Розділ другий. Триклятий часоворот.

Примітки від автора:

Я вирішила, що буду позначати в розділах тільки тих персонажів, що будуть присутні, або хоча б згадуватися в конкретному розділі. Бо в першому розділі я вже позначила тих, що мають бути в фанфіку. (Деяких в переліку немає, перепрошую).

З мітками те саме.

Спойлер: все найцікавіше почнеться з третього розділу. Сподіваюсь, що я не пишу в пустоту.

______________________________

Останні декілька днів, в Гаррі все асоціювалось з тим бісовим часоворотом. Він вже проклинав свої мігрені, через які він пішов в бібліотеку Блеків.

Всі його думки постійно зводились до часоворота. Постійно.

В Міністерстві він не міг тренувати аврорів так добре, як робив раніше. Міністр навіть дав йому вихідні.

О, варто було бачити наскільки червоними були тоді вуха у Гаррі, але він мовчки погодився. Було соромно, адже його визнали одним з кращих аврорів за всю історію, і навіть прирівнювали до Дикозора Муді.

Тому Гаррі навіть попросив Крічера заховати від нього часоворот. Той так і робив, але якогось дива часоворот постійно з’являвся на поверхні, і змушував Гаррі божеволіти.

Гаррі почав більше тренувати бойові і магічні навички і більше читати, щоб відволіктись від часоворота.

Мерлін, він навіть почав тренуватись в Зіллєварінні, щоб забути той триклятий часоворот.

Здавалось, що разом з майном Блеків йому передалось і божевілля.

Гаррі вже думав, що Крічер скоро при ньому покрутить пальцем біля скроні.

Ба, навіть матір Сіріуса, чий портрет висів на вході в дім, мовчала. Іноді Гаррі здавалось, що її очі хитро блистіли, коли вона дивилась на нього. Але він не хотів з нею говорити. Зовсім.

Гаррі навіть почав цікавитись традиціями чистокровних і реліквіями Блеків. Всі традиції виявились.. дивними, але навіть трохи цікавими.

Беззаперечно, часоворот змінив Гаррі.

Він і сам за собою це помічав.

А ще, Гаррі дивував Крічер. Вірніше, його слова.

Коли Гаррі роздивлявся книгу під назвою “Кодекс родини Блек“, Крічер спочатку здивувався, а потім пробурмотів щось схоже на:

— “Блеківський спадок прокинувся… Нарешті…”

Та Гаррі старався не звертати увагу на Крічера, все ж, враховував те, що після смерті Вальбурґи, Крічер говорив тільки з її портретом. Або, в гіршому випадку, з самим собою.

Та ще сильніше його почав напрягати портрет Оріона Блека, що Гаррі виявив в маєтку нещодавно.

Похмурі але хитрі і зацікавлені очі Оріона завжди слідкували за кожним рухом Гаррі, коли той проходив повз портрет.

І Гаррі старався не виходити зі своєї кімнати, бо портрети його напрягали.

Він вже прочитав п’ять книг, які знайшов у своїй кімнаті, що колись належала Альфарду Блеку. В його кімнаті, на диво, було багато маґлівських книг.

Найдужче Гаррі сподобався “Портрет Доріана Грея“.

Та і по розповідях Сіріуса, Гаррі тепер розумів, чому дядька Альфарда, Блеки також випалили з Сімейного Гобелену. Хоча після прочитання багатьох книг про Магічну Аристократію, Гаррі зрозумів, чому випалили і Сіріуса, і Андромеду, і Альфарда.

Але Альфардові книги — не нескінченні.

Тому саме сьогодні, Гаррі все ж вийшов зі своєї кімнати, і пішов на перший поверх, в бібліотеку.

Він довго ходив між відділами, і різноманітними стелажами, повними запилюжених книг, щоб знайти щось собі до смаку.

Його погляд наткнувся на товстеньку книгу в темно-синій обкладинці з написом, “Історія Магії. Перша Магічна Війна“.

Гаррі хмикнув. Він не любив історичні книжки, але чомусь саме зараз його кортіло взяти цю книжку. Тому він взяв її в руки.

Він вже хотів вийти з бібліотеки, коли його погляд зупинився на столику, що був поблизу. Там було щось блискуче.

Розуміння прийшло майже одразу. Часоворот. Гаррі закрив очі, і важко видихнув, потерши скроню.

“Ні, я не буду йти до часоворота… Ні. Гаррі, ні. Все вже сталося. Як сталося так сталося.” — сварився він сам з собою.

Бажання читати зникло. Гаррі відвернувся від часоворота, і поставив ту книжку, на шкіряний диван.

Він одразу ж вибіг з бібліотеки. Стало жарко. Йому було важко дихати.

“Я не повернусь в минуле. Є надто багато ризиків. Я вже наризикувався за своє життя так, що мені до смерті вистачить…” — думав Гаррі.

“Ну тоді ти вже звик до ризиків, чи не так? Ти ж Голова Аврорату! Ти вмієш придумувати плани на ходу. Плануєш до смерті тухнути в Блеківському маєтку?..” — говорив інший голос в його голові.

Гаррі потріс головою.

Це більше не може продовжуватись.

“Мені треба подихати.”

Перше місце яке спало на думку, був Гоґсмід. Тому Гаррі вже поспіхом натягав своє пальто.

Він буквально вилетів з дому, відчуваючи на собі погляди портретів, а може і Крічера. Гаррі не хотів озиратись.

Він вийшов на вулицю.

Хмари вже починали збігатись в одну купу, нависаючи так, немов грозились впасти.

Гаррі роз’явився.