Розділ 1.

Нічні сутінки плавно опускалися на околиці темного лісу. Вологе повітря, тільки-но після зливи, розсіювалося в крапельки роси на травах. Це не просто ліс, а гущавина темної магії, яку люди надто боялися, щоб побороти. Прокляте місце — людська нога ступає сюди рідко.
Сьогодні був виняток.

Молода дівчина бережно ступала крізь хвойні зарослі, намагаючись не завдавати болю босим ступням, які і так вже були стерті в кров. Світле волосся заплуталося — від колишньої акуратної коси не залишилось й сліду. Атмосфера лісу тиснула, ближче до ночі холод пробирав до кісток, але іншого вибору не було.

На село, де жила дівчина напали загарбники, спаливши його до тла. Картина, що стояла там наводила жах: люди рятувались із палаючих домівок, а ворог, не гаючи часу проливав невинну кров. Лише малій частині людей вдалось вберегти життя. Дівчина забрела у сторону лісу, за що проклинала себе вже кілька сотень раз — смерть тут знайти легко, не встигнеш й оглянутися.

Каркання чорних воронів моторошно гуділо над сутінковою дібровою, але її більше хвилювали поранені ноги, які вже відмовлялись йти. Трохи роздивившись вона піджала тонкі губи, помітивши лише  старий пеньок від дерева. Довго обирати не прийшлось: швидко подолавши дистанцію, дівчина нарешті відчула опору, на якій можна було відпочити.
Але дещо відволікло її від довгоочікуваного привалу — вогник з вікна будинку в глибшій пущі лісу майорів, даючи надію на цивілізацію.

Ні секунди не вагаючись та підскочила з дерева, відчувши хвилю нестерпного болю від кровоточивших свіжих ран. Байдуже. Брови дівчини підскочили в німому здивуванні, але бігти до можливого спасіння вона не збиралась. Не дарма вона збирала байки та фольклор про тутешніх відьом. Магія і ворожба, особливо чорна, зараз процвітала як ніколи.

Рушити в сторону світла дівчина змусила себе лише через кілька хвилин, після того, як не зводила звідти блакитних очей весь цей час, наче перевіряючи місцевість на безпеку. Тихо ступала по чагарникам, а місяць, тим часом, повністю замінив собою сонце, під яким так добре було ніжитись. Настала холодна ніч. Але чим далі вона заходила — тим більше сумнівалась в власній ідеї. Хижина, що вже виднілась з-під важких хвойних гілок не вселяла довіру. Весь її образ дійсно надсилав моторошне відчуття, а огорожа, вкрита чимось незрозумілим, що з далекої відстані розгледіти було важко, наче кричала: «Забирайся геть! Тобі тут не раді, чортовий подорожній!»

Вибору, правда, не було. Або підеш роздивишся дім поближче або помреш прямо у лісі. Здається знову починається дощ. Темна діброва не комфортного лісу не манила ніскілечки, тому дівчина зробила невпевнений крок у сторону страхітливої хижі. І ще крок. І ще. Поки її втомлений погляд не зачепився за паркан, на якому висіли справжнісінькі людські черепа, покриті шаром бруду і старості. Вона вмить зупинилась, не в силах поворухнутися. Червоні вуста ледь при відкрились, а зіниці блакитних очей розширились від побаченого жаху.

— Щось шукаєш? — обстановку раптового страху зруйнував жіночий впевнений голос.

Знайшовши в собі сили дівчина повільно обернулась, очікуючи побачити кого завгодно, окрім звичайної вродливої дівчини. Вона стояла в кількох метрах, тримаючи в руках кошик із грибами та ягодами. Чорне волосся акуратно спускалось по спині, роблячи вигляд, наче його вкладають кожних п’ять хвилин. Але погляд таких самих, як волосся, чорних очей, змушував тіло покриватись мурашками. Суворий.

— Ну, так і будеш мовчати? Сюди люди майже не ходять. — здається, дівчина не розуміла, наскільки лякає заблукавшу, тому зробила кілька кроків вперед. Та, в свою чергу, інстинктивно відступила назад. Це продовжувалось, доки вона не притиснулась до паркана.

— Я.. заблукала. На моє село напали і я не мала іншого виходу, як втікати сюди. А тут в трьох деревах загубишся, особливо в темряві. — переборовши страх, вимовила вона на одному диханні. Її погляд був направлений куди завгодно, але не на співрозмовницю, яка навпаки дуже уважно розглядала дівчину.

— Он як. І як твоє ім’я? — дівчина поправивши своє чорне волосся, зробила ще один крок до нової знайомої, змушуючи ту ще більше опустити голову. Вона була нижча за чорняву приблизно на пів голови.

— Я Анна, пані.
— Пані? Яка я тобі пані, називай мене просто Кассандра. І йдемо в дім, зараз буде знову дощ, — вона хотіла була йти, але помітивши наляканий погляд дівчини зупинилась навпроти неї.
— Ти що боїшся мене?

Питання прозвучало із серйозною інтонацією, де не було й натякає на посмішку, але в її чорних очах плескав вогник. Здається, вона рахувала це кумедним.

— Ні, що ви.. просто я ніколи не зустрічала справжніх відьом і.. — швидке бурмотіння Анни, перервав владний голос дівчини.

— Я зрозуміла. А то все думаю, що ти так трясешся. Ходімо в будинок, я не збираюсь тебе вбивати, їсти чи зачакловувати. Це взагалі просто сільські забобони. — взявши її за лікоть Кассандра повела дівчину до входу, перед цим помітивши рани на ногах.

                                       ***

Приємний аромат м’ятного чаю захопив простір крихітної кухні, куди таємнича Кассандра привела Анну, після того, як та змила із себе бруд і змінила одяг, люб’язно виділений першою. Зараз відьма готувала цілющу мазь для ранів дівчини, що вкривали ледь не все тіло. Пощастило, що опіків немає. Вона коротко розповіла Кассандрі про події у рідному селі і про те, як потрапила сюди.
Коли Анна привела себе в порядок, вона знову стала досить симпатичною, що нова знайома одразу помітила. Дівчата досить розговорились і під час того, як Анна емоційно розповідала щось, благо тепер вона відчувала себе доволі комфортно, відьма часто ловила себе на думці про її вроду. Дощ шумів за вікном, розбиваючись в дерев’яні вуличні підвіконня.

— Кассандра, а чому ти живеш тут, у лісі?— м’яко запитала дівчина, охопивши гарячу кружку двома руками. Її неймовірно клонило в сон, тому голос звучав тихо і спокійно.

— Я живу тут із самого дитинства, коли ще матір була жива. Вона була лікарем, а в лісі трави збирати простіше, аніж в селі. Люди її любили і часто звертались по допомогу, тому жили ми не бідно. Я її дар перейняла, але зайнялась відьомським ремеслом, магічним. Зараз у великих містах медицина більш розвинена, тому до таких, як я майже не ходять, — відьма відволіклась від заговору і, повернувшись до Анни, з легкою посмішкою відповіла. Вона обвела поглядом сидячу і закусила пухкі губи.
— Але мені тут справді добре. Природа, спокій. Іноді їжджу до міста, щоб купити якісь речі або продати відвари. Книги читаю, он у мене власна бібліотека, деякі книги ще від матері залишилися. Та й заробляю доволі непогано — дворянська сім’я поблизу замовляє у мене трав’яні чаї і мазі.

Анна уважно слухала розповідь дівчини, прислухаючись до її впевненого голосу. Було в ній щось таке, що одразу давало відчути себе комфортно поряд. Чорняве волосся зараз було зібране в низьку зачіску, щоб не заважало. Вони просто дивились одна одній у вічі кілька хвилин, доки Кассандра не відвернулась, повідомляючи, що скоро мазь буде готова.

— А ти як жила? У селі.

— Я сирота, тому у мене не було власного дому. Жила при церкві, допомагала там. Місцева служителька, яку я з дитинства просто обожнювала, була дуже розумною — вона вчилась у школі. Ми з нею часто розмовляли і вона розповідала мені всілякі легенди, байки. Іноді літературу. Звідти в мене любов до фольклору, це, можна сказати, основне, чим я займалася — збирала народні оповідання. Колись я мріяла зібрати цілу збірку, але вся моя багаторічна робота згоріла у пожежі в селі. А більше й нічого розповідати. — вона відвела погляд у вікно, відпиваючи пахучого чаю. Очі засльозились при згадці рідного села, але та вперто їх стримувала. Не вистачало ще розплакатись перед новою знайомою.

— Мені шкода. Доречі, вже доволі пізно, я постелю тобі у вітальні, там як раз камін стоїть — відігрієшся. Завтра поїдемо у місто, купимо тобі речі на перший час, тому зараз же підеш спати, щоб набратися сил.

— Я.. я навіть не знаю, як тобі віддячити.. — вона підняла погляд на Кассандру, що повернулась до неї, дивлячись прямо у вічі.

— Зате я знаю. — дівчина швидко подолала коротку дистанцію і встала перед Анною, взявши ту за підборіддя. Її очі розширились від здивування, але відштовхувати відьму вона не збиралась. Кассандра не гаючи часу накрила губи дівчини своїми, залучаючи їх у перший гарячий поцілунок. Надворі, тим часом, почалась гроза.