Розділ п’ятий. Дуже ”смачний” пунш.

Дакота знову підійшла до крижаної скульптури де її зустріли два карих, спантеличених  вогника – очі Джинні. Вона так і стояла тут. Чекала. Фоулі це розсмішило і вона не стрималась. Уізлі продовжувала дивитись на неї як на божевільну.

– Я гадала ти йдешь до Седріка. – почала руда.

– Я знаю, – сміялася Дакота, – ти б бачила своє обличчя…

– Даккі, – Джинні була дуже серйозна, – розповідай давай!

– Чекай, я хочу випити…

Фоулі підійшла до виставлених у кілька рядів келихів, взяла два, для себе і подруги, та коли подивилася на величезну вазу з пуншем побачила як хтось дуже швидко від неї відходив, ховаючись за іншими учнями.

“Дурний” – подумала дівчина впізнавши у втікатчі Блейза Забіні, та все ж налила собі повний келих рожевого, блискучого пуншу.

Вона запитливо подивилась на Джинні, пропонуючи пунш, але руда махнула головою “ні” на що Дакота знизала плечима. Відставивши порожній келих дівчина взяла свій та повернулася до подруги, але розповідь про що вона говорила із Чжоу відклав сам Седрік Діггорі. Він підійшов до дівчат, вічливо посміхнувся Джинні і та швидко покинула їх компанію.

– Все добре? – почав хлопець.

Дакота зробила залпом декілька ковтків і зрозуміла що пунш був вдало алкоголізований. Вона почала кашляти прикриваючись рукою на що Седрік підійшов ближче і зробив два легких удари по спині. Дівчина махнула руками щоб він припинив і поклала келих на стіл, а Діггорі, не прибравши руку, погладив її за тим місцем куди бив.

– Все чудово, дякую. – Фоулі випрямила спину і зробила крок назад від хлопця.

– Я бачив тебе поряд із Чжоу..

– Чому ти запросив мене? – перебила вона його початок безглуздих промов.

Седріка Діггорі збили. Якщо він не схопиться за мітлу – зустрічь із землею неминуча. Він занервував.

– А хіба ти була проти? – за пів метра від землі Седрік Діггорі зробив маневр, що зберігає йому життя, оплески.

– Аха-ха-ха, – посміхнулась дівчина та схвально піджала губи, все ж таки ухилився гарно, – А хіба Чжоу заслуговує на усе це?

Седрік закинув руку на потилицю та почав шукати підтримки у учнів, що проходили повз. Хлопчик замислився. На Дакоту від не дивився, вона цим скористалася і відпила трохи “зіпсованого” пуншу із келиха. Назад вона його вже не поклала, нагрівала своїми долонями, підбираючи в голові наступні слова.

– Я ж бачу що ти все розумієш. Ця ситуація геть не в твоєму стилі, – Діггорі підняв на неї очі, – Нуу, якщо вірити що про тебе говорить школа.

Дівчина не відривала своїх карих очей від його таких теплих сірих, які у освітленні блакитного залу здобували насичений синій колір. Він навмисно зробив боляче тій котра кохає. Підлітки дурні. Та навіть зараз Седрік не загубив ні однієї зірочки свого “гарного враження”. Він знав що зробив дурість, він не намагався зробити винного когось іншого. Він прийняв поразку. В його очах читалась подяка.

Фоулі зробила ковток. Пунш починає бути дуже смачним, а Седрік ще красивішим.

– Дякую мала, – хрипко почав хлопець.

– Хто? – мало не подавилася своїм напоєм дівчина, встигнувши ухилитись від крапель, котрі мали намір зробити плями на спідниці сукні. Її це повеселило.

Седрік теж посміхнувся і обережно торкнувся плеча Дакоти. Його руки були такими теплими. Ні, гарячими. Смаглявка подивилася на свій келих, потім на руку хлопця, яку він так і тримав на плечі, потім на самого Діггорі.

– Тобі треба поговорити із Чжоу. А я згодна залишитись знайомими.

– Ти маєш рацію, але не знайомими а друзями – Седрік прибрав руку, – Вибач мене. Це дійсно було…. Гидко.

– Так! – голосно відповіла дівчина. – Рада що ти розумієшь.

Колиска з настроєм на американських гірках почала рухатись вгору. Це не могло не тішити. Дакота допила пунш, високо піднявши келих над головою, і знов підійшла до вази. Седрік дивився на дівчину і сміявся але вона цього не чула бо “Дивні сестри” взялися за свої інструменти, вдало показуючи навички гри запальних мотивів.

Седрік забрав у Дакоти келих, поклав його на стіл та почав тягнути її на танцмайданчик, повільно вимахуя плечима в такт.

– Закріпимо початок дружби танцем.. – крикнув хлопець.

– Це було питання чи…? – голосно перепросила Дакота уважно дивлячись у вічі Седріку, але в них, окрім вогників, ніяких відповідей.

“Дивні сестри” добре знають свою справу. Учні Хаффлпаффу танцювали як скажені, так само як і учні інших факультетів, та так само як і учні шкіл Дурмстрангу та Шармбаттон. Дакота насолоджувалась танцями із Седріком на стільки, шо ії ноги почали горіти а печінка готова була вістрибнути і танцювати самостійно.

Дівчина махнула руками своєму партнерові і вийшла із натовпу танцюючих підлітків. Йдучи до найближчого вільного стільця, біля великої крижаної скульптури, вона обернулася на танцмайданчик, побачивши що танцюють і викладачі, ії обличчя із втомленного обернулося щасливим. Цю мить Дакота хотіла віддрукувати у себе в пам’яті.

Міцно зімкнувши очі дівчина глибоко вдихнула. Велика Зала сьогодні мала запах хвої, диму від салютів зі сцени та солодкого пуншу з алкоголем. Посміхаючись, Дакота відкинула голову назад і зробила ще декілька глибоких вдихів.

Запаморочення. Фоулі відкрила очі, зробила крок назад і відчула як хтось схопив її за плечі.

– О Мерлін… – дзвінкий дівочій голос, – Навіщо п’єш якщо…

– Пенсі! – майже рик. Пальці стислили плечі Дакоти та відпустили. – Стоїш?

Знову аромат аристократії, але зараз він змішаний з нудотним солодким. Ще солодкішим ніж пунш. Драко оглянув дівчину, дівчина подивилася на Драко, на Пенсі.

– Стою.

Малфой уважно дивився в очі Дакоти. Пенсі підхопила хлопця та потягнула геть а він, майже помітно, посміхнувся хаффлпаффці.

Сівши, точніше, звалившись на стілець Фоулі нахилилася зняти туфлі але помітила перед собою дуже знайому мантію, яка пронеслась повз так швидко, не встигла дівчина згадати ії власника. Піднявши голову Дакота побачила як до вхідних великих дверей біжить професор Дамблдор, затискаючи руками пів лиця. Але двері, з того боку, відкрив професор Снейп і в той момент, коли дівчина вирішила що вони зіткнуться, професор Дамблдор зупинився і стрімко нахилився а професор Снейп, не рухаючись з місця, лише скривився і закочуючи очі дістав свою паличку…