Розфарбуй життя синім

Сонце вже сідало, коли Міккі вийшов із дому.  У нього достатньо тютюну для ще однієї самокрутки.  Може, він навіть прибереже половину для Менді.  Цілий день ясно.  Жодної бурі.  Втім, зараз це вже не мало значення.  Поля порожні, як і хлів.  Кілька курей у курнику на задньому дворі, але останні дні жодна з них не неслася. Наступного тижня їм доведеться вбити хоча б одну, якщо вони збираються щось їсти.  ‒ Він щось придумає, ‒ сказала Менді.  Але Міккі вже не був такий впевнений.

А їхній батько просто продовжував пити.  Звідки взявся лікер, вони не могли збагнути.  Як би там не було.  Втім, це вже не має значення.  Чорт.  Він залишив свої сірники всередині.  Міккі кілька разів покрутив у пальцях згорнуту сигарету, потім зітхнув, сунув її в передню кишеню комбінезону і притулився спиною до стіни, на мить прикривши очі.  Останні промені вранішнього сонця вдарили йому в обличчя, зігріли його.  Він думав про те, як це бути дитиною, про ті літні дні, коли ще траплялися дощі, були гроші і щовечора стільки їжі, що він навіть ніколи не замислювався, голодний чи ні.  Голос батька всередині ставав все гучнішим, і він ледве міг почути відповідь Менді.  Він розплющив очі і глянув на голу землю порожніх полів.  Хтось ішов прямо до нього.  Хтось молодий, судячи з зросту та статури.  Сонце було за спиною, так що Міккі не міг бачити його обличчя.  На хлопці був безформений капелюх, а руки він тримав у кишенях.  Міккі випростався, обережно спостерігаючи, як незнайомець підходить дедалі ближче.  Його батько тримав під ліжком пістолет зразка армії, заряджений.  Але Міккі не встигне дістати його вчасно.  У всякому разі, мандрівник виглядав худим, хоч і був високий.  Міккі майже впевнений, що зможе подолати його, якщо знадобиться.  Він сплюнув на землю.  Незнайомець вже так близько, що Міккі зміг розрізнити його риси.  Руде волосся під капелюхом.  Ластовиння.  Широко розплющені очі на схудлому з голоду обличчі.  Сині або, можливо, зелені.  На плечі висить пошарпана полотняна сумка, колись, мабуть, біла, але тепер вкрита іржавими плямами.  З довгих рукавів сорочки виглядають кілька дюймів зап’ясть, а сині джинси вицвілі, з діркою на одному коліні.  Міккі знову сплюнув крізь зуби.
‒ Досить близько, ‒ сказав він, і людина зупинилася.  – Що тобі потрібно?
Очі, що наблизилися, опустилися, погляд ковзнув вгору і вниз, вивчаючи Міккі, розглядаючи поношений комбінезон, тонку нижню сорочку, бруд на ньому.  Міккі переступив з ноги на ногу.
‒ Тут немає для тебе їжі.  І грошей, щоб вкрасти, теж, якщо це в тебе на думці.
‒ А як щодо нічлігу?  – запитав хлопець.  Його голос чомусь виявився приємнішим, ніж очікував Міккі.  Спокійний.  Доброзичливий.
‒ Просто намагаюся повернутися до залізниці, але сьогодні я не можу продовжити шлях.
‒ Не розумію, у чому тут моя проблема.
– Я цього і не говорив, – усміхнувшись, відповів незнайомець.  Потім нахилив голову і простягнув Мікі руку.  ‒ Галлагер.  Міккі її не взяв.
‒ У сараї нікого немає, ‒ сказав він.  Галлагер зніяковіло опустив руку.
‒ Якщо ти сидітимеш тихо на горищі, ніхто нічого не впізнає.  Хлопець повільно кивнув головою.
– Добре.
– У мене все ще немає їжі, – продовжив Міккі.  Просто, щоб показати, що він не був якимось слабаком.
‒ Гаразд, ‒ погодився Галлагер.  Він виглядав задоволеним, наче точно знав тактику Міккі.  ‒ Не вперше я пропускаю вечерю.  ‒ Він облизнув пересохлі губи.  ‒ А води не знайдеться?  Міккі відвів очі і коротко кивнув.
‒ З присмаком металу, як насос.  Але поки що ніхто з нас не помер.  ‒ Він потер рукою рота.  ‒ Я, еем.  Я принесу тобі.  Коли вони ляжуть спати.  ‒ Дякую, ‒ сказав Галлагер.  Іскорка веселощів повернулася, і Міккі не думав, що йому це дуже сподобалося.  Повисла мовчанка.  Міккі повернувся і піднявся сходами на ганок.  Він весь час відчував на собі важкий погляд Галлагера, і йому довелося докласти всіх зусиль, щоб не обернутися.  Він вже починав шкодувати, що взагалі заговорив із ним.  Потрібно було просто не звертати на нього уваги.  Піти в будинок і дозволити йому самому потурбуватися про себе.  Батько сидів за столом із червоним обличчям.  Менді мила посуд у раковині.  Один з бляшаних кухлів був уже чистий, Міккі схопив його і наповнив з відра, щоб не довелося цього робити потім.  Потім сів поруч із батьком.
‒ У чому, блядь, твоя проблема, ‒ зажадав той, щойно він сів.  Міккі відпив води, щоб виграти трохи часу.  Вона була прохолодною, а обличчя наче горіло.
‒ Ні в чому, ‒ він проковтнув слину.
‒ Хапай карти, ‒ хмикнув батько.  Серце Міккі впало.  Іноді після вечері той втомлювався і просто пив, доки не засинав.  В інших випадках він був у гарному настрої і хотів провести вечір, обігруючи Міккі в карти протягом кількох годин.  Міккі знав, що краще не намагатись перемогти.  Він мовчки встав і пішов узяти карти зі столу у вітальні, обмінявшись поглядом з Менді, коли проходив повз раковину.  Вона мила тарілки вже втретє – будь-який привід, щоб на кілька хвилин сховатися від батьківських очей.  Увійшовши до вітальні, Міккі на секунду затримався біля вікна.  Потім простягнув руку і відсунув убік край фіранки, дивлячись через двір на сарай.  Зовні вже майже стемніло, на горизонті з’явилася яскрава смужка Місяця, проклюнулося кілька зірок.  Він не вловив жодного руху зовні.  Сарай виглядав тихим і занедбаним.  Можливо, Галлагер таки вирішив рухатися далі.  Міккі опустив фіранку і взяв колоду карт, що лежала у вицвілій коробці з пошарпаними кутами.  Немає причин переживати.  Повернувшись на кухню, він поклав карти перед батьком і відійшов знову наповнити бляшанку.  Але цього разу він залишив її на стільниці ближче до дверей.  На всякий випадок.
***
Він знову почував себе дитиною, що чекає, поки всі інші заснуть, перш ніж втекти.  Все навколо виглядало зловісним у тьмяному місячному світлі.  Але він знав двір, як свої п’ять пальців, і тихо обходив насос, старий плуг, порожні корита.  Металевий кухоль з водою охолоджував руку.  У сараї було тихо.  Міккі підійшов до горищних сходів і поставив посудину на найвищу сходинку, до якої зміг дотягнутися.  Потім піднявся нагору.  Забравшись на горище, він на секунду завмер у нерішучості, озираючись на всі боки.  Місячне світло струменіло з маленького віконця в дальньому кінці, але він не бачив Галлагера.  Вздовж стіни все ще стояли кілька тюків сіна, призначених для годівлі корів та коней, яких вони більше не мали.  Міккі схопив кухоль і заглянув за пакунки, підійшовши до них.  Галлагер лежав там, підклавши під голову замість подушки брудний мішок і схрестивши руки на грудях.  Однак він не спав.  Міккі, що незручно топтався поруч, побачив блискучі в місячному світлі очі, які різко виділяли на блідому обличчі вилиці.  Через секунду Міккі простяг йому воду.  Галлагер сів і глянув на нього, піднявши брови.  Він хоче, щоб Міккі подав йому це на срібному блюді?  Серце Міккі болісно калатало при думці про те, що доведеться підійти ближче, але він все ж таки просунувся на пару футів уперед, тримаючи чашку у витягнутій руці.  Ще за секунду Галлагер закотив очі і піднявся на ноги.  Він зробив кілька кроків у бік Міккі, і той насилу придушив бажання відступити.  Його погляд уперся в нижню половину обличчя Галлагера, потім неспокійно ковзнув по шкірі шиї, що виднілася над коміром сорочки, і нарешті перетнув погляд навпроти.  Галлагер усміхався, і це спонукало Міккі підібгати хвіст і втекти, але, перш ніж він встиг це зробити, хлопець обхопив рукою його зап’ястя і забрав кухоль.  Він підніс її до рота, все ще дивлячись прямо на Міккі, і проковтнув, кадик рухався, поки він пив.

Міккі дивився на нього, знаючи, що витріщається.  Але не міг відвести погляду.  Йому треба вирвати руку з хватки Галлагера.  Він хотів… але рука ніби затекла, як після перенапруження.  Жодних нервів, жодних відчуттів, крім жару зімкнутих пальців.  Галлагер осушив кухоль і кинув його на підлогу, потім спробував притягнути Міккі ближче.  – Ну, – сказав він, умовляючи, ніби Міккі був полохливою твариною.  Міккі уперся п’ятами, серце шалено калатало, проте він навіть не намагався відсунутися, і через секунду Галлагер ступив до нього ближче.  Все ще міцно стискаючи пальцями зап’ястя Міккі, він нахилився і торкнувся губами його щоки.  Ласкаво, як малюк на мереживній валентинці.  З губ Міккі зірвався видих, гучний у тиші сараю.  Хлопець був так близько, що Міккі міг відчувати запах його поту.  Галлагер припав губами до шиї, цього разу продовживши поцілунок.  Очі Міккі повільно затулилися.  Він відчував, як у нього встає.  Йому хотілося, щоб Галлагер притулився до нього всім тілом, але не рухався.  Інша рука Галлагера простяглася і лягла на стегно Міккі, великим пальцем малюючи круги крізь потертий денім.  Він відпустив зап’ястя Міккі і ковзав рукою вниз, поки його пальці не виявилися міцно притиснутими до дупи Міккі.  На цей раз, коли він притяг Міккі до себе, той піддався.  Він не знав, куди подіти руки, тож схопив хлопця за плечі.  Бавовна сорочки була тонка, і Міккі відчував тепло його шкіри крізь неї, під своїми пальцями.  Галлагер рвонувся вперед, потерся об тіло Міккі і знову стиснув його зад.  Галлагер теж був твердим під одягом.  Міккі відчув хвилю жару в животі і смикнувся йому назустріч.  Галлагер провів губами по горлу Міккі і швидко, задихаючись, поцілував десь біля губ.  Рот Міккі був напіввідкритий у передчутті поцілунку, але цього не сталося, і він застогнав, руки потяглися до ширинки джинсів Галлагера, перш ніж зрозумів, що робить.  ‒ Так, ‒ видихнув Галлагер.  Міккі розстебнув гудзики, потім комбінезон так швидко, як тільки дозволяли руки, і задер сорочку, так що голий і розпалений Галлагер притулився до його живота.  Він притягнув Міккі ближче, потім штовхнувся раз, другий, закидаючи голову із заплющеними очима і відкритим ротом.  Міккі не зводив очей із члена Галлагера.  Його власний пульсував, надто теплий під джинсами, але вся його увага була прикута до Галлагера.  Він згадав, як уперше побачив чоловічий член і подумав про те, щоб взяти його в рот – у найманого робітника, який вирішив помочитися за сараєм, влітку, коли Мікі виповнилося п’ятнадцять.  Тоді він знав, що краще не вирячатися, але зараз його ніщо не зупиняло, і він відчув, як рот наповнився слиною, коли крапля вологи показалася над головкою члена Галлагера.  Приголомшений, Міккі опустився на коліна, не зводячи очей з цієї краплі, одна рука тепер стискала стегно, утримуючи його на місці, інша простяглася і секунду побаюкала член, перш ніж Міккі підніс його до рота.  Відчувши гіркувату сіль на язику, Міккі захотів більшого, широко розкривши рота і відчуваючи, як орган ковзає всередину, гарячий і товстий.  Він не міг прийняти все відразу, і Галлагер не штовхався, а просто розгойдувався короткими маленькими випадами, дозволяючи Міккі жадібно смоктати.  Вологий, слизький звук, з яким Галлагер входив і виходив з його рота, був єдиним, що перекривав шум крові, що реве в його голові, і рух заколисував його, знову і знову, поки він перестав розуміти, скільки це триває, одну довгу мить, що повторюється.  знову і знову, але з дедалі більшим збудженням, що розпалює його з кожним плавним поштовхом стегон.  Міккі опустив вільну руку і притиснув до свого члена, і одного цього дотику було достатньо, щоб покінчити з судорожним зітханням.  Рука Галлагера, що м’яко обвиває його шию, сильно стиснулася, коли він застогнав і теж скінчив гарячою приливною хвилею, яку Міккі навіть не намагався проковтнути, дозволяючи їй затопити язик і мокро, тепло і хибно випливати з рота.
***
Міккі лежав на дерев’яній підлозі горища і дивився в стелю.  Там уже почали з’являтися дірки від шиферної плитки, що відвалилася.  Крізь них міг бачити зірки.  Поруч із ним Галлагер випустив тонкий струмок диму.  Остання сигарета Міккі, запалена останнім сірником Галлагера.  Він простяг його Міккі, і той узяв.  Їхні пальці зіткнулися, і він не зміг стримати тремтіння, що прошило тіло.  Міккі спробував приховати це, але не знав, чи вийде, адже Галлагер був так близько.  Він крадькома глянув йому в обличчя, але той теж дивився в стелю.
‒ Досить хріново, так?  Міккі затягнувся, відчуваючи, як тепло розливається тілом, і видихнув.
‒ Ти про що, блядь?  ‒ сказав він, але був занадто розслаблений, щоб це прозвучало так загрозливо, як йому хотілося б.
‒ Це місце, ‒ відповів хлопець, вказуючи на порожнечу довкола.  Міккі пожував губу.  Вони з Менді перестали говорити про це вголос.  Що тут скажеш?
‒ Думаю, так, ‒ видавив він.  ‒ А тебе це як ебе?  Галлагер перекотився набік і підклав одну руку під голову.  Його широко розплющені в темряві очі були прикуті до обличчя Міккі.
‒ Ти ніколи не думав, щоб виїхати?  – запитав він.  Міккі помовчав.
– Не можу, – відповів він нарешті, люто загасивши цигарку.  Галагер підвівся на лікті.
– Чому ні?  Міккі заплющив очі.
‒ Просто не можу, от і все.  Він відчував на собі пильний погляд співрозмовника.
‒ Я прямую до Каліфорнії, ‒ повідомив Галлагер.  ‒ Апельсинові дерева, цілі гаї апельсинових дерев, і ніякого, блядь, снігу, ніколи.
‒ Так?  ‒ Міккі важко зітхнув.  ‒ Що робитимеш, коли дістанешся туди?  З хвилину Галлагер мовчав, а потім Міккі розплющив очі і повернувся до нього.  Він дивився на рот Міккі, і його очі були голодні.  Бажаючі.
‒ Що?  – запитав Міккі.  Він не почервонів.  Але навіть якби це було так, Галлагер не зміг би розгледіти у темряві.
‒ Ти повинен піти зі мною.  Міккі фиркнув: – Я був такий гарний, так?
‒ Ні!  ‒ голос Галлагера звучав схвильовано, і Міккі підняв брови.
‒ Ні?
‒ Я маю на увазі… ти був… Я не це мав на увазі.
‒ Тоді що ти мав на увазі, га?  ‒ відсахнувся Міккі, раптово розлютившись.  Галлагер не знайшов слів, схоже нервування, і гнів Міккі зникли так само швидко, як і з’явилися.  Йому майже хотілося розсміятися.
‒ Ти зовсім дурник, ти це розумієш?  – сказав Міккі.  ‒ Звідки ти знав, що я не прийду сюди і не вб’ю тебе, сховавши тіло в сіно?  Господи, ти навіть не знаєш мого грьобаного імені, чи не так?  Галлагер знизав плечима.
‒ То чому б тобі не назвати його?
– З чого б це?  – промимрив Міккі.  Галлагер посміхнувся і нахилився трохи ближче.  У Міккі перехопило подих.
‒ Тому що я попросив дуже мило?  ‒ шепнув Галлагер, а потім простягнув руку і потер великим пальцем під краєм нижньої сорочки Міккі об голу шкіру там, де його член був притиснутий менше години тому.  Міккі відчував, як його подих частішає, і знав, що Галлагер теж це відчуває.  Член знову трохи ворухнувся.
‒ Міккі, ‒ сказав він.  ‒ Мене звуть Міккі.  ‒ Галлагер підняв руку вище, великий палець торкнувся соска Міккі і засувався, все потираючи і потираючи його.  ‒ Що…

– Я Йєн, – сказав хлопець, дивлячись на рот Міккі, і, перш ніж той встиг щось сказати, Йєн нахилився над ним, цілуючи, їхні язики стикалися, і обидва важко дихали.  Відсунувшись, Йєн притулився лобом до Міккі.  – Будь ласка, – прошепотів він, раптово лунаючи відчайдушно.  – Будь ласка, підемо зі мною, Міккі.  Міккі ковтнув, у нього дивно закружляло в голові.  Мабуть, він мало їв сьогодні.  Одного разу, коли віна був дитиною, то з’їв апельсин на Різдво, за рік до того, як все стало зовсім погано.  Він згадав цитрусовий запах, солодкий і липкий сік, що обпалює рота.
‒ Так?  Йєн кивнув, його рука була теплою та твердою на шкірі Міккі, утримуючи його.  – Це було б так добре, – промимрив він.
‒ Моя сестра… ‒ сказав Міккі.  Чомусь здавалося, що, пояснюючи Єну причину відмови, він визнавав, що така ймовірність реальна.
‒ Вона теж може піти, ‒ запропонував Йєн.  – Тут нічого немає, Міккі.  Ти й сам маєш бачити це.
– Не думаю, що Менді хоче бути волоцюгою, – фиркнув Міккі зі сміхом.
‒ Невже немає іншого місця або когось, до кого вона могла б піти?  ‒ запитав Йєн.  Міккі замислився.
– Наш брат, – відповів він нарешті.  ‒ Він у Чикаго.  Але квиток на поїзд коштує більше, ніж ми маємо.  Мій батько, він має гроші, але він ніколи її не відпустить.  Очі Йєна були широко розплющені і горіли у натхненні.
‒ Мік, ‒ і це прозвучало так, що осіло десь глибоко в грудях Міккі, як тліюча вуглинка під купою попелу.  ‒ Мік, маю трохи грошей.  Його серце шалено билося, але Міккі намагався говорити спокійно.
– Ось як?  Видно, ти правда довіряєш мені, кажучи це, застрягши Бог-зна-де наодинці зі мною.
‒ Так, ‒ сказав Йєн, його рука знову опустилася на живіт Міккі.  ‒ Мабуть, довіряю.  Перш ніж Міккі встиг придумати відповідь, Йен знову запаморочливо цілував його, і рука обвивалася навколо члена Міккі, що нетерпляче тремтів і напружувався під дотиком.  Міккі не зміг стримати стогін, який підступив до горла, але коли відчув, що Йєн перервав поцілунок, щоб усміхнутися, він уже не так заперечував.  З гарячою і міцною рукою Йєна навколо нього, вже слизькою від сперми, Міккі скінчив так сильно і швидко, що в куточках його очей спалахували маленькі білі плями світла.  Йєн востаннє стиснув руку, потім прибрав її і витер об сорочку Міккі.
‒ Якого хріна?  ‒ обурився Міккі, дуже погано розуміючи, щоб здаватися таким злим, як йому хотілося б.
‒ На мені єдиний одяг, який є, ‒ пояснив Йєн.  ‒ Ти можеш переодягтися перед тим, як ми підемо.
‒ Перед тим, як ми підемо?  ‒ луною відгукнувся Міккі.
‒ Так, ‒ підтвердив Йєн.  ‒ Ми повинні піти до того, як хтось спробує тебе зупинити.  Твій батько.
‒ Думав, ти втомився.  Хіба не тому ти зупинився тут насамперед?
‒ Вже ні, ‒ відповів Йєн.  ‒ Зараз я почуваюся так, що можу йти всю ніч.  ‒ Він знову посміхнувся і поцілував Міккі в щелепу, потім у шию, потім у плече.  – Давай, – прошепотів він, торкаючись губами шкіри Міккі.  ‒ Ходімо, Мік.
‒ Добре, ‒ погодився Міккі, перш ніж встиг подумати, перш ніж зміг відмовити себе від цього.  Якщо він забариться, то залишиться тут назавжди, вони з Менді будуть повільно вмирати від голоду або дочекаються того дня, коли їх тато остаточно злетить з клепки і вб’є їх, адже навіть зараз Міккі голодний, а тепло Йєна, що притиснувся до нього, – найкраще з того,  що він відчував за все життя.
– Добре, – повторив він знову, цього разу рішучіше.  Йєн сів і поліз у рюкзак, до самого дна.  Згорнута і засунута в носок, там лежала невелика пачка банкнот.  Міккі не бачив, скільки їх було.  Йєн простягнув йому двадцятку та п’ятірку.  ‒ На квиток і трохи їжі, ‒ сказав він, а потім акуратно склав решту назад у рюкзак.  Міккі дивився на зім’яті купюри у своїй руці.
– Йєне, – повільно вимовив він, – звідки, чорт забирай, у тебе стільки грошей?  Чому б тобі зараз не випити чаю з кимось типу грьобаних Рокфеллерів?  Йєн відповів, посміхаючись:
‒ Бо я тут з тобою.  Міккі примружився, тому що, що б це не було, це не було поясненням, але, перш ніж він встиг сказати щось ще, Йєн нахилився вперед і схопив руки Міккі в свої.
– Це не має значення.  Важливим є лише те, як ми можемо їх використовувати.  Гаразд?  Так що йди збирай речі, потурбуйся про сестру.  Я буду тут.  Він пильно подивився на Міккі з такою усмішкою, від якої у того мало не скрутило живіт.  Міккі хотілося лаяти його за те, що він був таким дурним, довіряючись першому зустрічному, розмахуючи своїми грошима, як легкою здобиччю.  Але слова так і не прийшли.  Він проковтнув грудку у горлі, і все, що міг зробити, це кивнути.  Йєн відпустив його руки і обхопив його ззаду за шию, притягнувши себе для поцілунку.  Від цих дотиків тіло Міккі стало розслабленим та податливим.  Коли Йєн нарешті відпустив його, Міккі засунув гроші в кишеню і мовчки спустився сходами, застібаючи на ходу комбінезон.  Він перетнув темний двір на нетвердих ногах і обережно прочинив вхідні двері.  Під скрип мостини він вихопив з-під кухонного столу полотняний мішок.  Поки мозок працював як божевільна машина, він якомога тихіше пройшов коридором і відчинив двері в кімнату, яку ділив з Менді все їхнє життя.  Вона спала, нахмурившись, начебто заздалегідь злилася на нього, навіть не знаючи, що він робить.  Його першим спонуканням було кинути гроші поряд з нею на ліжко і забратися до біса.  Але він уявив собі, як вона прокидається без нього, не маючи жодного поняття, куди він пішов, і лише трохи грошей на ліжку… Він відкопав у навалених у кімнаті купах мотлоху клаптик забрудненого коричневого паперу і потертий огризок олівця.  «ДЛЯ ЧИКАГО» написав він так чітко, як міг.  Потім, трохи згодом, «Я напишу».  Загорнув гроші в папірець і засунув сестрі під руку.  Вона поворухнулася і насупилась, але потім знову заспокоїлася.  Міккі схопив сорочку, куртку, складаний ніж і запхав все це в мішок.  Крізь стіну долинув хрипке хропіння батька, від якого він мало не підстрибнув.  Гармата.  Чорт.  Це було ризиковано.  Уся витівка може провалитися прямо в нього перед носом, перш ніж він встигне вийти з дому.  Але якщо Йєн фінансував їх, то щонайменше, що міг зробити Міккі – це забезпечити певний захист.  Він прослизнув у кімнату п’яного батька, що розтягнувся на животі.  Опустився навколішки і пошарив під ліжком.  Рука майже одразу ж зімкнулась на ручці пістолета.  Поруч із ним він навпомацки знайшов коробку з патронами.  Він стояв з пістолетом у руці над ліжком і дивився на сплячого зверху вниз.  Рука була холодна і спітніла.  Він знову уявив собі Менді, що прокидається в будинку з мертвим тілом їхнього батька.  Він уявив себе, що сидить на електричному стільці, як на картинці, яку він бачив у газеті, мільйони вольт енергії з шипінням пронизують його тіло, і сморід як від пересмаженого бекону.  Міккі засунув пістолет і патрони в мішок і майже вибіг з дому.  На подвір’ї стало ще холодніше, але небо почало світлішати.  Йєн стояв біля сараю, перекинувши сумку через плече.  Побачивши Міккі, він усміхнувся.  Вони мовчки попрямували геть від будинку, і перші промені світанку пробилися крізь хмари над ними.