Розділ перший і єдиний

У Гоґвортсі час тече по-різному для всіх. Для когось це місце сповнене пригод, для когось — навчання, а для декого кожен день — безкінечне коло катувань, яким немає кінця. Якщо ще кілька років тому Северус Снейп міг насолоджуватися своїм звичним режимом: зіллєваріння, інтриги, нагляд за Поттером і пасивна ворожнеча з усіма — то тепер його дні перетворилися на щось значно гірше.

Ранок для Снейпа розпочався так само кепсько, як і завжди.

— Северусе, — почувся голос Албуса Дамблдора, коли Снейп, насупившись, на швидкості входив у поворот. — Нам потрібно, щоб ти повісив портрет Сірої Пані в Західному крилі. Філч знову не зміг, бідолаха, ну, знаєш… сквіб.
Останнє слово Дамблдор вимовив, плямкнувши у роті лимонною цукеркою.
Снейп зупинився посеред коридору, його настрій враз впав ще нижче.
— Албусе, — простогнав він, намагаючись зберегти залишки гідності. — Я — професор зіллєваріння, а не завгосп.
Дамблдор лише усміхнувся.
— Я вірю в тебе, Северусе. У тебе така делікатна рука. Та й учні, певно, з радістю побачать, що ти не лише майстер зілля, але й людина з художнім смаком. — Він підморгнув і пішов далі, залишивши Снейпа з таким виразом обличчя, з яким зазвичай труять тарганів.
— “Делікатна рука, художній смак”, — пробурмотів Снейп, повільно простуючи в Західний коридор з молотком і цвяхами. Якби не закляття, він би вже давно завдав собі травм через нескінченні картини, які доводилося вішати.

Після того як портрет Сірої Пані був “делікатно” прикріплений до стіни, Снейп нарешті дістався до свого класу, де його чекало інше випробування і розчарування всього його життя — учні. Вони вже почали варити зілля, і це, звісно, не могло завершитися добре. Зокрема, якщо за справу взялися Поттер і його незмінний товариш по катастрофах Невілл Лонґботтом.
— Гаррі, обережно з очеретяним коренем! — вигукнула Герміона, коли Поттер випадково кинув більше, ніж треба інгредієнтів в казан. Результат був передбачуваним — величезний сплеск фіолетового диму.
— Поттер! – гаркнув Снейп, промовляючи ім’я так, ніби це найгірше лайливе слово. — Що ти зробив цього разу?
Гаррі лише спромігся знизати плечима.
— Він не винен, професоре, — почала Герміона. — Це був експеримент…
— Лонґботтом! – перебив її Снейп, побачивши, як Невіл перетворив свій казан на щось, що більше нагадувало банку з варенням.
Вочевидь сьогодні ці імбецили вирішили влаштувати Веселі старти – хто напаскудить найпершим і головне – якнайбільше.
— Сьогодні ввечері на відпрацювання! Ти і Поттер!

Снейп сів за стіл і схопився за голову. Його день тільки починався, а він вже був виснажений. Ще ж треба було прибрати третій поверх, де Місіс Норріс знову залишила кілька підозрілих калюж, а потім полагодити той проклятий гігантський годинниковий механізм. І це ще до ночі, коли його чекало чергування по патрулюванню коридорів.

Вночі Снейп патрулював коридори, його мантія розвивалася за ним, немов чорна тінь. Втома змушувала його очі закриватися, але професор вперто тримався, переконуючи себе, що це останнє завдання на сьогодні. Проте він раптово помітив щось підозріле — в коридорі щось шурхотіло. Він зупинився й зосередився.
— Поттер, — зловісно прошепотів Снейп і витягнув чарівну паличку.
На цей раз він точно знав, що цей хлопчисько десь тут.
– Експеліармус! – гаркнув він, але нічого не трапилося.
Снейп не знав, що мантія-невидимка Гаррі нечутлива до усіх заклять. А Гаррі знав. Але він забув, що мантія-невидимка не приховує звуків, які він може видавати. Але усвідомлення того, ще Снейп не знає тонкощів його мантії і власна перевага над ним пересилили, і Гаррі гиготнув.
В такому випадку Снейпу не знадобилося вже жодних заклять, щоб виявити місцеположення Гаррі. Він блискавично підскочив до того місця, де стояв хлопець, і ривком зняв з нього мантію.
— Професоре Снейп, я можу все пояснити…
— Упевнений, що можеш, Поттере, але, боюсь, я не збираюся слухати. — Снейп злорадно посміхнувся, радий хоч якійсь маленькій перемозі після свого кошмарного дня. — В 50 балів з Ґрифіндору це чудово впишеться.
– Я ніяк не второпаю. Сьогодні в тебе був насичений день: уроки, домашні завдання, тренування з квідичу та відпрацювання у мене. Звідки в тебе сили ще й ходити вночі по коридорах?
Северус і сам не знав, чого раптом він це спитав. Можливо, десь у глибині душі йому хотілося почути… Що? Рецепт відтворення сил? Маячня. Він розсердився сам на себе за це запитання, ще коли навіть Поттер не встиг дати на нього відповідь.
– Ще одне покарання в мене, Поттер, завтра ввечері.
І пішов у темряві геть, крутячи у голові думку, кого саме з них він покарав – себе чи Поттера?
Гаррі так і залишився стояти у темряві коридору, крутячи у голові ту саму думку.
«Добре,- подумав Гаррі. – Завтра зроблю зайвий оберт Часовороту і посплю ще годинку.»

Снейп випив зілля без сновидінь і поринув у сон. Спати залишалося небагато.

Вранці за сніданком трапилося щось непередбачуване. Снейп як завжди, пережовуючи їжу, сновигав злісними поглядами по Велікій залі і раптом зловив погляд Поттера. Гаррі також не очікував такого, і не відвів очей від Снейпових, що стало для Северуса відкриттям. Він поринув у думки Поттера, і на самісінькій поверхні він побачив… Часоворот. Для цього вистачило якоїсь долі секунди. Раптом Гаррі зрозумів, що відбувається, і різко розвернувся, зачіпивши ліктем тарілку і келих з соком, заливши Герміону, та підбив руку Рона, який саме в цей момент ніс виделку до рота. Здійнялася буча. Хтось гиготів, Герміона видобула звідкілясь товстезну книжку і почала дубасити нею Гаррі. До їхнього столу вже попрямувала Макгонегел.

Та Снейпу було байдуже. Він отримав те, чого йому не вистачало.
І в цей самий момент його охопила люта злість. Він стільки разів питав Макгонегел про Часоворот, а вона йому відмовляла. Він би так багато міг зробити із його допомогою, стільки корисного, і як би воно полегшило йому життя. А тут цей хлопчисько використовую таку цінну річ у своїх витівках.
Він знав, що Макгонегел про це казати марно, Дамблдору теж, бо той все, що може зробити, це завалити Северуса ще більшою кількістю безглуздих завдань.
Він забере Часоворот у Поттера сам.

На уроці настійок зі Слизерином та Грифіндором Снейп був на диво спокійним. Навіть не зважаючи на те, що після виснажливої нічної зміни він виглядав так, наче зараз засне на ходу.

Учні навіть не розсипали свої інгредієнти для зілля, побачивши, як професор без особливого ентузіазму махнув рукою в бік дошки, де вже була написана формула. Але ледве Северус опустився на свій стілець, як сон підкрався до нього і накрив, мов мантія-невидимка.
На першій хвилині уроку Снейп несподівано скочив, прокричавши з надривом:
— ПОТТЕР!!!
Гаррі, який сам був не менш сонний після нічних пригод, ледь не впав зі свого місця. Решта учнів вибухнули сміхом, а сам Снейп ошелешено роззирався довкола. У його напівсонній уяві урок йшов чудово: казани не плавилися, вибухів не було, а учні мовчки сиділи за партами. Правда, все тому, що їх ніби не існувало.
Після першого викрику Северус вирішив, що настав час “замаскувати” сон під вивчення учнівських результатів. Він схилився над класним журналом, але замість оцінок записував у себе в голові чудову ідею створити нове зілля проти втоми. Хвилин через десять він знову голосно буркнув крізь сон:
— Поттер, знову ти все зіпсував!
Цього разу Гаррі вже просто ліг обличчям на парту від втоми і сміху водночас. Навіть Герміона, яка зазвичай стримувалася, пирснула, побачивши, як Рон малює щось кумедне на дошці: велике обличчя професора з закритими очима й написом “Професор Відпочивальський”.
Урок закінчився так, як ніхто не очікував. Жодного зруйнованого котла, жодного вибуху — навіть жодної невдалої відповіді. Учні розійшлися в чудовому настрої, а Гаррі з Роном ще довго жартували про “найкращий урок” у їхньому житті.
Снейп прокинувся наприкінці заняття і з приємним здивуванням виявив, що в класі порожньо та панує чистота і порядок. А Дамблдор загадково посміхається, сидячи у кутку.
— Северусе, чудова робота. Ти нарешті навчився мистецтву тиші в класі.
Снейп лише мугикнув у відповідь, мріючи про подушку.

Снейпова терплячість, тонша за мокрий пергамент, майже зникла, коли він помітив Поттера у Великій залі, що сидів, мов нічого не сталося, й обережно крутив щось у кишені.
— Часоворот, — прошипів Северус, відставивши гарбузовий суп і забувши про свою манеру зневажливо ігнорувати студентів за межами класу.
Але Гаррі, який уже звик до постійних нападок професора, зрозумів натяк. Після короткого зорового контакту з Снейпом у нього всередині зазвучав сигнал тривоги. “Не дозволяй Снейпу копирсатися в твоїх думках!” — подумав він і негайно зосередився на образі білої стіни (єдиній пораді, яку дала йому Герміона).
Снейп, попри свою майстерність у легіліменції, нічого не зміг витягти з голови Поттера, окрім образу пустої кімнати. Ця невдача розлютила його ще більше. Зрештою, професор вирішив піти в обхід. Спіймавши Гаррі в коридорі, він прошипів:
— Поттер, до башти Ґрифіндора. І без фокусів.
— Але, професоре… — Гаррі намагався відшукати спосіб уникнути прямої конфронтації, але його вмовляння не справили враження.
Дійшовши до портрета Гладкої пані, Снейп зробив спробу прорватися в гуртожиток.
— Пароль, — зажадала Гладка пані.
— Я професор Гоґвортсу! Відчиняй, або тебе знімуть із цієї стіни!
— А я картина Гоґвортсу! Без паролю ніхто не заходить, навіть ви, професоре, — обурилася вона і здійняла такий галас, що до неї збіглися персонажі з інших картин.
Незабаром з’явилися вчителі, включно з Дамблдором, який, побачивши Северуса перед входом до Ґрифіндорської вітальні, зморщив чоло в глибоких роздумах.
— Северусе, чи не пов’язано це з твоєю неприязню до Джеймса Поттера?
Снейп, вражений абсурдністю цієї ідеї, впав у ступор. Його очі порожньо дивилися вдалечінь, а мозок лихоманково обробляв ці слова.
— Який… Джеймс?.. — пробурмотів він, ще більше вражений власною безпорадністю і закипаючи від люті.
Група вчителів, включно з Філіусом Флітвіком і мадам Помфрі, вирішила, що професору недобре. Через хвилину його уже левітували у напрямку лікарняного крила.
Снейп не противився, вирішивши, що це навіть на краще. Він насолоджувався несподіваною перепочинком, навіть Мадам Помфрі не чіплялася до нього із списком потрібних зіль, а коли всі вчителі та учні пішли, він розіграв чудову сцену “пацієнта, який потребує відпочинку”.
— Альбусе, дозвольте мені не патрулювати сьогодні вночі… і, можливо, взяти вихідний завтра? — попросив він із виглядом смертельно виснаженого мученика.
Дамблдор, трохи збентежений власною заявою про Джеймса Поттера, одразу погодився.
Уночі Снейп тихо втік зі шпиталю до своїх покоїв, викликав домовика і наказав йому принести пляшку вогневіскі та закуски. Після першого келиха він почав бурмотіти:
— Поттер, ти згубиш цей Часоворот. І весь світ піде до біса.
Він уявляв, як пише заяву на звільнення. “Коли твоїм життям керує божевільний старий, пора рятувати себе”, — подумки розводив він руками, підливаючи собі ще.
До ранку, відчувши неабияку втому й головний біль, Снейп розгорнув папір, де залишив план своїх великих змін, але зміг прочитати лише одне слово: “Поттер”.
— Чортовий Часоворот, — пробурмотів він і вирушив на уроки. Він забув, що випросив собі вихідний. Дамблдор також забув, бо це ж Дамблдор. Ну і який вихідний у переповненій школі посеред тижня?

Северус Снейп сидів у своїх покоях, обдумуючи, як перехитрити Поттера й добути той клятий Часоворот. Після кількох невдалих спроб із легілімменцією та паскудною пригодою біля башти Ґрифіндора, він вирішив діяти хитріше. Рішення прийшло несподівано: Добі.
— Ельфи-домовики завжди виконують накази, якщо їх налякати достатньо грамотно, — пробурмотів Снейп, задоволено примруживши очі. Зараз Добі працює в Гоґвортсі, і він думає, що він вільний ельф. Снейп загоготів так, як ніхто ще не чув.
– Якщо ти на зарплаті у Гоґвортсі, то маєш статус того самого ельфа-домовика – раб.
Як і сам Северус.
Він викликав Доббі. Домовик, як завжди, з’явився з гучним “Хлоп!” і дивною комбінацією шкарпеток: одна у горошок, друга з малюнком сови.
— Професор Снейп! Що Добі може зробити для вас? — спитав він, підстрибуючи від передчуття, що зараз на нього чекає важливе завдання.
Снейп нахилився ближче, його погляд став загрозливо-проникливим.
— Добі, ти дружиш із Гаррі Поттером, чи не так?
— Так, професоре! Гаррі Поттер — найкращий друг Добі, — захоплено вигукнув ельф, ледь не впавши.
— Чудово, тоді ти допоможеш йому, — сказав Снейп із фальшивим співчуттям. — У нього є… небезпечна річ. Часоворот. Зачарований.
Очі Добі широко розкрилися, а вуха настовбурчилися.
— Небезпечний? Для Гаррі Поттера? Доббі не може дозволити Гаррі Поттеру страждати! Але…
Він зніяковів.
– Що – але? – нетерпляче спитав Снейп.
– Добі обіцяв Гаррі Поттеру ніколи більше його не рятувати.
Снейп заціпенів так само, як після дамблдорової згадки про Джеймса. Але Снейп не дурень, тож одразу знайшов вихід:
– А ти не рятуватимеш Поттера. Ти рятуватимеш мене. Поттеру взагалі нічого не буде з того, що ти зробиш. А поганого – тим паче.
Здається, це подіяло. Северус не знав, що з його слів зрозумів Добі, бо він і сам не вкурив, що наплів, але ельф погодився.
— Тож ти повинен знайти цей Часоворот у його речах і принести його мені. Я врятую твого дорогоцінного Гаррі від цього, а ти допоможеш мені.
Добі почухав голову й задумливо примружився.
— Але Доббі не повинен ритися у речах Гаррі Поттера… Це неправильно!
Снейп скривився, але швидко взяв себе в руки.
— Ой, Добі, ти ж сам сказав, що Гаррі Поттер твій найбільший друг. Друзі можуть таке робити.
Доббі захвилювався, його великі очі ледь не почали сльозитися.
— Доббі не знає, що можуть робити друзі, бо не має достатньо досвіду. Але якщо професор так каже…
Снейп задоволено посміхнувся, приховуючи вираз обличчя за руками.
За пів години Доббі повернувся, тримаючи Часоворот у руках.
— Ось, професоре Снейп! Доббі знайшов це на тумбочці біля ліжка Гаррі Поттера.
– Біля ліжка? – здивувався Северус. – Добі, тоді це все змінює. Цю річ міг взяти хто-небудь інший.
Добі наче полегшало від його слів.
Северус узяв Часоворот, і його серце майже затанцювало від радості. Проте він сховав задоволення за суворим поглядом.
— Тепер, Добі, ти повинен мовчати. А якщо розкажеш Поттеру про це… — Снейп нахилився ближче, його голос став шовковим і небезпечним, — я знаю обряд, який поверне тебе до Малфоїв.
Ельф ахнув, його вуха стали схожі на вуха побитого собаки.
— Добі мовчатиме! Добі буде мовчати назавжди!
— Чудово, повертайся до кухні.
Добі зник з гучним “Хлоп!”, а Снейп залишився сам, тримаючи у руках Часоворот.
— Які ж ці ельфи-домовики наївні, — пробурмотів він, оглядаючи пристрій.

Хоч як майстерно Снейп винайшов спосіб дістати часоворот за допомогою ельфа-домовика, йому ніяк не вистачало клепки позбутися завдань від Дамблдора. Северус дуже картав себе за це, адже хто, як не він ,міг би обвести старого маразматика навколо пальця. Він ні про що інше не міг думати.

— Мінерво, — почав Снейп під час перерви між заняттями, намагаючись підловити Макгонегел, яка, як завжди, виглядала непохитно елегантною. — Можливо, ти могла б повісити ті картини перед сходами на Астрономічну вежу. Ти ж так любиш мистецтво.
Мінерва глянула на нього через окуляри.
— Северусе, ти справді думаєш, що я маю час на це? До того ж, Філч за це відповідає, хіба ні?
— Філч — сквіб! — верескнув Снейп. — Він не може користуватися магією! Я виконую ці завдання вже тижнями!
— Альбус знає, що робить, — усміхнулася Макгонегел. — Ти ж сам його права рука. Це… довіра. І у вас з ним якийсь там договір. Тож я б не радила підривати довіру Дамблдора до тебе. До того ж, чого ти не користуєшся паличкою?
— Я користуюся паличкою! Але не завжди… Взагалі, більше вкурвлює те, що треба постійно переміщатися по замку. Якби не секретні тунелі і переходи, які скорочують шлях, я б давно копита відкинув. Якби можна було роз’являтися…
— А це навряд, – відрубала Макгонегел.
Снейп щось пробурмотів собі під ніс, коли Мінерва впевнено крокувала коридором у свій кабінет. Здається, він безнадійно застряг у цій безглуздій ситуації. Однак вихід був.

Наступного дня, після того як він дві години мив підлогу в коридорах (і то після чергового прохання Дамблдора, і навіть користувався чарівною паличкою), Снейп нарешті вирішив використати те, що він колись забрав у Поттера — часоворот.

— Тепер я зможу робити декілька справ одночасно, — прошепотів він сам собі, обертаючи маленький золотий предмет на своїй шиї.

Протягом дня він встиг зробити все: провести всі свої уроки, перевірити домашні завдання, знайти Місіс Норріс і дати їй копняка (Філч не побачив, але Дамблдору донесе якийсь з портретів, це точно), полагодити труби у туалеті Міртл (марна справа, завтра вони знову будуть текти), накричати на учнів перед входом у Велику залу, приготувати декілька власних складних зіль і, звісно, патрулювати коридори вночі.

Проте його власний план мав один мінус: втому, яка наздогнала його через кілька днів. Тепер він був скрізь, одночасно і… завжди виснажений. Очі червоні, печуть і ріжуть. Тож довелося ще й варити зілля для очей. Можна було б піти у лікарняне крило, але Северус добре пам’ятає, що як тільки Мадам Помфрі його бачить, то одразу видає нескінченний пергамент із списком зіль, які треба зварити для шкільної лікарні. Тож ні, не треба. Краще він сам.

Одного дня, змучений від нескінченних завдань, Снейп знову зайшов до кабінету Дамблдора за черговими вказівками. Дамблдор як завжди усміхався, перебираючи свої цукерки з лимонним смаком, але цього разу Снейп помітив на столі щось нове — Дамблдорові фірмові окуляри-половинки лежали без нагляду. Северус швидко окинув поглядом кабінет, впевнившись, що Альбус його не помічає, і вирішив: “Чому б не додати трохи комедії у своє життя?”
Нечутно підібравшись, Снейп забрав окуляри і відніс їх до свого кабінету. Там, за допомогою простих маніпуляцій і трансфігурації він змінив їхній вигляд: окуляри тепер були круглі, як у Поттера. Він не знав, чому залишив їх у такій формі. Правду кажучи, йому було байдуже.
Вони виблискували так, наче сміялися з усіх, хто на них дивився.

Наступні кілька днів Дамблдор шукав свої окуляри по всій школі. Куди б він не йшов, усі шляхи повертали його до Снейпа. Але Снейп лише піднімав брову і демонстрував свої нові окуляри, які аж ніяк не нагадували половинки Дамблдора.
А ще ці окуляри виявилися дуже корисними. Снейп зачарував скельця так, що коли він прикривав очі на уроці, сидячи у себе за столом і наче споглядаючи дітей, що пихтять над своїми зіллями, окуляри робили враження, що Снейп сидить із відкритими очима, ні на мить не спускаючи погляду з малих гівнюків. Йому вдавалося хвилин двадцять поспати, а це дуже допомагало.

Але для Дамблдора не все було так добре.

Після того, як директор втратив свої окуляри-половинки, він почав ходити по замку без них і, як результат, його зір помітно погіршився. Це стало новим кошмаром для Снейпа. Тепер Дамблдор не просто вигадував нові завдання, а створював їх із повітря. Одного дня, коли Снейп із задоволенням завершив усі попередні доручення і сподівався хоч трохи відпочити, він почув знайомий заклик:

— Северусе, негайно до мене! У коридорі на п’ятому поверсі — жахливий бруд, усе потрібно терміново прибрати! Схоже, хтось навалив купу!
Засапаний і розлючений, Снейп приготувався до нової порції принижень. Але, прибігши на місце, він не побачив жодного натяку на бруд. Підлога блищала так, що від неї можна було осліпнути. Звісно, ніякого бруду там не було — це Дамблдор без своїх окулярів побачив чергову ілюзію. А те, що він вважав «наваленою купою», була кішка Філча Місіс Норріс.
— Альбусе, тут чисто, — крізь зуби прогарчав Снейп, ледве стримуючи своє роздратування.
— О, дивно, — відповів Дамблдор, мружачи очі й обдивляючись стіну. — Можливо, це була просто тінь, яку я побачив. Ну що ж, дякую, Северусе, ти справжній рятівник.

«Або Філчева кішка смердить, як купа гівна, але я в це не повірю», подумав Снейп. Він мовчки дивився на Дамблдора, в якого без окулярів залишилося ще менше здорового глузду. І чим більше завдань він отримував, тим більше сумував за тими часами, коли його єдиною проблемою було зіллєваріння та учні-імбецили.

Коли ситуація з Снейпом досягла апогею — втомлений, не виспаний і знесилений, він почав плутати зілля для учнів і вибухнув від злості на уроці від кумедних помилок Рона Візлі — ситуація стала помітною навіть Мінерві Макгонегел і вона перестала відмахуватися від Северуса і казати самостійно вирішувати питання із Дамблдором.

Вона вирушила до Ради опікунів.

— Албус надто багато навантажує Северуса, — оголосила вона на зібранні. — Це нестерпно. Він не тільки викладає, а й виконує всі завдання завхоза. А ще патрулює школу ночами! Ми мусимо втрутитися. Нехай Албус звільнить Філча і знайде чарівника на цю посаду, або знайде для Філча помічника.
Рада опікунів не сприйняла пропозицію звільнення Філча, бо це соціально незахищена верства населення, яка має право на роботу.
Макгонегел пирхнула.
Але щодо Северуса і поведінки Дамблдора рішення ухвалила негайно. А на додачу нагородила Снейпа орденом Мерліна першого ступеню.

Албус Дамблдор, виглядаючи винувато і в той же час трохи задумливо, вручив Снейпу медаль “За заслуги перед Гоґвортсом”.
— Ти зробив неймовірну роботу, Северусе. І тепер, мабуть, настав час тобі відпочити.
— Відпочити? — перепитав Снейп, важко дихаючи. — Альбусе, ти вирішив мене звільнити?
— О, ні, Северусе, — усміхнувся Дамблдор. — Я маю на увазі твої улюблені зілля… і трохи більше часу на себе.

Снейп, звісно, не відповів. Але внутрішньо він вирішив: віднині ніколи більше не дивитися в бік Філча чи будь-яких молотків.