Розділ перший

Ми закохані удвох

Років з трьох.

Я кохаю

І вона також,

І так уже давно.

В житті є та,

Хто з народження мене кохає.

Сказав я:

«Вибач, я обрав. Буду з нею до кінця»

У відповідь почув:

«Розумію та приймаю, але не забуваю».

Йшли роки

Кляті орки прорвалися.

«Кохана їдь!

Їдь і доньку забирай!

За тридев’ять їжджай

там спокійно буде вам і мні»

Коли провів я вже своїх,

Ти знов прийшла до мене

Наче увісні:

«Я кохаю тебе. Ти потрібен мені зараз,

будь зі мною, я благаю»

«Пробач, ні.

Для мене в цьому світі

Вона єдина».

«Розумію та приймаю, але не забувай

Я поруч буду завжди».

Минули дні та тижні.

Ранку одного

Листа коханої читаю:

«Знайшла я іншого.

Він як ти але він тут.

Донька кличе його «тато».

Прощавай».

В серці біль та туга,

Нема нічого вже,

Ні кохання ні життя.

Стривай, є вона!

Є та хто завжди була поруч

Прийшов я на колінах,

Пробачення просити.

«Встань на ноги, Чоловіче!

Ти Козак чи шмата?

Не проси пробачень.

Я кохала тебе завжди,

Я прийму та обійму тебе лагідно

З турботою у серці.

Не втрачай голову, сину мій»

Наче віді сну прокинувся я десь.

Переді мною стояв солдат.

«Вітаю в ЗСУ, юначе».