Фанфіки українською мовою
    Попередження щодо вмісту: Ж/Ч

    “Джазова імпровізація”

    “Це місто мрії, а я той ще мрійник”

    Жеребці та кобилки, дозвольте у вас запитати: що ви знаєте про Мейнхеттен? Це модна столиця Еквестрії? Так, безумовно, а ще? Чудові вуличні сцени на яких починали свої кар’єри зірки кіно та театру? Це також вірно, але про це я розповім іншим разом. Може ви думаєте про статую Поні Свободи? Ну звісно, це ж візітівка міста. Все про що ви подумали є правдою, але це лише загальновідома частина Мейнхеттена – яскрава вивіска над сумнівним кабаком у якому сидять ненайзаконослухняні поні. Вам не почулось, Мейнхеттен найкримінальніше місто у всій Еквестрії. Бо містом править зовсім не мер і поні у міській раді, справжня влада у місті – Алькапоні та його “родина”. Якщо копнути глибше, то виявиться, що поліція не сується далі центру, не кажучи вже про околиці, але о диво – вже який рік поспіль Мейнхеттен посідає перше місце у топі безпечніших міст країни! Все через те що Дон уважно стежить за порядком у місті: якщо злодія зловлять на гарячому то через декілька днів поліція знайде його тіло із зацементованими копитами на дні затоки. Ось він, справжній Мейнхеттен!

    Розділ 1. Справа всього життя
    “-Хей, Пул, ти будеш грати?”

    Сумний дощовий день, один із безлічі тужливих і дощових днів якими повниться осінь у Мейнхеттені. На вулиці Селвістіни(не плутати з Сеслестією) , у будинку 4, на третьому поверсі, в приміщенні номер 23 було тихо. У кріслі повільно обертався пошарпаний життям земнопоні. Він неквапливо заповнював простір кімнати цигарковим димом. Так само обертались і лопаті стельового вентилятора, ледаче розгоняючи дим по кімнаті. На столі перед кріслом були розкидані світлини з місць злочинів, теки, зразки документів та інші робочі паперці. Жалюзі на вікнах щільно закриті, що створювало приємну напівтемряву, єдиним джерелом світла в якій були тліючи недопалки. Час-від-часу спалахувала запальничка щоб підпалити наступну цигарку і повернутись до свого сну. Біля стін стояли шухлядки заповнені безліччю тек із розкритими та “тимчасово припиненими” справами. Перших було трохи більше, аніж других. Над цими шухлядками були повішені почесні грамоти у рамках, які давно вкрив п’ятиміліметровий шар пилу і непотрібності. Десь у темряві ховались двері що ведуть у зовнішній світ. Він вже давно не користувався ними, адже з того часу як його вигнали з хати ,за несплату боргів, він майже нікуди не виходить. Ця комірка, яку він гордо називає “офісом”, стала його єдиним прихистком. Спати доводиться в кріслі, а харчуватися шоколадними батончиками, що завбачливо впали за шафку ще кілька років тому.  З туалетом трохи складніше, але це професійна таємниця. Розпач і нудьга поглинали розум детектива: вони повільно ламали його, занурювали у глибоку депресію.
    Несподівано в двері постукали. Від неочікуваності земнопоні впав на підлогу з жахливим гуркотом, крісло полетіло разом з ним.
    – Вибачте, у вас все гаразд? – почувся жіночий голос з-за дверей – Я можу увійти?
    – Секунду, я одягаю краватку! – крикнув у відповідь земнопоні потираючи синці. Ледь піднявшись він зібрав до купи зі стола світлини, папери, теки та обгортки від шоколадок і закинув у смітник. Поставив крісло на місце і сів у нього. – Так, заходьте – крикнув жеребець.
    Двері в кімнату відкрилися заливаючи приміщення світлом, яке буквально плавило очі детектива. Крізь сльози та чхання він намагався розглянути фігуру у дверному отворі.
    ” Мені здається чи це…”
    Так, цю ультрамаринову шерстку і сріблясту гриву ні з ким не сплутаєш – Кессі Сапфір! Донька того самого Мейглінда Сапфіра, найвідомішого модельєра ділових костюмов які носять комірці іменитих компаній. Вона була років на п’ятнадцять молодший за нього і на декілька мільйонів бітсів багатша.
    Не чекаючи запрошення Кессі сіла у крісло навпроти – Це ви Пулп Нуар? “Останній чесний детектив у цьому місті”? – Процитувала вона з візитівки. Я нервово кивнув, вона продовжила – В мене є до вас справа яка потребує термінового вирішення. І щоб ніпоні не знав про неї.
    Витерши сльози і накинув сонцезахисні окуляри я нарешті змог вести розмову. – У чому полягає справа і який у мене строк? А ще хочу нагадати що я працюю тільки після виплати авансу. – Брехня, але гроші мені потрібні тут і зараз.
    – Ах ,звісно, вам необхідно знайти викрадений вантаж тканини та повернути його мені. Часу на пошуки: два дні від завтра. А стосовно авансу… Можу дати вам 3000 бітсів, решту ви отримаєте після того, як повернете вантаж.
    Я на мить здивувався. 3000 бітсів – сума на яку можна заплатити за квартиру на два місяці уперед і ще залишаться гроші для щоденного сніданку, обіду та вечері у “Хейс Піца”.
    – Кхм, добре, такий аванс мене влаштує. Стосовно справи, які подробиці ви можете надати: місце, час викрадення, підозрювані?
    – Можу сказати лише те що ящики з тканинами були у портовому складі номер 7, там вам скажуть більше подробиць. – поки вона це казала, паралельно, щось шукала у сідлових сумках. Через декілька секунд вона витягла звідти солідних розмірів конверт та залишила його на столі. – От ваш аванс. Чекаю від вас найкращіх результатів і якомога швидше. Хай щастить, детективе – сказала вона встаючи з крісла.
    – Дякую, як тільки щось дізнаюсь – подзвоню вам.
    Вона пішла з кімнати і я залишився сам на сам з новою справою.
    – Друже, ми повертаємось  – з посмішкою промовив Пулп до робочого плаща.

     

    0 Коментарів