Розділ 1

Емма проїздом у цьому місті, завтра вона має продовжити свій шлях.

Зараз вона вирішила зайти в бар, випити пару шотів і відволіктися від нав’язливих думок і минулого, від якого вона тікає.

Яке було її здивування, коли вона побачила за барною стійкою Реджину, яка жонглює пляшками і фліртує з клієнтами.

«Цього не може бути», – думає блондинка. – «Невже це Реджина?»

Емма підходить до барної стійки і не може відвести погляд від жінки: у неї звично темне волосся, але тепер – коротке і злегка кучеряве. Той самий шрам над губою. И… вона багато сміється, що взагалі не схоже на мадам мера, від якої навіть посмішки важко домогтися.

– Що тобі налити, красуне? – запитує Реджина, і це виводить її з роздумів.

– Е-е-е… – розгубилася Емма. «Красуня?» – думає вона. – «Реджина Міллс щойно назвала мене “красуня”?»

Шериф докладає чимало зусиль, щоб не підняти брови зі здивованим виглядом. – Віскі, – каже вона, потім додає: – подвійний.

Реджина киває, розвертається до пляшок з алкоголем і виконує замовлення.

Емма весь цей час не може збагнути, що їй робити і що тут взагалі відбувається.

Реджина явно не впізнала її… чи не подає виду? Може, запитати її, що тут сталося? Можливо, це знову закляття, і вона втратила пам’ять? Чи Реджина теж втекла, тепер вдає, що вони не знайомі?

Блондинка хмуриться. Дідько, чому все має бути так складно? Чому вона не може просто втекти від проклять, магії, Крюка, для якого ром виявився важливішим за сім’ю (хоча частково Свон сама винна), від батьків, які не дають жодного особистого простору зі своїми порадами про «щасливий шлюб» та «справжнє кохання»? Від Сторібрука, в якому весь час щось відбувається?

Емма злиться. Злиться на долю, яка не дає їй втекти від усього, на себе (через те, що досі сидить тут і не робить жодних спроб втекти) і на Реджину, яка посміхається їй, як ніколи раніше.

– Тримай, – простягає склянку з янтарною рідиною, вдивляючись в обличчя колишнього шерифа, наче шукає відповідь на якесь запитання. Потім запитує: – У тебе все нормально?

Емма дивиться в очі навпроти, намагаючись зрозуміти, впізнали її й намагаються викрити чи це просто звичайне запитання від бармена?

«Може, й справді не пам’ятає? Треба перевірити.»

– Мені твоє обличчя дуже знайоме, – повільно починає Емма. – Ми раніше ніде не зустрічалися?

«Наприклад, у Сторібруку, де ти мер, а я – шериф і в нас є спільний син.»

– Не думаю, – впевнено відповідає Реджина. – Я б запам’ятала таку красуню, як ти. – Посміхається на весь рот і підморгує.

«Вона підморгнула чи мені здалося?»

– Емма, – випалює перш, ніж встигає подумати, і простягає руку вперед. – Емма Свон.

Її серце прискорює ритм, коли вона усвідомлює, що сказала своє справжнє ім’я, яке колись спрацювало для відновлення пам’яті. Щоправда, це був Румпельштильцхен, але все ж таки. Свон вдивляється в обличчя, шукаючи ознаки того, що її нарешті впізнали, але нічого не відбувається. Крім як… Реджина посміхається ще ширше, відповідаючи на рукостискання і представившись:

– Ронні.

– Просто Роні? – запитує вона розуміючи, що це справді прокляття.

– Так, просто Роні, – відповідає та, вибачаючись, йде геть, перемикаючи увагу на роботу.

Емма бере склянку і осушує її наполовину, спостерігаючи за «Роні».

Блін, треба буде звикнути до цього імені.

Барменша вільно рухається за барною стійкою, виконує трюки з шейкером так, немов усе життя цим займалася. Вона закидає голову назад, коли сміється над жартом якогось хлопця, і пританцьовує, коли вмикається її улюблена пісня, «Rolling in the Deep» Адель.

«З чого я взяла, що це її улюблена пісня?»

Ах, так… Колись вона, Мері-Маргарет та Реджина пішли до бару в Сторібруку, щоб підтримати Емму після зникнення Крюка. Там Реджина і зізналася, що «Rolling in the Deep» – її улюблена пісня. Того вечора вони танцювали дуже близько притискаючись один до одного, рухаючись у такт музиці та не відводячи погляд. Емма ще тоді щось відчула. Ніби між ними пролетіла іскра.

Після цього жінки уникали одна одної тиждень.

Вона мотає головою, щоб позбутися спогадів, і осушує склянку, підкликаючи до себе бармена, щоб повторити. І знову поринає в роздуми.

Реджина точно під закляттям. Чи варто зруйнувати його? Що на це сказав би Генрі?

Він би відповів би: «Ти рятівниця Емма, ти маєш зруйнувати прокляття і подарувати всім щасливий кінець».

Але як це зробити? Хто його наклав?

Перебуваючи в роздумах, Емма не помітила, як бар спорожнів. Блимаюче світло згасло, поступаючись основному освітленню. Музика стихла.

У барі тільки Роні та Емма.

Зхвилювавшись, блондинка захотіла піти, втекти, але її тіло завмерло, не в силах рушити. Очі зупинилися на Реджині, яка повільно наближалася і уважно вдивлялася в обличчя навпроти.

– Ти не пішла.

– Це добре чи погано? – каже перш, ніж встигає подумати.

– Добре, – відповідає та, переводячи погляд з очей на губи й облизуючись.

Від уваги Емми цей жест не вислизнув, і неусвідомлено вона сама проводить язиком по нижній губі, все ще дивлячись у шоколадного кольору очі.