Розділ перший і єдиний

The place I want to be

Is somewhere in your heart

© The 1975, Oh Caroline1

Сяо Чжань дуже любив середи. Зовсім не тому, що вони знаменували середину робочого тижня та наближали бажані вихідні. А тому, що кожну середу Сяо Чжань після роботи їхав додому зі швидкістю, що перевищувала розумну, аби якнайшвидше привести себе до ладу (а саме: прийняти довгий, ретельний душ, вибрати з гардеробу щось стильне, гарно укласти волосся, скористатись улюбленим одеколоном) і опинитись на порозі Ван Ібо — привабливим, від якого дуже смачно пахло. Коли друг дитинства, що гостив у нього, побачив, як Сяо Чжань збирається, то не зміг змовчати та спитав: «В тебе там точно просто трах без зобов’язань? Ти впевнений? Тому що ти так навіть до першого побачення не готувався».

Сяо Чжань боягузливо сказав, що так, точно. Зізнатись в тому, що він кожен ранок зіскрібає себе з ліжка лише заради вечора середи і Ван Ібо, він міг поки лише собі. Хоча з цього відкриття пройшло вже два місяці. А трахались вони з Ібо трохи більше півроку.

Спочатку Сяо Чжань думав, що це чудова ідея. Займатись сексом з Ібо було добре. Дуже добре. Але Сяо Чжань ніколи не вмів контролювати власні почуття та емоції. Він погоджувався на все це, наївно вважаючи, що простий трах не розіб’є його сердце. Йому здавалось, що він прорахував усі ризики. Що ж…

У Ван Ібо неможливо було не закохатись. Мало того, що вони ідеально підходили один одному в ліжку, так Ібо взагалі був найкращою людиною, в житті Сяо Чжаня як мінімум. Він був уважним і турботливим, щирим і веселим, неймовірно добрим та чуйним. І гарним — таким гарним, що перехоплювало подих. Він дуже смачно готував і смішив Сяо Чжаня так, як ніхто не вмів. Ібо ніколи не виганяв його одразу після сексу, навпаки: м’яко цілував, доки Сяо Чжань приходив до тями після бурхливого оргазму, а з Ібо вони завжди були такими, обтирав вологим рушником, якщо не лишалось сил на душ, годував власноруч приготованою вечерею або ж замовляв щось додому, кликав подивитись фільм, під час якого пірнав йому під руку. Дуже скоро в квартирі Ібо з’явився окремий піжамний комплект для Сяо Чжаня, червона зубна щітка та капці у вигляді кроликів.

— Ібо, справді, мені двадцять вісім, а не п’ять, — пробурчав Сяо Чжань скоріше для вигляду. Всередині розповзалось небезпечне тепло. І в той же час ласкаве, як травневе сонечко.

— У душі нам завжди п’ять, чи не так? — і навіть не посперечаєшся. Принаймні Сяо Чжань не збирався. Йому було страшенно приємно.

Часто Ібо просив залишитись на ніч — якщо було не надто пізно або якщо йому хотілось цього просто так. Вони спали в одному ліжку, але в такі моменти Ібо відгороджувався. Він діставав Сяо Чжаню іншу ковдру і не обнімався. Сяо Чжань ніколи не питав чому, але в глибині душі боляче шкреблось: «Те, що до тебе відносяться з такою добротою та дозволяють ночувати поряд, не означає взагалі нічого. Це все ще секс без зобов’язань, просто Ібо не з тих покидьків, які після сексу бачити тебе не хочуть, тільки й всього».

Сяо Чжань не обманювався і не мав жодних надій. Хай і вдовольнятись однією лише середою ставало дедалі важче. Так, вона кожного разу була незабутня — Ібо втрахував Сяо Чжаня в ліжко так, як йому подобалось, а потім вони приймали душ, де його, як правило, знову притискали до стіни та мали так, що він забував власне ім’я, після чого вечеряли і говорили про всяке. Про роботу, про батьків, про друзів, про захоплення, про новинки кіно і музики. З Ібо дуже легко та приємно було говорити про все на світі. Чарівність моменту руйнувалась або пізно вночі, коли Сяо Чжань все ж повертався до своєї порожньої квартири, або ранком четверга, коли від повільно розквітаючого розчарування шматок в горло не ліз. Ранки завжди були ніяковими, але Сяо Чжань не міг відмовити собі у задоволенні спати в ліжку Ібо. Навіть якщо насилу заплющував очі, що гладили Ібо так, як вже не можна було в цей момент руками.

Він хотів собі Ібо не тільки середами. Він хотів його собі назавжди.

І мовчав, знаючи, що, варто тільки заїкнутись про почуття, і все скінчиться. Ібо рідко писав йому напротязі тижня, тільки якщо попрохати нюдси або скинути свої, не кликав нікуди, окрім як до себе в ліжко, і не робив нічого такого, через що Сяо Чжань міг би подумати, що в нього є шанс. Ібо влаштовувало все таким, яким було. Це Сяо Чжаню виявилось замало. Він навіть не уявляв, що настільки жадібний. Що може так сильно хотіти когось собі не тільки у фізичному сенсі.

І це було особливо жорстоко, адже Ван Ібо був бісовим хлопцем мрії. І, судячи з усього, мав був дістатись комусь іншому. А Сяо Чжань — так, проміжна станція. Ібо скоро втомиться, ввічливо про це повідомить та рушить далі. Або, що гірше, знайде кохання всього свого життя. Сяо Чжань був огидно не готовий віддавати Ібо комусь іншому. Навіть якщо Ібо взагалі йому не належав і в нього не було ніякого права на ревнощі до примарного образу з майбутнього.

Сяо Чжань був жалюгідним і знав про це. Все це приносило дуже багато бісового болю, але доки щастя та ейфорія середи перекривали цей біль з ним можна було жити. Він вже давно згорнувся в його грудях котячим клубочком і випускав кігті кожного разу, коли Ібо посміхався Сяо Чжаню широко та щиро, а Сяо Чжань помирав зсередини від всього і одразу — від його краси, від бажання владно впитись в його вуста цілунком, від бридкої думки, що колись це скінчиться. Сяо Чжань вважав за краще не думати про те, що буде з ним, коли цей прекрасний день настане.

Він з усіх сил намагався бути вдоволеним тим, що йому давали.

Як сьогодні. Сьогодні була середа. І Сяо Чжань був водночас найщасливішою та найнещаснішою людиною в усьому бісовому світі.

Він звично заскочив додому після роботи, абияк припаркувавши машину — все одно зовсім скоро виходити. Прийняв душ, переодягнувся в свіже і чисте. В гарне. За півроку зустрічей з Ібо в його шафі вже не вміщався одяг: він все купляв і купляв нове, адже хотів, аби в Ібо перехоплювало подих від того, як він виглядав. Хотів вражати, наче це могло щось змінити. Уклав волосся, надушився, начепив кілька кілець на пальці — він знав, що Ібо це подобалось. Поглянув на себе у дзеркало і, задоволений результатом, вискочив на вулицю.

До будинку Ібо їхати було не так вже й далеко, але вечірні затори все псували. Всупереч очікуванням, громадський транспорт не допомагав — від найближчої станції метро треба було йти пішки хвилин двадцять, а автобуси їхали тими самими заторами. Тож Сяо Чжань нетерпляче барабанив пальцями по керму і дратувався все більше з кожною секундою, яку міг би провести з Ібо, а проводив у щільному потоці машин.

В ліфті дратівливість зазвичай відпускала, змінюючись хвилюванням. Він навіть в найперші зустрічі так не хвилювався, як хвилювався після усвідомлення, що закохався по саму маківку. Серце підлітало до горла та билось там як навіжене. Сяо Чжань би не здивувався, якби одного разу воно розірвало його зсередини до бісової матері та кинулось Ібо до ніг.

Вже перед дверима Сяо Чжань перевів подих та подзвонив. Ібо завжди відкривав йому майже одразу. Було чутно, як він біжить з іншої кімнати, ляпаючи по підлозі босими ногами. Саме в цю секунду Сяо Чжань чомусь заспокоювався. Серце повільно, але впевнено поверталось до свого звичного ритму.

— Привіт, — ось і зараз Ібо відкрив через п’ять секунд (так, Сяо Чжань рахував, і це допомагало остаточно заспокоїтись). Він звично був завернутий у великий махровий темно-зелений халат. Запах його щойно вимитого волосся досягав Сяо Чжаня навіть із відстані витягнутої руки — Ібо користувався якимись корисними маслами і вони приголомшливо пахли. Більш за все на світі Сяо Чжань полюбляв зариватись носом у волосся Ібо та жадібно вдихати його запах. — Слава богу, середа майже скінчилась і ти тут.

— Важкий день? — спитав Сяо Чжань, дозволяючи втягнути себе до квартири і тут же притиснути до щойно зачинених дверей.

— Весь тиждень, а він ще навіть не скінчився, уявляєш, — пожалівся Ібо, пірнаючи обличчям Сяо Чжаню в шию. Він обійняв його усім собою, міцно, ледь не до хрускоту кісток, тихенько вдихнув носом запах. Сяо Чжань весь затремтів зсередини. Ібо завжди так робив. Завжди обіймався, наче сумував неймовірно, наче ще трохи і скаже про це. Безглузда ілюзія.

— Що сталось? — м’яко спитав Сяо Чжань, намагаючись дихати рівно, доки Ібо гаряче притискався губами до чутливої шкіри. — Розкажеш?

— Спочатку ти, потім все інше, — шепнув Ібо, залишивши його шию у спокої і тепер цілуючи підборіддя.

Сяо Чжаню до болю в грудях хотілось, аби ця фраза стосувалась не лише сексу.

Він нічого не відповів, тільки криво посміхнувся та припав до вуст Ібо. Ібо напротязі всього вечора цілувався по-різному: спочатку голодно та жадібно, ніби весь бісів тиждень тільки про це й думав, потім більш спокійно, але все ще так гаряче, що Сяо Чжаню вже в той момент ставало дуже тісно у штанях, під час сексу скоріше не цілувався, а шумно дихав Сяо Чжаню в рот, і це зносило дах особливо сильно, а після — Ібо цілував його дуже ласкаво, до знетями ніжно. Сяо Чжань ненавидів і обожнював ці поцілунки водночас. Вони дарували гидку надію на те, що в них тут не просто трах без зобов’язань.

Кожний бісів раз.

Зараз Ібо вилизував рот Сяо Чжаня зсередини, втискаючи в двері так, що боліли лопатки, але йому подобалось. Не тільки тому, що допомагало не думати про свої безглузді, недоладні почуття.

— Як ти це робиш, а, Чжань-ге? — запитав Ібо між поцілунками, знімаючи з нього куртку та тягнучи до спальні. — Кожну зустріч примудряєшся виглядати ще гарніше. Це нечесно.

І це також — це також Сяо Чжань ненавидів і любив водночас. Ібо осипав його компліментами, і це не спрощувало нічого. Скоріше навпаки. Ібо ніколи не скупився на приємні слова, і Сяо Чжань, наче одержимий, пам’ятав кожне. Вони радували його та в той же час рвали сердце на шмаття. Тому що — так, гарний, чудовий, гарячий, приголомшливий, найкращий. І все одно цього було недостатньо для того, аби Ібо закохався.

— Нечесно так зухвало мені лестити, — фиркнув Сяо Чжань.

— Все ніяк не навчишся приймати мої компліменти, — буркнув Ібо, зтягуючи з Сяо Чжаня світер і тут же притискаючись своїми неймовірними губами до голих плечей.

По всьому тілу тут же поповзли дріботливі мурашки. Сяо Чжаню не було холодно, це так на нього впливали дотики Ібо. Завжди. З ним усе було інакшим, ніж з усіма іншими. Сяо Чжань не любив порівнювати, але було тупістю заперечувати, що з Ібо взагалі все було інакшим. Поцілунки, дотики, обійми, сам секс. Те, як дорогоцінно — бачити обличчя Ібо, коли він кінчає.

Ібо підштовхнув Сяо Чжаня до ліжка, з якого вже було скинуте покривало, і Сяо Чжань слухняно на нього опустився, дозволяючи Ібо зняти з нього джинси разом із білизною та шкарпетками.

— О, сьогодні з бананами, — посміхнувся Ібо, розглядаючи шкарпетки. У Сяо Чжаня була ціла колекція таких веселих шкарпеток — в основному з їжею. Вони подобались всім навколо: друзям, колегам, Ібо. Не подобались батькам. Ну, батькам він сам — такий, як є — не подобався. Тож яка в біса різниця.

Ібо спритно відкинув одяг до светра, що вже валявся на підлозі, і забрався до Сяо Чжаня. Сяо Чжань встиг відповзти до узголів’я та запрошуючи розвести ноги.

— Ти б себе бачив, — захоплено прошепотів Ібо, навалюючись на Сяо Чжаня зверху та хаотично цілуючи куди доведеться. Сам він все ще був у халаті, і більш за все на світі Сяо Чжань прагнув зірвати його з нього і вилизати всього з п’ят до голови. Залюбити хоч так. — Такий відкритий для мене, дідько.

Сяо Чжань ледве не заскиглив. З язика так і рвалось, що він — будь-який — для Ібо. Тільки для нього вже котрий місяць. Він намагався дивитись на інших, аби переключитись, але це не спрацьовувало — нічого він в них не бачив.

Ібо осипав Сяо Чжаня цілунками, то жалячими, голодними, то проникливо ніжними. Гладив все його тіло своїми довгими, делікатними пальцями, і Сяо Чжань знав, що дуже скоро він буде благати його знайти їм краще застосування. А доки сам забрався рукою під халат Ібо, з насолодою з’ясовуючи, що під ним — оголене тіло. Найгарячіше, найкоханіше, найпрекрасніше тіло. І Сяо Чжаню б тільки дорватись.

— Обожнюю, — тихо вимовив Сяо Чжань, охоплюючи долонею член, що вже повністю піднявся. Це можна було сказати. В цьому слові не було тої сили та того болю, того світла та тої ласки, що містило в собі «кохаю». Ібо видихнув ротом і тут же прихопив зубами сосок Сяо Чжаня. До зустрічі з Ібо Сяо Чжань був впевнений, що йому не подобається, коли так роблять. Ха. Подобалось страшенно. Так сильно, що член захоплено відкликався та сходив змазкою.

— Не можеш дочекатись, доки я роздягнусь? — з насмішкою протягнув Ібо і, в противагу власним словам, сам злегка штовхнувся Сяо Чжаню в кулак. Прикрив очі від задоволення. Сяо Чжань нічого не відповів, тільки притягнув його за шию вище, аби поцілувати в вабляче привідкриті вуста.

Це було приголомшливо — сплітатись язиками, руками і ногами, торкатись стегон і члена Ібо під його халатом, відчувати шалений жар його тіла. Ібо плавно сковзнув вниз, мокро цілуючи або прихоплюючи зубами ділянки шкіри, чутливі до будь-якого його дотику. Халат на ньому зовсім трошки розпахнувся, демонструючи широкі груди, і Сяо Чжань ледве не захлинувся слиною. Він не спроможний був реагувати інакше на Ібо, особливо голого. Мозок відключався.

Ібо тим часом цілком затишно розташувався між його ніг та невинно, цнотливо поцілував головку члена, що притискався до живота, знемагаючи від того, що його так довго обділяли увагою. Ібо тим часом, ніби дражнячись, просто цілував — стікаючу змазкою щілину, ствол із набрякшими венками, яйця, що піджимались від нетерпіння. Їх він взагалі втягнув в рот, вирвавши у Сяо Чжаня голосний безсоромний стогін.

На щастя, в квартирі Ібо були нормальні стіни, не те що в Сяо Чжаня, тому вони майже одразу вирішили зустрічатись тут — Сяо Чжань з’ясував, що буває непристойно голосним, коли Ібо творить із ним усіляке безумство. І що Ібо це подобається.

Доки Сяо Чжань роздумував над тим, що видавав би будь-який звук, якби Ібо попрохав, він опустився своїм шикарним гарячим ротом на збуджений до неможливого член Сяо Чжаня. Зразу, хай йому грець, до горла. Так, що Сяо Чжань враз подався стегнами вгору. Наче йому було мало заповнити всім собою рот Ібо. Ібо прийнявся рухати головою, член то з’являвся, то зникав. І при цьому Ібо примудрявся дивитись Сяо Чжаню у вічі, до синців вчепившись в його стегна.

— Ось так, — промурмотів Сяо Чжань, хоча Ібо зовсім не потребував підказок. Він вже давно знав, як Сяо Чжаню подобається, — ось так добре.

Ібо смоктав захоплено і тому особливо сексуально, Сяо Чжаню лишалось тільки чіплятись то за простирадла, то за його все ще вологе волосся. Ібо тим часом примудрився підтягнути до себе поближче заздалегідь підготовлену змазку, і через мить його безумні пальці, одразу два, сковзнули між сідниць. Сяо Чжань схлипнув і тут же спробував жадібно насадитись. Ібо зупинив його вільною рукою, поблажливо опустивши її на тремтячий від нетерпіння живіт Сяо Чжаня. Він не випускав член з рота, до біса приємно обіймаючи його вустами.

— Господи небесний боже, — прохрипів Сяо Чжань, коли Ібо знову прийнявся відсмоктувати йому з вологими, майже пошлими звуками і одночасно трахати пальцями.

Сяо Чжань знав, що він довго не протримається, він, відверто кажучи, навіть не намагався. Варто було Ібо додати третій палець і різко, хлюпаюче штовхнутись в нього кілька разів, як Сяо Чжаня накрило з головою так, що він майже повірив в реальність зірочок перед очима. Він здригався в руках Ібо, що посміхався так вдоволено, наче це його щойно довели до такого яскравого оргазму, що зносив дах.

— Ти просто жах, — промовив Сяо Чжань, коли Ібо знову накрив його собою. — І ти все ще в бісовому халаті, — це вийшло жалібно, ніби його позбавляли улюблених солодощів.

— Терпець, Чжань-ге, — ласкаво хмикнув Ібо, поцілувавши його в ніс.

Він дав йому час прийти до тями, а потім, коли Сяо Чжань вимогливо потягнувся до зав’язок халату, аби нарешті стягнути його з Ібо і припасти жадібними цілунками до гарячої шкіри, Ібо відсторонився і, промовисто блиснувши очима, спритно перевернув його на живіт.

— Гей! — розсміявся Сяо Чжань, втиснувшись обличчям в подушку. — Це нечесно!

— Чому це? — Ібо навалився зверху, все ще в бісовому халаті, і від цього контрасту і від очікування чогось іще у Сяо Чжаня, здається, знову встав. — Хочеш чогось особливого, Чжань-ге?

— Хочу твій член в себе в роті, а потім в мені, я що, забагато прошу?

Ібо розміявся — цим своїм чудовим сміхом, який Сяо Чжань любив як божевільний. Він пам’ятав, як спочатку не міг повірити, що хтось сміється так. І як потім потрапив в капкан цього дикого сміху. Взагалі в капкан на ім’я Ван Ібо. І не зміг вибратись.

— Якщо ти будеш гарним хлопчиком, то отримаєш все і навіть більше, Чжань-ге.

Ді-і-ідько.

І ось це, трясця, також. У Сяо Чжаня не було бісового кінку на похвалу. Доти поки. Поряд з Ібо, хлопцем, молодшим від нього на шість бісових років, Сяо Чжань готовий був кінчити від одних лише «гарних хлопчиків» на свою адресу. Цього він ніколи не міг собі навіть уявити.

— Я буду, — тихо пообіцяв Сяо Чжань.

— Не чую, Чжань-ге, — фиркнув Ібо, огладжуючи долонями стегна Сяо Чжаня, стискаючи його сідниці в руках.

— Я буду гарним хлопчиком, — ледве не схлипнув Сяо Чжань, відчуваючи, як пальці Ібо дражнять, проводячи між сідниць.

— Ось і чарівно, — мурликнув Ібо.

А потім… господи, потім він провів носом і губами по лінії хребта, спустився до поперекових ямок і, змусивши Сяо Чжаня припіднятись на колінах, роздвинув сідниці, прицмокнувши, поцілував ще вологий від змазки вхід. Сяо Чжаня затрясло від несподіванки та гостроти відчуттів. Ібо наче прагнув пестити його сьогодні максимально. Сяо Чжань не міг знайти виразних слів, а Ібо, що явно чекав від нього не слова, а стогони — і чим голосніші, тим кращі, взявся вилизувати його так натхненно, як декілька хвилин тому відсмоктував. Сяо Чжань тремтів усім тілом від того, що Ібо виробляв своїми губами і язиком. Він проштовхувався всередину, в знемагаючий вхід, кінчиком язика, наче дражнився, але цього вистачало з лихвою.

Сяо Чжань не намагався насадитись, Ібо надто міцно тримав його за стегна — так міцно, що зазвичай лишались синці, а Сяо Чжань плекав їх до наступної середи. Пожежа, що спалахнула внизу живота, тепер охопила його всього, і Сяо Чжань, згораючи в її полум’ї, потягнувся було долонею до члену, змазка з якого закапала все простирадло.

— Чжань-ге, не смій, — Ібо відірвався від його сідниць і легко ляснув його по руці. — Не чіпай.

— Це жорстоко, — простогнав Сяо Чжань в подушку, ткнувшись в неї обличчям.

Це Ібо також не сподобалось.

— Жорстоко те, що ти не даєш мені нормально тебе почути. Давай, Чжань-ге, покажи, наскільки ти голосний піді мною. Ти ж обіцяв бути гарним хлопчиком, — посміхнувся він.

Сяо Чжань відсунув від себе подушку та ткнувся чолом в зчеплені долоні. Тепер він бачив, як тремтить болісно напружений член, як Ібо, вилизуючи його всього, примудряється торкатись його яєчок своєю великою долонею та ласкати їх, гріти в руці. Сяо Чжаню хотілось, аби Ібо або вже вставив йому, або пхнув язик так далеко, як тільки зможе. Цього б вистачило, аби досягти розрядки. Здається, він саме про це й благав, постійно зриваючись в ледь чутне завивання.

— Ібо, будь ласка, я майже…

Йому правда не вистачало лиш одного дотику. Лиш одного. Аби Ібо торкнувся широкою долонею його члену.

В Ібо були інші плани — він раптом зупинився, зникли губи, язик і пальці.

— Дідько, Ібо! — обурено заричав Сяо Чжань. — Мені ж зовсім трохи…

Було чутно, як Ібо нарешті скинув з себе халат, і Сяо Чжань, кинувши погляд через плече, проковтнув всі свої сердиті слова. Так, в паху все пульсувало від напруження та невдоволення, так, дуже хотілось, аби його приласкали нормально, дуже хотілось кінчити. Але господи… Ібо був такий гарний, досконалий, хай йому грець. Сяо Чжань жадібно уп’явся очима в його член — він стояв колом, стікаючи змазкою, яку Ібо байдуже змахнув. Тиждень, тиждень Сяо Чжань мріяв насадитись ротом на цей чудовий член, дозволити Ібо мати його так.

Сяо Чжань був на волосині — це трохи і від однієї фантазії кине за край.

Ібо це бачив. Ібо цим насолоджувався.

Він приник грудьми до спини Сяо Чжаня, обійняв його страшенно ніжно, опустив долоню на живіт і нижче, до лобка і коротко стриженого волосся. Сяо Чжань ахнув від того, як Ібо просто ласкаво там погладив. Він навіть болісно напруженого члена не торкнувся.

— Я знаю, що ти близько, — прошепотів Ібо йому на вухо. Сяо Чжань гадки не мав, як в нього виходить так довго триматись. — Протягни це, гаразд?

— Ох…

— Гаразд? — запитав Ібо знову.

— Гаразд, — просипів Сяо Чжань.

— Мій гарний хлопчик, — промовив Ібо і поцілував його під волоссям.

Це ледь не зруйнувало Сяо Чжаня. Очам під закритими повіками стало гаряче та до бридкого волого. Сяо Чжань зціпив зуби, прекрасно знаючи, що причиною всьому не лише його дурне, безнадійно закохане серце, а й те, як йому було добре зараз. Одне нашаровувалось на інше, перетворюючи його в емоційну катастрофу.

Хто б знав, як сильно Сяо Чжаню хотілось чути, як Ібо кличе його своїм гарним хлопчиком. Дарма що в свої двадцять вісім його ледве можна було назвати бісовим хлопчиком. Дідько, для Ібо він був би ким завгодно. Зробив би що завгодно.

Ось настільки все було погано.

Доки Сяо Чжань у відчаї переживав бурю всередині, Ібо встиг розкатати презерватив по члену і, видавивши на пальці змазку, вставити їх в нього знову. Сяо Чжань застогнав, тут же подався назад, відчайдушно просячи ще.

— Який ти нетерплячий та жадібний, — замилувався Ібо. — Кожного разу такий.

— Будь-ласка, Ібо, це нестерпно, я більше не можу, — квапливо, скоромовкою пробурмотів він.

Витримка Сяо Чжаня дійсно висіла на жалюгідній волосині. Він хотів Ібо до безумства. Хотів відчувати всім собою. Бути так близько, як взагалі можливо. Аби Ібо заповнив його своїм чудовим членом, втрахав в це ліжко, змусив не думати ні про що, крім того, як сильно йому необхідно кінчити.

— Тш-ш-ш, — заспокоїв його Ібо, розтягуючи всередині пальцями. Наче дражнячись. Сяо Чжань і так був добре підготований для нього. Просто ідеально. Залишалось тільки, дідько його роздери, вставити і…

Сяо Чжань голосно схлипнув, коли Ібо нарешті замінив пальці членом — великим, гарячим, чудовим. Ібо одразу увігнав до упору, до непристойного шльопка шкіри об шкіру, і цього все ще було замало.

— Ще, — мовив Сяо Чжань швидке, ніж встиг усвідомити. — Жорсткіше. Ібо, ти ж знаєш, як…

Решта слів обернулись протяжним стогоном, тому що Ібо штовхнувся так сильно, що Сяо Чжаня аж протягнуло по ліжку. Саме цього він і прагнув. Того, аби Ібо, низько, гортанно порикуючи, вбивався в нього як в останній раз. Аби з очей сипались бісові зірки. Ібо втискав Сяо Чжаня потилицею в ліжко і рухався в ньому так, як Сяо Чжаню було необхідно.

— Дозволь мені, — почав благати Сяо Чжань. Руки до члену він вже не тягнув. Хоча не було нічого прекрасніше, ніж чути, як Ібо забороняє йому торкатись себе.

— Ще трохи, Чжань-ге, зовсім трохи, — пообіцяв Ібо.

А потім ненадовго висковзнув з нього — тільки для того, щоб ривком перевернути на спину і знову ввійти одразу на всю довжину. Сяо Чжань не міг кінчити без бісового дозволу, і це було особливо жорстоким зараз, коли Ібо рухався під іншим кутом, навмисно задіваючи простату і з посмішкою заглядаючи Сяо Чжаню в обличчя. У Сяо Чжаня не було сил навіть благати, тільки стогнати і розсипатись від того, як Ібо прохає його потерпіти ще трошки.

— Ось тепер можна, Чжань ге, — шепнув Ібо йому в привідкритий рот. Сяо Чжань схрестив ноги на його талії, притискаючи ближче до себе. І цього було мало. — Кінчай.

Сяо Чжаню навіть торкатися себе не довелося. Оргазм накрив його нищівною хвилею і він ледь не почав в пориві почуттів шепотіти слово на букву «к», що спалювала його зсередини. Ібо продовжив мати його до тих пір, доки не кінчив сам. Вони обидва дихали загнано і рвано. І обидва були зовсім без сил, аби хоча б розчепитись. Так і лежали — Ібо зверху, все ще не вийнявши член із Сяо Чжаня, а Сяо Чжань — розпластаний під ним. І щасливий, бо в голові було пусто.

— Ти в порядку? — спитав Ібо через якийсь час, притискаючись вустами до скроні. Як завжди. В грудях все стягнуло.

— Типу того, — тихо розсміявся Сяо Чжань. — Все шикарно. Крім того, що моя сперма майже засохла на мені.

— Приймемо душ?

— Ні-і-і-і, я не зможу зараз піднятись.

«І я не хочу в душ. Хочу лежати в бісовій ванні, наповненій персиковою піною, з тобою. Слухати, чому в тебе був важкий тиждень, жалітись на тупих колег та цілуватись до тих пір, поки не вистигне вода. Так, наче ми разом».

— Гаразд, секунду.

Довелось роз’єднуватись — Ібо висковзнув із Сяо Чжаня, і одразу стало пусто та незатишно. Ібо стягнув із себе презерватив, зав’язав його та вийшов, голий та прекрасний, на кухню. Сяо Чжань бездумно лежав на ліжку і слухав, як він йде звідти у ванну кімнату, змочує рушник та вертається. Ситий, задоволений, наче великий кіт. Сяо Чжань, сподіваючись, що витріщається не надто закохано, спостерігав за тим, як він турботливо витирає його живіт та вже м’який член. Як нахиляється і цілує його.

Дідько, нащо він такий, нащо.

— Голодний? — спитав Ібо, коли завершив.

— Трохи.

— В мене є вонтони. І морозиво.

— Хочу морозиво.

— Тоді доведеться піднятись. Ніякої їжі в ліжку, — нагадав Ібо суворо, проте в кінчиках його вуст зачаїлась посмішка.

І ніяких обіймів перед сном. Так. Сяо Чжань пам’ятав.

Він слабко посміхнувся, натягнув білизну і прийняв з рук Ібо свій піжамний комплект. Ібо вдягнувся швидше та пішов діставати морозиво. Сяо Чжаню знадобилось трохи більше часу просто для того, аби змиритись з тим фактом, що зараз вони поїдять, побазікають та лягуть спати. А ранком все, як завжди, буде сірим та понурим. Як же він ненавидів четверги. Взагалі всі дні тижня, крім середи, але четверги, щоб їх, особливо.

— Я змішав полуничне і ванільне, ти ж не проти?

— Так навіть смачніше, — махнув рукою Сяо Чжань, сідаючи за стіл. — Так що не так з цим тижнем?

— Ой, та ця робота бісова, — фиркнув Ібо, посунувши до Сяо Чжаня його піалу з морозивом. Ібо працював у підрозділі онлайн-продажу у великій компанії по виробництву одягу. — Пам’ятаєш, я казав, що в мене колега в декрет пішла?

— Пам’ятаю.

— Вона народила нещодавно. Я дуже сподівався, що потім вона повернеться, тому що, господи, пробач, але від її чоловіка взагалі ніякої користі. На мою думку, це йому варто вдома з дитиною сидіти, а не їй. Вона крута, дуже кмітлива, вони просто небо і земля. А він мене бісить страшенно, — пожалівся Ібо, похмуро відправляючи в рот ложку морозива.

— І надовго вона пішла?

— На місяць точно. Уяви собі, цілий місяць, як не більше, — працювати із цим телепнем.

Сяо Чжань посміхнувся, уважно вислухавши, що саме колега Ібо робив не так. Він любив їх розмови, про що б вони не були. І готовий був підтримувати буквально будь-яку тему, тільки б Ібо із ним говорив. З роботи Ібо переключився на виставку картин в стилі гунбі — сказав, що дуже хотів потрапити, але, здається, прохлопав білети.

Сяо Чжань все всотував, наче губка. Він знав, що навіть якщо дістане білети, то в нього не вистачить сміливості покликати туди Ібо. Тому що, ну, це вже буде як побачення. А вони не ходять на побачення, в них не той тип відносин.

Проговорили вони аж до глупої ночі — морозиво давно скінчилось, вонтони, як не дивно, також. Ібо був у душі, а Сяо Чжань, що вирішив поїхати додому рано вранці та привести себе до ладу вже вдома, знову лежав на ліжку, яке довелося перестелити новою білизною. Як завжди. Воно смачно пахло порошком і кондиціонером. Від Ібо також часто пахло ними і дезодорантом, одеколоном він користувався нечасто. Це був, як би абсурдно і жалюгідно не звучало, майже рідний запах. Кращий в світі.
Ібо швидко вимився і повернувся, пірнувши під свою ковдру. Сяо Чжань надав перевагу прикинутись сплячим. Він рідко так робив, але в цей вечір чомусь почував себе особливо нещасним. Ібо все одно впівголоса побажав йому теплих снів, перевірив будильник і погасив бра. Незважаючи на сподівання, спав Сяо Чжань добре і, що важливо, без сновидінь. Правда, ранки він все одно ненавидів.

Ранок завжди змушував його відчувати себе чужим, недоречним тут, як, наприклад, дивна химерна ваза на журнальному столику Ібо. Вона взагалі не вписувалась в мінімалістичний інтер’єр, але була подарунком бабусі на заселення, тому стояла на видному місці. Аби бабуся, що часто заходила в гості, раділа.

Сяо Чжань похапцем вмився та одягнувся. Ібо, що спав дуже чуйно, сонно піднявся з подушки.

— Вже йдеш? — прохрипів він. — Зачекай, я проведу.

— Спи, — відгукнувся Сяо Чжань. — Я сам.

— Впевнений?

«Впевнений, ненавиджу, коли ти мене проводжаєш. Тому що прощаємось ми зовсім не так, як зустрічаємось. Вже наче отримали те, нащо стрічались, і між нами в цей момент просто немає місця для чогось іще. Точно не для ніжності».

— Звичайно. В тебе ж двері з кодом, — хмикнув Сяо Чжань.

— Мгм, так, добре. Вибач.

— Спи, Ібо.

Сяо Чжань знав, що не варто цього робити. Не тому, що не можна, а тому, що йому ж гірше. Але все одно підійшов до ліжка, нахилився до Ібо і поцілував його за вухом. Ібо розтікся в напівсонній посмішці.

— Гарного дня, Чжань-ге. До середи.

— І тобі.

Сяо Чжань тихо вийшов із квартири, переконавшись, що двері за ним щільно зачинились, видавши знайому трель, і спустився вниз. Сходами, малодушно сподіваючись, що перечепиться, впаде та перерахує собою всі сходинки. Зламає собі що-небудь або, ще гірше, здохне, аби все це скінчилось якось саме, тому що він не міг покласти цьому кінець.

Як же Сяо Чжань ненавидів четверги.

***

Але більш за все Сяо Чжань, мабуть, не любив вихідні. Надто багато вільного часу, котрий хотілось проводити з однією конкретною людиною. Диво, як стало одиноко займатись всім тим, чим він займався по суботах та неділях до зустрічі з Ібо. Ранкова пробіжка, сніданок — неодмінно вдома, бо були сили і бажання готувати, генеральне прибирання, ледачий перегляд якогось серіалу, прогулянка містом зі скетчбуком, зустрічі з друзями, походи в парк з книгою при умові, що погода дозволяла. Йому завжди було комфортно наодинці із собою. Навіть знаходячись у відносинах, Сяо Чжань прагнув урвати час, коли його ніхто не буде турбувати. Він гадки не мав, як би це все було з Ібо. Знав тільки, що надзвичайно хоче його собі і що вихідні стали нестерпними та страшенно, страшенно самотніми. Його згорьоване серце стояло комом в горлі, не дозволяючи нормально вдихнути. І Сяо Чжань проживав свою звичну буденність чисто на автоматі. Інакше б звалився в безодню відчаю.

Ці вихідні мало відрізнялись від попередніх. Сяо Чжань поклав на пробіжку, бо зранку мрячило, прибрався вдома, замовив доставку, проспав до вечора, а потім поїхав на зустріч із друзями. Останнім часом вони насилу давались йому — Чжи І, найуважніша його подруга, бачила, що з ним щось не те. Намагалась вивести його на контакт, спонукала розповісти, що відбувається, аби стало легше. Але Сяо Чжань закрився на всі колодки. Здавалось, що якщо він вкладе весь свій біль в слова, він вдарить сильніше. Він був не готовий розповісти комусь про свою гірку любов та жалюгідне бажання забрати Ібо собі, нехай ненадовго.

Тим більш Чжи І. Ще в студентські роки в неї було щось схоже — секс без зобов’язань з хлопцем, в якого вона згодом закохалась. В них було трохи інакше: вони бачились частіше, а ще ходили на щось, на кшталт побачень. Словом, виглядали справжньою парою, але офіційно нею, звісно, не були. Чжи І зізналась тому хлопцю в коханні, і в той же день все скінчилось. Сяо Чжань ніколи не бачив її такою розбитою — вона декілька тижнів кожного вечора приходила до нього додому напитись та плакати. А потім сама пішла до психолога, бо: «Ти чудовий друг, Чжань-Чжань, але я не можу продовжувати звалювати це на твої плечі». Дуже багато часу у Чжи І пішло на те, аби розлюбити того хлопця і почати рухатись далі.

Здавалося б, як можна, маючи такий приклад перед очима, втягнути себе в такі відносини? З якого дива Сяо Чжань вирішив, що він-то точно в почуття не вляпається? Що він-то не залишиться з розбитим серцем? Смішна самовпевненість.

Чжи І б не засуджувала, але вона, скоріш за все, дала б цінну пораду, котрій Сяо Чжань, авжеж, не послідував. Щось на кшталт «краще обірвати все зараз, доки не стало надто пізно». У Сяо Чжаня просто не було на це сил. Він планував бути з Ібо до тих пір, доки той не зустріне кохання всього свого життя і не запропонує все завершити. Чаруючий мазохізм.

Чжи І доволі швидко зрозуміла, що Сяо Чжань не хоче розповідати про те, що його турбує, і припинила акцентувати на цьому увагу. Тільки посміхалась йому особливо тепло, наче нагадувала, що вона завжди готова його вислухати. Сяо Чжань дуже це цінував, та секретом так ні з ким і не поділився. Незважаючи на те, наскільки сильно йому необхідна була хоч якась підтримка.

Він вперше в житті так сильно заздрив тим, хто міг відкритись батькам. В нього не було такої нагоди з тих пір, як він розповів їм про свою орієнтацію. Сяо Чжань досі пам’ятав, як в батька від цієї новини прихопило серце, як спотворилось відразою обличчя матері. Все обвалилось водночас. Батьки не розмовляли з ним декілька місяців. Потім почали неохоче відповідати на його дзвінки, зрідка зв’язувались із ним самі. І в кожній бісовій розмові мама питала, чи не минулось в нього «це».

Тому, коли вона подзвонила в неділю, він дуже довго роздумував, чи варто брати слухавку. А потім усвідомив, що ігнорування не допоможе, лише віддтягне неминуче. Можна було просто-напросто обірвати всі зв’язки, аби не калічити собі серце ще більше, наче в нього було мало проблем! Але Сяо Чжань, не дивлячись ні на що, всеодно любив батьків і сподівався, що коли-небудь, навіть якщо багато років згодом, вони примиряться. Припинять говорити з ним так, ніби він смертельно хворий. Він так сумував за ласкавими нотками в маминому голосі, по бурчливим татовим питанням про те, чим він харчується.

Поставивши фільм на паузу, Сяо Чжань все ж взяв слухавку.

— Привіт, мам, — він сподівався, що звучить хоча б бадьоро. За вікном весь день лив дощ, настрій був гірше нікуди, до того ж довелось трохи попрацювати ранком, аби встигнути здати напрацювання по новій комп’ютерній грі.

— Привіт, А-Чжань, — стримано відгукнулась мати. Ласкаве звернення прозвучало з неприязною холодністю.

Перші кілька хвилин розмови мама справлялась про його здоров’я та роботу, про те, що він їсть і чи тепло вдягається. Таким тоном, що краще б не питала, чесно кажучи. Сяо Чжань відповідав стисло, не було ніякого бажання розказати їй хоч щось у подробицях. Зате матері було що йому повідати.

— Пам’ятаєш Бай Цзін? — почала вона здалеку.

— Мгм.

Вони з Бай Цзін були друзями дитинства, але не спілкувались доволі давно — ще в старшій школі припинили. Не побили горщики, ні, просто виросли й розійшлись різними дорогами, таке трапляється.

— Вона повернулась до Чунцину, уявляєш! Давно її не бачила, така красуня стала. Працює в Пекіні у солідній адвокатській конторі.

О ні.

— В неї відпустка, вона приїхала навідати батьків. До нас теж зайшла, попестила Горішок, спитала про тебе. Я дала їй твій номер.

Трясця твоїй матері.

— Нащо? — стомлено поцікавився Сяо Чжань.

— А-Чжань, не будь дурним! Поспілкуєтесь, зустрінетесь, можливо, коли вона повернеться до Пекіну.

— Мам, ми давно не дружимо.

— Чи я дружити пропоную? Бай Цзін — чудова видна дівчина. А тобі вже взагалі-то двадцять вісім.

— Мгм, і мене не цікавлять дівчата, якщо ти раптом забула, — люб’язно нагадав Сяо Чжань. Головний біль посилювався, накочуючи душними хвилями.

— До речі, про це. А-Чжань, — почала мама майже ласкаво, що змусило Сяо Чжаня миттєво напружитись всією своєю істотою. Її тон був оманливо м’яким, — я тут дізнавалась, виявляється, з цим допомагають.

— З чим допомагають?

— З цим твоїм потягом до хлопчиків, ну не змушуй мене промовляти це вголос! — зашипіла мати.

Приїхали. Тобто кілька місяців вони з татом навіть не згадували про його орієнтацію, щоб тепер вивалити на нього новини про те, що його можна вилікувати? Двадцять перше сторіччя за вікном, невже ще лишились прихильники репаративної терапії?

— Гадки не маю, кого ти там знайшла, мамо, але це дурисвіт. Мій потяг до хлопчиків, — передражнив її Сяо Чжань, — це не хвороба. Я не потребую лікування. Припини, будь-ласка, намагатись мене виправити, зі мною все добре.

— Нічого з тобою не добре. Якби ти був здоровий, тебе б не тягнуло до людей твоєї статі! Ти хоч розумієш, яку ганьбу накликаєш на нас із батьком? Всі мої подруги і сусідки хизуються весіллям своїх дітей і онуків, а ми що? Як ми можемо всім сказати, що тобі не подобаються дівчата і що онуків у нас ніколи не буде? Ти уявляєш, що це буде? Племінника Ле Яо з десятого поверху нещодавно бачили цілуючим хлопця! Бідолашна від сорому навіть голову підняти не може. Ти цього нам бажаєш?

Треба ж, як довго вона трималась. В той день, коли Сяо Чжань всім зізнався, вони не могли відійти від шоку. Батьку стало погано, і доки мама приводила його до почуттів, тільки й шепотіла: «Не може бути, Чжань-Чжань, не може бути… Що ти таке кажеш?». Батько просто відмовився це обговорювати, і Сяо Чжань тоді пішов. Коли вони нарешті знову вийшли з ним на зв’язок, то просто не згадували його камінг-аут і мама була завжди бездоганно ввічлива.

Сяо Чжань з наївності вважав, що вони переживають своє особисте горе мовчки, намагаються змиритись і прийняти, а насправді весь цей час мама шукала для нього лікаря і «гарну, видну дівчину», турбуючись про те, що скажуть сусіди. Ні секунди не задумуючись над тим, що він відчує, коли вона це все на нього вивалить.

— Ти закінчила?

— Ти потребуєш допомоги, А-Чжань, не цурайся її! — продовжила мати голосно та вимогливо. — Попри те, що тобі двадцять вісім і в тебе нікого немає…

— В мене… — обірвав її було Сяо Чжань і тут же знітився.

В нього що? Що в нього є? Трах без зобов’язань? Безнадійне і нерозділене кохання? Він цим зібрався відбивати?

— Що? — миттєво вскинулась мати. — Ти зустрічаєшся з якимось хлопцем? Серйозно, Сяо Чжань?! Доки ми тут хвилюємось і роздумуємо, як тобі допомогти, ти топиш себе лиш сильніше?

Сяо Чжань вперто мовчав. Він міг захистити себе будь від кого, проте перед мамою чомусь ніколи не виходило. Ні в дитинстві, коли його сварили за погані оцінки, ні зараз, коли йому ставили в провину його орієнтацію. Коли ніяк не могли усвідомити, що його життя — не їх власність. Слова рідних завжди краять серце сильніш за все, як би ти не намагався це заперечувати. Загалом з однієї простої причини: якщо навіть твоя сім’я не може любити тебе безумовно, то чого чекати від чужої людини?

— Я ні з ким не зустрічаюсь, мамо, — рівним голосом відповів Сяо Чжань. — Але навіть коли в мене хтось з’явиться, повір, ти про це не дізнаєшся. Адже миттєво виллєш на мене відро помиїв, тому що це буде не дівчина. Прошу, припини шукати мені лікарів та наречених.

Мама тут же його обірвала та приголомшила таким потоком гнівних слів, що Сяо Чжань завмер і на мить перестав дихати — не вірив. Він навіть не уявляв, скільки ненависті та палючої ярості може отримати від рідної людини. З кожним новим словом він відчував себе все гірше.

Доки за вікном не загуркотів грім, змусивши скинути заціпеніння.

— І дзвонити мені також припини, якщо не можеш сказати нічого доброго, — прохрипів він і скинув дзвінок.

Тут же заблокував мамин контакт. Подумав секунду-другу і заблокував батьків також. Не знав поки, тимчасово чи назавжди, але зараз йому було так боляче, що він не готовий був навіть вхідних дзвінків від них бачити. Сяо Чжань ні миті не сумнівався в тому, що батько був в курсі маминих авантюр та гаряче їх підтримував. Ні, він, звичайно, розумів, що таким консервативним людям, як його батьки, доведеться дуже нелегко і прийняти його вони зможуть дуже не скоро. Але не очікував, що ситуація розвернеться таким боком. І що його все ще можна так сильно вразити дурними, бридкими словами.

Сяо Чжань знав, що не хворий і що він не потребує допомоги. Але це не заважало почувати себе нікому не потрібним і тим, хто не заслуговує ані кохання, ані щастя. Тим паче що щойно його про це повідомили прямим текстом. Йому й так з четверга було настільки погано, що хоч на стінку лізь від смутку, а мамин дзвінок тільки все ускладнив. Викрутив на максимум почуття власної нікчемності.

Головою Сяо Чжань розумів — це маніпуляція, котру навіть не намагались сховати. І вестись на неї — лиш псувати собі вечір ще більше. Але було вже надто пізно. Йому не вистачало повітря, а на заваленому балконі було надто тісно. Стіни будинку тиснули, йому навіть привиділось, що вони рухаються одна на одну і ось-ось розчавлять його. Прихлопнуть, ніби комаху.

Недовго думаючи, Сяо Чжань просто-напросто вискочив в дощ і довго кудись біг, не розбираючи шляху. Холодні тяжкі краплі принесли щось накшталт химерного полегшення.

Першою більш-менш зв’язною думкою було піти в бар та надертись так, аби не відчувати взагалі нічого. Другою — що завтра все ж таки бісів понеділок і доведеться втішатись якось інакше, якщо він не хоче цілий день помирати від похмілля.

Над містом гуркотів грім, а дощ і не думав припинятись. Лив суцільною стіною. Логічніше було б повернутись додому, але Сяо Чжаня нудило що від нього, що від себе. Так нудило, що ледве не вивернуло небагатою вечерею на бруківку. Він змок наскрізь, вода бридко хлюпала в нових кросівках, дуже хотілось в тепло.

Сяо Чжань озирнувся, намагаючись зрозуміти, куди його взагалі ноги привели. І з гіркотою завважив, що звідси до будинку Ібо — рукою подати. Він навіть не уявляв, що біг так довго і так далеко. До Ібо на своїх двох йти треба було годину з гаком.

— Просто йди додому, Сяо Чжань, — прошепотів Сяо Чжань собі під ніс. — Не роби дурниць.

Дощ не стихав, але навіть крізь нього було видно дорогу. Дойти до першого світлофора, що маячів здалеку, звернули вліво й дійти до самого кінця. І він буде на місці.

Їх відносини не передбачали подібного. Сяо Чжань не міг просто взяти і прийти в інший, не обговорений, час, особливо без попередження. Не мав ніякого права прохати про підтримку в Ібо, дарма, що саме від нього хотів і готовий був її прийняти. Він мав подзвонити друзям. Написати Чжи І, сказати їй, що він здається і йому потрібна її допомога.

Мав би вчинити з розумом, але прийшов до Ібо під двері.

З нього стікала вода, його тіпало від холоду, а всередині — ще й від жаху. Він п’ять хвилин збирався з силами, аби подзвонити. Гарячково роздумував, як пояснити свою присутність біля квартири Ібо в неділю. Зло думав про те, що як його зараз проженуть, то тим краще. Він припинить плекати куцу жалюгідну надію на те, що Ібо ще, можливо, закохається в нього. Відірве з м’ясом.

Але коли двері бряцнули й відкрились, Сяо Чжань зрозумів, що відірвати з м’ясом буде не так просто, як він собі уявляв.

— Чжань-ге? — з подивом сказав Ібо замість привітання. Він був вдягнений в потерті спортивні штані та широку білу майку з надписом, що посипався й тепер не розпізнавався. Він був таким по-домашньому затишним, що у Сяо Чжаня стислось серце. — Що сталось?

— Я… мені… — слова давались тяжко, виривались з хрипом.

Сяо Чжань миттю на себе розлютився: «Ти на шість років старше і досі не знаєш, як впоратись з батьківською нелюбов’ю? Ти це збирався Ібо зараз сказати? Що тебе не приймають батьки? І тому ти тут? Та тебе тієї ж миті засміють».

— Ібо, чого ти так довго? —з кухні визирнула худенька дівчина. — Ой. Добридень.

Ось і шикарний привід звалити туди, звідки прийшов. Сяо Чжаня всього обдало задушливими ревнощами та злістю на самого себе. Вони не давали один одному обіцянки, що не будуть спати з кимось ще або ходити на побачення. Ібо навіть декілька разів розповідав йому про свої невдалі спроби в додатках для знайомств. Сяо Чжаня і тоді ревнощами крило з головою, але одне діло — чути, інше — бачити.

— Я невчасно, вибач, — випалив Сяо Чжань скоромовкою. — Все добре, просто зайшов позичити парасолю.

Ібо, звісно, не повівся на цю нісенітницю.

— Чжань-ге! — він спритно перехопив Сяо Чжаня за рукав і потягнув назад. — По-моєму, ні в біса ти не в порядку. По-перше, ти мокрий наскрізь. По-друге, ти навіть не уявляєш, які в тебе зараз очі. Ти нікуди не підеш.

— Ібо…

— Ніяких заперечень.

Ібо буквально втягнув його в передню, в який гостя вже взувалась.

— Я, мабуть, піду, — мовила вона, підхопила куртку, сумочку й парасолю. Грайливо помахала їм. — Конфіскую в якості компенсації!

— Ти просто янгол, Хун Сяо, — прошепотів їй Ібо.

Двері за нею зачинились, бряцнули.

— Я наповню тобі ванну, ходімо, — розпорядився Ібо. — Знімай взуття, пхну в них обігрівач. Давай-давай, ти тремтиш як осиновий листок. Жах, Чжань-ге, хто в таку погоду без парасолі ходить?

Ібо буркотів на нього — так ласкаво, що від цього щеміло серце. Сяо Чжань бездумно стягнув кросівки, доки Ібо відрегулював воду і прийнявся набирати ванну.

— Ходи сюди, роздягнешся прямо тут, тут тепліше.

— З мене вода тече. І я тобі по всій підлозі насліджу.

— Знайшов, через що перейматись, — закотив очі Ібо, виглянувши з ванної. — Ходи сюди, худчій.

Сяо Чжань не хотів сперечатись, слухняно прослідував у ванну кімнату й почав стягувати з себе важку, мокру одежу. Ібо одразу ж забрав її в нього і пхнув в пральну машинку, бормочучи щось під носа. Ванна в Ібо була не надто глибока, тож наповнювалась швидко, а сам він дістав з ящика під рукомийником подушку і піну. Персикову. Потім унісся в іншу кімнату, як виявилось, за комплектом домашнього одягу — навіть білизну нову приніс. Сяо Чжаню стало страшенно ніяково.

— Залазь. Зігрієшся швидше. Потім вип’ємо чаю.

Він не питав, а стверджував. І Сяо Чжань не сперечався. Він слухняно забрався в воду, гарячу, з приємним персиковим ароматом. Уклав голову на м’яку подушку.

— Розслабся, Чжань-ге, — пальці Ібо ласкаво відвели пасмо з чола. — Хочеш, помию тобі волосся?

— Та ну, не настільки все погано, — знітився Сяо Чжань.

— Не в цьому річ, а в тому, що я хочу потурбуватись про тебе. Дозволиш?

Ще краще.

— Дозволю, — чомусь пошепки відгукнувся Сяо Чжань і прикрив очі.

В дорослому віці йому ніхто ніколи не мив голову. Сяо Чжань до цього моменту навіть не уявляв, що цей процес може бути настільки інтимним. Ібо обережно наніс шампунь, здається, з ароматом мигдалю, та так же обережно помасажував шкіру голови своїми довгими, прекрасними пальцями. Його дотики були акуратними і турботливими, і в Сяо Чжаня страшенно пекло під закритими повіками.

Він хотів собі цю турботу не лише сьогодні.

— Я завадив? — запитав Сяо Чжань, коли Ібо почав змивати шампунь з його волосся.

— М? Кому?

— Ну, в тебе була гостя. Побачення? — навіть вийшло спитати про це бадьорим голосом.

— Пф-ф, — фиркнув Ібо, звеселившись. — Це моя двоюрідна сестра. Їй потрібна була допомога з корейською.

Сяо Чжань нічого не відповів, раптово відчувши себе страшенно дурним.

Ібо закінчив з його волоссям і, підтягнувши стілець до ванни, всівся поруч. Вони мовчки дивились один одному у вічі якийсь час. Погляд у Ібо був теплий, розуміючий наче.

— Не будеш вимагати пояснень? — спитав Сяо Чжань.

— Гадаю, ти розкажеш, якщо відчуєш потребу, Чжань-ге.

— І ти не гніваєшся, що я прийшов не в середу, та ще й без попередження?

Ібо не витримав і закотив очі.

— Тебе, очевидно, необхідно було покомфортити. І я вдячний, що ти прийшов до мене. Думаю, наша домовленість не постраждає, — хмикнув він.

Сяо Чжань кивнув. Ледь не сказав, що їх домовленість насправді під неймовірною загрозою.

— Я заварю поки чай, м? Вчора купив твій улюблений, він скінчився в середу.

— Давай, — цього разу Сяо Чжань навіть знайшов в собі сили посміхнутись. Щиро.

Незважаючи на сказане, Ібо не одразу пішов — простягнув руку і ласкаво, невагомо провів в Сяо Чжаня під підборіддям. Наче в кота. Серце в грудях розпустилось, мов квітка.

— Ти не уявляєш, які в тебе були пусті очі, коли ти прийшов, Чжань-ге, — тихо поділився він. — Хто б не довів тебе до цього стану, він не вартує ні тебе, ні твоїх емоцій.

Сяо Чжань видав недолугий смішок.

— Це батьки. Ну, знаєш, виявляється, все ще не можуть змиритись із моєю орієнтацією.

Ібо з розумінням сумно зітхнув.

— З ними складно, так. Але що б вони тобі не сказали, все це — неправда.

— Я знаю. Але все ж інколи…

— Інколи з цим надто тяжко впоратись, — закінчив за нього Ібо. — На жаль, ми не обираємо батьків. Та обираємо все інше: роботу, друзів, кохання. Гарна, певно, компенсація?

— Певно.

Ібо посміхнувся, наостанок прибрав Сяо Чжаню з чола волосся та пішов заварювати чай.

Дивно, та стало легше. І для цього навіть не знадобилось розказувати все в фарбах. Сяо Чжань злив воду й намилився гелем для душу з ароматом дині. Змив з себе бруд, втому, напругу й — зовсім трохи — біль. Витерся м’яким рушником, що пахнув пральним порошком та кондиціонером. Що пахнув Ібо.

Тіло, розслаблене та зніжене, прагнуло тільки одного — знову опинитись у горизонтальному положенні.

— Закінчив? — Ібо діставав їм кружки та цукор.

У Сяо Чжаня в квартирі Ібо навіть кружка для чаю була своя — зі Спанч Бобом. Ібо придбав, як дізнався, що Сяо Чжаню подобається цей мультик. Ібо кинув в неї два кубики цукру, перевірив, чи настоялась заварка, та невдоволено опустив кришку чайника.

— Ще трохи, — зітхнув він. — Хочеш, сідай поки на диван, я все принесу. Може, ти зголоднів? — спитав Ібо, повернувшись до Сяо Чжаня, який тільки підійшов.

А Сяо Чжаня раптом накрило таким величезним почуттям вдячності, що він йому піддався: зробив крок, обійняв Ібо, ткнувшись обличчям йому в шию. Вустами торкнувся однієї з родимок. Ібо пах звично, рідним, був дуже теплим. І ніколи не відмовляв йому в обіймах.

— Дякую, — шепнув він ледь чутно.

— Та було б за що. Радий, що тобі краще, Чжань-ге.

Сяо Чжань повільно відсторонився, тому що, чесно кажучи, такі обійми краяли його й без того ниюче серце, але Ібо випустив його не відразу. Взяв його обличчя в долоні й делікатно поцілував тремтячі повіки, тріпотливі вії, декілька родимок на носі та щоці. Сяо Чжаня розривало на частини від кохання і від того, що нічого ці цілунки в сутності не означали. Нічого з того, що йому було необхідно.

— Ну що, хочеш що-небудь? — спитав Ібо, відпускаючи його.

— Цілуватись.

Ібо пирскнув.

— Я мав на увазі — з їжі.

Сяо Чжань не став непристойно жартувати і тільки качнув головою. Та Ібо все одно приніс на журнальний столик не тільки чай, а й солодощі, попередньо прибравши звідти підручник з корейської. Прощебетав щось про сестру, котрій важко дається якась тема з граматики, а він не те щоб гарний вчитель, проте він старається. Чай, щоправда, пили мовчки. Сяо Чжань заспокоювався і розслаблявся настільки, наскільки це взагалі було зараз можливо, а Ібо думав про щось своє, гріючи долоні об страшенно гарячу кружку.

— Ходи до мене, — покликав він Сяо Чжаня, коли той закінчив з тістечком.

Сяо Чжань підсів ближче й миттєво опинився в обіймах — Ібо засунув під його футболку свої долоні, дуже-дуже теплі.

— Ти що, для мене їх грів? — тихо розсміявся Сяо Чжань.

— Звичайно, — промурмотів Ібо йому в шию.

Сяо Чжань затишно розлігся на ньому, танучи під теплими долонями, що гладили його під футболкою. Вони ледаче, повільно цілувались, і Сяо Чжань ненавидів себе за те, що вчиняв так із своїм серцем: дозволив йому дізнатись, яким турботливим може бути Ібо навіть з тим, з ким знаходиться в бісових вільних відносинах. Він гадки не мав, як тепер жити із цим знанням. З тим, що цей день — разова акція. З тим, що Ібо, ось такого Ібо, доведеться колись відпустити, а він має бути вдячним, що увірвав бодай крихітний шматочок.

Як було б легше, якби Ібо його просто не впустив. Тоді його ідеальний образ як мінімум би тріснув. Теоретично.

— Чжань-ге, — покликав Ібо, видихнувши йому у вуста, спрагло тягнучись за черговим поцілунком.

— Що?

— Хочу, аби ти знав: ти чудовий і заслуговуєш всього найкращого. Навіть якщо хтось близький каже інакше.

«Чому-чому-чому ти такий?»

— І ти можеш приходити до мене, коли тобі погано.

— Чи не міг би ти бути менш ідеальним, Ван Ібо? — жартівливо штурхнув його в бік Сяо Чжань і відвернувся. Поклав голову йому на груди. Надто тяжко було витримувати його погляд, ласкавий і ніби тужливий. Не вистачало ще, аби Ібо про нього непокоївся.

Ібо тільки фиркнув, точно не згодний з цим визначенням.

Сяо Чжань притискався щокою до його широких грудей, слухав, як розмірено б’ється його велике серце. Думав про те, що якось так і виглядає недільний вечір його мрії. Тільки без цих нудотних маминих дзвінків і нерозділеного кохання. На щастя, у Сяо Чжаня було достатньо багата уява, аби дозволити собі на якийсь час забути про те, наскільки гидотне насправді його життя.

В обіймах Ібо було тепло, безпечно та дуже затишно. Сяо Чжаня невблаганно тягнуло в сон. Краєм свідомості блукала думка, що взагалі варто було повернутись додому, завтра ж робочий день. Він навіть зробив кволу спробу піднятись.

— Ти куди? — Ібо лиш міцніше притиснув його до себе, пройшовшись по спині.

— Мені додому треба, завтра ж на роботу.

— Я розбуджу, спи. Куди ти зараз в ніч?

— Гаразд, — дуже швидко погодився Сяо Чжань. Тому що насправді зовсім не хотілось рухатись. Тільки спати в обіймах Ібо. Із запізненням до нього дійшло, що Ібо не дозволяв такого. — Стривай, ти ж так не любиш.

— М? — не зрозумів Ібо.

— Ну, обійми уві сні, — прошепотів Сяо Чжань.

— Тобі можна, — просто промовив Ібо і не дав сонному Сяо Чжаню розвинути тему: — Спи.

Сяо Чжань, взагалі-то, так і вчинив: він дуже вимотався за день, втома взяла своє. Цю ніч він спав спокійно, тепло. Йому снилось щось ласкаве, але на ранок він не міг згадати, що саме. Просто прокинувся у гарному настрої.

— Ге? — тихо кликав його Ібо. — Підіймайся, якщо не хочеш спізнитись.

— Боже, вже ранок? — Сяо Чжань зморгнув, виявив, що він турботливо вкритий ковдрою, а на Ібо, що сидів навшпиньках перед диваном, — веселий фартук.

— Ага. Йди митись та снідати. Я потім тобі таксі викличу, згода?

Сяо Чжань бездумно кивнув, згодний в цю мить на будь-що.

В ванній він знайшов уже випраний і навіть попрасований комплект свого вчорашнього одягу. І дивився на нього розгублено весь той час, що вмивався. Ніяк повірити не міг, що Ібо — настільки уважна людина.

— В нас на сніданок омлет з беконом, — радісно повідомив Ібо, коли Сяо Чжань зазирнув на кухню. — Я вчора передивлявся «Ходячий замок Хаула» і аж слинки потекли: як можна малювати їжу так смачно?!

— Таємниця, — несміливо посміхнувся Сяо Чжань і сів на запропоноване місце.

Господи, це все було схожим на казку. Не те щоб вони до цього не снідали разом. Снідали, але завжди дуже тихо, кожен думав про своє і тупо залипав в тарілку. А зараз Ібо світився від щастя, і це мимоволі передавалось Сяо Чжаню.

— Ти завжди такий бадьорий понеділками?

— Коли як, — безтурботно знизав плечима Ібо і також до нього приєднався.

Увесь сніданок він радісно щебетав про різне, Сяо Чжань ледве встигав за його мінливими темпами. Надто різкий контраст із четвергами. Але Сяо Чжань все одно був задоволений: і ранковою атмосферою, і дуже смачним омлетом. Навіть майже розслабився наприкінці. Допоміг прибрати зі столу і загрузити брудні тарілки в посудомийку, доки таксі їхало.

В передній Сяо Чжаня чекали цілком сухі кросівки. Ібо притулився плечем до шафи, попиваючи вже холодний чай із своєї кружки та спостерігаючи за тим, як Сяо Чжань взувався та надягав куртку. Потрібно було йти, врешті-решт таксі ось-ось під’їде. Та він встав як вкопаний, не знаючи, як себе повести. Подякувати Ібо за те, що впустив, обігрів, напоїв чаєм, дозволив заснути в своїх обіймах, а ранком встав раніше і приготував їм сніданок? Але буденне дякую не передало б всього.

— Йди давай, Чжань-ге, — посміхнувся Ібо, наче прочитавши його думки і не бажаючи чути слова вдячності. — Тобі зараз за очікування доведеться переплачувати, — пробуркотів він, бо Сяо Чжань не дозволив йому викликати таксі. І так надто незручно себе почував.

— Так, точно, — кивнув Сяо Чжань, — ти маєш рацію.

Він взявся за дверну ручку і Ібо наблизився — поцілував його в щоку, смішно потершись об неї носом.

— Бувай, Чжань-ге.

Сяо Чжань пробурмотів щось на кшталт «пбчимсь», ковтнувши половину голосних від захвату, і вилетів за двері. Знову скористався не ліфтом, а сходами, на половині зупинившись і вцепившись в поручні наче божевільний. Господи, Ібо в ліжку таке з ним витворяв, що так реагувати на банальний поцілунок в щоку — суцільна дурня. Та Сяо Чжань нічого не міг з собою вдіяти.

Серце тріпотіло — від «тобі можна», від цілунку, від «бувай».

Ібо ніколи не цілував його на прощання і завжди казав «до середи».

***

Було цілковитим мазохізмом за це хапатись. Це ж не «ти мені подобаєшся, давай зустрічатись». І все ж це мало щось означати, так? Ну, крім того, що Сяо Чжань, певно, виглядав наче побитий пес, котрого хотілось пожаліти.

Він цілий день не міг припинити про це думати. Про ту ніжність, котрою Ібо його огорнув вчора ввечері. Про ту турботу, якою його охопив. Про те, що їх сьогоднішній ранок виглядав так, наче вони — закохана пара, яка розлучається на кілька робочих годин. Яка живе разом.

Сяо Чжаню цього, звісно, хотілось страшенно.

І він думав — все одно його серце вже зараз наполовину розбите, то яка різниця? Можливо, варто все ж зробити крихітний крок і подивитись, що з цього вийде? Раптом необхідно всього лиш ризикнути?

Він маринував би цю думку в голові до самої ночі, якби Ібо раптом не написав йому.

Ібо ❤️🔥
ти як?
все гаразд?

Сяо Чжань ненавидів себе за те, як він зрадів цим повідомленням. За те, що вони вдихнули життя в його безглузду надію.

Я
Так, все ок, працюю
Номера батьків блоконув до того ж ще вчора

Ібо відповів миттєво. В нього обід? Чи він чекав?

Ібо ❤️🔥
радикально!
та гадаю, ти знаєш, що робиш

Я
Гадки не маю, тимчасово чи назавжди, але мені зараз так спокійніше. Навіть майже не почуваю себе поганим сином

Ібо ❤️🔥
вибач, та не тобі почувати себе поганим👺

Я
Дякую тобі — за все. Я ранком не сказав, вибач

Ібо ❤️🔥
та припини ти, Чжань-ге
я не зробив нічого такого

Сяо Чжань надіслав у відповідь сердечка і сумно втупився в чат. Хотілось побазікати ще, але ж не притягувати тему за вуха. Він терпіти не міг таке спілкування.

Але Ібо раптом знову написав йому сам, не минуло й п’яти хвилин.

Ібо ❤️🔥
що робиш ввечері?

Серце пустилось в галоп. Сяо Чжань витер миттєво спітнівші долоні в брюки і надрукував відповідь.

Я
крім того, що розкладаюсь морально? 😂 нічого

Ібо ❤️🔥
я на днях купив великий пазл. на 2000 фрагментів. тобі ж подобаються такі штуки. хочеш допомогти зі збіркою?

Сяо Чжань не дав собі навіть миті на роздуми.

Я
ЖАРТУЄШ
ЗВІСНО

Ібо ❤️🔥
😂😂😂
тоді приходь як звичайно

Я
Ок!
Сподіваюсь, це не акт милосердя до всіляких нікчемних та вбогих

Ібо ❤️🔥
ще раз так себе назвеш, і я тебе вкушу

Я
Наче я колись від цього відмовлявся 😏

Ібо ❤️🔥
🙄🙄🙄
це буде не приємно, а болюче

Я
І як це завадить мені отримати задоволення? 😏

Ібо ❤️🔥
[зображення]

Ібо надіслав селфі — він сидів, підперши підборіддя кулаком і з насмішкою вигнувши брову. Такий гарний, що в Сяо Чжаня, здається, піднявся тиск. Ну, і не тільки він. Сяо Чжань наблизив фото і роздивився прекрасне обличчя Ван Ібо в найдрібніших деталях. Відмітив родимки і крихітні прищі, вкотре замилувався епікантусом, залип на пальцях. Коли отямився, що довго мовчить, згорнув фотку і відсипав купу різнокольорових сердечок.

Я
Ого, в тебе і селфі маються
Ну, крім нюдсів 😂

Ібо ❤️🔥
по-перше, свіжих нюдсів не маю
по-друге, мій член із осудом не подивиться

Сяо Чжань весело пирскнув в кулак.

Ібо ❤️🔥
по-третє, де твоє селфі? в нас же тут завжди рівноцінний обмін

От дідько. Сяо Чжань цілком точно не виглядав як бог краси. Він схвильовано відкрив камеру, переключив на фронтальну і скривився. Волосся ранком не вклав, синці під очима не замазав, тільки перевдягся, підхопив ноутбук і побіг на роботу. І ось як оце презентабельно сфотографувати?

Я
Я жахливо виглядаю
Правда

Ібо ❤️🔥
ти виглядаєш ідеально завжди, не заганяй мені тут

Я
Безсоромний лестун

Ібо ❤️🔥
дай селку, Чжань-ге!!

Сяо Чжань глибоко зітхнув, знову перемкнувся на камеру, так і сяк сфоткався, аби не надто близко — так непомітно, наскільки все погано, і все одно потім видалив все, що вийшло. Хотілось би йому так же, як і Ібо, взагалі не перейматись на рахунок того, які селфі він надсилає. Не виходило. Він же був закоханий до нестями, як тут не перейматись?

Ібо ❤️🔥
ге, надішли першу зроблену фотку
врешті-решт я бачив тебе ранком
ти виглядав неперевершено
навряд щось встигло змінитись лиш за кілька годин

Я
Всі фотки дупа, і я не перебільшую 🙁

Ібо ❤️🔥
👺👺👺

Ібо явно не збирався так просто здаватись, тож Сяо Чжань все ж зробив ще кілька фоток, вибрав найменш дратівливу і надіслав в чат. А потім нервово трусив ногою в очікуванні відповіді від Ібо. Злісний вічат не показував ні статусу перегляду, ні того, чи набирав Ібо повідомлення.

Ібо ❤️🔥
ну я ж казав!!!
Чжань-ге найгарніший💘💘💘
і взагалі
викликайте пожежників, в мене в телефоні страшенно гарячий хлопець!!!

Я
У випадку пожежі — палайте 😂

Сяо Чжань не вважав, що гарячий на надісланому фото, але ніколи не вмів реагувати на такі компліменти. Простіше було пожартувати та ніяково потерти шию, наче Ібо міг його зараз бачити. Неможливий.

Ібо ❤️🔥
💀💀💀

Переписка на цьому завершилась, та весь лишок дня вона гріла Сяо Чжаня і змушувала його губи безконтрольно розпливатись у закоханій посмішці. Він не знав, чому Ібо раптом покликав його сьогодні до себе, і як не намагався, нічого не міг вдіяти із своїм серцем, гупаючим у вухах так, що мав чути весь офіс, та й вулиця на додачу.

Він знов схвильовано біг з роботи додому, щоб привести себе до ладу. Тільки цього разу все відчувалось інакше. Як мінімум тому, що це була не середа і сексу в планах не було. Мабудь. Принаймні Сяо Чжань не став готуватись, а лише акуратно вклав волосся і перевдягнувся. І синці під очима злегка замазав. А то ну таке.

В магазині під будинком Ібо прихопив смачний торт. Хотів було піднятись сходами, аби сконцентруватись на чомусь іншому, але зрозумів, що прийде запиханий і спітнілий і всі старання зведе нанівець. Обрав ліфт, в якому нервово вперіщився в дзеркало, здаючись собі страшним. Бісові ліфти.

— А ти сьогодні рано, — мовив Ібо замість привітання і подивився з таким теплом, що Сяо Чжань враз викинув із голови думки про свою непривабливу зовнішність. Краса в очах спостерігача, так же?

— Ну, знаєш, ти наче покликав на пазл, а не на секс, — фиркнув Сяо Чжань.

— Ну, знаєш, ти міг би хоч раз дозволити мені допомогти тобі, — поворушив Ібо бровами, впускаючи його в квартиру.

— Можливо, коли-небудь, — розпливчасто відповів Сяо Чжань. Вуха зрадливо запекло.

Ібо посміхнувся і забрав в нього простягнутий торт. А потім качнувся вперед і поцілував — не поглиблюючи, як це відбувалось середами, легко і ніжно. Погладив своїми неможливими пальцями лінію щелепи.

— Не знаю, нащо ти приніс торт, коли твій рот абсолютно точно солодше, — сказав він, відсторонившись на півцуня.

— О боже, Ібо! — Сяо Чжань знітився ще більше й вдарив його плече.

Ібо тільки зареготав, потім поцілував ще раз — в куточок вуст — так, ніби не міг втриматись, і тільки після цього відніс торт на кухню. А Сяо Чжань притулився спиною до дверей і ледве не сповз по ній вниз. Його знову затопило з головою відчуття, що вони живуть разом. Ось він повернувся з роботи і Ібо зустрів його цілунком і непристойним жартом.

Надто добре, аби бути правдою

Сяо Чжань намагався не зациклюватись на тому, що все це боляче, попри все, роздягнувся, роззувся і вирушив допомагати Ібо. Той, виявляється, ще не вечеряв і замовив їм їжі. В піцерії поряд робили одну велику піцу, обидві половини котрої різнились начинками. Собі Ібо брав звичайну м’ясну, а Сяо Чжаню — таку ж, тільки гостру. І ще різні закуски, що також різнились в основному гостротою.

Удвох вони перетягли їжу у вітальню на стіл, де Ібо вже висипав елементи пазлу і перегорнув їх всі кольоровою стороною наверх. Малюнок був морським — найвідоміші мешканці підводного світу.

— Починаємо з рамки? — запитав він, дуже апетитно поглинаючи піцу.

— Ніколи не починаю з рамки, — відповів Сяо Чжань. — Обираю найлегший фрагмент і збираю його.

— Чи з рамки не зручніше?..

— Ну хочеш, збирай з рамки.

— Я хочу з тобою.

Абсолютно точно ніякого підтексту, та Сяо Чжаню стало дуже тепло. Якийсь час вони жували піцу і ледаче збирали пазл. Почали з морської черепахи. Ібо, щоправда, не вважав її легким фрагментом, та надто сперечатись не став. Сяо Чжань підбирав елементи і думав, що такий великий пазл за один вечір не збереш навіть при великому бажанні. Ібо буде кликати його до себе до тих пір, поки вони не завершать? Чи це одноразова акція і варто закатати губу назад?

— Ібо? — промовив Сяо Чжань, коли половина черепахи була зібрана, а він втомився роздумувати про те, чому його взагалі покликали і чи покличуть знову.

— М?

— Якщо ти задумав це все не з жалю, то… чому?

— Чжань-ге, а-ну викинь із своєї прекрасної голови думки про жалість, домовились? — Ібо дочекався невпевненого кивка і продовжив: —Я просто подумав, що вже доволі довго витрачаю час на пусті побачення, котрі ні до чого не призводять. І замість того, аби сходити на чергове таке саме, вирішив провести вечір із людиною, яка мені подобається, з якою мені комфортно і спокійно. Ми ж можемо не обмежуватись середою і сексом, правда? — спитав він і, очевидно, зрозумівши, як це звучить, виправився: — Ну тобто це все ще вільні відносини, але ми могли б проводити більше часу разом? Ходити на побачення і всяке таке. Ти ж не проти?

Ібо поглянув на нього з такою надією, що Сяо Чжань не зміг би йому відмовити. Хоча він і не планував. Він намагався позитивно поглянути на те, що на нього тільки що вивалили: зустрічі не тільки середами і не тільки заради сексу. Сяо Чжань майже цього й хотів. Якщо викинути ту частину, де він мріє про бісове взаємне кохання.

— Ні, не проти, мені з тобою також добре, — кивнув Сяо Чжань, втичившись невидячим поглядом в пазл. Прикидаючись, що йому не так вже й цікаво те, про що він спитає. — Невже зовсім нікого цікавого немає? Ну, на побаченнях цих твоїх.

— Я б не сказав, що дуже погано проводжу час, та в мене не виникає бажання призначити наступну зустріч. Немає іскри.

— Ось як.

— А в тебе з цим як? — Ібо штурхонув його плечем.

— Я ні з ким не знайомлюсь.

— Чому?

— Мені це не потрібно, — збрехав Сяо Чжань. Не міг же він сказати, що йому не здались побачення з людьми, які не Ібо.

— Все ще? — здивовано протягнув Ібо, очевидно, натякаючи на їх розмову півроку тому.

— Ну так.

— Ось як, — повторив за ним Ібо. — Можливо, це й на краще. Навряд ти будеш в захваті від, скажімо, того, хто все побачення зводить розмови до того, що в нього великий член.

— Пф-ф, не думаю, що хтось ще може вразити мене після сексу з тобою.

Ібо голосно й приголомшено засміявся.

— Так Чжань-ге подобається мій член?

— Наче я не кажу тобі це кожного разу, — фиркнув Сяо Чжань, підхопив елемент і спробував прикласти його до того, що в них вийшло. Не підійшов.

— Багато компліментів не буває.

Сяо Чжань згідно мугикнув і вони продовжили возитись з пазлом до тих пір, поки він не помітив, що вже одинадцята вечора. За їжею і розмовами ледве вдалось зібрати черепаху. Та й Сяо Чжань був особливо повільним — все ніяк не міг викинути з голови те, що Ібо більше не збирається ходити на побачення. Це не давало ніяких гарантій, але радувало неймовірно.

— Продовжимо завтра? — запитав Сяо Чжань, допомагаючи прибрати залишки їжі і коробки від піци зі столу.

— Завтра не зможу, до мене сестра прийде, треба з нею корейською позайматись, — зітхнув Ібо. — Можемо в середу.

— Так, давай.

— Не залишишся сьогодні? — Сяо Чжаню здалось, чи в голосі Ібо прозвучало розчарування? Вираз обличчя був незчитуваним.

— Ранком доведеться знову раніше вставати, — Сяо Чжань демонстративно зморщив ніс. — Встигнути до себе заскочити і вже потім на роботу.

— Що ж.

У дверей Ібо знов цілував його так солодко, що ноги тремтіли. Наче намагався змусити передумати, змусити лишитись. Сяо Чжань відповідав на його цілунки й думав про те, що вчиняє правильно: навряд його серце спроможне впоратись із ілюзією спільного життя.

Хай вдовольняється тим, що зможе бачити Ібо частіше. Ходити із ним на побачення, можливо, триматись за руку, більше цілуватись, може навіть проводити разом вихідні. Майже як пара.

«Так, чудову ти собі могилу вирив, Сяо Чжань», — думав він вже в себе в ліжку, перед сном, без упину прокручуючи в голові те, як серйозно Ібо попрохав його не забути відписатись, що він вже вдома.

***

Вівторок видався не такий чудовий, як понеділок. Після вчорашнього перспектива знову провести вечір наодинці із собою не радувала особливо сильно. Сяо Чжань багато чим міг би зайнятись, та прекрасно розумів, що це не допоможе викинути із думок солодкі губи Ібо, його пропозицію ходити на побачення, жар його тіла, що притискалось до боку Сяо Чжаня, доки вони збирали пазл. Він і під час роботи насилу концентрувався лиш на ній, та й те — фоново постійно думаючи про те, що вражаючим чином отримає все, чого бажав.

Майже.

— Чжань-Чжань, — звернулась до нього на обіді Цзін Мей, молодша колега, — не хочеш відвідати виставку?

— Виставку? — здивовано обернувся до неї Сяо Чжань. Він рідко вибирася бодай кудись з колегами, часом його навіть не кликали, знаючи, що він відмовить.

— В мене є два білети на виставку в стилі гунбі, на четвер. У подруги раптово змінились плани, тож сходити не зможемо. Шкода буде, якщо пропадуть.

— О, — із розумінням протягнув Сяо Чжань, пам’ять миттєво підкинула розмову тижневої давнини — Ібо дуже хотів потрапити на цю виставку, та пізно про неї дізнався, білети були вже розкуплені. — Я з радістю.

— Як добре! — з полегшенням вигукнула Цзін Мей. — Кажуть, виставка чудова.

— Скільки я тобі маю? — спитав Сяо Чжань, коли Цзін Мей переслала йому білети у вічат.

— Ніскільки, — махнула рукою вона.

— Тоді з мене обід! — посміхнувся Сяо Чжань.

І решту дня намагався написати Ібо, що в нього тепер є білети. Здавалося б, Ібо вчора сам сказав, що краще буде ходити на побачення із ним, аніж із кимось ще, тоді чому було так тремтливо просто надіслати йому скрін білету? Він майже це зробив, коли Ібо надіслав йому фото.

Своєї шиї у шкіряному нашийнику.

Ібо ❤️🔥
дивись, що придбав
вдягнеш його на мене завтра?

О господи. Господи-господи-господи.

На фото було видно лише частину обличчя — м’які вуста і лінія щелепи, об яку можна було порізатись. Прекрасна шия, обійнята нашийником. Родимка на ній, що зводила Сяо Чжаня з глузду з першої зустрічі. Цілком голі груди, на які хотілось накинутись жалячими, голодними цілунками. Помітити засосами, які Сяо Чжань завжди вважав дурницею, та тільки так можна було привласнити Ібо хоча б на час.

Я
Ти не припиняєш мене дивувати. Не знав, що тобі таке подобається

Ібо ❤️🔥
мене тільки руками душили, нашийником ще ні 😂

Я
Ніколи такого не робив…

Ібо ❤️🔥
нічого складного, Чжань-ге, треба тільки затягнути на мені нашийник сильніше і мати в рота
впораєшся? 😏

— Дідько, — вилаявся вголос Сяо Чжань, незадоволено відмічаючи, що його член зацікавлено стрепенувся. Він майже не дрочив на самоті з тих пір, як почав бачитись з Ібо.

Я
До завтрашнього вечора ще до біса, в тебе взагалі є совість???

Ібо ❤️🔥
а що, в тебе вже встав? 😂😂😂

Я
Припини, я не збираюсь дрочити сам

Ібо ❤️🔥
чому одразу сам?

Ібо просто взяв і надіслав йому дуже коротке відео, на якому повільно, томно штовхався в кільце своїх пальців.

— Дідько, Ібо, — зашипів Сяо Чжань, до болю стиснувши телефон у руці.

Ібо ❤️🔥
ми можемо подрочити разом, як що
ще ти можеш приїхати
нам же не обов’язково чекати завтрашнього вечора

Я
А що, твоя сестра вже пішла?

Ібо ❤️🔥
авжеж! ге, ти час бачив?
і взагалі, благаю, давай не будемо згадувати мою сестру, доки я тут дрочу на тебе
і, чесно кажучи, без твоїх рук і вуст кінчити набагато складніше
приїжджай

Я
Ібо, надо пізно

Ібо ❤️🔥
тоді вчинимо інакше

Сяо Чжань і так вже здався на середині їх переписки, сунувши руку в білизну і солодко огорнувши нею член, що вже міцно стояв. І він був цілком згоден — без Ібо це вже було не так цікаво і добре. Інша справа — його жаркий рот і довгі спритні пальці, що знають, як зробити приємно. Його язик, що облизував головку наче льодяник.

Дідько.

Ібо просто взяв і зателефонував.

— Хочу кінчити під звуки твого голосу, — оголосив він хрипло, тихо. Сяо Чжаню на мить здалось, що він тут, поруч, гаряче дихає йому у вухо. — Скажи що-небудь.

Сяо Чжань придушив жалюгідне скиглення, що рвалось зсередини і, обвівши великим пальцем головку, почав розповідати Ібо, що б він зараз із ним зробив. Він промовляв плутано, зриваючись то на шепіт, то на крик, бо Ібо там, на іншому кінці дроту, тихим також не був — голосно стогнав і не відмовляв собі в задоволенні повідати Сяо Чжаню, з якою радістю надівся б ротом на його чудовий член.

Сяо Чжань навіть не уявляв, що можна так бурхливо кінчити від такого.

Бісовим сексом по телефону він до Ібо також ні з ким не займався. Це виявилось дуже добре, якщо не враховувати, як сильно хотілось, аби Ібо не був просто голосом в слухавці. Аби все, що він описував і обіцяв, можна було відчути по-справжньому. Аби потім можна було, обійнявшись, ледаче валятись на дивані, базікати про дурниці або просто цілуватись. Аби можна було так кожен день. Будучи парою, а не…

Яким же дурнем був Сяо Чжань, коли думав, що сексу йому буде достатньо.

***

Він намагався не розклеюватись. Врешті-решт в нього тепер буде те, про що він навіть мріяти не наважувався. Треба бути вдячним вже за це, а не хотіти від людей того, що вони не можуть тобі дати. Сяо Чжань старанно чіплявся за цю думку і наче непогано тримався. Принаймні він думав про те, у що себе втягнув, не кожні п’ять хвилин, а всього лиш кожні п’ятнадцять. І гордо вважав це успіхом.

Батьки не намагались із ним зв’язатись. Подруга дитинства, котрій мама дала його номер, також нічого йому не писала. Скоріше за все, була не зацікавлена в ньому. І слава богу. Сяо Чжаню не хотілось витрачати час і сили на те, щоб відбитись від дівчини, котру мама намагалась йому нав’язати. Він сам вже охолонув після їхньої розмови, та діставати контакти батьків із чорного списку не поспішав. Та й, відверто кажучи, сподівався, що до наступного дзвінка ще дуже далеко. Можливо, тепер він простіше сприйме мерзотні слова на свою адресу, але не те щоб йому посміхалось повторити цей досвід найближчим часом.

Колеги під час обіду бурно планували сходити в боулінг вихідними. Сяо Чжань, звичайно, відмовився і підкинув цю ідею друзям — написав в чаті, мовляв, давно не грали в таке, давайте зберемось. Друзі проти не були, от тільки, як і звичайно, бодай цьому дорослому життю, знайти вечір, в який стовідсотково будуть вільні всі, виявилось нелегко. Затим домовились зустрітись у субботу. Через два тижні. Дун Лінь вимагав, аби всі виділили цей день червоним в календарі і не сміли нічого планувати.

Фен Тянь
А можна я дівчину свою приведу? Хочу вас із нею познайомити

Чжи І
Звичайно!!! ☆*:.｡.o(≧▽≦)o.｡.:*☆

Юй Ці
о, тоді можу я привести Чжи Вея? ви ж усі його знаєте

Я
Приводь, в боулінг завше веселіше грати, коли багато народу

Чжи І
Згодна. До того ж ми всі добре знайомі з вашими хлопцями та дівчатами. Ну й нових гаряче привітаємо ٩(◕‿◕｡)۶

Дун Лінь
Хтось ще готовий похвалитись тим, що надибав кохання всього свого життя? Давайте скоріше, буду заздрити всім одразу 🤩

Фен Тянь
😂😂😂😂😂😂😂😂😂

Сяо Чжань нічого не написав, та подумав про те, що, напевне, можна покликати Ібо. Необов’язково казати друзям усю правду. Так, Ібо, швидше за все, кохання всього його життя і навряд Сяо Чжаню коли-небудь вдасться розлюбити його і по-справжньому, щиро почати рухатись далі, але може ж він вкрасти собі бодай один вечір, в який всі будуть вважати їх парою?

Запитає в Ібо пізніше, коли їх побачення стануть постійними. Сяо Чжань кивнув сам собі й прибрав телефон в карман якраз тоді, коли ліфт бренькнув, повідомивши про прибуття на потрібний поверх. Здавалось, Ібо стояв прямо за дверима і чекав, коли двері ліфту відкриються і випустять Сяо Чжаня на клітку сходів: відкрив моментально.

— Так сильно не терпиться, так? — піддражнив Сяо Чжань, дозволяючи Ібо міцно вхопити його за рукав та втягнути в квартиру.

— Після того, що ти вчора влаштував? Авжеж, — гаряче видихнув Ібо йому прямо в рот.

— Після того, що я вчора влаштував? — фиркнув Сяо Чжань, трохи відсторонюючись і не даючи Ібо схопити його губи в нестерпно-солодкий полон.

— Так, ти, це в тебе встав на мене в нашийнику, не міг же я лишити тебе розбиратись із цією проблемою наодинці, — нахабно посміхнувся Ібо і, не давши Сяо Чжаню заперечити, нарешті припав до його вуст.

В голодному цілунку, наче вони бачились не позавчора, а тиждень тому. Він вилизував його рот зсередини, торкався своїм язиком — його, прикушував нижню губу, відтягуючи і відпускаючи так, що вона поверталась назад із непристойним звуком. Від його спраги, що видавалась невгамовною, зносило дах і Сяо Чжаню також. Він тримався за плечі Ібо, закинувши ногу йому на талію і притиснувши до себе, щоб Ібо відчув: в нього знову встав, йому знову потрібна допомога. Як можна швидше.

Ібо не поспішав його роздягати, а Сяо Чжань, навпаки, поспішно стягував з нього одяг вже в передній. Ібо тільки куртку з нього зняв і черевики і тут же потягнув в сторону спальні. Сяо Чжань відмітив, що вдома пахне явно щойно приготованою вечерею, в животі вимогливо забурчало, та він збирався спочатку втамувати інший голод.

— Хочеш, я сьогодні буду твоїм слухняним хлопчиком, — це було явно не питання.

— Хочу, — бездумно відповів Сяо Чжань.

Зазвичай було навпаки, та й Сяо Чжаню так більше подобалось, але він уявив собі лагідного, покірного Ібо, і його член смикнувся, допитливо й зацікавлено. Так вони ще не пробували. Але з Ібо Сяо Чжань, здається, готовий був до будь-якого експерименту. Якби Ібо схотів зв’язати його так, щоб він не міг рухатись, і трахнути, він погодився б без роздумів. Тому що знав, що Ібо не зробить йому боляче чи неприємно. Тому що знав, що Ібо в першу чергу потурбується про його задоволення, а потім вже про своє. Тому що довіряв йому сліпо й беззастережно.

— Тоді надягни на мене це, — Ібо вказав собі за спину. На ліжко, на якому вже лежав тонкий нашийник. Здавалось, по хребту Сяо Чжаня пустили розряд струму.

— Потерпи трохи, добре? — попрохав Сяо Чжань.

Він з минулої середи мріяв вилизати Ібо з п’ят до голови, взяти його член в рот аж до горла, до сліз в куточках очей. І не міг зараз собі в цьому відмовити. Ібо, взагалі-то, не заперечував — дозволив Сяо Чжаню повалити його на ліжко, жадібно підставився під губи і язик. Сяо Чжань збирався залюбити кожен цунь його шкіри. Він, наче голодний звір, відгукався всім тілом на кожен стогін Ібо, на кожен його зірванний подих. Ібо дрібно тремтів під його ротом, відкинувшись на подушки, всім собою тягнучись за черговим то ніжним і невагомим, то жадібним і вологим цілунком. Сяо Чжань мітив його засосами, що розпускались на шкірі поки ще блідими квітками.

Ступні Ібо подобались Сяо Чжаню більш за все — Ібо якось надіслав йому фото, на якому вони виглядали особливо витончено, з випираючими гарно кісточками. Відтоді Сяо Чжань виявив в себе новий фетиш. І тільки видавався момент, накидався на ступні Ібо з усією любов’ю. Ібо зазвичай зніяковіло і напівзадушено сміявся. Як зараз. І це зводило з розуму.

— Лоскотно, ге, — прошепотів він, коли Сяо Чжань лишив останній цілунок на кісточці на великому пальці, що трохи видавалась вперед.

Сяо Чжань широко, ласкаво огладив долонями його тіло. Подивився зачаровано, сподіваючись, що передає поглядом усю ступінь свого обожнювання.

— Який же ти гарний, сил нема, — промовив Сяо Чжань, повільно роздвигаючи ноги Ібо в сторони.

— Правда? — спитав Ібо недовірливим шепотом, і Сяо Чжань одразу охрестив себе останнім бовдуром. Сам же дуже рідко про це казав, бо боявся, що може видати свої почуття. Бевзень.

— Правда, — кивнув Сяо Чжань, спускаючись нижче та обпалюючи гарячим подихом член Ібо, що вже міцно стояв. — Дуже гарний. Мистецтво, а не людина.

— Скажеш таке, — Ібо, зніяковівши, раптом відвів погляд. Його миттєво почервонівші вуха казали про те, що Сяо Чжань все зробив правильно.

Він ласкаво обійняв губами головку і ледь посмоктав. Ібо тут же протяжно застогнав.

— Ти ж не забув про нашийник? — спитав він, спершись на лікті.

— Авжеж не забув. Дай мені по-людськи привітатись із твоїм членом, я, взагалі-то, сумував.

Ібо розреготався, а потім спитав тихо:

— Тільки за ним?

— За тобою — більше, — відповів Сяо Чжань, вклавши в ці слова все своє дурне серце.

І тут же опустившись ротом на гарячий, налитий кров’ю член. Ібо захоплено ахнув, трохи подався вгору. Сяо Чжань з готовністю розслабив горло і впустив його до кінця, так, що член уперся в тісні стінки. Сяо Чжань просто грів його ротом якийсь час, а потім почав рухати головою, старанно відсмоктуючи.

— Твій рот просто створений для мене, Чжань-ге, — промурмотів Ібо, поклавши долоню йому на голову і задаючи темп.

Незважаючи на те, що Сяо Чжань і так вже знав, як Ібо подобається більш за все, тому все одно подобалось контролювати процес, подобалось вриватись членом ще глибше. Сяо Чжань завжди тонко відчував, коли він був вже на грані. Ось і зараз він зупинився вчасно, з вологим звуком випустив член з рота й перетиснув його біля основи. Ібо подивився на нього напів-образливо.

— Йди сюди, мій хороший, — промовив Сяо Чжань, потягнувши його за щиколотки донизу, на підлогу. Робити все це на ліжку буде незручно. Їм обом необхідна була більш стійка поверхня.

— Ну нарешті, — посміхнувся Ібо, слухняно опускаючись на коліна і темним поглядом спостерігаючи за тим, як Сяо Чжань підхоплює нашийник з ліжка.

Він не рухався і, здавалось, навіть не дихав, доки Сяо Чжань обертав нашийник навколо його прекрасної шиї.

— Так?

— Міцніше, — попросив Ібо хрипло, і Сяо Чжань застібнув його так, як він і прохав. — Так чудово.

— Добре, — Сяо Чжань голосно ковтнув, бо… хто б знав, що Ібо так личитиме.

— Подобається те, що бачиш, так, Чжань-ге? — хмикнув Ібо, посміхнувшись кутиком вуст.

Сяо Чжань схилився і впився в його рот, вилизав так, що Ібо заскімлив, прохаючи. Потім опустився нижче і широко лизнув його шию, забрався пальцем під нашийник позаду, потягнувши його так, що Ібо різко хапнув повітря ротом.

— Поклади руки на коліна, — наказав Сяо Чжань.

Ібо так і зробив. І подивився на Сяо Чжаня благально, привідкривши губи.

— Хочеш, аби тебе приласкали? — слова вилітали з його рота швидше, ніж він встигав їх осмислити. Гальма зірвало з кінцями.

— Дуже.

Сяо Чжан кивнув, погладив підборіддя Ібо, його привідкриті губи, сковзнув пальцями йому в рот. Ібо тут же посмоктав їх, наче тільки цього й чекав. Іншою рукою Сяо Чжань знову натягнув нашийник так, що Ібо ледь не захлинувся власним стогоном. Сяо Чжань витягнув пальці з його рота і опустив їх на член, що знемагав, потребував, щоб його також приласкали. Сяо Чжань охопив його руками і дуже повільно поводив вгору-вниз. Ібо подався було стегнами вгору, але Сяо Чжань потягнув за нашийник і Ібо слухняно лишився на місці.

Хто б міг подумати, що Сяо Чжаню так знесе дах від нього ось такого.

Ібо був цілковито голий, в нашийнику, що туго стягував його шкіру, з члена капало йому на живіт і стегна.

— Скажи мені, що ти хочеш, — прошепотів Сяо Чжань йому на вухо, покусуючи ніжну мочку.

— Твій член, — прохрипів Ібо. — Май мене ним в рота, Чжань-ге, будь-ласка.

Сяо Чжаня не треба було прохати двічі. Він здійнявся на ноги і поспішно опустив джинси з білизною до колін. Те, що він був все ще одягнений, на контрасті з абсолютно голим Ібо збуджувало особливо сильно. Ібо жадібно облапав поглядом його твердий член, що стояв колом. Потім подивився на Сяо Чжаня, наче благаючи йому дозволити торкнутись.

Сяо Чжань, гостро відчуваючи, як тріпоче пораненою пташкою серце в грудях, провів головкою члену по трохи привідкритим вустам Ібо. Дражнячись. Ібо дрібно, ледве помітно затремтів всім тілом, вчепившись нігтями в шкіру на стегнах. Сяо Чжань пообіцяв собі потім зацілувати їх, а поки обвів членом рот Ібо по колу і тільки після цього повільно штовхнувся всередину.

— Можеш робити своїм прекрасним ротом все, що заманеться, — промовив Сяо Чжань.

І тут же пошкодував, що не сів на ліжко. Бо Ібо, стрельнувши на нього голодним поглядом, грунтовно, ретельно вилизав його збуджений член, окреслив язиком венки, нахилився ближче і посмоктав яєчка, що піджимались — у Сяо Чжаня ноги ледве не підкосились. Потім він обійняв вустами головку, посмоктав і її також і тільки потому надівся на член повністю. І все це без рук. Сяо Чжань ніби дав йому свободу дій, та від всього цього, здавалось, загубив контроль над собою. Він грубо схопився за потилицю Ібо і почав вбиватись в його рот жадібно і вимогливо, буквально втискаючи Ібо носом в лобок, у волосся на ньому.

Ібо не заперечував. Ібо подобалось. Він дозволяв Сяо Чжаню мати його так, дивлячись на нього чорним проваллям замість очей. Двома проваллями. Сяо Чжань радий був згинути в них. Це була остання його худо-бідно виразна думка, перед тим як він бурно кінчив Ібо в рот. Ноги зовсім його не тримали, та Сяо Чжань знайшов в собі сили зтягнути з Ібо нашийник, тихо спитати, чи все добре, і зцілувати свій смак з його вуст.

Ібо, отримавши свободу, накинувся на нього з цілунками й укусами одночасно, мимохідь стягуючи весь одяг.

— Який же ти неймовірний, ге, — шепотів він гарячково, коли був здатний відірватись від Сяо Чжаня. Судячи з того, що Сяо Чжань бачив, член Ібо, що був у спермі, знову стояв. Він вражено засміявся Ібо в губи, розуміючи, що в нього теж знову встає. — Хочу тебе всього.

— Забирай, — тихо, зовсім тихо промовив Сяо Чжань.

Ібо осипав його всього цілунками, то запаморочливо солодкими, то власницьки жадібними, видавив змазку на пальці і з насолодою підготував, розтягуючи їх всередині Сяо Чжаня наче ножиці. А варто було Сяо Чжаню почати на них насаджуватись, бажаючи більшого, розкатав презерватив по члену, ввійшов одразу на всю довжину, закинув ноги Сяо Чжаня собі на плечі і прийнявся мати його так, що тому лишалось тільки судомно хапатись пальцями то за простирадла, то за плечі Ібо.

Оргазм накрив їх обох стрімко, всього лиш через кілька поштовхів. Ібо знову довго лежав на Сяо Чжаневі, не виймаючи свій вже м’який член. Сяо Чжань давно помітив, що йому подобається розчіплятись не одразу.

— Шия не болить? — спитав він, коли відчув, як на нього находить дрімота. Необхідно було знайти в собі сили сходити в душ.

— Ні, все чудово, — проворкотів Ібо, змазано поцілувавши Сяо Чжаня під щелепою.

— Що, задоволений тепер?

— Не те слово.

Сяо Чжань м’яко розсміявся.

— А тобі самому сподобалось? — спитав Ібо миттю згодом.

— Так, дуже.

— Отже, ти згоден пробувати… всяке? — обережно спитав Ібо.

— З тобою я на що завгодно згоден, — хмикнув Сяо Чжань.

Ібо задоволено мугикнув, мабуть, позначаючи свою радість, і Сяо Чжань наважився нарешті сказати про білети на виставку. Ранком він вирішив, що краще особисто. Напевно Ібо дуже здивується, а йому б хотілось на це подивитись.

— Що ти робиш завтра ввечері?

— Завтра? — задумливо спитав Ібо, склавши долоні на грудях Сяо Чжаня та вклавши на них підборіддя. — Та нічого, взагалі-то. А що?

— Мені тут несподівано перепали білети на виставку картин в стилі гунбі. Підемо? — Сяо Чжань затамував подих, ніби Ібо взагалі міг відмовитись. Але все ж…

— Та ну! — радісно блиснув очима Ібо. — Ти не жартуєш?

— Та з чого б? Колега віддала, сказала, що не може, — повів плечем Сяо Чжань, із захопленням роздивляючись Ібо, кайфуючи від його чистих, щирих емоцій.

— Оце щастя, — розсміявся Ібо. — Авжеж сходимо! О котрій?

— Наче о сьомій. Можемо перед цим поїсти. Або після. Як тобі хочеться.

— Після, мені до галереї з роботи гарно так їхати.

— Добре, після.

Ібо раптом поглянув на Сяо Чжаня і лукаво спитав:

— Так у нас завтра перше побачення?

— Типу того, — пробурмотів Сяо Чжань, вперіщив погляд в родимку в нього під бровою. Вона була неймовірно зворушливою.

— Мене вже дуже давно не водили на побачення в художню галерею. Дякую, — тепло посміхнувся Ібо, погладивши великим пальцем обличчя Сяо Чжаня.

— Та що ти передчасно дякуєш, ми ж ще нікуди не сходили.

— Я впевнений, що це буде ідеальне побачення, — зі знаючим виглядом хмикнув Ібо. — Воно ж із тобою. Гаразд, давай приймемо душ і поїмо. Нас ще чекає пазл!

«Воно ж із тобою».

Безсовісний. Безсердечний. Неможливий. Найкращий.

Сяо Чжань знав, що буде грітись цими словами ще дуже довго.

А поки вони швидко, поодинці прийняли душ, дуже смачно повечеряли і дійсно сіли за пазл. Тільки Ібо, не дивлячись на те, що запропонував сам, весь час відволікав Сяо Чжаня тим, що цілував його шию і гладив теплими долонями під піжамною футболкою. Сяо Чжань ласкаво бурчав — швидше для вигляду, бо насправді це було приємно. Врешті-решт в той вечір вони на пазл забили і цілувались до глупої ночі.

Вже у ліжку Ібо, хоч і дістав другу ковдру, відгороджуватись не став, як робив раніше. Навпаки, пірнув до Сяо Чжаня під бік, дозволяючи йому обійняти зі спини, і смішно пригрозив:

— Не смій нікому розказувати.

— Про що? — не зрозумів Сяо Чжань.

— Про те, що я маленька ложка, — невдоволено пояснив Ібо.

Сяо Чжань пирскнув йому у волосся, перехопив його в своїх обіймах міцніше і, страшенно щасливий, пообіцяв:

— Звісно не скажу.

Дурним було загадувати, щоб Ібо був тільки його маленькою ложкою, та Сяо Чжань все одно загадав.

***

Сяо Чжань до жодного побачення так не готувався. А готуватись довелось з самого ранку, бо часу на те, аби заскочити додому ввечері, не було. Він перерив весь свій гардероб, тримаючи в голові, що вони йдуть в художню галерею. Перевдяг декілька пар джинсів: одні були рвані, в таке місце не вдягти, другі надто обтягуючі, треті — карго, четверті загалом нічого, але якось нудно. Врешті-решт Сяо Чжань дістав звичайні чорні класичні брюки і підібрав до них малиновий піджак, котрий в останній раз надягав, здається, на весілля подруги кілька років тому. Він навіть забув, що в нього в шафі є така чудова річ.

Ібо ❤️🔥
обираю одяг для побачення вже зараз
аби потім в офісі перевдягтись
Чжань-ге, це якийсь жах, мені нічого не подобається
😭😭😭😭😭😭
ЩО РОБИТИ

Сяо Чжань отримав повідомлення від Ібо, коли вже був в дорозі. Сьогодні він обрав громадський транспорт: на власному в годину пік до галереї він буде мандрувати цілу вічність.

Я
Обери класику. Вона ніколи не підводить 😏

Ібо ❤️🔥
ти обрав класику???

Я
🙈🙈🙈

Ібо ❤️🔥
в галерею ми не потрапимо, я помру від твоєї краси як тільки ми зустрінемось

Я
Припини 🙈 я не вдягнув нічого такого, ось побачиш.

Ібо ❤️🔥
гаразд, не помру, я маю побачити, як всі будуть на тебе дивитись, розуміючи, що їм нічого не світить 😎

Сяо Чжань широко посміхнувся від вуха до вуха, засоромлений страшенно цим безглуздям. Розсипав у відповідь мавп, що закривали очі, і бездумно витріщався на сердечка, які надіслав Ібо.

І весь робочий день, звичайно, фоново думав про майбутнє побачення, про те, чи сподобається він Ібо, про те, що Ібо, мабуть, також хвилюється, якщо написав йому, що не може знайти підходящий одяг. Це заспокоювало і гріло його безнадійно закохане серце. Він і не помітив, як за безконечними завданнями підкрався жаданий вечір.

Швидко перевдягнувся в перемовній, в якій, на щастя, не було камер і двері якої замикались зсередини на замок. Колеги, що ще не встигли піти, миттєво оцінили його прикид.

— На виставку йдеш? — захоплено спитала чудова Цзін Мей, завдяки якій в нього взагалі опинились білети. Сяо Чжань задоволено і вдячно їй кивнув. — Шикарно виглядаєш!

— Ти наче на побачення зібрався? — присвиснув Ді Фей і оглянув Сяо Чжаня з ніг до голови.

— Тс-с, — жартівливо приклав до вуст палець Сяо Чжань і, підморгнувши Цзін Мей, що посміхалась, помчався до ліфту.

Ібо написав йому багацько повідомлень про те, що його трохи затримали і тепер він страшиться запізнитись. З тих пір, як вони домовились проводити більше часу разом, він писав постійно. Замовкав лиш вночі. Сяо Чжань був до непристойного задоволений цією зміною.

Незважаючи на побоювання, Ібо не запізнився — він навіть прийшов на місце раніше. В розстібнутому пальто, накинутому на темно-зелений, майже чорний костюм, з вкладеним акуратно волоссям, нервово вертів в руках телефон. Варто було йому помітити Сяо Чжаня, як його обличчя, занепокоєне до цього, миттєво освітилось посмішкою такою яскравою, що нещасне серце Сяо Чжаня затріпотіло.

— І ти кажеш мені, що це — нічого такого?! — зашипів він, ніби кіт, коли Сяо Чжань наблизився.

— А сам-то? — фиркнув Сяо Чжань, не в силах відвести погляд від Ібо. Йому так личило все на світі, господи, — костюми, домашній розтягнутий одяг, нашийник. Здавалося, йому навіть бісів сміттєвий пакет личитиме. Якого дідька.

— Мені точно будуть всі заздрити, — вже тихіше промовив Ібо, поглянув так тепло, що Сяо Чжань передумав сперечатись, хто з них тут гарніше. — Тобі страшенно личить цей колір. І взагалі все. В мене голова обертом. Можна я тебе поцілую? — випалив він скоромовкою.

— Чому ти питаєш?

— Ну, ми серед людей, раптом тобі не подобається, коли так.

— Цілуй, — відкинув Сяо Чжань всі сумніви.

Здається, якийсь дідок, що проходив повз, крикнув щось про молодь, що розперезалась, та у Сяо Чжаня зараз відмовили і мозок, і слух. Ібо рідко цілував його так. Наче Сяо Чжань — найдорожче, що він має. По пальцях однієї руки можна було перерахувати всі рази. Сяо Чжань не знав, як на таке правильно реагувати. Хіба що цілувати у відповідь так само бережно і ніжно.

— Ходімо, бо спізнимось, — шепнув йому у вуста м’яко Ібо і потягнув до входу.

Сяо Чжань з дитинства не надто любив художні галереї. Батько приводив його дивитись на картини і розповідав про те, що, на думку мистецтвознавців, було закладено в кожну, який сенс вони несли. Маленькому Сяо Чжаню було фіолетово, звичайно, його просто цікавило все гарне. Підлітком Сяо Чжань із батьком часто сперечався, бо на кожне полотно в нього була власна думка. Тому походи в галерею не приносили ніякої радості, тільки роздратування. Сяо Чжань давно в них не бував, одному було якось самотньо, а з кимось ще — ніяково, тому що Сяо Чжаню часом здавалось, що в нього поверхневий погляд на мистецтво.

З Ібо, завісно, і це було інакшим — він не приставав до Сяо Чжаня зі своєю оцінкою, а просто розглядав картини. З легкою посмішкою. Мовчки захоплюватись красою разом із ним було приємно.

Сяо Чжань не надто багато знав про стиль гунбі, нашвидкоруч подивився в байду, що він відрізняється від ретельної промальовки зображення. І це, взагалі-то, було помітно — Сяо Чжань підходив ближче, наскільки було дозволено, і захоплено вдивлявся в тверді впевнені лінії, в майстерно промальовані деталі на кшталт пташиного оперення чи крил комах, що здавались кришталевими. Чи відходив подалі і милувався легкою бабкою над лотосом, грайливими ластівками на гілці дерева, пишними піонами, павою, що гордо розправляла хвіст.

— Скажи, прямо-таки заспокоює? — спитав тихо Ібо, коли вони обійшли половину виставки.

— І радує око, — додав Сяо Чжань, погоджуючись. Кольорова палітра була дуже м’якою. — Тому вони тобі так подобаються?

— Так. Вони різні є, та мені більш за все подобаються із квітами і пташками, комахами та тваринами. По-перше, в них якась особлива чарівність. По-друге, ніхто не намагається вбити тобі в голову, що он той чиж щось задумав.

Сяо Чжань розміявся надто гучно для художньої галереї та із запізненням прикрив рот. Ібо посміхнувся з розумінням.

— Що, знайомо?

— Ще й як. Походи з батьком на картинні виставки були цілковитим жахом.

— А я із вчителями весь час сперечався.

— І як? Виходило переконати?

— Коли як. Частіше так, ніж ні. Ненавиджу, коли мені щось нав’язують, — Ібо кумедно зморщив носа. — В школі це відбувалось постійно. А в тебе з батьком як?

— В нього завжди страшенно настрій псувався, тож, певно, я вигравав, — фиркнув Сяо Чжань.

Ібо кивнув і повернув свою увагу полотнам. А Сяо Чжань задивився на нього — високого, статного, неймовірного в цьому костюмі. Темно-зелена оксамитова тканина обіймала його ідеальне тіло, підкреслюючи всі принади, і Сяо Чжань не міг не витріщатись. Не міг не помічати, що най і тимчасово, та це йому дозволено торкатись до досконалого. Не їм, скільки б вони не дивились, звертаючи шиї.

Вони дійшли до кінця виставши швидше, ніж Сяо Чжань очікував. Зазвичай на фінальних картинах йому вже ставало нудно і тяжко стільки ходити, хотілось присісти й перепочити. Але вони всі йому сподобались, одна навіть особливо запала в душу — золоті фазани на каменях озера Тайзу на фоні яблуневого саду. Він знайшов її в байду і замінив заставку на телефоні. Там багато років красувались Тіхіро і Хаку в образі дракона.

— Вау, — посміхнувся Ібо, помітивши. — Я можу бути спокійним? Тобі настільки сподобалось?

— Так, було круто. Сто років не відвідував такі виставки.

— А я часто ходжу, але один — побачення з мистецтвом виходить. Сьогодні було побачення з мистецтвом в квадраті.

— Твоя безсоромність не знає меж, — пробурмотів Сяо Чжань, легко зачепивши Ібо плечем. Вуха зрадливо загорілись.

Ібо тільки фиркнув.

— Поїмо?

— Авжеж, помираю з голоду.

Ібо кивнув, погоджуючись, і вони, було, почали рухатись вниз вулицею, як їх раптом гукнули квапливим «пробачте». Сяо Чжань обернувся і побачив трохи захеканого симпатичного молодика, що посміхався зніяковіло.

— Так? — відгукнувся Сяо Чжань, спонукаючи його нарешті заговорити.

— Ви просто приголомшливо виглядаєте. Не міг відірвати від вас очей всю виставку. І пішов за вами на автоматі — ноги повели.

— Оу, — здивовано протягнув Сяо Чжань. Давно йому такого не казали, він вже й забув, як це — намагатись після подібних слів ввічливо відшити милого хлопця.

— Може, сходимо як-небудь на каву? — нерішуче запропонував хлопець.

— Не може, — грубо відрізав Ібо. Голос його віддавав сталлю, а погляд був таким тяжким, що дивно, як бідного хлопця не пришпилило ним до місця. — Приставай зі своїми банальними підкатами до кого-небудь іншого.

Сяо Чжань безпомічно повернувся до хлопця, а той стисло вибачився і тут же втік назад до галереї. Ібо все так же зиркав вовком, тільки тепер вже на Сяо Чжаня.

— Що? — він миттєво відчув себе винним, хоча не зробив нічого такого. — Міг би бути ввічливіше, знаєш.

— Ввічливіше? З тим, хто цілу годину тебе поглядом роздягав і мав сором підійти, хоча поряд з тобою я?

— Ну він же не знає, в яких ми з тобою відносинах.

— До біса, ге, знає чи ні. В нас побачення, я не збираюсь бути люб’язним з тими, хто до тебе підкочує аж під моїм носом.

— Гаразд, не будь люб’язним. Ти не уявляєш, який чарівний, коли ревнуєш, — довірливо промовив Сяо Чжань, зробивши крок до Ібо й пірнувши обіймами в розстібнуте тепле пальто.

— Я не ревную, — прийнявся заперечувати Ібо, впертий до неможливого. Але у відповідь обійняв, наче не міг інакше.

— А це тоді що було? — запитав Сяо Чжань, невловимо торкаючись вустами вуст.

— А ти чого так радієш? — Ібо змістив фокус на Сяо Чжаня.

— Я не радію, — злукавив Сяо Чжань. Бути об’єктом ревнощів Ібо виявилось хвилююче, солодко до тремтіння. Але Сяо Чжань ні за що не став би його провокувати. Ібо якщо і не ревнував по-справжньому, то злився. Сяо Чжаню цього не хотілось. — Всього лиш кажу тобі, що ти чарівний.

Ібо закотив очі і розслабився в його руках. Чмокнув в губи, потерся своїм носом об його.

— Нехай знайомляться з тобою не тоді, коли в нас побачення.

«Та нехай взагалі не знайомляться, заради бога, мені ніхто, крім тебе, не потрібний».

— Ще я хотів взяти тебе за руку, — поскаржився Ібо. — До того, як цей підскочив. Тепер будеш думати, що це для того, аби відлякувати потенційних залицяльників.

— Не буду, — заспокоїв його Сяо Чжань, поцілувавши в щоку. У Ібо були найм’якші, найсолодші щоки на світі. — Візьми мене за руку.

Ібо знову засяяв своєю найяскравішою посмішкою.

Вони йшли до ресторану недовго, та Сяо Чжань втішив себе думкою, що ще є зворотній шлях, а отже і за руки можна буде триматись довше. Ібо погладжував великим пальцем його кісточки весь шлях, а Сяо Чжань ховав закохану посмішку й почервонівший від холоду ніс в теплий кашеміровий шарф.

В ресторані, як виявилось, італійської кухні (Сяо Чжань не дивився на вивіски, довіривши вибір Ібо), їм дісталось дуже смачне домашнє вино і не менш смачна паста. Сяо Чжань отримував велике задоволення від їжі, від ненав’язливої музики, від затишної напівтемряви, що царювала в закладі, від розмови з Ібо. Вони несподівано обговорювали батьків — Ібо було цікаво, в чому ще Сяо Чжань не сходився з батьком. А таких речей була сила-силенна.

В самого Ібо, виявляється, також було не все добре з батьками. В дитинстві особливо, бо батько бив його в покарання за якісь витівки, а мама таке виховання заохочувала.

— І як ти їх пробачив?

— Аби когось пробачити, потрібно, щоб ця людина попросила в тебе пробачення, — хмикнув Ібо. — Переді мною ніхто не вибачався. Те, що я не тримаю образ, — заслуга психотерапії.

— М. Мені б вона також не завадила.

— Гарна штука, — кивнув Ібо, підсовуючи ближче до Сяо Чжаня сирну тарелю.

На цьому сумні й неприємні теми себе вичерпали, і Сяо Чжань був радий. Одна лиш згадка того, що на Ібо, як на нього колись, підіймали руку, змушувало кров кипіти. Ібо вже давно не потребував захисту, ясна річ, та Сяо Чжань не міг слухати таке спокійно. Куди простіше було говорити про щось інше — про дитячі хобі і вибір професії. Незважаючи на те, що їх відносинам було вже півроку, вони багато один про одного не знали. Не завжди після сексу хотілось розмовляти, а коли хотілось, обговорювались більш абстрактні теми.

Сяо Чжаню подобалось дізнаватись. Закохуватись в нього сильніше, захоплюватись ним. Не подобалось вбивати всередині почуття гострої туги, викликане тим, що коли-небудь усе це — і навіть більше — Ібо буде розповідати коханню всього свого життя. Не йому.

Та він впорається, це не вперше.

Вечір тим часом непомітно наближався до свого логічного завершення. Ібо не дозволив Сяо Чжаню заплатити за вечерю, сказавши, що він дістав білети.

— Але ж не я їх придбав!

— То й що? Пригостиш мене вечерею наступного разу.

«Буде наступний раз?» — ледь не перепитав як дурень Сяо Чжань. Просто все ще не вірилось, що це не одноразова акція.

Довелось погодитись.

— Таксі зараз складно буде спіймати. Поїдемо на метро? — стурбовано запитав Ібо, зазирнувши в додаток.

— Пішки трохи менше години. Може, прогуляємось? — запропонував Сяо Чжань. Надто вже хотілось, аби вечір не завершувався.

— Холоднувато вже для таких прогулянок, та якщо ти згоден гріти руку в моїй кишені, то ходім.

— Хто в здоровому глузді відмовиться? — м’яко розсміявся Сяо Чжань.

І вони справді йшли так до самого його дому. Сяо Чжань опустив одну руку в свою кишеню, а іншу, яку обіймала долоня Ібо, — в його. І всю дорогу не змовкаючи базікав про все й одразу майже без упину. Коли він бував так безумовно щасливий, його було не заткнути. Ібо дивився на нього тепло, не перебивав і взагалі, здавалось, був радий слухати, про що б Сяо Чжань не тріскотів. Останні хвилин десять вони, щоправда, смішно фліртували, і Сяо Чжаню особливо сильно не хотілось розлучатись.

Біля його дверей, куди Ібо, не дивлячись на прохання не турбуватись, піднявся, вони не могли відірватись від губ один одного. Все цілувались і цілувались. Рот у Ібо був червоний, припухлий, особливо привабливай. Сяо Чжань не міг тримати себе в руках. Він хотів забрати собі як можна більше. Віддати як можна більше.

— Вже пізно. Може, лишишся? — запропонував він навмання.

— В мене з собою нічого немає — ні зубної щітки, ні змінного одягу, а ще від тебе їхати до офісу далеко.

— Я тобі все дістану, залишся, — Сяо Чжань погладив пальцем Ібо за вухом. Знав, що йому так дуже подобається. Ібо очікувано прикрив очі від задоволення. Ледь не замуркотів.

— Не сьогодні, гаразд?

— Гаразд, — не став наполягати Сяо Чжань, але все одно засмутився.

Головою розумів, що спільні ночівлі його нещасному серцю тільки гірше зроблять. І не міг нічого з собою вдіяти. Ніхто не зможе потім зібрати його, коли він розвалиться на частини, коли буде зруйнований до основи. Варто було б це розуміти в двадцять вісім-то років, але Сяо Чжань перед Ібо був абсолютно безсилий. Він давно вже усвідомив, що боротись безглуздо, все одно не виходить, тож екстатично крокував в прірву далі.

Ну і дідько з ним, якось викарабкається. На психотерапію, може, запишеться нарешті, ха.

— Що ти робиш на вихідних? — запитав Ібо.

— Нічого, — легко знизав плечима Сяо Чжань.

— Приїдеш до мене? Будемо займатись нічим у мене.

— І в перервах між нічим і нічим цілуватись?

— Авжеж.

— Приїду.

Ібо знову посміхнувся від вуха до вуха й, не втримавшись, знову припав до його вуст. Поїхав тільки через п’ятнадцять хвилин, коли вони ніби націлувались (неправда, Сяо Чжань точно не націлувався). Сяо Чжань сам викликав йому таксі й не зімкнув очей доти, доки не переконався в тому, що Ібо цілий та здоровий повернувся додому.

Засинав Сяо Чжань щасливий до непристойності і три рази прокидався вночі від дурних сновидінь: Ібо повідомляв йому, що зустрів когось чудового, казав, мовляв, йому дуже шкода, але доведеться це все припиняти. Все відчувалось надто реальним і надто болючим. Прокинувшись втретє десь о п’ятій ранку, Сяо Чжань не став засинати назад.

Просидів в темряві, ненавидячи і жаліючи себе водночас, доти, доки не задзвонив перший будильник.

***

Це були найкращі вихідні Сяо Чжаня за дуже, дуже довгий час.

Ібо покликав його до себе на сніданок — він напік чудових вафель, похвалившись заодно крутою вафельницею, котру купив на днях, густо полив їх кленовим сиропом. Сказав, мовляв, сьогодні все в європейському стилі. Сяо Чжаня вражало те, як він не боявся готувати щось нове. Навіть якщо це всього лиш вафлі. Сяо Чжань завжди страшенно засмучувався, якщо не виходило, нехай він і слідував рецепту. А вже якщо смах виходив бридотним, то він потім ще довго перебивався їжею із доставки чи чимось звичним.

— У крайньому випадку невдалі страви можна просто викинути, — фиркнув Ібо. — Я вчора ввечері знаєш скільки вафель в смітник викинув, перш ніж почало виходити щось прийнятне? Ось наче нічого складного, та навіть тут налажав.

— Дуже смачно. Як в кав’ярнях, — похвалив Сяо Чжань. Він не брехав — вафлі правда були ідеальні.

Ібо сором’язливо махнув рукою.

Потім він ніяково сказав, що не встиг вчора прибратись, і Сяо Чжань запропонував зробити це разом.

— Та ти просто чоловік мрії, Чжань-ге, — присвиснув Ібо, який явно не очікував цього.

«Я скоріше бісовий мазохіст. Спільне прибирання більше личить реальним парам, а не нам із тобою. Та я жадібний і збираюсь забрати собі стільки, скільки зможу».

— Та ну, мені не складно.

Насправді Сяо Чжань ненавидів прибиратись в себе — за тиждень стільки бруду накопичувалось, що він за кілька годин стомлювався страшенно і потім був не спроможний на щось іще. Тому він ніколи не розумів маму, яка казала, що прибирання її заспокоює. Миття посуду ще туди-сюди…

У Ібо вдома виявилось чисто. Багато в чому завдячуючи роботу-пилососу, котрого він запускав кожен день. Тож впорались вони набагато швидше та веселіше. Сяо Чжань і не підозрював, що йому потрібен такий спогад — як Ібо в розтягнутій майці і таких же розтягнутих штанях підспівує біберовій Baby, використовуючи швабру як мікрофон.

Сяо Чжаню насправді ніколи не подобалась ця пісня: ані її мелодія, ані її текст. Останній особливо. Він видавався йому придуркуватим. Зараз — навіть дуже хворим. Та все це не затримувалось всередині нього надовго, бо Ібо був прекрасним. Губи самі розтягувались в посмішці, здається, він навіть постукував ногою в такт.

— Не знав, що тобі подобається ця пісня, — сказав Сяо Чжань.

— А тобі ні? — спитав Ібо, віддихавшись.

— Текст в неї точно не дуже.

— Так, — легко погодився Ібо. — Та я просто не надаю йому значення. Мені подобається в ній інше — вона легка і дуже липуча. Те, що треба, щоб слухати фоном. І це ще не найгірше в моєму плейлисті.

— Я ж не сказав, що вона жахлива, — помітив Сяо Чжань. — З тобою чомусь не в’яжеться.

— А що зі мною в’яжеться? — лукаво поцікавився Ібо.

— Щось більш глибоке за смисловим навантаженням.

— Таке я теж слухаю, — посміхнувся Ібо.

— Але не за прибиранням.

— Саме так. Сподіваюсь, ти в мені не розчаруєшся, тому що далі в моєму фоновому плейлисті зовсім вже безглузді треки.

Сяо Чжань тільки фиркнув, бо через таке не розчаровуються. Скоріше навпаки. Він сам навіть друзям не зізнавався, який жах іноді слухає, щоб розгрузитись. Не тому, що це надто особисте, а тому, що це якось ніяково. Ібо спокійно впустив його й сюди. Сяо Чжань із задоволенням відзначив, що вони слухають плюс-мінус одне й те саме.

Після прибирання Ібо перевдягся, і було вирішено повалятись в обіймах на дивані. «Аби відновити сили», — сказав він і поліз цілуватись. Сяо Чжаня все влаштовувало. Йому подобалось дарувати ласку і отримувати її у відповідь, подобався запах Ібо, м’якість його вуст і шовковистість волосся, в яке він із насолодою заривався пальцями. Йому подобалось утикатись обличчям йому в шию і лежати ось так. Йому подобалось говорити з ним про все, що прийде в голову, ділитись чимось своїм, інтимним, і приймати у відповідь таке ж особисте.

Потім, коли вони встали готувати вечерю, Сяо Чжань помітив, яка на Ібо футболка — з розсипом дрібних і не дуже дірочок у випадкових місцях. Одна вихоплювала родимку над краєм білизни, в іншій раз у раз маячів ніжно-рожевий сосок. Решта були не такі цікаві. Але цих двох цілком вистачало для того, аби довести Сяо Чжаня.

В результаті вечеря відбулась із запізненням, тому що боротись зі спокусою охопити губами чарівний сосок Сяо Чжань не зміг. Здався майже одразу. Ібо сміявся так, наче все це спланував, і був в його руках особливо податливий. М’який, наче глина. Сяо Чжань цілував його жадібно й ненаситно, не дозволяючи нестримано штовхатись в кільце його пальців, а доводячи його до розрядки тягуче повільно.

Тримати руки при собі в ці вихідні було складно в принципі. Тому що Ібо взагалі не заперечував — він сам линув до нього, наче кіт, теж без кінця торкався і цілував. Більш за все Сяо Чжаню подобалось те, як Ібо обіймав його зі спини, навалюючись всім собою, ніби вкриваючи його від всього іншого світу. І як незмінно торкався вустами шиї, як солодко дихав йому на вухо.

Вони намагались збирати нещасний пазл, грати в приставку, дивитись історичну дораму, та кидали на половині, наче їх магнітом тягнуло один до одного. Варто було просто невинно один одного торкнутись, як хотілось ще — і більше. Ібо жартував, що цей тактильний голод не втамувати, а Сяо Чжаню здавалось, що так воно і є. Тому що навіть за два дні він не зміг насититись. Всередині нього за ці місяці ніби виросла величезна безодня, яку неможливо було нагодувати досита. Їй увесь час було мало.

Можливо, тому що вона, як і Сяо Чжань, хотіла всього Ібо, а не ось так, ніби уривками.

В суботу ранком не було нікого щасливішого за Сяо Чжаня, а в неділю ввечері — нікого нещаснішого. Ібо вмовляв його лишитись, та Сяо Чжаню потрібна була ця бісова ніч, аби прийти до тями, нагадати собі, що до такого не варто звикати, підготувати себе до наступного тижня, на якому вони будуть бачитись лише вечорами — і то не кожними. До того ж чим ближче був кінець дня, тим сильніше псувався його настрій. І він, авжеж, не міг зіпсувати вечір ще й Ібо, та й взагалі дозволити йому побачити себе настільки незібраним. Тому що ніяких почуттів, вони домовились так півроку тому, а з тих пір нічого не змінилось. Зі сторони Ібо.

Тож він поїхав додому, безсило притискаючись чолом до скла автобуса і прокручуючи в голові кожну хвилину, наче він взагалі міг це забути, що Ібо — ось такого, домашнього, що здавався своїм, рідним, з яким він прибирався і готував, з яким спав, обіймаючи його великою ложкою, з котрим цілувався доти, доки не стомлювались губи, з яким слухав безглузді пісні, з яким за ці вихідні займався сексом усюди, де їм загорілось, і стільки разів, що збився з рахунку, — коли-небудь доведеться віддати тому, кого він покохає.

Віддати. Наче Ібо йому зараз належав.

Не те щоб Сяо Чжань до сьогоднішнього дня цього не знав. Просто зараз, коли він повною мірою, здається, усвідомив, що саме ніколи не буде його, це вдарило сильніше. До зірочок перед очима.

Шалено хотілось напитись і відключитись, випасти з реальності. Але понеділок. Треба ж — в нього вистачало бісових мізків для того, аби не нажертись в дрова перед робочим днем і не страждати потім від похмілля, зате не вистачало для того, щоб поставити крапку в їх відносинах, у яких немає ніякого майбутнього. Навіть в його мріях. Тому що якщо його не покохали за ці декілька місяців, то навряд покохають згодом. Не буває таких чудес в реальному житті.

Сяо Чжань збирався лягти спати, ледве переступить поріг будинку, та раптом зателефонувала Чжи І. Не дивно — він усі вихідні ігнорував телефон.

— Чжань-Чжань, привіт! Ти куди зник? Хотіла в тебе рецепт пирога попросити, котрий ти пік на день народження Фен Тяня, — прощебетала вона йому в слухавку.

— Привіт, зараз, люба, — насилу промовив Сяо Чжань. Варто було тільки почути її радісний голос і згадати, скільки разів вона простягала йому руку допомоги, котру він вперто не приймав, і в горлі став клубок розміром з Тайшань.

— Чжань-Чжань? — перепитала вона тихо та невпевнено. — Що трапилось?

Він втомлено опустився на кухонний стілець, тримаючи в руках товстий блокнот із рецептами.

— Розбиваю серде об людину, котра ніколи не покохає мене у відповідь. А так — нічого, — голос зрадливо дав півня.

— Ох, Чжань-Чжань, — ласкаво промовила вона. На мить захотілось, аби вона була тут, аби погладила по волоссю, аби сказала, що коли-небудь, навіть якщо нескоро, йому не буде настільки боляче.

Вона не сказала «так я і знала», але від цього не стало краще.

Він зрозумів, що плаче, лиш коли щокам стало мокро.

— Все гаразд, поплач, мій хороший, я посиджу поруч, — сказала Чжи І.

Вона почала наспівувати йому одну із колискових, що він сам співав їй багато років тому, коли її розбите серце необхідно було склеїти назад. Сяо Чжаня як прорвало. Він не пам’ятав, коли востаннє так ридав. Можливо, над якимось фільмом, та точно — не над собою і своїми почуттями, що ніби стали в нього каменем у горлі і не давали дихати. Навряд чи йому дійсно ставало краще від цих сліз, та емоціям, що були замкнені всередині, просто необхідно було вийти.

Чжи І, як і обіцяла, просиділа з ним доти, доки він не заспокоївся. Коли він сказав, що не хоче про це говорити, вона не стала ні на чому наполягати. Пообіцяла міцно обійняти при зустрічі і відключилась. А він пішов спати, коли в грудях припинило пекти.

***

З тих пір вони з Ібо сходили на декілька побачень, зібрали-таки до кінця пазл на дві тисячі елементів і Ібо купив новий — на три тисячі. Вони бачились майже кожного вечора, і в моменті Сяо Чжань був дуже щасливий. Доки не приходив час розходитись по домівках. Сяо Чжань забороняв собі лишатись в Ібо більше двох разів на тиждень. Наче це могло його якось врятувати. Ібо не вмовляв його ночувати в нього, але всякий раз, коли Сяо Чжань йшов, вираз обличчя в нього був такий, наче він ледь стримувався, щоб не попросити його лишитись.

За ці два тижні він встиг витягти батьків із чорного списку, але так і не дочекався від них ні повідомлення, ні дзвінка. І це було навіть добре. Він не був впевнений, що в своєму нинішньому стані готовий пережити ще один конфлікт. Все його життя перетворились в бісові емоційні гірки — з його ж вини. Він сам вляпався в ці безумні почуття і все зіпсував. І замість того, щоб зупинитись, дозволяв цій трясовині затягувати себе все глибше і глибше. Доки він не задихнеться.

Непомітно підкрався кінець місяця, а разом із ним і зустріч із друзями в боулінку, на яку він все ж Ібо покликав. Незрозуміло, чому, та Ібо це страшенно порадувало. Він увесь вечір світився, здавалося, навіть яскравіше, ніж лампочка на двісті двадцять вольт.

— Я хвилююсь, — відверто зізнався він, коли вони дібрались до величезного торгового центру.

— Через моїх друзів? — здивовано спитав Сяо Чжань.

— Ну так. Мені б хотілось їм сподобатись. Зрозуміло, що ти покликав мене, аби не почувати себе самотнім, як всі будуть з парами, і все ж.

— Я покликав тебе не тому, — спохмурнів Сяо Чжань, та, звісно, не знайшов в собі сміливості сказати правду. Він не був готовий до цієї розмови і поки погано уявляв, коли взагалі буде. — Я просто хотів провести час і з тобою, і з друзями.

Ібо не виглядав ні переконаним, ні особливо засмученим.

Коли вони піднялись на останній поверх, де й знаходився боулінг, всі вже були на місці: хтось один, а хтось — зі своєю половинкою. Чжи І дуже міцно обійняла Сяо Чжаня, як і обіцяла під час тієї їх розмови. Фен Тянь радісно представив усім свою дівчину і коротко розповів, де вони познайомились, коли Дун Лінь почав його розпитувати.

— А ти з ким прийшов, Чжань-Чжань? — спитала лукаво Юй Ці, озираючи Ібо з п’ят до голови.

— Представ нас швидше, ти не казав, що будеш не сам, — хмикнув Фен Тянь.

— Це Ван Ібо, мій… — Сяо Чжань затнувся, всього на мить, достатню для того, аби в погляді Чжи І майнуло болюче розуміння. — Мій хлопець.

— Як довго ви разом? Чому ти ховав його від нас? — обурився Юй Ці, що колись пропонувала йому сходити на побачення наосліп. Він відмовився тоді, сказавши, що не всім так щастить, як їй.

Сяо Чжань знизав плечима, не знаючи, що на це відповісти, та тут раптом підключився Ібо.

— Ми тільки почали зустрічатись, — пояснив він, в принципі вичерпавши питання.

Дун Лінь орендував дорожку на чотири години, сподіваючись, що цього їм вистачить, і замовив купу їжі: столик просто-напросто гнувся. Сяо Чжань вирішив як слід пограти, а потім вже підкріпитись. Він цілу вічність не був у боулінгу і вже забув, як це весело. Кожен раз, коли він примудрявся вибити всі кеглі, Ібо, здавалось, кричав голосніше нього самого. Та й дивився з таким захопленням, ніби Сяо Чжань зробив щось велике, а не просто вибив страйк. Від цього сердце підскакувало до горла і билось там в шаленому ритмі.

Ібо взагалі легко зійшовся з його друзями — Сяо Чжань бачив, що він чогось особливо цікавий їм (може, тому що Сяо Чжань нічого не розповідав про нього), вони до нього тягнулись, щось питали, весело з ним перемовлялись. Фен Тянь шепнув Сяо Чжаню на вухо, що Ібо — класний хлопець.

«Та що там класний, він найкращий», — думав Сяо Чжань із ніжністю, коли Ібо перехоплював його погляд і тепло підморгував.

Більшість стомились вже через півтори години і дозволили іншим зробити декілька кидків за них. Сяо Чжань раптом опинився в числі тих, що стомилися, і обезсилено впав на стілець. Попросивши Ібо пограти замість нього, він підтягнув до себе вже захолонувші запечені роли. Через хвилин десять до нього очікувано підсіла Чжи І. Що ж, сьогодні він не збирався замикатись на всі замки.

— Хороший він в тебе, — просто сказала вона. Вже хто-хто, а Чжи І точно мала помітити те, як Ібо себе поводив. Як він заправив Сяо Чжаню ярлик, що виглядав з-під світера, як не дав йому впасти, коли Сяо Чжань не розрахував силу кидка, як притягнув його до себе, просто аби ласкаво торкнутись губами скроні, як, сміючись, витер йому піт із чола.

— В мене, — глузуючи, протягнув Сяо Чжань, — аякже. Я просто егоїстично намагаюсь урвати від нього як можна більше. Це нечесно.

— Ну він же також собі дозволяє, тож я б посперечалась.

— А сенс? Ми з тобою знаємо, чим все скінчиться.

— Не подумай, що я тебе обнадіюю, та ні, мій хороший, ми не знаємо. Ібо — не У Цзян. В усіх сенсах.

— Не У Цзян, — погодився Сяо Чжань, виплюнувши це ім’я, ніби воно було ядом, — але не кохає мене.

— І все ж ти йому дуже дорогий. Навіть якщо не так, як тобі того хочеться, — м’яко помітила Чжи І.

— Мені цього замало, — признання гірчило на язику.

— Знаю.

Сяо Чжань був страшенно вдячний Чжи і за те, що вона не давала йому нудотно правильних відповідей. Та й вона напевне не стала б, тому що була на його місці колись. Розуміла чудово, що в цьому випадку рятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих.

Вона провела рукою по його волоссю, пригладила і притягнула потім до себе, аби чмокнути легко в щоку й сказати:

— Коли-небудь, може, не відразу, та все налагодиться, Чжань-Чжань. Ось побачиш.

Банальність, та навряд він би зміг підібрати слова краще. Навряд в подібній ситуації можна правильно втішити.

— Дякую, мила. І вибач, що мовчав.

— Та ну що ти, — посміхнулась Чжи І. — Я не серджусь, все гаразд. Ти маєш цілковите право не ділитись особистим.

— Ти турбувалась, а я, як свиня остання, закрився.

— Не так-то просто розповідати такі речі друзям.

Сяо Чжань кивнув із слабкою посмішкою. Було ніяково визнавати, що якась частина його серця боялась засудження. Можливо Чжи І зрозуміла все й так, без слів. Вона це могла.

Чжи І допомогла йому впоратись з ролами, пожалілась, що скинула пару кілограмів і улюблені сукні тепер на ній висять, сказала, що почала їздити в притулок для собак кожну суботу. Через велику зайнятість на роботі вона просто не могла завести песика, тож тепер вдовольнялась щотижневими поїздками до притулку.

— Дивись, які солодкі, — Чжи І показала йому цілу гору фотографій і відео, зроблених вчора.

Вони схилились над її телефоном і розчулено зітхали, Чжи І розповідала, як кличуть собак на фото, кому з них вона сподобалась, хто раніше інших почав впізнавати її. Сяо Чжань знову згадав про Горішок — було помилкою залишати її у батьків, коли він переїхав до Пекіну. Хоча… хто б пустив його в гуртожиток із твариною? Він сподівався забрати її потім, коли знайде собі роботу і квартиру, та мама натиснула на жалість, сказала, що дуже прив’язалась до Горішок і не може її віддати. Когось іншого Сяо Чжань заводити вже не став.

— Гаразд, сходжу собі за кавою, — промовила Чжи І, коли вони переглянули всі фотки і відео. — Взяти тобі що-небудь?

— Ні, дякую.

Чжи І попиталась в інших і пішла, а Сяо Чжань озирнувся і зрозумів, що не бачить ніде Ібо. Подивився уважніше, та так і не знайшов його. Очевидно, здивування на його обличчі читалось надто добре, тому що Юй Ці перехилилась через стіл і сказала, що Ібо кудись пішов.

— Давно? — схвильовано уточнив Сяо Чжань.

— Хвилин десять тому.

Сяо Чжань кивнув і ледве вмовив себе не підриватись з місця і не бігти стрімголов шукати Ібо. Він же дорослий хлопчик, куди б не відійшов, не загубиться. Дивно тільки, що не сказав йому, що кудись відійде. Хоча, загалом, він і не мав.

Поки Сяо Чжань роздумував, чи варто йому написати і з’ясувати, чи все в порядку, Ібо повернувся і перетягнув його на більш зручні, м’які диванчики позаду столу. Виглядав вже зовсім не так щасливо, як на початку вечора. Всередині все тривожно стислось.

— Куди ходив? — не втримався від питання Сяо Чжань.

— Подихати на вулицю, тут жарко було.

— М-м-м, — кивнув Сяо Чжань і продовжив, дивлячись в сторону доріжки: — Набридло грати?

— Так, стомився вже.

— Не голодний?

— Не дуже.

Сяо Чжань точно пам’ятав, як Ібо казав ранком, що легко поснідав. Але не наполягав. Знову ж — Ібо дорослий, навряд йому потрібна такого виду турбота. Та все ж чомусь було не по собі. Наче доки він розкривав Чжи І душу, щось трапилось. Ібо відповідав сухо і рівно, і обличчя було нечитабельним. Тільки руки притискали Сяо Чжаня до себе так же, як зазвичай: м’яко і тепло.

— Ти сподобався моїм друзям, — він знову спробував зав’язати розмову.

— Думаю, не всім.

— Чому це? — розгубився Сяо Чжань.

— Зі мною поговорили всі, крім Чжи І, — хмикнув Ібо.

— Оу, — здивовано видихнув Сяо Чжань. — Їй зазвичай потрібно більше часу, щоб зійтись з людьми.

— Неправда, — не погодився Ібо. — Дівчина Фен Тяня ж також вперше з вами, вірно? З нею вона контакт налагодила.

На це заперечити було рішуче нічого.

— Тебе це зачіпає? — запитав Сяо Чжань і сам також задумався — а чому Чжи І не заговорила з Ібо? Боялась збовтнути зайвого? Та ні, навряд, вона дуже обережна. Можливо, просто не підвернулось зручного моменту, аби почати розмову?

— Трохи. Ви, очевидно, з нею близькі.

— Ми зі старшої школи дружимо, — кивнув Сяо Чжань. — Через багато разом пройшли, тож так, близькі.

— Настільки, що вона цілує тебе в щоку? У вас всі друзі так роблять?

Сяо Чжань застиг, вражений тим, скільки зла і ще чогось, що він не зміг розпізнати, прозвучало в голосі Ібо.

— Ти ревнуєш? — недовірливо спитав Сяо Чжань. — Але… чому?

— Тому що ми прийшли разом, ге. Ти привів мене сюди як свою пару, навіть якщо я не вона, — втомлено пояснив Ібо. — А я… бісовий власник, в будь-яких відносинах. Навіть у таких, як у нас із тобою. Вибач, це не так просто контролювати.

— Все гаразд, — механічно відповів Сяо Чжань, головою розуміючи, що ні, не гаразд. — Вона моя подруга, так, близька, та подруга, Ібо.

— Ти не зобов’язаний виправдовуватись, Чжань-ге, справді. Це мені не варто забуватись.

Сяо Чжань спохмурнів, він відчував, що за цими словами є ще щось. І, можливо, навіть з’ясував би, якби до них не підсіли інші. Виявляється, три години з чотирьох вже пройшли і більшість дуже стомилась. Всі прагнули перекусити, щось випити та нормально поспілкуватись, обмінятись новинами. В такій обстановці поговорити про ревнощі не вийшло б. Тож довелось відкласти розмову на потім і включитись в загальну бесіду.

Ібо влився в неї навіть швидше, розслабився, дозволив Сяо Чжаню притиснутись до його грудей спиною і відкинути голову йому на плече. Раз у раз торкався вустами його волосся і гладив великим пальцем його долоні. Сяо Чжань бачив, як друзі на них дивляться: із ласкавими посмішками. Він, здається, навіть уявляв, як це виглядає зі сторони. Ті самі бісові пари, через які твоя віра в кохання не згасає.

Тільки ніякого кохання, принаймні взаємного, не було, і це все затьмарювало.

— Гарний був день, треба буде повторити, — резюмувала Чжи І, коли вони всі згуртувались на першому поверсі, вирішуючи, хто і як поїде додому.

— Так, точно, — радісно погодилась дівчина Фен Тяня. Сяо Чжаню було страшенно ніяково, що він так і не запам’ятав її імені. Хоча вони і кількома фразами-то ледь перекинулись.

— Ціни на таксі — жах, звичайно, — цокнула язиком Юй Ці.

— Ми з Ібо машиною, можемо підвезти кого-небудь, — запропонував Сяо Чжань, кинувши погляд на Ібо. Той мовчки кивнув, мовляв, чом би й ні.

— Ой, не треба, тобі взагалі в іншу сторону, потім доведеться ще довго їхати назад, — нагадав Дун Лінь.

— Та мені ж не складно.

— Ми в курсі, та не варто, їжджайте вдвох, — махнула рукою Чжи І.

Хвилин через п’ятнадцять всі таксі під’їхали і вони нарешті розійшлись.

В машині, коли вони їхали до Ібо (в цей раз він переконав Сяо Чжаня ночувати в нього — вже втричі за тиждень), Сяо Чжань спробував відновити перервану розмову. Розставити все по своїх місцях. Дізнатись, що Ібо мав на увазі, коли сказав, що забувається.

— Ге, благаю, давай закриємо тему, — попросив Ібо. — Ми ж розібрались ще там.

— Мені здалось, ти хотів сказати щось іще.

— Тобі здалось. Краще ось музику послухаємо, чесне слово, не змушуй мене червоніти ще більше, — промовив Ібо, включивши першу радіостанцію, що трапилась.

Сяо Чжаню більш нічого не лишалось, крім як погодитись, та його ще довго не відпускало відчуття, що йому щось не доказали.

***

Сяо Чжань завжди був страшенно ревнивий. І ніколи не вмів виражати це правильно. Він автоматично переключався в режим пасивної агресії, особливо якщо в моменті не можна було виплеснути емоції, що вирували всередині так, що в скронях бридко стукотіло. Деякі його колишні казали, що він ставав абсолютно нестерпним і з ним було неможливо вести адекватний діалог, а деяким подобалось — вони часом провокували його самі. Казали, що секс після такого був шикарний.

Сяо Чжань не знав, як із цим боротись. Часом він ревнував цілком безпідставно, і ось це було найгірше. Коли для ревності був привід, все було просто — він міг щось пред’явити, міг шипіти з ярості, ніби кіт, міг не приховувати своїх почуттів. Коли ж приводу не було, частенько доводилось варитись у власній злості. Або включати пасивну агресію, якщо взагалі не було сил.

Ібо Сяо Чжань також ревнував, але більшою мірою — заочно. Хто б і як би не дивився на Ібо під час їх побачень, Сяо Чжань не реагував. Навпаки, мстиво думав, що їм це все не світить, вони ж бачаться вперше і востаннє. Та й Ібо їх взагалі не помічав, хоча його нахабно облизували поглядами. Сяо Чжань ревнував його до всіх тих, до кого він ходив на побачення до цього. До ефемерного хлопця з майбутнього, до якого Ібо колись неодмінно піде.

Тому виявився взагалі не готовий до того, що його чекало в танцювальній студії, в яку Ібо ходив двічі на тиждень.

Вони вже півтора місяці як проводили майже весь вільний час разом. Повільно, але невідступно наближався китайський новий рік, календарний вже відгуляли тією ж компанією, котрою ходили в боулінг.

Сяо Чжаню все тяжче було лишатись самому. Він знав, що це егоїстично — намагатись проникнути в усі сфери життя Ібо, особливо в ті, в які його не кликали. Танці були одними з них. Ібо ні разу не запропонував йому показати, як він танцює. І з друзями також не познайомив. Вони в багатьох питаннях стали ближчими і пізнали один одного краще, та це зовсім нічого не змінило.

Сяо Чжань намагався не робити Ібо центром всього свого життя. Не тільки тому, що це нездорово, але й тому, що потім, коли все скінчиться, йому не буде чим заповнити порожнину, що виникла. Тож він записався на йогу, взяв абонемент в басейн на місяць, інколи титанічною силою волі відмовлявся проводити разом вихідні, придумуючи всяку дурню, на яку Ібо чомусь вівся, почав перед сном, якщо ночував у себе, що-небудь малювати. Кожен раз збирався накидати щось абстрактне і кожен раз траплялося фіаско. Із сторінки скетчбука на нього дивився Ібо.

Зрідка виходило щось інше. І одного разу Сяо Чжань, задоволений тим, як зобразив Горішок, що затишно згорнулась на лежанці, сфоткав її та надіслав Ібо.

Ібо ❤️🔥
яка солодка булочка
і вау! невже ти нарешті показав мені, що малюєш

Я
Я ж казав, де ти можеш мої роботи глянути 😅

Ібо ❤️🔥
в сенсі те, за що тобі платять, а не те, що ти малюєш для душі?
ні, дякую. це зовсім не те

Я
Я рідко для душі малюю

Ібо ❤️🔥
але колись же точно малював
що, зовсім нічого не збереглось?
чи це настільки особисте, що мені подивитись не можна?

Я
Ні 😅 нічого особистого немає, я просто не думав, що тобі так цікаво
Майже всі мої старі альбоми в Чунцині, мама зберігає
Тут в мене хіба що в телефоні якісь фотки знайдуться. Скетчбук вдома незайманий

Ібо ❤️🔥
мені що завгодно згодиться, хоч старе, хоч нове

Сяо Чжань насилу знайшов якісь древні фотографії, спочатку навіть не хотів їх надсилати — він там тільки починав, і малюнки того часу не йшли ні в яке порівняння з тим, що він надіслав Ібо зараз. З іншого боку, показати йому було нема чого. Не надішле ж він йому врешті-решт численні сторінки з ним же самим.

Я
Більше нічого немає
З наступної поїздки до Чунцину нафоткаю або навіть привезу що-небудь

Ібо ❤️🔥
так багато кішечок, краса 💞

Сяо Чжань посміхнувся і вирішив заритись у вейбо — можливо в нього там лишились якісь пости із старими малюнками? Колись він багато їх викладав. Доки шукав, надійшло ще одне повідомлення.

Ібо ❤️🔥
хочеш подивитись як я танцюю?

Я
Надішлеш відео?

Ібо ❤️🔥
ні, приходь дивитись наживо
хочеш?

Так, загалом, він і опинився тут.

Сяо Чжань непогано танцював на вечірках друзів і в клубах, але чудово розумів, що це зовсім не той рівень, на якому знаходиться Ібо. Не те щоб Сяо Чжань його колись прагнув, хоча в дитинстві батьки намагались віддати його в танцювальну секцію. Не зійшлось, йому хотілось на малювання. Батько ще хотів впихнути його на ушу, та маленькому Сяо Чжаню це не подобалось. Він туди пішов пізніше, коли вже був в середній школі.

— Ти завжди тут сам? — здивувався Сяо Чжань, опускаючись біля дзеркал прямо на підлогу. Зал був невеличкий, потопав в напівтемряві.

— Ні, сьогодні просто заняття в цьому залі закінчуються раніше, і якщо приходиш першим, встигаєш забрати його собі, — хитро посміхнувся Ібо.

— Одному комфортніше?

— У команді з хореографом усіляко краще, та якісь зв’язки хочеться пропрацювати самостійно. Вдома для цього просто немає місця, — пояснив Ібо.

— Будеш зараз тренуватись?

— Ні, буду справляти на тебе враження, — засміявся Ібо, тут же зворушливо почервонівши кінчиками вух. Ну треба ж.

— Я весь увага.

Ібо задоволено кивнув, налаштував колонку і, недовго покопавшись в телефоні, включив пісню Under the influence Кріса Брауна, Сяо Чжань вже чув її вдома у Ібо — вона тихо грала того разу в кімнаті, доки вони неквапливо і чуттєво займались сексом. Його накрило гарячею хвилею жару від одного спогаду. Зазвичай вони обидва полюбляли пошвидше і пожорсткіше, та в той раз був який зовсім інший настрій. І Сяо Чжань навіть не здогадувався, що буде так добре. Вони обидва не здогадувались.

Тепер Ібо танцював під цю пісню так, що мимоволі бажалось приєднатись. Притиснутись до нього всім тілом і рухатись з ним в одному ритмі. Сяо Чжань розумів, що так само плавно, так само ідеально не вийде, та в цю мить його це майже не переймало. Він не міг відірвати погляд від вуст Ібо, що повторювали слова пісні, від його тіла, що вражало пропрацьованністю і чуттєвістю рухів. Сяо Чжань знав, що все це — результат багатогодинних тренувань, і його серце розривалось від захоплення.

Ібо наче не робив під цю музику нічого надзвичайного, та його заглибленість, те, як він дивився, як промовляв деякі рядки, ніби кликав Сяо Чжаня до себе одним порухом своїх стегон, мовою тіла, творили щось неймовірне.

Сяо Чжань, ніби зачаклований, потягнувся до нього — встав з підлоги й зробив всього два кроки, й Ібо, посміхаючись лукаво і м’яко, підхопив його, одразу ж втягнувши в танець. Сяо Чжань віддзеркалював його рухи, нічого більш, та Ібо так світився, з таким обожнюванням на нього дивився. Сяо Чжань мимоволі відчував себе крутішим, аніж насправді був.

— You don’t know what you did, did to me, — проспівав Ібо йому у вуста.

«Так, — тріпотіло серце у грудях, — ти гадки не маєш».

— Your body, lightweight, speaks to me, — промовив Сяо Чжань наступний рядок. В англійській він був дока тільки на слух, але тут, з Ібо, було цілковито плювати, перекручує він слова чи ні. Бо Ібо так дивився, що ставало зрозуміло — його це не хвилює.

Вони шепотіли один одному в губи слова пісні і танцювали під неї доти, доки вона не змовкла. Правда, мить згодом вона почалась знову, видно, поставлена на повтор, але вони не звернули на неї увагу. Просто безмовно стояли, притискаючись один до одного. Сяо Чжань відчував, як швидко та невгамовно б’ється серце Ібо. І це було дивно, адже рухався він не так швидко, аби захекатись.

Сяо Чжань відмахнувся від цієї думки, тому що не міг міркувати зв’язно і виразно, доки вони були так близько.

— Мені здається, я можу всі твої вії перерахувати, — промовив він дурне.

— Порахуй, — тихо розсміявся Ібо, і його сміх задзвенів ніби і в Сяо Чжані також.

«Гаразд, не так це вже й просто», — хотів було пробурмотіти Сяо Чжань, коли три рази збився з ліку.

Але двері зали раптово відчинились. Часова бульбашка, в якій вони зависли, лопнула.

— Ой, сорян, — ніяково вибачився той, хто зайшов, — я просто думав… А, Ібо, це все ж ти!

Довелось розчіплятись. Сяо Чжань намагався не дратуватись на того, хто їм завадив, та виходило таке собі.

— Ага, здоров, Сінь Цзе, — кивнув Ібо, виключаючи музику. — Шукав мене?

— Так, бачив тебе знизу, думав запропонувати потренити разом. Ма-лаоши минулого разу нову зв’язку ж дав, в мене поки погано виходить, а ти наче одразу підхопив, — на Сяо Чжаня навіть не дивились, ніби його тут взагалі не було, ніби Ібо стояв тут один і його спокійно можна було кудись кликати ось прямо зараз.

— Ну не прямо одразу, та ніби нормально, — розсміявся Ібо. — Щоправда, я зараз не можу.

— Тоді, може, вихідними? — цей Сінь Цзе так на Ібо дивився, що мимоволі руки чесались лице йому до бісової матері розбити. Так Ібо в очі заглядав, ніби намагаючись йому побачення призначити, а не кликав в зал разом зв’язку розучити. Сяо Чжань вже помітив, як він Ібо з п’ят до голови оглянув поглядом голодного собаки.

— У мене плани, пробач, — розвів руками Ібо.

— Зовсім ніяк? — у Сяо Чжаня аж око затіпалось. — Я купу туторіалів переглянув, та легше не стало.

— Тільки якщо хвилин на десять, — раптом здався Ібо, очевидно, жаліючи бевзня, ніби він не бачив, як той на нього дивився. — Ге, почекаєш трішки?

— Гаразд, — нічого не залишалось, окрім як погодитись, не зчиняти ж сцену ревнощів (на котру, до речі, в нього немає ніякого права) на очах у біс розбери кого.

— Я швидко, — пообіцяв Ібо і поцілував його в кутик вуст.

Тільки тепер цей Сінь Цзе звернув на Сяо Чжаня увагу. Він усім собою відчував, що дивляться на нього неприязно, та не став дивитись у відповідь — переб’ється. Відійшов до лавки і всівся там.

Десять хвилин розтягнулись ледь не на цілу вічність. Цей Сінь Цзе лажав катастрофічно. Спочатку Сяо Чжань вважав, що він просто бевзь, ну буває. А потім зметикував — він це спеціально. Тягне час, змушує Ібо торкатись його, най і невагомо, аби виправити якісь косяки, проговорювати одне й те ж декілька разів. Сам же дивиться на Ібо закоханим цуциком, був би в нього хвіст — виляв би неодмінно.

Сяо Чжаня ледь не знесло ударною хвилею задушливих ревнощів. Ібо, здавалося, не викупав, що відбувається, і це бісило окремо. Як можна було не помічати, що тебе зжирають поглядом? Як можна було не розуміти, що цей тип напевне все вміє, просто прагне уваги і, що гірш за все, отримує її? Як можна було не чути, як бридотно закохано він сміявся над своїми помилками? Ніби це до біса смішно. Так не поводять себе ті, хто правда хоче чомусь навчитись.

Сяо Чжаню довелось зробити бісову дихальну гімнастику, аби заспокоїтись. Щоб якщо не зникло, то хоча б потьмарилось бажання розгатити тут все, а Сінь Цзе цього — в саму першу чергу. Сяо Чжань міг би, кілька років ушу і боксу не минули дарма. Та тримався з останніх сил, тому що навряд Ібо б це схвалив. І сам Сяо Чжань ні за що не зміг би пояснити, з чого це раптом він так озвірів.

Коли обіцяні десять хвилин перетворились в сорок, Сяо Чжань не витримав.

— Ібо! — покликав він голосно, щоб Ібо точно його почув. Той зупинив музику й повернувся. — Десять вечора майже.

— О невже? — Ібо звірився із годинником і, здається, здивувався цілком щиро. Треба ж, дійсно загубив рахунок часу. З цим ось бісовим бовдуром. Сяо Чжань зло прищурив очі. — Пробач, Чжань-ге, я щось захопився, — ніяково пробурмотів Ібо. — Йдемо, звичайно, — кивнув він і повернувся до Сінь Цзе: — Загалом, ти наче зрозумів, де проблема, так? Попрацюй над нею.

— Так, дякую, — посміхнувся цей тип. — Я вже, напевне, вдома спробую, студія скоро зачиниться.

— Щасти, — цілком щиро сказав Ібо.

Сяо Чжаню захотілось втиснути його в першу ліпшу стіну й трахнути язиком в рота так, щоб він забув все на світі. І Сінь Цзе цього бісового, і власне ім’я надодаток. Ібо, здавалося, правда взагалі нічого не помічав, і ця його наївна віра в те, що від нього дійсно хочуть лиш порад по зв’язці, виводила Сяо Чжаня з себе на раз-два. Ніколи ще йому не хотілось так сильно когось привласнити.

— Ге, я швидко душ прийму, а то спітнів страшенно, почекаєш?

В роздягальні нікого, крім них, не було, тільки два шкафчики були зайняті: Ібо і того дратуючого хлопця. Не дивно з оглядом на те, що студія скоро мала зачинитись.

— Можна з тобою? — спитав Сяо Чжань, хоча йому душ точно не потребувався.

Те, що він мав намір вчинити, було низьким й нечесним, та гнів вперемішку з ревнощами влаштували всередині нього такий ураган, що йому знесло залишки здорового глузду.

— Зі мною? — перепитав Ібо і посміхнувся краєчком вуст, ніби промовляючи: «Ти що, забув, що буває, коли ми приймаємо душ разом?».

— Потру тобі спинку, — незворушно знизав плечима Сяо Чжань.

Ібо захоплено засміявся і, загалом, не став відмовлятись, а дозволив Сяо Чжаню піти з ним. Кабінки були з товстого непрозорого скла, та ще й зачинялись. Краще просто не придумаєш, покивав Сяо Чжань подумки. Він тримав руки при собі, доки Ібо ретельно намилював волосся. «Щоб ще й вдома душ не приймати, ліньки страшенно просто», — пояснив він і дивився по-лисячому, ніби очікуючи ну хоч чогось, не просто так же Сяо Чжань напросився разом із ним.

— Не поцілуєш навіть? — майже ображено спитав він, змивши з себе вже й гель для душу.

— Поцілую, — пообіцяв Сяо Чжань, теж вже цілком завершивший водні процедури. Потрібно було підгадати правильний момент.

Ібо подивився на нього з очікуванням і видав здивований вигук, коли Сяо Чжань розвернув його до себе спиною й притиснув до стіни — м’якше, ніж планував, бо злість на Ібо все ж втихла. Та й як вона могла лишитись, коли він був таким м’яким та вразливим, прохаючи хоча б цілунок?

— Стій рівно, добре? — попросив Сяо Чжань, накрив ротом загривок й із насолодою залишив там засос.

— Що… — майже всі слова потонули в голосному стогоні. Сяо Чжань жадібно зловив його всім собою, погладив живіт Ібо, що, було, напружився, і, знову торкнувшись вустами випираючого хребця, спустився донизу, не перериваючи легкого, невагомого, як крило бабки, цілунка.

Ібо дрібно й солодко тремтів в його руках. Сяо Чжань майже передумав втілювати задумане в життя прямо тут, бо все це хотілось жадібно привласнити, та двері душової відчинились і зачинились, впустивши когось ще, і він згадав, заради чого це все задумувалось. Ібо не почув. Схоже, був вже в тому стані, коли ледве міг сприймати щось, крім його губ і язика.

Сяо Чжань лишив мокрий цілунок на сідниці, перш ніж змусив Ібо трошки податись нею назад, щоб було зручніше, і розсунув сідниці.

— Ге, тут же… — заговорив було Ібо, але тут же застогнав недовірливо й захоплено.

А Сяо Чжань лиш поцілував його туди.

— Ти не цього прагнув? — спитав він і не став чекати відповіді.

Довго, з насолодою провів язиком між сідниць, відчуваючи приторний смак гелю для душу. А потім прийнявся вилизувати більш ретельно, Ібо вигинався дугою, тремтів всім тілом, відчуваючи, як Сяо Чжань дражнить кінчиком язика страшенно чутливий вхід. Навряд можна було б ось так, без підготовки, сковзнути всередину хоч трохи, та Ібо, очевидно, вистачало й цього подражнювання. Сяо Чжань вилизував його, втягував шкіру в рот, наче намагаючись лишити й там засос, і губив розум від солодких стогонів і того, як Ібо в його руках трясло.

Сяо Чжань відчував, що він близько, в нього самого від всього цього стояв дуже міцно. він простягнув долоню й огорнув нею твердий, голодний до ласки член Ібо. Навіть як слід подрочити не встиг, так, всього лиш кілька разів провів рукою вверх-вниз, як Ібо вилився білим і теплим на його пальці, стіни і підлогу. Як його затрясло сильніше. Ібо повернувся, ніби дуже хотів в цей момент поглянути на Сяо Чжаня.

В нього замість очей знову були дві зяючі безодні. Сяо Чжаню навіть торкатись себе не довелося, він просто поглянув в ці чорні пропасті, і цього вистачило, аби теж кінчити.

— Що. Це. Таке. Було? — спитав Ібо з розстановкою, коли Сяо Чжань підвівся і змив із них обох залишки сперми.

Сяо Чжань невизначено повів плечем. Зізнаватись в тому, чому він взагалі це зробив, він не збирався. Та й десь на половині дороги все одно забулось, він потім не чув вже нічого, крім стогонів Ібо, від яких дах зносило будь здоров.

— Не знав, що ти взагалі на таке спроможний, — пробурмотів Ібо сором’язливо й захоплено водночас.

— На що? На римінг? — фиркнув Сяо Чжань.

— На римінг в публічному місці! — шикнув Ібо, та очі його сяяли. — Здуріти.

Сяо Чжань розсміявся і не став казати, що він взагалі-то теж від себе такого не очікував. Якби не той факт, що в студії вже майже нікого не лишилось і його неосяжні ревнощі, навряд би він наважився. Стало трохи… гидко від самого себе. Ібо ж навіть не підозрював, що Сяо Чжань не просто хотів зробити йому приємно.

Господи.

Коли вони повернулись до роздягальні, огорнувши рушники навколо стегон, там все ще сидів цей Сінь Цзе. Червоний, як маків цвіт, мстиво відмітив про себе Сяо Чжань. Завбачивши їх, він стиснуто попрощався і підірвався в душову.

— О боже, він що, все чув? — тут же спалахнув вухами Ібо.

— Не знаю, — знизав плечима Сяо Чжань і прийнявся вдягатись. Видно, саме байдужість його й здала, бо Ібо завмер на місці і раптом спитав:

— Ти це зробив на зло йому?

Сяо Чжань був змушений подивитись йому у вічі і все ж сказати правду. Тому що одне діло не договорювати щось, коли тобі не задають прямих питань, і зовсім інше — брехати в обличчя.

— Він мене вибісив, — здався Сяо Чжань, стиснувши водолазку в руках так, що стало боляче. — Очевидно ж, що ні чорта йому не здалась ця його зв’язка, він на тебе слюні пускає й мріє, щоб ти його трахнув. Ну чи навпаки, я не знаю. І головне — на мене йому абсолютно начхати було, ніби він не застав нас в обіймах і не зрозумів, що ми точно не друзі.

Не те щоб йому стало якісно легше, та маленький вантаж провини з серця наче зняли.

— А ти ще з ним возишся, стоїш, ніби не покликав мене подивитись, як ти танцюєш. І взагалі — ми хотіли ввечері фільм подивитись, а тепер так пізно, що тільки сумно вкладатись спати, бо не виспимось взагалі, — завершив він ображено. Сам не зрозумів, коли ці зрадливі нотки прорвались назовні, щоб йому заціпило.

— Ну чому одразу спати? Може, ти краще повториш те, що тут було, тільки вже без зайвих вух? — запропонував Ібо, уважно його вислухавши і глянувши по-лисячому підступно.

— Ти не сердишся? — не зрозумів Сяо Чжань.

— А мав би?

— Ну… гадаю, я вчинив не дуже добре по відношенню до тебе. Ти не знав, чому я це роблю.

— Тепер знаю і мене вражає, що ти на таке здатен, — хмикнув Ібо. — Ти майстерно приховував свою дивовижну власницьку натуру. Здається, в мене щойно знову встав на тебе.

Сяо Чжань мимоволі опустив погляд і переконався в тому, що Ібо не брехав. Повноцінного стояка там ще не було, та все до цього йшло. Його як жаром обдало від того, що Ібо все це сподобалось. Хоча дивився він все ще шоковано. Але шоковано в хорошому сенсі. З цим можна було б працювати.

— Ми просто жах, так? — озвучив Ібо його думки.

Сяо Чжань затремтів, беззвучно сміючись, і кивнув декілька разів, мовляв, так, ми просто жах. Йому хотілось як можна швидше потрапити додому, притиснути Ібо вже до горизонтальної поверхні і здивувати його ще раз.

Чи ще не раз.

***

Чим ближче був новий рік, тим сильніше Сяо Чжань грузився, залишаючись наодинці із собою. Він гадки не мав, що йому робити цілих два тижні без роботи. І можливо, без Ібо. Перша не давала йому цілком втратити глузд, другий був тим, ким Сяо Чжань жив і дихав останні кілька місяців.

Він вже зрісся зі своїм болем в одне ціле. І звикся з думкою, що до того, що буде з його серцем, коли все це завершиться, неможливо підготуватись, як би він не намагався. Спочатку, під час їх перших побачень, коли Сяо Чжаню ставало зовсім нестерпно, він поривався скинути все до заводських налаштувань. Потім стало надто пізно — йому прийшлась до душі ілюзія того, що між ними щось більше. Поряд з Ібо відчуття того, що він це щастя в когось позичив, викручувалось на самий мінімум.

І все ж Сяо Чжань не міг запропонувати йому провести новий рік разом. По-перше, це сімейне свято. По-друге, не дивлячись ні на що, не ті в них відносини, аби святкувати новий рік удвох. Додому Сяо Чжань категорично не збирався. Останнього разу він розповів батькам про свою орієнтацію, через що довелось поїхати раніше і сумно сидіти в чотирьох стінах більше тижня, ігноруючи всі пропозиції друзів сходити куди-небудь і розвіятись. Цього року Сяо Чжань тим більше не планував їхати в Чунцин. Не після тієї розмови — досі ні мама, ні тато не робили спроб із ним зв’язатись. Сяо Чжань мовчав також.

Ібо про свої плани на новий рік поки не поширювався, та Сяо Чжань був впевнений, що він поїде до батьків в Лоян. Казав не так давно, що засумував за ними і атмосфері в домі, в якому виріс. Тож Сяо Чжань вже кілька днів сумно думав про те, куди б себе приткнути на цей час. Майже всі його друзі кудись роз’їжджались — хто хотів святкувати родиною, хто з партнером. Він також міг би поїхати з Пекіну, взявши який-небудь тур. Зараз вони, звісно, дуже подорожчали, та думка про те, що він лишиться сам на сам із своєю тугою, наводила на нього жах. Зовсім чудово було б поїхати в цей тур з Ібо, та Сяо Чжань одразу закатав губу. Можливо, в інший час, не в сімейне свято, він би й наважився щось подібне запропонувати. Й те, довго б сумнівався, чи не надто це для них. Хоча, мабуть, Ібо не був би проти — він якось пропонував на вихідні з’їздити туди, де тепліше, та одне наклалось на інше й вони так і не з’їздили.

Словом, Сяо Чжань понуро шукав цікаві тури, та жоден з тих, що лишились, не був йому до вподоби, і він вже уявляв собі, що за ці два тижні зовсім опуститься на ментальне дно.

А потім Ібо раптом захворів.

Був вівторок, вони збирались ввечері в кіно — там зараз знову крутили найкрутіші новорічні мультфільми, а Ібо зранку не виходив на зв’язок. Зазвичай він прокидався першим і бажав гарного дня у вічаті, прикріплюючи селфі — Сяо Чжань зберігав їх всі в галереї телефона у відповідній папці й милувався, коли на нього накочував черговий напад неосяжної ніжності. І задавався питанням, як його серце взагалі було здатне вмістити в собі стільки кохання?

А цим ранком Ібо не написав і на повідомлення Сяо Чжаня також не відповів. В обід, занепокоєний мовчанням, Сяо Чжань написав йому раз-другий, та й це не допомогло. Тиша напружувала з усіх боків. Сяо Чжань вже звик, що Ібо кожного дня накриває його в вічаті ніби цунамі. Та й він сам з відомого йому часу писав йому багато і часто.

Ібо так і не з’явився в мережі до самого вечора, тож Сяо Чжань, пропрацювавши весь свій обід, відпросився у шефа і пішов на годину раніше. Він гнав дорогами на такій швидкості, що був впевнений: до кінця тижня неодмінно отримає з десяток штрафів. Тривога в грудях била в дзвони весь день, народжуючи версії одна гірше іншої. Сяо Чжань з усіх сил намагався не здуріти на фоні того, що його панікуючий мозок придумав за ці болюче довгі години.

Біля квартири Ібо він тремтячими пальцами набрав спочатку неправильний код. Так, Ібо якийсь час тому поділився ним, і, дідько роздери, Сяо Чжань цілий вечір заспокоював своє серце, що збожеволіло: це ж і близько не пропозиція з’їхатись! Навіть якщо віддалено нагадує. Ну, якщо проводити аналогію із ключима. Він чесно намагався не.

З другої спроби Сяо Чжань нарешті зміг потрапити до квартири, в цілковитій темряві скинув чоботи, безжалісно наступивши на п’ятки, і кинувся було в спальню, звідки доносилось слабке світло, як майже ніс у ніс зіштовхнувся з Ібо, що стіночкою дійшов до дверей. Він тремтів всім тілом, очі були червоні.

— Ох, Чжань-ге, — прошелестів Ібо дуже, дуже хворим голосом.

— Як ти мене налякав, — видихнув Сяо Чжань, притягнувши його в свої обійми і жахнувшись того, яким гарячим Ібо був в прямому сенсі. — Куди ти? До туалету?

— Ага, — кивнув Ібо і додав: — Вибач, будь-ласка, сил нема взагалі, я з ліжка ледь піднявся. Вперше за день.

— Все гаразд, — відповів Сяо Чжань, не дозволивши вирватись недоладному «головне, ти живий, а то я що тільки не надумав». — Давай допоможу. Ти що-небудь пив? Жарознижуюче, наприклад?

— Пив, не дуже допомагає.

— В тебе в аптечці що взагалі?

— Купа всього, я її за маминими порадами збирав, — розсміявся було Ібо, та тут же закашлявся, та й так сильно, що в Сяо Чжаня всередині все стислось. Ну ось де він так примудрився? І Сяо Чжань же казав — придбай термобілизну на зиму, захворієш. Ібо тільки сміявся, мовляв, підштанники носять тільки дідки як Сяо Чжань, а йому ще рано.

— Гаразд, зараз гляну, — кивнув Сяо Чжань, доводячи Ібо до туалету.

— Ге, ну що ти, ще сам заразишся і захворієш прямо перед святами, йди додому, — почав було Ібо, та так й замовк, варто було йому наштрикнутись на палаючий гнівом погляд Сяо Чжаня.

— Ти знущаєшся, чи як? — прошипів він. — По-твоєму, я можу лишити тебе тут у такому стані і поїхати додому?

Ібо присоромлено змовчав і просто зачинив за собою двері.

Сяо Чжань, буркаючи під носа щось на кшталт «і як язик повернувся таке сказати», порився в аптечці і знайшов те, що потрібно: більш потужне жарознижуюче, таблетки від кашлю і каплі в ніс. Було чути, що він в Ібо закладений. Потім сходив на кухню й перевірив, чи є всі необхідні продукти для супу. Радісно переконався в тому, що є і що відлучатись не доведеться. Ібо якраз скінчив, тож Сяо Чжань проводив його назад до спальні, висипав на долоню жменю таблеток і протягнув стакан води.

— Заварю тобі гарячий чай і потім приготую суп, — попередив Сяо Чжань, збиваючи подушку і підставляючи її прохолодною стороною.

— Я не буду їсти суп, в мене нема апетиту, — пробурмотів Ібо, дозволяючи Сяо Чжаню щільно вкрити його ковдрою.

— Будеш, — відрізав Сяо Чжань.

— Ну ге-е-е, — протягнув Ібо ображено. — Мене навіть мама не змушує.

— Я не твоя мама, Ібо, — хмикнув Сяо Чжань.

Ібо невдоволено запихтів, та нічого більше не промовив. Сяо Чжань нахилився і поцілував його волосся, в страшенно гаряче чоло, в родимку під бровою.

— Вип’єш чай і поспиш, сон — кращі ліки.

Так завжди казала мама, коли він хворів. І змушувала батька ходити навпочіпки і зменшувати гучність телевізора.

Сяо Чжань спершу написав шефу, що хотів би до кінця тижня попрацювати з дому. Ноутбук можна буде позичити в Ібо, ну або з’їздити за своїм. Потім швиденько заварив перший ліпший листовий чай, перевірив, що посудомийка пуста — отже, Ібо зранку не їв нічого. Мимоволі закотив очі і став розморожувати курку. Мама завжди варила суп з локшиною і креветками на курячому бульйоні. Креветок в Ібо не знайшлося, та це нічого, так теж добре. Зараз головне було пошвидше його нагодувати і напоїти тим, що полегшить його стан.

— Температура з самого ранку? — спитав Сяо Чжань, коли заніс Ібо чай.

— Ні, мені ще вчора ввечері було не по собі, — зізнався Ібо. Вчора вони не бачились: в Ібо горів дедлайн по робочому завданню, котре терміново потрібно було закрити.

— Чому ти не сказав?

— І що б ти зробив?

— Взяв би роботу додому й сидів би з тобою. Ти весь день страждав, а міг почати лікування.

— Правда? — тихо уточнив Ібо, подивившись на нього дуже серйозно. — Правда б так зробив?

— Звичайно, — Сяо Чжань з гіркотою проковтнув всі слова про кохання. Зараз точно був не той час.

— Залишишся до завтра? — випалив Ібо, ніби не повірив ось так одразу.

— Я вже написав шефу, що попрацюю віддалено до кінця тижня. Він навряд буде проти.

— Вау, — протягнув Ібо тоном «а що, так можна було» й вражено прийняв з рук Сяо Чжаня чашку.

— Суп буде через годину мінімум, — сказав Сяо Чжань і з ганьбою втік на кухню.

Як би це не було образливо, він розумів, чому Ібо не віриться, що він на таке заради нього готовий. І справа була навіть не в статусі їх відносин. Просто Сяо Чжань куди менше показував, як сильно Ібо був йому дорогий, бо відчайдушно страшився того, що це видасть його справжні почуття. Він говорив набагато менше компліментів, на відміну від Ібо, і боявся повноцінно проявляти увагу і турботу. Не дивно, що Ібо не чекав від нього подібного жесту. Це йому, Сяо Чжаню, власний вчинок здавався чимось, що саме собою розумілось.

Ібо ж не підозрював навіть, як сильно Сяо Чжань його кохає.

Сяо Чжань понуро варив суп і ненавидів себе в першу чергу за те, що все ось так. Ходив перевіряти, як там Ібо — тихо, мирно спав, та все ж температурив. Дивився у вікно, на щільний потік машин, радіючи, що не він втомлено стоїть в заторі. І ще думав про те, що він вперше так відкрито піклується про Ібо. До цього просто-напросто не траплялось випадків. Він ні разу не бачив Ібо не в гуморі — ні морально, ні фізично. Ібо був з тих людей, в котрих все ніби завжди було добре. Сяо Чжань тільки зараз задумався, наскільки цей образ правда.

Було боляче допускати думку, що Ібо не вірив, що може отримати від Сяо Чжаня підтримку. Хоча б звичайне людське тепло.

Сяо Чжань не став розвивати це все в своїй голові, зосередившись на супі. Десь через півтори години впорався. Ібо все ще спав, тож довелось його розбудити і переконатись, щоб він з’їв все до останньої ложки. Ібо їв сонно і повільно, дуже неохоче. І все ще горів, наче пічка. Бісове жарознижуюче. Як тільки закінчив з супом, безсило впав на подушки.

Сяо Чжань перемив увесь посуд вручну, бо йому потрібна була ця терапевтична дрібниця. Потім нашвидкоруч прийняв душ і ліг поряд із Ібо. Спочатку майнула думка, що не потрібно йому заважати і краще лягти на дивані у вітальні. Та він згадав погляд Ібо, коли той спитав, чи лишиться Сяо Чжань, і передумав.

Ібо шумно зітхнув, потривоженний, страшенно мило мигнув очима, намагаючись зрозуміти, що відбувається, коли Сяо Чжань забрався до нього під ковдру.

— Спи, Бо-ді, це я, — ласкаво мовив Сяо Чжань.

— О, ге, — прошепотів Ібо і забився йому під бік.

— Ти все ще весь гориш, — винувато пробурмотів Сяо Чжань, притискаючи Ібо ближче до себе і зариваючись носом в його волосся.

Ібо вже нічого не відповів, заснув знову миттєво. Сяо Чжань ще довго гладив його між лопаток і невагомо цілував у скроню, перед тим як провалився в сон сам.

До ранку температура Ібо впала трохи. Сяо Чжань знову приніс йому миску супу, вручив жменю таблеток, попросив пароль від ноутбука і, знайшовши зручну підставку для нього, почав працювати прямо на ліжку (хорони боже хмарні сховища). Шеф не заперечував взагалі — Сяо Чжань не став йому брехати й сказав, що захворіла дуже важлива для нього людина і він не може лишити її саму.

Ібо проспав майже два дні, прокидаючись тільки для того, щоб поїсти і прийняти ліки. Організм, очевидно, був цілковито ослаблений. Сяо Чжань весь цей час працював поряд із ним, слухаючи його мірне дихання і насолоджуючись тим, що Ібо уві сні лип до нього всім собою. Спочатку було страшенно жарко, потім температура Ібо нарешті прийшла в норму. Кашляв він неприємно, зате ніс, на щастя, був в порядку. Сяо Чжань був страшенно радий, що його хоча б більше не мучила бридка гарячка. Насамкінець він би зателефонував мамі, прохаючи поради, або викликав би швидку, наляканий тим, що така висока температура не падає котрий день.

В п’ятницю Ібо проспав до полудня, але з ліжка вибиратись не поспішав — відчував неприємну слабкість.

— Я як п’яний, — пожалівся він все ще хриплим від кашлю голосом.

— Скоро полегшає, мій хороший, — пообіцяв Сяо Чжань, однією рукою направляючи мишку, а іншою погладжуючи Ібо по волоссю. Дедлайн був тільки після свят, тож можна було працювати повільніше, ніж зазвичай. А якщо він лишиться на новий рік один, то задачу закриє навіть раніше.

Ібо зітхнув і якийсь час лежав тихо, спостерігаючи за тим, що Сяо Чжань робить на екрані. Спати він напевне втомився, а сил для чогось іншого явно ще не було. Незабаром, коли й дивитись в ноутбук стало нудно, Ібо покрутився і улігся так, що ткнувся Сяо Чжаню губами в ребра.

— Хочу тебе поцілувати, — зізнався він приреченим тоном.

— І що тобі заважає? — не второпав Сяо Чжань, опустивши погляд на Ібо.

— Ти захворієш. Якщо, звісно, ще не заразився від мене, ні на крок же не відходиш.

— Захворію, то й нехай, — фиркнув Сяо Чжань, відсунувши від себе маленький столик із ноутбуком і схилившись до Ібо. — Я так за тобою скучив.

Здається, Ібо знову збирався звернутись до його геть відсутнього здорового глузду, та Сяо Чжань не дозволив — поцілував так, як хотілось увесь цей час. Втягуючи в рот то нижню губу Ібо, то верхню, Сяо Чжань вкотре подумав, що його голод дійсно невтамовний. Ібо дуже чуттєво відгукувався на його цілунки, забрався руками під футболку, погладив живіт.

— Я такий радий, що ти тут, ге, — зізнався він, коли Сяо Чжань відсунувся, відволікшись на повідомлення, що дзеленькнуло з робочого чату. Колега задавав якесь дурне питання. Як завжди.

— Давно я так не хворів.

— Вдягатись треба тепліше, — пробурмотів Сяо Чжань.

— Гаразд-гаразд, придбаю підштанники, дідусю.

— Тобі пощастило, що ти хворієш, і я зжалюсь над тобою, а то залоскотав би зараз за «дідуся», — незлобиво фиркнув Сяо Чжань.

— Правильно, не треба. Давай краще цілуватись, якщо ти не боїшся заразитись.

Сяо Чжань захоплено засміявся і цілував Ібо довго і дуже солодко доти, доки той не сказав, що якщо вони не припинять, то в нього встане, а зараз явно не час для сексу. Сяо Чжань погасив спокусу запустити руку під ковдру і накрити пах Ібо через тканину піжами. Треба було все ж працювати. А Ібо, затишно влаштувавшись в нього під боком, скачав на телефон нову іграшку й постійно сварився на якогось Остіна.

Увечері Ібо зміг вмовити його замовити фастфуд, хоча Сяо Чжань прочитав йому цілу лекцію про те, як шкідливо таке їсти, поки хворієш. Та боротись із благаючим поглядом Ібо було марно, тож наїлись вони всякої гидоти, подивились першу частину старої «Людини-павука» і лягли спати.

В суботу Ібо вже почував себе краще — кашляв майже так само, та хоча б не провів увесь день в ліжку, переможений слабкістю. Сяо Чжань сходив в магазин за продуктами, щоб приготувати що-небудь інше, від супу Ібо явно вже стомився, і заодно зайшов в аптеку за сиропом. Коли повернувся додому, то виявив, що Ібо перестеляє постіль.

— Бога ради, Ібо, ти що, не міг дочекатись мене? Тобі тільки легше стало і ти одразу кинувся перевантажувати себе біс розбери чим? — обурився Сяо Чжань, відібравши в нього не заправлену ковдру.

— Я всього лиш змінюю білизну, ге, — спробував виправдатись Ібо, та знову напоровся на гнівний погляд. Додав тихо: — Не сердься, воно просто вже не свіже.

Сяо Чжань тільки очі закотив і перестелив ліжко сам, доки Ібо пішов чистити зуби.

Після сніданку Сяо Чжань взявся за прибирання, а Ібо сказав лежати на дивані і відновлювати сили. Ібо явно почував себе не в своїй тарілці, та Сяо Чжань не збирався відступати, тож в результаті йому довелось здатись і підкоритись. Він кидав на Сяо Чжаня невдоволені погляди доки, заколисаний тишею квартири, не заснув. Сяо Чжань не став його будити, просто закінчив свої справи, приготував вечерю і сів поруч із ноутбуком і старою доброю грою «Рослини проти Зомбі«.

Бездумно вбиваючи зомбі, Сяо Чжань раптом пригадав, що завтра — неділя. І що Ібо вже краще і він більше не потребує того, щоб Сяо Чжань двадцять чотири на сім був тут. В роті одразу стало кисло. Останніми тижнями вдома було особливо незатишно. Сяо Чжань чи приїздив туди, щоб поспати, чи не приїздив взагалі. Квартира віднедавна здавалась чужою. Домом сприймалось місце, в якому був Ібо. І це було дуже погано, враховуючи, що там, скоріше за все, треба буде провести всі свята, тому що ніякий тур Сяо Чжаню так і не сподобався.

Настрій миттєво впав нижче плінтуса. Ні, це чудово, що Ібо одужав і більше не мучиться від температури і слабкості в усьому тілі, а кашель точно скоро здасть позиції. Погано те, що Сяо Чжань тут більше не потрібний.

І це було очікувано, та Сяо Чжань все одно виявився не готовий до того, що ці кілька днів минуть так швидко і все повернеться як було.

— О, дідько, я знову заснув? — сівшим зі сну голосом пробурмотів Ібо, торкнувшись п’яткою стегна Сяо Чжаня і висмикнувши його з їдючих думок.

— Тобі корисно багато спати. Наступний тиждень — останній перед новим роком, — нагадав Сяо Чжань. — В тебе дедлайни не горять?

— Горять.

— Отож. Набирайся сил.

— Я хотів щось із тобою подивитись. Чи ось навіть пограти, — зітхнув Ібо і підсунувся ближче, поклавши підборіддя Сяо Чжаню на плече.

— Тільки восьма вечора, ще не пізно.

Було складно втриматись і не забрати Ібо в оберемок, аби заритись всім обличчям йому в шию і звично вдихнути його запах.

— О-о-о, ге! — запротестував Ібо. — Що ти робиш, від мене точно жахливо пахне, я стільки днів душ не приймав.

— Не пахне, — не погодився Сяо Чжань. Тому що Ібо правда звично пах пральним порошком — ранком він змінив піжаму.

— Не знаю, як тобі взагалі поряд зі мною не гидко, — Ібо його ніби не почув. — Голову котрий день не мию, душ не приймаю і обличчя своє я бачив сьогодні в дзеркалі — там такі мішки, що в них можна самому загорнутись і ще місце лишиться, — буркнув він.

— Пф, я все одно тебе кохаю, — промовив Сяо Чжань і миттєво жахнувся. Захотілось схопити себе за волосся декілька разів і втиснути обличчям в стіну, примовляючи: «Що ти, дідька лисого, несеш? Розслабився і зовсім припинив фільтрувати те, що говориш?».

Мозок забив тривогу, серце затріпотіло в грудях, ніби підбита птаха. Що сказати, що сказати, що сказати? Як із цього викрутитись тепер? Сяо Чжань гарячково роздумував, похолонувши від того, як Ібо після цих слів напружився в його обіймах. Обличчя Сяо Чжань не бачив, та всім собою розумів — потрібно перевести в жарт. До того, як він придумав як (а кілька секунд, що він, страждаючи, борсався в цій трясовині, здались вічністю), Ібо розслабився і розсміявся, сприйнявши це жартом.

— Це мені, звичайно, лестить, та треба все ж скупатись.

— Давай допоможу? — випалив Сяо Чжань і нерішуче посміхнувся, коли Ібо відсторонився. Здавалося, в його погляді щось змінилось, та Сяо Чжань не міг зрозуміти, що саме. Турбувався, чи не плескається в його особистих очах страх. І видихнув, коли зрозумів, що Ібо не загострює увагу на тому, що зірвалось із його слабкого язика.

— Потреш мені спинку, як того разу? — фиркнув Ібо, погравши бровами.

— Потру по-справжньому, — посміхнувся Сяо Чжань. — Ти дозволиш?

— Ну ходімо.

Ібо набрав собі ванну. Піна в нього тепер була інша — приторно пахла кавуном, та йому, схоже, дуже подобалось. Доки Ібо розслаблено лежав, прикривши очі, Сяо Чжань з радістю вимив йому голову, вразившись кількістю бальзамів і масел, що Ібо наносив на своє волосся. Було щось особливо тремтливе і хвилююче в тому, що Ібо дозволив йому допомогти з цим. Серце від цього провалилось кудись вниз живота і горіло там, нестерпне.

Потерти йому тіло і вимити потім гелем для душу Ібо також дозволив. Точніше, сказав: «Допомагай, як напросився, не сиди просто так». І Сяо Чжань підкорився, страшенно вдоволений. Так, він, як і звичайно, збирався відхопити по максимуму, якщо вже завтра карета перетвориться на гарбуза.

— Про мене ніхто ніколи так не піклувався, знаєш, — видав смішок Ібо, коли Сяо Чжань ще й ретельно витер його рушником, а потім притис до себе і зацілував зворушливе обличчя.

— Мені було приємно, — зізнався Сяо Чжань. — Що ти дозволив тобі допомогти, хоча… не те щоб в тебе був вибір, — розсміявся він ніяково, згадуючи, як з порога почав командувати тут як в себе вдома.

— Взагалі-то я нестерпний, коли хворію, мене й мама насилу терпіла. І якби я справді хотів, щоб ти пішов, я б точно тут зараз не стояв.

— Бо-ді, ти стіночкою ходив, коли я прийшов. Впевнений, що в тебе стало б сил мене вигнати? — хмикнув Сяо Чжань, погладивши Ібо по щоці.

Ібо пропустив повз вух все, крім першого слова.

— Ти вперше назвав мене так, треба ж, — м’яко сказав він, і серце смикнуло, готове проламати йому ребра до бісової матері й вискочити назовні.

— Вперше було, коли в тебе була температура, — помітив він зніяковіло.

— Я не чув, тож не рахується. Скажи ще раз? — він ніколи в житті не зміг би відмовити Ібо, коли він прохав ось так.

— Бо-ді, — покликав Сяо Чжань і почав чергувати це звернення з цілунками, котрі розсипав по обличчю Ібо, по плечах і витонченому розльоту ключиць. Кохання погрожувало вийти з берегів, ніби повноводна ріка, що стала жертвою проливних дощів і талої води, доки Сяо Чжань шептав ім’я Ібо і цілував його, цілував, цілував. В якийсь момент від бажання сказати йому, як сильно він його кохає, запекло очі. Сяо Чжань був змушений змовкнути на кілька митей, аби перечекати цю бурю всередині. Момент був ідеальний, тільки от… Сяо Чжань стиснув зуби, вкотре нагадавши собі їх давню домовленість. Авжеж, з того часу багато могло змінитись, та не почуття Ібо.

Ібо було з ним просто комфортно, він сам сказав.

Сяо Чжань до цієї миті не підозрював, що може так швидко взяти себе в руки, вимучити цілком принадну посмішку й сказати Ібо, що йому треба скоріше вдягтись, доки не змерз. Сам він пішов ставити другу частину «Людини-павука» і наповнювати миску чіпсами. Ще одна бридота, яку Ібо попросив, поглянувши на нього благально, а Сяо Чжань, звичайно, не зміг йому відмовити.

Фільм вони дивились не дуже уважно — сил в Ібо явно було більше і він витрачав їх на те, що ліз цілуватись, запускав пустотливі теплі руки під футболку, солодко кусав в шию й шепотів, що їх останній секс був аж минулого тижня. «Людину-павука» довелося поставити на паузу, тому що Сяо Чжань також не залізний. І тому що страшенно хотів бути обласканим, зацілованим і затраханим. І Ібо виконав його бажання сповна, штовхаючись гарячим твердим членом між його тісно зведених стегон, доки їх обох майже водночас не штовхнуло за край.

Було в цьому сексі щось від відчаю, злості, болю. Сяо Чжань не міг пояснити, чому він відчувався так, звідки взагалі взялося це необгрунтоване відчуття, тим більше що в процесі і після Ібо був пронизливо ніжний. Як і завжди, дбайливо його обтер, перецілував всі родимки, пірнув під руку, аби додивитись-таки фільм і піти спати.

А вночі сталось дивне — Сяо Чжань прокинувся в туалет і виявив, що Ібо поряд нема. Той знайшовся на дивані у вітальні. Сяо Чжань було злякався, що він знову з температурою, акуратно поклав долоню на чоло, аби перевірити. Та все було добре. Тоді чому, трясця його матері, він спав тут?! Розбудити й почати вимагати відповіді було б кощунством, ось тільки Сяо Чжань так і не зміг знову заснути. Мірив спалю кроками, відчуваючи, що щось впустив, та що — ніяк не міг допетрати. Він перебрав в голові всі події не тільки минулого дня, але й всіх інших, тільки це все одно не допомогло. Сяо Чжань гадки не мав, в який момент і чому Ібо раптом пішов спати в інше місце. Намагався заспокоїтись тим, що Ібо наснилось жахіття і, приходячи в себе у вітальні, він там і заснув. Працювало погано. Тому що за ось вже майже два місяці таке відбувалось вперше, і Сяо Чжань механічно зробив це поганим знаком.

Решта ночі пройшла тривожно й самотньо, Сяо Чжань насилу забувся сном тільки під ранок. Змучена нервова система потребувала хоча б короткочасного перезавантаження. Прокинувся він до десятої, тут же підірвався у вітальню, та Ібо там не виявилось. Його взагалі не було в квартирі. Намагаючись ігнорувати паніку, що розквітала всередині, Сяо Чжань йому зателефонував.

— Я подихати вийшов, скоро буду. Вибач, що не попередив, — казав Ібо дуже рівно і якось… неживо. Та що відбувається-то, господи?!

— А на дивані ти чому спав?

В трубці запанувало мовчання. Довге. Видно, Ібо думав, що Сяо Чжань не помітить цього.

— Давай поговоримо вдома, гаразд, ге? — запропонував він врешті-решт.

— Давай, — погодився Сяо Чжань і, коли Ібо відключився, ще хвилин десять сидів, бездумно витріщаючись в простір перед собою і відчуваючи, що ось сьогодні-то все й скінчиться. Дідько його розбере, з якої причини і чи він в цьому винен, та скінчиться.

Він сходив і вмився, застелив ліжко, щоб хоч чимось себе зайняти, аби тривога не зжерла його всього. В передній почувся знайомий перелив — Ібо повернувся додому. Сяо Чжань навіть не намагався приховати те, як нервує, коли кинувся туди через мить. Він зупинився за кілька кроків, сумніваючись, що зараз в нього є право наблизитись і поцілувати. Ібо ніби застібнувся на всі гудзики. Він повільно зняв куртку і черевики, майже не дивлячись на Сяо Чжаня.

— Руки помию, — тихо промовив Ібо, врешті-решт також не зробивши спробу привітатись так, як вони зазвичай це робили.

Все це було до біса погано. У Сяо Чжаня земля з-під ніг йшла й він не міг врятуватись, за що б не чіплявся.

Тому просто пішов на кухню як на ешафот. Пальці дрібно тремтіли, довелось зчепити їх в замок.

Ібо мив руки довше, і це наштовхнуло на відповідну думку — він тягне час. Сяо Чжань ледь встиг задуматись, чому йому страшно і чи страшно, коли Ібо повернувся і обперся ліктями на стільницю. Добре відгородився, їх тепер розділяв цілий стіл.

Сяо Чжань відкрив рот, щоб задати нарешті питання, та коли Ібо підняв голову й подивився на нього нарешті — хворими, дуже стомленими очима, не зміг видавити з себе й звуку. Ібо заговорив сам.

— Я не можу так більше, ге, — ніколи в нього не було такого надламаного голосу. Ніколи. Сяо Чжань розгубився ще більше. — Думав, що в мене вийде, що мені вистачить трохи тебе, та нічого не виходить. Нічого мені не вистачає.

Він ненадовго замовк, ніби марно, відчайдушно намагаючись набратись сил і хоробрості для того, щоб продовжити. Як же він зараз був не схожий на себе.

— Я не розумію, — прошепотів Сяо Чжань. Ібо здавався таким крихким, що душа рвалась на частини. — Чому ти не можеш?

— Я кохаю тебе ледь не з першої нашої зустрічі, — сказав Ібо несамовито і зло. Плечі його здригнулись, а очі — блиснули. Сяо Чжань завмер. Завмерло ніби й серце в грудях. — Та тобі ж це не потрібно. Ти прагнув сексу без зобов’язань, одразу так і сказав. Та й не дивно, враховуючи, в якому додатку ми познайомились. Ніхто не шукає там кохання, і я також не шукав. Все сталось якось саме, я й не зрозумів. Я навіть не сподівався, що ти захочеш зустрітись ще раз, та, очевидно, секс зі мною тобі сподобався, — посміхнувся Ібо дуже гірко. — Інакше ти б не запропонував бачитись для цього раз у тиждень.

— Я… — в горлі пересохло від того, що Ібо щойно на нього вивалив, та договорити йому не дали.

— Будь-ласка, не перебивай, це й так тяжко, — попрохав він, виставивши долоню, що дрібно тремтіла, перед собою, немов захищаючись. У Сяо Чжаня болюче стислось все всередині. Він ні ляда не розумів, та такий Ібо розбивав йому серце ще сильніше. — Мені необхідно це все тобі сказати. Будь-ласка, — попрохав він ще раз, і Сяо Чжань кивнув. Ібо прочистив горло, продовжив через мить, ніби хотів переконатись, що голос точно його не зрадить: — Я подумав — гаразд, хай так. Я був згоден зустрічатись із тобою серед тижня, бо це означало, що хоча б в якомусь із збочених сенсів я все ж можу отримати трохи тебе. І чомусь вирішив, що мені цього буде достатньо. Та вже тоді не було. Я робив все, щоб після сексу тобі хотілось лишитись, щоб в тебе була можливість дізнатись про мене та закохатись. Тільки це не працювало, ти не закохувався. Та я — я був вже по маківку.

Голос його здригнувся, здригнувся і Сяо Чжань всім собою. Він все одно не міг повірити тому, що чув. Якби тіло слухалось, ущипнув би свою руку, аби переконатись, що не марить. Що все ось це ось правда. Не міг же Ібо насправді кохати його з самої першої зустрічі і мовчати, виходить, вже вісім місяців? Ібо, котрий здавався найбільш прямолінійною людиною в світі. Не міг він бути ще більшим мазохістом, ніж Сяо Чжань. Не міг же?

— І я мовчав, і мовчав, і мовчав, бо якби тільки заїкнувся, я б тебе загубив раз і назавжди. Не потрібні були тобі ні почуття, ні відносини. Я розумів, чому, розумію й зараз, правда, та ти просто не можеш поводити себе так, — він махнув рукою, ніби маючи на увазі останні їх дні, — і сподіватись, що ніхто в тебе не закохається. Хоча, звичайно, напочатку ті й не був знайомий мені з цього боку, та яка різниця, я вже потонув. І думав, що потрібно це все завершувати, доки ти сам про все не здогадався і не викинув мене зі свого життя. Чи поки ти не знайшов когось, з ким тобі захочеться і почуттів, і відносин. Та потім… — Ібо перевів подих, помовчав і заговорив знову: — Потім ти прийшов до мене за підтримкою. У ту неділю, пам’ятаєш?

Авжеж Сяо Чжань пам’ятав. Як можна було забути той вечір, після якого він раптом вирішив, що в нього все ж є шанс?

Ібо не дочекався його запізнілого кивка.

— Я подумав, що ти прийшов не просто так. Адже не може бути, щоб в тебе не було друзів, до яких ти міг піти, з чого б це тобі заявлятись до хлопця, з яким ти просто спиш? — посміхнувся Ібо, губи його тремтіли. — Я розцінив це як зелене світло. Як те, що можна спробувати внести кілька нових правил, раптом це щось змінить? Раптом кілька побачень закохають тебе в мене. Тільки я знову прорахувався, — він зло шмигнув носом. — Не знаю, з чого я вирішив, що якщо ти не закохався в мене до цього, закохаєшся тепер.

— Бо-ді…

— І ось я два бісові місяці себе катую, тому що ти чудовий, Чжань-ге, — перебив він. — Найкращий. І мені боляче від того, що ти ось такий — не мій. Що одного разу ти нарешті звернеш свою увагу на когось із цього натовпу людей, що дивиться на тебе голодним вовком, і, звичайно ж, підеш. Тому що ти неодмінно знайдеш це горезвісне кохання всього твого життя, а я лишусь ні з чим, з перебитим зі своєї ж дурості серцем. Пробач, що вивалюю на тебе все те, про що ти не просив, та я справді так більше не можу. Я переоцінив свої сили. Мені мало того, що є зараз між нами. Цього ніколи не буде достатньо. Не після того, як я дізнався, який ти, коли ревнуєш чи піклуєшся. Я не розумію, чому тобі не все одно, чому ти лишився і огорнув мене всім, про що я навіть не смів мріяти, та за ці кілька днів я побачив, чого в мене ніколи не буде. Тільки якщо ось так запозичити, а я на це не згоден. І я винен сам. Пропозиція проводити більше часу разом була пострілом собі в ногу.

— Ти сказав, що тобі зі мною комфортно. Просто комфортно, Ібо, — розгублено згадав Сяо Чжань, в якого бісовий пазл відмовлявся складатись. — Ти не хотів витрачати час і сили на якихось бевзнів, коли можна було сходити на побачення з людиною, яка точно не зіпсує тобі вечір. Ти сам все це сказав. І кожен раз підкреслював, що це все ще відносини без зобов’язань і кохання.

— Як ти гадаєш, чому я так вчиняв? — зло фиркнув Ібо, котрого, судячи з усього, це зараз хвилювало менш за все.

Сяо Чжань просто не міг озвучити причину, що крутилась в його голові.

— Ти б утік, якби я заговорив про почуття. Ти сам постійно повторював, що тобі це не потрібно. Так, після тої неділі в мене з’явилась наївна надія, та вона не виправдала себе, ну та яка тепер різниця.

Він стихнув, та ненадовго. Сяо Чжань гарячково намагався зрозуміти, які слова йому підібрати, аби Ібо повірив. Як відповісти на цю болючу відвертість, на вирване з грудей і без того зранене серце, котре не наважувались вкласти йому в долоні.

Ібо розцінив цю тишу по-своєму.

— Давай повернемо все як було, м? Будемо бачитись знову і надсилати один одному лише голі фотки, — запропонував він раптом. Абсурдність всього, що відбувалось, зашкалювала. — Ніяких побачень, спільних ночівель і вихідних, нічого ось цього.

— І ти зможеш так? — прошепотів Сяо Чжань недовірливо.

— Не знаю, ге, та відпустити тебе ось так одразу — точно не зможу. Правда, якщо тобі це тяжко, то не станемо. Певно буде складно з тим, кому замало місця в твоєму ліжку і він поривається до тебе в серце, — знизав плечима Ібо і відвернувся до вікна. Губи неконтрольовано тремтіли.

Сяо Чжань подумав: до дідька. Нехай його мова буде збивчастою та дурною, та він повинен все розповісти. Повинен показати, що Ібо теж коханий. Що він сам — теж дуже боявся.

— Мені треба, щоб ти дещо побачив, — сказав Сяо Чжань.

До того, як Ібо взагалі встиг йому щось заперечити, він кинувся у спальню, де лежав його рюкзак. На його дні спочивав скетчбук — з деяких пір Сяо Чжань таскав його з собою, аби малювати незнайомців у метро. Та більшою мірою він як і раніше складався із портретів Ібо. Вони зараз вагомо облегшили б його задачу.

Ібо одиноко стояв біля стільниці, охопивши свої плечі, коли Сяо Чжань повернувся і простягнув йому скетчбук.

— Поглянь.

Ібо, не приховуючи подиву і якоїсь дитячої образи у погляді, взяв важкий блокнот до рук, відкрив першу сторінку і так і застиг. Він невпевнено прогорнув далі, знаходячи ще, і ще, і ще малюнки самого себе. Підійняв голову, недовірливо поглянувши Сяо Чжаню у вічі. Губи то розмикались, то змикались. Здавалось, він хотів щось спитати, та передумав і знову повернув свою увагу скетчбуку, уважно розглядаючи кожен портрет. Їх там було кілька десятків.

У Сяо Чжаня ніяк в голові не вкладалось все те, що він сказав, та куди важливіше було дати зараз Ібо зрозуміти, що все взаємно і не потрібно нічого припиняти. Навпаки — необхідно кохати з новою силою.

— Ти вже давно в моєму серці, Ібо, — мовив нарешті Сяо Чжань, не витримавши. Він старався, та правда не міг чекати, доки Ібо надивиться. Та й у нього попереду було ще багато часу. Дуже багато. — Заполонив собою все, і, гадаю, ти тепер і є моє серце.

Хто б знав, що він колись промовить щось таке вголос.

Ібо ось теж не повірив йому, судячи з розширених від нерозуміння і подиву очей. Тільки вчепився в скетчбук так, що побіліли пальці.

— Що ти таке кажеш? — спитав ледь чутно. — Ти ж…

— Послухай мене, Ібо, гаразд? — прийшла черга Сяо Чжаня просити про це. Він накрив своїми пальцями холодні від хвилювання руки Ібо. — Я тебе вислухав, та мені теж є, що сказати.

Ібо повільно кивнув, даючи згоду. В його погляді, сумному і ламаючому кістки, промайнуло щось схоже на надію. Сяо Чжань не підведе його цього разу.

— На початку мені дійсно нічого, крім сексу, не потрібно було, — сказав він. — Останні мої відносини завершились не дуже, я був в собі розчарований. В коханні трохи теж. Але сексу хотілось, — фиркнув Сяо Чжань, — тому що одному рідко буває так добре, як із кимось. Спочатку я збирався час від часу спати з різними людьми, котрих знаходив через додаток. Я був впевнений, що це безпечно в тому плані, що сексу замало, аби в когось закохатись. Це виключає можливість поранити собі серце. З тобою мені дійсно сподобалось більше, ніж з… — він замовчав, здалось не надто чесним це порівняння, та, врешті-решт, все пізнається у порівнянні, чи не так? Ібо, очевидно, думав так само, тому що трохи стиснув його пальці, спонукаючи продовжити. — Тож, мені здалось, ми один одному добре підійшли, і захотілось повторити. І я, звичайно, не очікував, що ти виявишся таким чудовим.

— Я зчитерив.

— Тобто?

— Ну… ми не розходились одразу після сексу, як, мабуть, і варто було робити, аби вберегтись від усього цього. Я навпаки намагався зробити все, щоб ти не йшов як можна довше. Потім і ночівель в мене домігся.

— Ну так, та ти не міг знати, чи спрацює твоя хитрість, — знизав плечима Сяо Чжань. — І якби я сам не захотів лишитись, ти б не зміг мене змусити. Логічніше було б розлучатись одразу після того, як кожен із нас отримував те, що хотів, я так і бачив усе це. Та з тобою було просто по-людськи комфортно. І твої намагання зіграли не останню роль, звичайно. Я весь час думав, що це просто твоя ввічливість чи доброта. Чи дідько знає ще що, та точно не кохання до мене. Тому що робити-то можна що завгодно, але люди часто роблять — і навіть говорять — те, що не мають на увазі насправді. Загалом, не це важливо, а те, що я все ж закохався. І усвідомив це тільки через чотири місяці.

Ібо ковтнув — кадик сіпнувся вверх-вниз перед очима Сяо Чжаня.

— Чому не сказав? Це ж суперечило твоєму початковому задуму.

— Бо дурень, — хмикнув Сяо Чжань, — та ще й закоханий. Десь в глибині душі я сподівався, що коли-небудь ці почуття виявляться взаємними, та говорити про них боявся. Врешті-решт я голосніше всіх кричав, що мені не потрібні відносини, а потрібен лише секс. Але вважав, що якби тебе це не влаштовувало, то ти б не погодився. Що якби б ти був закоханий, то сам все припинив. Тож я зробив купу ідіотських висновків за тебе і вирішив, що моє признання все спаплюжить. І я не був готовий відмовитись від тебе.

— І тобі ніколи не приходило в голову, що я надто ніжний та турботливий для людини, якій ти байдужий? Що дивно — зберігати для тебе комплект одягу, капці і зубну щітку в себе вдома, якщо це всього лише секс.

— Пам’ятаєш Чжи І? — раптом спитав Сяо Чжань.

— Пам’ятаю, — збентеження на обличчі Ібо було шалено зворушливим.

— Вона якось теж втягнула себе в секс без зобов’язків. Той хлопець поводив себе схожим чином. І з її слів, і з того, що помічав самостійно, коли бачив їх разом. Чжи І була впевнена, що закохана взаємно. Ми всі були.

— І це виявилось не так? — здогадався Ібо.

— Саме так. Нічого доброго не вийшло. Гадаю, він був такий милий просто аби вона довше не йшла і він мав регулярний секс і побачення з класною дівчиною.

— Та це чужий досвід, чому ти переклав його на нас?

— Я не те щоб переклав, я просто боявся, — знизав плечима Сяо Чжань. — Впевнений, варто тобі поманити пальцем і вибудується ціла черга тих, хто бажає переспати з тобою. Кому-кому, а тобі точно не слід перейматись про те, як поводити себе, аби люди з тобою лишились. Вони лишаться й так, тому що ти хороший. Справді хороший.

— Ну хоч потенційним бовдуром ти мене не вважаєш, вже хліб.

— Ей! — обурився Сяо Чжань. — Я не це мав на увазі.

— Я пожартував, ге, — ласкаво промовив Ібо. Він більше не тремтів і не був схожий на того, хто ось-ось розридається від відчаю, що охопив його. В очах майорів подив, яскравий, радісний. — Мені сумно, що ми втратили стільки часу і частково провели його із страхом і болем. Та я розумію, чому це відбулось. У тебе є своє минуле, а у мене — своє, і воно так чи інакше накладає відбиток.

— І все ж ступінь нашого із тобою мазохізму вражає, — полегшено хмикнув Сяо Чжань.

— Не те слово.

Вони мовчали, роздивляючись один одного якийсь час, ніби знайомлячись заново. Сяо Чжань відчував себе так, ніби всередині нього нарешті запанував штиль. Багатоденна виснажлива буря скінчилась. Море було спокійним.

— Ти моє серце, Ібо, — повторив він те, що сказав на початку свого монологу. Він хотів, аби Ібо знав, аби ніколи не сумнівався в щирості і силі його кохання, аби розумів, що все, що Сяо Чжань здатен дати — безумовно його і нічиє більше.

— Господи, як ти можеш казати такі речі, — прошепотів Ібо, знову вчепившись в скетчбук пальцями. Ніби той був його точкою опори.

Сяо Чжань акуратно забрав у нього блокнот і переклав на стільницю. Взяв долоні Ібо в свої руки і підніс до рота.

— Я кохаю, — торкнувся вустами зап’ясток, дивлячись у здивовані очі Ібо, — кохаю, — поцілував кісточки, не відриваючи погляду, із завмиранням серця відмічаючи, що Ібо йому вірить, — кохаю тебе, — притиснувся до центру долоні, цілуючи дуже ласкаво.

— Господи, Чжань-ге…

— Не з першого погляду, як ти, не так довго, та кохаю, Ібо, всім серцем.

Ібо різко втягнув носом повітря, подався вперед, обіймаючи Сяо Чжаня так, ніби збирався всі кістки йому переламати. Його хаотичні цілунки захопили Сяо Чжаня ніби лавина. І навіть так Ібо примудрявся торкатись його так, ніби Сяо Чжань — дійсно найцінніше, що він взагалі має. Він цілував його родимки, губи, щоки, тремтячі повіки і вії, бережно обіймаючи руками обличчя.

— Думав, помру від зупинки серця, коли ти вчора сказав, що кохаєш мене, — шепнув Ібо, відірвавшись від його губ, та все ще тримаючи в долонях обличчя, погладжуючи пальцями лінію щелепи.

— Це стало спусковим гачком? — здогадався Сяо Чжань.

— М-м, — кивнув Ібо. — Такий на тебе злий був. Страшенно просто. Все питав себе, як ти взагалі можеш такими речами жартувати, доки я тут страждаю.

— Ти добре тримався, — тихо помітив Сяо Чжань.

— Ну а що було робити? На емоціях наговорив би того, про що неодмінно пожалкував би. Довелось брати себе в руки.

— Якщо чесно, в мене самого ледь серце не зупинилось, коли я це сказав. А потім… коли ти ще на диван пішов спати.

— Пробач, — Ібо соромливо опустив очі. — Не витримав. Я чому не обіймався з тобою до якогось моменту? Тому що наперед знав, як мені буде прокинутись ранком в твоїх обіймах. Надто добре. Я, звичайно, мазохіст, та не настільки.

— Потім з’ясувалось, що настільки, — вставив Сяо Чжань.

— Ага, — посміхнувся Ібо. — Спокуса була завелика, і чим більше ми з тобою бачились — не тільки середами, тим складніше було відмовляти собі в таких слабкостях. Та й чи був у цьому сенс. А вчора… вчора просто не витримував. У ванній я був майже впевнений, що ти дивишся на мене з коханням, я чекав, що ти щось скажеш. Що це признання буде серйозним, справжнім. Тому що ну не поводять себе так із тими, з ким просто сплять, розумієш? І обіймав ти мене уві сні якось особливо бережно і ласкаво. Я не міг розслабитись і ненавидів себе за те, що мучусь марними сподіваннями. Пробач, що налякав.

Сяо Чжань легко хитнув головою.

— Не вибачайся. Я сам не знаю, як би вів себе на твоєму місці, — мовив він, стиснувши Ібо в обіймах.

Вони надовго замовкли, просто обнімаючись і ледь помітно покачуючись із сторони в сторону під щось химерне, що Ібо наспівував, не розмикаючи губ. Мотив здавався йому знайомим, та Сяо Чжань так і не зрозумів, що це. Та й не надто важливо було. Йому подобались ці обійми — розслаблені, заспокійливі, повні почуттів, які тепер можна було показати. Подумавши про це, він знову шепнув:

— Кохаю тебе.

Ібо замовк, м’яко розсміявся і відповів:

— І я тебе кохаю.

Сяо Чжань не уявляв, що можна бути настільки щасливим, просто перекидаючись словами кохання. Вони вели себе як два закоханих телепні — жартома сперечались, хто кого більше кохає. Сяо Чжаня від такого відвертало. Ну бо тупість неймовірна. Та зараз він ділив цю тупість з Ібо, і вона його радувала.

Радувало й те, як вони готували сніданок, як Ібо розповідав йому, скільки разів і до кого ревнував, скільки нервував, думаючи, як покликати на побачення і не спалитись надто сильно, скільки йшло сил на те, аби контролювати вираз обличчя і фільтрувати мову, скільки разів він намагався спровокувати Сяо Чжаня на ревнощі, коли придумував якісь побачення з хлопцями із додатків для знайомств.

— Так їх не було?! — ахнув Сяо Чжань.

— Тільки на початку, коли я ще намагався щось робити зі своєю закоханістю, бо шансів в мене не було ніяких. Та не спрацювало. Ти просто не можеш переключитись на когось іще, яким би хорошим він не був, бо вже по маківку в іншій людині.

Сяо Чжань покивав, погоджуючись. Він тому й не намагався.

— А потім ти таке утнув в душовій, — розміявся Ібо. — Знав би, привів би тебе раніше.

— Боже, ти все ще в захваті…

— Мене так ніколи не ревнували. Та й я до тебе цього навіть не бажав.

— Думаю, тепер мої напади ревнощів якось втихнуть, — сказав Сяо Чжань, відсунувши від себе тарілку.

— Я, між іншим, нічого проти не маю, якщо вони будуть завершуватись так, — посміхнувся Ібо.

Сяо Чжань зацікавлено підняв брови і потикав язиком у щоку. Ібо захоплено засміявся і ледве не збив кружку ліктем.

Коли вони покінчили із сніданком і загрузили все в посудомийку, Ібо обійняв його зі спини, уклав підборіддя йому на плече і промовив:

— Чжань-ге, а переїжджай до мене? Хочеш? — його тепле дихання лоскотало шию.

— Сьогодні? — уточнив Сяо Чжань, котрому невідкладно знадобилось покричати в подушку.

— Ну так. Ми ж можемо з’їздити й зібрати твої речі?

— Можемо. Я й так вже котрий день позичаю твій одяг.

— Знаю. Мені подобається, — зізнався Ібо, поцілувавши його в шию.

— В мене вдома є різні дрібниці, з якими я б не хотів розлучатись, та навряд вони впишуться в твій інтер’єр, — помітив Сяо Чжань, розвернувшись в обіймах Ібо.

— Пф, ге, ніщо не перевершить бабусину вазу.

— Ну гаразд. Поїхали тоді?

Хто б ранком сказав Сяо Чжаню, що Ібо зізнається йому в коханні, та ще й запропонує не тягнути і переїхати до нього зараз же, він би не повірив. Хоча це, напевно, врятувало б пристойну таку кількість нервових клітин.

Дорогою Сяо Чжань роздумував над тим, чи квартиру тепер потрібно буде продати, закрити на ці гроші іпотеку і, здається, в нього навіть лишиться непогана сума. Він обережно подумав про те, що ось її б добре буде витратити на відпустку. Поєднати її з відпусткою Ібо та поїхати кудись далеко. Сяо Чжань за кордон їздив не так вже й часто — разок у Японію, на Окінаву. А подивитись хотілось багато, тільки все то часу не було, то просто ні з ким.

«Та тепер — є. І час також неодмінно знайдеться», — з ніжністю думав Сяо Чжань, відчуваючи на собі погляди Ібо. Він сидів на пасажирському місці і спочатку просто зрідка дивився, тепер же повернувся всім собою до Сяо Чжаня і не відводив очей.

— Що? — не втримався Сяо Чжань.

— Шикарно виглядаєш за кермом. Мені завжди хотілось на тебе ось так витріщатись.

Сяо Чжань не поділяв його думки, та це не завадило вухам запалати. І йому самому — задуматись про те, скільки таких буденних речей в його виконанні викликають в Ібо захоплення.

Його самого, наприклад, захопило те, як Ібо вмів компактно складати одяг до валізи. Сяо Чжань почав було закидати все як є, але Ібо вдарив його по руках, сказав, що так не можна, і почав робити все одразу гарно. Сяо Чжань бездумно спостерігав за ним, доки Ібо не розсміявся сором’язливо і не сказав зайнятись чимось іще. Тоді він пішов шукати підходящі пакети чи сумки для улюблених картин, фотографій, книг і статуеток котів.

— Таке враження, ніби ми кудись їдемо, — промовив Сяо Чжань, завершивши і повернувшись до Ібо. Тому теж лишилось не так багато.

— О, — застиг Ібо, випрямився і подивився на нього невпевнено, — до речі про це.

— М?

— Я весь мозок зламав, намагаючись вирішити, як тебе покликати в Лоян на новий рік, аби ти не подумав, що я настільки закоханий у тебе, що вже й із батьками знайомлю, — зізнався Ібо.

— Ти хочеш познайомити мене з батьками? — Сяо Чжань не встигав за тим, що відбувалось. Ні, він не вважав, що Ібо поспішає — точно не Ібо, що вісім місяців за ним сох. Просто Сяо Чжань був до всього цього трохи не готовий.

— І показати місто, в якому виріс, — кивнув Ібо. — Тебе це лякає? Я поспішаю?

— Ні-ні-ні, — замахав руками Сяо Чжань. — Скоріше змушує трохи нервувати.

— Ну… є через що, — знітившись, пробурмотів Ібо. — Моя мама вважає тебе бевзем.

— О господи, ти розповів про мене своїй мамі?

— А кому мені ще було розповідати про таке? Так, я друзям всі вуха продзижчав, та цієї підтримки мені було мало. А з мамою в мене раптом стали довірливі відносини, коли я зробив камінг-аут.

— Вона, певно, мене ненавидить, — Сяо Чжань нажахано сховав обличчя в долонях.

— Вже ні, я написав їй, що ти мене кохаєш. Не докладно, звичайно, просто покричав їй капсом в повідомленні.

— Господи, ти правда настільки в мене закоханий, — прошепотів Сяо Чжань, ніби в цю мить повною мірою все усвідомивши.

Ібо обурено кинув в нього футболку, ніби хотів сказати цим: «А в тебе що, лишились сумніви? Серйозно?». Сяо Чжань нічого не міг вдіяти з губами, що розпливались в закоханій посмішці. З поривом тут же притиснути Ібо до себе і зацілувати він теж нічого не міг вдіяти.

— Так ти згоден? — спитав Ібо, з надією зазираючи йому в обличчя.

— Авжеж згоден.

Ібо виглядав так, ніби він теж був не проти покричати в подушку.

Вже вдома він допомагав Сяо Чжаню розбирати речі і не припиняв світити посмішкою в двісті двадцять вольт. Сяо Чжань підозрював, що виглядає приблизно так само. І, здається, починав звикати до того, що Ібо ластиться до нього, ніби кіт, що випрошує ласку і дарує свою у відповідь, осипав його «кохаю-кохаю-кохаю тебе», раптом стискаючи в обіймах, і дивився із таким коханням, що Сяо Чжань дивувався — як він взагалі міг таке приховувати.

Доки Сяо Чжань вішав останні сорочки, Ібо знову взяв до рук його скетчбук і роздивлявся його більш докладно. Портрети не були такими вже ідеальними, та вони були наповнені кохання, і Сяо Чжань сподівався, що це видно. Ібо уважно роздивлявся кожен, гладив папір своїми неможливими пальцями, і сердце Сяо Чжаня стрибало в горлянку від такої ніжності.

— Мене ніколи не малювали, — тихо мовив Ібо. — Тим паче так.

— А може, малювали, та, як я, не показували. У будь-якого художника руки б зачесались, — помітив Сяо Чжань.

— Я тобі стільки нюдсів надсилав, і ти жоден не використав, — цокнув язиком Ібо.

— О, ну вибач, мені було трохи не до того, — виразно підняв брови Сяо Чжань.

Ібо посміхнувся кутиком вуст.

— Намалюєш з натури?

— Тільки якщо перед цим ми потрахаємось, — фиркнув Сяо Чжань, не впевнений в тому, що зможе сконцентруватись на малюнку, коли Ібо буде сидіти перед ним голий і збуджений. У нього самого від яскравої картинки в голові внизу живота солодко все стягнуло.

— Тоді ходи сюди, — покликав Ібо, відклавши скетчбук та тумбочку. — Пам’ятається, ти якось сказав, що дозволиш допомогти тобі з підготовкою.

Ох.

— Мгм, — погоджуючись, промурмотів Сяо Чжань. Його кинуло в жар, і сказати щось осмислене все одно не вийшло б.

Та й вже не потрібно було — Ібо поцілував його так солодко, що всі думки в голові розбіглись і відмовились формулюватись у щось зв’язне. Цілувався він тепер також інакше. Чи це Сяо Чжань просто сприймав все тепер в іншому світлі, бо знав, що його кохають. Через те кожен дотик і кожен цілунок робили з його серцем щось неймовірне. Ібо роздягав його, дивився з теплом і обожнюванням, і Сяо Чжань втрачав від всього цього голову.

В душі він дозволив Ібо зробити все самому — підготувати його, розтягнути під свій член, зацілувати і наставити всюду засосів. І там, де видно, і там, де не видно. Сяо Чжань із завмиранням серця думав про те, як вони яскраво розквітнуть і як він буде торкатись їх, погладжувати, плекати всі ці власницькі мітки. Згадувати, як Ібо називав його божеством в перервах між цими засосами.

Сяо Чжань був не проти потрахатись прямо в душі, так міцно в нього стояв, — дозволити Ібо втиснути його в стіну, закинути ногу йому на талію, намагатись підмахувати, насолоджуючись тим, як Ібо натягує його на свій член, та Ібо наполіг на тому, що їм варто повернутись у ліжко. Сяо Чжань зрозумів, чому, коли Ібо на ній розвалився і сказав:

— Ну давай, Чжань-ге, забирайся.

Так вони вже пробували (господи, простіше було сказати, що вони ще не пробували), та Сяо Чжаню завжди здавалось, що він особливо відкритий в цій позі. Серце завжди рвалось із грудної клітини як ненормальне. Особливо враховуючи яким темним поглядом Ібо на нього зазвичай дивився, поклавши долоні на стегна і до якогось моменту просто погладжуючи, доки Сяо Чжань об’їжджав його, задихаючись.

Сьогодні у Сяо Чжаня, здавалось, були оголені всі нерви і загострені всі відчуття. А ще ніби від захвату відмовив мовний апарат. Та він, на щастя, був такий не один — Ібо чомусь теж говорив менше звичного. Ніби теж боявся зірватись в суцільне нероздільне «кохаюкохаюкохаю», «маломаломалодужемало», «яквбісадобренезупиняйся».

Ібо, зачаївши подих, спостерігав за тим, як Сяо Чжань розкатує по його члену презерватив. Зіниця поглинула райдужку, і на Сяо Чжаня знову дивились дві безодні, і він більше не збирався їм чинити опір.

Сяо Чжань страшенно повільно опустився на член Ібо і рухатись також почав не одразу. Хотів насолодитись неперевершеним відчуттям наповненості і розхристаним під ним Ібо, котрий миттєво опустив долоні йому на стегна і стис. Ні, це все ж не Сяо Чжань сприймав все сьогодні в інакшому світлі, це Ібо дивився на нього із обожнюванням такої сили, що у Сяо Чжаня все всередині переверталось.

Поклавши руку Ібо на груди, рівно туди, де билось його прекрасне серце, Сяо Чжань почав рухатись — неквапливо, солодко. Йому хотілось, аби Ібо благав прискоритись. Ось тільки він не врахував, що того, як Ібо буде кликати його найгарнішим, найкращим, найкоханішим, як буде ніжно огладжувати боки і торкатись твердого члена, що важко покачувався, взявши його в кільце довгих гарячих пальців, як буде дивитись, виявиться забагато, і він зірветься в шалений темп, повний бажання.

— Ось так, мій хороший, ось так, — похвалив Ібо, голос його зірвався, слова потонули в стогоні.

Та Сяо Чжаню цього було замало, йому потрібно було інакше, і благав в результаті він сам. Ібо, хитро посміхнувшись, ніби саме цього й прагнув, підхопив його під стегна й почав ритмічно вбиватись знизу.

Сяо Чжань ледь не захлинувся від захоплення, дозволяючи Ібо мати його ось так. Мати його крізь оргазм, доти, доки не кінчить сам. Не притисне до себе, не погладить по спині, шепчучи в маківку, що хоче ще.

— Хочу поставити тебе на коліна, вилизати всього, а потім знову мати, тільки так, щоб ти зірвав голос, благаючись зжалитись. Хочу, коли прийдеш до тями, розвернути до себе обличчям і знову тебе мати. Хочу тебе так всю ніч любити.

— Все що завгодно, — пообіцяв Сяо Чжань, захопившись, що в нього є сили казати і будувати такі плани, — тільки якщо потім ми приймемо ванну. З піною. В ідеалі персиковою, та в тебе ніби нова, на неї я також згоден.

Ібо помовчав, здається, щось там в себе в голові склав і мовив з лагідним смішком:

— Не знав, що ти такий романтик.

— Гарно завуалював «надивився усяких романтичних фільмів і хочеш так само», — фиркнув Сяо Чжань.

Ібо тільки цокнув язиком, розсіяно погладив пальцями його плече і додав:

— Думаю, якщо я замовлю персикову піну зараз, то її навіть встигнуть привезти. Десятої ще нема.

«Божевільний, який же ти божевільний, господи», — хотів промовити Сяо Чжань, та, коли зміг взяти себе в руки і відкрив рота, вийшло:

— Кохаю тебе до біса як, знаєш?

І, зрештою, так було в тисячу разів краще.

_____________________________________________________________

Робота є перекладом твору goleudy Somewhere in your heart