Розділ 1

Навчання давалось мені легко. Навіть більше – надзвичайно легко! Впринцепі,  і навчатись я любила. Це було моїм хоббі, моєю міні розрадою  в житті.

І ось я сижу на лекції в університеті, й з цікавістю слухаю розповідь викладачки. Вона розказує про мистецтво. Про картини Ван Гога. А його я любила, навіть чехол на телефон купила з його картиною. Естетіка.

Слухавши викладачку, я лиш  відчула, що біля мене хтось сів. Я на мить завмираю, а потім повертаю голову до мого неочікуваного гостя.

– Привіт, Марісоль. – з усмішкою говорить хлопець. Його я впізнала. Картер Гарісон. Відомий на весь університет своєю популярністю та красою, а ще за його походеньки. Хоч він мені зовсім не подобався, і я не в плані роматичному, а як в люлині, він мені не симпатизував. Що в ньому взагалі дівчата знаходять?

– Привіт – привіталась з ним, і знову повернулась до лекції. А звідки це хлопець знає моє ім’я?

– Можна з тобою познайомитись, чи що? – знову говорить.

Мої брови підіймаються на самого лоба. Що цей хлопець від мене хоче?

– Познайомитись? – відгукуюсь, знову повертаюсь до нього з цікавістю розглядаючи.

– Так. – знову вишкіряє хлопець зуби.

– Навіщо?

– Ти гарна.

– І все? – мій інтерес зникає, і хлопець бачить розчарування на моєму обличчі, тому що в мить його усмішка злітає з лиця.

– Ну, якщо ми познайомимось ближче, то я дізнаюсь про тебе більше, і…

Я посміхнулась.

– Ні.

– Чому?

– Мене це не цікавить.

Не казати ж йому, що я по дівчатам. Хоч ми і в двадцять першому столітті, люди ще й досі ставляться до цього неадекватно. Я ж себе прийняла якою є, і для мене це  норма. Шкода, що люди продовжуть лізти в чужі життя.

Я знову повертаю голову на викладачку. Гарісон бачить що нічого не вийде, більше нічого не говорить, просто тихо біля мене сидить.

Закінчення пари ми сидимо в тиші, я записувала та слухала про видатних художників, а хлопець просто бив байдики. Мені було все одно на нього. Головне, що більше нічого не говорив й не заважав мені навчатися. Інколи хлопець кидав на мене погляди, а я на нього. Блондин з голубими очима, і голлівудьською усмішкою. Мажор-звичайний.

Після пари я встала і пішла в їдальню, бо було відчуття, що шлунок плип до ребер. Хлопець потягнувся за мною.

На пів дорозі я зупинилась, повернулась до хлопця який ніяк не хотів відступати.

– Що ти хочеш?

– Познайомитись.

– Я ж кажу, не-ці-ка-во. – по складах говорю до нього. Тим-паче якщо він був ми мені цікавий, то я всеодно не знайомились з ним. Не думаю що хлопцю просто так потрібно зі мною познайомитись. Я нутром це чую.

– Ну чому?!

Я важко зітхнула. Знову розвернулася і пішла далі. Почула кроки, але просто почала ігнорувати.

Взяла собі дві булочки з малиною і зелений чай. Сіла біля вікна, і почала їсти. Картер сів на против мене, з лицем мучиника. Він нічого собі не взяв, просто сидів й вилуплявся на мене.

Інколи до нас підходили дівчата, і запрошували хлопця до себе за стіл, але він з кислим лицем, відмовлявся. Мені стало дуже цікаво що ж він хоче. Тому я вирішила напряму спитати про це в нього.

– Що ти насправді від мене хочеш, Картер? Я ж бачу твоє невдоволене лице, з яким ти тут сидиш.

Хлопець перестав натягувати свої губи.

– Просто познайомся зі мною, сходи на побачення там…

– Стоп. На побачення? – я похитала головою. – Чому ти не можеш зрозуміти, що мені не цікаво?

– Я не відстану. – Гарісон стиснув губи в лінію.

Я знову важко зітхнула. Це перестає мені подобатися…

Нахилилась до нього. Картер нахилився до мене у відповідь.

– Я зараз скажу тобі одну свою таємницю, але ти нікому.

Він нахилився до мене ближче.

– Я слухаю.

– Я люблю дівчат.

– Тобто?

– Я лезбіянка. – напряму сказала. Сіла на своє місце, і продовжила жувати булочку, з цікавістю спостерігаючи за реакцією хлопця.