Розділ 1

Короткий опис.
Мюриїль стояли на колінах поруч з Азирафаїлом, сльози текли по їхньому обличчю руки зависли над ними, але страх не дозволяв торкатися.
Азирафаїл був не просто поранений. Він був Занепалим. Кроулі ледь не знудило.

– Мюриїл, ти маєш піти, – сказав Кроулі, не в змозі відвести погляд від тремтячої постаті Азирафаїла.

Через сім місяців після подій 2 сезону Кроулі отримує телефонний дзвінок від панікуючих Мюриїл.

Автор: Chrissy22
Основний зміст:

Минуло сім місяців, як Азирафаїл пішов.

Кроулі повернув свою квартиру. Пережив місячний запій, який убив би смертного. Плакав більше, ніж йому хотілося б визнати. Доїхав до Шотландії, а потім пішов у ліс і на місяць перетворився на гігантську змію.Зрештою він повернувся в Лондон. Це був його дім протягом двох століть – найдовший час, який він коли-небудь проводив на одному місці. Тож, не маючи куди йти, він повернувся до Мейферу.

Шакс з’їхала з його старої квартири, і ось, озлоблений і самотній, але найбільше змучений, Кроулі почав збирати своє життя по шматочках.
Він спав. Він пив. Він навідав Ніну, Меггі та Мюриїл. Він грозився продати “Бентлі” на металобрухт, якщо вона не перестане грати пісні про кохання.
Дні перетворилися на своєрідну рутину.
Життя йшло вперед, світ продовжував обертатися, і Кроулі примудрявся плентатися разом з ним.
*
Кроулі обприскував рослини, шкодуючи, що у нього не вистачило духу їх жувати, але він цього не зробив. Він побурчав на них, зірвав кілька в’ялих листочків і навіть не згадав про сміття, яке треба винести. Він справді себе запустив.

Його телефон завібрував на столі. Поглянувши на нього, його серце на мить завмерло, коли він побачив на екрані слово “Книгарня”. Він так і не записав ім’я ангела у свій телефон. Тоді це здавалося занадто компрометуючим. А тепер Книжковий магазин перейшов в інші руки.

Це ім’я не повино було б викликати всі ці емоції.

Кроулі відповів на телефонний дзвінок різким “що?”
– О, слава Богу, містере Кроулі, ви сказали, що я можу зателефонувати вам, якщо я коли-небудь потрапляю в біду, правда? – У трубці почувся повний сліз і паніки голос Мюриїл, слова лилися потоком.

Туга, яку він відчував, покинула його, замінившись чимось набагато суттєвішим.

– Що відбувається? Ти в небезпеці? – запитав Кроулі, і на думку прийшли образи палаючих книжкових магазинів і мстивих демонів.

– Ні-ні, містере Кроулі, просто… ну, Містер Фелл тут, і йому боляче, а тепер мене знову викликають на небо, і я не знаю, що відбувається, але я не можу просто залишити його тут одного. Я знаю, ти з ним більше не розмовляєш, але йому дуже, дуже боляче, і я не знаю, що робити…

– Мюриїл, – Кроулі обірвав їх панічний потік слів. – Бляха, гаразд. Гаразд. Я вже їду, просто будь поруч з ним, поки я не приїду, добре? Я швидко приїду, обіцяю.

– Дякую, – сказали Мюриїл з величезним полегшенням.

*
Кроулі закінчив розмову і вибіг зі своєї квартири. Поки він їхав, значно перевищуючи дозволену швидкість у напрямку до Сохо, думки Кроулі металися. Чому Азирафаїл постраждав? Чому він повернувся на Землю? Невже Небеса відвернулися від нього? Чи намагалося Пекло позбавити Верховного Архангела тіла? Чому саме він повинен був йти допомагати? Це більше не повинно бути його, курва, проблемою. Азирафаїл чітко дав зрозуміти, що не хоче нічого спільного з Кроулі. Якщо ангел потрапив у халепу, то це була його власна провина, і Кроулі мав би просто залишити цього разу все так, як є.

Азирафаїл не міг просто з’явитися ні з того ні з сього, і очікувати, що Кроулі допоможе йому.

Кроулі, звичайно, зробив саме це. Він намагався переконати себе, що це тому, що він дав обіцянку Мюриїл. Він був демоном, він міг брехати самому собі, якщо йому цього хотілося.

Отже, Кроулі збирався піти в книгарню, заспокоїти Мюриїл, переконатися, що Азирафаїл не розпадається, а потім він піде, і Азирафаїл зможе сам розібратися в тій халепі, в яку він потрапив.

“Бентлі” з вереском зупинилася перед книгарнею, і Кроулі забіг всередину. Він повертався сюди всього один раз після того нещасливого дня. Після свого недовгого перебування в ролі змії він прийшов провідати Мюриїл. Бідолашна дитина майже нічого не знала про Землю, і було паскудно залишити їх напризволяще, без жодної допомоги. Тож він коротко розповів їм про те, як (не) керувати книгарнею, познайомив їх з Ніною та Меггі та дав їм свій номер телефону лише для надзвичайних ситуацій. Потім він пішов додому, напився до втрати свідомості і поклявся ніколи не повертатися.

І все ж він був тут, знову в знайомому переповненому приміщенні, де пахло старим папером і шкірою. Все виглядало майже так само, аж поки він не зайшов і не побачив сцену, що розгорталася перед ним, наче щось з його найгірших кошмарів.

Азирафаїл скорчився на землі, згорнувшись калачиком і трясся від страху. Він був покритий попелом і кров’ю, його зазвичай ретельно доглянутий одяг був порваний і брудний. Його крила були розкриті, масивні і ледь поміщалися між полицями, але вони більше не були білими. Вони були почорнілими і обвугленими, шматки пір’я були вирвані, залишивши відкриті закривавлені і обдерті шматки шкіри. Його ліве крило було вивернуте під таким кутом, що Кроулі стало нудно дивитися на нього, і явно було зламане.

Мюриїл стояли на колінах поруч з Азирафаїлом, сльози текли по їхньому обличчю руки зависли над ним, але страх не дозволяв торкатися.

Азирафаїл був не просто поранений. Він став Занепалий. Кроулі ледь не знудило.

– Мюриїл, ти маєш піти, – сказав Кроулі, не в змозі відвести погляд від тремтячої постаті Азирафаїла. Він не бачив обличчя ангела, згорнутого калачиком спиною до Кроулі.

– Я не можу просто залишити його, – сказали Мюриїл.

– Так, ти можеш – я зараз тут, ти ж для цього мене покликали, так? Небеса викликають тебе, йди. Ти завжди слухаєш Небеса, правда?

– Звичайно, вони б зрозуміли, враховуючи обставини… – почали Мюриїл.

– Мюриїл, будь ласка, – сказав Кроулі, тому що Небеса не зрозуміли б, тому що Азирафаїл був Занепалим, і це означало, що Мюриїл не могли допомогти, не ризикуючи потрапити в біду, а у Кроулі не хотів щоб до їхніх проблем додався ще один Занепалий ангел.

Мюриїл швидко витерли своє обличчя, піднявшись на ноги.

– Т-ти маєш рацію. Але ти ж подбаєш про нього?

– Подбаю. Обіцяю, – сказав Кроулі, обходячи Азирафаїла і схиляючи коліна там, де стояли Мюриїл. Вони знову вибачились, а потім зникли, Кроулі не звернув на них особливої уваги. Натомість його увага була прикута до Азирафаїла.

Він плакав, закривши очі, тремтячи від болю.

– Азирафаїле, – тихо сказав Кроулі. Він нерішуче погладив Азирафаїлове волосся. Той буквально випромінював тепло, його кучері були мокрі від поту. Азирафаїл ніяк не відреагував. Кроулі не знав, чи притомний він взагалі.

Кроулі точно деякий час не приходив до тями після свого власного падіння. Він мав спогади, як вибирався з сірчаної ями і кілька днів після цього лежав на землі, м’яко кажучи, в туманні.

Він розлютився на Азирафаїла, але він не побажав би йому такого і за мільйон років, навіть якби Азирафаїл розбив йому серце сотню разів.

– Азирафаїле, якщо ти мене чуєш, я тут. Ти не сам.

Він хотів перенести ангела в більш зручне місце, але поки Азирафаїл не прийде до тями, щоб заховати крила, Кроулі не зможе перетягнути його через книгарню або піднятися вузькими сходами.

Кроулі клацнув пальцями, прикликаючи подушки та в’язані ковдри з дальньої кімнати крамниці. Дуже обережно він підняв голову Азирафаїла таким чином, щоб підкласти під неї подушку, почувши при цьому його легеньке скавуління.

Кроулі закутав Азирафаїла в ковдру, хоча він був теплим на дотик, та Кроулі пам’ятав, як холодно йому було після того, як палання вогню закінчилося. Наче його благодать була єдиним, що зігрівало його, а тепер від неї не залишилося й сліду.

Він поглянув на крила Азирафаїла, і йому знову стало погано.

– Покидьки, всі вони, – тихо сказав він, і голос його кипів від ненависті. – Я не знаю, чи чуєш ти мене, але я огляну твої крила, добре?

Він знав, що насправді не зможе їх зцілити. Це були святі рани, і тільки час міг їх залікувати. Обдерті рани покривалися коростою і шрамами, пір’я відростало чорним і гладеньким. Це займе дуже багато часу, і Кроулі не міг нічим зараз допомогти.

– Заздалегідь вибачай, янголе, зараз може боліти, – сказав Кроулі, обережно поклавши одну руку на суглоб зламаного крила.

Він влив стільки цілющої сили, скільки міг, у крила Азирафаїла, але відчував, як чудеса зтікають, як вода з плаща.

Кістки, однак, він міг зростити. Зрештою, ця травма не була святою за своєю природою, а лише наслідоком дії сили тяжіння та падіння на тверду поверхню з шаленою швидкістю.

Звук, з яким кістка стала на місце, був таким же гучним, як постріл у тихому магазині.
Азирафаїл сіпнувся і закричав, ще більше стиснувшись в клубок.

– Б-будь ласка. Будь ласка. – схлипував він.

– Гей, гей – найгірше позаду, – сказав Кроулі, його голос зривався, тому що він зробив це з Азирафаїлом, і це було найгірше, що він коли-небудь робив у своєму житті. – Все буде добре. Я поряд.

Лише на мить було чутно важке дихання, коли Кроулі відступив назад, щоб стати обличчям до Азирафаїла. Очі ангела були розфокусовані і розгублені, все ще налиті сльозами.

– …Кроулі?
– Азирафаїле, – Кроулі важко зітхнув. Він замислився, чи був ангел радий його бачити. У шторм будь-який порт підійде, правда?

Азирафаїл потягнувся тремтячою рукою через підлогу до Кроулі. Без вагань Кроулі взяв його за руку. Ангел міцно стиснув його руку, згорнувшись клубочком і пригорнувши їхні стиснуті долоні до своїх грудей.

– Гей, гей, все буде добре, – Кроулі намагався тримати голос спокійним заради Азирафаїла.

Азирафаїл схлипнув: “Це не насправді”.

Клубок в горлі заважав Кроулі говорити. Це було насправді, і це було жахливо і жорстоко, і Кроулі хотів порвати світ на шматочки.

– Насправді тебе тут немає, – сказав Азирафаїл майже нечутно.

– Я тут, я тут, – сказав Кроулі, але Азирафаїл, здавалося, не чув його. Кроулі не відпускав його руку, а іншою підтягнув ковдру трохи вище.

Кроулі почав говорити – він говорив про все і ні про що взагалі, про місця, де вони були разом, і про місця, куди Кроулі ходив один, про людей, яких вони зустріли століття тому, про речі та місця, загублені в часі. Він говорив, поки сонце сідало низько і заливало магазин червоним світлом. Азирафаїл час від часу видавав звуки болю, іноді розплющував очі, але, здавалося, ніколи не міг по-справжньому розгледіти Кроулі.

Кроулі продовжував говорити, бо навіть якщо Азирафаїл був лише напівнепритомним, навіть якщо він, здавалося, насправді не впізнав Кроулі – ну, принаймні він знав би, що він не один, і хтось був поруч, і тримає руку, поки він все це переживає.

Сонце сіло і знову зійшло, а Кроулі не зрушив з того місця, де стояв навколішки на підлозі.

*
Була середина дня, коли голос Азирафаїла перервав монолог Кроулі про нову фігу з листям скрипки, яку він отримав тиждень тому.

– …Це справді ти, – хрипко сказав Азирафаїл.

Кроулі зупинився на півслові. Азирафаїл подивився на нього виснаженими, але ясними очима.

-Справді я, так, – сказав Кроулі, раптово втративши дар мови. Їх сплетені руки все ще були притиснуті до грудей Азирафаїла. Між ними все ще було щось порушено, що змушувало Кроулі відчувати себе невпевнено і ніяково так, як він не почувався поруч з ангелом протягом тисячоліть.

Кроулі вирішив, що зараз це не важливо.

-Заховай крила, якщо зможеш, – тихо сказав Кроулі. – Потім ми тебе помиємо і покладемо в нормальне ліжко. Пройде ще кілька днів, перш ніж ти відчуєш себе… повноцінно.

Азирафаїл обернувся і порожніми очима подивився на свої обгорілі крила. Довгий момент він просто дивився на них, ніби міг бачити прямо крізь них. Потім він моргнув, і раптом крила дематеріалізувалися. Азирафаїл відкинув голову назад на подушку і, здавалося, помітив її наявність, так само як і наявність ковдри. Рукою, яка не стискала долоню Кроулі, він доторкнувся до них, і щось блиснуло в його очах. Яка б це не була емоція, вона згасала в ньому так само швидко, як і з’являлася.

– Я не думаю, що ти поки готовий встати, тому я тебе підніму, добре? – сказав Кроулі. Азирафаїл кивнув. Кроулі відпустив його руку, щоб підняти його на руки, як наречену. Він відчув різкий вдих Азирафаїла і звук болю, який він намагався заглушити, коли Кроулі смикнув його.

– Вибач, – пробурмотів Кроулі.

“Ми ніколи раніше так багато не торкалися один одного”, – подумав Кроулі, несучи його сходами. Азирафаїл був теплим і важким в його руках, він все ще тремтів, але… але він був живий. Він був живий, і Кроулі позбувся частинку страху, який він сам не усвідомлював, відчував.

Ванною кімнатою нагорі користувалися рідко і не ремонтували з 70-х років, але в ній дійсно була велика ванна.

Кроулі посадив Азирафаїла на її край. Азирафаїл вхопився за нього, щоб зберегти рівновагу.

– Зараз я тебе роздягну, – глухо сказав Кроулі.

Азирафаїл кивнув: “Я був би вдячний за допомогу”.

Азирафаїл сперся на плечі Кроулі, тоді як той розстібнув сорочку і зтягнув її з плечей. На тілі не було жодних видимих ран. Падіння не залишало таких слідів, у всякому разі, на фізичних тілах. Рани були глибше, у небесній – ну, тепер окультній – формі Азирафаїла. Це відчуття було схоже на роздроблені кістки і затерплі м’язи водночас.
Кроулі довелося присісти, щоб зняти черевики, шкарпетки та штани. Кроулі допоміг йому забратися в ванну, за допомогою дива нагрів воду до потрібної температури, потім пішов за милом з шафки.

Коли він повернувся назад до ванни, Азирафаїл нахилився вперед, обхопивши руками коліна, очі все ще були порожніми.

– Ось… дозволь мені, – сказав Кроулі і обережно змив серветкою бруд з обличчя ангела, з його спини і рук. Він дуже обережно вилив воду на голову Азирафаїла, допомагаючи йому відкинути голову назад, вимиваючи її з усією ретельністю, на яку він був здатний.

Він любив його. Він прожив 6000 років, люблячи його і піклуючись про нього, і він не знав, як зупинитися. Насправді він і не хотів зупинятися.

Він змив шматочники мила з волосся Азирафаїла. Приглушене ридання вирвало його з роздумів.

– Навіщо ти це робиш? – Азирафаїл знову згорнувся калачиком, поклавши голову на коліна, а плечі затремтіли. – Чому ти такий добрий зі мною? Все рівно, я у всьому винний. Це була така дурість – повертатися туди. Ти намагався попередити мене, але я не послухався. Я пішов. Я кинув тебе – як ти взагалі можеш бути поруч зі мною?

Кроулі пересів так, щоб більше не стояти позаду Азирафаїла, і став навколішки біля ванни. Азирафаїл не підняв голови.

– На даний момент між нами все… хріново, – визнав Кроулі. – Але, подумай, 6000 років ми прикривали один одного, це має щось означати, правда? Я б не… ти ж знаєш, я б ніколи не залишив тебе страждати на самоті, як зараз.

– Мені так шкода, – сказав Азирафаїл. – Я повинен був спробувати все виправити. Якщо був навіть невеликий шанс на спасіння нас усіх, я мусив спробувати. Але все це було марно. Я завдав тобі такого сильного болю, і я так сумував за тобою, і мені шкода.

Кроулі не чув справжніх вибачень протягом дуже, дуже довгого часу і зрозумів, що не знає, що з ними робити.

Кроулі дуже ніжно поклав руку на плече Азирафаїла.

– Гаразд, янголе. Давайте покладемо тебе у ліжко.

Він допоміг Азирафаїлу вилізти з ванни і за допомогою дива натягнув на нього піжаму. Кроулі знову підняв його на руки і відніс до спальні. Знадобилося два маленьких дива, щоб очистити занедбану спальню від книг і пилу, перш ніж він зміг опустити Азирафаїла на ліжко.

– Поспи трохи. Це допоможе, – м’яко сказав Кроулі.

Він побачив, як Азирафаїл зробив невдалий рух, щоб простягнути руку, але спохопився і зупинився, в його очах промайнула провина і невпевненість. Азирафаїл не попросив би його залишитися, знав Кроулі, особливо тоді, коли в їх стосунках було стільки болю.

Кроулі роззувся і заліз на ліжко поруч з ангелом, сховавшись під ковдрою.

– Можна..? – запитав він, вказуючи на Азирафаїла.

Азирафаїл кивнув, і Кроулі пригорнув його до себе, притиснувши голову Азирафаїла прямо під своє підборіддя. Чомусь саме прохання про дозвіл викликало в серці Кроулі почуття провини.

– Знаєш, мені теж шкода. Треба було спитати тебе, перш ніж цілувати, – сказав Кроулі. – Не треба було робити… так сердито і… не треба було так з тобою поводитися.

Азирафаїл обхопив Кроулі однією рукою за талію і притиснув його до себе. – Усе в порядку, дорогий. Я просто…Я хотів би, щоб все було інакше.

– Ага. Так, я теж.
*
Кроулі прокинувся наступного ранку і побачив Азирафаїла, що сидів на краю ліжка спиною до нього. Його сорочка була зім’ята після сну, кучері скуйовдилися на подушці.

– Почуваєшся трохи краще? – запитав Кроулі, уважно оглядаючи обриси Азирафаїла. Він сидів без допомоги, це був гарний початок. Але він також спирався руками об матрац, і, здавалося, йому потрібна вся його сила волі, щоб не перекинутися.

-Трохи краще, так, – тихо сказав Азирафаїл. – Мої крила все ще болять.

– Так, гм, що ж, прикро це казати, але цей біль залишиться надовго. Місяці, а може, і роки, – сказав Кроулі.

Азирафаїл кивнув, не обертаючись.

– Кроулі, я повинен у дечому зізнатися. Щось, що могло б, так би мовити, переосмислити те, що сталося. Ти був такий добрий, але я боюся, що у тебе склалося хибне враження, а я не хотів би цим зловживати.

– Хибне враження? – Кроулі нахмурився, сідаючи на ліжко.

– Я… я вибрав Падіння. Тож бачиш, все це, все, що сталося, – це лише результати мого вибору. Це моя вина. Тож тобі не потрібно шкодувати мене.

– Янголе, про що ти говориш? – Кроулі вибрався з-під ковдр, щоб сісти поруч з Азирафаїлом на край ліжка. – Тільки тому, що ти знав, що тебе виженуть за те, що ти там накоїв, не означає, що ти заслужив…

– Ти неправильно зрозумів, – сказав Азирафаїл. – Я просив, щоб мене вигнали.

Кроулі застиг.

– Вони не дозволили б мені піти, розумієш? Уже через пару тижнів я зрозумів, що там, нагорі, нічого не зміниться. Я був там просто для галочки. Я дізнався про їхні плани якомога більше, а потім спробував звільнитися. Але вони мені не дозволили. Вони сказали, що якщо я піду так скоро після Гавриїла, це буде виглядати як інституційна проблема. Я повинен був залишитися на Небесах, щоб умиротворити інших ангелів, зберегти мир. Коли я все ж спробував піти, то виявив, що більше не можу піднятися ні ліфтом, ні сходами. Я був у пастці. Тому я подумав… я подумав, що єдиним варіантом було б звернутися безпосередньо до Бога, що я і зробив.

– Ти що?

Азирафаїл посміхнувся, слабкий звук, який, тим не менш, якось заспокоїв Кроулі.

– Це було далеко не так просто, як я намагаюся це уявити. Мені знадобилися місяці, щоб здогадатися Але я зміг поговорити з нею напряму, і я… я попросив її зробити мене Занепалим.

Приголомшений Кроулі не міг вимовити ні слова.

– Я знав, що це єдиний спосіб знову побачити Землю, – сказав Азирафаїл. – Я знав, що інакше я буду жити під їхнім каблуком до кінця свого життя, а це для мене було просто недопустимо. Вона була дуже доброзичливою до всього цього налаштована, справді. Вона запитала мене, чи розумію я, чого мені коштуватиме цей вибір. Я сказав “так”. Вона запитала мене, чи розумію я, що шляху назад вже немає. Я сказав, що розумію. Вона сказала, що підозрює, що одного дня я можу покинути Хазяїна. Зрештою, вона створила мене для захисту людства, тож як вона могла ненавидіти мене за те, що я робив те, для чого я був створений?

Азирафаїл судорожно зітхнув. Здавалося, його руки напружилися, щоб утримати його у вертикальному положенні. Він трохи нахилився вбік, і Кроулі наблизився, щоб Азирафаїл міг притулитися до нього.

– Я запитав її, чому я досі не Занепав. Я зізнався у всьому-і в нашій домовленості, і в спасінні дітей Йова, і в тому, що віддав меч. Вона сказала, що, незважаючи на все це, я ніколи не втрачав віри в неї, і саме тому я зміг зберегти свою Благодать. Звичайно, вона могла б забрати її у мене, якби я цього хотів. У мене була свобода дій, і це був мій вибір. Але за будь-який вибір доводиться платити, і цей був би болючішим за все, що я коли-небудь відчував. Я прийняв це. Я в-відчув той момент, коли вона забрала у мене мою Благодать. Це було… це було…

Кроулі згадав той момент, коли у нього забрали Благодать, згадав те відчуття втрати щось життєво важливого. Як у людини, у якої вибило дух, тільки більше не було можливості віддихатися. Яким жорстоким і болючим це було, яким жахливим, а потім – падіння, горіння, удар при приземленні –

– Я знаю, – сказав Кроулі напруженим голосом, коли стало зрозуміло, що Азирафаїл не може підібрати слів, щоб описати це.

– Це я викликав Мюриїл назад на небо, – сказав Азирафаїл. – Я домовився про це ще до моєї розмови з Богом. Я знав, що потрапляю до книгарні, і не хотів, щоб вони потрапляли в біду, допомагаючи мені. Я не намагалася – я не намагалася змусити тебе прийти і врятувати мене, Кроулі, будь ласка, повір мені. Не цього разу. Я подумати не міг, що Мюриїл зателефонує тобі, не кажучи вже про те, що ти прийдеш. Я не думав, що ти захочеш мати зі мною щось спільне.

– Янголе. Дозволь мені внести ясність. Ти вибрав Падіння, повністю віруючи, що приземлишся у порожній книжковий магазин і просто – просто – лежатимеш там і страждатимеш від болю, днями, на самоті?

Азирафаїл кивнув.

– Азирафаїле, це…

– А що ще я міг зробити? Залишатися там, нікому не потрібним, дивитися, як вони знищують світ, дивитися, як ти…- Голос Азирафаїла урвався, – як тебе поранили чи вбили у битві? Ніколи більше не заговорити з тобою, до кінця вічності? Ніколи не мати шансу вибачитися, сказати тобі, що я… я люблю тебе, хоча, можливо, вже пізно. Ти дав мені другий, і третій, і нескінченний шанс, і я відчуваю, що розтратив їх усіх. Я не заслуговував би на більше, якби ти здався. Я знав, що це було вкрай ймовірно, коли обрав Падіння. Але що ще я міг зробити? На Небесах для мене нічого не залишилося. І що таке Благодать, насправді, в порівнянні з надією на життя з тобою?

Кроулі міцно пригорнув Азирафаїла до себе, а по його обличчю потекли сльози. Азирафаїл дозволив Кроулі підняти себе, руки простяглися вгору, щоб вхопитися за спину Кроулі, наче він боявся, що той зникне. Кроулі сховав обличчя в його волоссі, плачучи, тому що – Азирафаїл любив його. Любив його щиро і безмежно, і вирішив, що це вартує більше, ніж сама його Благодать, і Кроулі не зовсім був певен, що погоджується з цим, але…

– Янгеле, я в твоєму ліжку, тримаю тебе в своїх обіймах, чому ти вирішив, що я здався? – запитав Кроулі хрипким від сліз голосом.

Азирафаїл судорожно зітхнув.

– Я не здавався і ніколи не відмовлюся від нас, – сказав Кроулі. – Я любив тебе з Едему, я буду любити тебе до кінця світу, і після нього теж, якщо це буде можливо.

– Я винен тобі танець вибачення, – сказав Азирафаїл з мокрим сміхом.

– Е-Е… ну, можливо, – сказав Кроулі. – Проте. Ти казав, що довідався про їхні плани до того, як звільнився?

– Наскільки я міг, так.

– Тоді, може бути, все це було не дарма. Можливо, ми можемо їх зупинити. Разом.

– Разом, – погодився Азирафаїл. – Ні… тільки не сьогодні, якщо ти не проти.

– Ні, я думаю, що почекаємо хоч тиждень, – сказав Кроулі. Він злегка відсторонився, щоб той міг як слід розглянути його, і, зібравши залишки мужності, запитав:

– Можна я тебе поцілую? Цього разу як треба?

Замість відповіді Азирафаїл нахилився вперед і поцілував його.

Він був м’яким, ніжним і неквапливим –абсолютно протилежним їхньому першому поцілунку.

Коли вони відірвалися один від одного, Кроулі відчув себе трохи приголомшеним. Судячи з виразу обличчя Азирафаїла, він відчував те саме.

– Я сподіваюся, ти знаєш, що я ніколи не відпущу тебе, тепер, коли ти у мене є, – сказав Азирафаїл, захекано, але палко.

-О-о-о, добре. Це добре. Навіть чудово, – сказав Кроулі, його остання мозкова клітина прокинулася і здалася. У його голові була лише одна думка про те, що Азирафаїл поцілував мене.

– Так, справді чудово, – сказав Азирафаїл з посмішкою, ніби він трохи сміється з Кроулі. – А тепер, любий, і я кажу це в найменш сексуальному сенсі, який тільки можливий – поклади мене в ліжко? Перш ніж я впаду?

Кроулі видав смішок.

– Звичайно.

Він допоміг Азирафаїлу залізти назад під ковдру, перш ніж також приєднався до нього. Цього разу Азирафаїл притягнув його в обійми, дозволивши Кроулі покласти голову на груди.

Попереду були ще довгі дні одужання, потрібно було зупинити ще один апокаліпсис, зустрітися віч-на-віч з небесними силами.

Однак на даний момент світ звузився до їхнього ліжка. До рук Азирафаїла на його спині, до ковдр, що вкривають їх, як ніби ховають їх від усього світу, до рівного биття серця Азирафаїла під вухом Кроулі. Нічого іншого не існувало, ніщо інше не мало значення. Зараз вони відпочивають.