Розділ другий. Заздрість Лаванди.

–  Це жарт? – у Лаванди був досить не приємний голос але терплячий.. Декілька секунд.

– Не зважай – пошепки підтримала Джинні все ще тримаючи її долоні та не відриваючи роздратованого погляду від Лаванди.

Дакота відсторонилася від рудої. Та здивувалася але помітивши почорнілі карі очі ледве помітно посміхнулась і відійшла. Хаффлпаффка не розуміла, як, така як Лаванда Браун, потрапила до Гріффіндору. Неприємна, гучна пліткарка.

– Маю те саме питання, серденько, – впевнено відповіла Дакота.

Парваті Патіл, з якою вона прийшла, перевела здивований погляд на Лаванду та спробувала відвести подругу дивитись сукні, але “стрічка в косах” навіть не похитнулася з місця. Дакота не була головною героїнею таких ситуацій – сваритись це не для неї. Вона взагалі не розуміла з якого такого дива Лавана вирішила точити зуб на студента із Хаффлпаффу. Вони не були друзями, вони не були ворогами, вони навіть знайомими одне для одного були з великою натяжкою.

Не дочекавшись відповіді Дакота кивнула Джинні та вони разом підійшли до рубінової сукні.

– Я прийшла за нею… – подала невпевнений голос Лаванда.

– Вибач, ти запізнилась.

Хаффлпаффка підійшла до каси вже тримаючи гаманець у руках. Вона привітно посміхнулась власнику містеру Хіллу та вказуючи на сукню подивилась на Лаванду через плече. Щоки Браун спалахнули рожевим, дихання збилось а долоні стиснулись в кулаки. Вона круто розвернулася на місці, підхопила Парваті та вийшла з крамниці, голосно стукнувши дверима. Дзвіночок закрутився. Усі відвідувачі дивилися Лаванді в слід через скляні двері поки той дзвіночок не припинив обертатися.

– Вибачте за неї.. – почала Дакота коли містер Хілл повернувся із запакованою сукнею.

– О, не турбуйтесь. Це очікувано перед Святковим балом та вже не в перший раз, – посміхнувся містер Хілл та віддав дівчині її нове вбрання.

По дорозі до Хогвартсу подруги багато сміялись обговорюючи поведінку Лаванди та ні единого разу не пошкодували що відвідали Хоґсмід саме сьогодні. Та як тільки вони розійшлися на сходах по своїм вітальням Дакота почала нервувати.

“Хіба найтяжче не відбулося двадцять хвилин назад? Так, відбулося. Але тепер попереду зустріч із Діггорі. З тим самим Діггорі”

Дакота швидко дійшла до спальні, залишила сукню в валізі біля підніжжя ліжка та прихопивши пергамент із пером вийшла у вітальню свого факультета, обережно оглядаючи усіх там присутніх. Улюблений нею самотній стіл з единим стільцем біля каміну був вільний так само як і вітальня була вільна від Седріка Діггорі. Дівчина, щоб її менше помічали однокурсники, підійшла до столу швидким кроком та зі схиленою головою.

“Вітаю любі,

Не зважаючи на те, що через декілька днів Святковий бал, мій перший бал, та іду я туди в парі з найпрекраснішим хлопцем нашого факультету, та й взагалі усієї школи, знаходжусь я в адекватному стані. Дивно, але так, я почуваюся адекватною. Сукню я придбала, дякую вам. Джинні Уізлі допомогла з вибором. Обов’язково розповім вам як все пройшло.

До місяця і назад, ваша Дакота.”

Не вспіла дівчина відірвати перо від пергаменту до столу хтось підійшов, загорожуючи собою світло. Сердце на хвильку завмерло, Дакота затримала дихання та прикрила рукою лист, змазуючи останні слова, чорнила яких ще не встигло висохнути. Підіймаючи голову дівчина очікувала найгіршого – побачити перед собою Седріка Діггорі. Довге волосся. Це дівчина. Серце знову почало свій рух у грудині. Ліана. Однокурсниця.

– Щоденник? – запитала Ліана

– Лист до дому. – швидко відповіла Дакота та почала згортати пергамент.

– Це правда, що ти йдешь із Седріком?

– Так. – дівчина звузила очі.

– Я гадала він йде з Чжоу Чанг..

– Вона відмовила йому. Посварились. Не знаю. Мені все одно..

“Треба більше практики в триманні себе у руках!”

– Вибач, – Дакота встала, натягнуто посміхнулась Ліані та, прихопивши лист, пішла до виходу.

Тільки вона підійшла до дверей у вигляді бочки як та відчинилася мало не збивши дівчину з ніг. Гарна посмішка та теплі сірі очі. М’який аромат меду. Жовто-білий светр у горизонтальну смужку а під ним біла сорочка. Седрік Дігорі.

Чому дівчата подають його як Бога? Так, він симпатичний хлопець, але ж він такий самий хлопець як і Гаррі Поттер. Звичайний. На крайній випадок Драко Малфой також звичайний симпатичний хлопець, але цей сам зробив для себе ту репутація яка не дозволяє думати що він “гарний хлопець”.

Седрік зайшов до вітальні як завжди не сам та як завжди з гучним сміхом. Лист впав прямісенько йому під ноги. Коли Дакота зустрілась з Седріком поглядом, його посмішка дещо змінилась, вона стала більш теплою, наче їх об’єднують відносини. Вони ніколи не зустрічались, як пара. Він старший за неї, та ніколи досі не помічав серед інших дівчат. Він зупинив свою компанію та нахилився за листом. Побачивши дівчину його друзі теж змінили посмішки, на розуміючу, та швиденько пройшли далі до вітальні.

– Ти не передумала? – він простягнув лист, – Привіт, Даккі.

Перепрошую? “Даккі” була тільки для Джинні. Тож він десь чув. Він був сьогодні в Хоґсміді? Він ходе за нею, переслідує? І якби вона не відчула його теплі пальці в руці цей дуркуватий ланцюжок не закінчився.

– Ні. Привіт. – вийшло надто лагідно

– Чудово, – він нахилився до вуха дівчини, – Чекаю з нетерпінням.

І пішов. Тепер зрозуміло чому він “не такий як інші”. Він знає чого хоче, впевнений. Дакота теж така але поряд з ним перетворюється на якусь… Ніяку! І це потрібно було міняти.