Розділ третій. Можна вважати комліментом.

Після зустрічі пройшов тиждень. І за цей час Седрік ще декілька разів підходив до Дакоти з виглядом мисливця, який нарешті здобув бажану здобич. Дивно, бо в них із Чжоу, начеб-то, були відносини, але те, що ДАКОТА йде з ним, і про це знає уся школа, не могло не лестити і дівчина користувалася цим відчуттям переваги.

А ще декілька разів вона стикалася із Чжоу та чомусь перемогу в грудях не відчувала. Дивно було бачити розлючену Чжоу з червоними очима від сліз. Відмовляти Седріку через усе це велике “дивно” в її думках Дакота не збиралася. Ніхто не зобов’язує зв’язувати своє життя із Седріком. Це лише бал.

Відкинув свої тревоги з приводу Чжоу дівчина почала підготовку до дня Х. Воно вже завтра ввечері. Передчуваючи що бал буде незабутнім посмішка не покидала її вуста. Дакота вивішала сукню на тремпель біля ліжка а під неї виклала туфлі. Повертаючись до кімнати обличчям вона помітила як інші дівчата різко повертаються до своїх справ.

Обговорюють. Та й нехай. Вона не прохала Седріка сваритися із Чжоу, не нав’язувалась йому після цього у пару. Як то кажуть – ці руки нічого не крали! Але те що настрій зіпсувався дівчина не заперечувала.

Сівши на ліжко смаглявка дістала свій, вже такий списаний думками та подіями, особистий щоденник. Інколи вона записувала щось на клаптику пергаменту а потім вкладала в книжечку тому зараз усі ці клаптики всіяли її ноги. Швидко згорнув все до купи і вклавши назад, дівчина почала писати про свої “дивно” із Седріком та Чжоу.

“Може так я менше турбуватимусь про це заходячи із Седріком у Велику залу?!..”

За сніданком Дакота зустрілась із Джинні та Герміоною. Дівчата розповіли одна одній про свої бачення образів. Хаффлпаффка не могла дочекатися побачити саме Герміону, тим паче, що з ким вона йде у парі невідомо та розповідати про це Грейнджер не збиралася.

Повернувшись у факультетську вітальню Дакота побачила Седріка. Він був спокійний, веселий та дуже гарний сидячі в ранкових промінях сонця. Він її не побачив, був зайнятий суперечкою, але то й на краще. Дівчина пішла у кімнату всоте прокручуючи в голові як вона буде виглядати. Витративши зайві дві годинки на гербологію вона почала своє перетворення заздалегідь, щоб зробити усе не поспішаючи, маючи час на виправлення можливих помилок.

Своє курчаве волосся від природи Дакота вирішила випрямити, так воно буде виглядати трохи довшим. Підкреслила очі маленькими стрілками, туш начебто домалювала їй вії, наявність яких дівчина і не підозрювала, рум’яна та солодкий блиск на вуста. Сукня майже не відчувалась на тілі. Вона доречно підкреслила фігуру Дакоти, яка почала перетворюватись з дівочої на жіночу. Розглядаючи себе в дзеркалі дівчина провела пальцями по блискучим каміньцям на талії ведучи їх вгору до грудей.

“Нехай тільки хто спробує зіпсувати мені вечір”

Дакота посміхнулась своєму відображенню та підійшла до ліжка взути чорні туфлі на невисокому підборі. Набравши в легені повітря дівчина підняла голову та, зітхнувши, помітила, що віконце під стелею майже засипане снігом. Чарівний вечір, чарівна погода.

– Дакота? Седрік передав, що вже чекає на тебе. – зазирнула у кімнату Ліана.

– Дякую, – не обертаючись але ще дужче посміхаючись відповіла смаглявка.

Виходила до вітальні дівчина з гордо піднятою головою. Ліана, яка йшла поперед неї по сходах, трохи загороджувала види, але по гулу голосів, які з кожною сходинкою ставали тихіше було зрозуміло, що чекає на неї не тільки Діггорі.

Побачивши свою пару Седрік розгубився – він дивився так наче отримав амнезію. Його друзі виявилися спритнішими та, штовхнувши його в плече, Седрік почав рухатись на зустріч Дакоті. Зараз він не виглядав таким впевненим. Його очі бігали по дівчині знизу вгору а руки, ледь помітно, тремтіли.

– Ти…. – почав хлопець але горло підступно пересохло.

Дакота голосно видихнула посміхаючись. Це лестить. Вона подивилась на свої ноги, переступила на місці та взяла Седріка під руку.

– Дакота Фоулі, приємно познайомитись.

Зимою Хогвартс холодний і сьогоднішній день не був виключенням. Пара одного з чемпіонів Турніру Трьох Чарівників весь шлях, від теплої та квітучої вітальні до Великої зали, притулялася до його плечей, які були вище її на цілу голову. Ближче до найоздобленого прикрасами місця в школі, куди йшли усі його мешканці, дівчина нарешті згадала чого їй не вистачало всю дорогу.

– О ні.. – вона різко зупинилась від чого по заду почав створюватися затор. – Я забула сумочку.. клатч.. Зачекаєш мене біля входу?

Відповідь вона чекати не збиралася. Дакота швидко почала проштовхуватися поміж учнів назад до вітальні. Це було складніше ніж вона уявляла. Зірочку важкості додавали підбори, на яких дівчина ніколи не ходила. Та раптом хтось схопив її за руку.

– Попелюшко, я ж просив зачекати…

Голос був холодний, нахабний та зарозумілий а пальці стискали руку до побіління кісточок. Пальці це перше що побачила Дакота, потім до неї дійшла суміш його аромату – бергамот, гострий перець а потім квіти, ваніль та кедр. Так повинна пахнути аристократія, але це школа чарів а не маєток якихось багатіїв.

– Ти не… Пенсі… – відпускаючи руку дівчини здивовано, майже як Седрік, дивиться на неї Драко Малфой.

– Вважатиму це за комлімент. – відповіла Дакота та продовжила розштовхувати учнів.