Розділ 1

Ця робота є перекладом фанфіка «Remedy» прекрасної авторки SilverStark.

Ось посилання на оригінальну роботу:

https://archiveofourown.org/works/34702660/chapters/86402878

Ось посилання на твіттер авторки оригіналу:

https://twitter.com/SilverStark6

П.с. Переклад неідеальний, але я стараюсь, буду рада якщо хтось вкаже на можливі помилки. Оригінальні примітки автора збережені.

Анотація:

Дивлячись на таблетку для виношування дитини, почуття провини Мо Жаня було таким же болючим, як і його горе. Обидва почуття були лише присмаком його незбагненного потоку туги. Це було бажання настільки чисте й глибоке, що навіть Квітка Восьми страждань та Довгої ненависті не змогла його задушити.

—

Постканонічне продовження, в якому Чу Ваннін і Мо Жань виправляють помилку в минулому житті та користуються своїм другим шансом на щастя.

Примітки:

НЕ ВИКОРИСТОВУЙТЕ АРХІВНІ ПОПЕРЕДЖЕННЯ для типових за канонами насильства в минулому, минулого зґвалтування, минулої смерті персонажа. Також попередження щодо специфічних для серії речей, як-от минулі зміни тіла без узгодження, минулий викидень, минула вимушена вагітність.

По-перше, я хочу глибоко подякувати 2bunlords за всю її підтримку! Вона підбадьорювала мене, давала поради, читала на предмет помилок і задавала запитання, які підтримували мою творчу енергію. Я б не написала цього без вас!

Також дякую всім, хто прокоментував, висловив похвалу та іншим чином знайшов час, щоб залишити відгук про «Sanguine». Кожен лист сповіщень переконував мене, що так, люди хочуть читати більше про це! ^-^ <3

(Див. Кінець роботи для додаткових приміток.)

Розділ 1

Мо Жань шукав у секретній схованці речей Таксюань-джуна якусь дрібничку, яку, як стверджував лідер секти Ма, він вкрав. Ці дрібні сварки були звичайними: Таксюань-джун обурювався через жадібні ділові відносини лідера секти Ма з Нічними охоронцями Чу Ванніна. Мо Жань не відчував особливого засмучення, окрім невеликого збентеження з приводу того, що він завдав Чу Ванніну, поки не знайшов елегантно прикрашену коробку з павільйону Сюаньюань.

У минулому житті він не потрудився придивитися до упаковки. Він надто поспішав, щоб силою втиснути її в тіло Чу Ванніна.

Дивлячись на таблетку для виношування дитини, почуття провини Мо Жаня було таким же болючим, як і його горе. Обидва почуття були лише присмаком цього потоку туги. Це було бажання настільки чисте й глибоке, що навіть Квітка Восьми страждань та Довгої ненависті не змогла його задушити. Так само, як і любов Мо Жаня до Чу Ванніна, це бажання проявлялось у своїй викривленій формі. Воно стало сяючою, співаючою, живою силою в його серці, коли він звільнився від впливу квітки.

Але …

Не могло здійснитися. Навіть Таксюань-джун знав, що цього не може бути: у сумці була датована записка з аукціону давним-давно, а він ще не сказав Чу Ванніну ні слова. Він не міг. Це була та сама причина, чому Мо Жань не міг попросити Чу Ванніна знову вийти за нього заміж. Як би Мо Жань не хотів, щоб вони мали щиру, шанобливу церемонію, щоб запам’яталась, він знав, що вже заплямував ці обіцянки зневагою, силою та жорстокістю. У нього не було такої сили, щоб попросити Чу Ванніна пережити ці приниження.

Ця коробка з павільйону Сюаньюань являла собою вершину приниження і болю, які Мо Жань завдав Чу Ванніну. Таксюань-джун використовував тіло Чу Ваніна, як устрицю, з якої він міг витягти перлину. Коли ця перлина була розбита, Таксюан-джун крутився навколо свого палацу в вбивчій люті і вважав, що його тяжко, нищівно, образили.

Тим часом Чу Ваннін, втомлений і все ще слабкий як від своєї хвороби, так і від викидня, мовчки зносив своє горе. Таксюань-джун вважав, що йому полегшало. Він був жорстоким. Тоді Чу Ваннін помер у снігу Палацу Таксу.

Мо Жаню потрібно було спалити пігулку для народження дитини або кинути її в море.

Якраз коли він тремтячими руками намагався запхати коробку назад у сумку павільйону Сюаньюань, він почув позаду шурхіт тканини. Мо Жань так злякався, що впустив коробку.

«Мо Жань, що так довго?»

Мо Жань сховав сумку павільйону Сюаньюань у рукав, коли Чу Ваннін пронісся.

Чу Ваннін зупинився перед ним, розплющивши очі, і запитав: «Чому ти плачеш?»

Мо Жань поспішно витер йому обличчя і спробував п’ятою виштовхнути коробку з поля зору.

«Нічого. Він використав захисне закляття…

Звичайно, Чу Ваннін помітив цей рух і проігнорував спробу Мо Жаня збрехати. Він підняв коробку.

Як і Мо Жань, він зупинився, коли читав напис на ньому. Як і Мо Жань, він, здавалося, врізаний горем. Вони обоє мовчали. Мо Жань потягнувся, щоб спробувати відібрати у нього коробку.

Він говорив одночасно із Чу Ванніном:

«Мені шкода».

Пальці Мо Жаня зісковзнули з коробки, коли Чу Ваннін витяг її з його рук. Він не знав, що це означає, і не міг зрозуміти цього. Його серце боліло від того, що він знову почув, як його коханий вибачається перед ним.

«Як це ти просиш вибачення?» — втомлено запитав Мо Жань.

«Я не міг їх захистити», – сказав Чу Ваннін.

Мо Жань був настільки вражений, що не міг дивитися на нього. Він поставив лише риторичне запитання. Ніколи не очікуючи швидкої, болючої відповіді Чу Ваніна. Це звучало як зізнання. Наче він занадто довго тримав цю провину. Мо Жань дивився на свого коханого, свого рятівника, свого Ваніна, і він нічого не міг зробити, окрім як стати на коліна від докорів сумління.

«Ти нічого поганого не зробив. У всьому була моя вина. Я не мав права спочатку. І, нав’язавши це тобі, я не слухав, коли ти мені казав, коли ти говорив мені…

Чу Ваннін намагався підтягнути Мо Жаня за руки. Оскільки це не вдалося, він також опустився на коліна.

«Ти був поневолений», — прошепотів він у сотий раз. «Твій розум був неясним».

Мо Жань засміявся крізь черговий приплив сліз.

«Хіба ви не були також поневолені? Але ви намагалися захистити їх усім, що у вас було. Якби я дав тобі хоча б шанс…

Він продумував це знову і знову. Навіть якщо Квітка Восьми страждань та Довгої ненависті не дозволить йому полюбити Чу Ванніна, це не повинно було зробити його таким дурним. Він міг би назвати Чу Ваннін імператрицею, як тільки дізнався, що вагітний. Він міг прислухатися до поради Чу Ванніна і не робити свою безсилу наложницю суперницею своєї імператриці. Він міг скласти план на випадок, якщо один із численних замахів виведе його з ладу. Він міг би дати зрозуміти своєму палацу, що цінує Чу Ванніна і що він не потерпить, щоб до нього ставилися погано. Він міг би призначити Чу Ванніну свій власний захист, а не тюремних охоронців.

Він не робив нічого з цих речей. Таксюань-джун, наймогутніша і найстрашніша людина у світі самовдосконалення, не зміг захистити своїх дорогоцінних дітей.

Або, точніше було б сказати, що він дав їм померти через ненависть, гордість і дурість.

Мо Жань повернувся в сьогодення завдяки дотику Чу Ванніна до його обличчя. Він ковтнув і опустив голову, обережно уникаючи цього контакту, перш ніж потягнути Чу Ванніна на руки.

«Не думай про мене. Ти був тим, хто страждав. Ти той, хто повинен був покладатися тільки на себе».

«Мо Жань», — прошепотів Чу Ваннін.

Мо Жань розпачливо сказав: «Мені шкода. Мені шкода, що я змусив тебе пройти через це. Мені шкода, що я залишив тебе одного».

Чу Ваннін зараз тремтів. Його руки загорнулися в тканину на спині Мо Жаня, і він важко ковтнув, перш ніж заговорити.

«Я не звернув уваги», — сказав Чу Ваннін, його смуток і жаль пронизували Мо Жаня гірше за будь-які звинувачення. «Я не помітив заклинання».

Мо Жань несамовито потер його спину, намагаючись не погодитися й водночас запропонувати втіху.

«Ви були недієздатні! Ви були хворі та безсилі, і у вас навіть не було духовної енергії», – стверджував Мо Жань.

Він намагався пом’якшити свій голос, відчуваючи, що Чу Ваннін сильніше притискається до нього.

«Не винуватьте себе», — благав Мо Жань. «Ви дали їм весь захист і комфорт, які вони коли-небудь відчували».

Він вагався, і хоча жаль загрожував перекрити його горло, він додав: «Ти дав їм всю любов, яку вони коли-небудь відчували».

Чу Ваннін злегка напрягся в його руках.

«Я їх теж любив, — сказав Мо Жань, — але яку користь принесла їм моя любов? Що було б добре, якби…»

Якби дитина народилася. Мо Жань не міг цього сказати. Самовільно він не міг цього бажати.

Чу Ваннін знав, що він збирався сказати. Він вирвався з обіймів Мо Жаня і подивився на нього зі сльозами на очах.

«Мо Вейю!»

Мо Жань заплющив очі й пояснив. «Якби наші діти були такими ж гарними, як і ти, я б і їх знищив. Єдина надія для них була б, щоб ти втік з ними…»

Він не сказав: «або якщо ти мене вб’єш». Це було занадто жорстоко, щоб сказати людині, яка за два життя віддала все, щоб зберегти Мо Жаня.

«…але я б ніколи не відпустив тебе».

Чу Ваннін не заперечував цього. Коли Мо Жань відкрив очі, Чу Ваннін дивився на нього задумливо, розмірливо. Мо Жань посміхнувся і простягнув руку, щоб якомога ніжніше витерти сльози Чу Ваніна. Що дозволив це. Він весь час дивився на нього. Мо Жань подумав « нехай панує тиша».

Нарешті, Чу Ваннін сказав: «Ти ніколи не відповідав мені. Чому ти цього хотів?»

Мо Жань здригнувся.

«Це не має значення».

Чу Ваннін просто подивився на нього, чекаючи. Мо Жань ковтнув і провів великим пальцем по вилиці Чу Ваніна. Тепер Чу Ваннін був здоровим і сильним. Щасливим. Але Мо Жань згадав, як він схуд за останні дні. Мо Жань катував його тіло, розум і дух. Він винен йому пояснення.

«Я просто… я просто хотів дитину. З тобою. Твою дитину», — наголосив він, знову відчуваючи гарячу агонію від втрати. «Я уявляв… Я уявляв дитину з твоїми очима і моєю силою. Або з твоїм розумом і моєю… Тоді я вважав це мужністю».

Мо Жань поспішив пояснити, що він мав на увазі. Якщо чогось не вистачало Чу Ванніну, то це не мужності.

«Але я помилявся! Правда в тому, що ти маєш занадто багато сміливості, а я, — зізнався він, відчуваючи відчуття провини, що змушує його заїкатися й відводити погляд від холодних, ясних очей Чу Ваніна, — я використав твою сміливість і безкорисливість, щоб завдати тобі болю. Я не хотів, щоб хтось міг завдати їм болю».

Який жарт. Він навіть не захищав їх дітей достатньо довго, щоб дозволити їм народитися.

Мо Жань відчайдушно зморгнув сльози. Це було не про нього. Скільки він страждав у порівнянні з Чу Ванніном?

«Я намагався не думати про причини тоді. Я просто знав, що хочу їх. Мені було все одно, скільки це коштує і наскільки я тобі зашкоджу».

Чу Ваннін видихнув, ніби знявши напругу. Мо Жань схилив голову.

— Хочу… Шицзун… вибач.

Скільки б разів він це не говорив, цього ніколи не буде достатньо. Це ніколи не знищить навіть миті болю, яку він завдав Чу Ванніну.

«Припиніть вибачатися», — сказав Чу Ваннін.

— Мн, — визнав Мо Жань.

Чу Ваннін поставив коробку біля себе, коли він став на коліна разом із Мо Жанем. Тепер він провів кінчиками пальців по кришці. Мо Жань взяв цю руку і поцілував її, перш ніж зустрітися очима Чу Ванніна.

«Я ніколи більше не буду робити тобі боляче чи змушуватиму. Забудь про це. Я знищу цю таблетку. Або, якщо хочеш, ми можемо її пожертвувати. Лідер секти Ма може…

Пальці Чу Ваніна сіпалися на долоні Мо Жаня. Він опустив вії й тихо заговорив.

«Ні.»

Мо Жань кивнув. Звичайно, він не хотів, щоб хтось знав, що він придбав таку річ.

«Тоді я знищу його приватно. Тобі не треба про це турбуватися».

Говорячи, він потягнувся до коробки, але ще не встиг доторкнутися до неї, як спритні руки Чу Ваніна відірвали її від землі.

— Ні, — повторив Чу Ванін, усе ще опустивши вії.

Мо Жань витріщився. Чу Ваннін обома руками тримав коробку на грудях. Так само, як Ся Сіні тримає свою баночку.

«Ні?» — спитав він тупо.

Чу Ванін стиснув щелепу. Мо Жань побачив іскри під цими віями і зрозумів, що знову неправильно зрозумів.

— Шіцзун, — прошепотів він трохи благально.

Чу Ваннін розчаровано видихнув і підвівся.

— Я конфіскую це, — холодно сказав він.

— Гаразд, — погодився Мо Жань.

Мо Жань зрозумів. Чу Ваннін, мабуть, ще не вирішив, знищити його чи подарувати, і він не хотів цим зіпсувати свою гідність. Чу Ваннін був дуже щедрим. Як би він не страждав через пігулку для народження дитини в тій коробці, він знав, що є багато людей, які цінують її, аби він непомітно організував, щоб її їм подарували.

«Вставай. Мені потрібно, щоб ти пішов у місто і купив мені більше деталей. Для Нічних Вартових. Це терміново».

Мо Жань зрозумів, що Чу Ванніну потрібно зараз змінити тему. Він підвівся на ноги без подальших спонукань.

«Добре, але Шіцзун…»

«Що?» — кинув він виклик.

Мо Жань благально подивився на нього. Він справді не хотів чинити виклик бажанням Чу Ванніна, це було просто…

«А як щодо лідера секти Ма?»

Чу Ваннін зробив паузу. Здавалося, він зовсім забув про лідера секти Ма. Мо Жань навіть не мав сили посміятися. Він відчув надто велике полегшення, коли побачив, як напруга покидає Чу Ванніна, коли він побачив, що Мо Жань не має наміру продовжувати розмову про пігулку для виношування дитини.

«Я можу сказати йому, що доставлю те, що вкрав пізніше, якщо це буде терміново», — запропонував він.

Чу Ваннін кивнув.

Потім він сказав: «Ні. Знайди річ, яку ти вкрав першою».

Ніхто з них не пам’ятав, що це таке. Мо Жань міг би запитати лідера секти Ма.

— Добре, — сказав Мо Жань.

Потім Чу Ваннін вийшов із кімнати, більше не глянувши на нього. Мо Жань дивився, як він йде, сумуючи й трохи спантеличений, чому Чу Ваннін пішов. Мо Жань дійсно намагався бути хорошим…

Він зітхнув і вийшов поговорити з лідером секти Ма.

.*.*.*.*.*.

Примітки:

Я дуже хотіла назвати цей фік «Ван Нін», але прочитала одну публікацію в Twitter від @haitangblossoms про те, що означає ім’я Чу Ваннін. Це така гарна ідея! Мені подобається, що автор Meatbun вклав такі вірші в їхні імена. На жаль, це просто не так добре підходить для назви фентезі, написаної англійською, і все одно я хотіла б мати більше тематичного зв’язку з назвою першої історії.

П.с. Право на переклад фанфіка від авторки отримано.

Примітки:

Застереження щодо вмісту Таксюань-джун! Чу Ваннін –для них типове зв’язування один одного без згоди, але, клянусь, це майже мило.

(Див. Кінець глави для отримання додаткових приміток.)

2 Розділ

Чу Ваннін поклав коробку павільйону Сюаньюань у сумку цянкунь, яку він зачарував за допомогою захисних заклять, прямо поруч із мішечком, у якому було його волосся та Мо Жаня.

Він хотів знати, чому Тансюан-джун придбав його. Він хотів бути впевненим. Але підняти цю тему було йому не під силу. Мо-цзунші також не знав: він, здавалося, здивувався, знайшовши пігулку.

Він занепокоївся, від наближення години, коли свідомість Таксюан-джуна повернеться. Мо Жань помітив це, але неправильно зрозумів. Він погладив Чу Ваніна по волоссю.

«Якщо я знущатимуся над тобою в будь-якій формі, тобі не потрібно стримуватися. Просто запечатай мене Тисяччю трун на весь день».

Чу Ваннін звузив очі, коли Мо Жань вибрав слово «знущання». Цей його учень справді був безсоромно зарозумілим.

«Невже в нас так мало роботи, що ми можемо так витратити день? Якщо ти знахабнієш, то я вишлю тебе з дому, щоб ти став корисним».

Мо Жань посміхнувся. «Шіцзун правий. Тоді я сподіваюся, що Шіцзунові не знадобиться відсилати мене».

Чу Ваннін створив закляття, щоб попередити їх, коли Мо Жань почне змінювати свідомість. Це було частково для того, щоб запобігти повторенню кількох незручних інцидентів, але здебільшого це було зроблено для того, щоб вони могли зменшити дезорієнтацію Мо Жаня при зміні свідомості. Будильник дав би їм час знайти місце, де можна було б поспілкуватися.

Вони рідко турбувалися, коли були на самоті чи вдома. Однак Чу Ваннін відчував особливу тривогу щодо майбутньої розмови. Коли пролунав будильник, він узяв Мо Жаня за руку і, не думаючи про це, повів його до спальні.

Він зрозумів, що його потреба в приватності може бути неправильно витлумачена, коли вони дійшли до спальні, і Чу Ваннін помітив вираз обличчя Мо Жаня.

Він підняв підборіддя, незважаючи на рум’янець, що забарвлював його обличчя.

«Мені потрібно поговорити з твоєю іншою свідомістю».

«Мн», — сказав Мо Жань, його зіниці розширилися, коли його очі впали на шию Чу Ванніна.

«Зміни свідомість», – закликав Чу Ваннін.

— Так, Шіцзун. Потім зітхнув. «Але, я буду сумувати за тобою».

Він поцілував Чу Ванніна в чоло й заплющив очі. Коли його очі знову розплющилися, на нього дивився Тансюан-джун.

— Мо Жань, — привітав Чу Ваннін.

Тансюан-джун посміхнувся Чу Ванніну і накинувся на нього, як на нав’язливого і погано вихованого собаку, притиснувши його до ліжка своєю вагою .

«Так люб’язно з вашого боку, що ви організували, щоб ми були наодинці», — сказав Мо Жань між поцілунками. — Ваннін сумував за цим Неперевершеним?

Як завжди, Тансюан завадив Чу Ванніну відповісти. Він заплутав їхні язики й просунув коліно між його ногами, коли той почав розв’язувати пояс. Чу Ваннін притиснув руку до грудей. Неначе щоб відштовхнути його, чи краще відчути його серцебиття.

Рухи Мо Жаня сповільнилися. Він звільнив рот Чу Ванніна, щоб вкусити його кадик. Чу Ваннін відкрив рота, щоб заговорити. Натомість він ахнув від цього відчуття і відчув, що Мо Жань посміхається, на своїй шкірі. Чу Ваннін закрив рот і ковтнув.

«Гм? У вас є що сказати?» — дражнив він.

Його руки ковзнули від талії до стегон, роздягаючи ханьфу Чу Ванніна. Вільна рука Чу Ваніна схопила одну з рук Мо Жаня.

«Зачекай».

— Я чекав, — заперечив він, все ще весело.

Чу Ваннін знову відкрив рота. Мо Жань, негідник, скористався можливістю, щоб погладити напівтвердий член Чу Ванніна. Що вже не міг стримати скигління. Він знову закрив рота, коли задоволений Мо Жань налетів, щоб укусити йому шию та зняти решту їхнього одягу.

Чу Ваннін затихнув. Бажання Мо Жаня було невичерпною річкою, якій він ніколи не міг протистояти. Він два життя намагався, але чи то від смутку, чи від сорому, чи від провини, чи від простого інстинктивного страху. Правда полягала в тому, що він не боявся втопитися. Він боявся вогню, що горів у його власних грудях. Бажання Чу Ваніна до Мо Жаня ніколи не згасало навіть у найхолодніші моменти.

Лише нагадування Тансюань-джуна про те, що їхній час обмежений, додало Чу Ванніну сміливості стиснути зуби й штовхнути Мо Жаня в плече. А той був достатньо здивований, щоб дозволити це, хоча він напружився, коли Чу Ваннін перевернув їх і глянув на нього зверху вниз.

— Баобей, що не так? Запитав він.

Він не надто хвилювався і знову схопив Чу Ванніна за стегна. Негідник.

«Мо Жань, я…»

«Гм?»

«…»

— Ти хочеш покататися на мені? — запитав Мо Жань з ще однією посмішкою.

Чу Ваннін заплющив очі, щоб не дивитися на цю впевнену посмішку з її милими ямочками.

«Ні, я… ми маємо дещо обговорити».

«Мн?»

Руки Мо Жаня ковзали по стегнах Чу Ванніна. Який рефлекторно схопив його за плечі, і це , на жаль, зблизило їхні тіла. Очі Мо Жаня блищали тріумфом, і Чу Ваннін знав, що його терпіння підійшло до кінця.

«Таблетка для виношування дитини», — ахнув він.

Вираз Мо Жаня одразу змінився. По-перше, він був здивований. Тоді його обличчя зблідло від страху. Він обхопив Чу Ванніна руками, одну за талію, іншу через плече, ніби хотів притиснути його. Потім він спіймав себе, ковтнув і послабив хватку з такою неохотою, що йому, здавалося, майже боляче. Він не міг змусити себе відпустити, і він не міг зустрітися очима Чу Ваніна.

Чу Ваннін не очікував такого трепету. Він зітхнув.

Дуже хотілось поцілувати Мо Жаня або погладити його по волоссю, щоб він перестав виглядати таким наляканим. Але якби вони не скористалися цією нагодою, щоб поговорити на цю тему, він не знав, чи вистачить йому сміливості підняти її знову.

Мо Жань прийняв зітхання Чу Ванніна за нетерпіння.

«Я збирався позбутися цього», — сказав Мо Жань, настільки нервуючи, що забув сказати «Цей Неперевершений».

Таку ж відповідь дав Мо-цзунші. Чу Ваннін боровся із спалахом роздратування.

«Чому?»

Мо Жань неправильно зрозумів. «Чому я її отримав?»

Чу Ваннін не виправив його. Зрештою, це також було питання, яке він хотів поставити.

Мо Жань гордовито підняв підборіддя і, здавалося, хотів відповісти, але він запнувся, коли Чу Ваннін попереджаюче звузив очі. Якби Мо Жань наважився сказати «просто задля забавки»…

Та Тансюан-джун не наважився. Він закрив рота й натомість нахмурився. Чу Ваннін подумав, що його чоловік наразі так само нервується, коли говорять, як він сам.

Вони дивилися один на одного вниз, Мо Жань відчайдушно і, очевидно, шукав правдоподібну брехню. Чу Ваннін не сумнівався, що знайде її. Мо Жань був дуже винахідливим зі словами.

— Ви передумали? — холодно запитав Чу Ваннін.

— Так, — одразу підтвердив Таксюан-джун.

Чу Ванніна наче облили холодною водою. Маленька іскорка тривожної надії згасла під потопом. Він відвернув очі від Мо Жаня і спробував відірвати руки від тіла, перш ніж на його обличчі з’явився вираз душевного страждання.

— Зачекай! Невже Цей Неперевершений вас образив? — запитав Мо Жань.

Чу Ваннін проігнорував його і спробував відштовхнутися від ліжка. Та Мо Жань лише міцніше вхопив його за талію і перекинув на спину, перш ніж простягнутися до узголів’я ліжка. Чу Ваннін був занадто розлюченим, щоб викликати Тяньвен. Однак, коли він підняв руку, Мо Жань намотав мотузку навколо його зап’ястя. Духовна енергія в тілі Чу Ванніна завмерла. Мотузка зв’язуюча Безсмертного.

Чу Ваннін намагався відштовхнути Мо Жаня, але той був важчим і ширшим за нього. Він легко тримав його, доки обидва зап’ястя Чу Ванніна не були перев’язані мотузкою.

— Відпусти мене, — сказав він зі злістю.

— Ні, — сказав Мо Жань.

Він перевірив міцність вузлів і натягування мотузки на шкірі Чу Ваніна, перш ніж змінитм положення, щоб не тиснути на груди Чу Ваніна.

— Скажи Цьому Неперевершеному, що він зробив не так.

«…»

Чу Ваннін з люттю подивився.

Мо Жань зітхнув.

«Баобей, я помилився. Нехай Цей Безсмертний пояснить».

Чу Ваннін не хотів питати і не хотів слухати брехню, яку вигадав Мо Жань. І все ж так чи інакше він ризикнув запитати, ніби безглузда прихильність Мо Жаня пом’якшила його. Йому довелося прикусити губи, щоб придушити порив. Очі Мо Жаня на мить затрималися на цьому русі. Свідомість Таксюан-джуна зазвичай було легко відволікти. Чу Ваннін навіть хотів, щоб він втратив увагу, для того щоб вони могли закінчити цю болючу, жахливу розмову. Однак Мо Жань ковтнув і зустрівся очима Чу Ванніном.

«Цей Неперевершений пам’ятає, — сказав Мо Жань. «Гаюей обдурив мене з цією таблеткою. Після… після того, як твоє тіло було настільки пошкоджено, що ти не міг знову завагітніти. Немає потреби турбувати тебе так і у цьому житті».

Він гладив Чу Ваніна по стегну, ніби заспокоював його, або ніби намагався заспокоїти себе. Після того, як той запропонував своє пояснення, він уважно спостерігав за обличчям Чу Ванніна. Чу Ваннін знав, що той сподівався лише на пом’якшення гніву.

Якби тільки реакція Чу Ванніна була такою простою. Коли Мо Жань спостерігав за його обличчям, рука, що гладила стегно Чу Ванніна, сповільнилася, а потім зупинилася.

«Ванні, — умовляв він, — скажи мені, що ти думаєш».

Чу Ваннін стиснув губи від розчарування та засмучення. Не було можливості приховати свої емоції, лежачи таким чином під Мо Жанем. Мо Жань, безсумнівно, побачив спалах провини в його очах і тепер збирався витягнути з нього правду.

Він знав, що це лише питання часу, коли Мо Жань досягне успіху. І так, він зізнався.

«Таблетки спрацювали за призначенням», — сказав він.

Мо Жань на мить замовк. Чу Ваннін продовжив, перш ніж Мо Жань встиг відповісти.

«Я знайшов спосіб змінити наслідки».

Мо Жань нахмурився. «Але… ти все ще мав…»

«Я контролював все, щоб ви не помітили», — з збентеженням пояснив Чу Ваннін.

Розгубленість Мо Жаня зникла. Він зустрів очі Чу Ванніна з незрозумілим виразом. Потім щось промайнуло в його очах. Чу Ваннін подумав, що це було сумом чи втомою, але це було занадто швидко для нього, щоб бути впевненим. Мо Жань усміхнувся.

«Як і очікувалося від Beidou Immortal(? Чесно, не зрозуміла що це)», — похвалив він.

Чу Ваннін витріщився, намагаючись побачити повз усміхнену маску.

— Тоді той лікар збрехав мені?

«Можливо».

Мо Жань зробив паузу. «І… і слабкість твого тіла після цього. Це було тому, що ти вкладав духовну енергію в закляття зворотного ходу».

«Мн.»

Мо Жань знову почав гладити стегно Чу Ванніна, хоча й дещо розсіяно.

«Неважливо. Тобі не потрібно хвилюватися», — пробурмотів Мо Жань. «Цей Неперевершений… не хотів би зробити вас нещасними».

Чу Ваннін зробив паузу. Звичайно, він знав, що це правда. Просто Тансюан-джун ніколи не говорив про це так відкрито. Мо Жань глянув на його обличчя й усміхнувся, а потім нахилився, щоб поцілувати його.

«Тож давайте забудемо про цю справу. Цей Неперевершений не зав’язуватиме вас, і ви можете змінити це, навіть якщо я спробую», — сказав Мо Жань.

Це було настільки близько, наскільки Тансюан-джун міг змусити себе попросити прощення. Він цілував губи та вздовж лінії щелепи, як цуценя, що ніжно облизує руку свого господаря, дивлячись на обличчя Чу Ванніна, щоб побачити, чи захоче він прийняти вибачення.

Чу Ваннін подумав, а потім підняв зв’язані руки так, що вони загородили його обличчя від обличчя Мо Жаня. Мо Жань дуже люб’язно залишив натяжку мотузки між зап’ястя, як ланцюг між кандалами.

— Розв’яжіть мене.

— Ти будеш слухняним, якщо я це зроблю?

Чу Ваннін наполегливо підняв їх ближче до обличчя Мо Жаня.

«Пообіцяй бути слухняним, і Цей Неперевершений…»

Чу Ваннін швидко рухаючись, провів руками по голові Мо Жаня, а потім схрестив зап’ястя за шиєю Мо Жаня, так що мотузка утворила простий вузол. Очі Мо Жаня розширилися від шоку, і він інстинктивно використав свою духовну силу.

Це було так, як сподівався Чу Ваннін. Водночас він досяг власної духовної сили. Мотузка зв’язуюча Безсмертних не змігла протистояти духовній енергії двох культиваторів їхнього рангу: вона розсипалася на дрібний попіл, наче крізь неї пройшла блискавка.

Чу Ваннін обмотав Тяньвень навколо Мо Жаня і перекинув його на спину. Мо Жань був надто приголомшений, щоб негайно намагатися протистояти йому. Вираз його обличчя був настільки роздратований, що Чу Ваннін змушений був нагадати собі, що Мо Жань зв’язав його першим.

«Чому ви знову купили пігулку для виношування дитини?» — запитав Чу Ваннін.

Тяньвень сяяв. Мо Жань тремтів і стискав губи, але недовго пручався.

«Я хочу мати з тобою дитину – дитину, яка буде нашою спільною».

Чу Ваннін відпустив відчуття напруги, яке він не усвідомлював, що все ще відчуває. Мо Жань почав намагатися звільнитися з Тяньвеня, щойно його ефекти звільнили того.

— Хочу, — поскаржився він. «Цей Неперевершений ніколи не брехав про це. Чому ти такий підозрілий у…»

Чу Ваннін проігнорував його крики. Він глибоко вдихнув і запитав: «Чому ти передумав?»

Мо Жань напружився, коли Тяньвень знову засяяла. Цього разу він доклав серйозних зусиль, на лобі потік піт. Нарешті він гаркнув і поступився.

«Ні! Я не передумав. Я все ще хочу дитину з тобою. Я хочу, щоб ти її носив. Я хочу, щоб ти завагітнів, і я хочу, щоб наша дитина росла в тобі, щоб вона була доброю і розумною, як ти. Щоб вона завжди знала, що таке бути коханою».

Чу Ваннін був приголомшений.

Він дивився широко розплющеними очима і з прискореним серцем. Він не знав, що сказати, як відповісти на цю відповідь. Перш ніж він встиг зібратися, Мо Жань скривився і знову почав говорити.

«Але я не можу цього просити від вас. Боюся, ви не зможете захистити її від мене. Я також хотів, щоб наша дитина була у вашому останньому житті, і мені все ж вдалося стати причиною її смерті! Я практично Сам убив нашу дитину!»

Він знову закрив рота, але його тіло здригалося, а очі блищали.Чу Ваннін сжався, побачивши цей вираз на обличчі Мо Жаня і зрозумівши, що він його причина. Він поспішно забрав Тяньвеня, а потім за мить став на коліна біля Мо Жаня. Мо Жань згорнувся калачиком і перестав боротися зі сльозами.

— Мо Жань, — пробурмотів Чу Ваннін із жахливим жалем.

Він знав, що Мо Жань відчував відповідальність за те, що сталося з їхньою дитиною. Але свідомість Мо-цзунші, здавалося, більше звинувачувала себе за свою бездіяльність і за те, як він поводився з Чу Ванніном. Він не засуджував себе так повністю за смерть їхньої дитини.

— Вибачте, — вигукнув Таксюан-джун. «Я ніколи не хотів…»

— Я знаю, — сказав Чу Ваннін.

«Мені слід було мати-«

Чу Ваннін не міг більше стримуватися. Він кинувся на Мо Жаня, щоб зупинити свої слова поцілунком. Мо Жань цього не очікував. Він незграбно розсунув коліна, щоб Чу Ваннін сповз ближче в обійми, і вони впали тремтячою купою, а Мо Жань плакав.

Чу Ваннін неодноразово і незв’язно пробурчав, що це не його вина, що він страждав від Квітки «Восьми-Страждань- і-Довгої-Ненависті», що він не повинен звинувачувати себе. Мо Жань не відповів. Таксюан-джун не зміг прийняти роль квітки так легко, як Мо-цзунші, можливо, тому, що він жив із її ефектами набагато довше. Свідомість Мо-цзунші подорожувала світом і переживала це з любов’ю та теплом у своєму серці протягом восьми років. Ті самі вісім років свідомість Тансюань-джуна провела як самотній реанімований труп. Його шрами пішли набагато глибше.

Нарешті Мо Жань заговорив.

«Ванні», — сказав Мо Жань, його голос був трохи хрипким після сліз. «Ви мали рацію, коли скасували дію таблеток для виношування дитини. Я вас не звинувачую».

Чу Ваннін стиснув губи в темряві, притуливши голову до шиї Мо Жаня. Мо Жань звучав смиренно, як і голос Мо-цзунші, коли він зізнався, що думав, що їхня дитина постраждала б лише якби вона народилася. Можливо, свідомість Таксюан-джуна вважала, що Чу Ваннін скасував дію пігулки, що виношує дитину, тому що він розділяв таку думку.

Це правда, що Чу Ваннін не хотів знову завагітніти. Обставини тоді були жахливі. Ні Мо Жань, ні Чу Ваннін не змогли захистити свою дитину. Незалежно від того, чи дитина була вбита в його тілі, як і перша, чи вони були вбиті після того, як вони народилися, Чу Ваннін знав, що світ не дозволить жити дитині Тансюан-джуна і Чу-фея.

Але це було після.

Мо Жань відчув його наростаючу напругу і потер рукою спину. Цей лагідний жест лише послабив опір Чу Ванніна озвучити правду.

Правда, якою б егоїстичною вона не була…

— Я теж хотів нашої дитини, — прошепотів він.

Він сказав це егоїстично. Він сказав це, сподіваючись, що це не так, що Мо Жань хотів того ж. Він не був упевнений, чи пом’якшить це почуття провини і жалю Мо Жаня за те, що він змусив Чу Ванніна, чи погіршить ситуацію, оскільки буде звинувачувати себе в смерті їхньої дитини.

Він сказав це, менше думаючи про минуле, а більше про ту коробку, що розташована в кишені його ханьфу. Їхнє майбутнє.

Рука Мо Жаня зупинилася. Чу Ваннін сковтнув з острахом. У минулих життях Тансюан-джун йому не вірив. Він звинуватив Чу Ванніна в тому, що він радий, що їхня дитина померла.

Мо-цзунші знав, що Чу Ваннін оплакував їхню дитину. Але як же Тансюан-джун?

Чу Ваннін тремтів при спогаді про жахливе горе Тансюан-джун. Він трахав його, запитуючи: «Ти думав, що твоє тіло знову стане чистим? Ти думаєш, що тепер, коли він пішов…» Він трахав його протягом кількох днів, заявляючи, що той знову завагітніє; і залишав Чу Ванніна на кілька днів, ніби він не міг терпіти дивитися на нього. Ніби, нарешті, Мо Жань справді зненавидів свого Чу-фея.

«Я знаю… ти думав…» — спробував Чу Ваннін, тремтячи голос.

Мо Жань притиснув його ближче.

— Хочу, — сказав він.

Він поцілував Чу Ваніна в потилицю, оскільки Чу Ваннін не міг підняти своє обличчя з-під укриття на шкірі Мо Жаня. Його очі закололо.

«Ванні», — сказав Мо Жань ніжніше. «Я бачив, як ти сумуєш. Мені було так соромно, що я сказав собі, що це не може бути правдою. Що ти таємно радієш. Те, що лише побічні ефекти таблеток для виношування дитини роблять тебе слабким».

Слова Мо Жаня були настільки болючими, що Чу Ваннін відчув, як у нього в грудях щось тріснуло. Він сильніше скрутився, інстинктивно реагуючи на біль. Мо Жань також міцніше обійняв його, ніби він знав, що Ваннін розбивається, і намагався допомогти утримати його разом.

«Це було лише моє боягузтво», — прошепотів Мо Жань. «Я знаю, що ти оплакував. Я знаю, що ти його любив».

Слова Мо Жаня викликали віддалене відчуття полегшення. Але в той же час прощення Мо Жаня нарешті зламало щось всередині Чу Ванніна; холодна стіна між його серцем і всім горем, якого він раніше не міг дати побачити Тансюан-джун.

Чу Ваннін довго не міг нічого сказати, бо дихав занадто важко. Він почувався дезорієнтованим і пригніченим, і він не розумів, що відбувається, поки у нього не збило дихання. Чу Ваннін із запізненням зрозумів, що це були ридання, він плакав.

.*.*.*.*.*.

Примітки:

Це буде щасливий кінець, їм просто потрібно було спочатку поплакати. <3

Примітки:

Ще раз дякую 2bunlords за редагування, поради та заохочення! Ваші нотатки, запитання та коментарі надихають мене. ^-^ <3

(Див. кінець глави для отримання додаткових приміток.)

Розділ 3

Мо Жань прокинувся раніше, ніж Чу Ваннін, і почав підійматися за звичкою. Зазвичай він намагався приготувати ванну, поки Чу Ваннін ще спав, щоб його чоловік міг вмитися, як тільки прокинеться. Сьогодні, однак, руки Чу Ванніна сильніше стиснули мантію Мо Жаня, і Мо Жань згадав, що сьогодні вранці не потрібно приймати ванну.

Мо Жань знову вмостився, щоб помилуватися м’яким обличчям Чу Ванніна. Свідомість Таксюан-джуна не мала розкоші проводити так багато часу зі своїм коханим, як Мо-цзунші. У нього рідко траплялися такі тихі моменти, тому він насолоджувався ними всіма.

 

Поступово Мо Жань усвідомлював, як Чу Ваннін дихає і як його тіло реагує на нього. Він посміхнувся, коли зрозумів, що не тільки він розкошує в рідкісні моменти. Він потягнувся, щоб обмотати пасмо волосся Чу Ванніна навколо пальця, і зітхнув, наче закоханий юнак. Мо Жань не втримався, щоб трохи подражнити свого коханого.

«Ах, яка краса».

Вії Чу Ванніна затремтіли. Однак йому довелося стримувати своє роздратування аби не показати, що він лише вдавав, що спить. Мо Жань стримував бажання посміятися. Їхня гра була б скінчена, якби він засміявся! Його серце зовсім розслабилося від думки, що Шицзун прикидається, що спить, щоб Мо Жань довше тримав його.

 

Він слухняно підігрував, гладячи м’яке волосся Чу Ванніна, поки той не відкрив очі. Тоді Мо Жань поцілував його.

 

«Хочеш снідати? Цей Неперевершений сьогодні буде готувати».

 

Чу Ваннін кивнув, не підвівшись. Він виглядав таким сором’язливим і слухняним; Мо Жань не міг не поцілувати його ще раз, перш ніж підвестися з ліжка.

 

Чу Ваннін залишився в ліжку трохи довше, перш ніж повільно й обережно одягнутися. Він прийняв рішення. Йому потрібно було поговорити про це рішення з Мо Жанем.

 

І тому він опинився в тій самій дилемі, від якої його серце калатало в останні кілька днів. Йому потрібно було поговорити з Мо Жанем про пігулку для виношування дитини, і йому потрібно було поговорити з цією свідомістю — тією, яка отримала пігулку — першою.

 

Чу Ваннін вийшов зі спальні з похмурою рішучістю, незважаючи на свої нерви. Тоді він засумнівався. Мо Жань вже почав готувати сніданок. Він не міг його перервати. Чу Ваннін зробив вигляд, що прийшов на кухню, щоб подивитися, як Мо Жань готує.

 

Здавалося, Мо Жань був задоволений увагою.

 

“Ти голодний?”

 

Живіт Чу Ванніна тріпотів від нервів.

 

«…Мн, — сказав він.

 

«Їжа скоро буде готова. Якщо ви не можете дочекатися, допоможіть мені».

 

Чу Ваннін кивнув і дозволив Мо Жаню скеровувати його для приготування гарніру. Він доклав серйозних зусиль. По-перше, тому, що робота руками відволікала його розум від тривоги. По-друге, коли він працював пліч-о-пліч з Мо Жанем, йому спала на думку одна забобонна думка. Сьогодні, як ніколи, важливо зробити щось добре разом.

 

Вони сіли їсти. Мо Жань наповнив тарілку Чу Ванніна у своїй звичайній ніжно-владній манері. Чу Ваннін їв слухняно і механічно.

 

“Як воно? Тобі не подобається?»

 

Чу Ваннін кліпнув. Мо Жань був би засмучений, якби подумав, що причиною того, що він їсть так повільно, є те, що йому не подобається його приготування. Проблема полягала в тому, що він не міг спробувати їжу через нервовість.

 

«Мн. Дуже добре.”

 

Мо Жань оглянув його обличчя. Чу Ваннін намагався не червоніти під пильною увагою. Він підсунув блюдо, яке приготував, до Мо Жаня, щоб відволіктися.

 

— Спробуй, — сказав він.

 

— Уже — сказав Мо Жань з посмішкою, показуючи на свою тарілку. “Це дуже добре.”

 

Чу Ваннін кивнув і відчув непропорційне полегшення. У теплій, впевненій посмішці Мо Жаня було щось, що допомогло Чу Ванніну забути свої страхи. Мо Жань любив тільки його: Чу Ваннін ніколи не потребував, щоб Мо Жань любив його. Посмішка Мо Жаня була іскрою, яка запалила вогонь у серці Чу Ванніна. Чу Ваннін охоче горів, і зараз, і раніше, все віддав заради Мо Жаня, нічого не просив і ніколи про це не пошкодував.

 

Не було нічого, що б він не дав, і тому нічого, що він боявся втратити. Поки Мо Жань міг посміхатися, Чу Ваннін був задоволений.

 

Крім того.

За винятком того, що Мо Жань сказав: «Цей Неперевершений — батько дитини», а Чу Ваннін задихався від туги. Чу Ваннін уявляв усмішку Мо Жаня на обличчі того, кого б вони обоє любили. Мо Жань сказав: «Твої очі і моя сила», а Чу Ваннін уявив, що тримає на руках дитину з його теплом. Він уявляв, що зіграє роль у створенні цієї людини на світ. Це зробило його жадібним.

Коли його страхи вгамувалися, а бажання наповнило його серце, Чу Ваннінг знайшов сили говорити.

«Я хочу спробувати ще раз», — сказав він.

«Чому? Ви справді впоралися чудово», – сказав Мо Жань. Він відкусив ще один гарнір, який приготував Чу Ваннін.

 

Чу Ваннін витріщився. Вся сміливість, що спалахнула в ньому, розвіялася на стіні безтурботних, безглуздих вигуків Мо Жаня.

 

Це правда, що він підняв цю тему без преамбули, але він не розумів, як Мо Жань взагалі викинув цю тему з голови.

 

Він прокляв Мо Жаня, який радісно жує, за те, що він не зрозумів його прохання. Тоді він прокляв себе за своє худе обличчя. Потім він нагадав собі, що у них залишилося всього кілька годин, і зробив ще одну спробу.

 

«Таблетки для виношування дитини», – сказав Чу Ваннін.

 

«Е?»

 

Мо Ран трохи занепокоєно нахмурився, мабуть, тому, що обличчя Чу Ванніна було жалюгідним від збентеження, а потім, здавалося, він спантеличився через значення Чу Ванніна. Чу Ваннін спостерігав, як працює його розум. Він думав закликати Тяньвень, бо він міг спробувати втекти, але цей гамбіт завжди ризикував ще більше втратити гідність, якщо Мо Жань реагував занадто швидко. І, в будь-якому випадку, він дійсно… дуже хотів знати, якою була відповідь Мо Жаня.

 

Якби Мо Жань люб’язно зрозумів, що мав на увазі Чу Ваннін.

 

Нарешті очі Мо Жаня розширилися. Він так різко вдихнув, що його трохи тряхнуло.

 

«Хочеш, хочеш. Дитина. Зі мною. Знову, — запитав він, спотикаючись перед словами. «Це те, що ви мали на увазі. Ти хочеш спробувати… мати дитину».

 

“…”

 

«Ванні», — сказав Мо Жань.

 

Мо Жань обійшов стіл, став на коліна біля Чу Ванніна й узяв його за руки. Обличчя Чу Ванніна було теплим, але це стало незначним занепокоєнням. Вся його істота відчувала, що горить зсередини під пильним поглядом Мо Жаня.

 

«Ванні», — повторив він.

 

Чу Ваннін обережно нахилився, щоб притиснути чоло до Мо Жаня. Він не міг бути таким сміливим, щоб сказати це вголос. Але він міг прошепотіти це із закритими очима.

 

— Так, — сказав він.

 

Мо Жань здригнувся. У наступну мить Чу Ваннін охопив Мо Жаня. Їхні губи зіткнулися, руки Мо Жаня притиснули його до грудей, і його потягли з подушки на свої коліна . Він інстинктивно намагався виправитися, але Мо Жань, здається, цього просто не помітив. Чу Ваннін відмовився від боротьби. Натомість він зосередився на спробі дихати, поки Мо Жань цілував його, а руки Мо Жаня обвивалися навколо нього.

 

У нього була хвилина, щоб відновити орієнтацію, коли Мо Жань поклав його на їхнє ліжко і почав знімати мантію, яку Чу Ваннін так обережно одягнув сьогодні вранці.

 

Йому вдалося сказати: «Мо Жань. Зачекай».

 

Мо Жань звільнив рот, коли взяв з їхнього ліжка знайому пляшку й почав підігрівати рідину між пальцями.

 

«Мені ще треба поговорити з твоєю іншою свідомістю», — ахнув Чу Ваннін.

 

«Хіба ти не завжди говориш, що ми одна й та сама людина?» Мо Жань сперечався. “Я сказав так.”

 

Говорячи, він притиснув до нього палець, поклавши край усякому обговоренню. Чу Ваннін хотів би прокоментувати, наскільки ефективно він проілюстрував недоліки у власних міркуваннях, але він знав, що це було б марними зусиллями. Він потягнувся до вільної руки Мо Жаня і замість цього заплющив очі.

 

.*.*.*.*.*.

 

Коли Чу Ваннін наступного разу прокинувся, він був не в змозі зробити більше, ніж тремтіти і стогнати. Мо Жань обережно підбирав і погладжував волосся.

 

«Мо Жань», — видихнув він.

 

«Можеш спати далі», — сказав Мо Жань. «Вибачте, що я тебе розбудив».

 

Чу Ваннін був упевнений, що це не те, чого він хотів, що він терміново хотів зробити щось інше, але він не міг точно зв’язати слова. Зрештою, він лише похитав головою.

 

Мо Жань засміявся. Руки Чу Ванніна зручно розташувалися на чутливій шкірі над ребрами Мо Жаня. Він впив нігті. Мо Жань скривився і слухняно перетворив свій сміх на легкий кашель.

 

Потім настав тихий момент, коли Мо Жань оглядав їхні тіла. Щоки Чу Ванніна почервоніли. Мо Жань грубо знехтував тим , щоб докласти зусиль для прибирання після тієї ночі.

 

“Я справді переборщив, – безсоромно зауважив Мо Жань. – Що трапилося?”

 

Чу Ваннін хотів сказати: «Наче вам потрібна причина, щоб бути таким абсурдним», але він хвилювався, що Мо Жань сприйме це як знак, що нічого суттєвого не сталося. І тому замість цього він використав саме те рівне, невражене вираз обличчя, яке завжди змушувало Мо Жаня переглядати свої останні дії.

 

Це спрацювало: очі Мо Жаня набули зосередженості, що означало, що він перебирав свої спогади. Чу Ваннін знав, що Мо Жань згадав, коли його руки міцніше стиснули його.

 

«Ванні, ми…» сказав він тремтячим голосом. «У нас буде дитина?»

 

«Якщо на це воля Неба».

 

Мо Жань спохмурнів. Чу Ваннін подумав, що це страх, але…

 

“Ти хочеш?” — запитав Чу Ваннін.

 

— Так, — палко сказав Мо Жань, знову стискаючи його. «Хочу, звичайно, я хочу, я хочу дитину з тобою. Але я… я боюся».

 

Чу Ваннін піднявся, щоб доторкнутися до обличчя Мо Жаня.

 

— Я теж, — зізнався він.

 

«У мене немає ні палацу, ні варти, ні лікарів», — журився Мо Жань.

 

«Вони нам не потрібні», – сказав Чу Ваннін.

 

«Як ти думаєш, чи допоміг би Старійшина Танланга?»

 

Чу Ваннін хмурився від ідеї дозволити Танлангу оглянути його.

 

«Я знаю деяких лікарів у селі; ті, з ким ми торгуємо лікарськими травами», – сказав Чу Ваннін. «Вони допоможуть нам найняти кваліфікованих акушерок, коли прийде час».

 

Мо Жань почав розслаблятися, оскільки Чу Ваннін сказав, що є лікарі, яким він довіряє. Його очі розширилися від нової тривоги при згадці про пологи.

 

«Ні, тобі буде дуже боляче», — запротестував він. «Ти міг би навіть…»

 

«На цей раз моє тіло сильне», — наполягав Чу Ваннін.

 

Мо Жань відкрив рота. Чу Ваннін приклав руку до грудей Мо Жаня і послав через нього зцілювальний потік духовної енергії. Це було здебільшого для того, щоб довести свою думку, але також було функціональним. Він знав, що його тіло повинно було хоча б трохи боліти після їхніх утіх.

 

Мо Жань вагався, а потім відповів на жест. Біль у тілі Чу Ванніна згас, і він зітхнув із полегшенням. Він поцілував Мо Жаня як для вдячність, так і для заспокоєння.

 

«Дайте мені мочалку», — прошепотів Мо Жань.

 

— Мн, — погодився Чу Ваннін.

 

Мо Жань поцілував його в лоб і підвівся. Він обережно допоміг Чу Ванніну прибрати, а потім зник у напрямку кухні. Коли він повернувся, він запропонував Чу Ванніну тацю з чаєм і закуску.

 

Чу Ваннін відкусив, поки чай холонув. Було смачно та солодко, як завжди.

 

— Хочу, — серйозно сказав Мо Жань, — дозволь мені прийняти таблетку. Ти вже зробив це для нас у нашому останньому житті.

Чу Ваннін здивувався. Йому навіть не спало на думку, що Мо Жань може бути тим, хто народить їхню дитину. Але через мить він похитав головою.

 

“Я хочу…”

 

— Ні, — сказав Чу Ваннін.

 

Мо Жань запитав лише тому, що вважав своїм обов’язком позбавити Чу Ванніна болю та дискомфорту. Він справді цього не хотів, тоді як Чу Ваннін…

 

«Я вип’ю», — наполягав Чу Ваннін, опустивши очі, щоб приховати вираз обличчя від уваги Мо Жаня.

 

Він залишився таким на мить. Погляд Мо Жаня був важким, і Чу Ваннін знав, що він буде оцінювати все, від розташування його плечей до кольору щік. Після довгої миті Мо Жань нахилився вперед і поцілував його. Це було ніжно, але так несподівано і з таким жаром, що Чу Ванніну довелося покласти руки на плечі Мо Жаня, щоб утриматися.

 

Він не усвідомлював, що вигнувся, поки Мо Жань не обняв його, щоб підтягнути ближче. Тоді Чу Ваннін відсторонився, збентежений і бажаючи побачити вираз обличчя Мо Жаня. Його застало зненацька те, що він побачив. Вираз Мо Жаня був з м’яким здивуванням.

 

«Хочу, — сказав він, — я не вмію говорити слова, але я… я…»

 

Чу Ваннін поцілував його.

 

Цього разу першим зіграв Мо Жань. Весь страх в його очах перетворився на люту й ніжну мету.

 

— Цього разу я подбаю про вас, — пообіцяв Мо Жань. «Вас обох».

 

У Чу Ванніна на серці потеплішало. Він ніколи не очікував, що хтось подбає про нього. Він не повірив у це навіть тоді, коли Мо Жань урочисто, стоячи на коліні, пообіцяв повернути його до життя. Тепер у Мо Жаня була така сама урочиста обіцянка.

“Я знаю.”

Усмішка Мо Жаня у відповідь на впевненість Чу Ванніна була настільки яскравою, що в їхній спальні здалось, що почало світати. Чу Ваннін поніжився в його теплі, а потім глянув на чай, який він відклав раніше. Він перестав парити.

«Принеси мені мій верхній халат», — сказав він.

Мо Жань був спантеличений запитом — до ранку залишалося ще кілька годин, — але він зробив, як просив Чу Ваннін. Чу Ваннін витягнув коробку з сумки Цянкунь. У Мо Жаня перехопило подих, коли він упізнав її.

Чу Ваннін запив пігулку для виношування дитини чаєм, який йому приготував Мо Жань. Потім вони вдвох лягли відпочити до ранку.

.*.*.*.*.*.

Примітки:

Дайте мені знати, що ви думаєте, якщо вам це подобається, якщо ви хочете читати більше. Я вважаю, що коментарі надихають, і вони роблять мене такою щасливою!

П.с. від перекладачки: будь ласка напишіть чи вам подобається переклад і чи варто перекладати його далі?