Приватне листування

– Ну що ж, якщо Герінг наполягає… – невдоволено видихає Гіммлер, і притискає печатку до паперу. – Прошу. – нерівний підпис лягає поверх чорного черепа.

Гейдріх киває, нависнувши над чужим кріслом. І переможно посміхається, дивлячись прямо в карі очі Гіммлера.

– У вас сьогодні на диво гарний настрій. – зауважує той, схилив голову на бік. І передає документ у довгі пальці підлеглого.

– Ми перехопили лист одного з призвідників підпалу канцелярії. Вони зустрічаються за чотири дні під Штаде, о 17:00. – карбує Гейдріх і поправляє кітель, проходячись пальцями по блискучих ґудзиках.

– То чого ж ви мовчали, Райнгарде?! – Гіммлер сплескує руками, підриваючись на ноги. – Чудова новина, просто чудова! – він підходить до календаря, що висить на стіні, і охайно обводить чорною ручкою дату.

Нахабний погляд Гейдріха впивається в спину рейхсфюрера, зухвала посмішка стає ширшою. Він безцеремонно сідає на край чужого столу, схрестив руки на грудях.

Ще кілька хвилин Гіммлер стоїть біля календаря, заповнюючи вже свій кишеньковий нотатник.

Блакитні очі хижо повзають по його фігурі. Наче відчувши це, Генріх напружено поводить плечем. Рейнхарду навіть здається, що він бачить мурашки, що пробігають чужою блідою шиєю.

– Щось ще, мій дорогий? – знервовано запитує рейхсфюрер і розвертається на підборах. – Здається, я вже згадував, що вам не слід сідати на моє робоче місце. – хмуриться він, запихаючи нотатник між шарами одягу.

– Гамбург – гарне місто. Ви жили там деякий час? – Гейдріх підносить підборіддя, ігноруючи останні слова Гіммлера.

– Ви знаєте, що так. – морщиться Генріх і робить крок уперед, тепер трохи височіючи над підлеглим. – Я чудово розумію що ви робите, Райнгарде. Не ви перший винайшли цю тактику допиту. Негайно припиніть.

– І Маргарет часто вам писала? Тоді ви бачилися зрідка. – непохитно продовжує Гейдріх, спокійно дивлячись на рейхсфюрера.

– До чого ви ведете? – майже шипить Гіммлер, упираючи руки в боки.

– Самотність це не те, чого варто соромитися. – Райнгард переможно підводить брову. – «Мій поганий хлопчик.» – зухвала посмішка знову розквітає на світлому обличчі.

– Та як ви смієте! – Генріх відсувається, обурено хапаючи ротом повітря. На його щоках проступає рум’янець. – Звідки у вас ці листи?

– Безглузда випадковість. Призвідники залишали один одному послання у поштових відділеннях Гамбурга. Я наказав вилучити весь вміст. – Гейдріх піднімається на ноги і обережно виймає з кітеля пожовклий конверт. – Один з архіву призначався вам.

– І ви його розгорнули? – Рейхсфюрер хитає головою, невдоволено підводячи брови.

– Мав переконатися, що вміст безпечний. Відправник не підписався. – Райнгард демонстративно перебирає між пальців квадратний клаптик паперу.

– Досить. – шумно видихає Гіммлер і тягнеться до конверта. Гейдріх швидко скидає його над головою.

– Це просто смішно. Негайно віддайте мені лист! – він піднімається навшпиньки, намагаючись ухопитись за чуже передпліччя. Гейдріх різко перехоплює зап’ястя начальника. Той перелякано метушиться, безглуздо змахуючи руками. Топчеться Райнгарду по ногах. Гейдріх стискає зуби, але хватку не розслабляє.

Ще кілька хвилин Гіммлер безпорадно крутиться на місці, пихкаючи, і намагаючись то вихопити конверт, то звільнити руку. Його груди поривчасто здимаються і опускаються, на чолі виступають дрібні краплі поту. Круглі окуляри сповзають із перенісся, ледве тримаючись на кінчику носа. Райнгард хмикає і оскалюється, дивлячись на Генріха пронизливими блакитними очима. Серце відбиває шалений ритм. Кров часто пульсує у скронях, приливає до паху.

– Ви будете покарані. – задихаючись, видавлює з себе Гіммлер. Його бігаючий погляд хаотично метається по кімнаті.

– Забавно, Маргарет писала Вам щось подібне. – Гейдріх поводить плечем, відчуваючи, як нетерпляче тремтять власні руки.

Шия і вуха рейхсфюрера червоніють, тіло дрібно трясеться. – Я наказую віддати мені листа. – Він облизує пересохлі губи. – Ні? Тоді я урізаю вашу платню на п’ять тисяч рейхсмарок.

Райнгард мовчки хитає головою, посміхаючись ширше.

– … Десять тисяч!

Гейдріх підіймає брову. Адреналін знову вдаряє в голову, отруйно пульсує під шкірою. Жар обпалює нутрощі.

– Значить, посада протектора Богемії та Моравії теж більше не ваша! – вигукує Генріх, задихаючись від безпорадної злості.

Конверт вислизає з пальців Райнгарда, але рейхсфюрер не встигає кинутися до листа. Чіпкі руки вмить перекидають його на холодну поверхню стола.

– Продовжуйте. – майже гарчить Гейдріх, притискаючись вологими губами до червоного вуха. – Продовжуйте, «і тоді я гладитиму вас, цілуватиму і кусатиму. Трахатиму, поки ви не кінчите.» – він рвучко штовхається стегном у напружений пах Гіммлера, стискуючи чужі зап’ястя над головою. Генріх здригається, жарко вигинаючись назустріч. З його губ зривається здавлений стогін.

– Мій дорогий… – шепоче він, чіпляючись ногами за талію Рейнхарда. – Ви більше не генерал поліції.

Гейдрих мстиво впивається зубами в беззахисну шию. Скрикуючи, рейхсфюрер закидає голову, слабо вдаряючись потилицею об стіл. Райнгард відпускає його руки і міцно стискає тремтячими пальцями м’які сідниці. Покриває мокрими цілунками та укусами почервонілу шию. Гіммлер важко дихає, хаотично гладячи спину підлеглого, широкі плечі. Кожен дотик розквітає на шкірі Гейдріха палахким теплом. Плутаючись у шарах одягу, він нарешті справляється із застібками на штанах, і охоплює широкою долонею гарячий член рейхсфюрера. Генріх замружується, давлячись протяжливим стогоном.

– Продовжуйте. – хрипить Райнгард, спостерігаючи, як на головці Гіммлера виступає в’язка крапля. Він облизує пересохлі губи і жадібно проходить довгими пальцями по чужій напруженій плоті. Серце б’ється в грудях так сильно, що важко дихати.

– Ви… Ви не гідні звання обергруппенфюрера. – слухняно видихає Генріх, штовхаючись стегнами назустріч сильній руці. Його щоки палають рум’янцем, розфокусований погляд п’яно бігає по стелі.
Здригаючись, як від удару, Гейдріх до болю стискає м’яке стегно рейхсфюрера. А потім смикає з себе штани. З глухим стогоном він нестямно притискається ниючим членом, до паху Гіммлера. Охоплює широкою долонею їхні гарячі органи, шалено рухаючи рукою. Генріх схлипує і міцно вчепляється в кітель Рейнхарда, змушуючи його схилитися нижче. Задихаючись, покриває безладними поцілунками червоні щоки, підборіддя, вперте чоло. Гейдріх жмуриться, рвучко втягуючи носом солонуватий запах тіла рейхсфюрера. Від чуттєвих дотиків шкіра спалахує вогнем. Чіпкі пальці Райнгарда завзято ковзають по напруженій плоті, стискаючи, все більше набираючи темп.

Гіммлер захлинається гучним стоном, відчайдушно подаючись уперед. – Ф–форма. Фо…рма. – придушено шепоче він, ледве балансуючи на межі. Стиснув зуби, Гейдріх охоплює головку рейхсфюрера рукою. Генріх здригається, широко розплющуючи очі. Безпорадно хапає повітря відкритим ротом, вигинаючи слабку спину. І зливається у кулак Райнгарда, закривши долонями обличчя. Відчуваючи як жарко пульсує орган Гіммлера притиснутий до свого, як тремтять від оргазму чужі стегна, Гейдріх ледве утримується на ногах. Його веде, напруга досягає солодкого піку. Здригаючись всім тілом, Райнгард зі стоном кінчає в пальці. І валиться на начальника, знесилено утикаючись мокрим чолом у теплу шию.

Його зустрічають ніжні обійми та блаженна темрява. Він лежить так, поки м’які губи Гіммлера ледачо торкаються вени, що швидко б’ється на скроні, плавно цілують світлу потилицю. Дихання Гейдріха поступово вирівнюється, на зміну слабкості приходить приємна млість. Відновивши подих, він неохоче встає, спершись на стіл.

Рейхсфюрер розсіяно піднімає голову, і оглянув свій чистий кітель крізь запотілі окуляри, задоволено одкидається назад. – Дякую, мій дорогий. – слабо вимовляє він, з теплою усмішкою. – Серветки у першому правому ящику.

Райнгард ретельно витирає долоні та поверхню. А потім крадькома дивиться на Генріха. З його обличчя плямами сходить спокусливий рум’янець, груди здіймаються розслаблено та спокійно. Блаженний погляд бездумно впирається у стелю, волосся безглуздо стовбурчить у різні боки. Гейдрих відвертається, відчуваючи, як всередині починає небезпечно щемити серце. Насуплюючи брови, він стискає губи в тонку лінію.

– Райнгарде. – Гіммлер махає йому, незграбно сідаючи на столі і той підходить ближче. – Я образив вас? – він протирає окуляри сухою серветкою та знову надягає їх на обличчя.

Гейдріх мовчки хитає головою, повільно переводячи погляд від фіолетових засосів, що розквітають на чужій шиї, до темного синця біля стегна.

– Ви ж знаєте, що ви мій найцінніший і найулюбленіший службовець. – Генріхові очі лукаво поблискують з–під окулярів. – І я ніколи не зможу вас замінити. Чуєте? Ніколи.

Гейдрих коротко усміхається, відчуваючи, як під шкірою пробігають теплі іскорки. У грудях розростається приголомшливий ураган. – Знаю. – він робить крок, і впевнено притискається губами до рота Гіммлера. Цілує повільно і глибоко, трепетно погладжуючи рейхсфюрера по покаліченому стегну. А потім вдячно потирається носом о чужий ніс.

– Але це не означає, що ви зможете уникнути покарання. Я не заохочую таку поведінку. – хитро посміхається Генріх, як тільки вони відсуваються один від одного. – Деталі я повідомлю вам пізніше. А тепер йдіть, ми і так відхилились від графіка. – він киває на двері, застібаючи штани і поправляючи кітель.

– О, я чекатиму. – посміхаючись, видихає Гейдріх йому на вухо, перш ніж вийти з кабінету.