Розділ 1

— Чуваки, у мене вікна повибивало, — прозвучало у голосовому. А далі купа матюччя, бо Андрій вкотре завівся.

— На вікна насрати. Ти як? — відповів йому стурбовано Валік, а хвиля тривожності вже підступала до горла і переймала дихання. Лузан знайшов тоді квартиру ближче до центру. Як він казав, пощастило. Міхієнко тепер мав величезні сумніви.

— Та все нормально. Я був у ванній. І то випадково. А тоді було дуже гучно. Вийшов і наступив на скло, — пробурчав Лу.

— Відбою ще не було. Шуруй назад і не виходь, — Валентину це здавалося до болю логічним.

— Вел, вимкни мамочку. Все в нормі, — закинув коротке.

— Лузан! Іди в ванну! Бігом! — тепер почав заводитися Валік. І після войсу поставив з двадцять знаків оклику.

— Андрію, ну серйозно, — підключився вже і Микола. — Ти нам потрібен живим, бо хто ж буде стріми запускати? — спробував змотивувати друга жартом.

— Добре. Іду в ванну. Але там інтернет не ловить за зачиненими дверима. Постарайтеся не хвилюватися, — якомога єхидніше відповів Андрій і зник з мережі.

“Довбо…”, — подумав Валентин, лежачи у ванні в клубку з ковдр. “Казковий”.

***

Лузан вийшов знову на зв’язок через дві години, коли пролунав відбій сирени.

— Ну що ж, друзі, — почав він вже досить спокійним голосом. — Я поспав: це перша хороша новина. А друга: я їду до когось із вас ночувати. Завтра вранці прибуде господар квартири щось вирішувати зі склом. От тепер можна влаштовувати  конкурс на найтурботливішого друга, — не втратив можливості підколоти й тут.

— Чувак, звичайно приїжджай. Я навіть поприбираю, — заохотив Микола, бо після від’їзду Лізи у Київ було страшно уявити ту холостяцьку квартиру. — Давай краще до мене. Це ближче. Щоб ти ще в якусь дупу не потрапив по дорозі, — втрутився Валік.

— Резонно. За годину буду. Чекай, Валентине. Але, якщо мені не сподобається, піду до Колі — так і знай, — вже у цілком розслабленій манері відповів Андрій.

Швидко зібрав одяг і техніку у валізу, щоб вітер вночі нічого не пошкодив. Як зміг, затулив розбиті шибки, на яких ще залишалося трохи скла. Решту речей переніс у ванну. Здається, все. На щастя, машина стояла з іншого боку будинку і не відчула тієї ж вибухової хвилі. Швидко завів і поїхав порожнім вечірнім містом, порушуючи комендантську годину. Але подітися було нікуди — треба вирішувати швидко.

***

“Ідеально. Як завжди, ідеально пунктуальний” — подумав Валік, почувши дзвінок у двері. На порозі стояв його величність Лузан. Захотілося підскочити і обійняти цього дурника, який так бездумно ризикував життям у цей страшний час. Але в наступну мить гострий зір помітив щось у руці друга, окрім валізи.

— Ти дебіл? — прозвучало замість привітання. І Валік схопив Лу за зап’ястя, затягуючи його в квартиру та одночасно підносячи руку ближче до світла. З іншого боку долоні стирчав досить таки помітний шматок скла.

— Нє, це ти дебіл, — вирвав руку Андрій. — Я навіть не помітив. Фігня якась.

Але Валентин подивився на товариша зі ще більшим осудом і потягнув до умивальника. Священна аптечка і 6 років медуніверситету допомогли не вбити Лузана за його необережність, а підлікувати. Андрій не відчував нічого, поки Валік не почав обережно діставати уламок. Напевно, адреналін заглушив біль, а тепер відступав, даючи глибше дихати та відчувати мурашки від дотиків друга. Закінчивши, Валентин хотів ще й дати запотиличника, але Лу вдало ухилився. Тепер він міг роззутися і зняти верхній одяг.

Весь цей час вони мовчали, бо Валік був відчутно злим. Якщо Андрій такий стан переживав по 10 разів на день і звик, то його друг був непередбачуваним. Але після перев’язки настрій поліпшився і вони змогли обговорити те, що сталося. Рівні тривоги Валіка коливалися, але він вже не зачіпав Андрія з його впертою безтурботністю. Добре, що той вже був тут, з ним, в безпеці. Андрій захотів прийняти душ і спати.

— Ти ж дві години там просидів. Не міг помитися?

— Дуже дотепно. В тебе є запасний рушник?

— Ні, комплектацією не передбачено.

— Окей. Байдуже.

Коли Лузан повернувся, Валік вже лежав на своїй правій половині розкладеного дивана і залипав у ТікТок, шукаючи ідеї для нових відео. Андрій вирубився швидко, зважаючи на всі події цього вечора. Валік поспостерігав трохи, як друг спить, і теж вмостився, намагаючись не зачепити ту ніжну квіточку. Але відчував, що цієї ночі Лу так легко не прокинеться.

Зате прокинувся Валік. Від пекельної спеки. Батареї вже не працювали давно, але парило незгірше, ніж у Сахарі. Вставати було лінь, тому він просто стягнув через голову футболку і викинув її на підлогу. Нічого нового. Полегшало.

***

Валік з голим торсом поруч трохи шокував спершу, але тоді до Андрія поступово почало доходити, де він і що вчора сталося. Телефон, залишений на підлозі, показав сьому ранку. Пересохле горло наказало вставати і шукати воду. Добре, що приїхав до Валентина — у нього точно все було. Можливо, навіть якась готова їжа, якщо планувати на перспективу. Прикол все з’їсти до пробудження товариша не видавався банальним. Все знайшлося на кухні. Вода розблокувала і голод, а яка ж смачна гречка стояла у Валіка в холодильнику. Ну добре, залишив і йому.

Спати вже не хотілося. Здавалось, після стресу організм забув, що режим підйому о сьомій успішно закінчився роки два тому. Треба було щось робити. Повернувся у кімнату та вмостився на єдиному стільці. Швидко перевірив інформацію по роботі. Погортав ТікТок. Зазирнув у Твіттер. Але в такий час мало ще було двіжу, тому ці заняття закінчилися досить швидко. Валік ще не прокинеться години з півтори.

Валік… Він відкинув ковдру і лежав на спині. Чудовий ракурс, щоб роздивитися його спортивні успіхи. Нові обриси Валентина милували око. Він підтягнувся, було видно рельєфи на животі. Не ті, яких досягають у залі з якимись додатковими речовинами, а такі класні, природні, яких ніколи не вдавалося досягти Лузану.

Валік уві сні був ще милішим, ніж у житті. Здається, навіть посміхався. Як у нього виходило всіх заражати своїм гарним настроєм, не вкладалося в голові. Але Андрій теж посміхнувся, дивлячись на цю сплячу безтурботність. А тоді поринув у свої думки, які переривалися лише якимись повідомленнями з чатів у месенджерах, що не можна було відкласти.

Мить, коли друг розплющив очі, Лузан успішно пропустив, але його застигла позиція з очима, які ніби витріщалися на прес Валіка, дали Міхієнку поживу для оригінального привітання.

— Що, вже без мене подрочив? Оце друг називається, — пролунало з боку дивана і Андрій стрепенувся. Хриплий голос Валіка ніби підсилював насмішку,  та всі вже давно до подібних ситуацій звикли.

— І тобі доброго ранку.

— Безсоння після вчорашнього? — поцікавився Валентин, витягуючись на повен зріст у ліжку.

— Не став мені діагнозів — ти не справжній лікар. Просто трохи збився режим. Це норма. І взагалі тобі треба теж вставати раніше, бо це просто нудота сидіти у цій квартирі.

— Мені підходить. Тим паче через 20 хвилин зарядка, тому якраз вчасно прокинувся. І у мене ракети не цілилися, чувак, тому зі сном все ок.

— Ой, припини вже. Сподіваюсь, сьогодні я ночуватиму вже у своїй квартирі, щоб не чути твоє квоктання.

— Сподіваюсь, тобі в твою порожню голову не прилетить ракета.

— Добре, мам, — професійно закотив очі Лузан.

— А тепер пішли чистити зубки і на зарядку.

— Зарядку? Ти серйозно? — на обличчі читалася приреченість.

— Це буде топ-контент. І додаткова мотивація для підписників. А в принципі, чому я тебе ще вмовляю? В тебе немає вибору. Я тебе просто звідси не випущу — і з диявольським сміхом вийшов з кімнати.

Довелося змиритися. Зарядка була справді незабутня.

Порятунком було те, що одразу після руханки зателефонував господар квартири і попросив під’їхати, тому у Лузана була причина вискочити і полетіти кудись подалі від Валіка. “Це вже було занадто. У нього давно не було нікого, а тут Валік зі своїм стриптизером. Як же тупо. Сподіваюсь, ніхто не помітив маленького конфузу. Але ж це Міхієнко, не абихто. Це наче не так дивно. Чи навпаки?” — намагався нормалізувати свій стояк Лу. Але після кожної думки  в голові все одно лунало протяжне “Бляяяяяяяяя”. На щастя, пізніше він витіснить це думками про справи волонтерські. Головне, щоб не помітив Валентин.

***

Показав господареві руйнування і залишив з ними розбиратися. Помчав у офіс, де довго розгрібав нові замовлення. Тягав з хлопцями коробки та сварився з працівниками “Нової пошти”. Звичайний день.

Але з квартирою не все було гладко. Вікна засклять лише через два дні. Хазяїн навіть знизив вартість проживання, щоб Андрій десь кілька днів ще пересидів. Ну звісно. Бажання лишатися у Валіка не було, та той, здається, навіть зрадів такому розвитку подій.

Ввечері вирішили проводити стрім без гостей. Дивно було б сидіти в різних кімнатах, але, за відчуттями, ще дивніше так, близько, перед одним монітором. Очікувано полилися гейські жарти в чаті, а Микола підняв їх на зовсім інший рівень. Звично. Але відчуття після ранкового конфузу були досі незвичні. Ось ця замкненість в спільному просторі підбиралася під шкіру мурашками, що кричали “Небезпека”.

Потім Валік вимкнувся лиш торкнувся подушки, а Андрія мучило безсоння. Був час подумати. Проблема була не в другові, він просто подразник. Якось непомітно забив на власні потреби під час війни. Всю енергію віддавав фондові. А тут ця енергія вирвалася. Треба було знайти дівчину хоча б на короткий час. Не настільки складно зробити, як на це налаштуватися. Душевного контакту не хотілося зовсім, бо на нього потрібні були сили і час. Ні того, ні іншого він не мав. Та розбереться якось. Завтра.

***

Пробудження вже було більш приємним, ніж вчора. Дев’ята ранку і Валік зі своїм знову оголеним торсом у Андрія на грудях. Хоча Валік зазвичай до плану ідеальних ранків не входив. Але навіть це не перешкодило Лузану виспатися. Це був успіх.

Виліз із обіймів — хіба вперше вони разом ночували? — і пішов прийняти душ, поки Валентин не розплющив очі. У планах було звалити до зарядки, щоб знову не лунало в голові оте підступне “Бляяяяяяя”. План теж вдалося втілити. Ну просто ідеальний день. І в офісі було не надто напряжно, бо все, що мали роздати, роздали вчора, а нове ще було в дорозі. Навіть звільнилися раніше. Казка.

***

Валік захотів прогулятися пішки і відправив Андрія готуватися до стріму самостійно. Було дуже дивно знаходитися у тій маленькій квартирці без Валентина, якось порожньо і трішки тривожно. Пролунала сирена. Лузан не зважав на такі речі, готував техніку.”Прилетить — так прилетить” — непогана філософія для атеїста, яка так бісила Валіка.

Але тому було йти до будинку ще хвилин 20. Це трохи знижувало концентрацію і підіймало рівень напруженості. Вирішив набрати, та телефон виявився поза зоною. Потім ще. І ще. Хоча Валік — доросла людина. Розбереться. Але ж можна поїхати його знайти. Це буде швидше.

Андрій не розумів, чому так розхвилювався. Можна ж власну філософію прикласти до будь-кого у цьому світі. Але так по-дурному втратити друга? Ні, цього він не міг допустити. Проте Валіка ніде не було. Лузан доїхав до офісу і назад тією ж дорогою, але марно. Всі поховалися у свої нірки в очікуванні нових вибухів. Де подівся Міхієнко, невідомо.

З’явилася думка, що вони якось розминулися. Піднявся на поверх, але нічого не змінилося. Спустився до під’їзду, щоб швидше дати тому придурку триндюлів, коли побачить. За якийсь час пролунала сирена про відбій тривоги, але Лузан досі стояв і пильно вдивлявся у сутінки. За 15 хвилин з них виринув Валентин із задоволеною посмішкою.

— Ти чого тут? Там ще стрім не почався? — почав здалеку.

— Чекаю одного імбіцила, в якого відключений телефон. Хвилююся, чи його не загризли скажені собаки.

— Такі, як ти?

— Саме так, — і після короткої паузи, коли вбивав Валіка поглядом. — І де ж ти був?

— Нагуглив найближче сховище і сховався. Дуже просто. Зв’язок не ловив, сорі. А ти, я бачу, вже ввімкнув мамочку. Чи як там було вчора? – не втратив нагоди нагадати вчорашню ситуацію Міхієнко.

— Дуже смішно. Це була б дуже тупа смерть для тебе. Без родзинки, — фиркнув Андрій.

— Нічого ж не сталося. Я ж не міг передбачити, що буде тривога. Ходімо швидше, бо люди не чекатимуть.

Вони запізнилися лише на 5 хвилин, Микола навіть не помітив. Але глядачі відзначили, яким роздратованим був Андрій та як різко відповідав навіть на повідомлення в чаті.

Лягали спати у мовчазному режимі. Валік не знав, у чому він винен, а Лу, чому так сердиться. Добре, що це була остання ніч в одному ліжку і завтра емоційний стан прийде в норму.

***

Ранкове повідомлення від господаря квартири збадьорило. Поки Валік робив зарядку, Андрій вже вислизнув, захопивши усі свої речі. Та радість тривала недовго, адже з’ясувалося, що в будинку сталося пошкодження якихось важливих труб, яке невідомо, коли виправлять. Господар попросив забрати всі речі і перепросив. Краще від цього не ставало.

День на роботі Лузан провів у роздумах. Чомусь всі думали, що він злий, і не чіпали. Іншої квартири, у яку він міг сьогодні заселитися, не існувало. У місті було вже в рази більше переселенців, ніж два місяці тому, а тому реальність жорстоко натякала, що це все. Знайомий рієлтор теж нічим не допоміг, а порадив чекати.

Які були варіанти? Валік або Коля. Запитав Миколу, але на вихідні приїжджала Ліза і їм там буде тіснувато всім разом. Не знав, як підійти до Валентина, щоб той не почав його стібати. Особливо після вчорашнього.

Довго відтягував момент, а Валік поводився так, ніби нічого не сталося. До того часу, коли всі не розійшлися, а вони лишилися вдвох, ніби доробити якісь суперважливі справи. Міхієнко сидів в телефоні, а Андрій замислено дивився в стіну. Перший здався скоріше.

— Ну що, їдемо?

— Куди?

— До мене. Бомж ти корейський, — лагідно відповів Валентин.

— І ти навіть не хочеш прогулятися?

— Треба ж розмістити дорогого гостя. Тепер все, як належить. І за квартиру платимо навпіл.

— Так, капітане, — відсалютував Андрій.

— Поїхали, бо я вже втомився.

Речі так цілий день і пролежали в багажнику. Заїхали купити продуктів, які Валік буде для них перетворювати у справжню домашню їжу (“не мівіну ж твою щодня з живчиком їсти”). Навели відносний порядок у відносному хаосі житла Валентина.

Починалося нове життя, яке невідомо скільки протриває. Але друг поруч в такий час вже був величезним бонусом, який перекривав те, що доведеться перебувати з кимось разом майже 24/7.

***

Вже з першого дня вимушеного сусідства вони навіть без обговорень випрацювали графік. Андрій прокидався раніше та йшов займатися на майданчик, поки Валентин проводив свою зарядку. Якраз коли Міхієнко закінчував, Лузан вже виходив з душу та прямував на кухню починати готувати сніданок. За якийсь час до нього приєднувався Валік та вони разом снідали. Потім прямували у офіс кожен своїм маршрутом.

Так тривало доти, доки у Дніпрі не почало закінчуватися пальне. На нараді фонду вирішили користуватися лише однією машиною, і це не було авто Андрія. Довелося прогулюватися з Валіком вранці та ввечері — у розмовах та жартах час минав непомітно. Стріми поруч стали вже чимось звичним, як і перегляд тіктоків перед сном. Валік ще щось там постійно залипав у своєму телефоні, мабуть, переглядав розрекламовані нюдси, але Андрій вирішив з ним цю тему не обговорювати.

Лузан за кілька тижнів такого співжиття починав почуватися, як вдома. Цікаві розмови, розуміння його складного характеру та піклування розтопили останні сумніви про те, чи було хорошою ідеєю переїхати саме до Міхієнка. Він досі періодично переглядав сайти пошуку житла, але там нічого не траплялося, що не дуже й засмучувало. В якусь мить зловив себе на думці, що був би не проти пожити так до кінця війни. Війна виправдовувала будь-які незручності (або ж бонуси).

***

А Валік почав швидко “скочуватися”. Спершу зробив манікюр, тоді проколов носа і перед усіма хизувався своєю сережкою. Постійно просив нюдси у незнайомих дівчат і проявляв свою душевну свободу. Сказав, що хоче проколоти соски. Що далі? Рожеве волосся? Тату на обличчі? Новий хлопець?

Іноді ці зміни смішили Лузана до сліз, а часом навіювали жах. Він знав Міхієнка так давно, бачив його у різних станах, але про такі потаємні бажання не здогадувався. Консервативний Андрій не міг витримати такого волелюбного Валіка. На щастя, то були лише спалахи. Решту часу з цим можна було миритися.

***

— Заціни фоточку, — кинув Валентин і підсунув прямо під носа світлину худенької дівчинки у самій білизні. Андрій швидко відвернув погляд.

— Їй хоч є вісімнадцять?

— Невідомо, — безтурботно відмахнувся Валік.

— А в тебе є мозок, Валентине? — їдко поцікавився Андрій.

— Не починай.

— Коли тебе посадять, передачки носити не буду. Придурок, — випалив і відвернувся до свого екрана.

— Ну що я зроблю, якщо вони самі надсилають, — простодушно відповів Міхієнко.

— Ти сядеш, Валік. Сядеш. За дитячу порнографію. Весь інтернет бачить, що ти просиш нюдси, а він нічого не забуває, — знову відірвався від телефона Лузан.

— І що тепер робити? — цілком щиро запитав Валік.

— Припинити творити херню. Чи хоча б казати, що 18+. Валік, я серйозно. Нам ще судів не вистачає для повного щастя.

— Я подумаю.

— Головою, Валік, лише головою.

***

Більше вони не спілкувалися в той день. Андрій був дуже злим, а Валік замисленим.

Лиш додому все-таки довелося йти разом. Рухалися мовчки, слухали кожен щось своє у навушниках, а на місто якось різко падала темрява. За 10 хвилин стало все зрозуміло — починався дощ. Якраз перетинали міст, на якому сховатися було ніде. Ніжна мигичка вже лоскотала обличчя. Було досить тепло, тому дискомфорт не відчувався.

Але Андрія переповнювали емоції, від яких він хотів втекти. Тому й почав іти швидше. Та Валік встиг вхопити за плече і зупинити. Дощ посилювався.

Лу дивився сердито, хоча нічого не говорив і не рушав далі. Він готовий був у будь-який момент вибухнути. А Валентин, здається, насолоджувався ситуацією. Підставив обличчя під крапельки і посміхався. Хотілося його вдарити, але краще схопити і потягнути цю нахабну морду за собою. Та Андрій лише простягнув руку до його куртки, як її перехопили і натомість притягнули його.

А тоді все відбулося вмить: мокрі гарячі губи накрили рот Андрія і вибили спертий подих. Та, на диво, це не шокувало, а лише ще більше розгнівало. І він почав відповідати на поцілунок так шалено, що навіть перехопив ініціативу.

Руки перемістилися на потилицю.

Язик проникав ще глибше.

Дощ бив несамовито.

Проте надовго агресії не вистачило. І так само різко двоє чоловіків відступили один від одного.

— Ну і нахуя? — з ошелешеним виглядом прокричав Лузан крізь пелену дощу.

— Захотілося. Лови момент, поки можеш.

Валік остаточно йобнувся.

***

Андрій, звісно, знав, що Міхієнко був нестримним та трохи божевільним. В студентські роки він якими лише провокаціями не намагався вивести оточуючих зі стану рівноваги. Здебільшого виходило. Жартома він міг і голим прогулятися, і Позитива поцілувати. Але то все було несерйозно, по-дитячому, у хвилі безумства. Так само швидко проходило і не лишало наслідків.

Цей поцілунок був інакшим. Зовсім не смішним. Чуттєвим. Ірраціональним. Справжнім. І реакція Андрія на нього теж була щирою. В ту мить, коли все сталося. Зараз він би, звісно, дав другові по морді за такі викрутаси. Але претензії зовсім не до Лузана сьогодні.

Валентин вийшов з душу, де відпарювався після їхньої мокрої прогулянки. Він заскочив туди одразу з дверей, не давши можливості спокійно поговорити та з’ясувати ситуацію. Тож от настав момент, щоб розставити всі крапки над і.

— Валік, ти йобнувся? — почав з головного Лу.

— Ні, я цілком нормальний, — посміхнувся Міхієнко.

— Твоя нормальність руйнує мою психіку.

— А твоя мою.

— В сенсі? — застиг Андрій.

— Ти дуже тримаєшся за минуле життя, але не розумієш, що так уже не буде. Ти боїшся змін і втрати контролю. Ось що насправді руйнує.

— До чого тут я? Ми говоримо про твою неадекватну поведінку, — не вгавав Лузан.

— Слухай. Все цілком логічно. Дощ — це дуже романтично. А поцілунок під дощем — як у фільмах. Було б тупо цим шансом не скористатися. І мені байдуже, що це був ти, а не якась дівчина. Так склалося. І це прекрасно, бо момент  не втрачений, а максимально прожитий.

— Валік, ти йобнувся, – підсумував Андрій і також зник у ванній.

Коли повернувся, друг вже солодко спав після подій цього дня. А Лузана не покидали думки про зірваний дах і солонуватий присмак дощу на губах, який в’ївся у шкіру.

***

Вчора вони типу все обговорили, тому надалі поводилися так, ніби нічого не трапилося. Принаймні Валік, для якого все було ок. Лузан вже спокійно спостерігав за другом, очікуючи на новий напад божевілля. Він був готовим, здавалося б, до всього. Однак нічого не відбувалося.

Вони повернулися у свій звичайний стан зі звичною рутиною: валонтерили, робили стріми, відпочивали. Тоді Андрій почав втрачати пильність і перемикатися на власні проблеми: треба було знайти дівчину. Є ціль — не повинно бути перешкод. Він прогортав нюдси, які йому скидали, знайшов якусь симпатичну Таню з Дніпра і відповів їй на історію. За кілька днів спілкування, здавалося, вона була готова перейти до наступного кроку.

Та зустріч якось не задалася. Ні, Таня була привабливою і цікавою співрозмовницею, але її язик в його роті спричинив зворотню реакцію. Мозок збунтувався проти незнайомки і хімія зникла, так і не зародившись. Навіть цей поцілунок був блідою тінню від Валікового. Залишив її під під’їздом та пішов додому.

Ось так просто. Бо зрозумів, що під час війни не хоче розпилятися на неважливих людей. Валік нічого не питав. Проблем не було. Можливо, трішки. Але він позаганяється самостійно, без дружньої підтримки.

***

Євробачення підкралося непомітно. Ще вчора Калуш планував виступ онлайн, а вже сьогодні ввечері мав завойовувати сцену у Турині. І якби хтось сказав, що треба буде вболівати за Калуша, то Андрій би його послав прямим текстом. Вони просто подивляться всі виступи, бо робити все одно нічого. Стріми вирішили робити рідше — не вистачало часу на відпочинок. От зараз подивляться концерт і по-пенсіонерськи підуть спати. Кайф.

Та так легко справи не пішли. Андрія це все відверто бісило: бліді пісні, костюми з паєтками,  дивні номери. І він не стримався, щоб не висловити свої думки Валентину.

— Євробачення — це про свободу самовираження. Ось таке самовираження у людей. Не нуди.

— Самовираження кого? Ґеїв і людей без смаку? — заводився Андрій, якому сьогодні просто захотілося до чогось причепитись.

— Хоча б і ЛГБТ. То для них свято. Хай посвяткують.

— Це так тупо робити якийсь захід суто для сексменшин. Нібито шоу має подобатися всім, а не лише окремим людям.

— Їх досить багато і вони вагомі у європейському суспільстві. То чому ні? — Валік продовжував дивитися на екран, не зважаючи на їдкі коментарі друга.

— Так виставляти цю культуру напоказ у сучасності, де їх ніхто не чіпає — дивно.

— У тебе якісь дуже веселкові уявлення про ґеїв. Дискримінація величезна, внутрішня дискримінація і неприйняття ще більші. Їм потрібна якась платформа — вони її мають.

— Так це їхні внутрішні проблеми. Хай сходять до психолога, щоб прийняти власну орієнтацію.

— Не завжди все просто. Та й орієнтацій є набагато більше і складно навіть собі пояснити, що ти і до кого відчуваєш, — нарешті повернувся, щоб зустрітися поглядами з Лузаном. Ця відповідь, здається, була давно готовою в його голові.

— Хай буде так. Мене просто нервує це шоу. І я краще пішов би спати.

— Можеш вкладатися. Я подивлюся на кухні.

— Дякую, ти справжній друг, — досі з іронією відповів Андрій.

Проте він не заснув, а лежав і прокручував у голові одну фразу Валіка. Складно собі пояснити, що ти і до кого відчуваєш. Цікаво, як вона стосувалася Міхієнка, бо припущення щодо цього час від часу з’являлися і раніше. І цікаво, як відповісти на це питання самому собі. Життя точно стало складнішим. І не лише через війну.

***

— Лузан, я розумію, у тебе недотрах, але давай ти не будеш зриватися на всіх навколо, — випалив Міхієнко, коли вони залишилися наодинці.

— Я все по факту їй сказав. Її провтик міг коштувати нам грошей, — впевнено у власній правоті відповів Андрій.

— Вона просто волонтер. Ти не її начальник. Збереться і піде у будь-який момент. І дуже нам допомагає, тому втратити її — повна дурість.

— Її справа, що робити з власним життям.

— Що з тобою відбувається? Ти гаркаєш на всіх без розбору в офісі і мовчиш вдома. Якщо є якась проблема, ти можеш поділитися, — запропонував емпатичний Міхієнко.

— Ти не мій психотерапевт. Дякую, — відрізав Лузан.

— Вибачся перед людиною, яку ти образив. Ти не правий. Все, — наполіг Валентин.

Розмова завершилася, але напруга не зникла.

***

Дощі були занадто частими у Дніпрі останнім часом. Андрій і Валік сиділи на кухні, пили чай і мовчали.

Лузан відсунув чашку і ліг на складені попереду себе руки, відвернувшись від Міхієнка обличчям.

— Ти у чомусь був правий, — тихо почав Лу.

— У тому, що треба вибачитися? — так само приглушено уточнив Валентин.

— Так. Я перегнув. Багато навалилося останнім часом через офіційні процедури з фондом. Буду тримати себе в руках.

— Я радий, що тобі полегшало, — щиро відповів Валік та легко погладив друга по голові своєю великою долонею.

— Це ще не все, — довірливо підняв очі на товариша Андрій.

— Я щось інше тобі казав? — намагався пригадати Міхієнко.

— Так. Щодо недотраху.

— Оу. Оце поворот, — ожив Валентин.

— Ти ж сам це почав, — Андрій встиг сховати голову під власними руками та головрив вже звідти, дивлячись хіба на стіл.

— Та я не відмовляюся, я слухаю, — швидко змінив тон Валік.

— Я нікого не хочу. Нікого нового у моєму житті. Але відчуваю, що це мене точить.

— З новими, в принципі, зрозуміло. А зі старими?

— Вони всі далеко.

— І взагалі без варіантів.

— Є один. Але він божевільний, — голосно зітхнув Лузан.

— Хто ж ця щасливиця?

— Ти, — сказав Андрій глухо, ще сильніше прикривши голову руками.

Валік встав і вийшов з кімнати.

Андрій лишився лежати.