Розділ 1

Дурна застуда та дурна смерть. Справді думали, що Рома може змінитися. Але, що поганого в тому, щоб тебе всі ненавиділи? Ти живеш своє звичайне, розкішне життя, тебе оточують люди, а що вони говорять вже й не так важливо. Сьогодні вони добрі, завтра погані. Незмінний тільки Рома, він єдина стабільність у його житті. 

Подарувавши купу грошей, які зараженні віру, він щасливий їхав додому. Думаючи чи не забув він нікого зі своїх одногрупників. І звісно, в пам’яті повторюється ранковий момент і те що в холі не було Чупарського. Не зволікаючи, він дістав телефон і знайшов сайт на якому можна замовити ялинку з доставленням. Руденко тихо сміявся, він подарує йому найкращу ялинку, тільки для того, щоб Чупарський зрозумів всю велич та багатства рудого. 

Хлопець перевір погляд у вікно. Сніг продовжував йти, а люди щасливо усміхалися один одному. Він досі не розумів сенсу свят. Як можна відчувати радість від щастя інших? Його це тільки дратувало, звук щирого сміху. Загалом людські емоції були для нього не зрозумілими, як і їх взаємовідносини. Бажання мати друзів та визнання інших. Вони були настільки бідними, що гроші не могли покрити всі їх потреби й вони шукали це в інших? Жалюгідно.Під’їжджаючи до маєтку Руденків, на телефон прийшло повідомлення. Рома здивувався, хто може йому писати. Невідомий номер, але на фото він бачить хлопця, який тримає кота і посміхається в камеру. Чупарський.

вона вибухне?

ні

тоді чому?

Рома тупо дивився в екран і не моргав. Невже Чупарський такий ідіот, що не може зрозуміти, що це для того, щоб він зрозумів наскільки бідний? 

Хлопець не знає як краще відписати та вкласти всю токсичність, що зібралась у ньому за весь час. Але йому і не приходиться. З’явилось, ще одне повідомлення, на яке він витріщився і забув всі слова.

дякую

Перше, що він відчув це злість. Він хотів принизити свого ворога, потрібно було додати записку в якій було б багато неприємних слів, щоб точно зіпсувати цьому хлопцю настрій. Але потім прийшло збентеження. Йому ніколи не дякували. Рома за все своє життя не зробив нічого хорошого, щоб почути у відповідь приємні слова. 

Тому він вирішив уникнути незрозумілої та дратівної ситуації. Заблокував екран і попрямував до маєтку. Він ще почувався виснаженим після хвороби. Все що зараз йому потрібно — це міцний чай та довгий сон. І аж ніяк не думати про Чупарського та його подяку.

*****

Зимова сесія висіла у всіх тягарем. Через два дні перший екзамен, і всі без виключення переживають. Усі здається крім Андрія. 

— Ти взагалі хоч щось вчив? — Ості п’є другу чашки кави за ранок. 

— Я вже все придумав, — і посміхатися як кіт. 

— Мені це вже не подобається.

— Та розслабся, — він закинув ноги на стіл, і дивився на всіх в аудиторії, шукаючи Алісу. — Я вивчення все за ніч до екзамену.

— Не вийде.

— Заткнись і це вже буде пів успіху. 

В Остапа не було сил сперечатися, він теж подивитися на присутніх в аудиторії та знайшов улюблену руду голову. Поклавши підборіддя на руку він важко зітхнув. Ця закоханість його ані трішки не хвилювала, вона прийшла здається як щось звичайне. Як сонце встає зранку, а місяць світить вночі. 

Ніби відчувши, що хтось дивиться, Юля повернулась і сором’язливо усміхнулась хлопцеві. Вони спілкуються з майже першого навчального дня, часто гуляють, і вони навіть разом відсвяткували Різдво, він навіть не поїхав додому, хоча й не сильно хотілося. 

Остап теж усміхнувся їй і легенько помахав рукою, як між ними сіла ще одна руда голова. Його найненависніша. Злобний виродок. Остап за все своє життя не ненавидів когось, окрім русні. І тут з’являється він, багата душа, яка тільки що і робить це заважає йому жити. Хоча Андрій йде відразу після нього, він все-таки його друг. А Рома Руденко. Він навіть слова знайти не може. Єдине про що іноді мріє, це врізатись кулаком в його бліде обличчя, і надати йому більше червоного кольору. 

З такими думками він і не помітив, як розпочалася пара, він здається так і сидів свердлячи Руденка поглядом, і не помітив як його друга вже поряд немає. 

*****

— Лютецій розкажи, що нового придумав твій тато? 

Андрій поверсі відкривав всі шухлядки, що були в кабінеті.

— Я не можу сказати, — він відірвав погляд від комп’ютера та збережено дивився за Андрієм. 

— Звісно можеш, ми ж друзі! 

Хлопець відкрутив банку, з написом “НЕ чіпати”. Прочитавши тільки маленькі літери, він ще сам не вирішив що він шукає, але відчуття, що воно ось-ось з’явитися. 

— Друзі? Справді?

— А як же! — він сильно посміхається, в надії що виглядає щирим. 

— Ну насправді, батько дещо зробив.

Хлопець іде до дальньої маленької комірки та переставляє деякі речі. Через хвилину він виносить дивний прилад. Андрій тим часом дивиться в стелю і дякую богам за те що сьогодні буде не нудно. 

— Що він робить? 

Лютецій ставить його на вільний стіл, і починає натискати різні кнопки. 

— Він призначений для клонування, але тимчасове, — починає пояснювати хлопець. — Ти засовуєш сюди пальця, він бере в тебе кров, через деякий час з іншої сторони з’являється, щось типу пігулки. Але її потрібно наводити водою. Вона розбухає і ти маєш свою тимчасову копію. 

— Боже, це ж фантастично! Я зможу більше ніколи не навчатися! 

— Тато його ще до кінця не налаштував, він може…

Але Лютеція Андрій вже не слухав. Він підійшов ближче, і поклав палець в отвір. Через секунду відчув як голка проткнула шкіру, але можна потерпіти. Коли світло змінилося з червоного на зелений, він витягнув пальця і машинально поклав до рота. Через мить звук клацання з іншої сторони, і в маленькому відсіку лежала рожева желатинова таблетка. Він поспішно дістав її та побіг в туалет. 

*****

Остап шукав друга по всьому університеті, і нарешті знайшов в їдальні з Алісою та ББК. 

— Де ти був? 

— Твій друг йолоп знову наробив дурниць, — спокійно сказала Аліса.

— Це не дурниці! Ти тільки подумай, це ніби збулась твоя мрія, я, ти та знову я, — він робив дурну хвильку бровами.

— Ви про що взагалі? 

— Андрій зробив собі клона і хоче переспати утрьох, — нудьгуючи пояснювала дівчина. — Ніби я тобі одному хоч раз сказала так. 

Остап просто дивився на стіл. Він раптом відчув себе дуже втомленим. Знову все вийде через дупу. Він вже це знав.

— Як ти це зробив?

— Лютецій допоміг, щось там Мурштейко вигадав і я випробував це, — він недбало махнув рукою, і запалом продовжив. — Ти тільки подумай, я буду постійно гуляти, а цей клон буде замість мене на парах! Хіба не ідеально? 

— Чому ти думаєш що він захоче вчитися? Це ж твій клон.

Андрій перевів погляд на ББк, ніби вона сказала найбільшу дурницю у світі. 

— Ото що мій. Він мене слухатиметься?

— Хто кого слухатиметься? 

Всі обернулися і до них за стіл сів Руденко. Остап показово відвинувся від нього і думав, чому кожного разу він сідає до них, а не до решти. 

— Андрій зробив собі клона, — коротко переказати Аліса. 

— Я б не хотів собі клона.

— Чому? Ти ж до біса ідеальний, — передражнив його слова Остап.

Рома усміхнувся йому і ще більше став пихатішим на вигляд.

— Дякую, що запам’ятав нарешті. Але я майже на всі сто відсотків впевнений, що він би спробував мене вбити. 

Ніхто не запитував чому, всім все було зрозуміло. І кожен почав обговорювати чи хоче він собі клона, чи ні. Новина про це поширилась швидко і все кожний другий бігав за Андрієм просячи його допомогти їм з цим. І коли Остап побачив в його очах значок грошей, майже як в старих американських мультиках зрозумів, що завтрашній день буде ще гірший.