Розділ 1. Уже нічого не буде, як раніше

Вона сиділа у своїй заповненій тусклим світлом кімнаті перед ноутбуком та строчила свій нікому не потрібний блог. “Життя Ясічки. Частина 54”. Уже давно її так не дратували усі навколо. Вона просто хотіла спокою і перепочинку. У блозі вона писала про черговий день в університеті, і те, якими ж зміями бувають усі студентки журналістської спеціальності. Вона писала все, що накопичилось за останні кілька тижнів, адже вже давно не мала часу взятися за нову публікацію. Писала вона від щирого серця, проте зачасту ці думки були упереджені, без урахування чужої думки та усього, що могло б хоч якось дискредитувати слова авторки. Вона завжди має рацію, її постійно недооцінюють, а в будь-якій ситуації жертвою є саме вона. Адже ніхто її не розуміє. Вона бездоганна. Таке ставлення до себе та оточуючих, скоріше за все, вималювалось через відсутність сиблінгів та почуття власної важливості.

Та, попри це, вона була досить хорошою. Попри всі труднощі з оточуючими, їй-таки вдалося ухопити кількох гідних коліжанок. Майже таких же розумних, відповідальних, зібраних та амбітних, як вона сама. За них вона завжди могла постояти горою, прийти на допомогу у скрутну хвилину, поділитись мудрою порадою та намовити на щось ризикове, але що точно залишиться на пам’ять у позитивному ключі. “Жити моментом” – такий був девіз Ясі, хоч сама вона не завжди ним керувалась.

Та на даний момент її бісили навіть вони. Галя їде закордон, у Ані річниця зустрічання з хлопцем, а Катя зайнята підготовкою до іспитів автошколи. Усі вкотре її покинули. Почуттям заздрощів тут і не пахне, еге ж?

Забувши за негатив, вона встає з-за столу та рухається на кухню, хапає велику червону пачку із сухим кормом і сипле його у блискучу срібну мисочку поруч із холодильником. На дрібний стукіт кілець із запахом яловичини об тарілку прибігає невеликий пухнастий котик на ім’я Джася.  Біла спинка треться об ногу власниці перед тим, як наблизитись до вечері. Яся посміхається та кип’ятить воду на чай. Вдома усе, як зазвичай.

***

Тим часом білявий охоронець із ангельськими кучерями, закопавшись у архівах про людей, щось безладно намагається перевірити у записах. Нагорі попросили терміново упорядкувати всі земні файли. Іще поки не кажучи чому, та з поспіху і тону голосу було зрозуміло, що справа серйозна, і архангел явно напланував багато.

Та найбільша проблема зараз була не у цьому. Не вистачає файла. Арі перешерстив листи вже сім разів. Й справді нема. Ось є людинка. Яся Вісниця. 12 січня 2003 року. Русяве волосся, зелені очі, середнього зросту. А де ж супутник? Не може бути. Є правило: при народженні кожній людині мають виділятись ангел-охронець, який, у свою чергу, під час цієї служби, в парі із супротивником з-під низу мають впливати на особу при всіх життєвих рішеннях, аби схилити підопічну на свій бік. Це правило не можна обійти. Де ангел охоронець? Питає сам себе Арі, і не розуміє, чому на таке об’ємне завдання його послали наодинці. Чортівня якась, прости Господи. Трясця! Чи означає це, що бідолашна Яся весь цей час страждала від рук помічника темряви без ніякої домоги? О, бідна Ясю, як же так сталось? Потрібно терміново перевірити це внизу. Як же не хочеться мати з ними справу, але закон не можна уникати. Треба все перевірити.

Арі дістає смартфон та набирає короткий номер із трьох шісток.

– Хворенькі були, білявчику, – почувся хрипкий голос на другій лінії. – Чого тобі треба?

– І тобі злидень, рогата. Я коротко. Часу обмаль. Знайдіть того бевзя, що відповідає у вас за земну душу на ім’я Яся Вісниця 2003 року народження. Та, що із Рівного. Дістаньте з пилу і попелу усі архіви. Треба поговорити. Зустрінемось завтра о 6 вечора  на  нейтральній території, десь у Європі. Координати пришлю згодом.

– Гм, звучить, ніби у раю підгорає) незвична ситуація. Побачу, що ми можемо зробити, але нічого не обіцяю.

– Не починай, стара. Усе серйозно. Однією докуменацією все не обійдеться. Наразі знайдіть цього пропащого.

– Та, Сатане помилуй, все буде. Жду координатів.

Короткі гудки закінчили розмову цієї ж миті. Арі видихнув з полегшенням. Ця розмова не приносила задоволення ні на секунду. Пора відзвітуватись перед старшими.

***

«Боже, у нього навіть голос противний. Як таких ангелів рай носить? Здавалося б, з небесними арфами у них всіх мала би бути схильність до гарного звучання. А цього як ніби хтось ріже. Хай би там як, що то за Яся така? Не пригадую її у звітах. Треба поглянути»- пробурмотіла про себе Керрі.

Вона спускається на -7 поверх пекла, де зберігаються усіма забуті архіви. Нанизу їх ведуть не дуже вдало. Останнього диявола, що заправляв архівом, відсторонили від справи майже 80 років тому, коли він втратив розум від перечитування усіх злочинів нацистів*,  і більше не зміг сортувати справи. Таке траплялось із демонами час від часу. Після того їх відпрявляли на службу супроводжувати шизофреників. Але від 1945-го демони пререстали відправляти будь-кого перечитувати справи і дружно вирішили скидати усі файли у купу в кутку кімнати. Їх всеодно нема потреби перечитувати. Принаймні не було, аж до тепер. Коли Керрі увійшла до відділу, вона вжахнулася. Купами із архівів було заповнено уже три кутки кімнати, ледве не до стелі. Вечір обіцяв бути веселим.

На відміну від Арі, у Керрі не виникало проблем із тим, щоб попросити допомоги, тому вона неодмінно знайшла собі поміч: “Ті, хто не являться у архіві за невідкладною справою, будуть безперервно мити катівні упродовж наступних п’яти років”. І уже на наступний ранок усі три купи були  відсортовані, а звіти за 2003 рік перебрані і перечитані двічі.

– Як нема?? – враженим тоном зойкнула Керрі. – Не може бути. Якийсь довбень забув свої зобов’язання? Зберіть усіх демонів у залі негайно.

*(до деяких злочинів не були здатні додумуватись навіть у пеклі, що дуже тривожило нашого архівника)

***

-Арі, любчику, що ти намагаєшся сказати? Що якась бідна, загублена душа зараз ходить по світу без ангела? Це безглуздо, сонце. Рай не припускається помилок.

– А-а-але що, якщо міг статися якийсь збій…

– У системі не могло бути збою, якщо у тебе щось не сходиться, скоріше за все, помилився ти.

– Але погляньте на факти. Людина є, а приписаних службовців немає.

– Гмм.. це справді дивно. Ти молодець, що знайшов ці дані. Дякуємо. І оскільки ти і помітив це, чи не міг би ти детальніше зайнятися цією справою? Розібратися, що там не так, спитати нанизу, що їм відомо?
Арі так засвітився, почувши слово «молодець», що вже був готовий самотужки взятися навіть за те, щоб стати особистим ангельським супутником тієї загубленої душі. Але трішки охолов, коли почув наказ зв’язатися з пеклом. Він так запанікував, коли дізнався тривожні новини, що забув, що контактувати із ними можна лише за наказом вищих рівнів.