Розділ перший

Перші півники вже оповістили, що встало сонце, а отже, треба йти працювати у полі і доглядати господарство. Кохане завжди вставала раніше, ніж підіймається сонечко. Робота не мусить чекати, бо ліниві люди завжди великими силами караються. Отож, вдягнувши вишиту квітами сукню й, зав’язавши два невеличкі хвости зі світлого волосся, дівчина пішла надвір – наводити лад у своєму господарстві. Підійшовши до грядок з морквою, справа можна побачити високі бур’яни. Підійшовши ближче та готуючись зробити ранкову зарядку Кохане почала рвати бур’яни, щоб погодувати свиней, що вже прокинулися і чекала на сніданок. Назбиравши повний кошик, вона почимчикувала до сараю, руки трохи боліли від жорсткого стебла хопті, але панянка не скаржилася, бо звикла до праці. Минуло майже дві години, а молода пані вже переробила усі ранкові справи, вона мала лише приготувати сніданок для своєї великої родини, бо у хаті жила не тільки вона з батьками, а ще й бабуся з тіткою. Зайшовши до кухні, панночка побачила батька. Він був високої статті, але в очах його доньки він завжди був добрим батьком і людиною.

– Доброго ранку, татусю. Як спалося? 

– Доброго ранку, крихітко. Невже не бачиш, що я маю свіжий вигляд, як для такого старенького? 

– Ну, що ви таке кажете. Ви виглядаєте справді гарно. Сьогодні знову йдете до поля сіно косити? – поцікавилася дівчина.

– Звісно піду, мила. Гріх сидіти байдики бити, коли завтра день Стрибога – відповів батько 

– Гарного дня, татку!

– Дякую тобі, любя моя. 

З цими словами чоловік пішов геть з хати працювати у поле. Кохане закінчила готувати сніданок, з’їла свою порцію та вже хотіла сідати біля віконця й вишивати хустку, як раптом почула парубковий голос, що кликав її. 

Вибіжавши у подвір’я, панна побачила молодого юнака за парканом, що привітливо всміхався та махав рукою. Хлопець був вищий за дівчину, мав руде волосся й був одягнений у сорочку, що була вишита Кохане спеціально для Акіто.

– Добрий ранок, красуня! Як справи? 

– Доброго ранку,тобі, Акіто! – з щирою усмішкою відповіла Кохане – Все, як завжди, виконала ранкові справи, проводила батька у поле, а зараз збиралась вишити хустку. А, що тебе занесло до цього подвір’я? 

– Ти начебто не розумієш, красуню. До тебе прийшов я. Мав надію, що ти, проведеш мене у поле. Й мені потіха і тобі не завадить невеличка прогулянка. 

Поміркувавши, Кохане відповіла: 

– Почекай дві хвилинки, будь ласка. Я схожу фартух зніму і вийду. 

– Чекаю на тебе, мила! – на румяному парубкокому ліци сяяла посмішка сповнена радості. 

Не гаявши ні хвилини, дівчина зайшла назад до хати, зняла брудний фартух та прибрала заслінку з печі. Усередині був свіжо-спечений хліб. Загорнувши його у біленьку хусточку, панянка вже вибігла з хати. Парубок усе ще чекав на неї. Вийшовши за хвіртку міцна долоня легко забрала завернутий хліб. 

– Не навантажуй себе занадто сильно. Кажи мені, якщо треба щось понести, не дарма в мене такі м’язи, хоч десь іще буде користь від них, окрім поля. 

З твоїх вуст зірвався смішок. 

– А ти так не переймайся за мене. До речі, цей хліб належав тобі, я сподівалася, що ти з’їси його на обід. 

– Дякую тобі, красуня! Довелося мені без тебе важко, як добре, що ти разом зі мною! 

-Ну чого ти так, це ж усього лише хліб – почервонівши промовила Кохане.

-Можливо для тебе й так, хоча хай це буде звичайних обід, якщо тобі так подобається більше. 

До поля йти від будинку красуні 20 хвилин. Парочка не спіша наближалася до поля повної нескошеної пшениці. Побажавши один одному гарного робочого дня, вони попрямували кожний по своїм справам. Але сьогодні ввечері, вони ще мали зустрітися біля ниви, що росте недалеко від озера, тому Кохане треба поскоріше закінчити роботу по домогосподарству.