Розділ 1 Знову вижив!

Гаррі Поттер знову вижив! І переміг. Крики тріумфу та сміх дзвеніли в напівзруйнованій Великій залі. Вцілілі ельфи вже почали готувати святкову трапезу для героїв, у розбиті стрілчасті вікна зазирали перші промені сонця, а під стелею радісно кружляли замкові привиди. Все було добре! Або здавалося таким.

На дальній лаві біля стіни тулилося сімейство Малфоїв. Вони були щасливі просто тому, що їм вдалося не втратити один одного у війні, але при цьому почувалися жахливо недоречно в яскравому святковому гармидері. І хоча всі присутні ніби не помічали, Люціус Малфой чудово розумів, що це не триватиме вічно. Аристократ різко встав, обтрусивши свою добряче пошарпану забризкану чужою кров’ю, мантію і попрямував до Гаррі Поттера.

Розмова була не з легких. Але треба було поспішати, доки всіх поранених не переправили до Мунго, доки переможці не розсілися за святковим столом і не встигли вирішити, що робити з переможеними. Так, треба було страшенно поспішати. Люціус ледве не збив носилки, що пливли в повітрі.

Національного героя тим часом оточувала юрба друзів і шанувальників. Кожен намагався обійняти, привітати або хоча б просто потиснути руку. Правду кажучи, коли перша хвиля ейфорії схлинула, юний переможець почав швидко втомлюватися від усього цього натовпу. Він відчайдушно прораховував можливі шляхи відступу, намагаючись жестами привернути увагу друзів, але Рон і Герміона, на його жаль, сиділи в іншому кінці зали і були повністю зосереджені один на одному. Коли Гаррі зовсім зневірився за спиною пролунало делікатне покашлювання:

— Кхм.. Містере Поттер, не могли б ви приділити мені хвилинку?

Цей голос неможливо було не впізнати. Герой поволі розвернувся. Люціус Малфой, пошарпаний, перемазаний сажею та пилом, стояв гордо випроставши спину, намагаючись повернути собі колишню впевненість. Він ніби не помічав спрямованих на себе поглядів і паличок. У результаті натовп все ж відсахнувся і розступився. Гаррі нарешті зміг зітхнути вільніше. Втім, не встиг він відповісти, як вперед виступила Мінерва МакГонагалл, закриваючи його собою. Її паличка була націлена Малфою в груди. Прямо як тоді, зі Снейпом… Гаррі відчув, як у грудях кольнуло.

— Що вам потрібно від хлопчика, Люціусе? — холодно запитала Мінерва.

— Як я вже сказав, одна маленька розмова. Я не збираюся шкодити вашому герою, тож будьте ласкаві, опустіть паличку, — примирливо протягнув Малфой. Він помітно нервував через власну беззбройність. Його власну паличку задовго до битви відібрав Темний Лорд.

Директриса на це зауваження лише вперто підібгала губи, завмерши в дуельній стійці. Паличка в її сухій зморшкуватій руці не здригнулася. Ситуація розпалювалася з кожною секундою. Потрібно було діяти негайно. Гаррі обережно поклав руку на плече захисниці і тихо попросив:

— Все гаразд, будь ласка, опустіть паличку. Він беззбройний і мені не зашкодить.

Мінерва знехотя відступила. Переможець Волдеморта спішно вийшов уперед, відкрито і прямо, дивлячись Люціус Малфою в очі.

— Дякую вам за розсудливість, містере Поттер. Сподіваюся, ви розумієте, що майбутня розмова є суто конфіденційною, — приосанився слизеринець.

— Добре, — погодився Поттер без вагань, — давайте знайдемо тихе місце.

Люціус був неабияк здивований такій швидкій згоді, але виду не подав.

— Гаррі, ні! – крикнув хтось на іншому кінці зали.

— Все буде гаразд, я незабаром повернуся, — поспішно відповів Поттер і, схопивши під лікоть здивованого аристократа, швидко поволік того геть.