Розділ №1 Чому вона не називає тебе по імені?

Я дуже люблю екранізацію 2003 року, і мені завжди не подобалося, що тема з Енві абсолютно не розкрита. Він виявляється братом Елрікам, і власне це все. Далі цей факт ігнорується. Саме тому я написала свою версію подій.

P.S. Слос Елріки також не вбили

Ед чудово розумів, що для того, щоб описати у всіх барвах ситуацію, в якій вони з братом опинилися, у нього просто не вистачить словникового запасу. Навіть з урахуванням всіх ідіом, фразеологізмів та інших “перлів” авторства полковника Мустанга. Зазвичай після їх використання на останнього з великим докором дивилася лейтенант Хоукай.

Ні, вони, звичайно, багато куди вляпувалися, але аж прямо так їм ще не щастило. Ал, прикутий у центрі алхімічного поля, зараз зовсім не боєць, а проти самого Елріка ціле зібрання серйозних суперників з чортовим гомункулом в перших рядах. Від одного погляду на нього, починали зовсім не фантомно нити ребра.

Проте ці думки існували десь дуже далеко, а сам алхімік був зосереджений на своєму противнику. В душі Едварда при одному погляді на вбивцю Х’юза вирував невгамовний гнів. Можливо, саме це і допомогало йому оборонятися від нелюдськи швидкого і сильного гомункула. До свідомості алхіміка зовсім не зразу пробилися слова гомункула.

-Я ніколи тобі не пробачу! І ніколи не зможу пробачити! — виплюнув Енві, знову кидаючись в атаку.

Ед навіть не відразу зрозумів зміст почутого. Зате потім в нього просто перед очами побіліло від сказу:

-Пробачиш? Та за що ТИ маєш мені пробачати?

Бій закипів з новою силою. В кінці кінців, Еду вдалося повалити гомункула, і він навіть не збирався стримуватися, наносячи удар за ударом. Проте той лиш збиткувався, міняючи образи один за одним: Х’юз, полковник Мустанг, і нарешті … мама.

-Та покажи вже свій вигляд, падлюка! — не витримав Ед.

-А ти дійсно хочеш його побачити? — їдко прошипів гомункул. — Готовий?

Енві змінив форму, і Ед завмер, так і не нанісши удару. Ні, він був не готовий. не до такого точно. Гомункул чекав, поки алхімік роздивиться його обличчя у всіх дрібницях: він був дуже, просто неймовірно схожий на Хоенхайма і самого Еда. Ті ж золоті очі, теж світле волосся.

-Якого ти… – почав було Едвард, проте відповіла йому Данте:

-Енві насправді перший. Він старший син Хоенхайма Світлого, якого він намагався повернути з мертвих після отруєння ртуттю.

-Син, якого він покинув, — проговорив Енві, — тепер зрозумів?

А от це було вже занадто. Алхімічний процес в старих катакомбах під містом, древня алхімічка Данте в тілі Лейли, філософські камені –те, з чим Едвард зі скрипом, але ще був готовий миритися, а от те, що потвора, що вбила його друга і неоднократно намагалася вбити його, виявилась його братом – це було вже якось через край. Тим паче, він дійсно його розумів: гомункул ненавидів Хоенхайма за те ж, за що його ненавидів сам Елрік. І серед усього, що він міг або хотів сказати, прорвалося лише:

-Чому вона не називає тебе по імені?

Судячи з того, що лезо, в яке гомункул трансформував свою руку, завмерло, так і не проштрикнувши алхіміка наскрізь, йому вдалося добряче здивувати Енві.

-Що ти там промимрив, недомірок? – протягнув гомункул.

Проте розвитку діалогу завадила поява нових діючих осіб. Хоенхайм Світлий у супроводі Ліні вийшов із тіні. Едвард відсторонено подумав, що подібна сцена чудово б прикрасила будь-яку мильну оперу.

-Мама! —заволав Врас, і кинувся до тієї, що колись була Патрицією Елрік.

-Батьку, ти! – прогарчав Енві, переключившись на старшого алхіміка. Проте той нагородив його лише сумним поглядом:

-Мій син – мертвий. Я спробував його повернути, але не зміг, – тихо проговорив він.

Ед чудово відчув, що гомункул після цих слів здригнувся, як від удару.

Тим часом Хоенхайм звернувся до Данте:

-Досить. Ми накоїли вже достатньо.

Та лише посміхнулася:

-Ні, коханий мій. Зараз я можу отримати все, що хочу, і навіть ти мені не завадиш.

Вона передала дитину Розі, що стояла поряд, мов в трансі, і зробила крок вперед. Одночасно Глаттоні по її команді кинувся в атаку. Та йому на заваді став Врас, що вже достатньо прийшов в себе, щоб за допомогою алхімії стримувати втілення ненаситності. Слос поряд прикривала його.

Також виявилось, що до цього Енві ще був добіса добрий, спокійний, врівноважений, зате після явлення Хоенхайма присутнім його як з ціпка спустили. Ед ледве-ледве встигав відбивати удари, про застосування алхімії вже не йшлося. Раніше Енві явно стримувався, зате зараз він явно хотів пустити кров Еду на очах його батька.

Алхіміку вдавалося якийсь час протриматися, та в одну мить він перечепився за кам’яну брилу, що в недобрий момент опинилася у нього під ногами, чим не міг не скористатися противник.

Ед замружився, очікуючи удару, але його не було. Він відкрив очі, і з подивом побачив, що дві кам’яні піки, створені Хоенхаймом, пришпилили гомункула, як метелика на шпильці, точно по алхімічних колах. Той з неймовірним зусиллям зміг підійняти голову:

-Ненавиджу, — прохрипів Енві, мертвим поглядом дивлячись на Хоєнхайма. Проте третій спис вивів його з бою надійно.

-Я очікувала більшого, — байдуже знизала плечима Данте. І Ед якось інтуітивно зрозумів, що отримав відповідь на своє питання, і йому просто мороз по шкірі пройшов, — втім завдяки твоїй спробі людського перетворення я отримала чудовий інструмент. Набагато слухняніший, ніж раніше.

Хоенхайм мовчки атакував. Данте чудово розуміла, що шальки терезів, після втрати одного з козирів, почали схилятися не на її користь, та здаватися і не думала.
До цього моменту Едвард свято вважав, що не лише бачив бої досвідчених алхіміків, але й брав у них участь. Зараз він зрозумів, що помилявся. Те, що творили Данте та Хоенхайм, важко було описати словами. Це нагадувало навіть не алхімічні перетворення, а магічний ритуал, в якому двоє рухалися, як в танці. Кожна атака відбивалася, і змінювалася контратакою.

Потім Едвард не міг пригадати скільки часу все це тривало: години чи хвилини. Данте підвела самовпевненість: вона вважала, що нічим не ризикує, повертаючись до Рози спиною. Дівчина потроху прийшла до тями, подивилась на дитину в своїх руках, потім підвела погляд на Данте… і мовчки штовхнула її вперед – до Ала в алхімічне коло, яке миттєво активував Хоенхайм.

Все потонуло в сліпучому світлі…