Розділ перший
від лавандаДім Метелика знову прийняв гостей які прийшли з місії. Аой та дівчата бігли туди й назад, стараючись допомогти винищувачам, а самі хлопці вирішили добряче виспатись перед наступним днем.
Вже пізня ніч, всі сплять крім Іноске. Останній просто лежав, стараючись заснути. Думати він не любив, проте, на жаль, більше не було чого робити.
Тим часом, Танджіро снилось щось не дуже добре.
(POV Танджіро уві сні)
Щоразу, коли зникає щастя…
– Пахне… Кров’ю! – я швидко побіг на верх засніженої гори.
Я майже на місці, лише декілька кроків… Стійте, чому це відчувається.. Так схоже?…
Ні. Цього не може бути. Невже знову цей спогад? Чому? Чому мені постійно сниться саме це?!
(Кінець POV)
Швидко дихаючи, Танджіро різко прокинувся і сів на ліжку.
– Монджіро? – Іноске досі не спав, тому зміг відчути, що щось не так – Монджіро, що сталось?
– …Все добре… – глибокі вдих-видих – справді, все добре – додав Танджіро, зрозумівши, що Іноске не повірив.
– Але чому ти так швидко дихаєш? Невже на нас хтось нападає?
Іноске підхопився з місця та підійшов до свого друга.
– Ні, Іноске, ніхто не нападає. Мені просто наснився не дуже хороший сон…
– Може, це якийсь демон, який приходить в сни? – Іноске явно хотів битися.
– Іноске.
Танджіро суворо глянув на юнака.
– Якби це був демон, то я б відчув його запах.
– І то правда… – Іноске був трохи засмученим (дуже вже він любив мірятися силою з демонами), проте погодився.
Раптом хлопець щось згадав, ніби якесь тепло… Проте Іноске не пам’ятав, хто саме давав йому це тепло, і як саме.
А от те, що це тепло заспокоює, він пам’ятав точно.
Отож він і вирішив це використати.
Раптово Іноске ліг біля Танджіро.
– Іноске! – хлопець був явно здивований.
Але Іноске не реагував на жодні відмови, і за деякий час заснув.
Зранку всі дивувались, чому двоє друзів лежать на одному ліжку, проте причину ніхто з них не казав.
Іноске такий милий
Збережено канонічність
арактерів персонажів і це чудово.Іноске дуже милий.Я теж
очу проду
Потрібно проду