрібний нагляд.

– Кому і потрібний нагляд, так це тобі, Малфой, бажано у лазареті, давно був у мадам Страут?

– Ні, зовсім недавно, уявляєш, хотів взяти щось від алергії на.. – він стис губи.

Він хотів сказати щось про її кров.

Грейнджер бачила це в його очах.

Але він зупинився. Вчасно.

– За мною не потрібний нагляд, – Мел переплела руки на грудях і підняла підборіддя.

Вона розтулила рота і до теплиці зайшла жінка, її погляд ласував виглядом квітів, а потім вона підвела його на учнів і, колихнувшись, ніби пританцьовуючи, пані Спрауд зустрілася поглядом з Мел.

– О, дорогенька, вітаю на моєму уроці, сподіваюся тобі сподобається вивчати трави з нами, не здивуюся, якщо ти вже все це знаєш, егеж, тож візьміть горщики до рук…